Психологія – складне й багаторівневе наукове утворення, воно існує у науковій діяльності багатьох шкіл, між якими не завжди наявна згода відносно ключових питань
Психіка (від грец. Psyche - душа), у психології, сукупність всіх внутрішніх переживань людини (чи тварини). Ряд процесів, що протікають в тілі тварини, крім доступного для стороннього спостереження зовнішнього вираження (у вигляді різних рухів організму в цілому та діяльності його органів) мають також і внутрішнє або «суб'єктивне» вираз. Так, наприклад, при уколі руки виникає ряд процесів в нервовій системі, в залозах і в м'язах. Загальним результатом цих процесів є відсмикування руки від колючого предмета, крик і т. п. Та частина процесів, яка протікає в головному мозку (головним чином в його корі), набуває нової властивості, процеси ці переживаються нами, як відчуття «болю». Таким же чином виникають і інші психічні стани-почуття голоду, радість, відчуття синього світла, сум, спрага і т. п. Всі ці переживання - не що інше, як «інтроспективне» (тобто бачимо нами самими) вираження певних фізіологічних процесів, що мають місце в головному мозку. Таким чином психічні стани є лише одним із властивостей деяких дуже складних процесів, що відбуваються високоорганізованої матерії, а психіка - сукупністю цих станів. Психіка властива навіть високоорганізованим формам матерії лише при відповідних умовах; ні в глибокому сні, ні в непритомності, ні при отруєнні деякими отрутами психічних станів не спостерігається. З іншого боку, у живих істот, що стоять на нижчому ступені розвитку (наприклад у собак, кішок і т. д.), ми можемо припускати психіку, але менш розвинену і багату, ніж у людини.
Особливості психології як науки. Значення психологічних знань для людини
Є багато шляхів пізнання світу, світу людей, світу конкретної людини. Серед цих шляхів є безпосередній, а також культурно обумовлені: міфологічний, художній, науковий, релігійний, практичний та ін. Кожен з культурно обумовлених шляхів існує у суспільно інституціолізованих формах. Науковий шлях дослідження людини і світу спирається на інститут науки. Цей шлях є досить жорстко формалізованим, з чітко визначеними вимогами. Дослідник-науковець менш вільний у власній професійній пізнавальній діяльності, ніж дослідник-художник, але той шлях пізнання буття, яким йде він, має свої переваги. Ці переваги стосуються характеру отримуваного знання – обґрунтованого, логічно обумовленого.
Усі науки разом утворюють спільність, яка базується на застосуванні наукового методу для пізнання певної сфери дійсності. Відрізняються науки передусім за тією область буття (сутнього), на яку вони спрямовані і яка дає предмет вивчення, а також за методом – тим різновидом наукового методу, який є найбільш спорідненим з досліджуваною реальністю.
Психологія – складне й багаторівневе наукове утворення, воно існує у науковій діяльності багатьох шкіл, між якими не завжди наявна згода відносно ключових питань.
Найперше, висхідне, традиційне, найбільш адекватне назві і, зрештою, найпростіше визначення психології формулюється так: Психологія – це вчення про душу. Дійсно, у переводі з давньогрецької “псюхе” – це душа, “логос” – слово, пізнання, наука. Це найбільш загальне визначення психології є базовим для створення інших визначень, певна частина яких конкретизує його, певна частина – заперечує. Оскільки існування душі не є наочним, таке визначення викликає невдоволення у певних представників сучасної психології вони вважають, що традиційне визначення не є науковим. У пошуках наукового визначення психології дослідники вибудовуються більш складні конструкції, наприклад: психологія – це наука про закономірності функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності.Це формулювання є більш подібним до наукового, проте має суттєві недоліки.
o По-перше, воно якесь “обірване”: не зовсім ясно, про чию життєдіяльність іде мова (мабуть, про життєдіяльність організму – але чи належить біологічний організм до предмету психології?).
o По-друге, якщо досліджується якась особлива форма життєдіяльності, то її особливість слід порівнювати з іншими (“не особливими”) формами того ж самого, тобто знаходити щось спільне у психічному і непсихічному.
o По-третє, психіка – це не лише форма життєдіяльності. Це цілий світ, який взаємодіє із тим – оточуючим – світом, що його вивчають природничі науки, але взаємодіє на засадах власної автономності як світу.
Особлива складність завдання дослідника-психолога полягає у тому, що об’єкт, який він вивчає і той інструмент вивчення, який він застосовує, в певному розумінні є одне й те саме. Психолог вивчає психіку за допомогою психіки. Зрештою, без застосування психіки не можуть відбуватися пізнавальні дії в жодній науці, але якщо представники природничих наук можуть звести суб’єктивний момент у знанні до припустимого мінімуму, то психологи від цього моменту вивільнятись не можуть і не повинні. Психологію не можна вважати природничою наукою, хоча метод, завдяки якому вона отримала самостійність, запозичений нею саме з природничих наук. Не можна її вважати й соціальною наукою, хоча соціум не лежить поза її науковою увагою. Психологія існує на перетині природничих і соціальних наук, але має власне неповторне поле дослідження – психічну реальність (так само і людина не є ані суто біологічною, ані суто соціальною істотою, а являє собою передусім окремий світ – а саме світ психічний). Отож, особливості психології як науки обумовлені передусім особливостями психічної реальності. З того, що психічна реальність має особливий статус в людському житті, витікає й непересічне значення психологічних знань для людини.
Кожна людина є світом і цей світ – психічний. Він має певні закономірності, що їх вивчає психологічна наука. Орієнтуватися в цьому світі – тобто в самому собі – не менш важливо, ніж орієнтуватися у світі зовнішньому. Людина і оточуючий світ – це дві безодні, пізнавати їх можна без кінця. Коли хтось гадає, що він знає себе досконально – це лише свідчення того, що ця людина зіткнулася із певними перешкодами у самопізнанні. Великий шар несвідомого, в якому зберігаються не тільки власні психічні таємниці людини, але й вселюдські, кожної миті може цю людину здивувати. Цей подив може бути приємним або неприємним. Шлях життя людини ніколи не нагадує рівну лінію, яку можна накреслити зарані. На цьому шляху людина зустрічається із життєвими кризами. Ці події для людини мають більшу вагу, ніж соціальні, економічні, чи політичні кризи, які впливають на її психічне життя лише опосередковано. Вміння вийти переможцем із власної життєвої кризи (а воно потребує володіння своїм внутрішнім світом, покладання на себе відповідальності за внутрішні наслідки своїх вчинків) є складним утворенням, у якому пізнавальний аспект відіграє не останню роль.
