Адаптація дитини до школи

Соціально-психологічна адаптація являє собою процес активного пристосування, на відміну від фізіологічної адаптації, що відбувається як би автоматично. Дійсно, коли ми зі світлої кімнати переходимо в темну, то на початку ні чого не бачимо, але незабаром починаємо розрізняти й людей і речі, чутливість нашого ока підвищується й він адаптується до нових умов. При цьому помітимо, без цілеспрямованих спеціальних дій з нашої сторони. Із соціально-психологічною адаптацією інша справа. Для того щоб адаптуватися, необхідно виявити спеціальні зусилля.

Відносини із середовищем, до якого треба пристосовуватися, тут інші. Тут не тільки середовище впливає на людину, але він сам міняє соціально-психологічну ситуацію. Тому адаптуватися доводиться не тільки дитини до класу, до свого місця в школі, до вчителя, але й самим педагогам до нового для них вихованцям.

Діти далеко не з однаковою успішністю «уживаються» у нові умови життєдіяльності. У дослідженні Г.М. Чуткіной виявлено 3 рівні адаптації дітей до школи. Що характерно для представників кожного з них?

Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи, пропоновані вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко й повно опановує програмний матеріал; вирішує ускладнені завдання, старанний, уважно слухає вказівки, пояснення вчителя; виконує доручення без зовнішнього контролю; виявляє велику цікавість до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; суспільні доручення виконує охоче й сумлінно; займає в класі сприятливе статусне положення [5, с.63].

Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи, її відвідування не викликає негативних переживань; розуміє навчальний матеріал, якщо вчитель викладає його докладно й наочно; засвоює основний зміст навчальних програм, самостійно вирішує типові завдання; зосереджений й уважний при виконанні завдань, доручень, вказівок дорослого, але при його контролі; буває зосереджений тільки тоді, коли зайнятий чимсь для нього цікавим; готується до уроків і виконує домашні завдання майже завжди; суспільні доручення виконує сумлінно; дружить із багатьма однокласниками.

Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або індиферентно ставиться до школи; нерідкі скарги на здоров'я; домінує подавлений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, що пояснює вчителем, засвоюється фрагментарно; самостійна робота з підручником ускладнена; при виконанні самостійних навчальних завдань не проявляє інтересу; до уроків готується нерегулярно, йому необхідний постійний контроль, систематичні нагадування і спонукання з боку вчителя й батьків; зберігає працездатність при подовжених паузах для відпочинку; для розуміння нового рішення завдань за зразком вимагає значної навчальної допомоги вчителя і батьків; суспільні доручення виконує під контролем, без особливого бажання, пасивний; близьких друзів не має, знає по іменах і прізвищам лише частину однокласників [12, с. 90].

Які ж фактори соціального мікросередовища відіграють позитивну роль в адаптації дитини до школи?

Як бачимо, у числі найбільш сприятливих факторів - адекватна самооцінка свого положення, правильні методи виховання в сім'ї, відсутність у ній конфліктних ситуацій, сприятливий статус у групі однолітків й ін. .

Вплив несприятливих факторів на адаптацію дитини до школи, по даним того ж дослідження, має наступну спадну послідовність: неправильні методи виховання в сім'ї, функціональна неготовність до навчання в школі, незадоволеність у спілкуванні з дорослим, неадекватне усвідомлення свого статусу в групі однолітків; низький рівень освіти матері, конфліктна ситуація через алкоголізм, негативний статус дитини до надходження в перший клас, низький рівень освіти батька, конфліктна ситуація в сім'ї, негативний стиль ставлення до дітей учителя підготовчого класу, неповна сім'я.

Таким чином, для успішної організації роботи з дітьми старшого дошкільного віку по підготовці їх до школи необхідно враховувати наступні рекомендації:

- формування психологічної готовності до школи припускає сполучення ігрового, продуктивного, навчального й іншого видів діяльності;

- для досягнення ефективності в навчанні шестирічок необхідне формування позитивного, емоційного відношення до знань;

- керівництво діяльністю дітей шестирічного віку варто здійснювати, широко використовуючи (особливо в I півріччі) методи дошкільного виховання із частковим застосуванням шкільних методів;

- у педагогічній роботі в першому класі необхідне дотримання наступності не тільки в методах роботи, але й у стилях педагогічного спілкування;

- необхідне дотримання послідовності дошкільних і шкільних методів роботи й при формуванні колективу дітей перших класів й організації їхнього міжособистісного спілкування; приемник

- використати більші виховні можливості спільної діяльності;

- формувати здібності до рольового й особистісного спілкування як важливій умові в підготовці зміни провідної діяльності;

- при формуванні психологічної готовності до школи необхідно враховувати індивідуально-психологічні особливості, які проявляються в рівні навченості, у темпі засвоєння знань, відношення до інтелектуальної діяльності, особливостях емоцій і вольової регуляції власної поведінки й ін.

Навчальна діяльність

Готовність до школи. Вступ в школу - переломний момент у житті дитини. Відмінна риса статуса учня, школяра полягає в тому, що його навчання є обов'язковою, суспільно значимою діяльністю. За неї він несе відповідальність перед учителем, школою, сім'єю. Життя учня підпорядковане системі строгих, однакових для всіх школярів правил. Її основним змістом стає засвоєння знань, загальних для всіх дітей.

Зовсім особливий тип взаємин складається між учителем й учнем. Учитель не просто дорослий, котрий викликає або не викликає симпатію в дитини. Він є офіційним носієм суспільних вимог до дитини. Оцінка, що учень одержує на уроці,- не вираження особистого відношення до дитини, а об'єктивна міра його знань, виконання їм навчальних обов'язків. Погану оцінку не можна компенсувати ні слухняністю, ні каяттям.

Взаємини дітей у класі теж відрізняються від тих, які складаються в грі. Головним мірилом, що визначає положення дитини в групі однолітків, стає оцінка вчителя, успіхи в навчанні. Разом з тим, спільна участь в обов'язковій діяльності породжує новий тип взаємин, що будуються на загальній відповідальності.

Важлива сторона психологічної готовності до школи – достатній рівень вольового розвитку дитини. У різних дітей цей рівень виявляється різним, але типовою рисою, що відрізняє шестирічних дітей, є супідрядність мотивів, що дає дитині можливість керувати своєю поведінкою і яке необхідно для того, щоб відразу ж, прийшовши в 1 клас, включитися в загальну діяльність, прийняти систему вимог, пропонованих школою і учителем.

Що стосується довільності пізнавальної діяльності, то вона, хоча й починає формуватися в старшому дошкільному віці, до моменту вступу в школу ще не досягає повного розвитку: дитині важко тривалий час зберігати стійку довільну увагу, заучувати значний по обсягу матеріал тощо. Навчання в початковій школі враховує ці особливості дітей і будується так, що вимоги до довільності їхньої пізнавальної діяльності зростають поступово, у міру того як у самому процесі навчання відбувається її вдосконалювання.

Готовність дитини до школи в області розумового розвитку включає кілька взаємозалежних сторін. Дитині, що приходить в 1 клас, необхідний відомий запас знань про навколишній світ: про предмети і їхні властивості, про явища живої й неживої природи, про людей, їхній праці й інших сторонах громадського життя, про те, “що таке добре й що таке погано”, тобто про моральні норми поведінки. Але важливий не стільки обсяг цих знань, скільки їхня якість - ступінь правильності, чіткості й узагальненості сформованих у дошкільному дитинстві уявлень.

Про готовності до засвоєння шкільної програми свідчать не самі по собі знання й навички, а рівень розвитку пізнавальних інтересів і пізнавальної діяльності дитини. Загального позитивного відношення до школи й до навчання недостатньо для того, щоб забезпечити стійке успішне навчання, якщо дитини не залучає сам зміст одержуваних у школі знань, не цікавить те нове, із чим він знайомить на уроках, якщо його не залучає сам процес пізнання.

Пізнавальні інтереси складаються поступово, протягом тривалого часу й не можуть виникнути відразу при вступі до школи, якщо в дошкільному віці їхньому вихованню не приділяли достатньої увагу. Дослідження показують, що найбільші труднощі в початковій школі випробовують не ті діти, які мають до кінця дошкільного віку недостатній обсяг знань і навичок, а ті, які проявляють інтелектуальну пасивність, у яких відсутнє бажання й звичка думати, вирішувати завдання, прямо не пов'язані з який-небудь цікавою для дитини ігровою або життєвою ситуацією. Для подолання інтелектуальної пасивності потрібно поглиблена індивідуальна робота з дитиною.

Особлива проблема - адаптація до школи. Ситуація невизначеності завжди хвилює. А перед школою кожна дитина випробовує надзвичайне хвилювання. Вона вступає в нове життя в порівнянні з дитячим садом умовах. Може трапитися й так, що дитина в молодших класах буде підкорятися більшості всупереч власному бажанню. Тому треба допомогти дитині в цей важкий для нього період життя знайти самого себе, навчити його самому відповідати за свої вчинки.

ВИСНОВОК

Проблема готовності дітей до навчання в школі - це не тільки наукова, але в першу чергу реально-практичне, дуже життєве й гостре завдання, що ще не одержало свого остаточного рішення. А від його рішення залежить багато чого, в остаточному підсумку доля дітей, їхнє сьогодення й майбутнє.

Адаптація до школи – це перебудова пізнавальної, мотиваційної і емоційно-вольової сфер дитини при переході до систематичного організованого шкільного навчання. Для досягнення ефективності в навчанні необхідно формувати позитивне емоційне відношення до занять.

Оптимальний адаптаційний період складає один-два місяця. Залежно від різних чинників рівень адаптації дітей до нових умовам може бути різним: високим, нормальним і низьким. Адаптація дитини до школи – це процес не односторонній: не тільки нові умови впливають на малюка, але і сам він намагається змінити соціально - психологічну ситуацію.

Головна роль в створенні сприятливого клімату в класі належить вчителеві. Йому необхідно постійно працювати над підвищенням рівня учбової мотивації, створюючи дитині ситуації успіху на уроці, під час зміни, в позашкільній діяльності, і в спілкуванні з однокласникам.

Спільні зусилля вчителів, педагогів, батьків, лікарів, шкільного психолога і соціального педагога здатні понизити ризик виникнення у дитини шкільної дезадаптації і труднощів навчання.

Поиск по сайту: