Поняття особистості злочинця і типологія злочинців
Аналіз психологічної і криміналістичної літератури показує, що вивченню особистості злочинця приділяється досить велика увага (праці В. Васильєва, А. Дулова, В. Глазиріна, М. Єнікеєва , К. Ігоше-ва, М. Костицького, О. Ратінова, Ю. Чуфаровського та ін.). Як сприймати поняття "особистість злочинця"? В окремому правопорушникові не можна абсолютизувати будь-які злочинні його особливості. Водночас у кожного злочинця можна виявити те спільне, що характерне для всіх злочинців певної категорії. Лише в цьому аспекті правомірний термін "особистість злочинця". Злочинець — це особа, яка скоїла злочин і визнана винною в результаті судового розгляду. Злочинна поведінка зумовлена взаємодією особистості із соціальним середовищем. Політичні, соціально-економічні, духовні сторони суспільства справляють зовнішній вплив на формування механізму злочину, а психічні особливості формують механізм злочину зсередини. Важливо підкреслити, що будь-які соціальні, зовнішні умови проявляються в злочині, переломлюючись через особистість, тобто через її внутрішній світ. Тому особистість злочинця не просто відображає зовнішні умови життєдіяльності, але є активною стороною взаємодії з тим чи іншим середовищем. У психіці людини не існує якихось особливих "злочинних рис". Ще видатний психолог ХІХ-ХХ ст. О. Лазурський у своїх працях підкреслював, що викривлений розвиток людської особистості пов'язаний не з відсутністю або недостатністю тих чи інших психічних якостей (розуму, волі, емоцій), а більшою мірою з невідповідністю (виділено мною. — В. Б.) між особливостями психіки і тими зовнішніми умовами, в яких відбувається розвиток людини1. Вивчення особистості злочинців і законослухняних громадян дає змогу спеціалістам дійти висновку, що злочинці гірше засвоїли вимоги правових і моральних норм, вони більше відчужені від суспільства і його соціальних цінностей, від малих груп — сім'ї, трудових чи навчальних колективів, у них погана соціальна адаптованість. Злочинці відрізняються від законослухняних людей не "злочинними рисами" їхньої психіки, а тими негативними рисами характеру, тією спрямованістю особистості, які склалися в умовах їхнього життя, на-
Лазурский А. Ф. Классификация личностей. — Л.: Госиздат РСФСР., 1924. — С. 27. вчання і діяльності. Для злочинця характерні агресивність у поведінці та імпульсивність у діях, відчуженість від суспільних цінностей і духовної культури, високий рівень тривожності й невпевненості в собі. Усі ці риси формуються в рамках індивідуального буття, а також біологічно зумовлених особливостей. Особистісні якості людини, які проявляються в злочинному діянні, — свідчення її морально-психологічних недоліків (жорстокість, соціальний негативізм, жадібність тощо). Отже, відмінність злочинної поведінки від правомірної зумовлена ціннісними орієнтаціями, поглядами і соціальними установками індивіда. Загальновизнано, що саме в координатах ціннісно-нормативної системи особистості та соціального середовища, їхній взаємодії слід шукати безпосередні причини злочинної поведінки1. У типології особистостей злочинців виділяють: а) загальний тип злочинця; б) особистість злочинця певної категорії; в) особистість злочинця певного виду. Ці градації відносяться між собою як загальне, особливе й одиничне. Вивчаючи злочинця, юридичні працівники досліджують його індивідуальність (одиничні, неповторні риси), його особливі риси (ті, які притаманні, наприклад, шахраям чи учасникам розбійних нападів) і загальні (ті риси, які наявні майже в усіх представників злочинного світу). Типологія особистості злочинців проводиться на кількох підставах: залежно від ціннісно-орієнтаційної деформації особистості, за змістом ціннісно-орієнтаційної спрямованості і на психорегулятивній підставі2 . Пояснимо типології особистості злочинців. Асоціальний тип злочинця (менш злісний) відзначається несфор-муванням у людини позитивних ціннісних орієнтацій, позитивних соціальних установок, які не лише впливали б на його поведінку, а й утримували від можливої протиправної поведінки у складних, часом конфліктних ситуаціях. Антисоціальний тип (злісний) притаманний професійному злочинцю, який виявляє постійну готовність до злочинів, до злочинної поведінки. Як правило, ці люди неодноразово скоювали злочини і мають стійкі підсвідомі кримінальні спонукання. Корислива категорія злочинців, які посягають на матеріальні блага суспільства й окремих громадян, поділяється на види: а) корисливо-господарські злочинці (незаконне підприємництво, ухиляння від сплати податків, фальсифікації товарів і т. д.); б) корисливо-службові злочинці (хабарництво, розкрадання шляхом зловживання службовим становищем, обман споживачів і т. п.); в) крадії, розкрадачі (корисливі посягання на чужу власність); г) шахраї (підробка документів, грошових знаків та ін.); ґ) ненасильницькі вимагачі. Корисливо-насильницька категорія злочинців характеризується поєднанням корисливих посягань із насиллям над особистістю. Виділяють чотири види корисливо-насильницької категорії злочинців: а) грабіжники; б) учасники розбійних нападів; в) насильницькі вимагачі (рекетири); г) убивці з корисливою метою. Насильницька категорія злочинців, яка відрізняється агресивною, антигуманною спрямованістю до життя, здоров'я і особистої гідності інших людей, це: а) хулігани; б) злісні хулігани; в) особи, які посягають на честь і гідність особистості шляхом об- рази і наклепу; г) особи, які здійснюють агресивно-насильницькі дії проти особи- стості — вбивства, зґвалтування, нанесення тяжких тілесних ушкоджень та ін. Випадковий тип особистості злочинця пов'язаний з дефектами психічної саморегуляції. Це особи, які скоїли злочин уперше через випадковий збіг обставин, бо не змогли протистояти криміногенній ситуації через низький рівень самоконтролю. Скоєний злочин суперечить загальній поведінці цієї особистості і є випадковим. Для різних видів злочинів (корисливих, корисливо-насильницьких, насильницьких, випадкових) характерні викривлення в мотиваційній сфері правопорушника. Тому, оцінюючи особистість людини, яка скоїла злочин, юристові необхідно виявити домінуючі мотиви його життя і діяльності. Без цього важко, а часом і неможливо, розкрити суб'єктивну сторону особистості злочинця, бо злочинні діяння, однакові за юридичними ознаками, можуть бути зумовлені різними спонуканнями. Цікавий приклад у зв'язку з цим наводить харківський спеціаліст А. Зелінський: " Розкрадання, наприклад, в одному випадку виявляє хижацьку і при-дбавальну спрямованість винного (є яскраво виражений мотив у поведінці цієї особистості. — В. Б.), а в другому — слабовілля і навіюваність. Від першого швидше за все можна очікувати повторного розкрадання, від другого — найрізноманітніших вчинків"1. Здійснюючи вчинки і дії, люди виходять із різних спонукань, нерідко керуються прямо протилежними мотивами, які відіграють винятково важливу роль у життєдіяльності кожного індивіда. Сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність особистості, Г. Щокін справедливо вважає ядром спрямованості особистості2. Саме потяги і бажання, інтереси і переконання, установки та ідеали виступають механізмом регуляції поведінки людини. Теоретичні дослідження і кри- мінальна практика показують, що мотиваційна сфера особистості злочинця характеризується егоцентризмом, неприйняттям ним соціальних цінностей, стійким конфліктом із частиною представників навколишнього середовища, виправданням себе. В особистості злочинця переважає викривлена система цінностей, яка формується в ході соціалізації, бо не є вродженою. Багато злочинів пов'язані із заздрістю, що є передумовою для розкрадань, грабіжництва і розбою. Одним із найнебезпечніших різновидів викривлених потреб є потреба в алкоголі та наркотиках, які виступають каталізатором злочинних дій. Вивчення осіб, засуджених за вбивства (500 чоловік), свідчить про те, що майже половина з них почала вживати спиртні напої і наркотики з раннього віку. І як наслідок — відзначалися найбільшою агресивністю. Агресивні дії в основному проявлялися в погрозах, побиттях, образах і бійках, тобто були спрямовані проти осо-бистості1. На підлозі кухні однокімнатної квартири в калюжах крові лежали два трупи. 44-річна уродженка Тернополя Галина Денисенко і її співме-шканець-земляк Анатолій Стасюк були по-звірячому зарізані, кожній з жертв убивця наніс десятки ножових поранень, понівечивши тіла до невпізнанності. Їх виявив місцевий дільничний, який прийшов перевірити квартиру. Сусідка, яка ввечері чула несамовиті крики з квартири Галини Денисенко, повідомила про це в міліцію... Вже наступного дня головний підозрюваний у цій справі — 21-річ-ний Олексій Смолін — був оголошений в розшук. Смолін, уродженець і житель Брянської області, останні місяці мешкав у Москві на квартирі у матері. Надивившись під час служби в Чечні на всілякі жахи війни, парубок, намагаючись упоратися з депресіями, став пити. Як відомо, алкоголь у цій справі поганий помічник, але людина, яка спивається, як правило, розуміє це занадто пізно. Алкогольне сп 'яніння викликало в нього злість і ненависть до горілчаних братів чи випадкових перехожих. Якщо раніше все закінчувалося банальним мордобоєм без особливо важких наслідків, то 13 грудня 2000 р., відзначивши день народження приятеля, Смолін пішов в "запій"... Як і слід було очікувати, деталі того фатального вечора, коли було скоєне вбивство, Смолін пам'ятає досить невиразно. У гості він прийшов напідпитку, його щедро частували, потім, як йому здалося, Анатолій образив його неуважним висловлюванням (після того як гість почав надто звертати увагу на Галину), парубок розлютився і схопив ножа...1 На ґрунті викривлених потреб виникає відповідна система інтересів, яка є сходинкою від потреби до поведінки людини. Наприклад, у більшості розкрадачів, шахраїв, хабарників матеріальні інтереси, так званий інстинкт накопичення, є основним сенсом їхнього життя і діяльності. І вони, духовно обділені, намагаються компенсувати це грошима, речами, розгульним життям. Важливо підкреслити, що головною антисоціальною стороною цих викривлених потреб є вишукування неправомірних джерел їхнього задоволення. Особливу небезпеку для суспільства представляють запеклі злочинці — вбивці, насильники, бандити, грабіжники. Найнебезпечнішими є рецидивісти, для яких злочинна діяльність є стійкою орієнтацією в їхньому житті. Вони відзначаються крайньою жорстокістю та імпульсивністю, відсутністю почуття милосердя до людей, низьким рівнем культури. Більшість злочинів скоюється запеклими злочинцями з прямим наміром. Разом зі сферою свідомості у них починає функціонувати підсвідома спрямованість на скоєння певних злочинів, що штовхає їх на все нові. Глибоке вивчення юридичними працівниками психологічних особливостей особистості обвинуваченого дає можливість, по-перше, правильно кваліфікувати злочин, по-друге, здійснювати вибір найбільш придатних психологічних способів впливу на обвинуваченого в процесі проведення слідчих дій, по-третє, більш успішно виявляти причини та умови злочину. Із психологічного погляду, вивчення особистості звинуваченого включає в себе дослідження його внутрішнього світу, потреб, інтересів, мотивів, які визначають вчинки та дії людини, емоційної і вольової сфери, індивідуальних особливостей мислення, пам'яті, сприйняття, уяви та інших психічних явищ.
2.
Психологічний портрет може складатися відносно різних об’єктів: потерпілого, свідка, особи, що зникла без вісти, тощо. Але найбільш актуальним є складання психологічного портрету злочинця (особи, яка підозрюється чи звинувачується у скоєнні злочину). У дисертації запропоновано таку класифікацію видів психологічного портрету злочинця:
− розшуковий, або портрет невідомого злочинця (в неочевидних злочинах, коли відсутні свідки, очевидці, живі потерпілі; немає конкретних даних про особу злочинця − умисні вбивства, серійні, на сексуальному підґрунті);
− портрет підозрюваного чи ймовірного злочинця (є свідки, потерпілі, які надають деяку інформацію щодо злочинця, − грабіж, розбій, здирництво, зґвалтування);
− портрет конкретного злочинця (особа злочинця відома, але його не затримано − терористичний акт, захоплення заручників, втеча з-під варти та ін.).
кість складання психологічного портрета злочинця залежить від аналізу психологом місця події, його бесід зі свідками, потерпілими для визначення можливих психологічних характеристик особи, яка вчинила злочин, та для інтенсифікації роботи з її пошуку.
Фахівці вважають, що розробка психологічного портрета злочинця актуальна при розслідуванні певної категорії неочевидних злочинів, що характеризуються істотним чи повним браком відомостей про конкретну особистість винуватця: убивств на сексуальному ґрунті з ознаками садистського катування жертви; убивств з посмертними колотими і різаними пораненнями; убивств з ознаками маніпуляцій злочинця з трупом жертви; „безмотивних” підпалів і вибухів; зґвалтувань тощо. У цьому випадку пошук ознак злочинця здійснюється найчастіше тільки виходячи зі слідів і обставин злочину. Їх психологічний аналіз, у рамках методики складання психологічного портрета злочинця, може ініціювати продуктивні версії про особливі ознаки злочинця, що дозволяють звужувати коло підозрюваних, а також виявляти винного серед осіб, які потрапили в поле зору слідства.
З урахуванням цих вимог до портрета злочинця фахівці рекомендують включати такі дані: 1) загальну характеристику особистості та переважну мотивацію злочинів; 2) індивідуальні ознаки особистості – звички, схильності, навички тощо; 3) вік; 4) район місця проживання; 5) район місця роботи, служби, навчання; 6) часткові характеристики місця ймовірного перебування; 7) рівень освіти та професійної кваліфікації; 8) рід занять; 9) особливості походження (батьківська родина) і особистої історії життя; 10) сімейний стан; 11) наявність дітей; 12) ставлення до окремих видів діяльності – служба в армії, спорт, медицина, робота з людьми тощо; 13) наявність судимості у минулому; 14) наявність психічної чи іншої патології; 15) антропологічні та динамічні характеристики обличчя (тип зовнішності, статура, пантоміміка тощо). Окрім зазначених можуть бути наведені й інші дані.
Концептуально-психологічний портрет злочинця створюється на основі теоретичного положення про особистісну детермінованість поведінки. Практикуються два підходи до встановлення зв’язку між ознаками злочину та злочинця.
Статистичний підхід ґрунтується на статистиці поєднань ознак злочинця з ознаками криміналістичної характеристики злочину (їх сукупності), виявленої за аналогічною категорією розкритих справ. Це активно використовується у практиці слідчо-пошукової діяльності поліції, зокрема, США, Великої Британії, Голландії. Недоліком тут є брак змістових суджень щодо виведених ознак злочинця. Водночас у конкретній справі найменш статистично визначена ознака може виявитися найбільш вірогідною, достовірною та інформативною.
Аналітико-психологічний підхід спрямовується на розкриття суб’єктивно-особистісного змісту дій злочинця, внаслідок чого висувається аргументована версія про його ознаки. Інакше кажучи, зв’язок ознак особистості з ознаками поведінки у даному випадку обумовлена їх психологічним, смисловим взаємозв’язком. Цей підхід розглядається нами в контексті теоретичних підстав, принципів та алгоритмів його реалізації на практиці.
Теоретичні засади для розробки психологічного портрета злочинця (аналітико-психологічний підхід). У теорії і практиці психології дослідження психічних явищ він випливає з конкретних дій людини, її об’єктивної поведінки. При цьому, спираючись на спільну для зовнішньої і внутрішньої діяльності макроструктуру, можна говорити про здатність ідеально залишати свій „відбиток” у матеріальному середовищі у вигляді „комплексного, особистісно-регуляційного сліду”, що укладає зроблені людиною вибори за кожним елементом криміналістичної характеристики злочину. Такий „слід” не менш придатний для ідентифікації особистості злочинця, ніж відбиток його пальця. Виходячи з цього, в основу розробки ППЗ покладено такі психологічні принципи аналізу події: 1) елементи криміналістичної характеристики розглядаються як результати поведінки, реалізованої особистістю в умовах вільного вибору, детермінованого системою як усвідомлюваних, так і неусвідомлюваних спонук і спрямованого на досягнення суб’єктивно бажаної мети; 2) елементи криміналістичної характеристики злочину розглядаються як єдина система, системоутворюючим принципом якої виступає особистість злочинця в її суб’єктивному відношенні до інших складових елементів криміналістичної характеристики.
Отже, злочинна подія як психолого-криміналістична система містить у собі її елементи (час, місце, знаряддя, жертву тощо) за ознаками „матеріалізованого в них ідеального „Я”. Саме суб’єктивне ставлення злочинця до якісного змісту кожного з елементів та їх сукупності і визначає зроблені ним відповідні вибори. Таке особистісне ставлення знаходить зовнішній прояв в „індивідуальних діях”, що трактується, за X. Хекхаузеном, як дія, детермінована індивідуальною особливістю особистості.
У загальному вигляді алгоритм розробки психологічного портрета злочинця включає три послідовні етапи аналізу події, перший з яких є криміналістичною технологією реконструкції механізму злочину (відображає зовнішній ряд дій злочинця) за слідами та його обставинами, і тому нами не розглядається. Другий і третій етапи аналізу реалізують психологічні прийоми реконструкції ознак злочинця та містять у собі: на другому етапі — три психологічні прийоми виявлення „індивідуальної дії”, а на третьому етапі — три психологічні прийоми інтерпретації „індивідуальної дії”.
Технологічний алгоритм розробки психологічного портрета злочинця включає три прийоми, що відповідають етапам складання психологічного портрета (В. Висильєв, 2004, 2005).
Прийом реконструкції криміналістичного механізму злочину передбачає ретроспективне, за слідами на місці події та його обставинами, відтворення зовнішнього ряду дій злочинця та ситуацію злочину.
Прийом психологічного моделювання поведінки злочинця. Завдання: виявити за допомогою трьох психологічних прийомів аналізу (наведені нижче) у реконструйованій зовнішній стороні діяльності злочинця, що складають „індивідуальні дії”.
Правило виявлення „індивідуальної дії” на основі встановлення індивідуальних розходжень. Передбачає оцінку ступеня відповідності реконструйованої дії діям інших людей. Чим менше погоджується дія людини з діями більшості людей у тій же ситуації, тим у більшій мірі вона обумовлена особистісними чинниками.
Приклад — „допомога”: натовп людей нерухомо стоїть навколо жертви аварії, і лише хтось один нахиляється, щоб допомогти. Ця дія є „індивідуальною”. Слід оцінювати ступінь відповідності такої дії діям тієї ж людини в інших ситуаціях. Чим частіше людина діє однаково у різних ситуаціях, тим більше її поведінка обумовлюється особистісними чинниками.
Приклад — „метро”: у серії злочинів, вчинених одним злочинцем, простежувалися істотні розбіжності в об’єктивних параметрах ситуаційних умов, а саме: за часом доби; за якісною характеристикою простору — „замкнуте” (горище, підвал, під’їзд тощо), „відкрите” (лісосмуга, пустир, вулиця тощо); за віком жертв, які обираються, та їх статтю. У них об’єктивно існували істотні розбіжності. Злочини відбувалися як у тих, так і в інших ситуаційних умовах. Та у всіх випадках умови ситуації злочину мали одну спільну ознаку: простір місця події завжди був поблизу якоїсь станції метро. Така дія проявлялася стабільно (у різних ситуаціях) за однотипним вибором (усвідомленому чи безсвідомому) місця вчинення злочину, виходячи з однієї його характеристики — незначної віддаленості від станцій метро — необхідно розглядати як „індивідуальну дію”.
Правило виявлення „індивідуальної дії” на основі встановлення стабільності дії у часі. Характерним для цього правила є оцінка ступеня відповідності реконструйованої дії діям тієї ж людини в аналогічних ситуаціях у минулому.
Приклад — „приховування”: у серії злочинів, вчинених тією ж самою особистістю, простежується закономірність: у шести із семи епізодів злочинець після здійснення вбивства нічого не робив, аби приховати труп. Лише в одному випадку — п’ятому за ліком, труп був переміщений з наступним його переховуванням. У цьому випадку порушена закономірність у поведінці. Отже, дію з переміщення трупу з наступним його прихованням необхідно вважати „індивідуальною”.
