Засади (принципи) кримінального провадження за чинним КПК України

Кримінальний процес

1. Природа науки Кримінального процесуального права України за новітньою класифікацією юридичних наук та її місце поміж антиделіктних юридичних наук.

Класифікацію юридичних наук на основі їхніх гіпергрупових завдань (з урахуванням уточненого найменування, поняття, системи, інших основ існуючих і перспективних юридичних наук) представляють за однією з останніх варіацій таким чином:

1. Теорологічні юридичні науки, тобто науки, які покликані розробити філософські, соціологічні, політологічні, філологічні, психологічні, теорологічні, історичні та інші теоретичні основи щодо раціонального, ефективного та якісного проведення кожного з напрямів юридичної діяльності, а також для становлення та розвитку в контексті виконання цих завдань інших юридичних наук:

1.1. Мононауки: Філософія юриспруденції (філософія права ), Політологія юриспруденції (теорія держави), Соціологія юриспруденції (соціологія права), Психологія юриспруденції (юридична психологія), Теорологія юриспруденції (теорія права), Історія вітчизняної юриспруденції (історія держави і права України), Історія зарубіжної юриспруденції (історія зарубіжних держав і права), Історія правових вчень (історія правових і політичних вчень) та ін.

1.2. Полінаукі: Філологія юриспруденції, Енциклопедія юриспруденції, Порівняльна юриспруденція (порівняльне правознавство), Педагогіка юриспруденції та ін.

2. Регулятивні юридичні науки, які мають розробити правове регулювання «безделіктних» (позитивних, неконфліктних) сторін суспільного життя:

2.1. Теорологія державно-правового управління (державне управління, яке як систему наук необхідно повернути в «лоно» юриспруденції).

2.2. Внутрішні: Авіаційнобудівна, Автобудівна, Аграрна, Антиделіктна (правоохоронне право), Атмосферна, Атомноенергетична, Банківська, Бібліотечна, Будівельна, Бюджетна, Ветеринарна, Видавнича, Військова, Вогнеборна, Водна, Дозвільна, Житлова, Залізничнобудівна, Земельна, Кораблебудівна, Культурологічна, Лізингова, Лісова, Ліцензійна, Машинобудівна, Медична, Метролого-сертифікатна, Мистецька, Митна, Муніципальна, Надроархеологічна (кодекс про надра та ін.), Наукова, Нотаріальна, Освітянська, Пенсійна, Податкова, Працеохоронна, Прикордонна, Природо-охоронна, Промислова, Реєстраційна, Санітарна, Сімейна, Споживчоохоронна, Спортивна, Страхова, Теологічна, Торгівельна, Транспортна, Фінансова, Шоубізнесова та ін. галузь права України.

2.3. Міжнародні: Атмосферна, Атомноенергетична, Будівельна, Видавнича, Дипломатична або Консульська, Екологічна, Кораблебудівна, Космічна, Мистецька, Морська, Освітянська, Спортивна, Теологічна, Шоубізнесова та ін. галузь права.

3. Антиделіктні юридичні науки:

3.1. Базисноантиделіктні юридичні науки, які мають розробити правову основу (базис) раціональної, ефективної та якісної протидії кожному з видів правопорушень:

3.1.1. Внутрішні:

3.1.1.1. Супутня: Конституційна галузь права України.

3.1.1.2. Моноантиделіктні: Антикримінальна (кримінальне) і Адміністративна галузь права України.

3.1.1.3. Регулятивно-антиделіктні: Трудова (трудове), Де-факто майново-договірна (цивільне) і Де-юре майново-договірна (арбітражне, господарське) галузь права України.

3.1.2. Міжнародні: Антикримінальна, Де-факто майново-договірна і Де-юре майново-договірна галузь права.

3.2. Процедурні юридичні науки, на які покладається завдання з розробки правової форми (процедури, порядку) раціональної, ефективної та якісної протидії кожному з різновидів правопорушень:

3.2.1. Внутрішні:

3.2.1.1. Полінауковий напрям: Теорологія антиделіктних відомостей (теорія доказів).

3.2.1.2. Супутнє: Конституційне судочинство України.

3.2.1.3. Моноантиделіктні: Антикримінальне (кримінальне процесуальне) та Адміністративне (адміністративний процес) судочинство України.

3.2.1.4. Регулятивно-антиделіктні: Трудове (частково - процедурна частина Кодексу законів про працю, в основному - низка інших дисциплінарних правових актів), Де-факто майново-договірне (цивільне процесуальне) і Де-юре майново-договірне (арбітражне процесуальне, господарське процесуальне) судочинство України.

3.2.1.5. Додаткові: Ордистичне (процедурна частина теорії ОРД), Виправно-трудове (кримінально-виконавче) і Виконавче (ряд виконавчих правових актів за іншим, ніж антикримінальне, судочинство) судочинство України.

3.2.2. Міжнародні: Антикримінальне, Ордистичне, Де-факто майново-договірне і Де-юре майново-договірне судочинство.

3.3. Методичні юридичні науки, завдання яких полягає в розробці складових частин гласної (криміналістичної) і негласної (ордистичної) методики (технічних засобів, загальних правил поводження з ними; тактичних прийомів проведення практичних дій; методичних рекомендацій з проведення кожної зі стадій такої протидії) протидії правопорушенням:

3.3.1. Мононауки: Криміналістика, Ордистика (методична частина теорії ОРД).

3.3.2. Полінауки: Деліктологія (кримінологія), Юридична медицина (судова медицина), Юридична психіатрія (судова психіатрія), Юридична бухгалтерія (судова бухгалтерія), Юридична статистика (судова статистика), Юридична кібернетика (судова кібернетика) та ін..

3.3.3. Полінаукові напрями: Юридична експертологія (судова експертологія), Юридична одорологія (криміналістична одорологія), Юридична мікрооб'єктологія (криміналістична, судова мікрооб'єктологія) та ін..

Викладена базова класифікація юридичних наук може бути представлена в контексті, з одного боку, виконання завдань правотворчості і правозастосування, тобто в контексті першого базисного завдання юриспруденції - розробити і застосувати ефективне, раціональне та якісне правове регулювання необхідних сторін суспільного життя (права), що здійснюється в межах позитивних чи безделіктних правовідносин.

З іншої сторони, базову новітню класифікацію юридичних наук можна представити і в контексті виконання завдань антиделіктології, тобто в межах вже другого базисного завдання юриспруденції - розробити і застосувати ефективні, раціональні та якісні засоби протидії правопорушенням, що здійснюється вже в межах негативних або деліктних правовідносин.

Класифікація юридичних наук в контексті правотворчої і правозастосовчої діяльності представляють лаконічно таким чином:

1. Правові юридичні науки (базисноантиделіктні, процедурні, регулятивні) [основним «науковим продуктом» яких має стати розробка відповідного кодифікованого правового акта (кодексу)].

2. Умовно неправові юридичні науки (теорологічні, методичні), завдання яких вже знаходяться у контексті методично-антиделіктних і пов'язаних з ними інших неправових завдань юридичної діяльності.

Класифікацію ж юридичних наук в контексті антиделіктної діяльності вказані автори бачать такою:

1. Антиделіктні юридичні науки (базисноантиделіктні, процедурні, методичні).

2. Умовно «безделіктні» юридичні науки (теорологічні, регулятивні).

Найбільш складно уявити справжню сутність власне антиделіктних юридичних наук, поміж яких, як бачимо, й знаходяться криміналістика та ордистика. Це спонукає звернути особливу увагу на кожну з груп цієї дуже важливої гіпергрупи юридичних наук, що допоможе більш правильно уявити й міждисциплінарні зв’язки криміналістики та ордистики. Сутність супутніх антиделіктних юридичних наук Т. О. Коросташова та О. С. Тунтула вбачають у тому, що Конституційна галузь права і судочинство України покликані розробити кодифіковане правове регулювання базису і процедури (порядку, форми) антиделіктних правовідносин щодо встановлення факту правомірності чи нелегальності діянь, рішень і правових актів суб'єктів владних повноважень, коли в останньому із випадків залежно від сутності порушених правовідносин має порушуватися антикримінальне, адміністративне, трудове, де-факто майново-договірне або де-юре майново-договірне судочинство для притягнення винного до відповідного виду юридичної відповідальності за допомогою призначення покарань, парапокарань, квазіпокарань і квазіпарапокарань.

Відновлення порушеного правового статусу частково може здійснюватися в межах: 1. Оновленого Конституційного судочинства України. 2. Відповідного виду судочинства в залежності від того, яке саме правопорушення було вчинене, які власне правовідносини були порушені (наприклад, у вигляді пред'явлення позову про відшкодування фізичної, майнової та/або моральної шкоди).

На думку Т. О. Коросташової та Ю. О. Ланцедової, сутність моноантиделіктних юридичних наук полягає у тому, що Антикримінальна та оновлена Адміністративна галузь права і судочинство України повинні розробити кодифіковане правове регулювання базису і процедури (порядку, форми) притягнення до антикримінальної та адміністративної карально-виховної, відновлювальної та/чи супутньої відповідальності, перш за все, у вигляді: 1. Накладення покарань, парапокарань, квазіпокарань і квазіпарапокарань. 2. Пред'явлення позову про відновлення правового статусу в антикримінальному та адміністративному судочинстві за допомогою: 2.1. Відшкодування фізичної, майнової та/або моральної шкоди. 2.2. Іншого відновлення правового статусу.

Сутність регулятивно-антиделіктних юридичних наук Т. О. Коросташова та Ю. О. Ланцедова цілком обґрунтовано бачать в тому, що Трудова, Де-юре майново-договірна і Де-юре майново-договірна галузь права і судочинство України, що регулюють як позитивні (регулятивні), так й антиделіктні правовідносини, повинні розробити два види кодифікованого правового регулювання базису і процедури (форми, порядку):

1. Аналогічно моноантиделіктним юридичним наукам за допомогою: 1.1. Притягнення винного до дисциплінарної, де-факто майново-договірної або де-юре майново-договірної карально-виховної, відновлювальної та/чи супутньої відповідальності, насамперед, у вигляді накладення покарань, парапокарань, квазіпокарань і квазіпарапокарань. 1.2. Пред'явлення позову про відновлення правого статусу через відшкодування шкоди чи інше відновлення правового статусу.

2. Визнання легітимним або нелегітимним діянь, рішень та правових актів адміністрації в області трудових прав, свобод, інтересів та обов'язків підлеглих суб'єктів, коли встановлення нелегітимності такого роду діянь, рішень та правових актів адміністрації має окрім відновлення порушеного правового статусу підлеглого суб'єкта тягти дисциплінарну карально-виховну відповідальність адміністрації і, не виключено, і навпаки - дисциплінарну карально-виховну відповідальність підлеглої особи.

3. Врегулювання відповідних позитивних відповідно внутрішніх державно-управлінських, де-факто майново-договірних і де-юре майново-договірних правовідносин (де правовий базис і правова процедура, на відміну від антиделіктних правовідносин, між собою тісно взаємопов'язані) має здійснюватися однією юридичною наукою та одним кодексом. У всякому разі, належне вирішення даної проблеми ще вимагає проведення досліджень.

У традиційному адміністративному праві і процесі спільне знаходження базису і процедури, з однієї сторони, антиделіктних правовідносин, а з іншої сторони, позитивних правовідносин, вже зараз виглядає досить алогічним (тим більше, за наявності ще і не властивих їм конституційних і трудових антиделіктних правовідносин) і підлягає належному вирішенню.

Сутність додаткових антиделіктних юридичних наук, за концепцією Т. О. Коросташової та О. С. Тунтули, полягає в тому, що Ордистичне, Виправно-трудове і Виконавче судочинство України покликані розробити кодифіковане правове регулювання додаткових процедур (порядків, форм) протидії правопорушенням, а саме :

1. Кодекс ордистичного судочинства України - має презентувати процедуру застосування складових частин негласної методики протидії кожному з різновидів правопорушень паралельно відповідній як моноантиделіктній чи регулятивно-антиделіктній процедурі протидії правопорушенням, тобто в межах антикримінального, адміністративного, трудового, де-факто майново-договірного і де-юре майново-договірного судочинства, так й супутньої процедури із встановлення факту легальності або нелегальності діянь, рішень і правових актів суб'єктів владних повноважень, тобто в межах конституційного та трудового судочинства, останнє в частині відновлення трудових прав, свобод, інтересів та обов'язків підлеглого суб'єкта і, не виключається, і адміністрації. Цим самим здійснюється так зване «ордистичне супроводження» всіх названих видів судочинства.

2. Кодекс виправно-трудового судочинства України - продовження процедури Кодексу антикримінального судочинства України на стадії виконання остаточних слідчих і судових рішень з антикримінальних справ, перш за все, у вигляді позбавлення волі.

3. Кодекс виконавчого судочинства України - продовження процедур інших процедурних кодексів, тобто Кодексу конституційного, адміністративного, трудового, де-факто майново-договірного і де-юре майново-договірного судочинства, на стадії виконання остаточних позасудових та судових рішень за відповідними антиделіктними справами.

Виходячи із запропонованих класифікацій юридичних наук та сутності антиделіктних юридичниіх наук, неважко визначити природу будь-якої конкретної юридичної науки, коли можна сказати, що наука антикримінального судочинства є процедурною, правовою та антиделіктною юридичною наукою і має створити кодифіковану правову регламентацію (порядок, форму) протидії макроправопорушенням.

Звідси можна визначити й поняття науки антикримінального судочинства як процедурної правової та антиделіктної) юридичної науки, яка має розробити кодифікований процесуальний порядок (процедуру, форму) досудових проваджень і судового розгляду і перегляду антикримінальної справи, а також основ виконання судових і слідчих рішень, міжнародного співробітництва в галузі даного судочинства.

Аналогічним чином можна визначити поняття й іншим процедурним юридичним наукам, різниця між якими буде полягати лише у переліку стадій протидії відповідним правопорушенням або у позначенні додаткового завдання у контексті такої процедури. Це стосується, наприклад, Виправно-трудового судочинства України, яке має розробити кодифіковану процедуру відбуття антикримінальних покарань (перш за все, позбавлення волі і довічного ув’язнення) і парапокарань та відновлення порушених суспільно небезпечним діянням прав, свобод, інтересів чи обов’язків фізичних або юридичних осіб чи держави.

2. Загальна характеристика новітньої доктрини ступеневого сутнісного видового поділу правопорушень.

3. Стисла характеристика новітньої доктрини ступеневого сутнісного видового поділу юридичної відповідальності.

Засади (принципи) кримінального провадження за чинним КПК України.

Засадам кримінального провадження виділена гл. 2 КПК України [3], в якій вони регламентуються детально, в основному відображають відповідні конституційні засади, але й містять інші засади (принципи) власне антикримінального судочинства і представлені наступним чином.

Стаття 7 «Загальні засади кримінального провадження» КПК України

1. Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: 1) верховенство права; 2) законність; 3) рівність перед законом і судом; 4) повага до людської гідності; 5) забезпечення права на свободу та особисту недоторканність; 6) недоторканність житла чи іншого володіння особи; 7) таємниця спілкування; 8) невтручання у приватне життя; 9) недоторканність права власності; 10) презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; 11) свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї; 12) заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення; 13) забезпечення права на захист; 14) доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень; 15) змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 16) безпосередність дослідження показань, речей і документів; 17) забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності; 18) публічність; 19) диспозитивність; 20) гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами; 21) розумність строків; 22) мова, якою здійснюється кримінальне провадження.

Стаття 8 «Верховенство права» КПК України

(1) Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

(2) Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Частина 1 даної статті побудована на чинній недостатньо досконалій редакції ст. 3 Конституції України:

(1) Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

(2) Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави [1].

Головний обов’язок держави, зміст і спрямованість діяльності державних органів, у т. ч. й антиделіктних органів, які мають користуватися нормами КПК України, Т. О. Коросташова достатньо виважено уточнює, як «визнання, забезпечення та відновлення прав (можливості скористатися певним результатом суспільного розвитку), свобод (акцент уваги на альтернативності певного права), інтересів (можливості використати в своїх цілях право чи обов’язок іншої фізичної або юридичної особи чи держави) та обов’язку (необхідності виконати певний припис держави) фізичної чи юридичної особи або держави», що й має бути основою для відповідного удосконалення й даного принципу антикримінального судочинства із верховенства права

Принципу верховенства права, а також вимогам п. 2 ч. 3 ст. 129 Конституції України із забезпечення принципу рівності всіх суб’єктів антикримінального судочинства [1], що впроваджено у КПК України п. 3 ч. 1 ст. 7 «Загальні засади кримінального провадження» КПК України і ст. 10 «Рівність перед законом і судом КПК України», суперечать положення гл. 37 «Кримінальне провадження щодо окремих категорій осіб» КПК України [3], які фактично розширюють права, свободи та інтереси окремих категорій переслідуваних, що логічно відповідним чином звужує правовий статус осіб, які потерпілі від суспільно небезпечних діянь вказаних переслідуваних.

Стаття 9 «Законність» КПК України

(1) Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

(2) Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

(3) Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу.

(4) У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України.

(5) Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

(6) У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Стаття 10 «Рівність перед законом і судом КПК України»

(1) Не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками.

(2) У випадках і порядку, передбачених цим Кодексом, певні категорії осіб (неповнолітні, іноземці, особи з розумовими і фізичними вадами тощо) під час кримінального провадження користуються додатковими гарантіями.

Стаття 11 «Повага до людської гідності» КПК України

(1) Під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи.

(2) Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.

(3) Кожен має право захищати усіма засобами, що не заборонені законом, свою людську гідність, права, свободи та інтереси, порушені під час здійснення кримінального провадження.

Стаття 12 «Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність» КПК України

(1) Під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.

(2) Кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого судового рішення про тримання під вартою.

(3) Про затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб, а також про її місце перебування має бути негайно повідомлено її близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб за вибором цієї особи в порядку, передбаченому цим Кодексом.

(4) Кожен, хто понад строк, передбачений цим Кодексом, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений.

(4) Затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб під час кримінального провадження, здійснене за відсутності підстав або з порушенням порядку, передбаченого цим Кодексом, тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Стаття 13 «Недоторканність житла чи іншого володіння особи» КПК України

1. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Стаття 14 «Таємниця спілкування» КПК України

1. Під час кримінального провадження кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, інших форм спілкування.

1. Втручання у таємницю спілкування можливе лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, з метою виявлення та запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в інший спосіб неможливо досягти цієї мети.

3. Інформація, отримана внаслідок втручання у спілкування, не може бути використана інакше як для вирішення завдань кримінального провадження.

Стаття 15 «Невтручання у приватне життя КПК України»

1. Під час кримінального провадження кожному гарантується невтручання у приватне (особисте і сімейне) життя.

2. Ніхто не може збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про приватне життя особи без її згоди, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

3. Інформація про приватне життя особи, отримана в порядку, передбаченому цим Кодексом, не може бути використана інакше як для виконання завдань кримінального провадження.

4. Кожен, кому наданий доступ до інформації про приватне життя, зобов’язаний запобігати розголошенню такої інформації.

Стаття 16 «Недоторканність права власності КПК України»

1. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

2. На підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, допускається тимчасове вилучення майна без судового рішення.

Стаття 17 «Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини» КПК України

1. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку даного Кодексом і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

2. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

3. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.

4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

5. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Стаття 18 «Свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї» КПК України

1. Жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення.

2. Кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.

3. Жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення.

Стаття 19. Заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення КПК України

1. Ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду, що набрав законної сили.

2. Кримінальне провадження підлягає негайному закриттю, якщо стане відомо, що по тому самому обвинуваченню існує вирок суду, який набрав законної сили.

Стаття 20 «Забезпечення права на захист» КПК України

1. Підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

2. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язані роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.

3. У випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваченому правова допомога надається безоплатно за рахунок держави.

4. Участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинуваченого, представника потерпілого не звужує процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого.

Стаття 21 «Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень» КПК України

1. Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

2. Вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України.

3. Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

4. Якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України.

Стаття 22 «Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості КПК України»

1. Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

2. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

3. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.

4. Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором. У випадках, передбачених цим Кодексом, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися потерпілим, його представником.

5. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником.

6. Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

Стаття 23 «Безпосередність дослідження показань, речей і документів КПК України»

1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

3. Сторона обвинувачення зобов’язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Стаття 24 «Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності» КПК України

1. Кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

2. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Стаття 25 «Публічність» КПК України

1. Прокурор, слідчий зобов’язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Стаття 26 «Диспозитивність» КПК України

1. Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

2. Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення тягне за собою закриття кримінального провадження, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

4. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

Стаття 27 «Гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами» КПК України

1. Учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків, установлених законом.

2. Кримінальне провадження в судах усіх інстанцій здійснюється відкрито. Слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у випадках: 1) якщо обвинуваченим є неповнолітній; 2) розгляду справи про злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості особи; 3) необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи; 4) якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом; 5) необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у провадженні.

3. Особисті записи, листи, зміст особистих телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні, якщо слідчий суддя, суд не прийме рішення про їх дослідження у закритому судовому засіданні на підставі пункту 3 частини другої цієї статті.

4. Кримінальне провадження у закритому судовому засіданні суд здійснює з додержанням правил судочинства, передбачених цим Кодексом. На судовому розгляді в закритому судовому засіданні можуть бути присутні лише сторони та інші учасники кримінального провадження.

5. Під час судового розгляду забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, передбаченому цим Кодексом.

6. Кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, а також проведення звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури допускаються на підставі ухвали суду, що приймається з урахуванням думки сторін та можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду.

7. Судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується прилюдно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення проголошується прилюдно з пропуском інформації, для дослідження якої проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення.

Стаття 28 «Розумні строки» КПК України

1. Під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

2. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.

3. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є: 1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; 2) поведінка учасників кримінального провадження; 3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

4. Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.

5. Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, чи щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.

6. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.

Стаття 29 «Мова, якою здійснюється кримінальне провадження» КПК України

1. Кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою.

2. Особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення.

3. Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом.

4. Судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального провадження або особі, стосовно якої вирішено питання щодо застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють. Переклад інших процесуальних документів кримінального провадження, надання копій яких передбачено цим Кодексом, здійснюється лише за клопотанням зазначених осіб. Переклад судових рішень та інших процесуальних документів кримінального провадження засвідчується підписом перекладача.

Поиск по сайту: