Зіставлення тезі й аргументів

Зіставлення у визначеннях складових частин – тієї, яка визначається і тієї, яка визначає.

У правильному визначенні обсяг частини, що визначає, по­винен дорівнювати обсягу частини, яку визначають.

Зіставлення підстави й наслідку.

У тексті слід встановлювати суть логічних відношень між двома судженнями: це причина, а це наслідок. А потім співвід­нести, чи справді такі відношення можуть бути між цими су­дженнями.

Зіставлення тезі й аргументів.

Аргументи повинні логічно підводити читача до висновку.
Фрейм - поняття, використовуване в соціальних і гуманітарних означає в загальному вигляді смислове рамку, використовувану людиною для розуміння чого-небудь і дій в рамках цього розуміння. Іншими словами - фрейм - стійка структура, когнітивна освіту (знання і очікування), а також схема репрезентації. Фрейм - це визначення ситуації, засноване на керуючих подіями принципи організації та залученості в події.

37.
Семіóтика— наука, яка досліджує способи передачі інформації, властивості знаків та знакових систем в людському суспільстві (головним чином природні та штучні мови, а також деякі явища культури, системи міфів, ритуалів), природі (комунікація у тваринному світі) або в самій людині (зорове та слухове сприйняття тощо). Іншими словами, семіотика — це теорія знаків та знакових систем.
Текст — загалом зв'язана i повністю послідовна сукупність знаків. Наука, що вивчає тексти називається герменевтикою.
Код— зведення законів, система умовних знаків (символів, позначень) для передачі, обробки та зберігання (запам'ятовування) різноманітної інформації. Код — у літературознавстві — система знаків (символів), за допомогою яких текст передається, сприймається і зберігається. Код служить для забезпечення комунікації, тому мусить бути зрозумілим усім учасникам комунікаційного процесу.
Знак — матеріальний, чуттєво сприйманий об'єкт, який виступає в процесах пізнання та спілкування в ролі замінника (представника) іншого предмета, явища, дії або події, і використовується для одержання, зберігання, перетворення та передачі інформації.

Знак сприймається як носій певного смислу, значення, інформації. Знаки поділяють на природні та штучні. Загальні властивості знакових систем вивчає семіотика.

Знаки мають подвійну природу. З одного боку, він є матеріальним (тобто має план вираження), з іншого — він є носієм нематеріального смислу (план змісту).

Сукупність знаків утворює знакову систему.

38.Ди́скурс— у широкому сенсі складна єдність мовної практики і надмовних факторів, необхідних для розуміння тексту, єдність, що дає уявлення про учасників спілкування, їхні установки й цілі, умови вироблення і сприйняття повідомлення. Традиційно дискурс мав значення упорядкованого письмового, але найчастіше мовного, повідомлення окремого суб'єкта.
Нарати́в (розповідь, оповідання, розповідати) — історично і культурно обґрунтована інтерпретація деякого аспекту світу з певної позиції. У літературі наратив — лінійний виклад фактів і подій у літературному творі, тобто те, як воно було написано автором.
Семіóтика— наука, яка досліджує способи передачі інформації, властивості знаків та знакових систем в людському суспільстві (головним чином природні та штучні мови, а також деякі явища культури, системи міфів, ритуалів), природі (комунікація у тваринному світі) або в самій людині (зорове та слухове сприйняття тощо). Іншими словами, семіотика — це теорія знаків та знакових систем.
Дикурсвитлумачуємо як окреме висловлення, низку тематично об'єднаних дискурси-

вних висловлень, діалогічних реплік, загалом динамічне мовне середовище, орієнто-

ване на виконання конкретного комунікативного завдання, реалізацію інтенції.

39. Фонова інформація - явище історичне. Їй і актуалізується у часі, може застарівати і ставати надбанням минулого. Інша фонова інформація, яка встигла закріпитися те або іншим суб'єктам фактом дійсності та відповідній лексичній одиницею, забувається носіями мови, стирається з їхньої пам'яті. Тому фонову інформацію можна було б підрозділити на актуальну і історичну.
Лексичні одиниці, здатні фіксувати сучасну і історичну довгострокову фонову інформацію, не створюють на особливі перепони до тексту, оскільки їх у найрізноманітніші лексикографічні посібники: розумні, двомовні, енциклопедичні,идеографические й інші словники.

Інша річ короткочасна фонова інформація, яка нерідко є- сурогат, шлак культури, є «словесної розмінною монетою часу, яка швидко входить у вживання, але як і швидко забувається і саме тому не знаходить відображення в словниках». Йдеться модних слівцях, висловлюваннях,присказках,коллоквизмах, назвах популярних кафе, ресторанів, іменах і прізвиськах кумирів одну годину, недовгих евфемізмах тощо. п. Короткочасний фон супроводжує кожної епосі і вихлюпнеться у 17-их літературних творах. Актуальна і історична короткочасна фонова інформація - джерело перекладацьких труднощів. Навіть у сучасних романів і повістях чимало «фонових загадок», яким пасують досвідчені перекладачі.

40. У сучасній психології пізнавальна сфера окремої людини розглядається як упорядкована сукупність тих внутрішніх "категорій", за допомогою яких він реально сприймає і оцінює навколишній світ. Методично ці категорії виявляються як критерії оцінки інших людей, що формуються самим піддослідним, що об'єднуються потім (за допомогою факторного аналізу) в родинні групи, звані "персональними когнітивними конструктами" (Дж. Келлі).

Основні характеристики:

1. Когнітивна складність (комплексність) - кількість незалежних, тобто не корелюють один з одним персональних конструктів. Її високий показник так само, як диференційований когнітивний стиль, відповідає об'єктивним, різнобічним і незалежним судженням людини про предметному, соціальному світі, самому собі. Навпаки, володарі менш комплексної когнітивної сфери воліють глобальні, емоційні, зазвичай авторитарні оцінки типу "подобається - не подобається", і відповідний конструкт виявляється якщо не єдиним, то найбільш значимим засобом пізнання світу. Когнітивна складність звичайно знижується у стресових ситуаціях, вона негативно пов'язана з суб'єктивною впевненістю у своїх прогнозах і оцінках, що нерідко призводить до почуття дискомфорту при невідкладному прийнятті рішень.

2. Стійкість пізнавальних конструктів означає наявність їх певного підпорядкування, ієрархії. Якщо для когнітивно складної людини світ багатовимірний, то для "стійкого" - раціонально збагненний. З одного боку, сталість когнітивних конструктів може межувати з ригідністю пізнавальної сфери, "закритою" для адекватного сприйняття нового досвіду. З іншого - відсутність непохитності виявляється в ситуативному вимірі критеріїв для суджень та оцінок і навіть породження їх у кожному новому конкретному випадку.

3. Активність (усвідомленість) індивідуальних засобів пізнання та оцінки довільним і осмисленим змістом їх застосування. Якщо отримані суб'єктом знання і критерії емоційних оцінок присвоювалися без спеціального усвідомлення, то і надалі вони використовуються ним пасивно, автоматично. Прагнення якось пояснити спостережувані події буває часом настільки великий, що люди шукають і знаходять закономірності навіть у випадковій послідовності явищ, хоча підстави суджень виникають спонтанно і звіт про їх джерела утруднений. Зрозуміло, що когнітивні конструкти стають активними лише в результаті змістовного співвіднесення і рефлексії, а пізнавальна сфера в цілому завжди залишається неоднорідною за даним показником.

4. Суб'єктивна значущість тих чи інших когнітивних конструктів відображає ступінь їх переваги в стійкій пізнавальній сфері. Зміни суб'єктивної значущості пізнавальних засобів можуть залежати від віку: так, при встановленні зв'язків між предметами на перший план виступають спочатку їх наочні властивості, потім функціональні і, нарешті, узагальнені характеристики. Проте перш за все цей показник дозволяє представити саме індивідуальний портрет суб'єкта пізнання, особливий "профіль" будови когнітивної сфери.

5. Послідовність (несуперечність) пізнавальних засобів сприйняття й оцінки навколишнього світу є їх логічне і змістовне відповідність один одному. Дійсно, різна ступінь усвідомленості когнітивних конструктів допускає можливість протиріч всередині пізнавальної сфери. Неоднозначні у підставах вчинки людини, провоковані, зокрема, в спеціальних експериментах, можуть приводити його до усвідомлення цих підстав і тим самим до проблем, що потребують дозволу, до стану, званому "когнітивним дисонансом" (Л. Фестігер). Разом з тим протиріччя, що виникають і вирішуються у пізнавальній сфері, можуть стати рушійною силою продуктивного розвитку.
Мозок людини — універсальний перетворювач інформації. Згадайте ситуацію, з якою ви теж, певно, зустрічаєтесь щодня. Ви виходите на вулицю і, підійшовши до переходу, бачите світлофор із зеленим світлом. Він несе вам пряму інформацію, говорячи, що дорога вільна і можете спокійно переходити вулицю. Навести подібні приклади.

Поиск по сайту: