Генезис професійної злочинності в Україні

Кримінальних спеціальностей існує дуже багато. Тільки крадіїв офіційно налічується близько ЗО спеціальностей, хоча на практиці їх, звичайно, більше. Таке розмаїття злочинних спеціалізацій обу закономірностями розвитку суспільства і відображає його Jj конкретно-історичні реалії. Індустріальне суспільство, на відміну від аграрного, характеризується високою стулінню спеціалізації та інтеграції, що підвищує продуктивність праці. Це стосується і злочинної діяльності.

Історія генезису професійної злочинності в Україні є яскравим підтвердженням залежності характеру злочинності від конкретних соціальних умов. Одними з перших професійних злочинців були так звані "злодії з великої дороги", тобто розбійники, для яких грабунок був не просто злочинним заняттям, а способом життя. Виникнення цієї професії стало наслідком історичного парадоксу. Київська Русь спромоглася проминути рабовласницький лад, але монголо-татар-ська навала відкинула її розвиток далеко назад. На теренах Київської Русі було утворене Московське князівство, а згодом Російська імперія, у якій узаконене кріпацтво існувало аж до 1861 року. Тяжкі умови життя змушували селян тікати від своїх гнобителів, а оскільки легалізація на іншій території була неможлива (крім козацьких земель), розбій ставав єдиним засобом до існування.

Що стосується крадіїв, то до початку індустріалізації ця професія не могла отримати значного поширення. Це пояснюється тим, що не було великих міст, мешканці яких не знали б один одного в обличчя. Цей фактор унеможливлював злодійство як основне джерело доходів, оскільки про нього одразу дізнавалися сусіди. До того ж тоді застосовувались такі санкції як відтинання руки, таврування на лобі, виривання ніздрів або страта. Тому крадії не могли вести осідлий спосіб життя. Для того періоду характерне вчинення злочинів у нічний час на постоялих дворах, поштових станціях, тобто в місцях, де люди зупинялися не надовго.

Мабуть, чи не найдревнішою спеціалізацією крадіїв було конокрадство. Великі масиви лісостепу та степу протягом тривалого часу залишалися порубіжжям між поселеннями ще праукраїнського етносу і різними кочовими племенами. Для останніх викрадення табуну не лише у супротивника, а й сусіда не вважалося ганебним за-¹¹ няттям. Більш того, це було ознакою воїнської доблесті.

Ще з історії Київської Русі відомі випадки, коли князі, дізнавшись про наміри кочових племен здійснити набіг, набирали невеличкі загони волонтерів з власної дружини для крадіжки на привалах коней супротивника, що іноді призводило не лише до обмеження маневреності, але й до відмови кочівників продовжувати набіг.

Конокрадство залишалося досить поширеним явищем навіть за часів бурхливого капіталістичного розвитку Російської імперії. Дослідники цієї проблеми констатували серед конокрадів значне подрібнення спеціалізації, а також високий рівень організованості від Таврійського степу до Далекого Сходу Фіксувалися непоодинокі випадки затримання на кордоні з Манжурією табунів коней, викрадених у конезаводників Причорномор'я. Практично в кожному регіоні були спеціалісти, які докорінно змінювали зовнішній вигляд коней — перефарбовували шкіру, міняли форму копит, зубів, підков, підстригали гриви чи хвости Проводячи аналогію з сучасними викрадачами автомобілів, переконуємося, що у методах їх злочинної діяльності мало що змінилося. Іншим став лише предмет злочину.

У 40-і роки XIX століття відбувся подальший розподіл злочинців за видами діяльності, що призвело до підвищення їх професіоналізму. Жебраки трималися окремо, крадії — у злодійському середовищі, грабіжники — у розбійницькому Таким чином концентрувалася відповідна кримінальна еліта і було у кого вчитися. Створювалися підпільні школи для малолітніх злодіїв, найбільш обдаровані направлялися за кордон для удосконалення кваліфікації. Навчання проводили "професори" злочинного світу. Так, в Одесі з'явилися злодійські професії, що поділялися на 8 розрядів, а грабіжники мали один розряд. Ix називали "щіпачами". Злодійська шпана поділялася на "марвіхерів" (карманників), "кватирників" (крали через кватирки), "майданщиків" (крали у людей, що спали на вокзалах) тощо. Деякі з цих професій існують і в наш час.

Варто вказати на циклічність структури і динаміки професійної злочинності в Україні від початку XVIII до кінця XIX століття. Циклічність була обумовлена бурхливим економічним розвитком, передусім, у зоні Причорномор'я, і розростанням портових міст та індустріальних центрів. Це супроводжувалося збільшенням числа корисливих злочинів, їх інтелектуалізацією і виходом професійних злочинців на міжнародний рівень. Так, розглянута у 1870 році Одеським окружним судом справа групи фальшивомонетників на чолі з Терновим свідчить щодо наявності у них фабрик для підробки казначейських паперів у Лондоні, Гамбурзі та інших містах Західної Європи¹.

Наприкінці XIX — початку XX століття на півдні України зачастили неврожаї і розорені селяни подалися до міста. Це істотно поповнило армію злочинців. Яскравим прикладом злочинця—професіонала того часу був легендарний розбійник Василь Чумак. У 15 років він став на злочинний шлях, викрадав цілі обози, грабував маєтки поміщиків, займався контрабандою. Його дев'ять разів арештовували, але він щоразу втікав з тюрем чи каторги. У 1892 році Чумака засудили до страти за конокрадство. Тоді йому було понад 100 років. Відомі й інші імена, такі, як "Мішка Япончик", Сонька "Золота Ручка", міжнародний злодій "доктор Слонімський" та інші

На початку XX століття вперше в історії вітчизняного бандитизму в Одесі з'явився рекет, почали створюватися так звані "криші". Скажімо, Гольченко торгівцям, які сплачували йому данину, видавав записки-індульгенції з таким текстом: "Не чіпати. Богун". У 1915 році була виявлена група жінок-вимагательок. Тоді ж спіймали банду Антона Мальованого, яка вчинила 9 убивств на замовлення

Після Жовтневого перевороту 1917 року І громадянської війни різко зросла корисливо-насильницька злочинність. Але треба віддати належне більшовицькій владі, що досить швидко змогла її приборкати. Правда, це було зроблено ціною жорстких репресій та запровадження тотального нагляду всіх за всіма. Одначе професійна злочинність, всупереч радянській пропаганді, викорінена не була.

Теза відомого західного кримінолога Дюркгейма про зневіру пересічного громадянина в нормативні системи, що не відображають реалій життя, дістала своє підтвердження і в CPCP. В кінці 70-х років наявність на споживчому ринку величезного дефіциту товарів зумовила появу мережі підпільних цехів, які виробляли продукцію підвищеного попиту. З'явилася нова кримінальна спеціальність — "цеховик". Упродовж короткого строку "цеховики" зуміли акумулювати гігантські фінансові ресурси незаконними на той час способами. Саме ці ресурси стали зоною підвищеної уваги злочинців. "Цеховики" були ідеальним об'єктом для шантажу та здирництва і незабаром підпали під контроль криміналітету

Сьогодні можна стверджувати, що отримання злочинним світом вказаного матеріального підґрунтя обумовило закономірне зростання організованої та професійної злочинності наприкінці 80-х — початку 90-х років. На цей же період припали радикальні реформування в українському суспільстві та початок розбудови незалежної держави.

Поиск по сайту: