Особливості дії ліків при повторному застосуванні

У лікувальній практиці більшість лікарських засобів застосовують багаторазово. Кратність їх введення та тривалість лікування залежать від властивостей застосовуваних засобів та клінічного стану хворої тварини.

При цьому дія лікарської речовини при повторному застосуванні за своєю силою та побічним ефектом може значно відрізнятися від разового. Вона може бути більше чи менше вираженою або супроводжуватися невластивими позитивними чи негативними явищами.

При тривалому застосуванні ліків найчастіше зустрічається послаблення фармакологічної дії, яке прийнято називати звиканням. В основі його лежить біологічна закономірність адаптації будь-якого організму до нових умов годівлі та утримання. В результаті цього бажаний фармакологічний ефект при повторному або тривалому застосуванні може бути досягнутий лише за умови підвищення дози. Таку властивість мають більшість алкалоїдів (кофеїн, морфін, лобелін, нікотин та ін.), а також болезаспокійливі та проносні засоби. Очевидно, таку ж природу має давно відоме зниження чутливості організму людини чи тварини до отрут при тривалому введенні їх нетоксичних доз.

Зустрічається також гостра форма звикання до деяких засобів що називається тахіфілаксія. Навіть при 3- 4 разовому застосуванні ефедрину протягом доби організм перестає реагувати на подальше введення препарату.

Особливе значення має звикання збудників хвороб і паразитів до лікарських засобів. Це відбувається найчастіше у результаті неправильного застосування ліків у недостатній дозі, з великими інтервалами.

Звикання збудників до лікарських препаратів примушує вести пошуки все нових і нових засобів, але цей шлях стає все складнішим і важчим.

У медичній практиці великої актуальності набуває таке негативне явище, як звикання до наркотичних речовин (препарати опію, алкоголь, кокаїн, тютюн, коноплі та ін.), а також явище токсикоманії. При цьому поступово розвивається непереборна тяга до відповідних речовин, які викликають ейфорію та незвичні відчуття. Раптове припинення вживання супроводжується соматичними розладами і дуже важким станом (абстиненція).

Посилення дії лікарського засобу при повторному застосуванні можливе як наслідок нагромадження діючої речовини у тканинах організму (матеріальна кумуляція),або при сумації фармакологічних змін (кумуляція ефекту).

Матеріальна кумуляція зумовлена тим, що лікарська речовина до повторного введення не встигає інактивуватись у процесі біотрансформації або вивестись з організму, як наслідок перевищення терапевтичних доз чи зменшення часу між введеннями.

Таку властивість мають речовини, які здатні утворювати стійкі комплекси переважно з білками плазми крові, клітинної мембрани або цитоплазми (важкі метали, миш'як, бром, йод та де які ін.).

Кумуляція ефекту (функційна кумуляція) зумовлена стійкими змінами структурних компонентів клітин під дією лікарської речовини, які не відновлюються до повторного застосування, хоч сама речовина довго не затримується в організмі.

Комбінована дія лікарських речовин.

Комплексна фармакотерапія, що є найбільш ефективною, передбачає одночасне застосування не одного, а кількох лікарських засобів, які нерідко діють на різні системи, але у цілому доповнюють один одного чи розширюють фармакологічний ефект. Для характеристики кінцевого фармакологічного ефекту існують такі поняття, як синергізм та антагонізм.

Синергізм - це одночасна дія двох або більше засобів в одному напрямі. Загальний фармакологічний ефект такої дії може дорівнювати сумі ефектів кожної речовини (сумація дії) або перевищувати суму ефектів кожної речовини (потенціювання).

Антагонізм - це одночасна дія двох чи більше лікарських засобів у протилежних напрямах, що призводить до послаблення кінцевого фармакологічного ефекту. Розрізняють фізичний, хімічний та функціональний антагонізм.

Під фізичним антагонізмом слід розуміти обмеження дії лікарських засобів чи отрут, в основі якого лежать фізичні явища. Класичним прикладом його є застосування адсорбентів (активованого вугілля, білої глини, ентеросорбентів тощо) для нейтралізації дії ендотоксинів та отрут.

Хімічний антагонізм пов'язаний із втратою фармакологічної чи токсичної активності за рахунок утворення нових неактивних сполук. Руйнівна дія сильних кислот припиняється слабкими лугами, а сильних лугів - слабкими кислотами завдяки простим хімічним реакціям нейтралізації.

Фізіологічний антагонізм проявляється протилежною дією лікарських засобів на органи та системи, що призводить до послаблення фармакологічної активності. Дія засобів, що збуджують центральну нервову систему (препаратів кофеїну, камфори), значно послаблюється наркотичними засобами, і навпаки, тому вони є функціональними антидотами у випадках передозування. Це двосторонній антагонізм.

Прикладом одностороннього антагонізму може бути холінолітична дія атропіну, який легко знімає дію М-холіноміметиків (пілокарпіну, ареколіну), але вони не можуть зняти дію атропіну.

Враховуючи особливості дії лікарських засобів при комбінованому застосуванні, виникла потреба у такому понятті, як несумісність, що обов'язково відмічено у фармакопеї та в настановах по застосуванню кожного препарату. Несумісність, як і антагонізм, може бути фізична, хімічна та фізіологічна. Але, на відміну від антагонізму, несумісними вважаються також засоби, які при комбінованому застосуванні можуть викликати отруєння або негативну побічну дію. Наприклад, препарати кальцію можуть легко викликати отруєння препаратами наперстянки, оскільки іони кальцію спричиняють сенсибілізацію міокарда до глікозидів наперстянки.

Поиск по сайту: