Ремонт, модернізація і заміна діючих засобів праці

Спрацьовування і старіння

ОФ протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного і економічного спрацювання, а також техніко – економічного старіння. Під фізичним спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко – експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що приводить до зменшення їхньої реальної вартості – економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізичного спрацьовування ОФ впливають їхня надійність та довговічність, спосіб використання, особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно – технічні фактори.

Фізичне спрацювання будь – якого знаряддя праці можна поділити умовно на дві частини: ту, що періодично усувають проведенням ремонтів, і ту, що її в такий спосіб усунути неможливо. З часом спрацювання поступово збільшується і врешті-решт стає таким, що унеможливлює дальше використання засобу праці у виробництві, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, коли треба змінити такий засіб праці на новий аналогічного призначення. У зв’язку з цим розрізняють усувне та неусувне фізичне спрацювання ОФ.

Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами:

1. За строком її експлуатації

2. За даними обстежень технічного стану

Техніко – економічне старіння ОФ – це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково – технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва. Старіння властиве передовсім знаряддям праці та транспортним засобам і зв’язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.

Ступінь техніко – економічного старіння того чи того засобу праці можна визначити за допомогою коефіцієнта К_тес, що його розраховують за формулою

К_тес = 1 – В1 х По ,

В_о П₁

де В_о, В₁ – повна вартість застосованого й нового засобів праці;

П_о, П₁ – відповідно продуктивність тих самих засобів праці або витрати на їхнє експлуатаційне обслуговування. Про загальний рівень техніко – економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага знарядь праці, що експлуатуються понад 10, 15, 20 років.

Фізичне спрацювання та техніко – економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворювання. Між окремими видами спрацювання та формами їхнього відшкодування існує певний взаємозв’язок.

Амортизація

Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно – застарілих ОФ. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування.

Амортизація ОФ – це процес перенесеної авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.

Для відшкодування вартості зношеної частини ОФ кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню ОФ.

Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості ОФ. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення ОФ здійснюють централізовано за формулою

Н_ав = Ф - Л _х 100 ,

А_н х Ф

де Ф – балансова вартість ОФ;

Л – ліквідаційна вартість ОФ;

А_н – амортизаційний період ОФ.

За встановлення норм амортизаційних відрахувань слід виходити з економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості ОФ і врахування техніко – економічного старіння, можливих темпів оновлення тощо.

У міру розвитку техніки, удосконалення технології та організації виробництва змінюються тривалість і характер використання окремих видів ОФ, виникає об’єктивна необхідність скорочення нормативних строків їхнього функціонування. У зв’язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично треба переглядати та уточнювати.

Забезпечення нормального відтворення ОФ потребує правильного нарахування амортизації за встановленими нормами. Щорічну суму амортизаційних нарахувань на реновацію ОФ обчислюють множенням їхньої середньорічної вартості на відповідні норми амортизації та поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці. Середньорічна вартість кожного виду ОФ визначається додаванням до вартості на початок розрахункового року різниці між середньорічними величинами введення в дію нових і вибуття діючих елементів засобів праці. Середньорічне введення визначають за результатом множення абсолютного його розміру та коефіцієнта функціонування протягом розрахункового року засобів праці, що будуть уведені в дію і виведені з дії, тобто відношення кількості місяців експлуатації до 12.

Для здійснення правильної амортизаційної політики важливим є знання можливих методів амортизації ОФ. У практиці господарювання можуть застосовуватися методи рівномірної, подвійно – залишкової і прискореної амортизації.

Метод рівномірної амортизації передбачає перенесення балансової вартості ОФ на собівартість продукції, що виробляється, протягом амортизаційного періоду засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Згідно з чинним законодавством України щорічні норми амортизаційних відрахувань за першою, другою і третьою групами ОФ становлять відповідно 5, 25 і 15%.

За методом подвійно – залишкової амортизації норми амортизаційних відрахувань встановлюються через подвоєння норм, обчислених за методом рівномірної амортизації, але не щодо балансової, а щодо залишкової вартості ОФ. Підприємства можуть самостійно приймати рішення про застосування прискореної амортизації ОФ, віднесених за укрупненою класифікацією до третьої групи і придбаних після травня 1997 року, тобто після набуття чинності Законом України „Про оподаткування прибутку підприємства”. При цьому мають використовуватися такі норми прискореної амортизації відповідно до року експлуатації засобів праці: перший – 15%, другий – 30%, третій – 20%, четвертий – 15%, п’ятий – 10%, шостий і сьомий – 5%. Збільшення масштабів застосування прискореної амортизації сприятиме істотному зменшенню фінансових витрат від техніко – економічного старіння та інтенсифікації процесу оновлення діючих засобів праці на підприємствах України.

Строки експлуатації

Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації передовсім активної частини ОФ, тобто від періоду їхнього функціонування у виробництві відповідно до первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації

по - різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.

Скорочення строків експлуатації машин, з одного боку, уможливлює прискорення їхнього оновлення, тобто зменшення техніко – економічного старіння знарядь праці, підвищення технічного рівня підприємств, зростання продуктивності праці, зниження ремонтно – експлуатаційних витрат, а з іншого – призводить до збільшення собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.

Саме тому строки експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші затрати суспільної праці на їхнє виготовлення й використання у виробничому процесі протягом усього періоду функціонування. Найбільш поширеною є методика визначення оптимальних строків експлуатації виробничого устаткування за мінімальною величиною так званих питомих затрат суспільної праці на одиницю корисного ефекту. Проте результати спеціальних досліджень свідчать, що найбільш істотний вплив на економічно доцільний строк експлуатації устаткування справляють два фактори – щорічний розмір амортизації та середньорічні ремонтні витрати. Це уможливлює практичне застосування простішого і наочнішого методу оптимізації строків експлуатації – через мінімізацію сумарної величини цих економічних показників з використанням графічного способу.

Ремонт, модернізація і заміна діючих засобів праці

Окремі види засобів праці складаються з великої кількості конструктивних елементів, які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення спрацьованих конструктивних елементів устаткування та інших видів засобів праці задовго до того, коли кожний з цих об’єктів у цілому стане непридатним для дальшого використання у виробничому процесі. Таке часткове відновлення засобів здійснюється з допомогою періодичних ремонтів. Отже, суть ремонту полягає в усуненні тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення в такий спосіб постійної дієздатності засобів праці протягом усього періоду їхньої експлуатації.

На підприємствах різних галузей народного господарства застосовують типові системи технічного обслуговування й ремонту устаткування та інших видів засобів праці, що передбачають періодичне проведення необхідних профілактично – технічних операцій, поточних і капітальних ремонтів. Призначення поточного ремонту – збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані проведенням регулярних ремонтно – профілактичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і запобігання прогресуючому фізичному спрацюванню. Мета капітального ремонту полягає у максимально можливому відновленні первісних техніко – експлуатаційних параметрів засобів праці. На відміну від поточного ремонту капітальний є найбільш складним за обсягом виконуваних робіт і проводять його здебільшого через тривалі проміжки часу. Особливим видом найбільш складних ремонтних робіт є так званий відновлювальний ремонт, необхідність у проведенні якого виникає внаслідок стихійного лиха.

Витрати на поточний ремонт є постійними й відносно рівномірними протягом експлуатаційного періоду, а тому їх відносять на собівартість продукції. Проведення капітального ремонту потребує порівняно великих одноразових витрат, що унеможливлює пряме включення таких до собівартості продукції: ці витрати визначають заздалегідь і відносять на собівартість продукції протягом рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Відновлювальний ремонт фінансують за рахунок державного страхового фонду і за характером та обсягом робіт, що виконуються, відносять до сфери капітального будівництва.

За сучасних умов господарювання і формування ринкової економіки важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Це пояснюється тим, що на підприємствах діюче устаткування протягом фактичного строку експлуатації капітально ремонтують кілька разів. Проте коли проведення першого капітального ремонту в більшості випадків є економічно вигіднішим за придбання нової машини, то наступні капітальні ремонти часто коштують дорожче, ніж нове устаткування аналогічного призначення.

Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ремонт порівнюють два альтернативні варіанти:

Перший – капітальний ремонт фізично зношеної машини і продовження строку її експлуатації на один ремонтний цикл.

Другий – заміна машини, що потребує капітального ремонту, на нову.

Для кожного варіанта визначають загальну величину витрат і втрат. Для першого варіанта це будуть витрати на очікуваний капітальний ремонт R_і і перевищення експлуатаційних витрат щодо капітально відремонтованої машини над поточними витратами щодо нової машини S_е, а для другого – вартість придбання та встановлення нової машини К_н над втрати від недоамортизації діючої машини S_а. Крім того, треба врахувати коефіцієнти, що характеризують співвідношення

а) продуктивності діючої та нової машини (α);

б) тривалості ремонтного циклу тих самих машин (β).

Показник ступеня ефективності витрат на капітальний ремонт будь – якого виробничого устаткування (е_р) визначається за формулою

e_p= - Ri + Se

K₁₁αβ+S_a

Коефіцієнти, обчислені за формулою, можуть набувати додатного, від’ємного або нульового значення. За всіх додатних значень коефіцієнта е_р капітальний ремонт устаткування є економічно виправданим, за від’ємних – недоцільним, а за нульового значення коефіцієнта порівнювані варіанти треба вважати рівноцінними.

Коефіцієнти е_р, розраховані щодо всієї сукупності устаткування, котра підлягає капітальному ремонту в конкретному році, можуть використовуватися для визначення послідовності заміни тих одиниць, що їх ремонтувати невигідно. Передовсім необхідно замінювати фізично зношене устаткування з найбільшим від’ємним значенням коефіцієнта е_р за абсолютною величиною.

Загальний розмір витрат на ремонтно – технічне обслуговування діючих засобів праці залежить від кількості ремонтів протягом фактичного строку їхньої експлуатації та від собівартості кожного ремонту. Це означає, що для помітного зменшення витрат на ремонт устаткування та ін. видів ОФ необхідно по – перше, довести до раціонального мінімуму кількість ремонтів машин протягом усього періоду їхнього функціонування; по – друге, максимально зменшити витрати на проведення одного ремонту.

Скорочення кількості ремонтів можна досягти, збільшуючи фізичну довговічність устаткування та визначаючи раціональні строки його експлуатації. Головним напрямком зниження собівартості ремонтних робіт є істотне підвищення організаційно – технічного рівня самого ремонтного виробництва, його індустріалізація, тобто максимальне наближення процесу ремонту за характером організації і технології до процесу виготовлення нових машин і устаткування. Широкомасштабна індустріалізація ремонтного виробництва в цілому передбачає:

· збільшення централізованого виготовлення машинобудівними підприємствами запасних частин до розмірів, що забезпечують повне задоволення попиту на них; розширення відновлення спрацьованих деталей і вузлів, котре дає змогу зменшити на 15-20% обсяг виробництва нових запасних частин;

· усебічну централізацію і спеціалізацію ремонтних робіт у різних ланках управління виробництвом (створення розгалуженої територіальної системи фірмового машиносервісу підприємствами – продуцентами та ін.).

За недостатнього розвитку машинобудівного комплексу країни для підвищення ефективності процесу відтворення ОФ багато важить модернізація діючого виробничого устаткування, котре означає його вдосконалення з метою запобігання техніко – економічному старінню та підвищення техніко – експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог.

За порівняно невеликих витрат і за відносно короткий строк модернізація може забезпечити оновлення устаткування на новому технічному рівні, зростання продуктивності праці, нарощування виробничих потужностей, збільшення випуску продукції, економію інвестиційних ресурсів. Проведення комплексної модернізації багатьох видів виробничого устаткування збільшує його продуктивність на 30-50%, а зв’язані з цим витрати не перевищують половини вартості нових технічних конструкцій аналогічного призначення. Економічно доцільніше здійснювати як загальнотехнічну, так і технологічну модернізацію устаткування під час проведення його капітального ремонту.

Метод визначення ефективності витрат на модернізацію такий самий, як і витрат на проведення капітального ремонту. Коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт і модернізацію, коли їх здійснюють одночасно, можна розрахувати за формулою:

e_pm = 1 - Ri + M + Se ,

K11αβ + Sa

Де М – витрати на модернізацію. При цьому величини α, β і Se треба визначити за даними модернізованої та нової машини.

Важливим елементом процесу відтворення ОФ є заміна фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці. Визначення необхідного щорічного обсягу заміни засобів праці передбачає:

1) встановлення оптимальних строків експлуатації відповідних їхніх видів;

2) розрахунки такого щорічного обсягу заміни, який може забезпечити дотримання оптимальних строків функціонування устаткування та інших видів ОФ.

За простого відтворення засобів праці їх розмір їхньої заміни практично має дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань на реновацію, а за розширеного відтворення – залежатиме не лише від нормативного строку експлуатації, а й від темпів щорічного збільшення обсягу ОФ.

Поиск по сайту: