Основні давньоіндійські мовознавці

Панінні

Найвідомішим давньоіндійським мовознавцем є Паніні (V-IV ст. до н. є.) - один із основоположників мовознавства, автор першої граматики санскриту. Вважають, що його граматика створена в усній формі й розрахована на усне передавання. Для легкого запам'ятовування вона подана у вигляді 3996 віршованих правил (сутр). Через декілька століть її було записано.

Паніні трактує мову як систему, що складається з фонетичного, морфологічного, словотвірного і синтаксичного рівнів. Саме розуміння мови як системи зумовило введення ним понять фонеми та нульової морфеми, до чого європейське мовознавство прийшло лише наприкінці XIX ст.

Вихідною (початковою) одиницею мови Паніні вважав корінь, з якого з допомогою афіксів за правилами внутрішніх сандхі (поєднання морфем) утворюються слова, а відтак за правилами зовнішніх сандхі (поєднання слів) -- речення і тексти. Орієнтація на синтез зумовила розгляд мовних одиниць від нижчих до вищих. Цим, очевидно, зумовлена його зацікавленість коренями і закінченнями. З часом це було перенесено і в лексикографію (див. далі про кореневий принцип побудови словників). Отже, його граматика нагадує ідеальну формалізовану схему і є породжувальною за своїм характером (у норму входило те, що могло породжуватися на основі правил Паніні). Породжувальний характер правил також пов'язаний з уявленням про мову як систему (в Європі про це заговорили не раніше XIX ст.).

Паніні вважають і родоначальником індійської діалектології (у своїй граматиці він звертає увагу на діалектні особливості Східної Індії), а також першим мовознавцем, який застосував зіставний метод; (у багатьох випадках зіставляє санскрит із ведичною мовою). Граматика Паніні впродовж двох тисячоліть була зразком опису класичного санскриту.

Інші давньоіндійські граматисти Яска (V ст. до н. е.), Вараручі (III або II ст. до н. е.), Катьяяна (III ст. до н. е.), Патанджалі (II ст. до н. е.), Бхартріхарі (V--VI ст. н. є.) розвивають учення Паніні. Зокрема, вони виділяють чотири частини мови - ім'я, дієслово, прийменник і частку. Слово ділять на основу і закінчення. В іменниках визначають сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий і ablativus, але називають їх за порядком розташування: перший, другий, третій і т. д. Детально описують звуки, класифікуючи їх за фізіологічним принципом. Слова ділять на склади. Складотворчим вважають голосний звук.

Давньоіндійські вчені започаткували ідею історичного розвитку мов і їх порівняльно-історичного вивчення. Так, Вараручі вивчав пракрити й дійшов висновку, що вони постали з однієї мови - санскриту. Отже, він застосував порівняльно-історичний метод задовго до того, як його стали використовувати в Європі.

Мовознавці Давньої Індії також укладали словники. Ще в V ст. до н. є. Яска склав коментарі до Вед - пояснення незрозумілих слів. Однак найвідомішим словником є словник Амари - «Амаракоша» (V ст. н. е.). Цей словник укладений за кореневим принципом, тобто в ньому наведено тільки корінь слова: vid- «знати», tud «штовхати», рас- «варити», bhar- «нести».

Давньоіндійські вчені не тільки описували мову, а й досліджували її філософські проблеми. Бхартріхарі вивчав співвідношення речення і судження (обчислював трансформації одного судження, за яких будь-яке судження еквівалентне іншому з погляду логічного змісту), роль слова у мові (виділив слово як абстрактний інваріант, особливу духовну сутність, тобто як одиницю мови, і слово як конкретну одиницю мовлення).

Датський мовознавець Вільгельм-Людвіг Томсен зазначав, що «висота, якої досягло мовознавство індусів, цілком виняткова, і до цієї висоти наука про мову в Європі не могла піднятися аж до XIX ст., та й то навчившись багато чого в індійців».

4.2. Я́ска

Яска (Yāska IAST) — староіндійська граматика, автор якнайдавнішого існуючого коментаря до Рігведе, так званої Нірукти (санськр. Nirukta) або Нірукті (санськр. Nirukti — переклад, тлумачення). Час життя його не може бути визначено скільки-небудь точно. Достовірно тільки, що Яска жив ще до знаменитої граматики Паніні, що посилається на Яську в своїй граматичній праці. В праці Яські також зустрічаються посилання на ряд ще стародавніших авторів, зокрема, на Каутсу. Звичайно Яську відносять до V століття до н. э., але ця дата має ворожильний характер. Немає сумніву, проте, що він жив багато раніше Паніні, про що свідчить і дуже примітивний характер його граматичної праці. Нірукта або Нірукті Яскі відноситься тубільними авторитетами до так званих Веданга і містить 12 книг, до яких згодом були додані ще дві, що не мають найближчого до них відношення.

Нірукта дає перші загальні граматичні відомості. Відправляючись від фонетичних правил, формулірованних вже з великою подробицею в так званих Пратішакхьях для кожної веди окремо, індійська граматична школа поступово перейшла до загального уявлення про предмет фонетики і потім до решти відділів граматики. Флексія, слововивід, освіта за допомогою складання були поступово помічені і відрізнені один від одного, при чому зроблені також різні нагляди над тими змінами, які зазнає в різних утвореннях значення коріння.

В Нірукте, що відображає ці успіхи граматичного знання індусів, згадується значне число попередників її автора, деякі по іменах, інші під загальними іменами Найруктов (санськр. Nвiruktas — тлумачі) і Вьякаранов (від санськр. Vyвkarana — аналіз, граматика). Звідси витікає, що граматичні інтереси процвітали в Індії ще раніше Яські. Нірукта Яські дійшла до нас в двох рецензіях, відмінних один від одного головним чином, розподілом матеріалу, а не змістом. Дві редакції тексту примушують відомого санськрітіста Вебера припустити, що спочатку Нірукта зберігалася ізустно і лише згодом була записана.

Цього не можна довести, бо випадки декількох редакцій текстів, записаних при самому їх виникненні, далеко не складають рідкості. Нірукта викликала тлумачення тубільних коментаторів. Якнайдавніше з них відноситься приблизно до XIII століття і носить ім'я якогось Дурги. Текст Нірукти виданий Ротом (Геттінген, 1848—1852).

Вараручі

Вараручі (Vararuci) — індійська граматика, ймовірно, VI в. по Р. X., один з "дев'яти коштовних каменів" при дворі індійського царя Вікрамадітья в Уджаїні (в числі їх були поети Калідаса і Гхатакарпара, лексикографія Амарасинга, астроном Варагамігира і ін.). Йому належить перша граматична обробка пракріта: "Рr вkrita-Prakвз а" (ізд. Е. В. Cowell Hertford, 1854 р., 2-е ізд. Лондон, 1868 р.). В індійській писемності він часто змішується з іншим ученим — До вtyвyana.

Катьяяна

Катьяяна - відомий індійській граматик. Він жив поза сумнівом після іншої знаменитої граматики, Паніні, до праці якого написав рід коментаря (V в rttikas = додаткові правила і примітки). Його нерідко ототожнювали з граматикою Вараручи (див.), хоча цей останній належить до епохи набагато більш пізніше (VI в. по Р. Х.). Час життя Катьяяна визначається у різних учених різно: найбільш вірогідна думка Бетлінга, що відносить його до II в. до Р. Х. Предположение Бетлінга узгоджується також з вірогідним часом життя відомої граматики Патанджалі, що писала швидко після Катьяяна і полемізуючого з ним. Катьяяна приписуються також одна з ведійськіх сутр і пратішакхья до білої Яджурведе. Мабуть, було дещо Катьяяна. Про граматику Катьяяна існує ряд легенд: ще дитиною він відрізнявся такою пам'яттю і здібностями, що міг напам'ять повторити цілу драму, бачену ним в театрі, або запам'ятати відразу цілу пратішакхью. Іноді він вважається втіленням напівбога Пушпаданти і т.д. Катьяяна є також автором якнайдавнішої граматики священного язика випалини.

Патанджалі

Патанджалі (pataсjali IAST) — засновник Йоги, філософсько-релігійної школи (даршани) в Індії II в. до н.е. Проповідував необхідність благочестивих вправ (асани, крійі і пранаями) для здійснення контролю над діяльністю розуму і досягнення єднання живого духу з Богом, отримання полягання Прояснення або «Маху Самадхи», нірвани. Вважається автором (укладачем) знаменитої «Йога-сутри», але роль його в цьому відношенні зводилася до зборів існуючих задовго до нього філософських навчань відомого типу, їх викладу і філософського обгрунтовування. Патанджалі представив свою роботу в стилі Сутри. Деякі дослідники отождествлют його з іншим Патанджалі, лінгвістом, автором обширного коментаря до знаменитої індійської граматики Паніні, озаглавленого "Махабхашья". Вважають, що Патанджалі жив в II в. до н.е. і був сучасником Катьяяни. В індійських пам'ятниках зустрічаються легендарні подробиці його біографії: так, розказується, що Патанджалі впав з неба у вигляді змійки в долоню Паніні, що, очевидно, засновано на народній етимології імені Патанджалі (pat = падати, асjali = долоня).

Бхартріхарі

Бхартріхарі (рр. народження і смерті невідомі), староіндійський поет-лірик; жив близько 7 в. Писав на санскриті. Автор збірок любовної лірики «Сто строф про любов», «Сто строф про житейську мудрість», «Сто строф про відчуженість від світу», в яких відчутно зіткнення гуманістично мислячого поета з жорстокістю феодального миру. Для його поезії характерні безпосередність відчуття, витонченість форми, ясність стилю.

Висновки

Виникнення давньоіндійського мовознавства зумовлене суто практичними потребами.Із покоління до покоління віками передавалися усним шляхом священні гімни (Веди). Згодом вони були зафіксовані писемно й увійшли до чотирьох збірників - Рігведа, Самаведа, Яджурведа й Атхарваведа. Давні індуси вважали, що ці священні гімни є божественними і тому їх необхідно оберігати від псування.

Староіндійському мовознавству властиві наступні риси:

1) Підхід до вивчення мови диктувався практичними задачами

2) Вся лінгвістика стародавніх індусів носить дескриптивний характер. (Отже, прообразом сучасної американської дескриптивної лінгвістики є мовознавство стародавніх індусів).

Найвідомішим давньоіндійським мовознавцем є Паніні (V-IV ст. до н. є.) - один із основоположників мовознавства, автор першої граматики санскриту. Вважають, що його граматика створена в усній формі й розрахована на усне передавання. Для легкого запам'ятовування вона подана у вигляді 3996 віршованих правил (сутр). Через декілька століть її було записано.

Інші давньоіндійські граматисти Яска (V ст. до н. е.), Вараручі (III або II ст. до н. е.), Катьяяна (III ст. до н. е.), Патанджалі (II ст. до н. е.), Бхартріхарі (V--VI ст. н. є.) розвивають учення Паніні. Зокрема, вони виділяють чотири частини мови - ім'я, дієслово, прийменник і частку. Слово ділять на основу і закінчення. В іменниках визначають сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий і ablativus, але називають їх за порядком розташування: перший, другий, третій і т. д. Детально описують звуки, класифікуючи їх за фізіологічним принципом. Слова ділять на склади. Складотворчим вважають голосний звук. Давньоіндійське мовознавство першої половини IV – др.. половини III ст. до н. є. досягло такого високого рівня, що вплинуло на розвиток порівняльно-історичного мовознавства в XIX ст.

Поиск по сайту: