Кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють злочини в місцях позбавлення волі

Всебічне вивчення особи — необхідна передумова пізнання детермінанти протиправної поведінки засуджених до позбавлення волі, планування та організації процесу їх ресоціалізації. Йдеться про те, яка ймовірність вчинення ними нових злочинів під час відбування покарання.

О. А. Герцензон вказував на два аспекти вивчення злочинців. »дин із них — індивідуальне соціологічне вивчення з метою вияв-

:ННЯ умов, що сприяють вчиненню злочину, та вжиття найефек-;дивніших запобіжних засобів, включаючи ті, що спрямовані на ви-:ення і перевиховання злочинця. Другий аспект полягає у винні особи з метою виявлення та узагальнення тих головних соці-

;ьних рис, якими характеризуються злочинці у своїй масі, і тих чинників вчинення злочинів, якими характеризується злочинність як їх статистична сукупність. Отже, мовиться про діалектичну вза-Ірмодіїо одиночного і загального, випадкоаого і закономірного.

У кримінологічній літературі існує і підхід, при якому головна а надається вивченню самого злочинця, його особистісних влас-

востей. Тут за вихідне береться людина, що вчинила злочин, як Й^б'єкт соціальних зв'язків та відношень. Злочинець як особа, відрізняється від інших людей, а тому є всі підстави розглядати подіб-^ty особу як якісно відмінну від решти громадян. Без цього саме вчення про особу злочинця втрачає усілякий сенс (О. Б. Сахаров). '' Щодо загальної характеристики особи злочинців у місцях по-|бавлення волі, то можна сказати, що цей тип відображає певну ці-^!сність соціальне надбаних, відносно стійких криміногенних влас-[(("Йвостей, визначальними серед яких є невідповідність їх свідомості ^a діяльності правовим нормам, що регулюють процес виконання кримінальних покарань. Кримінологічна типологія цих осіб має включати три групи ознак: а) що відображають ступінь їх криміно-J-енного зараження; б) характер особистісних деформацій; в) що розкривають генезис злочинної поведінки під час відбування покарання. Виходячи з цього, можна виокремити п'ять основних типів зло-*4инців: 1) випадкові; 2) ситуаційні; 3) нестійкі; 4) злісні; 5) особли-B₁O злісні. В свою чергу, це дає підстави говорити про наявність і tj^khx типів злочинців в УВП, як: послідовно-криміногенний, ситуа-їивно-криміногенний і ситуативний.

І Послідовно-криміногенний тип ув'язнених злочинців формуєть-^Я, в мікросередовищі, де норми права систематично порушуються, і злочин випливає із стійких антисоціальних поглядів, установок та Орієнтацій суб'єкта. Ситуація вчинення злочину активно створюєть-РЯ ним самим. Представники цього типу здатні пристосовувати до «ебе будь-яке мікросередовище, тому їх злочинна поведінка відносно автономна від нього.

Ситуативно-криміногенний тип характеризується порушенням моральних норм і правил режиму тримання, формується в середовищі з певною системою протиріч; до злочину такого засудженого призводить несприятлива ситуація та весь попередній антисуспіль-ний спосіб життя.

Ситуативний тип вчиняє злочини під вирішальним впливом ситуації, що виникла не з його вини, а за умови порушення моральних чи правових норм. В таких випадках особа може не знайти, не зважаючи на її слабко виражену деформацію, правомірних способів вирішення конфлікту.

Знаючи характерні особливості кожного типу ув'язнених злочинців, можна диференційовано підійти до налагоджування попереджувальної роботи з ними, зокрема з урахуванням мотивації злочинної поведінки: а) із зневажливим ставленням до людини; б) із корисливою спрямованістю; в) із негативним ставленням до правопорядку в УВП; г) із легковажним відношенням до дотримання різних правил техніки безпеки. Ці питання мають вирішуватися разом з оздоровленням мікросередовища засуджених (установи, загону, бригади), а також врахуванням соціально-демографічних, кримінально-правових та інших характеристик.

Засуджені, які не відійшли від кримінальної діяльності, досить активно застосовують засоби психологічного самовиправдовування та самозахисту. Інколи це відбувається підсвідомо, задля "реабілітації" себе і своїх вчинків. У науковій літературі наводяться такі моделі психологічного самозахисту вказаних осіб: заперечення підстав для відповідальності; невизнання від шкоди, завданої злочином та наявності жертви злочину; "засудження засуджуючих'¹ і тих, хто виконує покарання; посилання на несприятливі обставини. Зміст і форми психологічного самозахисту істотно відрізняються залежно від загального рівня розвитку ув'язненого, його моральної та правової культури.

Можна виділити три основних етапи розвитку моральності особи: 1) так звану доморальну свідомість, коли норми моралі ще не засвоєні; 2) згоду Із загальновизнаними нормами суспільства; 3) автономну мораль. На кожному з названих етапів ставлення суб'єкта до норм моралі різне, не однакова й оцінка власних вчинків. На першому етапі модель самооправдания досить проста: видати себе невинним, жертвою зовнішніх обставин тощо.

За даними нашого дослідження, засуджені, які вчинили корисливі злочини, в більшості випадків (63 %) обмежувалися формальною констатацією факту злочину без будь-яких його оцінок та пояснень. Ті, що вчинили насильницькі злочини, віддавали перевагу наступальній тактиці, звинувачуючи в усьому потерпілих (такі оцінки дали — 87 % вбивць і 52 % хуліганів). Близько половини опитаних в'язнів вважають, що "закони потрібні для охорони держави".

Ha незгоду з нормами кримінального права вказали тільки ,8 % з числа вперше засуджених і 18,8 % — рецидивістів. Разом тим, кожен другий з опитаних вважає, що буаають випадки, коли (Порушення закону можна виправдати з таких мотивів: незвичай-ність, складність ситуації та порушення правових норм задля допомоги близьким людям. На "захист справедливості" посилалося 20 % засуджених, які вчинили вбивства, а своїх прав — ЗО %.

Стосовно психологічного самозахисту ув'язнених на третьому етапі їх моральної запущеності треба зазначити, що тут вже форму-^ться автономна система моральних уявлень та цінностей. Суб'єкт повністю не сприймає існуючі в УВП правила поведінки. Віддається Перевага особистим або груповим нормам, які, на його думку, стоять вище загальноприйнятих. У свідомості таких засуджених вироб-ЙЙється (чи вже був вироблений) свій моральний імператив, яким jsohh й керуються під час відбування покарання.

Конкретні кримінологічні дослідження показують, що такий ім-ІНератив властивий в основному затятим рецидивістам, які демонструють егоїзм, свавілля, глибоку неповагу до чужого життя, честі й Гідності. Гіпертрофована самооцінка своєї "персони" тісно переплітається зі страхом перед покаранням, а тому автономна мораль є маловтішним прикриттям порожнечі й беззмістовності свого існування.

Поиск по сайту: