СУДОВИЙ ВИРОК ТА ЙОГО ВИКОНАННЯ

ВІННИЦЬКИЙ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Економіко – правовий коледж

ЗВІТ

З науково – дослідної роботи на правову практику

<<________________________________________________________________________________________________________________>>

На базі підприємства(установи, організації)

______________________

______________________

______________________

Студента ___________ курсу

___ __________ групи

_________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали студента)

Керівник науково - дослідної роботи

__________ ______________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

Вінниця - 2012

ВІННИЦЬКИЙ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Економіко – правовий коледж

Дисципліна________________________________________________

Спеціальність_____________________

Курс _________, група ________, семестр_____________________

Завдання

На науково - дослідну роботу студента

________________________________________________

(прізвище, ім'я та по батькові)

Тема роботи_______________________________________________

Терміни здачі виконаної роботи______________________________

Вихідні данні до роботи ___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Зміст розрахунково – пояснювальної записки (перелік питань,що розглядаютьрозробці)___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Перелік графічного матеріалу ( з точною вказівкою обов’язкових діаграм, схем, графіків)_______________________________________

Дата видачі завдання _______________________________________

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 СУТЬ ТА ПОРЯДОК ВИРІШЕННЯ ПИТАНЬ СУДОМ,ПОВ'ЯЗАНИХ З ВИКОНАННЯМ ВИРОКУ

1.1 СУДОВИЙ ВИРОК ТА ЙОГО ВИКОНАННЯ

1.2 НАБРАННЯ ВИРОКОМ ЗАКОННОЇ СИЛИ І ПОРЯДОК ЗВЕРНЕННЯ ЙОГО ДО ВИКОНАННЯ

РОЗДІЛ 2 Порядок звернення вироку, ухвали і постанови суду до виконання

2.1 НАБРАННЯ ВИРОКОМ ЗАКОННОЇ СИЛИ І ЗВЕРНЕННЯ ЙОГО ДО ВИКОНАННЯ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Виконання вироку, ухвали і постанови, які набрали законної сили, є завершальною стадією кримінального процесу. В ній реалізуються рішення суду про винність чи невинність підсудного, про обране винному покарання, про відшкодування завданої злочином шкоди інші рішення, сформульовані у резолютивній частині вироку. Суть і завдання виконання вироку як стадії кримінального процесу полягає, як правило, не у фактичної виконанні рішень суду, які сформульовані в резолюції ній частині вироку, зокрема: реалізації основних і додаткових мір покарання, стягненні завданих злочином збитків, судових витрат тощо. Виконання вироку здійснюється в основному виконавчою владою в особі або спеціально створених для цієї мети органів (виправно-трудові установи, інспекції виправних робіт органів внутрішніх справ, судові виконавці), або міліцією, адміністрацією підприємств, установ і організацій, і регулюється нормами кримінального, кримінально-виконавчого, цивільного процесуального, адміністративного та інших галузей права. Завданням цієї стадії кримінального права є організація процесуальної діяльності, спрямованої: 1) звернення вироку до виконання; 2) забезпечення встановлених законом випадках повної або часткової безпосередньої реалізації вироку; 3) вирішення встановленихзаконом питань, які виникають у ході фактичного
виконання вироку; 4) здійснення контролю за виконанням вироку.[3]

Правовідносини, які виникають год час реалізації цих завдань, регулюються переважно нормами кримінально-процесуального права і становлять зміст стадії виконання вироку. Суб'єктами цих правовідносин, крім суду, є: про­курор, засуджений, захисник засудженого, цивільний позивач, цивільний відповідач, представник органу, що ві­дає виконанням покарання, а також спостережної ко­місії, служби у справах неповнолітніх при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів та ін. Ви­рішальна роль у стадії виконання вироку належить судові. Тільки він звертає вирок до виконання, і тільки він вправі вирішувати всі важливі правові питання, які мо­жуть виникнути в ході фактичного виконання вироку, шляхом розгляду і вирішення їх у судовому засіданні.

Таким чином, виконання вироку — це стадія кримі­нального процесу, в якій суд звертає вирок до виконан­ня, здійснює контроль за приведенням його відповід­ними органами до реального виконання та вирішує у встановленому законом судовому порядку за поданням уповноважених законом посадових осіб і органів, клопо­танням громадських організацій і громадян та за власною ініціативою передбачені кримінально-процесуальним за­коном важливі правові питання, які виникають у зв'язку і при виконанні вироків.[5]

Дана стадія кримінального процесу характеризується рядом важливих положень, до яких належать: а) обо­в'язковість виконання вироків для всіх державних і гро­мадських структур, посадових осіб і громадян; б) опе­ративність звернення і приведення вироку до виконання; в) можливість зміни рішень суду щодо покарання в ході виконання вироку при наявності встановлених законом Для цього підстав; г) участь громадськості у вирішенні судом питань, пов'язаних з виконанням вироку.

Значення стадії виконання вироку визначається важливістю тих завдань, які в ній вирішуються. Вона створює необхідні передумови для безпосередньої реалізації прийнятих у вироку рішень, сприяє формуванню у громадян переконання у неминучості понесення покарання за вчинення злочинного діяння та недопущення покарання (виправдання) невинних, забезпечує охорону прав і законних інтересів потерпілого, засудженого, інших учасників процесу. Своєчасне і точне виконання вироку ефективно сприяє виконанню завдань кримінального судочинства зміцненню законності і правопорядку.

РОЗДІЛ 1

СУТЬ ТА ПОРЯДОК ВИРІШЕННЯ ПИТАНЬ СУДОМ,ПОВ'ЯЗАНИХ З ВИКОНАННЯМ ВИРОКУ

Питання, пов'язані з виконанням вироку, в залежності від його характеру вирішуються судом, який постановив вирок, або судами за місцем відбування покарання, роботи, затримання чи проживання засудженого та особи, яка відбула покарання. Відповідно до ст. 411 КПК їх розгляд відбувається в судовому засіданні за участю прокурора. Як правило, в судове засідання викли­кається засуджений, а за його клопотанням і захисник. Якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову, при необхідності викликаються також цивільний позивач і цивільний відповідач. Проте неявка цих осіб не є перешкодою для розгляду справи.

Вирішення судом питань про звільнення від відбу­вання покарання в зв'язку з хворобою та інвалідністю, а також про застосування судом примусового лікування до засуджених, які є алкоголіками чи наркоманами, і його припинення обов'язково відбуваються за участю пред­ставника лікарської комісії, що дала висновок про стан здоров'я засудженого.[4]

Питання, які виникають у процесі виконання вироку, розглядаються в судовому засіданні, як правило, суддею Одноособово за поданням відповідних посадових осіб (про­курора, судового виконавця), органів, які відають вико­нанням вироку, та адміністрації місць відбування пока­рання (частіше спільного із спостережною комісією чи службою в справах неповнолітніх), за клопотанням гро­мадських організацій або трудових колективів та засуд­жених осіб. Особи та органи і громадські організації, трудові колективи, які внесли відповідні подання чи по­рушили клопотання, повідомляються про день розгляду справи, їх представники також беруть участь у судовому засіданні.

У підготовчій частині судового засідання головуючий оголошує: про відкриття судового засідання; яке питання буде розглядатися; хто з викликаних і повідомлених осіб з'явився; склад суду та прізвища прокурора і секретаря судового засідання, перекладача, якщо він бере участь; роз'яснює учасникам судового засідання їх право на від­від та вирішує заявлені відводи.

Постанови суду виносяться в загальному порядку, по­винні містити мотиви прийнятого рішення і точне його формулювання. Вони можуть бути оскаржені й опротес­товані, за винятком випадків, спеціально застережених у кримінально-процесуальному законі (ст. 407, 408, 408 408³, 409', 410, 411^і, 414 КПК), коли вони оскарженню не підлягають, але можуть бути опротестовані прокурором у порядку нагляду. Опротестування постанови суду про за­стосування умовно-дострокового звільнення від покарання і заміну покарання більш м'яким (ст. 407 КПК) зупиняє її виконання до розгляду справи вищестоящим судом.[8]

У стадії виконання вироку виникає ряд проце­суальних питань, які вимагають судового вирішення. Роз­глянемо їх.

А. Питання, які виникають у процесі звернення вироку до виконання.

1. До таких питань насамперед належить відстрочка виконання вироку. Вона може бути застосована щодо засуджених до позбавлення волі або до виправних робіт при наявності однієї з встановлених кримінально-процесуальним законом (ст. 405 КПК) підстав, а са­ме: а) тяжкої хвороби, яка перешкоджає відбуванню по­карання, — до його видужання; б) вагітності засудженої на момент виконання вироку — на строк не більше одного року; в) наявності у засудженої малолітніх дітей — до досягнення дитиною трирічного віку; г) коли негайне відбуття покарання може потягти за собою винятково тяжкі наслідки для засудженого або його сім'ї через особливі обставини (пожежа, стихійне лихо, тяжка хвороба або смерть єдиного працездатного члена сім'ї) — на строк, встановлений судом, але не більше одного року з Дня набрання вироком законної сили.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 1 грудня 1990 року «Про практику застосування судами країни процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків роз'яснив судам, що перелік виняткових обставин, перелічених в п. 4 405 КПК, не є вичерпним, і суд може визнати такими підставами й інші обставини, які свідчать про те, що негайне відбуття покарання може спричинити виключно тяжкі наслідки для засудженого та його сім'ї.[5]

Проте відстрочка виконання вироку в зв'язку з наяв­ністю перелічених підстав не допускається щодо: особ­ливо небезпечних рецидивістів; осіб, засуджених за особ­ливо небезпечні злочини проти держави; осіб, засуд­жених за інші тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п'яти років.

У процесі звернення вироку до виконання суд вправі надати засудженому відстрочку або розстрочку сплати штрафу, коли він не має можливості сплатити його не­гайно, але не більше як на один рік.

Відстрочку виконання вироку, передбачену ст. 405КПК, не слід змішувати з відстрочкою виконання, яка може бути надана засудженому до позбавлення волі на підставі ст. 46^і КК. В останньому випадку відстрочка виступає кримінально-правовим засобом виправлення і перевиховання осіб, які вперше засуджені до позбавлення волі на строк до трьох років, і питання про неї обгово­рюється судом під час постановлення вироку, в суді воно і вирішується. Але звільнення від відбуття покаран­ня такого засудженого при дотриманні ним належної поведінки та виконання покладених обов'язків (випробу­
вальних умов) або, навпаки, приведення вироку до реаль­ного виконання у разі недотримання цих умов вирі­шується судом у процесі фактичного виконання вироку.[3]
2. В процесі звернення вироку до виконання вирішу­ється судом питання про застосування давності виконан­ня обвинувального вироку щодо особи, засудженої до смертної кари (ч. З ст. 49 КК). Воно вирішується в
залежності від ступеня збереження суспільної небезпеки
засудженим. Крім того, судом вирішується ще питання
про неприведення до виконання вироку, повністю або І
частині засудження за діяння, караність якого на момент звернення до виконання була усунена нововиданим кри­мінальним законом (ч. 6 ст. 404, ст. 405^і КПК). .

І. Про застосування умовно-дострокового звільнення від покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 52, 53 КК, ст. 407 КПК). Це питання розглядається суддею районного (міського) суду за міс­цем відбування покарання засудженим за спільним по­данням органу, що відає виконанням покарання, і спос­тережної комісії або служби у справах неповнолітніх при виконкомі місцевої Ради народних депутатів (державній адміністрації). Коли йдеться про умовно-дострокове звіль­нення осіб, умовно засуджених до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці й умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, то це питання вирішується за спільним поданням адміністрації і громадських організацій за місцем роботи засудженого.

Щодо осіб, які відбувають покарання в дисциплі­нарному батальйоні, то їх умовно-дострокове звільнення від покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням застосовується суддею війсь­кового суду гарнізону за місцем знаходження засуджено­го за поданням командування дисциплінарного баталь­йону.

Питання про застосування умовно-дострокового звіль­нення від покарання і заміну невідбутої частини покаран­ня більш м'яким вирішується судом за участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання, і, як правило, засудженого в порядку, встановленому ст. 407 КПК.[2]

2. Про застосування умовного звільнення з місць поз­бавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до "Раці (ч. І, 2, 3 ст. 52 КК; ст. 407^іКПК). Це питання вирішується в розглянутому вище порядку при наявності зобов'язання засудженого зразковою поведінкою і чесною працею довести своє виправлення.

З. Про звільнення від покарання і пом'якшення покарання, що вже реально виконується, у випадках засудження особи за діяння, караність якого нововиданим законом усунена або пом'якшена (ст. 54 КК; ст. 405^і КПК). Звільнення від покарання або його пом'якшення здійснюється судом негайно після набрання відповідним законом чинності за місцем відбування покарання засуд­женим за його заявою або поданням прокурора чи орга­на, який відає відбуванням покарання. Ухвала суду або постанова судді про звільнення від покарання або його пом'якшення повинна грунтуватися тільки на обставинах справи, встановлених судом при постановленні вироку, та їх юридичній оцінці, яку дано цим судом.

4. Про звільнення від відбування покарання засуджено­го, який захворів на тяжку хворобу (ст. 109; ст. 408
КПК). У випадку, коли засуджений до позбавлення волі захворів під час відбування покарання на хронічну душевну або іншу тяжку хворобу, яка перешкоджає від­буванню покарання, суддя районного (міського) суду за
поданням адміністрації виправно-трудової установи і на
підставі висновку лікарської комісії, а у випадку виникнення у судді сумнівів щодо його правильності — на підставі висновку судово-медичної (психіатричної) екс­пертизи, яку він призначає, має право вирішити питання про звільнення такої особи від дальшого відбування по ­
карання, про що виносить постанову. При цьому суддя
вправі застосувати до засудженого примусові заходи медичного характеру або передати його на лікування органам охорони здоров'я.

Суд обов'язково звільняє названих засуджених від дальшого відбування покарання у вигляді виправних робіт або
штрафу.

СУДОВИЙ ВИРОК ТА ЙОГО ВИКОНАННЯ

Судовий Вирок-- акт правосудця, який містить висновок про винність або невинність обвинуваченого (підсудного) та розв'язує справу по суті. Через вирок суд вирішує завдання правильного застосування закону, з тим щоб кожний, хто вчи­нив злочин, був притягнутий до відповідальності та жоден не­винний не був покараний.

Згідно з Конституцією України ніхто не може бути визна­ний винним у вчиненні злочину інакше як за обвинувальним вироком суду (ст. 62); правосуддя здійснюється виключно су­дом; судові рішення виносяться іменем України (ст. 124).

Згідно із вимогою ст. 322 КПК України вирок виноситься в окремому приміщенні - нарадчій кімнаті. Під час наради та постановления вироку в нарадчій кімнаті можуть бути тільки судці, які входять до складу суду у даній справі. Присутність тут секретаря судового засідання або будь-яких інших осіб не допускається.

З настанням нічного часу суд має право перервати нараду для відпочинку. Судді не мають права розголошувати мірку­вання один одного, які висловлювалися у нарадчій кімнаті.

Відповідно до Закону України «Про статус суддів» судці здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та вико­навчої влади (ст. 1); судці у здійсненні правосуддя незалежні, підпорядковуються тільки закону та нікому не підзвітні (ст. 3); забороняється будь-яке втручання у здійснення правосуддя (ст. 11); суддя не зобов'язаний давати будь-які пояснення по суті розглянутих ним справ або справ, що розглядаються (ст. 12); судді недоторканні (ст. 13). Недоторканність суддів поши­рюється на їх житло, службове приміщення, транспорт, засоби зв'язку, кореспонденцію, майно, яке їм належить, та докумен­ти. Судді не можуть бути притягнуті до кримінальної відпові­дальності та взяті під варту без згоди Верховної Ради України. Проникнення в помешкання або службове приміщення судді, в його особистий або службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку або виїмки, прослуховування його телефон­них розмов, особистий обшук судді, виїмка його кореспон­денції, речей та документів можуть проводитися тільки з санкції Генерального прокурора України за наявності пору­шеної кримінальної справи.

Вплив на суддю у будь-якій формі з метою перешкоджан­ня встановленню істини або домагання винесення незаконно­го вироку тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 176^і КК України.

Погроза щодо судді, образа його у зв'язку із здійсненням ним правосуддя караються у відповідності із ст. 176², 176³ Кримінального кодексу України.

Разом з тим, винесення суддями з корисливих мотивів або іншої особистої заінтересованості завідомо неправосудного вироку карається позбавленням волі на строк до восьми років (ст. 176 КК України).

Виносячи вирок у нарадчій кімнаті, суд обґрунтовує його тільки на тих доказах, які були розглянуті у судовому засі­данні.

Кожний вирок має бути законним і обгрунтованим.

Під обгрунтованістю вироку розуміють відповідність висновків, які викладені у вироці, фактичним обставинам справи, фактам, які мали місце в дійсності та встановлені су­купністю доказів у справі.

Головуючий ставить усі ці питання на розв'язання суду. При цьому кожне питання він повинен ставити у такій формі, щоб на нього можна було дати тільки позитивну або негатив­ну відповідь.

Під час розв'язання кожного окремого питання ніхто з суддів не має права утримуватися від голосування. Головую­чий голосує останнім. Усі питання вирішуються простою більшістю голосів.

Суддя, який залишився у меншості, має право викласти письмово свою окрему думку. Окрема думка при проголо­шенні вироку не об'являється, але приєднується до справи. Після набрання вироком законної сили окрема думка разом із справою направляється голові вищого суду для вирішення пи­тання про необхідність перегляду справи у порядку нагляду.

У вступній частині вироку вказується, що він поста­новляється ім'ям України (держави), зазначаються наймену­вання суду, який виніс вирок, місце та час його постановлен­ия, склад суду, секретар суду, учасники судового розгляду, повні дані про підсудного, кримінальний закон, за яким він був відданий до суду.

Обвинувальний вирок може бути кількох видів:

- з призначенням покарання;

- без призначення покарання;

- із звільненням від покарання;

- з умовним застосуванням покарання.

Цими обставинами визначаються особливості описово-мотивувальної та резолютивної частин вироку.

Мотивувальна (описово-мотивувальна) частина об­винувального вироку повинна містити формулювання обви­нувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини та мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь винності, та докази, на яких грун­тується висновок суду щодо кожного підсудного, із зазначен--ням мотивів, за якими суд відкидає інші докази; обставини, пом'якшуючі або обтяжуючі відповідальність; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення без­підставною - підстави для цього.

Суд зобов'язаний мотивувати призначення покарання у вигляді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші покарання, не пов'язані з позбавленням волі; застосування умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці; призначення покарання нижче найнижчої межі, передбаченої кримінальним законом за даний злочин; перехід до іншого, більш м'яко­го покарання; призначення покарання у вигляді направлення до виховно-трудового профілакторію; розв'язання питань, по­в'язаних з відстрочкою виконання вироку у відповідності із ст. 46^і Кримінального кодексу України; звільнення підсудного від покарання.

Якщо суд визнає підсудного особливо небезпечним реци­дивістом, у мотивувальній частині вироку вказують підстави такого рішення.

За наявності клопотань громадських організацій або тру­дових колективів про умовне засудження та про передачу їм підсудного для перевиховання та виправлення суд у мотиву­вальній частині вироку вказує мотиви задоволення або відхи­лення цих клопотань, а за відсутності таких клопотань - моти­ви покладення на певний трудовий колектив або особу, з їх згоди, обов'язку по нагляду за умовно засудженим та по про­веденню з ним виховної роботи (ч. 6 ст. 334 КПК України).

Якщо суд у відповідності із ст. 14 Кримінального кодексу України визнає необхідним вжити щодо підсудного примусо­ве лікування або встановити над ним піклування, в мотиву­вальній частині вироку вказуються мотиви такого рішення.

Якщо підсудний обвинувачується у вчиненні кількох зло­чинів, передбачених різними статтями кримінального закону, але обвинувачення у вчиненні деяких з них не підтвердилося, в резолютивній частині вироку вказується про визнання підсуд­ного винним за одними статтями та про виправдання за інши­ми.

В резолютивній частині вироку мають бути зазначені вид та розмір як основного, так і додаткового покарання, призна­ченого засудженому за кожний злочин, визнаний доведеним, основна та додаткова міри покарання, що підлягають відбу­ванню засудженим за сукупністю злочинів.

Міра покарання повинна бути визначена таким чином, щоб при виконанні вироку не виникало ніяких сумнівів щодо виду та розміру покарання, призначеного судом.

Резолютивна частина вироку повинна грунтуватися на описовій його частині та випливати із неї. Неприпустимі про­тиріччя між описовою та резолютивною частинами вироку.

Якщо підсудного визнано особливо небезпечним рециди­вістом, про це теж вказується в резолютивній частині вироку.

Щодо засуджених до позбавлення волі зазначається вид виправно-трудової або виховно-трудової колонії, в якій засуд­жений повинен відбувати покарання.

У випадках, передбачених ст. 14 КК України, в резолю­тивній частині вироку вказується рішення суду застосувати до підсудного примусове лікування або встановити над ним піклування.

Якщо підсудний визнається винним, але звільняється від відбування покарання, суд вказує про це в резолютивній час­тині вироку.

Якщо призначається покарання нижче найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, в резолютивній час­тині вироку робиться посилання на ст. 44 Кримінального ко­дексу України та вказується вибрана судом міра покарання.

У резолютивній частині обвинувального вироку можуть також викладатися рішення з питань влаштування непов­нолітніх дітей засудженого, які залишилися без нагляду, забез­печення збереження майна засудженого тощо.

Якщо суд визнає можливим застосувати відстрочку вико­нання вироку, в резолютивній частині вироку визначаються тривалість відстрочки, обов'язки, покладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на яких, з їх згоди, суд покладає обов'язок по нагляду за засудженим та проведенню з ним виховної роботи.

Призначаючи покарання у вигляді громадської догани, суд, якщо визнає необхідним поінформувати про це гро­мадськість, у резолютивній частині вироку вказує спосіб дове­дення вироку до її відома.

Якщо суд визнає за можливе застосувати умовне засуд­ження з передачею засудженого для перевиховання та виправ­лення громадській організації чи трудовому колективу, суд в резолютивній частині вироку вказує, якій саме громадській організації або трудовому колективу передається засуджений на перевиховання та виправлення або на який трудовий ко­лектив або особу, з їх згоди, покладається обов'язок по нагля­ду за умовно засудженим та проведенню з ним виховної робо­ти (ст. 335 КПК України).

взагалі не вирішеними, крім одного - правильного застосу­вання закону щодо одного з тих, хто, на думку слідства, при­четний до вчинення злочину. Сам злочин залишився не розк­ритим, а істина не встановленою. В такій ситуації суду було б доцільним виділяти щодо самої події злочину кримінальну справу в окреме провадження та направляти її на додаткове розслідування.

Зауважимо, що КПК Росії (ст. 309) щодо такої ситуації взагалі вимагає, щоб суд направляв усю справу прокурору для вжиття заходів до встановлення особи, яка підлягає притяг­ненню як обвинуваченого.

На нашу думку, у разі постановления виправдувального вироку мало б сенс вручати зацікавленим особам копію виро­ку та роз'яснювати їм право на відшкодування шкоди, заподі­яної незаконним притягненням до відповідальності. При цьо­му суд повинен винести постанову про розв'язання даного пи­тання.

Виправдувальний вирок має таку ж структуру, як і обви­нувальний.

Вступна частина виправдувального вироку аналогічна відповідній частині обвинувального вироку.

Мотивувальна частина виправдувального вироку містить формулювання обвинувачення, пред'явленого підсуд­ному та визнаного судом не доведеним, а також підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, за якими суд відкидає докази обвинувачення.

Не допускається включення до вироку формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого.

У мотивувальній частині вироку викладаються підстави для задоволення або відхилення цивільного позову, а також підстави для відшкодування матеріальної шкоди (ст. 334 КПК України).

В резолютивній частині виправдувального вироку називаються прізвище, ім'я та по батькові виправданого; заз­начається, що підсудний у пред'явленому обвинуваченні виз­наний невинним і по суду виправданим; вказується про відміну запобіжного заходу, про відміну заходів до забезпе­чення цивільного позову та можливої конфіскації майна, про речові докази, судові витрати та про порядок і строки оскар­ження вироку (ст. 335 КПК України).

Головуючий роз'яснює підсудному, його законному пред­ставникові, а також потерпілому, цивільному позивачу, ци­вільному відповідачу та їх представникам зміст вироку, стро­ки та порядок його оскарження.

Підсудному, засудженому до смертної кари, головуючий роз'яснює його право клопотати про помилування.

Якщо підсудний не володіє мовою, якою постановлено вирок, то після його проголошення перекладач зачитує вирок підсудному його рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє.

Реалізуючи ідеї гуманізму та принцип презумпції добропо­рядності громадянина, ст. 342 КПК України вводить особливий порядок звернення до виконання виправдувального вироку або вироку, не пов'язаного з позбавленням волі: при виправданні підсудного або звільненні його від відбування покарання або при засудженні його до покарання, яке не пов'язане з позбавлен­ням волі, суд, якщо підсудний перебуває під вартою, негайно звільняє його з-під варти в залі судового засідання.

При постановленні обвинувального вироку та призна­ченні покарання, пов'язаного з позбавленням волі, суд обго­ворює питання про запобіжний захід. Він має право вибрати будь-який запобіжний захід, у тому числі й узяти засудженого під варту безпосередньо в залі суду, якщо до того є законні підстави.

З метою забезпечення права на захист та можливості ос­каржити винесений вирок засудженому в триденний строк після проголошення вироку вручається копія вироку, а якщо засуджений не володіє мовою судочинства, то ще й письмовий переклад вироку його рідною мовою.

Якщо стосовно слідства закон, піклуючись про з'ясування істини, встановлює заходи щодо захисту таємниці слідства та визначає можливість побачення з арештованим тільки з доз­волу слідчого, то після проголошення вироку суд, у відповід­ності з вимогою ст. 345 КПК України, зобов'язаний дати дозвіл близьким родичам засудженого за їх проханням на по­бачення з засудженим, який перебуває під вартою.

Вирок може бути оскаржений протягом семи діб з момен­ту проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, -протягом такого ж строку з моменту вручення копії вироку.

У відповідності з ч. 1 ст. 401 КПК України вирок набирає законної сили після закінчення строку на оскарження, якщо його не було у цей строк оскаржено, а в разі оскарження - з дня закінчення розгляду справи касаційною інстанцією.

Вирок Верховного Суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Таким самим чином набирає законної сили і виправдувальний вирок суду будь-якої інстанції, а та­кож вирок, який звільняє підсудного від покарання.

Виконання вироку- це діяльність суду та інших держав­них органів і посадових осіб по реалізації рішень суду, які ви­ражені у вироці, що набрав законної сили.

Поиск по сайту: