Позов про визнання права власності

Поняття позову про визнання права власності. Позовом про визнання права власності є позадоговірний позов власника майна про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Необхідність у даному способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними.

Метою використання вказаного позову є усунення невизначеності відносин права власності щодо індивідуально-визначеного майна, власником якого є позивач, або отримання документа, що засвідчує його право власності та був раніше втрачений ним. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені не до відповідача, а до суду, який має підтвердити наявність у позивача права власності на відповідне майно.

Об'єкт позову про визнання права власності. Об'єктом позову про визнання права власності є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально-визначеного майна.

Сторони у позові про визнання права власності Позивачем у позові про визнання права власності є власник індивідуально-визначеного майна, права якого оспорюються або не визнаються іншою особою, з якою власник не перебуває у зобов'язальних відносинах, або власник, який втратив документ, що засвідчує його право власності на майно.

Відповідачем у позові про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але і не визнає його. У випадках, коли факти оспорювання чи невизнання права власності на майно з боку інших осіб відсутні, але відсутність документа, що засвідчує право власності на майно, заважає власнику володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, відповідач у позові про визнання права власності взагалі відсутній.

Предмет позову про визнання права власності Предметом вказаного позову є вимога позивача про визнання його права власності на майно.

Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно, та ст. 16 ЦК України, яка визначає визнання права як способу захисту цивільних прав та інтересів судом.

Умови задоволення позову про визнання права власності. Умовою задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів, що підтверджують його право власності на майно. ЦК України, визначивши, що власник здійснює право власності своїм майном на свій розсуд, водночас не визначає конкретних доказів, якими останній має підтверджувати своє суб'єктивне право. Такими доказами відповідно до норм процесуального законодавства України (ст. 32 ГПК України, ст. 27 ЦПК України) є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Насамперед підтверджувати наявність права власності в судовому процесі можуть правовстановлюючі документи.

Правовстановлюючими документами на нерухомість є: договори купівлі-продажу, обміну, дарування, довічного утримання, угоди про розподіл спадкового майна, про розподіл спільного майна подружжя, посвідчені державними та приватними нотаріусами; свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, що видаються державними та приватними нотаріусами; свідоцтва про право на спадщину, видані державними нотаріусами, та ін.

Варто зазначити, що вимоги про визнання права власності не є для позивача самоціллю. Досить часто позов про визнання права власності є лише попередньою дією для подальшого застосування власником інших речово-правових заходів захисту права власності на своє майно (віндикаційного або негаторного позову). Такі вимоги, пов'язані між собою, можуть бути об'єднані позивачем в одній позовній заяві (ст. 144 ЦПК України).

Оскільки позови про визнання права власності пов'язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, на ці позиви не поширюється дія позовної давності.[8]

ВИСНОВКИ

Отже, позов – це фундаментальна правова категорія, широко досліджена наукою цивільно-процесуального права. Поруч із, основним питанням теорії позову не отримали однозначного дозволу.

Останніми роками хоч і у науковій суперечці поняття позову стала дедалі більше переважуватися на користь класичного дуалістичного уявлення, про що свідчили публікації вчених і юристів-практиків; судовий позов як суто процесуальну конструкцію став сприймати і законодавець, дає в новітньому законодавстві підстави виділення на самостійну категорію преосвітніх позовів.

Позов – це спрямована до суду першої інстанції вимога позивача до відповідача про захист свого права чи що охороняється законом інтересу. Позов – процесуальний засіб захисту національних інтересів позивача, позов збуджує позовне виробництво, тим самим передаючи суперечку в руки суду.

Отже, позов як вимога про захист права чи інтересу має власну форму (позовна заява) і свій зміст.[10]

До загальних юридичних умов, визначальних виникнення права на позов, ставляться процесуальна правоздатність про підвідомчість. Інші передумови, фактичні умови, зараховують до право утворюючих при зверненні у суд, таких функцій не виконують. Вони або носять спеціальний характер, або грають роль правопрекрашаючих юридичних фактів.

Звісно ж необхідної розробка у межах теорії цивільного процесу поняття структури позову. Поки що лише обмежується виділенням елементів, наявність яких необхідна для складу позову. Такими є:

1. Елемент, у якому вимога до суду (даний елемент необхідний і за погляді на позов як у процесуальну категорію і за точки зору на позов як двоєдине явище). У різних авторів цією роллю грають такі елементи, як предмет (Г.Л. Осокіна) або зміст (М.А. Гурвіч, М.А.Рожкова);

2. Елемент, у якому вимога до відповідача (даний елемент можуть утримувати тільки в прибічників двоєдиної концепції позову). У вітчизняних авторів цією роллю грає предмет позову (А.А. Добровольський, С.А. Іванова);

3. Необхідність виділення сторін суб’єктів як елемента позову є тільки при підході до позову як до єдиного явища. У разі даний елемент вказує того хто заявляє материально-правовову вимогу і того на кого ця потреба заявляється.

4. Елемент обґрунтовує вимогу – підставу (необхідну у будь-якій концепції).

Крім зазначених елементів у позові можна назвати і елемент, який би мав право на захист від спрямованого позову. Цей елемент у літературі зазвичай називається матеріальним об'єктом спору, деякі автори включають їх у предмет позову, з іншого боку, представляється, що такими об'єктами можуть бути і нематеріальні явища. [11].

Поиск по сайту: