Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Б.Паскаль та філософія Просвітництва про місце і роль людини у світі та суспільні стосунки



Глибоку і своєрідну концепцію людини в епоху Нового часу розробив відомий французький фізик, математик і філософ Блез Паскаль (1623 - 1662). У своїй праці "Думки" (що являє собою підготовчі матеріали до праці на захист християнства) Паскаль змальовує вражаючу картину людського становища у світі: на тлі космічних масштабів людина перетворюється на непомітну порошину, але, якщо рухатися углиб матерії, людина є велетнем порівняно з нескінченно малими величинами.

Отже, людина ніби зависає поміж двох безодень, і ось цю вихідну відсутність опори вона весь час відчуває: тривога, нудьга, невпевненість є її звичними станами. Не маючи надійних коренів життя, людина кидається у розваги й інтриги, але вся людська велич полягає лише в мисленні.

Людина - це "мислячий очерет ", пише Б. Паскаль, але вона перевершує природу тим, що може всю її осмислити й пізнати. Тільки мислити слід гідно, а отже— мислити на межі буття і небуття, тобто на останній межі щирості. Під час такого мислення людина врешті-решт повинна зрозуміти, що єдиною її життєвою опорою може бути лише Бог.

Вже згаданий вище англійський філософ Т. Гоббс розробив свою теорію суспільного життя та держави, яка суттєво вплинула на подальшу громадську думку.

Особливу увагу приділяє Т. Гоббс дослідженню людини. На противагу Аристотелеві, для якого людина є суспільною істотою, Т. Гоббс стверджує, що людина за своєю природою егоїстична. Заради своєї вигоди люди можуть заперечувати навіть геометричні теореми. Усі люди хочуть собі добра, тому прагнуть до самозбереження та уникання зла. В цьому сенсі морально лише те, що стосується користі окремого індивіда. Врешті, егоїзм породжує хаос, людьми опановує страх, і вони укладають суспільну угоду для своєї ж користі. Ця суспільна угода передбачає створення єдиного централізованого органу управління суспільними процесами, який і кладе край хаосу та ворожнечі.

Концепція суспільної угоди Т. Гоббса передбачала, що свою особисту свободу люди передають державі і, поступаючись свободою, вводять своє життя у впорядковане русло.

Цей спільний людський витвір - державу - Т.Гоббс вважав найскладнішим та найпотрібнішим для людей; він уподібнював державу біблійній істоті Левіафану та наполягав на тому, що в державі люди позбавляються розбрату і стають ніби єдиною істотою. Моральним тепер є те, що корисно державі. Функції держави полягають у тому, щоб дотримуватися "природних законів": Ф сприяти самозбереженню суспільства; <=с> оберігати приватну власність; забезпечувати всім рівні права; сприяти збагаченню членів держави. Проте кращою державою все ж повинна бути монархія тому, що вона на вершину державної влади зносить людину, єдину волю, а не абстрактний загал, що веде до розбрату.

Водночас Т.Гоббс вважав, що вихідна причина виникнення держави - краще забезпечення природних прав конкретних людей - не повинна втрачатись ніколи. Тому він проголосив принцип прав громадян та принцип "дозволено все, що не заборонено". Філософ також стверджував право громадян постати проти монарха в тому разі, якщо він перестане дбати про їх права та інтереси. В цілому для філософських міркувань Т.Гоббса характерна орієнтація на тілесне, а тому і світ, і людину, і державу він змальовує механістично; через це у пізнанні панує чуттєвість, а у державному правлінні - сила.

Ш.Л. Монтеск'є ( 1689 — 1755) вважав, що у природі й суспільстві існує усе-загальна закономірність. Виступаючи прибічником теорії "природного права", Ш. Л .Монтеск'є не поділяв трактувань його як однаково можливого для усіх народів і держав; "універсальність" цього права, за Ш.Л.Монтеск'є, сумнівна тому, що кожен народ має специфічні умови існування і насамперед географічні (клімат, поверхня Землі і т.ін.), а тому кожен окремий народ потребує й особливої форми правління: аристократії, демократії, деспотії або монархії. Так, він стверджував, що на бідних за врожайністю землях деспотія не мала б успіху, тут як засіб виживання можлива тільки демократія. Дуже сучасно звучать слова Ш. Л. Монтеск'є про принцип розподілу влади - законодавчої, виконавчої! судової.

Чи можна влаштувати соціальний устрій на раціональних засадах? Це питання намагався з'ясувати і Ж. -Ж. Руссо (1712 -1778). Він вважав, що природним станом людини були первісні суспільні форми життя, коли на підставі розуму люди об'єднувалися у певні рівноправні спільноти.

На захисті приватної власності стоїть Ф. Вольтер (1694- 1778). Основні погляди Ф. Вольтера: Ф не допускав критики приватної власності; був противником егалітаризму; на чолі держави повинен стояти освічений правитель, який керує у межах конституційної монархії; царство розуму або свободи запанує лише тоді, коли в суспільстві діятимуть "розумні закони", гарантом яких є держава; раціонально побудоване суспільство - це таке, що дає людині свободу слова, передбачає єдність "Я" і суспільного інтересу

У філософському доробку Ф. Вольтера є багато спільного з думками Д. Дідо (1713 — 1784), а саме: надія на "освіченого монарха"; критика деспотичного правління; > аргументи за конституційну монархію. Д. Дідро, будучи прихильником теорії "суспільної угоди", висловлював також думки про республіканську форму правління; "заперечував вимоги Церкви щодо керування державою і втручання її у політику; "пропонував ліквідацію станових привілеїв. Загальнофілософські погляди Д. Дідро ґрунтуються на вченні про матерію, що складається з неподільних частинок - молекул. Причина руху матерії— у ній самій, причому матерія і рух невіддільні, одна форма переходить в іншу. Свідомість своїм походженням, за Д. Дідро, зобов'язана не Богові, а є результатом еволюції людини. Питання теорії пізнання Д. Дідро вирішував з позицій сенсуалізму.

Подібних поглядів дотримувався і П. А. Гольбах (1723 - 1789), який вірив у здатність людського розуму пізнавати навколишній світ. Віра в людський розум дозволяла П. А. Гольбахові віддавати перевагу діяльності видатних осіб у творенні історії. Та ж сама віра в розум, за П.А.Гольбахом, допомагає людям позбутися тривог перед неминучою фатальністю, яка діє у світі. Ця фатальність породжує як "великих", так і "маленьких" людей; свобода — ілюзорна. Незважаючи на це, П.А.Гольбах не заперечував активності людей (свобода в межах фатальності) і відводив велику роль етиці у вихованні людей.

Тема виховання була однією з провідних у філософії Просвітництва її теоретичне опрацювання знаходимо у К.А. Гельвеція (1715 - 1771). Вважаючи, що прагнення до насолоди життям зумовлює вчинки людей і виступає своєрідною рушійною силою розвитку суспільства, К.А.Гельвецій постулював суб'єктом життя ізольованого індивіда. Пристрасті такого індивіда залежать як від природи, так і від навколишнього соціального середовища. Процес формування пристрастей зумовлює етика, і немає жодної людини, яка була б подібна до іншої у своїх пристрастях. Останні є результатом неповторного індивідуального оточення. Щоправда, індивідуалізм у К. А.Гельвеція не приводив до "війни всіх проти всіх", яку Т.Гоббса, а був просто фактичним змістом життя. Прагнення людей повинні скеровувати раціонально створені закони держави, або ці прагнення повинні відповідати здоровому глуздові (розумним законам природи). Індивідуальні особливості, нерівність розумових здібностей К.А.Гельвецій виводив із конкретної діяльності, з оточення, з досвіду окремої людини.

Англійське просвітництво у чомусь було схожим на континентальне, проте мало й певні особливості. Його фундатори перебували під відчутним впливом ідей і справ І.Ньютона та Дж. Локка. Вони так само, як і інші просвітники, особливо наголошували на ролі розуму у вирішенні найперших та найважливіших проблем людського життя, підносячи його інколи й над істинами релігії. З опорою на розум вони намагались вирішувати й проблеми свободи волі та природи моралі, ставили питання про характер світобудови в ракурсі того, якою мірою вона може бути розумно та науково пізнана. Йдучи за І.Ньютоном, англійські просвітники сповідували позицію деїзму, тобто вважали, що Бог є творцем світу та його фундаментальних законів, проте надалі світ мав розвиватись на основі цих самих власних законів.

Із пропагандою ідей вільнодумства та із критикою релігії активно виступали Дж.Толанд(1670- 1722),С. Кларк (І675- І729),Е. Коллінз (1676- 1729),Т.Вулстон (1669- 1733), М.Тіндаль( 1653-1733) та ін. Характерною є назва однієї з праць Дж.Толанда - "Християнство без таємниць". Усі названі англійські просвітники висували думку про необхідність піддавати релігійні положення супу розуму й приймати із релігійних одкровень лише те, що відповідає розуму та розумовому пізнанню. Вони навіть висували твердження проте, що розум і розумність людини с такою ж внутрішньою необхідністю людини, як закони природи - необхідністю речей. Наприклад, М.Тіндаль стверджував: "Як око - єдиний суддя того, що с доступним баченню, а вухо того, що доступне слуху, так розум с єдиним суддею того, що є розумним". На думку більшості з них культові та ієрархічні інтереси священиків спотворили те, що було цінного в ранньому християнстві. Також реальній практиці релігії свідомо протиставлялась так звана природна релігія, що співпадала із розумом. Названі англійські просвітники висували також думки про світобудову, наголошуючи на рухомості та активності матерії як світової субстанції, хоча ставили її в залежність від задумів та всемогутності Бога.

Інше крило англійського просвітництва більше наголошувало на ролі моральності в людському житті та суспільних стосунках. Так Шефтсбері (1671 • І 713) вважав, що справжньою цінністю людини більшою мірою поста її моральність, ніж релігійна відданість. Захищаючи ідею природної релігії, Є.11 Шефтсбері вважає, що людині притаманні вроджені моральні та естетичні почуття, оскільки будь-яка людина наділена відчуттям справедливості. Звідси випливає позиція доведення автономного характеру моралі. Ф Хатчесон (1694 -1747) також вважав стичні та естетичні якості природними якостями людини, якими її наділив Бог, проте вважав за необхідне доповнювати їх дію свідомими прагненнями досягнення щастя як можна більшою кількістю людей. Представник шотландської школи Т.Рід (1710-1796), міркуючи над нормами та засадами людської поведінки, апелював до мислення здорового глузду, протиставляючи його плутаним та оманливим ідеям філософів. Він вважав, що людина в своїй поведінці повинна відштовхуватись від експериментів, споглядання та міркування, не сприймаючи того, що суперечить їх даним. На основі таких припущені, Т.Рід сформулював "перші принципи" людської поведінки, де наголошувалось на моральній оцінці лише того, що людина робить за власним вибором та на основі розумних мірку пані. Врешті, людина винна, якщо не робить того, що маг робити, або робить те. чого немає робити. Отже, моральність тримається на виконанні обов'язку. В подібному плані розгортав свої думки Д. Стюарт (1753 - 1826). послідовник Т.Ріда, а саме: він вважав досвід та спостереження засадами усіх надійних знань та висновків. На їх основі він виводив низку, як йому здавалось, незаперечних засновків для будь-яких філософських тверджень, куди включав переконання у незаперечному існуванні нашого "Я", реальних речей світу, регулярності та порядку світу. Звідси випливали його наполягання на виправданості індуктивного методу у пізнанні.

Представниками Просвітництва в Німеччині були А. Вольф (1678 - 1754). Г. Лессіні (1729-1781), Г. Гердер (1744 - 1803).

.V. Вольф викладав філософію в Галле (1706-1739) і Марбурзі, потім знову в Галле. Його особисте слідування високим моральним засадам, вміння донести складні філософські істини в доступній формі викликали у студентів захоплення і прагнення наслідувати учителя. У працях "Логіка, або Розумні думки про силу людського розсудку", "Розумні думки про Бога, світ і душу людини, а також про всі речі в цілому" Х.Вольф, вихований на філософії Р.Декарта, Б. Спінози і, особливо, Г. Лейбніца, приходить до висновку, що пізнання оточуючого нас світу може здійснюватись раціонально тоді, коли кожна з наук буде мати чітко окреслений предмет дослідження і "находитиме" на терени суміжної. Прихильник освіченого абсолютизму Х.Вольф:

■ в поміркованій формі проголошував теорію природного права;

■ був палким прихильником гуманізму;

■ завдання філософії вбачав у визначенні первинної основи існування всіх живих істот - Бога;

■ доводив, що немає таких процесів і явищ, яких би розум не зміг витлумачити

"Школа Вольфа", представники якої працювали майже в усіх німецьких університетах, сприяла розвитку раціоналізму не тільки в Німеччині, а й у Франції та Англії.

Г.Е.Лессінг був активним борцем за демократичні перетворення на німецькій землі, за вільний розвиток культури. Він наполягав на віротерпимості і мріяв про часи, коли просвітницький розум займе місце релігії. Віротерпимість поряд із просвітницьким розумом — це, за Г.Е.Лессінгом, свобода думок, їх вільний, позбавлений політичного тиску розвиток. Гуманізм поглядів Г.Е.Лессінґа яскраво виявився у галузі літератури. Принаймні у драмі "Натан Мудрий" (1779) Г.Е.-Лессінг різко критикував феодальний деспотизм і обстоював ідеї демократичного оновлення Німеччини.

Й.Г.Гердер не обмежувався уявленням про раціоналізм як функціонування тільки розуму. Він стверджував, що людиною керує не тільки розум, а й відчуття. Це являло собою нові підходи у філософії Просвітництва, відкривало теоретичні можливості для пояснення різноманітності людської культури, яка не є шаблонною і не випливає з якогось єдиного для усіх "розуму", а є своєрідною для кожного народу. Світ для И.Г.Гердера постає як поступовий процес формування Землі й людини. Цим Й.Г.Гердер протистоїть релігійному поясненню світу. Мова людини — результат досвіду й розумової діяльності. У своєму розвитку людство повинно прямувати до встановлення гуманізму як прояву Світового Духу. Щоправда, цей шлях не простий, а суперечливий, і на рівні окремих індивідів трапляється розходження мети з результатом дії.

У філософії Просвітництва людина постає як неповторна індивідуальність та особистість. Філософські ідеї цього періоду відображали бачення людини в добу Нового часу Це насамперед непохитна впевненість у величі людського розуму. Вся історія людства, на думку просвітників,- це "попередня" історія. Уся майбутня історія повинна бути розбудована на засадах Розуму Гармонійність, злагода у природі, "продовженням " якої є людина, повинні існувати також і в суспільстві.

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.