Ще у VI ст. до н. е. у Стародавній Греції відбулася розмова між рабом і рабовласником: «Чи знаєш ти, раб, що я можу вчинити з тобою так, як захочу?». «Так, - відповів раб, - я обплутаний кайданами рабства, але думки мої не знають пут». Історія не зберегла імені рабовласника, а ось ім’я мудрого раба залишила - Езоп.
Історія виникнення демократії.
Поняття демократія в дослівному перекладі означає «влада народу».
Виникнення демократії, за загальноприйнятою у науці думкою, пов’язано з появою античного полісу. Поліс об’єднував у собі елемент цивільної самоврядної громади і був частиною міської структури з розвиненою приватною власністю. Батько історії Геродот (484-425 рр. до н.е.) був родоначальником поняття «демократія» і виділяв два основні принципи афінської демократії: свободу слова і рівність всіх громадян перед законом.
Фукідід (460-395 рр. до н. е.) записав відому «Промову на панахиді» афінського державного діяча Перікла, у якій той віддає шану загиблим у перший рік Пелопоннеської війни (між Афінами і Спартою) афінянам і говорить про особливості афінської демократії.
«... Наша конституція називає нашу державу демократією тому, що влада перебуває в руках народу, а не меншини. Коли йдеться про розв’язання приватних конфліктів, усі рівні перед законом; коли йдеться про те, щоб покласти на когось велику відповідальність перед суспільством, для нас важлива не приналежність людини до певного класу, а її реальні здібності. І якщо людина здатна служити державі, вона не може бути позбавлена цієї можливості через свою бідність ...У нашому приватному житті ми вільні і терпимі, проте в суспільних відносинах ми дотримуємо закону.
Ми добровільно підкоряємося тим, кого ми обрали до органів управління, а також суворо дотримуємо законів, особливо законів, що захищають права пригноблених, і тих неписаних законів, порушувати які вважається ганьбою. Після роботи ми насолоджуємося всіма видами відпочинку, що приносять користь нашому духу. Круглий рік проводимо безліч різноманітних змагань і жертвоприношень; у наших домівках панують краса і гарний смак, які щодня дарують нам радість і допомагають забути про проблеми.
Наша любов до прекрасного не призводить нас до екстравагантності, а наша любов до духовного не робить нас більш піддатливими до впливу. Ми вважаємо, що багатство треба використовувати розумно, а не обирати його за об’єкт для вихваляння. У нашій країні кожного турбують не тільки свої власні проблеми, а й проблеми держави в цілому: навіть ті, хто опікується виключно своїми справами, прекрасно поінформовані в галузі політики — і в цьому наша особливість. Ми не вважаємо, що той, хто не цікавиться політикою, зайнятий своїми справами, ми вважаємо, що це взагалі не справа...»
Платон (427-347 рр. до н.е.) виділяв п’ять форм правління:
· Аристократію (правління кращих, благородних);
· Тимократію (правління честолюбних);
· Олігархію (правління нечисленної групи сильних і заможних);
· Тиранію (різновид монархії),
· Демократію (результат заколоту бідняків, що знищують виганяють багатих і знатних).
Згодом він звів типологію до двох форм: монархіїтадемократії. На його думку, монархія небезпечна через надлишок влади, а демократія - надлишок свободи, тому треба дотримувати середини між цими крайнощами.
Аристотель(384-322 рр. до н.е.) виділяв «правильні» і «неправильні» форми державного устрою. До перших він відносив царську владу, аристократію і політику - змішаний державний устрій, а до других - тиранію, олігархію і демократію (він ставив знак рівності між демократією і охлократією - «владою натовпу»).
Аристотель розробив головні принципи правильного демократичного правління: багаті і бідні беруть участь в управлінні на рівних умовах; обіймання посад обмежене майновим, хоча і невисоким цензом; обіймати посади мають право всі громадяни, за винятком тих, кого було піддано судовому переслідуванню або атіміі (позбавлення громадянської честі); основою демократичного правління є панування закону.
Середньовіччяне внесло суттєвих змін у розуміння демократії. Лише наприкінці середніх віків виникла ідея поділу влади: законодавча має належати народу, а виконавча - монархові (Марсилій Падуанський, XIVст.).
Новий час ознаменувався сплеском інтересу до поняття «демократія» . Це поняття набуває форми вимог до обмеження державної влади щодо громадянина:
· Свобода віросповідання (В. Пені),
· Свобода особистості і власності (ПІ. Монтеск’є),
· Участь народу в державотворенні (Ж. Ж. Руссо),
· Свобода торгівлі та промислової діяльності (А. Сміт),
· Право на легальний і ненасильницький спротив владі (І. Кант),
· Можливість революційної і бунтівної боротьби (І. Фіхте).
Проте єдності в розумінні демократії не було і в цей період. Англійський філософ Дж. Мілль вбачав у ній тиранію більшості. Американський президент А. Лінкольн вважав її правлінням, що походить від народу, здійснюваним народом і для народу.
«У демократії багато недоліків,
але поки що не знайдено нічого кращого».
У. Черчіль.
Демократичний політичний режим.
У сучасній політології виділяють три політичні режими:
· Демократичний,
· Авторитарний,
· Тоталітарний.
Політичний режим - це система методів, способів і засобів
здійснення політичної влади.
Демократія (від грецьк. demos - народ + kratos - влада) - політичний режим, заснований на визнанні верховенства законів і народовладдя.
Гасло демократичного політичного режиму: «Дозволено все, що не заборонено законом».
Характерні ознаки режиму:
• Народ - джерело влади;
• Поділ влади (законодавча, виконавча, судова);
• Правова держава;
• Права особистості закріплені законом і гарантовані;
• Громадянське суспільство;
• Демократичні вибори до органів державної влади;
• Політичний плюралізм;
• Конкурентна багатопартійна система;
• Легальна опозиція;
• ЗМІ вільні від цензури;
• Дії армії і спецслужб регулюються й обмежені законом;
• Підтримання правопорядку - функції міліції та суду;