Технології формування творчої особистості

Актуальність та доцільність технологій, спрямованих на розвиток творчих якостей.

Формування творчої особистості є одним із тих завдань школи, на необхідності реалізації якого акцентувалася увага здавна, особливо у періоди реформування суспільства. Зазвичай перетворювальні процеси у державі спричиняють посилений інтерес до проблеми творчості в освіті.

В останнє десятиріччя звичний термін «творчість» все частіше замінюють терміном, який став популярним, – «креативність». Наявність тотожних термінів є одним із чинників створення декількох технологій, мета яких полягає у вихованні творчої людини: «технологія розвитку (формування) творчої особистості», «технологія розвитку креативної особистості», «технологія креативного багаторівневого кодування інформації», «технологія розв’язання винахідницьких завдань».

Характеристика основних понять технології. На сучасному етапі використовують два подібні поняття: творчість та креативність. Іноді вчені їх ототожнюють, проте частіше розмежовують, вважаючи, що творчість – ширше поняття, ніж креативність, і включає, окрім креативності, ще низку необхідних властивостей. Їх нараховують понад тридцять.

Термін «креативність» порівняно із терміном «творчість» є більш сучасним. У психології він був уведений в 60-х рр. ХХ ст. і означав здатність швидко та нестандартно вирішувати інтелектуальні (навчальні) задачі.

Творча особистість повинна поєднувати креативні (власне творчі) та додаткові якості (допитливість, сміливість, готовність до ризику, ініціативність, впевненість у своїх силах та здібностях, фантазію тощо), які активізують креативні. Іншими словами, творча особистість – це особистість креативна, що володіє додатковим потенціалом для підсилення креативності. Проте не всі учені поділяють такі думки щодо диференціації творчої та креативної особистості. Припускають, що ніяких особливих творчих якостей чи творчих здібностей немає. Творча особистість – це та, у якої високорозвинений інтелект, який здатний до продукування нестандартних ідей.

Основними ознаками творчості є перетворення речей, явищ, процесів, або їх зразків, а також новизна, оригінальність створених ідей, системи дій, матеріальних об’єктів тощо. У навчально-творчій діяльності творчим може бути не лише результат діяльності, а й прийоми та операції, за допомогою яких вона здійснюється.

Розвиток творчих якостей школярів є складним процесом, який відбувається за певною технологією.

Технологія формування творчої особистості – це алгоритм дій педагога та учнів, який супроводжується педагогічною діагностикою, і спрямований на формування в особистості здатності до створення оригінального нового, або удосконалення того, що вже існує.

Історичні аспекти технології. Творчі якості індивіда розпочали формуватися ще у первісному суспільстві, адже він мав вищі шанси бути обраним представником іншої статі завдяки нестандартній поведінці, давала змогу роздобувати поживу. З плином часу прагнення людини діяти творчо лише посилювалися, що було зумовлено низкою потреб: фізіологічних, безпеки життєдіяльності, спілкування, визнання, самореалізації, продовження роду тощо.

Із початком практики навчання і виховання через школи, зародженням педагогічної думки потреба розвитку творчих здібностей постійно посилювалася. У кожного народу формувалися характерні ознаки творчості. Скажімо, українці, на думку Г. Ващенка, відрізняються від представників інших народів природною спостережливістю та прагненням до деталізації.

Джерелом творчості для українця є краса. Тому національні педагоги рекомендували у навчальній діяльності здійснювати спостереження за красою рідної природи, споглядання витворів мистецтва тощо.

Здатність до розвитку творчих здібностей учнів є тим критерієм, за яким можна оцінювати роботу школи. С. Русова вважала щасливою ту націю, що має національну школу, у якій діти можуть розвинути культурні творчі сили.

Значну увагу формуванню творчої особистості вчителя та школяра приділяв класик української педагогіки В. Сухомлинський. Він зазначав, що навчання не повинно зводитися до безперервного нагромадження знань, до тренування пам’яті, до зубріння, яке отупляє, одурманює і нічого не дає, крім шкоди для здоров’я і для розумового розвитку дитини. У дітей повинно бути багате інтелектуальне життя, у якому має мати місце творча діяльність. Проте заклики до творчості у школі навіть на сучасному етапі супроводжуються домінуванням репродуктивного типу навчально-виховного процесу, за якого учні повинні якомога більше запам’ятовувати інформації та відтворювати її на різного рангу випробуваннях. У зв’язку з цим набуває актуальності проблема упровадження технологій творчості.

Етапи творчого процесу. Ученими однозначно не встановлено основні етапи технології. Підходів до їх визначення є декілька. Майже тотожними є алгоритми дій у технології формування творчої особистості (Л. Шелестова) та технології формування креативної особистості (Г. Уоллес). У структурі обох технологій є чотири етапи. Л. Шелестова виділяє: підготовчий етап; процес вирішення проблеми; інсайт (осяяння); упорядкування інтуїтивно отриманих результатів. Г. Уоллес вважає, що найважливішими етапами мають бути: підготовка (натхнення); визрівання (інкубація); осяяння (інсайт); перевірка дієвості продукту творчої істинності (експертна оцінка). Окрім того вченими обґрунтовані технології шкільних занять, які сприяють творчому процесові. На таких уроках доцільно використовувати різноманітні нестандартні прийоми зацікавлення учнів своїм предметом, зокрема: надлишковий вступ, шкільна дошка, як спортивний майданчик тощо.

Суть надлишкового вступу полягає в тому, що учитель використовує цікаву інформацію, яка привертає увагу учнів. Вона може не мати безпосереднього відношення до теми, що вивчається, але сприяє переходу до неї. Для прикладу, щоб розповісти школярам про визначення густини, учитель діє як у анекдоті: коли хазяїн попросив Езопа принести найкращі яблука для гостей – той приніс: кожне яблуко було надкушене. «Ти з глузду з’їхав?» – обурився хазяїн. «А як би я визначив, що воно смачне?» – відповів Езоп [Яновицька, с. 51]. Принісши до класу надкушені ранетки, учитель пропонує поміркувати, як можна переконатися, що яблука смачні? Як допомогти Попелюшці відокремити зерна пшениці, ячменю, вівса… Як відокремити руду, у якій вкраплене залізо, від купи каміння? Такі роздуми можуть стати перехідною ланкою для характеристики та визначення густини.

Прийом «шкільна дошка, як спортивний майданчик». Вона може перетворитися у спортивний майданчик тоді, коли біля неї працюють не випадкові індивіди, а представники команд.

Розвитку творчих якостей школярів сприяє вивчення однієї і тієї ж інформації (теми) під різними кутами зору декілька разів. Зокрема, О. Яновицька вирізняє п’ять рівнів роботи: дилетантський, базовий мінімум, квазіконтрольна робота, зв'язок нового з уже вивченим, контроль з усієї теми [ , с. 22].

На дилетантському рівні нова інформація розглядається з точки зору здорового глузду. Учитель на цьому рівні прагне розвинути у школярів зацікавленість до теми, використовуючи театралізацію, розповідь про історію науки, експеримент, фокус, загадку, шараду тощо. Він може виступати в ролі артиста, режисера, конферансьє тощо. Наступний рівень – базовий, який передбачає вивчення необхідного мінімуму за підтримки учителя, що виступає у ролі ментора та помічника. Далі рекомендується квазіконтрольна робота на самоперевірку засвоєного. На четвертому рівні проводиться ретельний аналіз вивченого, порівняння своїх знань із тими, що мали б бути в ідеалі. Докладно відстежуються зв’язки матеріалу теми із вивченим раніше, із тим, що вивчають з інших предметів. На цьому рівні приділяється увага творчому використанню знань. Тему завершує контрольне заняття, на якому перевіряються базовий рівень, рівень встановлення зв’язків із іншим навчальним матеріалом, виявлення особистих здібностей школярів та рівня їх креативності.

Не варто думати, що розвиток творчих якостей є результатом лише технології формування творчої (креативної) особистості. Здатність до творіння набувається під час реалізації будь-якої освітньої системи. Технології формування творчої особистості забезпечують найвищий ефект в процесі розвитку здатності до нестандартної діяльності. Вони тісно пов’язані із технологіями проблемного та розвивального навчання.Російськими ученими (І. Волков, Г. Альтшуллер, І. Іванов) обґрунтована система розвивального навчання, яке спрямоване на розвиток творчих якостей особистості. Очевидно, протягом тривалого періоду розвивальне навчання поєднувалося з творчою діяльністю, і окремо розвиток та творчість не диференціювалися. Результати експериментальної роботи педагогів свідчать, що творчі якості дитини можна і необхідно розвивати. Для цього можна скористатися ще однією технологією – розв’язання винахідницьких завдань. Створена у 1946 році письменником, ученим-дослідником Г. Альтшуллером у технічній сфері, дана технологія може реалізовуватися для розв’язування нетехнічних творчих завдань. Вона забезпечує розвиток оригінального мислення. Необхідно визнати, що школярі у порівнянні з дошкільнятами мислять більш стандартно, і причиною цього є стереотипи, які їм нав’язують у процесі навчання та виховання. Дітей у школі навчають сприймати доведені істини, незважаючи на рекомендації класиків педагогіки сприяти формуванню знань через дослідження. Тобто школа привчає радше репродуктивної діяльності, ніж до творчої. Натомість необхідність формування творчої особистості частіше декларується, ніж реалізується на практиці.

Основою технології розв’язання винахідницьких завдань є ігрові заняття, під час яких діти знаходять суперечності у навколишньому світі та шукають можливі шляхи їх усунення.

Існує близько 40 принципів розв’язування протиріч. Найчастіше для їх вирішення застосовують такі прийоми:

– перетворення невдач на користь (у казці «Гайгай» хлопець, щоб уникнути злиднів, вимушений вирушати у дорогу, де й знаходить своє щастя – царівну-наречену);

– копіювання (замість справжнього об’єкта використовується його копія, наприклад, у казці «Як заєць ошукав ведмедя» ведмедем слугує відбиток цього звіра у криниці);

– зміна агрегатного стану (об’єкт переходить із одного агрегатного стану в інший, скажімо замерзає серце і тому стає злим, як у казці Г. Х. Андерсена «Снігова королева»);

– перетворення живих об’єктів у неживі і навпаки (у казці «Залізний вовк» чоловік і вовк закам’яніли, а згодом, завдяки цілющій і живлющій воді, ожили; у казці «Дідова дочка і бабина дочка» здатні розмовляти неживі об’єкти – піч, криниця);

– непослідовність дій у часі (у казці «Дванадцять місяців» явища року, які і місяці, з’являються непослідовно);

– зміна об’єкта (у казці «Царівна-жаба» жаба перетворюється на принцесу; у казці «Кривенька качечка» качка перетворюється на дівчину);

– зміна властивостей та розмірів об’єкта у десятки й сотні разів (у казці «Летючий корабель» Об’їдайло здатний протягом обіду з’їсти дванадцять биків, сорок печей хліба, Обпивайло за одним духом випиває сорок сорокових кухов меду і стільки ж квасу; у казці «Рукавичка» вона набуває таких розмірів, що у ній помістилися мишка, жабка, зайчик, лисичка, вовчик тощо).

Успішніше розв’язують творчі завдання, а також протиріччя діти із яскраво вираженою уявою. Для розвитку творчої уяви школярів розроблено спеціальні прийоми, зокрема «Фантазери», «Салат із казок», «Що було б, коли…» тощо.

Для прикладу, дітям можна запропонувати поміркувати над проблемами, що було б , якби…, на уроках:

- історії: що було б, якбикнязі Київської Русі були одностайні у своїх діях та не ворогували між собою? що було б, якби Київська Русь не була завойована чужоземними загарбниками? що було б, якби у Полтавській битві військо Петра І зазнало поразки?

- правознавства: що було б, якби в Україні запрацювала автоматична система, через яку жорстко карався законом кожен громадянин, який вдався до корумпованих дій та хабарництва?