Платон(427-347 рр. до н. е.) виділяв п’ять форм правління:аристократію (правління кращих, благородних); тимократію (правління честолюбних); олігархію (правління нечисленної групи сильних і заможних); тиранію (різновид монархії) і демократію (результат заколоту бідняків, що знищують виганяють багатих і знатних). Згодом він звів типологію до двох форм: монархії та демократії. На його думку, монархія небезпечна через надлишок влади, а демократія — надлишок свободи, тому треба дотримувати середини між цими крайнощами.
Арістотель(384-322 рр. до н. е.) виділяв «правильні» і «неправильні» форми державного устрою. До перших він відносив царську владу, аристократію і політику — змішаний державний устрій, а до других — тиранію, олігархію і демократію (він ставив знак рівності між демократією і охлократією — «владою натовпу»). Арістотель розробив головні принципи правильного демократичного правління: багаті і бідні беруть участь в управлінні на рівних умовах; обіймання посад обмежене майновим, хоча і невисоким цензом; обіймати посади мають право всі громадяни, за винятком тих, кого було піддано судовому переслідуванню або атіміі (позбавлення громадянської честі); основою демократичного правління є панування закону.
Середньовіччяне внесло суттєвих змін у розуміння демократії. Лише наприкінці середніх віків виникла ідея поділу влади: законодавча має належати народу, а виконавча — монархові (Марсилій Падуанський, XIV ст.).
Новий час ознаменувався сплеском інтересу до поняття «демократія» . Це поняття набуває форми вимог до обмеження державної влади щодо громадянина: свобода віросповідання (В. Пені), свобода особистості і власності (ПІ. Монтеск’є), участь народу в державотворенні (Ж. Ж. Руссо), свобода торгівлі та промислової діяльності (А. Сміт), право на легальний і ненасильницький спротив владі (І. Кант), можливість революційної і бунтівної боротьби (І. Фіхте). Проте єдності в розумінні демократії не було і в цей період. Англійський філософ Дж. Мілль вбачав у ній тиранію більшості. Американський президент А. Лінкольн вважав її правлінням, що походить від народу, здійснюваним народом і для народу.
У. Черчіль говорив: «У демократії багато недоліків, але поки що не знайдено нічого кращого».
►► Демократичний політичний режим
У сучасній політології виділяють три політичні режими: демократичний, авторитарний, тоталітарний.
Політичний режим — це система методів, способів і засобів здійснення політичної влади.
Демократія(від грецьк. demos — народ + kratos — влада) — політичний режим, заснований на визнанні верховенства законів і народовладдя.
Гасло демократичного політичного режиму: «Дозволено все, що не заборонено законом».
Характерні ознаки режиму:
• народ — джерело влади;
• поділ влади (законодавча, виконавча, судова);
• правова держава;
• права особистості закріплені законом і гарантовані;
• громадянське суспільство;
• демократичні вибори до органів державної влади;
• політичний плюралізм;
• конкурентна багатопартійна система;
• легальна опозиція;
• ЗМІ вільні від цензури;
• дії армії і спецслужб регулюються й обмежені законом;
• підтримання правопорядку — функції міліції та суду;
• відсутність офіційної ідеології;
• церква відокремлена від держави.
►► Політичний статус особистості
У політичному житті беруть участь різні люди, соціальні групи і т. ін. У цій сфері суспільства особистість набуває прав та обов’язків, що відтворені у правових актах і характеризують правове становище особи в суспільстві.
Політичні права і свободи громадянина:
1) Право обирати і бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування.
2) Об’єднуватися в громадські організації, у тому числі і в політичні партії.
3) Проводити мітинги, вуличні ходи, демонстрації, пікетування за умови попереднього повідомлення влади.
4) Спрямовувати особисті та колективні звернення (петиції) до державних органів та посадових осіб.
Політичні ролі:
ü Виборець,
ü депутат,
ü член партії,
ü учасник мітингу і т. ін..
Виборчим правом можуть володіти:
Виборче право (активне — з 18 років, пасивне — під час виборів на пост президента — з 35 років, до Верховної Ради — з 21 року) мають всі громадяни країни, за винятком тих, кого за рішенням суду визнано недієздатним, а також осіб, яких утримують у місцях позбавлення волі за вироком суду.
►► Політична участь і політична культура
Політична участь — це дії громадян, які впливають на прийняття і реалізацію державних рішень, вибір представників до інститутів влади.
Політична участь буває опосередкованою (представницькою) і безпосередньою (прямою).
Опосередковану участь здійснюють через обраних представників.
Безпосередня:
• участь у діяльності політичних партій;
• звернення та листи, зустрічі з політичними діячами;
• участь у мітингах; участь у виборах.
Висновок. Поняття «народний суверенітет» передбачає, що народ виражає свою волю через вибори, референдуми тощо, є вищою владою і джерелом будь-якої влади в державі.
Для виконання різноманітних політичних ролей потрібні знання, певна система цінностей і оволодіння способами політичної діяльності. Названі умови в сукупності характеризують демократичну політичну культуру.
Політичні знання — це знання людини про політику, політичну систему, про різні політичні ідеології, а також про ті інститути та процедури, за допомогою яких забезпечується участь громадян у політичному процесі.
Політичні ціннісні орієнтації — це уявлення людини про ідеали і цінності розумного чи бажаного суспільного устрою.
Способи практичних політичних дій — це зразки і правила політичної поведінки, що визначають, як можна і як слід чинити.