Вулканічні ґрунти (андосолі)

Вулканічні грунти (Andosoils) або андосолі ( з япон. Ando-темний), сформувалися на світлих продуктах вивержених вулканів. На земній поверхні виокремлюють декілька вулканічних зон і підзон: Тихоокеанську, Середземноморську, Індонезійську, Атлантичну ,Індоокеанськ. ВУкраїні вулканічними є пагорби Закарпаття (Вулканічні Карпати) та масив Кара-Даг у Кримських горах.Вул.гр.формуються на вулканічних лавах, туфах, попелах та інших пірокластичних породах,які надходять у твердому рідкому та газоподібному станах. Вулканізм суттєво впливає на грунтотворення,що спричиняє полігенетичність вулканічних грунтів.У їхньому профілі наявні реліктові ознаки, поховані горизонти, інколи поховані профілі.Найбільше змінені процесами грунтотворення і вивітрювання горизонти розташовані внизу,а наймолодші ,найменш вивітрілі,які постійно омолоджуються при випаданні попелу у верхній частині.Залежно від віку профіль вулканічних грунтів має будову H-Pабо H-Hpm-P,а потужність часто перевищує 1 м. Гумусовий гор має сіре темно –сіре інколи чорне забарвлення. Метаморфічний горизонт яскраво-червонуватого, жовтого або оранжевого забарвлення. Проявляються ознаки опідзолювання, оглеєння. Вул.гр. слабо оструктурені, структурні окремості нестійкі, добре виражена мікроструктура. Грунтова маса пухка, розсипчаста, щільність дуже мала (0,6-0,8 г.см3),висока водопроникненість.У гумідних областях вулканічні грунти мають слабо кислу реакцію(ph 5,5-6,5), ємність вбирання від 15-50 моль на 100 г грунту, насиченість основами 30-60%, в їхньому складі переважає кальцій і магній .Вміст гумусу 15-20 % зменшується до 10%, перев. Гумінові та фульвокислоти, зв’язані з рухомими півтора оксидами. Склоподібні андосолі мають грубий гран склад з переважанням не вивітрілих уламків вулканічних порід, світлі андосолі мають слаборозвинений профіль з низьким вмістом гумусу,гор Hpm з метаморфізованим оглинюванням, низьким насич осн(<50% ); гумусні андосолі мають ознаки інтенсивного гумусоутворенняза такої самої насич.основами.молеві андосолі мають добре роз гумусовий прфіль ( понад 1м), темно сірого кольору , зернистої чи грудкуватої структури з нас.основами.>50%.У тропічних саванах їх викор як.пасовища, в субтропіках зайняті лісами.Для підвищення родючості вапнують і вносять мінеральні добрива.

55.Значні ресурси тепла (сума активних температур быльше 8000 °) в жаркому кліматичному поясі забезпечують безперервну вегетацію рослин протягом всього року при майже незмінній напрузі біологічних процесів. Землеробство

в цих умовах грунтується на багаторічних деревно-кущових культурах і однорічних скоростиглих рослинах, що дозволяє отримувати кілька врожаїв на рік. У межах цього поясу можна виділити три зони по зволоженню: надлишкового зволоження, достатнього зволоження більшої частини року при наявності сухого сезону, недостатнього зволоження протягом усього року. Землеробські території приурочені тут до районів надлишкового і достатнього зволоження, а пасовищні до сухих районів. Ферраллітні грунти районів, придатних для землеробства, характеризуються низькою природною родючістю. Після зведення лісу та в результаті застосування перелогового (Підсічно-вогневого) землеробства ці грунти швидко втрачають органічну речовину і піддаються інтенсивній ерозії. Лімітуючим фактором землекористування в тропіках являється рельєф: значні площі зайняті горами і високими нагір'ями. Склад сільськогосподарських культур у цих районах змінюється з висотою від тропічних культур до культур помірного поясу.

У районах надлишкового зволоження деякі рослини плодоносять протягом всього року.

Розтягнутий характер плодоношення більшості культур зручний для дрібного споживчого господарства, але мало влаштовує тоарне виробництво, де економічно вигідні більш стислі терміни плодоношення.

Зона достатнього зволоження (з 2-5 сухими або посушливийвими місяцями) відповідає субекваторіальному географічному поясі. Ці райони - найбільш сприятливе екологічне середовище для тваринництва і землеробства. Але проблема ерозії ферсіаллітних грунтів стоїть тут дуже гостро, особливо з огляду на те, що в даних регіонах переважають традиційні форми сільського господарства. В аридних районах тропіків зрошувані землі, які використовуютьсяв землеробстві, завжди будуть складати лише невелику частину про щей площі, придатної далеко не повністю для пасовищного тваринництва. Арідні вапняні та гіпсові грунту, камени стие і піщані по більшій частині, в тій чи іншій мірі засолені. Ці райони характеризуються невеликим числом видів живих організмів, слабкою захисною здатністю рослинності, нерегулярним характером коливань кліматичних умов, низкою біологічною продуктивністю, грунтами, схильними всім видам деградації. Найбільш екологічно адаптовано до подібних умов кочове скотарництво.

53. Однією з рис, що відрізняють грунтоутворення в горах, являються нерівнозначність факторів грунтоутворення в гірських країнах у порівнянні з рівнинними територіями. У горах різко зростає вплив рельєфу. Рельєф надає безпосередній вплив на грунтоутворення, визначаючи інтенсивність процесів денудації, бічного стоку, визначає гідротермічний режим грунтів у відповідності з експозицією схилу і т. п. Він формує кліматичні особливості як гірської країни в цілому, так і окремих її частин. Своєрідний розподіл рослинності в гірських країнах також тісно пов'язане з рельєфом. Нарешті, вся висотна поясність, головна, визначальна риса природи гір них країн, обумовлена ​​великими перепадами висот, характерними для гірського рельєфу.

Вплив материнської породи на грунтоутворення в горах також проявляється сильніше. Відносна молодість грунтів, постійне залучення в грунтоутворення нових шарів породи, висока щебнисті профілю призводять до того, що грунт наслідує багато властивостей материнської породи

При використанні гірських грунтів в землеробстві необхідно

проведення спеціальних протиерозійних заходів. На схилах крутизною не більше 10-12 ° можливо обробіток багаторічних кормових культур, зернових, в меншій мірі -просапних. У цьому випадку необхідне застосування агротехнічних протиерозійних заходів і відповідних посівобооротів.

На крутих схилах застосовують терасування. це вельми дорогий захід, і його застосування доцільно і економічно виправдано лише під високорентабельні багатолітні культури.

Високогірні луки і степи є прекрасними пасовищами та сінокісними угіддями.

56. «Деградація земель» означає зниження чи втрату біологічної і економічної продуктивності і складної структури орних земель, що зволожуються дощем, зрошуваних орних земель чи пасовищ, лісів і лісистих ділянок у посушливих, напівзасушливих і сухих субгумідних районах у результаті землекористування чи дії одного чи кількох процесів, у тому числі пов'язаних з діяльністю людини і структурами розселення, таких, як:

1. вітрова чи водна ерозія ґрунтів;

2. погіршення фізичних, хімічних і біологічних чи економічних властивостей ґрунтів; та

3. довготермінова втрата природного рослинного покриву.

Ерозія сприяє зниженню біопродуктивності ґрунтів сільгоспугідь. Щорічні втрати гумусу складають у середньому 0,62 т/га. Вітер видуває шар ґрунту на 16—25 см, піднімає її на висоту 1—3 км і переносить на величезні відстані. Крім водної та вітрової ерозії, іноді на схилах різної крутості спостерігається спливна ерозія. Ґрунтовий покрив перенасичений ґрунтовими або талими водами, може поступово або й раптово спливати, внаслідок чого зносяться його родючі шари. Пізніше це може призвести до яружної ерозії. ще небезпечнішою є лінійна ерозія, якою охоплені височинні, горбисті та гірські території. Лінійний розмив руйнує не тільки ґрунт, а й увесь природний комплекс.

Для боротьби з водною ерозією на схилах у гірських районах на височинах великого значення набуває терасування. Сучасна техніка дає змогу використовувати для землеробства схили крутизною до 30 градусів (в Японії до 60 градусів).

Ліс є найефективнішим засобом захисту ґрунту від ерозії. Крім агротехнічних заходів збереження ґрунтів необхідно широко використовувати економічні та юридичні важелі, які є особливо ефективними в умовах ринкових відносин.

54.Субтропічний поясзаймає площу близько 2,5 млрд. га і розташовується як в північній так і в південній півкулі. Вологі лісові області охоплюють 25% території, ксерофітно-лісові та кущово-степові – 34%, а напівпустельні і пустельні – 41%. Землеробське використання субтропічного поясу становить 17%, що в 2,4 рази перевищує аналогічний показник тропічного поясу. Кліматичні умови дають можливість вирощувати два урожаї сільськогосподарських культур за рік. Головні масиви землеробських площ приурочені до заплав головних рік. Середня розораність рівнинних територій субтропіків становить близько 18%, а гірських – 14%. За існуючими прогнозами, землеробські площі в межах цього поясу можуть бути збільшені в 1,5 рази. Але для успішного функціонування субтропічного землеробства слід вирішити цілий ряд агрономічних і меліоративних_проблем:
-раціональні_сівозміни;
-додаткове_зрошення;
-потреба_в_добривах;
-захист_ґрунтів_від_водної_та_вітрової_ерозії;
- окультурення ґрунтів.

Поиск по сайту: