Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Лозанська школа марджиналізму



Чільне місце в структурі неокласичної теорії останньої третини ХІХ ст. посідає загальнорівноважна теорія ринку, розроблена засновником лозаннської школи маржиналізму Л.Вальрасом та розвинута В.Парето. Своєрідність даної школи полягає у розробці поряд з теорією граничної корисності також фундаментальних математичних методів економічного дослідження, створенні на цій основі теорії загальної ринкової рівноваги.

Видатний внесок в математичну інтерпретацію економічних процесів зробив Л. Вальрас (1834-1910).

При вивченні його наукової спадщини основну увагу слід приділити розгляду теорії загальної ринкової рівноваги, викладеної в основній праці вченого "Елементи чистої політичної економії" (1874).

У своїх теоретичних дослідженнях вчений спирався на роботи попередників - економістів-математиків, зокрема А.Курно.

Л.Вальрас увійшов в історію економічної думки як засновник теорії загальної ринкової рівноваги. На відміну від попередніх підходів до теорії ринкової рівноваги А.Курно, В.Джевонса, А.Маршалла та інших модель Вальраса відрізняє не часткова, а загальна ринкова рівновага, хоч і досліджена методами мікроекономічного аналізу.

Тому саме теорія Вальраса стала першою спробою створення математичної моделі національної економіки, що описує умови загальної ринкової рівноваги у вигляді цілісної системи кількісних функціональних залежностей.

Цей підхід заклав основи математичного моделювання економічних процесів.

Теоретичні принципи моделі Вальраса:

• включення в сферу аналізу обміну та виробництва; руху товарів, капіталів та грошей; розгляд загального продукту як результату взаємодії багатьох локальних ринків;

• поділ всіх ринкових суб'єктів на дві групи: споживачів (власників та постачальників виробничих послуг - землі, праці, капіталу та покупців готових товарів) та підприємців (виробників готових товарів та споживачів виробничих ресурсів);

• обрання об'єктом аналізу взаємодії двох основних ринків: ринку виробничих послуг (ресурсів) та готових товарів;

• визначення ринкового попиту функцією граничної корисності, ринкової пропозиції - функцією граничної продуктивності;

• розгляд коливань цін під впливом зміни співвідношень попиту та пропозиції.

Умови ринкової рівноваги ринку виробничих послуг Вальрас формалізував за допомогою наступної системи рівнянь:

Ot = at Da + bt Db + ...

Op = ap Da + bp Db + ...

Ok = ak Da + bk Db + ... ,

де О - пропозиція виробничих ресурсів ( t - землі, p- праці, k - грошей );

at , ap , ak , bt , bp , bk - кількість кожного з виробничих ресурсів для виробництва одиниці товарів a, b;

D- сукупний попит на товариa, b та інші.

Загальна ринкова рівновага в моделі Вальраса:

1) попит і пропозиція виробничих послуг рівні; на них існує постійні та стійкі ціни;

2) попит і пропозиція готових товарів (та послуг) рівні і встановлюються на основі постійних, стійких цін;

3) ціни продажу товарів відповідають витратам виробництва.

Теорія Вальраса стала вагомою концептуально-методологічною складовою сучасної неокласичної парадигми.
Мікроекономічний математизований підхід до проблеми загальної ринкової рівноваги був надалі розвинутий та вдосконалений В. Парето, В.Леонтьєвим та ін.

Значний внесок у розвиток ідей лозаннської школи зробив видатний італійський вчений В.Парето (1848-1923), автор праць "Курс політичної економії" (1897), "Підручник політичної економії" (1900).

Він розробив проблеми споживчого вибору, удосконалив теорію загальної рівноваги Л.Вальраса.

Найбільшу відомість йому принесла розробка теорії економічного оптимуму.

Її науковий зміст полягає в обґрунтуванні критерію оптимального розподілу економічних ресурсів та вироблених благ з метою досягнення найбільшої ефективності.

За критерій оптимальності обирається максимум корисності для кожного окремого економічного суб'єкта у відповідності з наявними економічними ресурсами та можливостями. Розподіл ресурсів вважається оптимальним, якщо будь-яка зміна досягнутого варіанту розподілу погіршує становище хоч би одного з учасників цього процесу. Оптимумом Паретоназивають збільшення виробництва певного блага, що не викликає зменшення виробництва іншого.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.