Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Радикальні відмінності арійського і семітського дуалізму



В етнічних язичницьких релігіях дуалізм (від лат. dualis — подвійний) розглядається як світоглядне проникнення в сутність явищ природи, які складають пари протилежностей: день — ніч, літо — зима, вогонь — вода, чоловік — жінка, небо — земля і т. под. Це швидше схоже на язичницьку теологію двох начал, ніж на християнський антагоністичний дуалізм Бога і Сатани. В язичництві дуалізм — не просте протиборство сил, але природне взаємодоповнення протилежних сутностей. Так Велесова Книга у Вченні про Триглава роз’яснює: «Білобог і Чорнобог перуняться і тим Сваргу удержують, аби Світу не бути поверженому. Білобог — Бог денного світла, добра, щастя. Він же — білоруський Бєлун — обсипає добрих людей багатством. Чорнобог — Бог ночі, таємничості, сну, відпочинку. Він робить земні предмети невидимими в темряві, зате висвітлює небесні світила (Місяць, зорі, сузір’я), вказує душам дорогу до Сварги (Молочна стежка або Чумацький шлях). А це дуже необхідні людині орієнтири: фази місяця допомагають рахувати час, видимість зірок дає змогу передбачати погоду тощо). Не даремно волхв застерігає, що не можна ображати Чорнобога: «Це не може бути ніколи, щоб хтось не втримався і сказав нерозумне про Чорнобога». Язичницький дуалізм яскраво проявляється в божественних подружжях різних народів: у греків Афіна — Посейдон, Афродіта — Аполон, у слов’ян Матінка Земля — Батько Небо (Сварог), у японців Ідзанамі — Ідзанакі та ін. До речі, в язичницьких релігіях Богині займають чільне місце поруч Богів, тобто жіночий божественний принцип визнається нарівні з чоловічим.

У семітському релігійному світогляді Бог виведений за межі природи, отже — протиставлений людині. Тобто юдейський і християнський дуалізм це: «протиставлення в різних релігійних вченнях світу надприродного, потойбічного, трансцендентного, невидимого природним, натуральним, видимим, чуттєвосприйманим об’єктам, процесам і явищам». У християнстві Богу постійно протистоїть Диявол, Чорт, Сатана (як сили зла). Всю свою фанатичну ненависть до цих протилежних християнському Богові сил «однобожна» релігія виливає на політеїстичні природні релігії, які й називає «сатанинськими», перетворивши язичницьких Богів на своїх антиподів. Монотеїстичні релігії антропотеїстичні (від гр. Чоловік-Бог). У всіх монотеїстичних релігіях (юдаїзмі, християнстві, ісламі) нема місця Богині-жінці. Бо жінка в цих релігіях розглядається як «сатанинська сила», «породження Диявола» тощо. Таким чином, дуалізм християнства певною мірою свідчить про несамодостатність монотеїстичної концепції.

У християнській міфологемі Бог і Сатана виглядають як істоти рівносильні, а отже, вони тотожні за значенням до язичницьких Білобога і Чорнобога. Але, на відміну від язичницьких Богів, християнські Боги (!), як уособлення добра і зла, мусять змагатися вже не задля рівноваги у Всесвіті, а для повної перемоги одного з них, а саме — Бога «добра», яким за Біблією вважається Ягве (бог юдаїзму). Якщо в природній арійській релігії перемога Добра як етнічної морально-етичної засади зрозуміла навіть дитині, то семітська концепція «добра», нав’язана іншим народам (як в юдаїзмі, так і в християнстві), з філософської точки зору виявляється несамодостатньою не тільки для пояснення природних явищ, але й для пояснення арійських етнічних цінностей.

Єврейське перепрограмування уявлень про Бога (семітського Ягве), і ототожнення його з «добром», протиставило Богів арійських народів (тобто язичницьких), яких за наказом Ягве слід знищувати як «зло». Вся Біблія наскрізь просякнута закликами до фізичного знищення інших, несемітських народів, їхніх релігій, святинь, статуй Богів та ін. Навіть єврей Д. Хвольсон, не змігши виправдати біблійного геноциду, визнає, що «кровна помста — це чисто семітична вада». Незважаючи на те, що весь Старий Заповіт (Тора) насичений повчаннями, що можна робити, що не можна, різними ритуальними приписами для юдеїв, Хвольсон відкриває ще один з секретів єврейського національного характеру — «огиду до догматів». Простіше кажучи, нема такого догмату, якого б юдей не зміг би обійти.

Таким чином, категорії «добра» і зла» завжди є відносними: що добре для семіта не завжди є добрим для арійця. Отож, кожен арієць мусить навіки розпрощатися з комуністичною байкою про «загальнолюдські цінності» — їх ніколи не існувало ні в природі, ні в культурі.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.