Індивідуальна робота з важковиховуваними учнями, спрямована на профілактику відхилень у поведінці

(конспект)

Педагогічна практика стверджує, що серед учнів дедалі більше стає важковиховуваних. Проблема «важких» класів стає особливо болісною не тільки для міських, а й для багатьох сільських шкіл. Деякі школи роблять спроби позбутися важковиховуваних дітей, використовуючи для цього безліч способів — від умовлянь батьків перевести дитину до іншої школи до винесення питання про відрахування таких учнів на педраду або комісію в справах неповнолітніх. Нерідко подібні «педагогічні прийоми» застосовуються до учнів, яким не виповнилось 15 років. З одного боку, можна зрозуміти позицію адміністрації, яка бажає мати сильний керований учнівський колектив, а з другого? В окремих школах проблеми важковиховуваних учнів вирішуються за допомогою своєрідно сприйнятої диференціації, від якої застерігав А.С.Макаренко. Учні з вадами в навчанні і поведінці зводяться у так звані класи «педагогічної підтримки», «класи вирівнювання», «класи корекції» тощо. Така «педагогічна ізоляція» учнів провокує багато непередбаченостей, що тільки загострює проблеми сучасної школи.

Спостереження показують, що однією з головних причин появи важковиховуваних у школі є відсутність наступності в діяльності дитячого садка чи батьків, які виховують дитину вдома, і початкової ланки школи; відсутність ранньої психолого-педагогічної діагностики відхилень у поведінці, несвоєчасне виявлення в дитини як позитивних, так і негативних якостей і здібностей; відсутність захисту і допомоги дитині у процесі її розвитку.
Проблема важковиховуваних у кожний історичний період вирішувалась по-різному. Чимало старих методів виховання сучасному педагогу вважаються дивними і незрозумілими.

У початковій школі, на тлі досить загальної психологічної керованості дітей педагогом, важковиховувані діти привертають увагу психічною нестійкістю, низькими пізнавальними потребами та дефектами виховання. Для класного керівника проблема важковиховуваних дітей, що перейшли в середню ланку школи, доповнюється проблемою підліткового віку, коли «важким» за різними ознаками можна вважати майже кожного учня.

Можна виділяти такі типи важковиховуваних: перший тип — конфліктно-ситуаційний з переважною позитивною спрямованістю; другий — неврівноважено-ситуаційний з незначною негативною спрямованістю; третій — нестійкий з переважаючою негативною спрямованістю; четвертий — стійкий з негативною спрямованістю. Отже, за основу береться спрямованість особистості.

Формування особистості першого типу відбувається у позитивному середовищі. Особливості духовного світу важковиховуваних (відхилення в сфері потреб, інтересів, звичок) не викликають побоювань. У них переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні, потреба до праці. Є незначні спотворені матеріальні потреби. Переважають соціально корисні інтереси, хоча правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Звички до безцільного проведення вільного часу виражені погано. Мають середній рівень розумової діяльності та самоорганізації.

Другий тип важковиховуваних підлітків характеризується тим, що вони формувалися в середовищі з незначними відхиленнями. У сфері матеріальних потреб — бажання йти в ногу з модою. Відрізняються звичкою до безцільного проведення вільного часу, бродяжництва, догоджання. Інколи бувають мішенню шкільних рекегирів-здирників. Аморальні елементи свідомості та поведінки виражені слабко. Середня працездатність, послаблений інтерес до навчання, в класі їх недооцінюють, принижують, вони, як правило, ізольовані в колективі. Такі підлітки погребують постійного контролю та допомоги у виборі трудової діяльності. Класному керівникові належить знати, де, коли і з ким проводить час підліток, тактовно коригувати взаємини з класом, допомагати батькам у вихованні.

Підлітки третього типу формуються у несприятливому середовищі. У них примітивні матеріальні погреби; вони схильні до вживання спиртних напоїв Явно виражене прагнення до самостійності, агресивні, полюбляють бійки, наслідують звички дорослих. Відзначаються значною моральною деформацією. Низька загальна працездатність. Характеризуються конфліктністю з позитивним середовищем. Легко пристосовуються до умов, не змінюючи своїх установок і ціннісних орієнтирів. Рідко виступають у ролі лідерів, проте часто є ініціаторами різноманітних правопорушень. Дотримуються принципу «постою сам за себе». Водночас важковиховувані виявляють, як правило, високу трудову активність, вбачаючи в цьому сенс самоствердження, можливість заробити гроші. Таких підлітків насамперед слід залучати до госпрозрахункової трудової діяльності, намагатися виявляти до них чуйність та увагу, обов'язково проводити заняття, щоб допомогти їм позбутися потягу до вживання наркогенних засобів, навчити прийомів самовдосконалення.

Важковиховувані четвертого типу переважно виявляються у край несприятливому середовищі. Мають примітивні потреби. Ведуть споживацький спосіб життя. Характеризуються аморальними переконаннями й установками. Як правило, це — другорічники, невстигаючі. Негативно і цілеспрямовано впливають на колектив. Крадіжки — їх основні правопорушення. Вони — лідери груп, навколо яких формуються інші члени протиправної групи. Деякі перебували у спецшколах. Такі підлітки потребують строгого контролю з боку педагогічного колективу. При першій можливості їх слід працевлаштувати. Якщо необхідно — направляти в спеціальні школи і ПТУ.
Звичайно, цей поділ досить умовний. У «чистому» вигляді визначені типи зустрічаються рідко, найчастіше спостерігаються змішані.

Характер взаємодії з важковиховуваними учнями залежить від особливостей профілактичної роботи школи. Учень, який не бачить або не розуміє доцільності, закономірності, комплексності педагогічних впливів на нього, схильний оцінювати такі дії як зазіхання на його особистість, що цілком природно викликає в нього протест, опозицію або роздратованість.
Соціометрична позиція важковиховуваного учня в колективі характеризується ізольованістю від позитивного оточення. Водночас наші дослідження стверджують: у випадку, коли важковиховуваний відрізняється психічно активним спрямуванням, його зв'язки в класі сталі і мають вагоміший вплив на поведінку учнів, ніж у позитивно оцінюваних осіб. Це значною мірою зумовлено тим, що у двох третин важковиховуваних учнів позитивніше оцінюються їх принадливі особистісні риси. Важковиховувані учні критичніше ставляться до своїх якостей, усвідомлюють свої вади, адже водночас миряться з цим і не бачать шляхів їх позбутися. Маючи певні переваги у фізичному розвитку та вольовому настрої, активні важковиховувані користуються повагою однолітків.

Проблема важковихованості — це насамперед проблема ставлення до особистості з певними відхиленнями в поведінці з боку оточуючих. Саме тому коригування поведінки важковиховуваних учнів у колективі і через колектив відбувається як позитивно спрямоване відтворення системи гуманних стосунків такого учня з оточуючими його людьми і водночас як процес духовного становлення всіх особистостей, що беруть участь в цьому процесі. Класичним і поки що не спростованим методом є вивчення поведінки учня в спеціально підібраних педагогічних ситуаціях, які створюють умови для оптимального, максимального вивчення його моральності, духовності. Передусім важковиховуваний учень повинен реагувати на позитивні емоції. Тому слід авансувати позитивне ставлення до учнів молодшого підліткового віку.
Необхідно справу особистісного ставлення до вчинків учня доповнювати такими ситуаціями, як: «організація успіху у навчанні», «включення в цікаву діяльність», при цьому важливо надавати йому можливість відчути особистісну відповідальність за свої дії, що в нього асоціюється з такими психічними якостями, як відчуття дорослості, самоствердження. На ці та подібні позитивні особливості характеру важковиховуваного учня має спиратись педагог при проведенні з ним корекційної роботи. В широкому плані вона полягає в роз'ясненні учневі його психічних особливостей, залученні до їх самоаналізу, спостереження за власними діями, їх результатами, подальшого осмислення та саморегулювання своєї поведінки. Це дозволить учням звести до мінімуму помилки у власних реакціях, діях, вчинках, виробити адекватний тип поведінки з однолітками та дорослими. Виховна діяльність класного керівника в цьому напрямі може здійснюватись за такою орієнтовною програмою.

Вивчення рівня розвитку класного колективу.

Вивчення взаємин учню між собою, з учителями та батьками.

Вивчення громадської думки, настроїв і традицій класного колективу.

Вивчення ступеня впливу на учнів неформальних лідерів і мікрогруп.

Вивчення ступеня впливу на учнів формального активу класу.

Вивчення індивідуальних психологічних якостей «важких» учнів.

Анкетування учнів на теми «Ваш клас», «Ви і ваші вчителі», «Ви і ваші батьки».

Анкетування учнів з відхиленнями у поведінці на тему «Важкий підліток».

Класні збори на тему «Морально-психологічний клімат у колективі та шляхи його оздоровлення» (за матеріалами анкетування).

Збори учнів з батьками, учителями на тему «Наші взаємини та їх вплив на успішність і поведінку учнів» (за матеріалами анкетування).

Засідання активу класу на тему «Про роль активу класу в профілактиці відхилень в поведінці учнів».

Здійснення активних форм роботи (диспутів, вікторин, літературних і тематичних вечорів, дискусій та ін.), спрямованих на формування в учнів рис загальнолюдської моралі.

Проведення індивідуальної профілактичної роботи з учнями, що мають відхилення у поведінці, з неформальними лідерами та членами мікрогруп.

Педагогічна корекція може застосовуватися як до окремого учня, так і до групи, всього колективу класу.

Деякі класні керівники помилково вважають, що індивідуальний підхід слід здійснювати лише до важковиховуваних учнів або порушників норм і правил поведінки. Це, безумовно, треба робити, але слід сприяли повноцінному розвитку особистості кожного учня. Відомості, що отримав класний керівник про провідні інтереси та нахили своїх вихованців, дозволяють йому педагогічно правильно організувати їхню активну діяльність (навчальну, трудову, спортивну, художню, образотворчу) у тих видах, де їхні результати будуть найвищими. При цьому необхідно відзначати будь-які успіхи учнів, оголошуючи про них у класному колективі.

Щоб досягти успіху в коригуванні окремих негативних проявів, вад у поведінці учнів, слід встановити контроль за проведенням їх вільного часу, а ходом засвоєння ними норм і правил поведінки і дотриманням їх у школі та вдома.

Подаючи важковиховуваному учневі допомогу, ставлячи його у відповідні його потребам і інтересам, здібностям і психологічним якостям проблемні ситуації, педагог стимулює прояв таких привабливих соціально-психологічних рис, як адекватна самооцінка, відповідальність, гуманність, активність. Класний керівник створює умови для нагромадження морально-етичного досвіду в процесі міжособистісних взаємодій з однолітками, дорослими, навчає орієнтуватись в складних ситуаціях, допомагає дотримуватись соціальне бажаної поведінки.

Поиск по сайту: