В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ

УДК 351.743-057.36:159.92:612.176:613.6.27

Т.Л. Білоус

ст. викладач кафедри гуманітарних дисциплін

Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ м. Суми

СТРЕСОСТІЙКІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ГОТОВНОСТІ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ

Розглядається сутність екстремальних ситуацій службової діяльності працівників органів внутрішніх справ та формування їхньої стресостійкості.

Ключові слова: стрес, стійкість, конфлікт, конфліктостійкість, стресостійкість.

Сучасний технологічний процес, соціальні, політичні, екологічні умови часто призводять до виникнення синдрому розумово-емоційного напруження, а саме – стресу. Діяльність органів внутрішніх справ належить до професій підвищеного ризику і характеризується одним з найбільш високих рівнів екстремальності й професійного стресу.

Питання, пов’язані з впливом стресу на людину та ефективністю виконання професійної діяльності в стресових екстремальних ситуаціях, зокрема працівниками органів внутрішніх справ, розглядали Ю. Александровський, В. Бодров, М. Генсон, М. Капля, Р. Лазарус, А. Маклаков, Г. Сельє та інші. Але дотепер проблема підготовки працівників органів внутрішніх справ до роботи в екстремальних умовах та формування їхньої стресостійкості залишається недостатньо дослідженою.

Метою даної статті є дослідження стресостійкості працівників органів внутрішніх справ як важливої складової готовності до успішного здійснення професійної діяльності в екстремальних умовах.

Завдання нашої роботи: проаналізувати сучасний стан розробленості проблеми стресу в дослідженнях науковців; дослідити вплив стресу на ефективність професійної діяльності та рівень психологічної стійкості до стресів працівників органів внутрішніх справ; визначити основні напрямки і чинники формування стресостійкості та особливості надання соціально-педагогічної і психологічної допомоги у стресових ситуаціях.

Екстремальними (від лат. extremum – граничний, крайній) називають ситуації, які ставлять перед людиною великі труднощі, змушують її до повної, граничної напруги сил і можливостей, щоб впоратися з цими труднощами і виконати завдання. Внаслідок постійного перебування в екстремальних умовах з’являються психоемоційне виснаження, дратівливість, швидка стомленість та загальне зниження працездатності.

Останніми роками спостерігається тенденція підвищення екстремальності діяльності працівників органів внутрішніх справ, пов’язана із затриманням злочинців, звільненням заручників, використанням зброї, забезпеченням правопорядку в період масових заходів. На сьогодні суттєво збільшується кількість факторів, які можуть призводити до стресу працівників міліції. Найбільший рівень стресу спостерігається у тих правоохоронців, які працюють з людьми, вирішують їхні проблеми, тобто мають безпосередні контакти з громадянами, мають ненормований робочий день, необхідність повної віддачі психічних і фізичних сил при припиненні злочинів. Означені фактори знижують функціональні резерви організму, аж до їх повного виснаження. Тому важливими уміннями працівників міліції є вміння формувати власну стійкість до стресорів, а також надавати різні види допомоги людям, які потрапили у стресову ситуацію.

Більшість дослідників розглядають стресостійкість як генетичну успадковану властивість людини. Результати досліджень останніх років показують, що ця стійкість формується в процесі діяльності. Стресостійкість – це загальна якість особистості, яка характеризується здатністю протистояти стресовим факторам за період часу, який необхідний для організації нових умов, в яких даний стресор не буде загрозливим [1, 57]. Вона забезпечуватиме високу ефективність діяльності та сприятиме збереженню здоров’я людини, якщо остання буде креативно мислити під час вирішення своїх проблем.

Проблема прогнозування поведінки працівників органів внутрішніх справ в екстремальних умовах, а також оцінка вірогідності збереження їх здоров’я і працездатності після впливу екстремальних факторів привертає увагу багатьох дослідників. Учені-психологи Ю. Александровський, В. Бодров, А. Маклаков та ін. виділяють одну з важливих психологічних якостей – стійкість працівників органів внутрішніх справ до екстремальних умов службової діяльності. У психологічній літературі поняття “стійкість” має декілька тлумачень. Так, слово “стійкий” в багатьох мовах світу означає “стабільний, стійкий, твердий, міцний”. У “словнику синонімів російської мови” дається два синоніми цього слова: “стабільність, рівновага”. Ця багатогранність поняття “стійкості” зумовлена, перш за все, використанням даного терміну стосовно процесів становлення, формування і розвитку особи, для опису різних аспектів її поведінки і діяльності.У літературі можна зустріти наступні термінологічні поєднання: “стійкість особи”, “стійкість поведінки”, “стійкість (професійної) діяльності”, “стійкість до навантажень”, “емоційна стійкість”, “вольова стійкість”, “психічна стійкість”, “етична стійкість”. Висока стресостійкість забезпечує успішність виконання професійних обов’язків в екстремальних умовах, збереження працездатності і здоров’я особистості після впливу екстремальних факторів зовнішнього середовища.

Питання стресу та стресостійкості вивчали М. Генсон, М. Капля, Р. Лазарус, Г. Сельє та інші. Існують різні наукові підходи до розуміння стресу. Найбільш популярною є теорія стресу, запропонована Г. Сельє. У рамках цієї теорії механізм виникнення стресу пояснюється в такий спосіб: усі біологічні організми мають життєво важливий вроджений механізм підтримки внутрішньої рівноваги і балансу. Сильні зовнішні подразники можуть порушувати рівновагу. Організм реагує на це пристосувально-захисною реакцією. За допомогою порушення організм намагається пристосуватися до подразника. Це неспецифічне для організму порушення і є станом стресу [4, 104]. У цих роботах визначається, що стрес є складним психофізіологічним явищем, що визначає декілька напрямів його вивчення. Розглядаючи стресостійкість, К. Чельник пише: “…основою виникнення стресу в сучасних умовах життя є синдром розумово-емоційного напруження. Короткочасні емоції переважно не є шкідливими, лише тривалі впливи мають суттєве значення для виникнення нервового напруження. Серед основних хвороб, які пов’язують зі стресом, є атеросклероз (розлад серцево-судинної системи), гіпертонія (тривале підвищення артеріального тиску) та різноманітні захворювання шлунково-кишкового тракту. Для того, аби уникнути негативних наслідків стресу, слід розвивати стресостійкість, усвідомлювати можливі ситуації виникнення стресу та їх усунення…” [7, 10].

З практичної точки зору проблема впливу екстремальних факторів на працівників органів внутрішніх справ має кілька аспектів, а саме: прогнозування поведінки людей в екстремальних умовах, визначення наслідків їх впливу і підготовка до адекватних стратегій поведінки особистості в стресогенних умовах. Вирішення цих завдань є актуальним для психологічного забезпечення діяльності працівників, що виконують професійні обов’язки в екстремальних умовах, а також для надання допомоги особам, які стали жертвами надзвичайних і психотравмуючих ситуацій.

Особливу увагу потрібно приділити психологічній стійкості працівників органів внутрішніх справ як фундаменту професійної готовності до роботи в екстремальних умовах. Під психологічною стійкістю розуміється цілісна характеристика особи, стійкість, що забезпечує її, до стресогенної дії екстремальних умов (М. Ярошевський). Працівник правоохоронних органів (патрульно-постова служба міліції, групи затримання позавідомчої охорони, оперативні працівники та ін.) часто потрапляє в складні та небезпечні психологічні ситуації в повсякденній службовій діяльності, що справляє стресогенний вплив на психіку працівників.

Психологічна підготовка фахівців в навчальному закладі МВС України має бути спрямована на формування стійкості до негативних чинників оперативно-службової діяльності: напруженості, відповідальності, ризику, небезпеки, дефіциту часу, невизначеності, несподіванки та ін., тобто чинників, що сильно впливають на психіку: вигляд крові, трупа, тілесних ушкоджень та ін.; ситуації протиборства: уміння вести психологічну боротьбу з особами, що протидіють запобіганню, розкриттю і розслідуванню злочинів, протистояння психологічному тиску, не піддаватися на провокації та ін.; вплив конфліктних ситуацій в службовій діяльності: уміння проаналізувати внутрішні причини конфлікту, розібратися в закономірностях їх виникнення, протікання і способах вирішення конфліктних ситуацій: образа і насильство над особою, хуліганство, грабіж, вбивство, опір представникові влади, вербальна і фізична агресія та ін.; уміння володіти собою в психологічно напружених, конфліктних, провокуючих ситуаціях.

Перебування в небезпечних умовах вимагає уміння володіти собою, швидко оцінювати складні ситуації і приймати найбільш адекватні рішення, що сприятиме ефективнішому виконанню поставлених завдань й зменшенню надзвичайних випадків та зривів професійної діяльності серед особового складу органів внутрішніх справ. На працівників правоохоронних органів щодня здійснюється вплив різних чинників, що мають стресогенний характер, це у свою чергу може призвести до появи втоми, перевтоми, виникнення різних негативних емоційних станів, до розладів професійно-службової діяльності. У зв’язку з цим опанування працівниками прийомами і методами психологічної саморегуляції є вельми актуальним завданням теперішнього часу. Великих успіхів в службовій діяльності досягають ті працівники, у кого є міцні нерви, хто краще вміє налаштуватися на боротьбу зі злочинцем, хто вміє раціональніше розпоряджатися не лише своїми фізичними і розумовими ресурсами, а й зберігати на оптимальному рівні нервово-психічну активність, проявляти в складних ситуаціях оперативно-службової діяльності свою психологічну стійкість. Невміння керувати своєю поведінкою знижує здатність особи до соціально-психологічної адаптації до даних умов середовища, є серйозною перешкодою в реалізації її життєвого потенціалу.

У ході проходження спеціального навчання працівниками органів внутрішніх справ на заняттях з професійно-психологічної підготовки щодо формування психологічної готовності можуть використовуватися такі форми роботи: психодіагностика (спостереження, бесіда, тестування); тренінги щодо розвитку професійної пам’яті, уваги і спостережливості; психофізичні тренінги щодо подолання перешкод (ускладнення, смуга перешкод, лабіринти); ідеомоторне тренування; тренінги з використанням елементів несподіванки, дефіциту часу, шумових і вогневих ефектів (морально-психологічна смуга); тренінги щодо засвоєння ситуацій, пов’язаних із сприйняттям страждань, крові, поранень, травм, убитих; навчання основам аутогенного тренування; тренінги самонавіювання, самовпевненості, настрою; ситуативно-образне психорегулююче тренування, уявне перерахування працівником індивідуально-ціннісних якостей і ситуацій, в яких йому щось удалося. Під час професійної діяльності у працівників органів внутрішніх справ можуть відбутися порушення нервової системи, тривожність, агресія у роботі з різними категоріями населення. Ефективність подолання стресу часто залежить від психологічної готовності працівників органів внутрішніх справ протистояти йому та від уміння керувати власними емоціями в складних ситуаціях. На думку психологів, подолання кризових та стресових ситуацій можливе за умови дотримання принципів, на базі яких можна сформувати систему стратегій відновлення психічної рівноваги. До таких принципів належать: принцип задоволення – передбачає здійснення психологічного захисту на основі виявлення максимального ступеня емоційного добробуту, можливого в умовах стресової ситуації; принцип реальності – розглядається не як прямолінійний процес підйому на нові сходинки, а припускає довгі необхідні шляхи й непрямі засоби, або полягає в основному в здатності до терпіння; принцип цінності – вказує на необхідність побудови системи різних життєвих альтернатив на одній ціннісній підставі, а кожна альтернатива у рамках даної системи цінностей одержує свою оцінку; принцип творчості – визначає самовдосконалення особи, активне і свідоме творення людиною самої себе, а також практичне втілення в реальних стресових ситуаціях [3, 199-200].

Часто до виникнення стресів призводять конфліктні ситуації. Конфлікт – це складна для людини ситуація соціальної взаємодії [5]. Оптимальній поведінці суб’єктів конфлікту сприяє здатність справлятися із стресовими факторами, правильно організовувати свою поведінку в складних ситуаціях соціальної взаємодії, безконфліктно вирішувати проблеми у відносинах з іншими людьми, тобто конфліктостійкість [2, 202]. Основним елементом конфліктостійкості є стресостійкість. Вчені О. Кочарян, В. Мозговий запропонували структурний підхід до аналізу феномену стресостійкості. Вони розглядали стресостійкість як особистісний симптомокомплекс, що має певну структурну організацію, яка розвивається в онтогенезі, та виявляє девіації при різноманітних патологічних станах. Специфічними ознаками відсутності стійкості до стресів є такі: низька диференційованість, зниження адаптаційного потенціалу, збереження біполярної структури організації факторів тощо [6, 198-204].

Працівники органів внутрішніх справ часто перебувають в стресових та конфліктних ситуаціях, що призводить до збільшення психічних навантажень, порушення рівноваги нервових процесів та супроводжується зниженням стресостійкості. Для виокремлення основних компонентів стресостійкості потрібно розглянути структуру конфліктостійкості, яка складається з наступних компонентів: емоційного - полягає в умінні контролювати свій емоційний стану передконфліктних і конфліктних ситуаціях; вольового – здатність до свідомого контролю і оволодіння собою, терпимості до інших, самовладання й самоконтролю, несприйнятливості щодо провокаційних дій опонента; пізнавального – стійкість функціонування пізнавальних процесів особистості; мотиваційного – забезпечує адекватність прагнень у конфлікті, їх спрямованість на пошук шляхів розв’язання суперечностей; психомоторного – забезпечує правильність дій, їх чіткість і відповідальність ситуації, полягає в умінні володіти своїм тілом, контролювати свої жести, міміку [2, 203-204].

Таким чином, конфлікт може бути оптимально вирішеним тільки тоді, коли індивід перебуватиме в стані активного напруження, пошуку, виявлятиме прагнення виходу з кризи. Основними особистісними причинами конфліктності виступають низька конфліктостійкість, конфліктність особистості, система мотивів, неадекватна самооцінка, недостатній розвиток емпатії тощо. Вищевказані компоненти можна віднести і до основних компонентів стресостійкості, оскільки основним елементом конфліктостійкості є вміння людини протистояти стресовим чинникам. Підвищити стресостійкість, зберегти позитивний психологічний стан і зміцнити власне здоров’я можливо за допомогою релаксації, рекреації. На сучасному етапі ці шляхи є основними для зміцнення здоров’я особистості.

Для підвищення стресостійкості науковці пропонують використовувати потужні ресурси, серед яких найважливішими є такі: позитивне соціальне оточення; психологічна освіченість і психологічна культура; активна мотивація подолання стресу; самоповага; емоційно-вольові якості; позитивність і раціональність мислення; здатність контролювати ситуацію; здатність до адаптації; вміння використовувати інтерактивні техніки змінювання себе та навколишніх; рівень матеріального доходу, безпека життя; вміння визнати характер протікання стресу та на цій основі застосовувати придатні засоби подолання стрес-ситуацій [7, 11]. Стресостійкість важливо розглядати як в контексті визначення змісту, оцінки, так і в контексті її формування і розвитку на різних етапах професійного шляху. Це дасть змогу визначити, від чого залежить опанування людиною складними життєвими ситуаціями (Т. Титаренко), яку роль в оптимальному функціонуванні людини відіграє її індивідуальний досвід (О. Лактіонов), суб’єктна активність (В. Татенко), стійкі ознаки емоційності в структурі індивідуальності (О. Санникова) та ін. Проте структурно-змістові характеристики саме стійкості до стресу як важливого фактору забезпечення психічного й фізичного здоров’я особистості, ефективності і надійності професійної діяльності безпосередньо не розглядались. Тому дослідження природи стресостійкості, детермінант її розвитку і проявів, залежності від особливостей діяльності й впливу на особистість дає змогу не тільки зрозуміти сутність цього феномену, а й обґрунтувати шляхи і методи його оцінки та формування. Потрібними є вдосконалення вивчення особливостей проявів стресостійкості, розробка нових підходів до її формування в процесі життєдіяльності кожної людини та підготовки професіоналів. Це визначає високі вимоги до психічної сфери працівників органів внутрішніх справ, їхньої стресостійкості і психологічної готовності до роботи в екстремальних умовах.

Отже, тривала дія стресогених чинників, наявність постійної загрози життю, висока вірогідність загибелі або поранення, травматизації пред’являють високі вимоги не лише до рівня професійної підготовленості, а й до психологічних якостей особи, що зумовлюють психологічну готовність до роботи в екстремальних умовах.

Основною умовою психологічної стійкості є власне пошукова активність, активність працівників органів внутрішніх справ, включених в процес. Висока потреба працівників в пошуку нових здатностей і можливостей протидії негативним чинникам, творче ставлення до себе й навколишньої дійсності, готовність до освоєння прийомів психологічної техніки (групо-терапія, соціально-психологічний тренінг та ін.) для регуляції психоемоційних станів дозволять долати деструктивну дію несприятливих життєвих обставин та сформувати стійкість особи працівників правоохоронних органів.

Доцільність практичних занять, тренінгів виправдана існуванням психологічної закономірності: людина, що неодноразово потрапляла в екстремальні умови і впоралася з ними, має більше шансів вийти з чергової екстремальної ситуації, ніж та, яка ніколи не потрапляла в них. Проведений аналіз умов роботи по виконанню службових завдань працівниками органів внутрішніх справ показав необхідність вдосконалення методів формування психологічної стійкості до стресогенного впливу екстремальних ситуацій професійної діяльності. Використання різних методик є важливим для визначення рівня стресостійкості у працівників органів внутрішніх справ. Зокрема, на вирішення стресових ситуацій впливають такі особистісні властивості людини як тривожність, адаптивність, агресія, ригідність, фрустрація, креативність мислення, вміння знайти оптимальне рішення в певній стресовій та конфліктній ситуації. Для розробки й реалізації програми формування стресостійкості працівників органів внутрішніх справ необхідно знати такі прийоми нейтралізації стресів, як планування, фізичні вправи, дієта, психотерапія, медитація тощо.

Отже, стресостійкість – це термін, що характеризує деяку сукупність особистісних якостей, що дозволяють працівникам переносити значні інтелектуальні, вольові й емоційні навантаження (перевантаження), зумовлені особливостями професійної діяльності, без особливих шкідливих наслідків для діяльності і здоров’я. Формування стресостійкості є процесом засвоєння працівниками різних способів адаптації до стресових ситуацій, збільшення своєї стійкості до стресових ситуацій для того, щоб у майбутньому вміти протистояти будь-яким негативним впливам навколишнього середовища. Важливим чинником у формуванні стресостійкості працівників органів внутрішніх справ є вміння управляти власними реакціями на стресові та конфліктні ситуації. Управління стресами відбуваються на рівні як організації, так і на особистісному рівні, оскільки часто стреси на роботі відображаються на особистому житті людини і навпаки.

Тому вважаємо, що перспективним напрямом є дослідження підвищення рівня стресостійкості для спеціалістів різних професій як одного з головних компонентів готовності до діяльності в екстремальних ситуаціях; це передбачає вміння протистояти стресовим та конфліктним чинникам, негативним впливам навколишнього середовища, а також дає змогу підвищувати рівень власної професійної компетентності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Анохина С. А. Развитие стрессоустойчивости в детском и подростковом возрасте / С. А. Анохина // Прикладная психология и психоанализ. – 2007. – №1. – С. 51-57.

2. Анцупов А.Я. Конфликтология. Учебник для вузов / А.Я. Анцупов, А.И. Шипилов. – М.: ЮНИТИ, 2002. – 551 с.

3. Ємельяненко Л. М. Конфліктологія: Навч. посіб. // Л.М. Ємельяненко, В.М. Петюх та ін. – К: КНЕУ, 2003. – С. 199-200.

4. Коган Б. М. Стресс и адаптация / Б.М. Коган. – Москва: Знание, 1980. – 210 с.

5. Особистість як суб’єкт конфлікту: зб. наук. праць: Філософія, соціологія, психологія / наук. ред. Вітюк Н. Р. – Івано-Франківськ: ВДВ ЦТТ, 2006. – 280 с.

6. Кочарян О. Особливості симптомокомплексу стресостійкості стресовразливості у військовослужбовців ВСП. / О. Кочарян, В. Мозговий // Наукові записки Харківського військового університету: соціальна філософія, психологія. – Харків: ХВУ, 2004. – Вип. 2(20). – С. 198-204.

7. Чельник К. Стресостійкість учителя / К. Чельник // Відкритий урок: розробки, технології, досвід. – 2008. – №2. – С. 10-12.

Т.Л. Белоус

Поиск по сайту: