Високий Ренесанс у Середній Італії

З кінця XV ст. Італія починає відчувати усі наслідки невигідного для неї економічного суперництва з Португалією, Іспанією і Нідерландами. Північні міста Європи організують ряд воєнних походів на розрізнену Італію і вона втрачає свою могутність. У цей важкий для неї час і настає недовгий "Золотий вік" італійського Відродження ‑ Високий ренесанс.

Цей важкий період викликає до життя ідею об'єднання країни, ідею, яка не могла не хвилювати еліту Італії. Високий Ренесанс співпав з періодом жорстокої боротьби італійських міст за свою незалежність.

Мистецтво цього часу було осяяне ідеями гуманізму, вірою в творчі сили людини, в безмежність її можливостей, в розумний устрій світу, в торжество прогресу. У мистецтві на перший план висуваються проблеми громадянського обов'язку, високих моральних якостей, подвигу, образу прекрасної, гармонійно розвинутої, сильної духом і тілом людини ‑ героя, що зумів піднятися над буденністю.Пошук такого ідеалу і привів мистецтво до синтезу, узагальнення, до розкриття загальних закономірностей явищ, до виявлення їх логічної взаємодії. Мистецтво Високого Ренесансу відмовляється від частковостей, незначних подробиць в ім'я узагальненого образу, в ім'я відображення гармонійного синтезу прекрасних сторін життя.

Леонардо да Вінчі(1452‑1519) був першим художником, що наочно втілив ці ідеї. Найвище відображення геній Леонардо віднайшов у портретному живописі. У своїх портретах художник досяг особливого враження емоційної багатозначності, змістовної невичерпності, завдяки чому його образи безмежні у пізнанні і відкривають глядачеві нові сторони душі, розуму, внутрішнього світу людини.

Леонардо був найвидатнішим художником свого часу, генієм, який відкрив нові горизонти мистецтва. Він залишив після себе небагато творів, але кожен із них став еталоном в історії культури. Леонардо відомий також як різнобічний вчений. Його наукові відкриття і винаходи в галузі літальних апаратів не втратили свого значення і на сьогоднішній день. Тисячі сторінок рукописів Леонардо охоплюють буквально усі галузі знань і свідчать про універсальність генія.

Основні твори живопису Леонардо да Вінчі:

1. Автопортрет (бл. 1512‑1515).

2. Мадонна Бенуа (1478).

3. Дама з горностаєм (бл. 1485).

4. Мадонна Літта (1490).

5. Фреска "Таємна вечеря" (1497‑1498).

6. Портрет Мони Лізи Джоконди (1503‑1506).

Однією з найбільш знаменитих картин у світі є портрет Мони Лізи Джоконди. Про портрет написано сотні сторінок: як Леонардо влаштовував сеанси, запрошуючи музикантів, щоб не згасла на обличчі моделі усмішка, як довго (що характерно для Леонардо) працював над портретом, як намагався досконало передати кожну рису цього живого обличчя. Портрет Мони Лізи Джоконди ‑ це важливий крок на шляху розвитку ренесансного мистецтва. Вперше портретний жанр став на один щабель з композиціями на релігійну і міфологічну тему.

У цьому портреті важкодоступне завдання, яке поставив перед собою великий художник, полягало у тому, щоб на картині був відображений не один який-не-будь момент стану людини, а складний і тривалий процес її душевного життя.

На портреті Мони Лізи досягнутий той рівень узагальнення, який, зберігаючи всю неповторність зображеної індивідуальності, дає можливість розглядати образ як типовий для епохи Високого Ренесансу. Головна ідея цього узагальнення ‑ відчуття власної значущості, високе право на самостійність духовного життя.Таке узагальнення досягнуто цілим рядом відповідних формальних моментів: плавним контуром фігури і м'яким моделюванням обличчя і рук, окутаних леонардівським "сфумато". Це "сфумато" створює невловиме емоційне середовище і, як музика, викликає у нас відчуття внутрішнього багатства. Ніжна усмішка Мони Лізи в поєднанні з відкритим поглядом розумних, ледь глузливих очей "сфумато"розкривають суперечливість, невиразність і багатогранністьїї натури. Саме ця невло­вимість прихованих відчуттів змушує багатьох критиків вважати образ Мони Лізи загадковим і таємничим.

Ідеї монументального мистецтва Відродження, у яких злились традиції античності і дух християнства, віднайшли найбільш яскраве відображення у творчості Рафаеля Санті (1483‑1520). У його мистецтві були вирішені два основних завдання: пластична досконалість людського тіла, яка відображувала внутрішню гармонію всебічно розвиненої особистості, у чому Рафаель наслідував античність, і складна багатоманітність світу.

Ніхто із майстрів Відродження не сприймав так глибоко і природно язичну сутність античності, як Рафаель. Невипадково його вважають художником, який найбільш повно пов'язав античні традиції із західноєвропейським мистецтвом нової доби.

Протягом усього життя Рафаель шукає образ гармонійно досконалої людини. Цей образ він віднайшов у Мадонні,численні зображення цього образу здобули йому всесвітню славу. Заслуга художника полягає у тому, що він зумів відобразити найпотаємніші відтінки почуттів в ідеї материнства, по­єднавши ліричність і глибоку емоційність з монументальною величчю. Це видно у всіх його картинах із зображенням Мадонни, починаючи з юної і сором'язливої "Мадонни Конестабіле", у "Мадонні в зелені", "Мадонні з щигликом", "Мадонні в кріслах" і особливо у вершині рафаелівського духу і майстерності ‑ в "Сікстинській Мадонні". Без сумніву, це був шлях подолання простого тлумачення безтурботного і світлого материнського кохання до образу, наповненого високою духовністю і трагізмом, побудованого на досконалому гармонійному ритмі: пластичному, колоритичному, лінійному. Але це був також шлях послідовної ідеалізації. Проте в "Сікстинській Мадонні" це ідеалізуюче начало відходить на другий план і поступається місцем трагічному відчуттю, яке випромінюється з цієї ідеально прекрасної молодої жінки з немовлям‑Богомна руках, якого вона віддає на спокутування людських гріхів. Погляд Мадонни спрямований повз глядача, сповнений скорботного провіщення трагічної долі сина (погляд якого теж не по-дитячому серйозний). "Сікстинська Мадонна" ‑ один із найбільш досконалих творів Рафаеляі щодо образної мови композиції: постать Марії з немовлям чітко вимальовується на тлі неба і поєднана загальним ритмом рухів з постатями св. Варвари і Сікста IV,жести яких звернені в напрямку Мадонни, як і погляди двох янголів у нижній частині композиції. Постаті їх об’єднані загальним золотим колоритом, який ніби символізує боже світло. Але головне ‑ це тип обличчя Мадонни, у якому втілений синтез ідеалу краси з духовністю християнського ідеалу, що був дуже характерним для світогляду Високого Відродження.

Рафаель виконував роботи різноманітних жанрів. На замовлення папи Юлія II він у 1509 р. виконує розписи особистих папських кімнат (станц) у Ватиканському палаці. В станці делла Сенья-тура (кімнаті підписів, печаток) він написав чотири фрески-алегорії основних сфер духовної діяльності людини: філософії, поезії, богослов'я і юриспруденції. Рафаель виконав ці теми у вигляді багатофігурних композицій, що представляли іноді справжні групові портрети, характерні як своєю індивідуальністю, так і типовістю. Саме у цих портретах Рафаель втілив гуманістичний ідеал прекрасної інтелектуальної людини, за уявленнями Ренесансу. Офіційна програма розпису станц делла Сенья-тура стала відображенням ідеї примирення християнської релігії з античною культурою. Художня реалізація цієї програми Рафаелем ‑ сином свого часу ‑ вилилась у перемогу світського начала над церковним.

У фресці "Афінська школа", уособлюючи філософію, Рафаель представив Платона і Арістотеля в оточенні філософів і вчених різних періодів історії, їх жести (один вказує на небо, інший ‑ на землю) характеризують відмінність і статність їх вчень. Праворуч, в образі Евкліда, Рафаель зобразив свого великого сучасника, архітектора Браманте;далі представлені знамениті астрономи і математики; біля самого краю правої групи художник намалював себе. На сходинках він намалював засновника школи циніків Діогена, в лівій групі ‑ Сократа, Піфагора, на передньому плані, в глибоких роздумах, Геракліта Ефеського. На думку деяких дослідників, величний і прекрасний образ Платона був навіяний неабиякою зовнішністю Леонардо, а в Геракліті Рафаель відобразив Мікеланджело. Проте, незважаючи на виразність зображених Рафаелем індивідуальностей, головним у розписі залишається атмосфера високої духовності, відчуття сили і могутності людського духу і розуму.

Рафаель був також видатним портретистом своєї епохи. Він створив такий вид зображення, в якому індивідуальне поєднується з типовим, де, окрім відповідних окремих рис, виступає образ людини епохи, а це дає можливість побачити у портретах Рафаеля історичні портрети-типи ("Папа Юлій II", "Лев X", друг художника письменник Костільоне, прекрасна "Донна Велата" та ін.). У його портретних зображеннях, зазвичай, переважає внутрішня рівновага і гармонія. Рафаельпомер у 1520 р., передчасна смерть була неочікуваною для сучасників. Художник похований в Пантеоні.

Третій видатний майстер Високого Відродження ‑ Мікеланджело (1475‑1564). Повне ім'я ‑ Мікеланьоло ді Лодовіко ді Ліонардо ді Буаноротто Симоні.Скульптор, архітектор, живописець і поет. Набагато пережив Леонардо і Рафаеля.Перша половина його творчості припадає на період розквіту мистецтва Високого Ренесансу, а друга ‑ на роки феодально-католицької реакції. Із блискучої плеяди художників Високого Ренесансу, Мікеланджело перевершив усіх наповненістю образів передовими ідеями, громадянським пафосом, чутливістю до змін суспільного настрою.Звідси і творче втілення руйнації ренесансних ідей.

Скульптура.Найбільш повно талант Мікеланджело розкрився в скульптурі. Починаючи з першої своєї роботи "Вакх", у якій він зображує античного Богавина оголеним юнаком, оголене прекрасне тіло віднині і назавжди стає для Мікеланджело головним і, по суті, єдиним предметом мистецтва.

Одна із ранніх робіт Мікеланджело ‑ статуя Давида, заввишки понад п'ять метрів, яку він створив для своєї рідної Флоренції, бо саме Давид захищав свій народ і справедливо ним правив. Встановлення цієї статуї перед будинком уряду Флоренції мало особливе політичне значення. У цей час, на початку XVI ст., Флорентійська республіка, прогнавши своїх внутрішніх тиранів, була сповнена рішучості боротися як із внутрішніми, так і зовнішніми ворогами. Хотіли вірити що маленька Флоренція може перемогти, як колись юний мирний пастух Давид переміг велетня Голіафа.

Два головних скульптурних задуми проходять майже через всю біографію Мікеланджело: гробниця папи Юлія II і гробниця Медичі. Не менш грандіозним і, на щастя, завершеним задумом був розпис стелі Сикстинської капели при Ватиканському храмі.

Над розписом плафона Сикстинської капели Мікеланджело працював один, з 1508 по 1512 р., розписавши площу 600 м² (48х13 м) на висоті 18 метрів.

Центральну частину стелі Мікеланджело присвятив сценам священної історії, починаючи від створення світу. Під живописним карнизом він написав пророків і сівіл, в люнетах (арках над вікнами) зобразив епізоди із Біблії і предків Христаяк простих людей, зайнятих буденними справами. Головна ідея розпису Сикстинської капели ‑ апофеоз творчої могутності людини, прославлення її тілесної і духовної краси.

Поетичній творчості Мікеланджело притаманна любов до людини, віра в її красу і велич. Він оспівував кохання, звертався до тем гіркого розчарування і самотності художника‑гуманіста у світі, де панує насилля. Найбільш улюбленими поетичними формами Мікеланджело були мадригал і сонет.

Живописець, скульптор, поет, Мікеланджело був також і геніальним архітектором. Ним виконані парадні сходи флорентійської бібліотеки Лоуренціани, оформлена площа Капітолію в Римі, відновлені ворота Піа (Роrtа Ріа), з 1564 р. митець працює над собором Св. Петра, роботу над яким розпочав ще Браманте.Мікеланджело належить малюнок і креслення купола, який був завершений вже після смерті майстра і досі є однією із домінант у панорамі міста.

Мікеланджело помер у Римі у віці 89 років. Його тіло вивезли вночі у Флоренцію і поховали в церкві Санта Кроче.

Історичне значення мистецтва Мікеланджело, його вплив на сучасників і на наступні епохи важко переоцінити. Деякі дослідники трактують його як першого художника і архітектора бароко. Але найбільше він цікавий нам як носій великих реалістичних традицій Ренесансу.

Поиск по сайту: