Мистецтво первісного суспільства

Мистецтво виникає найчастіше як священна гра, магічне втілення в художньому образі якихось важливих якостей речей світу.

Першим прагненням щось зобразити можна вважати зиґзаґоподібні смуги на стінах давніх печер, які правили не за житло, а за храми. Лінії перекривають одна одну і справляють враження випадково проведених, але це були спроби людини передати суть руху життя. Слід згадати і про відбитки людських долонь, залишених поруч.

Перші зображення тварин настільки примітивні, що складно буває визначити навіть породу звіра. Але з часом малюнок вдосконалюється, наприкінці епохи палеоліту людина вже чіткіше вимальовує не тільки контури тварини, але й дрібні шерстинки. В зображеннях з'являється ілюзорна об'ємність. Якщо спочатку використовували лише один колір, то тепер художники вдаються до двох чи трьох. Фарби використовують природні, мінеральні — вохру, сажу, крейду та ін. Їх наносять примітивними пензлями — жмутом вовни, пучком трави або просто рукою.

Перехід від зображення, яке наносили пальцем на м'який шар глини, до використання фарб свідчить про розвиток мистецтва. Основний район поширення мистецтва настінного живопису епохи палеоліту — територія сучасної Франції та Іспанії. Майже всі зображення цієї епохи стосуються тварин, на яких людина полювала, яким поклонялася. Одна з найвідоміших знахідок — печера Альтаміра в Іспанії, деякі тварини на її стінах зображені майже в натуральну величину вражаюче переконливо. Наприклад, в зображенні бізона точно відтворені його анатомічні особливості та пропорції. На стелі альтамірської печери намалювано близько двох десятків бізонів, коней, кабанів.

Зображаючи тварин, людина таким чином пізнавала світ, виявляла свою віру в магічну силу малюнка, первісної скульптури. Так, у печері Монтеспан (Франція) знайшли глиняну фігуру ведмедя без голови; біля ніг його лежав череп справжнього ведмедя. Вочевидь, до фігури прилаштовували закривавлену голову вбитого звіра і, кидаючи спис у глиняного ведмедя, вірили, що це допоможе вполювати справжнього.

У печері Санта-Ізабель (Іспанія) було знайдено зображення людей у масках звірів. Мабуть, виконання магічного танцю перед полюванням мало забезпечити успіх. Вбиваючи списом глиняного ведмедя, людина вірила, що це допоможе їй вполювати справжнього. Одягаючи маски звірів та виконуючи «танець буйволів», люди сподівалися, що це приведе буйволів у їх край. Так виникає магія, за допомогою якої людина вдосконалюється в справі приборкання звіра. В мистецтві палеоліту домінує тема звіра. Це ‑ вияв тотемістичного поклоніння тварині. Зображень людини мало. Переважно це зображення жінок, які не стільки втілювали красу, скільки служили магічним цілям. Насамперед, це стосується так званих «палеолітичних Венер» — зображень жінок, відтворених за таким загальним принципом: кінцівки ледь позначені, голова без чітких рис обличчя, але виразно підкреслені ознаки жінки-матері. Відсутність рис обличчя пояснюється тим, що основним завданням художника було зобразити саме материнські функції жінки. Від холоду, хвороб, нападів хижаків і ворогів гинуло багато членів племені. Зображення материнства слугувало запорукою продовження роду. Звідси й культ жінки-матері в епоху палеоліту.

У мистецтві мезоліту, навпаки, центральне місце посідає людина. Її зображають схематичніше, умовніше порівняно з фігурою звіра, проте в динаміці. Очевидно, важливіше було показати дії людини — як вона бігає, полює, танцює, а не її саму. В цей період створюються динамічні багатофігурні сюжетні сцени, які свідчать про більш глибоке, ніж раніше, відображення світу у свідомості людини.

Мистецтво неоліту, мистецтво людей, які опанували вже скотарство та землеробство, помітно відрізняється від творчості людей, що займалися лише полюванням та збиранням дарів природи.

Людині палеоліту було необхідно добре знати звіра як об'єкт полювання. В неоліті життя людей залежало вже не тільки від вдалого полювання, але й від врожаю, відповідно — від погоди. Людина починає замислюватися над явищами природи, пояснити які не може. Тому у неї виникають уявлення про надприродні невидимі сили, які керують погодою, кліматичними циклами, рухом світил. Так виникають базові міфологічні сюжети, що стали згодом основою міфологічних систем найдавніших цивілізацій. Наприклад, у багатьох народів існують міфи про походження світу з яйця (найчастіше золотого), про завмирання природи восени та її оживання навесні тощо. А для зображення цих сил необхідні особливі образи — жоден з відомих не підходить, коли виникає потреба втілити в мистецтві життєдайну силу води, сонця, землі, вогню. Звідси беруть свій початок умовно-орнаментальні форми художнього зображення. З'являються організовані ритмічно й абстрактні за змістом мотиви. Зображення людини і тварини схематизуються, стилізуються, стаючи символом; зароджується малюнкове письмо — піктографія. З'являється уявлення про прямокутник, коло, симетрію. Свої знання людина застосовує під час виготовлення речей. Наприклад, первісний ремісник за формою тіла птаха створює ківш для води. Предмети вже не тільки утилітарні, вони оздоблені. Людина прагне прикрасити всі речі, які її оточують: кераміку покриває орнаментом, дерев'яне начиння прикрашає різьбою, а плетення — візерунками. Передусім за цим приховане магічне поривання «освятити» річ. Водночас людина прагне вже не лише використовувати предмет, але й робити його гарнішим, несхожим на інші.

Найважливішим явищем, що характеризує пізній неоліт і, особливо, епоху бронзи, є поява мегалітичної архітектури. Первісна людина давно вже вміла зводити будівлі — напівземлянки, дерев'яні або глиняні житла, але вони використовувалися з утилітарною метою. Пам'ятники ж мегалітичної культури мали вже релігійно-культове призначення.

Мегалітичні будівлі можна поділити на три види. Менгіри — вертикально поставлені камені, іноді покриті рельєфами, іноді злегка оброблені, виконані у вигляді скульптури. До останніх належать монументальні зображення кам'яних риб у Вірменії (вішапи). Іноді кам'яні стовпи завершувалися головою людини (Франція) або тварини (Сибір). Мабуть, у давнину такі споруди були об'єктом поклоніння або місцем церемоній.

Дольмени — чотирикутні будівлі з каменю. Найпростіший дольмен — два вертикально поставлені камені, перекриті третім. Завершений дольмен складається з чотирьох щільно припасованих плит, які утворюють чотирикутник. Стіни перекрито п'ятою плитою. У деяких дольменах внутрішні сторони плит розписані символічними знаками. Дольмени позначали місця поховання членів роду.

Кромлехи — кам'яні плити або стовпи, розташовані по колу (найчастіше біля жертовного каменю). Найвідоміший та складний споруджено в епоху неоліту в Англії, біля Стоунгеджа. Він складається з кількох концентричних кіл. Один ряд — з невеликих менгірів, другий — ближче до центру — з великих брил, попарно перекритих кам'яними брусами. В центрі розміщена квадратна плита, яка, ймовірно, виконувала якісь ритуальні функції. Через деякі точки кромлеха можна було фіксувати фази річного руху Сонця, тобто можна вважати, що перед нами — найдавніша обсерваторія.

В епоху залізного віку вдосконалюється техніка виготовлення кераміки. Окрім тварин і рослинних орнаментів, первісні гончарі зображають людей, ймовірно, героїв усної народної творчості та міфів. Образ людини і у фольклорі, і в прикладному мистецтві витісняє образ тварини. Серед керамічних виробів деякі посудини мають скульптурне завершення, прикрашені виліпленими з глини фігурками людини, тварини чи птаха.

Одна з найхарактерніших культур залізного віку — скіфська (VII‑II ст. до н.е.) — культура племен, що жили в цей період у Північному Причорно­мор'ї, на Кубані та Алтаї. Типовими пам'ятниками ранньої скіфської культури стали могильні кургани вождів. Основним багатством скіфів-кочівників були величезні табуни коней та стада рогатої худоби. Тому, можливо, й народжується в Скіфії характерний «звіриний стиль» — зображення звірів у гармонійних, закінчених композиціях. Скіфи набули високої майстерності у виготовленні зброї та спорядження верхового коня. На всіх прикрашених предметах — зображення тварин, причому, окрім цілих фігур тварин, трапляються й просто окремі їх частини — лапи птахів, кінські копита тощо. Можна простежити певну закономірність між темою прикраси та призначенням предмета, тобто прикраси виконували не лише естетичну, але й магічну роль. Це були образи-символи, які мали оберігати людей та допомагати їм.

Первісна музика була невід'ємною від повсякденного життя: жінки заколисували дітей, пастухи трубили, скликаючи худобу тощо; мелодії супроводжували й магічні обряди. Археологи знайшли чимало виготовлених з кісток тварин свистків та флейт, мушель, що використовувалися як труби. Для відтворення музичних звуків використовували лук, барабани з дерева та висушених овочів, роги тварин — все це прототипи сучасних струнних, ударних та духових інструментів. Підтвердженням розвитку музики в епоху пізнього палеоліту є знайдений археологами на території нинішньої України музичний комплекс з кісток мамонта. При розкопках палеолітичних стоянок на території Франції, Чехословаччини та Угорщини були знайдені музичні інструменти на зразок флейт і дудок. Первісна музика пройшла три етапи: імітація звуків природи; створення примітивних, але штучних мелодій з варіаціями одного звуку; створення штучних мелодій, що ґрунтуються на повторенні двох-трьох звуків. Деякі автори навіть стверджують, що саме у первісному суспільстві зародилося театральне мистецтво, пов'язане з такими ознаками мисливського побуту, як маскування мисливця, імітація поведінки звіра, мисливська магія, що передбачала «танець звіра» тощо.

Поиск по сайту: