ТЕОРЕТИК КОМУНІСТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Ленін: погляд із ХХI ст.

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор iсторичних наук

Петро Симоненко запропонував включити В. І. Леніна в телепроект «Великі українці». Пропозиція була підкріплена масштабною організаційно-партійною роботою, і Ленін опинився в колі тих, ким Україна повинна пишатися. Ця пропозиція. привертає громадську увагу до питання про те, яку роль відіграв вождь більшовиків в долі України. Ми довго не починали серйозну переоцінку цієї історичної постаті. Саме через це більше тисячі вулиць в українських містах носить ім’я Леніна. Тисячі його монументів прикрашають майдани.

ЛЕНІН ЯК ЛЮДИНА

В. І. Ленін народився у квітні 1870 року, став на чолі Росії у листопаді 1917 го,відійшов від державних справ в грудні 1922 го і закінчив свій життєвий шлях у січні 1924 року. Він помер на 54-му році життя, і тільки п’ять років перебував на чолі держави. Проте мало хто сумнівається в тому, що цей політичний діяч входить у десятку тих, хто найбільше збурив планету у ХХ столітті. Можливо, що він увійшов би і в першу десятку тих, хто найбільше вплинув на хід світової історії останнього тисячоліття. Та чи варто пишатися ним будь-якому народу? Росіяни вже дали свою відповідь, коли повернули Санкт-Петербургу ім’я святого покровителя засновника міста.

Термін «ленінізм» народився в теоретичних суперечках російських соціал-демократів майже одразу після того, як вони розкололися на більшовиків і меншовиків. Першим його вжив Л. Мартов у брошурі, яка з’явилася в Женеві у 1904 році. Автор бажав підкреслити лише те, що Ленін не є справжнім марксистом. Потім термін набув суто позитивного значення в працях Г. Зінов’єва і особливо Й. Сталіна.

Чи можна розглядати Леніна як особистість у відриві від ленінізму? Спогади про спілкування з ним часом прихильні, часом ворожі, але ніхто не відділяв його політичні якості від людських рис. «Ленін зроблений з одного шматка, він монолітний», — запевняв Микола Бердяєв. Ця думка в екзальтованій формі висловлена і в нарисі Олександра Купріна: «Этот человек — такой простой, вежливый и здоровый — гораздо страшнее Нерона, Тиберия, Иоанна Грозного. Те, при всем своем душевном уродстве, были все- таки люди, доступные капризам дня и колебаниям характера. Этот же — нечто вроде камня, вроде утеса, который оторвался от горного кряжа и стремительно катится вниз, уничтожая все на своем пути. И притом — подумайте! — камень, в силу какого-то волшебства — мыслящий!»

Чи усвідомлював Ленін своє значення в історії? Хоч він був закритою людиною, є переконлива відповідь на таке запитання. У Повному зібранні творів і в «Ленинских сборниках» опублікована сила-силенна планів промов, записок для пам’яті, адресованих наркомам запитань під час засідань уряду тощо. Увага до чернеток, які він ретельно збирав і зберігав, безпомилково вказує на те, наскільки вагомим вважав Ленін кожне своє слово. Відсутність прагнення утвердити власний культ слід пояснювати не скромністю, а упевненістю в планетарному масштабі своєї діяльності. Ленін не потребував ні компліментів з боку найближчого оточення, ні оплесків натовпу.

Не просто виносити вердикт стосовно моральності людини такого масштабу. Та Ленін сам визначив прийнятні для нього норми моралі в промові на III з’їзді російського комсомолу в жовтні 1920 року. Він відкинув загальнолюдську мораль і зобов’язав молодь керуватися нормами, підпорядкованими інтересам класової боротьби. Цю тезу іншим способом висловив Віктор Чернов: совість Леніна полягала в тому, що він ставив себе поза рамками людської совісті щодо своїх ворогів.

У Купріна така цілісність політика і людини викликала жах, а Бердяєв характеризував її спокійно: «Ленін не був поганою людиною, в ньому було багато й доброго. Він був некорисливою людиною, абсолютно відданою ідеї, він навіть не був особливо честолюбною і владолюбною людиною, він мало думав про себе. Проте виключна захопленість однією ідеєю призвела до страхітливого звуження свідомості й морального переродження, до обрання цілком неморальних засобів у боротьбі».

ТЕОРЕТИК КОМУНІСТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Найбільш відомим документом революційного марксизму був «Маніфест Комуністичної партії» (1848 р.). К. Маркс і Ф. Енгельс закликали в ньому пролетаріат ліквідувати насильницьким шляхом приватну власність на засоби виробництва і замінити засноване на товарно-грошових відносинах ринкове господарство плановим виробництвом та розподілом матеріальних благ. Пізніше, однак, марксисти переконалися в тому, що краще узгоджувати інтереси праці й капіталу, ніж знищувати останній.

У Росії більшовики взяли на озброєння гасла «Маніфесту», а меншовики залишилися соціал-демократами, тому що відстоювали демократичні методи політичної боротьби. Вони сподівалися, що демократична революція поставить Росію врівень з державами Європи. Навпаки, Ленін бачив перспективу в диктатурі, яку розумів у чітко окресленому значенні: «Наукове поняття диктатури означає не що інше, як нічим не обмежену, ніякими законами, ніякими абсолютно правилами не зв’язану владу, що безпосередньо на насильство спирається».

Сучасники розглядали Леніна, як лідера соціалістичної партії. Насправді соціалізм Леніна не мав нічого спільного з соціалізмом меншовиків, українських соціал-демократів або західноєвропейських соціалістів. Лакмусовим папірцем для розрізнення комуносоціалізму більшовиків і соціалізму їхніх опонентів було ставлення до ринку.

Соціалісти не заперечували ринку. Вони могли пропагувати посилення державного контролю за підприємництвом або навіть націоналізацію засобів виробництва (як правило, з викупом). Але ці заходи були для них тільки засобами оздоровлення ринкової економіки. Економічну діяльність, пов’язану з примноженням капіталу, вони вважали таким же полем для прикладення інтелекту, як і діяльність в сфері науки, культури, релігії.

Ленін розумів, що вилучення з людського життя вільного підприємництва створювало вакуум, який мав бути заповнений. Чим саме — не знав. Та він знав інше: щоб реалізувати умоглядні схеми, потрібний пусковий механізм у вигляді соціальної революції. Тільки у революційних умовах могла народитися диктатура партії, за допомогою якої ці схеми мали втілюватися в життя. У словнику Леніна з’явилося чуже для марксизму поняття соціалістичного і комуністичного будівництва. Навесні 1918 року він закликав не шкодувати для побудови соціалізму і комунізму диктаторських прийомів і при цьому посилався на першого російського імператора, який не спинявся перед варварськими засобами боротьби проти варварства.

Чи розуміли більшовики докорінну різницю між ленінізмом і марксизмом? Відповідь знаходимо у Ю. Пятакова, більшовицького вождя третього ешелону, який залишив помітний слід в історії України: «Стара теорія, що влада пролетаріату приходить лише після накопичення матеріальних умов, замінена Леніним новою теорією. Пролетаріат і його партія можуть прийти до влади без наявності цих передумов і уже потім створювати необхідну базу для соціалізму. Стара теорія створювала табу, зковувала, зв’язувала революційну волю, а нова їй повністю відкриває дорогу. Ось у цьому розтоптуванні так званих «об’єктивних передумов», у сміливості не рахуватися з ними, у цьому заклику до животворної волі, яка є вирішальним і всеохоплюючим чинником — весь Ленін. Іншого нема».

Поиск по сайту: