Типологія партійних систем

Зазвичай демократичні країни мають велику кількість зареєстрованих політичних партій, яка вимірюється принаймні двозначними числами. Проте реальний вплив на розробку державних курсів має меншість з них. Ці впливові політичні партії, що беруть реальну участь у боротьбі за владу, за формування урядів, визначають тип партійної системи, що склалася у даній країні. Партійна система – сукупність та механізм взаємодії політичних партій даної країни, які реально змагаються за владу і мають вплив на вироблення державних курсів. В залежності від можливості заміни правлячої партії іншою партійні системи поділяють на альтернативні та неальтернативні. Неальтернативні партійні системи притаманні країнам з недемократичним режимом і характеризуються відсутністю боротьби за владу між політичними партіями, що призводить до незмінного знаходження при владі однієї партії. Така система історично знає декілька різновидів: однопартійна, фіктивна партійна, гегемоністська.

Однопартійна система притаманна тоталітарним режимам і характеризується необмеженим правлінням однієї партії, яка зростається з державним апаратом і де-факто своїми структурами замінює його; створення інших партій забороняється.

Фіктивна партійна система притаманна авторитарним режимам, встановленим внаслідок державних переворотів (наприклад, у Чилі часів правління А.Піночета). За такої системи більшість політичних партій розпускаються; залишаються лише максимально лояльні до влади, які відіграють роль сателітів авторитарної верхівки та не ведуть боротьби за владу.

Сутність гегемоністської системи полягає у збереженні (або відновленні) багатопартійності як ширми для авторитарного режиму, за якого при владі постійно знаходиться одна партія, а всі інші штучно усуваються від владних змагань шляхом політичних маніпуляцій.

Альтернативні партійні системи відзначаються наявністю в країні кількох конкуруючих партій, кожна з яких завжди має можливість прийти до влади внаслідок перемоги на виборах. Відомі декілька різновидів альтернативних систем.

Система з домінуючою партією ззовні нагадує гегемоністську систему, адже за наявності кількох політичних партій при владі довший час знаходиться одна. Проте в даному випадку нездатність інших партій завоювати владу пояснюється не штучними обмеженнями або утисками перед і під час проведення виборів, а низькою популярністю цих партій серед населення, що зворотно пропорційно пов’язано з високим рівнем довіри виборців до правлячої партії. Логіка виборців пояснюється високим рівнем життя, стабільністю в країні та принципом „від добра добра не шукають”.

Однією з найбільш зрозумілих для виборця і водночас найефективнішою є двопартійна система. Незважаючи на існування в країні багатьох політичних партій, при владі, змінюючи одна одну, знаходяться лише дві.

Подібною до двопартійної є двоблокова система, за якої за владу змагаються два стабільні блоки політичних партій, кожен з яких складається з кількох (частіше – двох) партій.

В багатьох країнах світу в тому чи іншому варіанті діє система багатопартійної роздробленості, яка характеризується формуванням урядів на основі нестійких багатопартійних коаліцій (наприклад, право-центристські коаліції в Італії другої половини ХХ ст.). Безперечно, така система дозволяє краще репрезентувати інтереси різних соціальних груп, оскільки дозволяє створювати уряди представниками кількох політичних партій, але водночас такі уряди є нестабільними, а відтак – вони далеко не завжди можуть забезпечити політичну та економічну стабільність в державі. Тому законодавство багатьох демократичних країн свідомо намагається обмежити кількість представлених у парламенті політичних партій з метою структурування партійної системи, висуваючи до них жорсткі фінансові та процесуальні вимоги. Прикладом можуть слугувати загороджувальні бар’єри у кілька відсотків голосів виборців, які партії мають подолати на парламентських виборах. Проте не можна стверджувати, що такі кроки з боку держави загрожують багатопартійності і демократії взагалі. Практика демократичних країн свідчить про те, що політичні партії набувають усе більшого впливу в політичній системі і залишаються чи не найголовнішим „зв’язковим” між громадянським суспільством і державою.

Білет 17

1)Держава – основний системоутворюючий компонент політичної системи ____ Так

2)Нація є прикладом безпосереднього суб’єкта політики___Ні

3)Для обрання народним депутатом України необхідно мати вік не менше 25 років ___ Ні

4)Легітимність політичної влади – це визнання і підтримка влади народом та міжнародною спільнотою ___ ТАК

ІІ рівень

5)З якого підходу до з’ясування сутності політики випливає твердження:”політика- це ремесло володарювання”?___3.директивний

6)Що притаманне рекрутуванню політичних лідерів згідно з системою гілдій(організаційно-консервативною)?____1.закритий характер 2.обмежений електорат 5.приховане суперництво

7)які з наведених суб’єктів політики належать до базових?___2.нації 3.класи 4.соціальні спільноти

8)З метою з’ясування сутності політики дослідники застосовують такі підходи___1.аналітичний 3.фунуціональний 6.комунікативний

9)Назвіть типи легітимності (правочинності ) влади , сформульовані американським політологом Д.Істоном___1.персоналістська легітимність 2.ідеологічна легітимність 6.структурна легітимність

10)За характером відносин між керівниками і рядовими членами партії поділяються на:___2.демократичні 5.авторитарні

11)що з наведеного притаманне парламентській монархії?___1.монарх-глава держави 4.законодавчі повноваження належать парламенту й монарху 5.уряд формується парламентом

12)яка з ознак зумовлює віднесення партійної системи до числа двоблокових?___1.наявність лише двох партій 3.багатопартійна система, за якої лише дві партії поперемінно перемагають на виборах

Поиск по сайту: