Семінарське заняття №3

1питання) Ст.1.ГПК - Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Коментар:

1. Коментована стаття закріплює право на звернення до суду як специфічне процесуальне право. Це право може бути розглянуте у двох аспектах: 1) як абстрактне право, тобто як потенційна можливість відповідних суб'єктів на звернення до господарського суду за захистом порушеного права або законного інтересу; 2) як персоніфіковане право, тобто як право конкретної юридичної чи фізичної особи, яка вважає, що її права та охоронювані законом інтереси порушено, на необхідне втручання органу судової влади для їх визнання та належної реалізації.

Право на звернення до господарського суду як абстрактне право є невід'ємним елементом правового статусу всіх юридичних осіб, які зареєстровані у такій якості у встановленому законом порядку, а також громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Право на звернення до господарського суду як абстрактне право перетворюється на конкретне право у випадку наявності у суб'єкта інтересу у захисті його прав та інтересів. Право на звернення до господарського суду як суб'єктивне право реалізується у формі права на подання позову.

Частиною 1 коментованої статті встановлюється коло осіб, які мають право на звернення до господарського суду. До них цим Кодексом віднесено: підприємства, установи, організації, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Крім цього, статтею закріплене право зазначених осіб на звернення до господарського суду не лише за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

2. Частина 2 коментованої статті закріплює право на звернення до господарського суду також за державними та іншими органами, громадянами, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, у випадках, встановлених законодавством України. Зокрема, такою вказівкою закону є закріплення у ст. 2 цього Кодексу права прокурорів та їх заступників на звернення до господарського суду в інтересах держави, Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України тощо.

Крім цього, можливість участі громадян, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, випливає із Закону України від 14 травня 1992 р. "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від ЗО червня 1999 р.). Громадянин може бути кредитором юридичної особи, наприклад, володіючи цінними паперами, випущеними юридичною особою, і має право звернутися до господарського суду.

3. Частиною 3 коментованої статті встановлюється правило, відповідно до якого угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

2питання) Ст.54 ГПК - Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.

Позовна заява повинна містити:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява;

2) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб'єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб - платників податків);

2-1) документи, що підтверджують за громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);

4) зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору якщо такі проводилися;

6^-1) відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу V¹ цього Кодексу;

7) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.

Коментар:

Звернення до господарського суду за захистом прав, свобод та інтересів осіб, зазначених у ст. 2 ГПК України, здійснюється шляхом подання позову, зовнішньою формою якого є письмова позовна заява. Під правом на позов слід розуміти не саме порушене право, а можливість отримання захисту у чинному процесуальному порядку, у визначеній процесуальній формі і водночас у примусовій його реалізації. Право на судовий захист у господарському процесі реалізується через право на позов, пред'являти який з метою захисту своїх порушених або оспорюваних прав можуть особи, перелік яких передбачений статтями 1, 2 цього Кодексу (див. коментар до зазначених статей). З погляду матеріального права, право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст. 261 ЦК України).

Відповідно до коментованої статті позовна заява підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином — суб'єктом підприємницької діяльності або його представником. Аналізуючи положення коментованої статті та ст. 63 цього Кодексу, можна дійти висновку, що позовна заява має містити не лише підпис повноважної на те особи, а й зазначення посади особи, яка підписала її від імені юридичної особи. Аналогічна ситуація виникає у випадку, якщо позивачем є відокремлений структурний підрозділ юридичної особи, який діє на підставі положення, затвердженого юридичною особою, тобто процесуальні документи може підписувати керівник або заступник керівника юридичної особи, які діють на підставі належним чином оформлених повноважень. Вимога щодо підпису позовної заяви повноважною посадовою особою має велике практичне значення, оскільки її недодержання тягне за собою певні наслідки, передбачені л. 1 ст. 63 ГПК України, відповідно до якої позовна заява, підписана особою, яка не має такого права, або особою, посада якої не вказана, — повертається господарським судом без розгляду.

Позовна заява до господарського суду подається позивачем чи його представником особисто або шляхом надсилання позовної заяви поштою.

Позов складається з певних частин (елементів), які мають важливе значення для вирішення суддею питання про прийняття заяви, для організації захисту відповідача проти позову, шо є важливим для забезпечення реалізації принципу змагальності сторін у судовому процесі, а також визначають зміст вимог, на які господарський суд повинен дати відповідь у постановленому ним процесуальному документі. Отже, позов містить такі складові:

предмет позову — це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої господарський суд має винести рішення. Правильне визначення предмета позову має важливе практичне значення, оскільки: визначає суть вимоги, на яку господарський суд повинен дати відповідь у своєму рішенні; підвідомчість цієї справи; визначає категорію справи тощо;

підстава позову — це обставини, тобто юридичні факти, що тягнуть певні правові наслідки, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Підстава позову складається з таких юридичних фактів, які підтверджують наявність спірних взаємовідносин, належність сторін до цієї справи та привід до позову. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову;

зміст позову — це вид судового захисту, якого потребує позивач від суду (наприклад, визнання права; припинення дій, що порушують право; припинення або зміну правовідносин; стягнення з особи, яка порушила право, заподіяних збитків, передбачених законом чи договором тощо).

У зв'язку з цим коментована стаття визначає перелік вимог, які мають міститися у позовній заяві і які відображають зміст позовної заяви, тобто відомості, необхідні для розгляду та вирішення спору в господарському суді. Отже, позовна заява має містити:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява, однак відсутність назви господарського суду або неточне її зазначення не є підставою для повернення позовної заяви без розгляду;

2) найменування сторін, їх поштові адреси для відправлення сторонам судових документів і подальшого виконання рішення. Крім того, у позовній заяві необхідно зазначити найменування та номери рахунків у банківських установах.

Відповідно до ст. 1 цього Кодексу право на звернення до господарського суду з позовом належить не лише юридичним особам, а й фізичним, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому законом порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. При цьому коментована стаття закріплює положення, відповідно до якого позов громадянина-підприємця обов'язково має бути підтверджений документом про його реєстрацію у встановленому законом порядку.

Чинним законодавством України передбачена можливість пред'явлення позивачем позовних вимог одночасно до декількох відповідачів, у зв'язку з чим у позовній заяві необхідно зазначити найменування та поштову адресу кожного з них. Недодержання зазначеної вимоги тягне за собою повернення позовної заяви без розгляду згідно з п. 2 ст. 63 цього Кодексу;

3) ціну позову у разі, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Крім того, у ціну позову включаються також вказані у позовній заяві суми штрафу, пені. Якщо позов складається з кількох самостійних вимог, ціна позову складається з суми всіх вимог. Питання щодо ціни позову більш детально регламентовані ст. 55 цього Кодексу.

За правилом у справах про стягнення грошових коштів в іноземній валюті ціну позову необхідно зазначати у гривнях за офіційним курсом гривні до іноземних валют;

4) зміст позовних вимог — це обраний позивачем згідно з чинним законодавством засіб захисту права, про що він порушує клопотання перед господарським судом. Якщо позов подається до кількох відповідачів, то у позовній заяві має бути виділена позовна вимога щодо до кожного з них.

Відповідно до ст. 58 цього Кодексу в одній позовній заяві можуть бути об'єднані кілька вимог до одного чи кількох відповідачів, але вони мають бути пов'язані між собою підставами виникнення або поданими доказами, інакше позовна заява за правилами п. 5 ст. 63 ГПК України підлягає поверненню без розгляду.

Отже, позовна заява має містити належним чином обгрунтовані вимоги як з фактичного, так і з правового боку;

5) виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги, тобто юридичних фактів, що призвели до виникнення спірних правовідносин, їх порушення, настання відповідальності або інших наслідків.

Крім того, зазначені обставини необхідно не лише зазначити, а й обґрунтувати відповідним чином, що випливає зі змісту ст. 33 ГПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. У зв'язку з цим у позовній заяві необхідно зазначити докази, які підтверджують певні юридичні факти з викладенням їх суті.

У позовній заяві також має міститися обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються, який складається із зазначенням застосованих методів, платіжних та товарно-розпорядчих документів з розбивкою на періоди, і підписується посадовими особами, які його склали.

Повно визначити коло досліджуваних питань неможливо без достатнього правового обґрунтування, що передбачає правильний вибір норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Коментована стаття вимагає від позивача наведення у позовній заяві посилання на норму права, що регулює спірні правовідносини (правові підстави позову), тобто позивач повинен вказати законодавство (конкретні положення відповідних нормативно-правових актів), на підставі якого подається позов. Крім посилань на норми матеріального права, позовна заява має містити посилання на норми процесуального права, згідно з якими пред'являється позовна заява;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу. Питання щодо обов'язковості додержання претензійного порядку є одним з дискусійних, що пояснюється існуванням у чинному законодавстві України певних нормативно-правових актів, які не лише регламентують зазначені питання, а й іноді суперечать одне одному. Зокрема, ст. 925 ЦК України, ст. 315 ГК України містять імперативне правило щодо обов'язковості пред'явлення претензії до подання позову до суду щодо спірних правовідносин, які виникли з договору перевезення. Хоча ст. 5 цього Кодексу припускає, що додержання претензійного порядку не є обов'язковим, зазначаючи, що він застосовується за домовленістю сторонами. Аналізуючи чинне законодавство України з цих питань, можна дійти висновку про необов'язковість додержання сторонами претензійного порядку.

Якщо поданню позовної заяви передувала претензія, позивач може надати до позовної заяви згідно зі ст. 57 цього Кодексу документи, що підтверджують її подання, зазначаючи при цьому реквізити претензії, її суть, результат розгляду претензії іншою стороною тощо;

7) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви, характер яких передбачений ст. 57 цього Кодексу. Коментована стаття надає можливість позивачу, крім обов'язкових реквізитів позовної заяви, надати документи та докази, які він вважає необхідними для об'єктивного розгляду судової справи по суті (наприклад речові докази тощо).

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору (наприклад, про третіх осіб, чиї права можуть бути обмежені результатами розгляду справи; клопотання про відновлення строку позовної давності, забезпечення позову тощо). Це означає, що закон не обмежує позивача наданням лише тих документів та доказів, які ним визначені, а надає право позивачу у разі необхідності надавати інші відомості та докази, перелік яких не є вичерпним.

Отже, законом передбачені як обов'язкові реквізити (без яких позовна заява підлягає поверненню без розгляду), так і не обов'язкові (які необхідно зазначати, але їх відсутність не перешкоджає прийняттю позовної заяви та розгляду по суті заявлених позовних вимог).

3питання) Ст.61 ГПК - Питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею, якому вона була передана у порядку, встановленому частиною третьою статті 2¹ цього Кодексу.

Коментар:

Захист порушених і оспорюваних прав та охоронюваних інтересів осіб, зазначених у ст. 1 цього Кодексу, гарантується їх правом на звернення у встановленому порядку з вимогою до компетентного органу, наділеного юрисдикційними функціями, розпочати діяльність шодо розгляду і вирішення справи зі спірних правовідносин. Господарсько-процесуальним способом, що забезпечує реалізацію права на звернення до господарського суду з метою здійснення правосуддя у справах, що виникають у спорах з господарських правовідносин, є позов. Процесуальним діям щодо здійснення права на пред'явлення позову кореспондує обов'язок господарського суду розглянути вимогу про прийняття справи до свого провадження і здійснити у ній правосуддя, реалізуючи принципи законності та об'єктивності. Процесуально-правовою гарантією законності і обгрунтованості дій господарського суду є закріплення у ст. 62 цього Кодексу вичерпного переліку підстав відмови у прийнятті позовної заяви до судового розгляду, що не підлягає розширеному тлумаченню, а також право на оскарження ухвали судді про відмову у прийнятті позовної заяви.

Коментована стаття визначає порядок прийняття позовної заяви до провадження, згідно з якою питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею, процесуальний статус якого визначається чинним ГПК України. Відповідно до ст. 4-6 цього Кодексу, залежно від категорії та складності справи, розгляд справи у місцевих господарських судах провадиться суддею одноособово або господарським судом у колегіальному складі. Суддя, розглядаючи справу одноособово, діє як суд. Коментована стаття надає право господарському суду за наявності відповідних умов (зокрема додержання правил подання позовної заяви), прийняти позовну заяву до провадження, тобто порушити справу, що є початковою стадією відповідного провадження, яка має специфічні завдання та цілі. Метою зазначеної стадії є реалізація права на звернення за судовим захистом, яка досягається виконанням завдань щодо своєчасного та правильного порушення справи, для чого заінтересовані особи звертаються до господарського суду із позовною заявою, але водночас необхідні і зустрічні дії суду в особі судді, який виконує завдання щодо прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі. Таке провадження може розпочатися господарським судом не інакше як за наявності всіх необхідних передумов права на пред'явлення господарського позову, а також додержання порядку реалізації цього права. Після одержання позовної заяви суддя з'ясовує, чи є підстави для повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження у господарській справі. У разі додержання всіх вимог, встановлених законодавством, і відсутності відповідних перешкод, суддя приймає позовну заяву і відкриває на її підставі провадження у господарській справі. Пред'явлення позову і прийняття його господарським судом викликає певні правові наслідки матеріального і процесуального характеру (наприклад, виникнення цивільних процесуальних правовідносин у конкретній справі, відкриття провадження у справі тощо). Суб'єкти господарювання стають сторонами й іншими суб'єктами правовідносин, набувають процесуальних прав та обов'язків таких осіб і можуть їх реалізовувати, спрямовуючи свої дії на захист суб'єктивних матеріальних прав і законних інтересів як своїх, так і держави. Відкрите позовом судове провадження щодо розгляду і вирішення конкретної господарської справи спрямоване як на захист суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу суб'єктів господарювання, так і на охорону законності і правопорядку, а також на захист державного інтересу.

Ст. 63ГПК - Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо:

1) позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

2) у позовній заяві не вказано повного найменування сторін, їх поштових адрес;

3) у позовній заяві не вказано обставин, на яких грунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обгрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми;

4) не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі;

5) порушено правила поєднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору;

6) не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

7) виключено

8) виключено

9) до винесення ухвали про порушення провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору.

10) виключено

Суддя повертає позовну заяву не пізніше трьох днів з дня її надходження, про що виносить ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущенного порушення.

4питання) Ст.64ГПК - Суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином. Ухвала надсилається також іншим підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, у випадках, коли від них витребуються документи, відомості та висновки або їх посадові особи викликаються до господарського суду. Ця ухвала виноситься з додержанням вимог статті 86 цього Кодексу.

Коментар:

Провадження у господарському суді ініціюється шляхом звернення до нього з позовом про захист прав та інтересів визначених законом осіб (див. коментар до статей 1, 2) у сфері господарських відносин. Коментована стаття надає право господарському суду порушити провадження у господарській справі. Таке провадження може розпочатися господарським судом не інакше як за наявності всіх необхідних передумов на пред'явлення позову, а також додержання порядку реалізації цього права. Після одержання позовної заяви суддя з'ясовує, чи є підстави для повернення позовної заяви або відмови у порушенні провадження у господарській справі. У разі додержання всіх вимог, встановлених законодавством, і відсутності перешкод, передбачених статтями 62, 63 цього Кодексу, суддя приймає позовну заяву і відкриває на її підставі провадження у господарській справі.

Для вирішення питання про відкриття провадження у справі законодавцем встановлено для судді строк — п'ять днів з дня її надходження до господарського суду, про що суддя постановляє ухвалу за правилами цього Кодексу. Так, згідно з ч. 2 коментованої статті суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду у засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду у судовому засіданні. Про призначений день судового засідання для розгляду справи суд зобов'язаний своєчасно повідомити осіб, які беруть участь у ній, інших учасників процесу, щоб надати їм можливість належно підгодовуватися і взяти участь у справі. Після прийняття ухвали про відкриття провадження у справі, господарський суд надсилає її іншим підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам у випадках, коли від них витребуються документи, відомості та висновки або їх посадові особи викликаються до господарського суду. Ухвала, що виноситься господарським судом про порушення провадження у справі, має бути мотивованою і відповідати вимогам ст. 86 ГПК України (див. коментар до вказаної статті). Можливість оскарження ухвали про відкриття провадження у справі законом не передбачено, оскільки винесення такої ухвали не перешкоджає правам інших осіб на судовий захист.

5питання) Ст 65ГПК - З метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду:

1) вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача;

2) виключено

3) викликає представників сторін (якщо сторони знаходяться у тому ж населеному пункті, що й господарський суд) для уточнення обставин справи і з'ясовує, які матеріали може бути подано додатково;

4) зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження;

5) вирішує питання про призначення експертизи;

6) провадить огляд і дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження;

7) вирішує питання про визнання явки представників сторін у засідання господарського суду обов'язковою;

8) вирішує питання про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи;

9) вирішує питання про розгляд справи безпосередньо на підприємстві, в організації;

10) вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову;

11) вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи.

Коментар:

Коментована стаття регламентує здійснення підготовчого провадження у господарській справі. Розгляд порушеної господарської справи господарським судом першої інстанції складається з двох стадій: 1) стадії підготовчого провадження; 2) стадії судового розгляду справи (розділ XI цього Кодексу). Стадія підготовчого провадження є обов'язковою у кожній господарській справі, у зв'язку з чим підготовку справи до судового розгляду здійснює суддя господарського суду, який порушив провадження у справі, що є цілком логічним. Ретельно здійснена підготовка справи до розгляду є запорукою успішності всього подальшого господарського процесу. Незалежно від результату розгляду справи (винесення рішення, залишення позову без розгляду, припинення провадження) суддя зобов'язаний здійснити підготовку справи. Метою підготовчого провадження є створення умов для вжиття всіх необхідних заходів для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи у судовому порядку протягом строку, встановленого ст. 69 ГПК України (див. коментар до вказаної статті). Отже, підготовче провадження покликане забезпечити умови для гармонійного поєднання своєчасності, всебічності, об'єктивності та економічності вирішення справи.

Для досягнення зазначеної мети господарському суду надається можливість здійснення різноманітних процесуальних дій, перелік яких передбачений коментованою статтею і не є вичерпним, зокрема: 1) вирішити питання про залучення до участі у справі іншого відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача (ст. 24 цього Кодексу); 2) викликати представників сторін (якщо сторони знаходяться у тому самому населеному пункті, що й господарський суд) для уточнення обставин справи і з'ясувати, які матеріали може бути подано додатково (ст. 28 цього Кодексу); 3) зобов'язати сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребувати від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомитися з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження (статті ЗО, 38); 4) вирішувати питання про призначення судової експертизи (статті 31, 41, 42); 5) провадити огляд і дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження (ст. 39); 6) вирішувати питання про визнання явки представників сторін у засідання господарського суду обов'язковою (ст. 83); 7) вирішувати питання про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи (статті ЗО, 38, 83); 8) вирішувати питання про розгляд справи безпосередньо на підприємстві, в організації; 9) вирішувати питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 66—68 ГПК); 10) вчиняти інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи (статті 77—81 тощо). Зазначені процесуальні дії спрямовані на вирішення суддею господарського суду на стадії підготовчого провадження декількох груп питань щодо: 1) доказування та доказів (див. коментар до статей 32—43); участі у провадженні осіб, які беруть участь у справі, а також інших учасників господарського процесу (див. коментар до статей 21—31); вчинення дій, спрямованих на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи згідно з цим Кодексом. Зокрема, у разі звернення сторони з обгрунтованим клопотанням щодо забезпечення позову (статті 66—68), відкладення розгляду справи у зв'язку з наданням додаткових доказів у справі (статті 22, 77) тощо, суддя господарського суду вживає для цього необхідні заходи. При визнанні підготовки справи до судового розгляду закінченою суддя господарського суду постановляє ухвалу, в якій перераховуються всі підготовчі дії, які були ним проведені у цій стадії судочинства, і встановлюється дата розгляду справи (ст. 86), після чого починається стадія судового розгляду справи, що здійснюється за правилами розділу XI цього Кодексу.

6питання) Ст.66 ГПК - Господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Коментар:

Коментована стаття містить правила про підстави забезпечення позову у господарському процесі, що є по суті створенням можливості для майбутнього реального виконання рішення господарського суду. Воно застосовується тоді, коли відповідач здійснює або може здійснити дії, які можуть утруднити або зробити неможливим реальне виконання судового рішення. Слід зазначити, що закріплення у процесуальному законодавстві таких положень є однією з гарантій захисту прав та інтересів юридичних та фізичних осіб, які зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності.

Забезпечення позову у господарському процесі — це вжиття господарським судом, у провадженні якого знаходиться справа, певних заходів щодо охорони прав та інтересів позивача для створення можливості реального виконання позитивного (для позивача) рішення суду. Здійснення господарським судом дій щодо забезпечення позову провадиться у разі необхідності з метою забезпечення виконання рішення суду. Так, відповідно до коментованої статті забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Отже, підставами забезпечення господарського позову є: 1) утруднення виконання рішення господарського суду; 2) неможливість виконання рішення господарського суду. Наявність цих підстав необхідна, інакше безпідставне вжиття таких заходів може призвести до порушення прав та інтересів сторін у справі, що є неприпустимим.

Коментована стаття визначає осіб, які мають право порушувати питання про забезпечення позову, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Так, ініціаторами цієї процесуальної дії можуть бути як особи, які беруть участь у справі (одна зі сторін у справі, прокурор чи його заступник, який подав позов), так і господарський суд (суддя). У першому випадку позивач подає до господарського суду заяву про забезпечення позову. Вимоги про забезпечення позову може бути викладено як безпосередньо у позовній заяві, так і в окремій заяві, адресованій господарському суду. Отже, відповідно до коментованої статті суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову за заявою позивача або з власної ініціативи. Слід враховувати, що заходи щодо забезпечення позову можуть бути прийняті як щодо первісного, так і зустрічного позову, а також щодо позовів третіх осіб, які вступили у справу із самостійними позовними вимогами на предмет спору (ч. З ст. 26 цього Кодексу). Заходи щодо забезпечення позову не можуть розповсюджуватися на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, що пояснюється відсутністю самого позову. Отже, заходи щодо забезпечення позову застосовуються господарським судом: 1) за заявою позивача — сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов (ст. 66); 2) за ініціативи господарського суду, але за наявності обгрунтованих підстав, за наявності яких за час провадження у справі майно відповідача може зникнути або суттєво погіршитися, що може зробити неможливим або утруднити виконання рішення господарського суду (ст. 66); 3) за заявою відповідача — у разі подання зустрічного позову (ст. 60); 4) третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, оскільки вона користується правами позивача (ст. 26). Коментована стаття передбачає, що забезпечення позову може проводитися на будь-якій стадії процесу, починаючи від порушення провадження у справі і до ухвалення господарським судом рішення по суті справи. Зокрема, закон передбачає можливість вжиття заходів щодо забезпечення позову при підготовці справи до розгляду (п. 10 ст. 65 цього Кодексу). Господарський суд, вирішуючи питання про забезпечення позову, у кожному конкретному випадку повинен правильно оцінити обставини справи та прийняти відповідне рішення, що зумовлено не лише вимогами щодо винесення рішення (статті 82—89 цього Кодексу), а й відсутністю у законі точного переліку господарських спорів або обставин, за наявності яких вживаються заходи до забезпечення позову. Водночас позитивне вирішення господарським судом питання щодо забезпечення позову є правом, а не обов'язком суду, тому за відсутності достатніх правових підстав господарський суд може відмовити у забезпеченні позову. Відмова у вжитті заходів щодо забезпечення позову не перешкоджає особам, зазначеним у коментованій статті, у разі зміни обставин знову звернутися до господарського суду з відповідною заявою, навівши необхідні докази, але тільки до ухвалення рішення господарським судом по суті позовних вимог. Якщо ж про це зазначається у рішенні господарського суду, то така відмова може бути оскаржена одночасно з оскарженням рішення господарського суду за правилами розділу XII цього Кодексу.

Ст. 67 ГПК - Позов забезпечується:

накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Не допускається забезпечення позову шляхом заборони:

проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення;

надавати емітентом, реєстратором, зберігачем, депозитарієм реєстр власників іменних цінних паперів, інформацію про акціонерів або учасників господарського товариства для проведення загальних зборів товариства;

участі акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства;

виконання рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони проводити певні дії уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації та/або ліквідації банку або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації або ліквідації банку.

Коментар:

Відповідно до коментованої статті забезпечення позову здійснюється шляхом: 1) накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві. Ця форма забезпечення позову найбільш поширена на практиці, вона є забороною розпорядження майном до набрання рішенням законної сили чи до скасування ухвали про забезпечення позову, внаслідок чого відповідач позбавляється права розпоряджатися майном або коштами, на які накладено арешт. При застосуванні цього заходу забезпечення позову необхідно враховувати такі правила: а) арешт на майно накладається тільки у межах розміру ціни позову; б) арешт на майно накладається, коли воно є безпосереднім об'єктом спору; в) арешт на грошові суми накладається у розмірі ціни позову (включаючи суми судових витрат). При цьому з метою усунення негативних наслідків у господарській діяльності відповідача, арешт не може накладатися на всі грошові суми, що є на поточному рахунку відповідача, оскільки це чинним законодавством не передбачено; г) у позовах про визнання права власності або витребування майна арешт може бути накладений лише на індивідуально визначене майно тощо. Закон надає право особі, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить не боржникові, а їй, звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту (ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження"). У такому випадку відповідачами у справах за цим позовом є стягувач і боржник, а органи державної виконавчої служби можуть бути залучені як третя особа на стороні відповідача. У разі заперечень проти арешту майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, їх необхідно розглядати за правилами ст. 121-2 цього Кодексу; заборони відповідачеві вчиняти певні дії, при цьому господарський суд має точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти боржнику (наприклад, користуватися спірним майном, а також заборона неналежного зберігання тощо). Зазначений захід забезпечення позову застосовується у випадках, коли невжиття цих заходів може призвести до псування майна, погіршення його якості або неможливості використання за функціональним призначенням надалі; заборони іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Як правило, такий захід забезпечення позову застосовується у випадках, коли спірне майно знаходиться у інших осіб на підставах, передбачених законом (оренда, безоплатне користування, найм тощо); 4) зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Застосування такого заходу забезпечення позову має місце лише при частково виконаному або зовсім невиконаному стягненні. Коментована стаття не містить точного переліку документів, за якими стягнення здійснюється у безспірному порядку, у зв'язку з чим можна припустити, що в якості "інших документів" можуть бути документи, стягнення за якими у безспірному порядку не суперечать чинному законодавству (наприклад, рішення податкових інспекцій, інспекцій щодо контролю за цінами тощо). За результатами розгляду питання щодо можливості забезпечення позову господарський суд (суддя) виносить ухвалу, яка надсилається сторонам у справі (а в необхідних випадках — іншим причетним особам), і є обов'язковою для виконання. Відповідно до ст. З Закону України "Про виконавче провадження" ухвали господарського суду підлягають виконанню органами державної виконавчої служби або іншими органами виконання судових рішень згідно з вимогами статей 2, 3, 6, 9 зазначеного Закону. Крім того, законодавцем встановлено, що ухвала про забезпечення позову може бути оскаржена у порядку, передбаченому розділом XII цього Кодексу, шляхом подання апеляційної скарги (подання).

7питання) Ст 74ГПК - Порядок ведення засідання визначається суддею, а в разі розгляду справи трьома суддями - суддею, головуючим у засіданні; Суддя оголошує склад господарського суду, роз'яснює учасникам судового процесу їх права та обов'язки і сприяє у здійсненні належних їм прав.

У засіданні заслуховуються представники позивача і відповідача та інші особи, які беруть участь у засіданні. Учасники судового процесу, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов'язані беззаперечно виконувати розпорядження головуючого, додержуватися в судовому засіданні встановленого порядку та утримуватися від будь-яких дій, що свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил. За неповагу до суду винні особи притягуються до відповідальності, встановленої законом. Питання про притягнення особи до відповідальності за прояв неповаги до суду вирішується судом негайно після вчинення порушення, у зв'язку з чим у судовому засіданні із розгляду господарської справи оголошується перерва.

Коментар:

Судове засідання є процесуальною формою розгляду справи. Обсяг і межі розгляду господарських справ судами України встановлені на основі нормативного визначення принципів диспозитивності та змагальності. Коментована стаття регламентує питання щодо визначення порядку ведення судового засідання при розгляді господарських справ, який складається з трьох частин (етапів), наявність яких є обов'язковою: 1) склад господарського суду (ч. 1 ст. 74 цього Кодексу); здійснення суддею передбачених законом процесуальних дій (ч. 2); здійснення певних процесуальних дій як господарським судом (забезпечення можливості учасникам засідання надати пояснення тощо), так і представниками позивача, відповідача та інших осіб, які беруть участь у засіданні, — реалізація права на захист порушених прав та інтересів згідно з наданими законом повноваженнями тощо (ч. 3). Відповідно до ч. 1 ст. 4-6 цього Кодексу господарські спори у місцевих господарських судах можуть розглядатися як суддею одноособово, так і колегіально у складі трьох суддів (залежно від категорії та складності справи). При цьому питання щодо розгляду справи при одноособовому розгляді господарського спору суддя вирішує самостійно, при розгляді справи трьома суддями вирішує суддя, головуючий у засіданні (ч. 1 ст. 74 цього Кодексу). Частина 2 коментованої статті покладає на суддю (або головуючого) не лише певні права (зокрема визначити порядок ведення судового засідання), а й певні обов'язки процесуального характеру, необхідні для розгляду господарської справи і прийняття законного та обгрунтованого рішення. Отже, обов'язки судді (головуючого): 1) оголосити склад господарського суду; 2) роз'яснити учасникам судового процесу їх права та обов'язки, передбачені ГПК України; 3) сприяти у здійсненні належних їм прав (наприклад, задовольняти клопотання, залучати певні докази до справи тощо). Отже, головуючий у судовому засіданні, а якщо справа розглядається одноособово — суддя, повинен спрямувати судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного і об'єктивного з'ясування обставин справи, а також забезпечити належний порядок у судовому засіданні. Питання щодо проведення судового засідання, які вирішує суддя господарського суду (головуючий) можна звести до таких груп: 1) можливість у разі з'явлення осіб, які беруть участь у справі, розглянути зазначену господарську справу (ст. 77 цього Кодексу); 2) можливість даному складу суду розглядати спір (вирішення питань щодо відводів — ст. 20); 3) можливість розглядати справу при наданих доказах; 4) роз'яснення учасникам господарського процесу їх прав та обов'язків (зокрема статті 22, 26—31 ГПК України тощо). Закріплення зазначеної імперативної норми у законодавстві зумовлено насамперед наявністю у осіб, які беруть участь у справі, певних прав та обов'язків, осмислено розпоряджатися якими вони можуть лише у разі, якщо вони їх знають. Відповідно до ч. З коментованої статті у судовому засіданні заслуховуються представники позивача і відповідача та інші особи, які беруть участь у засіданні і які мають право надати пояснення щодо даної господарської справи згідно з вимогами, встановленими процесуальним законом. Після цього головуючий повідомляє про закінчення розгляду справи і оголошує рішення чи його резолютивну частину або ж коли буде прийнято повне рішення. Якщо учасник судового процесу порушує у засіданні порядок, головуючий (суддя — якщо справа розглядається одноособово) попереджає його. У разі повторного порушення тим самим учасником процесу порядку засідання він може бути виведений з приміщення, в якому проводиться засідання.

8питання) Ст. 77ГПК - Господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є:

1) нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу;

1¹) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

2) неподання витребуваних доказів;

3) необхідність витребування нових доказів;

4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача;

5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Про відкладення розгляду справи виноситься ухвала, в якій вказуються час і місце проведення наступного засідання.

Суддя має право оголосити перерву в засіданні в межах встановленого строку вирішення спору з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Коментар:

У процесі судового розгляду господарських справ можуть виникати обставини суб'єктивного і об'єктивного характеру, які перешкоджають суду розглядати по суті і ухвалити рішення у першому судовому засіданні або роблять неможливим його ухвалення взагалі. У зв'язку з цим коментована стаття передбачає відкладення розгляду справи та перерви у засіданні.

Умовами для відкладення розгляду справи, перерви в засіданні є такі обставини, які не дають можливості розглянути її в даному засіданні, але вони можуть бути усунені господарським судом і особами, які беруть участь у справі, до наступного засідання.

Відкладення розгляду справи полягає у тому, що розгляд справи у судовому засіданні не провадиться, а переноситься судом на призначений ним день нового судового засідання, що зумовлюється різними обставинами.

Згідно з коментованою статтею господарський суд у межах, встановлених законом (див. коментар до ст. 69), зобов'язаний відкласти розгляд справи, якщо за певних обставин спір не може бути вирішено у даному засіданні. До таких обставин згідно з законом належать: 1) нез'явлення у засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; 2) неподання витребуваних доказів; 3) необхідність витребування нових доказів; 4) залучення до участі у справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; 5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Підстави відкладення справи поділяються на дві групи: 1) суб'єктивні — залежать від учасників процесу, наприклад, неявка сторони у справі; 2) об'єктивні — недостатність доказів, задоволення клопотань про відвід судді тощо.

Відкладення розгляду справи оформлюється мотивованою ухвалою, що виноситися згідно з вимогами ст. 86 цього Кодексу, із зазначенням в ній часу і місця проведення наступного засідання. Відкладена справа має розглядатися згідно зі ст. 70 ГПК України тим самим суддею або складом суддів.

Неподання витребуваних доказів, без яких неможливо розглянути справу по суті, також є причиною відкладення розгляду справи. При цьому, приймаючи рішення, господарський суд має право за неподання у встановлений строк витребуваних матеріалів стягнути штраф з особи, яка мала їх надіслати.

У процесі розгляду справи за клопотанням представників сторін або одного з них, інших учасників процесу, які мають на це право, а також з ініціативи головуючого судді (судді) може виникнути необхідність витребування нових доказів, що є однією з підстав відкладення розгляду справи.

Коментована стаття надає можливість господарському суду не лише відкласти розгляд справи, але й оголосити перерву у засіданні. Як при відкладенні розгляду справи, так і при оголошенні перерви господарський суд не має права виходити за межі, визначені для розгляду справи (ст. 69 цього Кодексу). У разі оголошення перерви господарський суд також виносить ухвалу, про що може зазначити у мотивованому рішенні або ухвалі.

Господарський суд, відкладаючи розгляд справи або оголошуючи перерву в її розгляді, встановлює дату і час нового судового засідання, про що повідомляє осіб, які беруть участь у справі.

Ст. 79 ГПК - Господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках:

1) призначення господарським судом судової експертизи;

2) надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів;

3) заміни однієї з сторін її правонаступником.

Господарський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення.

Про зупинення провадження у справі та його поновлення виноситься ухвала.

Ухвалу про зупинення провадження може бути оскаржено.

Коментар:

Ускладнення у процесі судового розгляду господарських справ можливі у процесуальних формах тимчасового припинення здійснення процесуальних дій у справі і закінчення провадження у ній без ухвалення судового рішення. Тимчасове припинення здійснення процесуальних дій настає внаслідок відкладення розгляду справи і зупинення провадження у справі. При цьому зупинення провадження у справі істотно відрізняється від відкладення розгляду справи за різними критеріями: 1) розгляд справи відкладається для здійснення господарським судом процесуальних дій у справі; у разі ж зупинення провадження припиняється здійснення процесуальних дій за деякими винятками (наприклад дій щодо забезпечення доказами); 2) при відкладенні розгляду справи господарський суд обов'язково вказує час нового розгляду справи, а при зупиненні — строк продовження розгляду не вказується; ухвалу про відкладення розгляду справи, на відміну від ухвали про зупинення провадження у справі, не може бути оскаржено в апеляційному порядку.

При настанні певних об'єктивних обставин, точно визначених нормами господарського процесуального права, здійснення процесуальних дій щодо розгляду господарської справи припиняється тимчасово, на невизначений строк, чим відрізняється від відкладення справи та оголошення перерви в її розгляді.

Коментована стаття містить вичерпний перелік випадків, за наявності яких господарський суд припиняє провадження у справі. Як випливає зі змісту коментованої статті, існують обставини, за яких: 1) зупинення провадження у справі здійснюється господарським судом обов'язково (ч. 1); 2) зупинення провадження у справі є необов'язковим (факультативним), тобто здійснення зазначеної процесуальної дії є правом, а не обов'язком господарського суду (ч. 2). Зокрема, згідно з ч. 1 коментованої статті господарський суд зупиняє провадження у справі у разі неможливості розгляду справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. Обставини неможливості розгляду справи судом встановлюються у кожному конкретному випадку залежно від змісту справи.

Коментована стаття також передбачає, що зупинення провадження у справі можливе як за ініціативою господарського суду, так і ініціативи інших осіб, коло яких чітко визначено законом, — за клопотанням сторони (позивача або відповідача), прокурора, який бере участь у судовому процесі. При цьому господарський суд може бути ініціатором зупинення провадження у справі як за наявності обставин, за якими така процесуальна дія є обов'язковою (тобто у разі неможливості розгляду справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом), так і уразі наявності обставин, за яких зупинення провадження у справі є факультативним.

Зокрема, господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь у судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках:

призначення господарським судом судової експертизи. Зупинення провадження настає, якщо проведення експертизи доручено поза судом експертам відповідних установ і для їх виконання потрібен тривалий час. Підстави та порядок призначення експертизи передбачений статтями 41, 42 ГПК України (див. коментар до цих статей). В ухвалі про зупинення провадження у справі у зв'язку з призначенням експертизи мають бути вказані: організація або особа, якій доручається проведення експертизи; питання, поставлені перед експертом; місцезнаходження предметів або документів, які підлягають експертизі; строк проведення експертизи тощо. У разі потреби для проведення експертизи експерту надсилаються матеріали справи;

надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів. Оскільки таке надсилання матеріалів не є обов'язковим для господарського суду, то зупинення провадження у справі має факультативний характер. У разі прийняття суддею рішення про необхідність надіслання матеріалів до слідчих органів, він зобов'язаний винести ухвалу про зупинення провадження у справі, про що повідомляє сторони, прокурора, якщо він брав участь у справі. Провадження у справі поновлюється після повернення матеріалів справи у господарський суд, про що виноситься ухвала;

3) заміни однієї зі сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації. Оскільки у такому випадку виникає матеріальне правонаступництво, що тягне за собою процесуальне правонаступництво і заміну однієї зі сторін другою, господарський суд має право за клопотанням сторін, однієї з них, прокурора, який бере участь у господарському процесі, або ж своєї ініціативи зупинити провадження у справі.

Перелік підстав для зупинення провадження у справі, передбачених коментованою статтею, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Питання про зупинення провадження у справі розглядається у судовому засіданні, про що господарський суд постановляє ухвалу згідно з вимогами ст. 86 цього Кодексу. Зокрема, у ній зазначаються: мотиви зупинення провадження у справі; закон, яким керувався суд; подія або дія, з настанням якої закінчується строк зупинення провадження у справі; інші дані, які визначають її зміст. При винесенні ухвали господарський суд може зазначити в ній строк зупинення провадження у справі, який на відміну від відкладення справи визначається у цьому випадку не конкретною датою, а часом закінчення дії перешкод, що є підставою для призупинення провадження.

Ухвала про зупинення провадження у справі може бути оскаржена в апеляційному порядку (ст. 106 цього Кодексу).

Відповідно до коментованої статті після усунення обставин, які були підставою для зупинення провадження у справі, господарський суд відновлює провадження у справі, про що виносить ухвалу. Хоча коментована стаття не визначає осіб, які можуть бути ініціаторами відновлення провадження у справі, можна за аналогією дійти висновку, що господарський суд поновлює провадження у справі як за власною ініціативою, так і за клопотанням сторін чи прокурора, який бере участь у справі. При цьому перебіг процесуальних строків продовжується з дня поновлення провадження у справі, що продовжується зі стадії, на якій провадження було зупинено.

Крім того, про поновлення провадження у справі, як і при його зупиненні, господарський суд виносить ухвалу. Проте коментована стаття має вказівку на можливість оскарження ухвали про зупинення провадження у справі, а про можливість оскарження ухвали про відновлення провадження у справі у зазначеній статті не йдеться, у зв'язку з чим можна дійти висновку, що ухвала про поновлення провадження у справі не є самостійним об'єктом для оскарження.

Після відновлення провадження справа призначається до розгляду і вирішується за загальними правилами господарського судочинства.

9питання) Ст. 83ГПК - Господарський суд, приймаючи рішення, має право:

1) визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству;

2) виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони;

3) зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання;

4) стягувати у доход Державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому статтею 9 цього Кодексу або у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах;

5) стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону;

6) відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Коментар:

Вирішуючи господарський спір, суд може застосувати п. 1 коментованої статті, якщо буде встановлено, що зміст договору суперечить чинному законодавству. У цьому випадку суд повинен за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині.

У процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які могли б потягти за собою визнання договору недійсним, зокрема шляхом укладення нового договору; внесення змін до договору, який не відповідає закону у певній частині; погодження його з відповідним державним органом, якщо це необхідно для цього договору, а таке погодження раніше не було здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права укласти угоду про внесення змін до договору з метою приведення його у відповідність із законом або про розірвання договору. Якщо згадана угода не суперечить чинному законодавству, господарський суд у резолютивній частині рішення затверджує її.

Водночас, якщо господарський суд встановить, що підприємець, який є стороною у справі, належить до громадян, які відповідно до чинного законодавства не мають права займатися підприємницькою діяльністю або у встановленому законом порядку позбавлені права нею займатись (чи її певним видом), або займаються нею без законних підстав, господарський суд згідно із п. 1 коментованої статті визнає договір, укладений такою особою, недійсним повністю чи у певній частині, вирішуючи в такому разі питання про необхідність винесення окремої ухвали на адресу органу, що здійснив реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 2 коментованої статті господарський суд, приймаючи рішення з господарського спору, пов'язаного з відшкодуванням шкоди, має право виходити за межі позовних вим

Поиск по сайту: