Призначення покарань за перевищення меж необхідної оборони

Суб'єктом злочину, передбаченого ст.ст. 118, 124 КК, є осудна особа, яка до­сягла 16-ти років. Це може бути особа, яка перебуває у стані необхідної обо­рони, уявної оборони, якщо вона не усвідомлювала і не могла усвідомлюва­ти помилковості свого припущення, а також особа, яка вчиняє дії по затри­манню злочинця [3].

Суб'єктами цього злочину також можуть виступати представники влади, працівники правоохоронних органів, члени громадських формувань з охоро­ни громадського порядку і державного кордону або військовослужбовці, які під час виконання службових обов'язків вчинили умисне вбивство при пе­ревищенні меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця.

З суб'єктивної сторони вбивство при перевищенні меж необхідної обо­рони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, вчиняється лише умисно. Необережне позбавлення життя особи, яка вчиняє посягання, або злочинця в стані необхідної оборони або затримання, злочи­ном не визнається.

Спричинення смерті тому, хто посягає з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або дер­жави від суспільне небезпечного посягання, тобто здійснене в стані не­обхідної оборони, згідно зі ст. 36 КК не є злочином, якщо при цьому не бу­ли перевищені межі необхідної оборони. Не є злочином за ст. 38 КК також заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин, з метою її затримання і до-ставлення відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи (див. комен­тар до статей 36, 37 та 38 КК) [4].

Так, вбивство при перевищенні меж необхідної оборони та у разі переви­щення заходів, необхідних для затримання злочинця, не виключає криміна­льної відповідальності, пом'якшуючи її. Підставою для пом'якшення відповідальності

в цих випадках є прагнення винної особи захистити від суспільне небезпечного посягання особисті, суспільні чи державні інтереси або затримати злочинця та доставити його відповідним органам влади. Вин­ний тут діє, як правило, в стані душевного хвилювання, викликаного зло­чинною поведінкою потерпілого, що позбавляє його можливості достатньою мірою контролювати свої дії.Ось тому пере­вищенням меж необхідної оборони, потрібних для затримання злочинця при умисному за­подіянні йому смерті згідно з ч. 2 ст. 38 КК визнається явна невідповідність вчиненого небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця [19].

При вирішенні питання про наявність або відсутність ознак переви­щення меж необхідної оборони не можна виходити тільки з вимоги розмірності засобів захисту та засобів посягання, інтенсивності захисту та інтенсивності посягання. Пленум ВСУ в постанові від 26 квітня 2002 р. вказав, що при розв'язанні питання про наявність перевищення меж необхідної обо­рони потрібно враховувати не лише відповідність чи невідповідність зна­рядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема, місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини .

Ці ж підстави слід враховувати і при розв'язанні питання про перевищен­ня заходів, необхідних для затримання злочинця. Стаття 118 КК щодо вбив­ства при затриманні злочинця може бути застосована, якщо при цьому бу­ло допущено явну невідповідність засобів затримання характерові та ступе­ню суспільної небезпечності вчиненого і обставинам затримання. При цьо­му слід мати на увазі, що не може кваліфікуватися за даною статтею вбив­ство злочинця — акт самочинної розправи.

У будь-якому випадку не можна розглядати як перевищення меж необхідної оборони застосування зброї або будь-яких інших засобів чи

предметів для захисту від нападу озброєної особи або на­паду групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає [3].

Особа, яка вчинила умисне вбивство у стані уявної оборони, підлягає кримінальній відповідальності за ст. 118 КК лише за умови, що вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання. В усіх цих випадках визнається відсутність в діях того, хто захищається, складу якогось злочину [4].

Слід мати на увазі, що особа, яка захищається, як і особа, яка затримує злочинця, внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечним посяганням, що часто виникає раптово, не завжди може точно оцінити відповідність заподіяної шкоди (в цьому випадку поз­бавлення життя особи, яка вчинила посягання, або злочинця) небезпечності посягання чи вчиненого затриманим злочину або точно оцінити обстановку захисту чи затримання. У цій ситуації відповідальність за перевищення меж необхідної оборони або заходів по затриманню злочинця виключається [19].

Потрібно мати на увазі, що представники влади, працівники
правоохоронних органів, члени громадських формувань з охорони
громадського порядку і державного кордону або військовослужбовці
не підлягають кримінальній відповідальності за шкоду, заподіяну
при виконанні службових обов'язків по запобіганню суспільно
небезпечним посяганням і затриманню правопорушників, якщо вони не
допустили перевищення заходів, необхідних для правомірного
затримання злочинця.

Також слід орієнтуватись на те, що стаття 118 КК не повинна застосовуватися у випадках вбивства за до­помогою різних попереджувальних заходів щодо запобігання можливим по­сяганням на власність. У цих випадках

винні не перебувають у стані не­обхідної оборони і, отже, не можуть її перевищувати. Від таких пристосу­вань можуть постраждати не тільки злочинці, але й особи, які випадково увійшли у зіткнення з ними.

Вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, вчинене спосо­бом, небезпечним для життя багатьох осіб, з особливою жорстокістю, жінки, яка завідомо для винного була в стані вагітності, двох або більше осіб, осо­бою, яка раніше вчинила вбивство, повинне кваліфікуватися не як умисне вбивство за обтяжуючих обставин, а за ст. 118 КК [3].

Треба відмежовувати злочин, що розглядається, від вбивства в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло, для якого є притаманним відсутність мети захисту або затримання злочинця. Слід також пам»ятати, що для ст. 118 КК стан душевного хвилювання не є обов'язко­вою ознакою. Вбивство, хоча й вчинене в стані сильного душевного хвилю­вання, що раптово виникло, але яке є результатом перевищення меж не­обхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, слід кваліфікувати за ст. 118 КК.

Встановивши в діях підсудного ознаки перевищення меж необхідної оборони, не доцільно обмежитися загальним формулюванням і зобов'язаний вагомі підстави, в чому саме полягає перевищення і які засоби захисту в кон­кретній ситуації не були використані винним, щоб уникнути таких наслідків.

Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення
меж необхідної оборони, потрібно враховувати не лише
відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й
характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та
обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил.

Варто відрізняти необхідну оборону від уявної, під якою
розуміється заподіяння шкоди за таких обставин, коли реального
22

суспільно небезпечного посягання не було, але особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, помилково припускала наявність такого
посягання.

Коли ж особа не усвідомлювала, але могла
усвідомлювати відсутність реального посягання, її дії
кваліфікуються як заподіяння шкоди через необережність.
Узагалі, призначаючи покарання за дії, пов'язані з перевищенням меж
необхідної оборони, слід неухильно додержуватись вимог статей 50,
65КК[28].
Питання про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок
перевищення меж необхідної оборони, має вирішуватись у
відповідності з вимогами статей 440, 454 ЦК.
Враховуючи конкретні обставини справи, ступінь винності того, хто
оборонявся, і того, хто нападав, суд може зменшити розмір
майнового стягнення. Шкода, заподіяна в стані необхідної оборони
без перевищення меж останньої, відшкодуванню не підлягає.
Невибачальною відповідно до ч. 4 ст. 37 Кримінального кодексу України визнається така помилка, при якій в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, коли б проявила більшу пильність, обачність, дбайливість.

Сутність невибачальної помилки полягає у тому, що об'єктивні і суб'єктивні обставини в даний момент не давали особі достатніх підстав для того, щоб "помилятися" щодо наявності суспільно небезпечного посягання. Незважаючи на це, особа все ж таки припустилася такої помилки і заподіяла тому, хто посягає, шкоду. Очевидно, що в такому разі у неї відсутня вина у формі умислу і тому вона може підлягати відповідальності лише за необережне заподіяння шкоди, а саме:

- за заподіяння смерті;

- тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень,

оскільки менш тяжка шкода, заподіяна з необережності, не є караною.

Призначене за ексцес оборрони позбавлення волі суд зобов»язаний мотивувати у вироку [23].

ВИСНОВОК

Держава при визнанні реалізації належного громадянинові права на захист вправі встановити, чи не переросла реалізація права у зловживання ним, тобто чи не було перевищення меж оборони[24] .

Хочу звернути увану на тому, що , оскільки, йдеться про природне право, тобто право, яке належить людині від народження, то воно належить всім фізичним особам, на яких розповсюджується дія Кримінального кодексу України, незалежно від національної приналежності, статі, віку. Iз цієї ж причини, вважаю обґрунтованим, що цим правом володіють і так звані „спеціальні суб’єкти” необхідної оборони. Їх діяльність із припинення правопорушень з використанням фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинна розглядатися передусім у межах кримінально-правового інституту необхідної оборони, а потім у відповідності з вимогам спеціальних нормативно-правових актів.

Я вважаю, що професійна чи інша спеціальна підготовка може полегшити мету захисту особи, її прав та свобод, інтересів суспільства та держави, проте, правова оцінка оборони у таких випадках повинна здійснюватися на загальних підставах. Це необхідно для усунення протиріч між положеннями кримінального законодавства й вимогами спеціальних нормативних актів.

Для предметів, які призначені для захисту права власності та інших благ, за допомогою яких заподіюється шкода тому, хто посягає, вважаю варто вживати термін „засоби необхідної оборони, які діють автономно”. Дія автономних засобів повинна розглядатися за правилами необхідної оборони , якщо вони задовольняють обов’язкові вимоги:

- спрацьовують саме в момент посягання;

- виключена можливість заподіяння шкоди особі, яка не вчиняє суспільно небезпечне посягання.

Право на захист від суспільно небезпечного посягання розглядається як самостійне право. Право людини на необхідну оборону від суспільно

небезпечного посягання, яке забезпечує фізичну, моральну та соціальну недоторканність особистості, є гарантованим суб’єктивним правом людини і громадянина, у зв’язку з цим воно виконує гарантійну функцію щодо інших суб’єктивних прав: права на життя, свободу й особисту недоторканність, недоторканність приватної власності, особистої і сімейної таємниці, захисту честі і гідності, власності, права на недоторканність житла тощо[26].

Детальний вивчення мною проблеми перевищення меж необхідної оборони, під час написання даної курсової роботи, дозволив мені стверджувати, що під час обговорення питання про наявність чи відсутність перевищення меж необхідної оборони важливо виходити з того, що:

- з урахуванням менших природних фізичних можливостей жінок ефективне відвернення ними злочинних посягань чоловіків може мати місце тільки з використанням зброї чи інших предметів, з цієї ж причини в подібній поведінці жінок перевищення меж необхідної оборони, не може мати місця;

- під час відвернення однією особою нападу групи злочинців перевищення меж необхідної оборони, також не може мати місця (з врахуванням конкретних обставин справи);

- за наявності загрози життю, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, при вчиненні нападу, поєднаного з порушенням недоторканності житла, чи проникненням у транспортний засіб, у якому знаходяться люди, при звільненні заручників заподіяння нападнику будь-яких наслідків не повинно розглядатися як перевищення меж необхідної оборони;

- так як законом передбачена норма про необхідну оборону, треба вважати, що законодавець допускає визначену перевагу захисту над нападом, при наявності якого тільки і можливі успішні оборонні дії, з чого стає зрозумілим, що кримінально карним необхідно визнавати лише явну невідповідність захисту нападу, тобто не всяке, а очевидне для всіх, у тому числі для того, хто обороняється, перевищення оборонних меж;

- використання тим, хто обороняється, для відбиття нападу зброї, інших

предметів, навіть проти неозброєних злочинців, саме по собі не повинно розглядатися як осудне перевищення меж необхідної оборони, бо може мати місце лише за наявності очевидної невідповідності оборони небезпеці посягання[30].

Отже, дії скоєні в стані необхідної оборони, як це відображено в нормах чинного законодавства , що закріплюють ці кримінально-правові інститути, підпадають під ознаки діяння, передбаченою Особливою частиною кримінального законодавства і тому можна помітити подібність цих дій до окремих злочині, але за своєю суттю вони відрізняються один від одного. Відмінність їх зумовлена тим, що дії, скоєні в стані необхідної оборони, позбавлені суспільної небезпечності, яка є обов'язковою ознакою будь-якого злочинного діяння. Через те, що ці дії спрямовані на захист інтересів держави, суспільства, законних прав, і інтересів окремих громадян, яким загрожує небезпека, вони не тільки не є суспільно небезпечними, а навпаки, є суспільно корисними, а небезпеку становить лише перевищення меж необхідної оборони.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Конституція України: Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во, 2012. – 60 с.

2. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К., Юрінком Інтер, 2013. – 240 с.

4. Авраменко, О. О. Питання кваліфікації умисного вбивства, вчиненого одночасно при перевищенні меж необхідної оборони та у стані сильного душевного хвилювання. // Вісник. — Хмельницький, 2003. — N3-4 (7-8). — С. 226-230 Бп15791-3-4(7-8)2003

5. Атрошенко, В. М. Межі цивільно-правової відповідальності за необхідну оборону. // Наук. вісн. — Д., 2006. — N2 (27). — С. 165-169 Бп15200-2(27) . 374450

6. Васин, Дмитрий Михайлович. Необходимая оборона жилища как обстоятельство, исключающее преступность деяния по уголовному праву США / Дмитрий Михайлович Васин // Евразийский юрид. журнал. - 2012. - № 5. — С. 52-56.

7. Васин, Дмитрий Михайлович. Необходимая оборона имущества как обстоятельство, исключающее преступность деяния по уголовному праву США / Дмитрий Михайлович Васин // Рос. юрид. журнал. - 2012. - № 3. — С. 92-122.

8. Воят, Л. І. Необхідна оборона як предмет дослідження юридичної психології [Здійснено аналіз сучасного українського законодавства щодо необхідної оборони. Досліджено необхідну оборону з точки зору юридичної психології]/ Л. І. Воят // Митна справа. - 2012. - № 1; Ч. 2; Кн. 2. — С. 217-223.

9. Воят, Л. І. Стресогенні чинники ситуації вчинення злочину та психологічні наслідки їх переживання потерпілим [Доведено, що неправильне розуміння та застосування закону про необхідну оборону та про умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, призводить до судових помилок] / Л. І. Воят // Митна справа. - 2012. - № 3; Ч. 2; Кн. 2. — С. 291-296.

10. Воят, Людмила Іванівна. Межі необхідної оборони / Людмила Іванівна Воят // Наук. Вісн. Нац. Акад. внутр. справ. - 2012. - № 3. — С. 129-134.
Розглянуто питання юридико-психологічних особливостей меж необхідної оборони.

11. Гориславський, К. Деякі аспекти розвитку права необхідної оборони в Україні. // Вісник. — Львів, 2002. — N2. — С. 212-219 Бп15154-2(2002)

12. Гусар, Л. В. Етапи становлення інституту необхідної оборони. // Науковий вісник. — Чернівці, 2009. — Правознавство. — С. 112-117 Бп14288-489

13. Гусар, Л. В. Кримінологічні аспекти реалізації інституту необхідної оборони. // Наук. вісн. — Чернівці, 2005. — Правознавство. — С. 118-122 Бп14288-306

14.Гусар Л.В. Застосування необхідної оборони працівниками міліції / Л.В. Гусар // Вісник прокуратури. – 2006. – № 10. – С. 90-94.

15. Кожухаренко, М. О. Інститут перевищення меж необхідної оборони. // II Всеукраїнські наукові читання з кримінальної юстиції пам’яті професора В. П. Колмакова. — О., 2011. — С. 260-262 А704515

16. Коллер, Ю. Інститут необхідної оборони в сучасних умовах. // Вісник. — Львів, 2005. — Механізм правового регулювання у правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадянського суспільства (осінні юридичні читання). — С. 129-130 Бп15154-2(2005)

17. Лашкет, О. С. Відмова від поняття «перевищення меж необхідної оборони» як один із напрямів удосконалення ст. 36 КК України. // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення. — Львів, 2006. — Ч. 1. — С. 207-209 А665549-1

18. Лащук, Н. Р. Кримінально-правова кваліфікація перевищення меж необхідної оборони з використанням захисних засобів, що вражають автономно. // Науковий вісник. — Львів, 2012. — Вип. 2 (2). — С. 326-332 Бп16504-2(2)(2012)

19. Лупіносова, О. М. Відмежування умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони від деяких видів умисних вбивств. // Актуальні проблеми держави і права. — Одеса, 2003. — Вип. 18. — С. 804-809 Бп14920-18

20. Лупіносова, О. М. Поняття та види перевищення меж необхідної оборони. // Актуальні проблеми держави і права. — О., 2007. — Вип. 32. — С. 219-223 Бп14920-32

21.Орловський, Б. М. Інститут необхідної оборони: порівняльно-правовий аналіз. // Держава і право. — К., 2011. — Юридичні і політичні науки. — С. 530-534 Бп14476-53

22. Плисюк, Н. М. Основні ознаки перевищення меж необхідної оборони. // Університетські наук. зап. — Хмельницький, 2006. — N2 (18). — С. 240-246 Бп15791-2(18)

23. Плисюк, Н. М. Особливості розмежування умисного вбивства при

перевищенні меж необхідної оборони та умисного вбивства, вчиненого в стані

сильного душевного хвилювання. // Актуальні питання реформування правової системи України. — Луцьк, 2007. — Т. 2. — С. 316-320 В56960-2

24. Поцелуйко Л.В. Історія розвитку інституту необхідної оборони / Л.В. Поцелуйко // Держава і право : зб. наук. праць. – Спецвипуск. – 2005. – С. 287-292.

25. Поцелуйко Л.В. Поняття необхідної оборони / Л.В. Поцелуйко // матеріали IV міжнародної науково-практичної конференції [Динаміка наукових досліджень – 2005] – Дніпропетровськ, 2005. – С. 24-26.

26. Поцелуйко Л.В. Правова та соціальна природа інституту необхідної оборони / Л.В. Поцелуйко // Вип. 4–5. [Ерліхівський збірник] – Чернівці, 2005. – С. 224-227.

27. Притула, В. Поняття перевищення меж необхідної оборони за Кримінальним кодексом України 2001 р. // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. — Львів, 2002. — С. 265-267 В53229

28. Самойленко, О. М. Умови правомірності необхідної оборони. // Актуальні проблеми політики. — О., 2006. — Вип. 29. — С. 508-519 Бп14591-29.

29. Тимошенко, К. О. Відповідальність за порушення, пов’язані із незаконним обігом, використанням і застосуванням вогнепальної зброї та спеціальних засобів самооборони / К. О. Тимошенко // Митна справа. - 2013. - № 2, Ч. 2, кн. 2. — С. 194-198.

30. Шамлій, Н. О. Необхідна оборона та проблеми визначення меж її допустимості в кримінальному праві України. // Держава і право. — К., 2004. — Юридичні і політичні науки. — С. 534-539 Бп14476-24

Поиск по сайту: