Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Прийоми та засоби юридичної практичної діяльності



Прийоми і засоби, що використовуються в юридичній практичній діяльності об'єднуються поняттям професійної юридичної техніки, яка містить:

¨ прийоми і засоби інтелектуальної діяльності - прийоми професійного мислення, понятійний апарат; засоби аналізу і обробки інформації;

¨ прийоми і засоби предметної діяльності - технічні засоби пошуку, обробки і зберігання інформації, засоби зв'язку (наприклад, документи, речові докази, інформаційно-пошукові системи і т.д.), правила і прийоми їх використання.

Різноманітні прийоми і засоби юридичної практичної діяльності можуть бути об'єднані в такі групи:

¨ процедурні - методики, рекомендації, програми, нормативно-правові акти і т.д., що включають найбільш оптимальні алгоритми здійснення юридичної практичної діяльності, її видів та окремих юридичних дій;

¨ пізнавальні - наукові (теорії, гіпотези, концепції), нормативні (правові принципи, презумпції, визначення та обмеження, що містяться в законі) або прагматичні конструкції (тактичні або інші рекомендації) - системи відповідних юридичних знань або логічно пов'язаних блоків інформації;

¨ вербальні — понятійний апарат юриста, розповсюджені і визнані мовні обороти і стилістичні прийоми, засоби аргументації і формулювання думки юриста, результатів діяльності.

¨ регулятивні — правові приписи, в тому числі обмеження, стимули, їх юридична сила (обов'язковість) і офіційність;

¨ інформаційно-технічні - комп'ютерна техніка, інформаційно-пошукові системи, програмні засоби і т.д.;

¨ організаційно-технічні - копіювачі, засоби зв'язку і передачі інформації і т.д.

Використання пізнавальних, вербальних та інших прийомів і засобів професійної юридичної техніки забезпечує:

¨ синтез широти і варіативності мислення з конкретністю і визначеністю викладення і формулювання висловлювань (усних і письмових);

¨ повноту осмислення проблеми, аналіз альтернативних, в тому числі протилежних варіантів її вирішення, непротирічність, безпрогальність, обґрунтованість та аргументованість висновків, логічну послідовність викладення, зв'язок між положеннями висловлювань;

¨ стислість, зрозумілість і компактність висновків та суджень, ясність, простота, доступність і разом з тим образність мови їх викладення.

Визначальне та загальне значення серед усіх прийомів і засобів інтелектуальної діяльності має правильне використання юридичних термінів як словесних позначень певних правових і інших понять.

Юридичні терміни (наукові, нормативні, практично-професійні) є основою, засобами, елементами і формами як мислення, так і формулювання приписів в нормативно-правових, індивідуально-правових актах і договорах, змісту правових документів, усних висловлювань юристів. Невдалі формулювання, неточне вживання терміну, невірні посилання та інші термінологічні помилки породжують додаткові запити, суперечки, необхідність додаткового тлумачення і роз'яснення.

Від загальновживаних (буденних), загально-наукових, спеціально-наукових або професійних термінів, юридичні терміни відрізняються офіційністю, формальною визначеністю, обов'язковістю використання, закріпленням в законах і інших нормативно-правових актах та правових документах.

Юридичні терміни мають свій, особливий сенс, зміст і обсяг, тому що позначають юридичні поняття, які, в свою чергу, виражають природу, структуру і зміст права, правових норм, юридичних конструкцій і т.д.

Правильне використання юридичної термінології передбачає необхідність для позначення одних і тих же правових понять використовувати тривалий час єдині терміни, що отримали визнання в юридичній науці, юридичній практиці, закріплення в нормативно-правових актах.

Предметом, засобом і формою закріплення результатів юридичної практичної діяльності є правові документи (нормативні і індивідуальні акти, договори, заяви, скарги, протоколи, довідки і т.д.), а також усні висловлювання юристів і інших суб'єктів (консультації, ради, виступи в судах і інших організаціях, опитування свідків, допит правопорушника і т.д.). що обумовлює особливі вимоги до професійної мови юриста, її стиля, використання мовних засобів і дотримання правил їх вживання, а також знання ним загального діловодства та особливостей юридичних документів.

До особливостей юридичної мови відносяться: її офіційний характер, логічність, завершеність і послідовність викладення; навмисна стриманість; відсутність емоційної забарвленості; максимальна точність викладення; формалізація мови; ясність та простота формулювання юридичного припису або судження, висновку; економічність, лаконічність вираження думки; відсутність різко вираженої індивідуалізації стиля. Мовні засоби використовуються юристом при виконанні ним професійних функцій: при складанні різноманітних постанов та обвинувальних висновків, договорів й угод, при схваленні рішень і вироків.

Основними функціями мови є конструктивна (формулювання думок), комунікативна (функція спілкування, повідомлення), емоційна (вираз ставлення до предмету промови і безпосередня емоційна реакція на ситуацію), функція впливу на адресата, що реалізуються через мовлення як зовнішній прояв мови, послідовність одиниць мови, що організується за її законам і у відповідності з потребами інформації, що висловлюється, конкретне мовлення або конкретний письмовий текст. Це вимагає певних знань і вмінь використання всіх можливості професійної юридичної мови. Культура мовлення юриста передбачає правильність мови або уміння точно, без помилок передавати іншим думки в усній та письмовій формі, а також багатство мови або різноманітність словника і граматичних конструкцій, виразність, доступність і логічність мовлення, володіння офіційно-діловим стилем і т.д.

Особливе значення має культура мови при складанні текстів правових документів як зовнішньої форми вираження правової і професійної інформації, що забезпечує її тривале існування у часі, можливість використання широким колом осіб.

Текст правового документа має певні реквізити, структуру побудови інформації, стиль її викладення.

Реквізити — відомості, що містить правовий документ (нормативно-правовий акт, індивідуальний договір, протокол, постанова і т.д.), які є необхідними для визнання його дійсним: найменування акту (документа), час і місце його прийняття, найменування суб'єкту, який склав акт або документ, зміст питань що розв'язуються, підписи і т.д. З цим пов'язане, зокрема, застосування типових форм правових документів, які виражаються у формулярах або зразках актів-документів, що створюються практикою і наукою, інколи закріплюються в нормативних актах в вигляді типових бланків, таблиць, схем і т.д.

Заголовок правового документа як його зовнішній формальний реквізит є первинною одиницею його змісту, складником пошукового образу документа, слугує основним засобом правильного вибору стиля викладення, початковим етапом ознайомлення із змістом документа, важливим інструментом їх обліку і систематизації.

Вступ (преамбула) — самостійна органічна частина правового документа, що служить важливим доповненням до його основної частини. Воно відбиває мету і задачі правового документа, соціально-політичну обстановку, що примусила його підготувати або видати, є зв'язком для всіх структурних елементів документа.

Якщо правовий документ є об'ємним і складним за своєю побудовою, то він звичайно розбивається на блоки інформації із загальним значенням і змістом: частини, розділи, глави і т.д., які мають об'єктивну основу і зумовлені характером, змістом і структурою ситуації, що розв'язується та описується. Структура правового документа є джерелом інформації про його зміст, сприяє повному і точному його виявленню, спрощує користування ним, його систематизацію, проведення посилань, допомагає швидко орієнтуватися у змісті викладеного матеріалу.

В юридичній практиці навіть невеликі за обсягом правові документи, як правило, не містять суцільного тексту, а поділяються на пункти, статті, абзаци і інші елементи, що характеризуються єдністю і відносною завершеністю змісту, являють собою його основні осередки, клітини.

Основною клітиною нормативно-правового або індивідуально-правового акту є правовий припис, що містить загальне або індивідуальне правило поведінки будь-яких суб'єктів.

У юридичній практичній діяльності не використовуються як офіційні: правові документи, текст яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження; написані олівцем, або мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережені виправлення. Навпаки, вони повинні бути написані або надруковані ясно і чітко, числа і рядки мають бути позначені словами, назви юридичних осіб, нормативно-правових актів тощо вживаються без скорочень і з зазначенням їх реквізитів, прізвища, імена та по батькові громадян повинні бути написані повністю із зазначенням місць їх проживання тощо.

 

25. Юридична діяльність та професійна діяльність юристів. Професія юриста Виявляється, що юридичну діяльність можна охарактеризувати не тільки як особливий вид соціальної діяльності, але й як певну професію. Нами вже зазначалося, що виходячи з особливої відповідальності, складності юридичної процедури, значущості правових наслідків, юридична робота повинна здійснюватись кваліфіковано і на професійній основі. Це, в свою чергу, вимагає спеціальної підготовки фахівців різного профілю правової роботи, формування цілісної системи професійних знань, а значить і установ, які б виробляли та розповсюджували ці знання, готували висококласних спеціалістів певного профілю — юристів-професіоналів. До речі, про професіоналізм юридичної діяльності свідчить і той факт, що поряд з практичною діяльністю юристів виділяють наукову (де виробляються нові знання про юридичні практику) та освітню (завдяки якій готуються спеціалісти юридичного профілю - юристи-професіонали). Наявність професії завжди передбачає наявність системи професійної освіти та відповідної системи наукових знань. Професійність вказує і на те, що отримавши спеціальну освіту, працівник може працювати лише за визначеним колом посад, які передбачають ще й спеціалізацію знань у тій чи іншій галузі права. Іншими словами, неможливість виконувати функції юриста без відповідних навичок, знань та умінь, а іноді й без певного досвіду юридичної роботи вимагає необхідність створення спеціалізованої системи професійної підготовки для забезпечення сфери юридичної діяльності кадровим потенціалом. Виділення юристів в окрему професійну групу.має ще й об'єктивний характер, що пояснюється об'єктивністю соціального розвитку та об'єктивністю процесу історичного розподілу праці. Історія свідчить, що юристів як відокремлену соціальну групу за професійною ознакою визнавали давно, коли вже склалася нагальна потреба керувати, у відповідності до права, діями учасників процесу, складати юридичні документи та давати консультації по вирішенню спорів та інших життєвих ситуацій. Але за весь період існування професії юриста відбулися певні зміни відносно змісту та соціального призначення даної професії. Виходячи з вище зазначеного, уявляється можливим охарактеризувати основні риси юридичної професії. Юрист — це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, глибоко переконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв'язанні юридичних проблем в ім'я захисту прав і законних інтересів громадян. Для загальної характеристики професії юриста необхідно визначити ряд ознак, які дозволять висвітлити те особливе, що відрізняє її від інших професій. В попередньому матеріалі ми вже відзначали, що юридична діяльність багато в чому за своїми ознаками відповідає вимогам організаційно-управлінської, творчої роботи. Таким чином, юридичну професію можна охарактеризувати такими рисами.6 Масовість юридичної професії. Юридичну роботу здійснюють на сьогоднішній день тисячі уповноважених на те спеціалістів (прокурори, адвокати, судді, слідчі...), які виконують значну кількість юридично значущих дій, вирішують щоденно десятки та сотні тисяч юридичних справ. Це не просто величезна армія спеціалістів, це окрема сфера соціальної діяльності, в якій вирішуються життєво важливі інтереси, задовольняються потреби. Всеосяжний характер та значущість цієї сфери для суспільства передбачають наявність значної кількості спеціальностей в межах юридичної професії. Це відповідно створює широкі можливості для реалізації своїх здібностей та творчого потенціалу багатьох суб'єктів. Елітність. З іншої точки зору, юридичну роботу виконують не всі, хто бажає, а лише уповноважені особи, які володіють відповідними знаннями та навичками. Враховуючи недостатню кількість в нашій країні кваліфікованих спеціалістів-юрис-• тів, постійно зростаючу роль права та юридичної процедури, враховуючи престиж юридичної роботи та юридичного навчайня, можна стверджувати про елітний характер юридичної професії. Особлива відповідальність. Від поради або рішення юриста багато в чому залежить доля людини, добробут сім'ї, її майновий стан, економічний розвиток суспільства. Таким чином, помилки в роботі юриста - це пряма загроза суспільним інтересам, які охороняються правом. За свої помилки кожний юрист несе особисту відповідальність. Однак слід зробити акцент на відповідальності позитивній, яка полягає у відповідальному, свідомому ставленні до своєї роботи, що забезпечує її високу якість. Конфліктність. Юридична діяльність дуже часто відбувається на стику протилежних інтересів в умовах протидії або відкритої боротьби: позивач - відповідач, обвинувачений -потерпілий, правопорушник — співробітник правоохоронного органу тощо. Наявність подібних суперечностей у професійній діяльності юристів обумовлена протилежністю індивідуальних потреб та інтересів. Тому у більшості випадків юридична діяльність здійснюється на основі компромісу із суспільством та його представниками. Інтелектуальна привабливість. Будь-яка кваліфікована робота вимагає від свого виконавця наявності певного рівня інтелекту (професійних знань, оціночних критеріїв,*почуттів, професійного етикету). Однак, щодо роботи юриста, слід сказати, що це в більшості випадків інтелектуальна робота. Під час вирішення юридичної справи юристу доводиться застосовувати загальні вимоги правової норми до конкретної життєвої ситуації шляхом прийняття відповідного рішення. Це передбачає необхідність прогнозування подальшого розвитку подій, моделювання можливих ситуацій, визначення засобів для їх попередження, що свідчить про інтелектуальну напруженість юридичної роботи. Таким чином, слід відзначити, що окремі юридично значущі дії в професійній діяльності юриста вимагають від нього не лише інтелекту, а ще й значної фізичної підготовки. Колективність праці. Поряд з принципами самостійності, індивідуальної відповідальності, процесуальної незалежності робота юристів багато в чому має колективний характер. Значна кількість рішень приймаються не від імені конкретного виконавця, а від імені органу держави або всієї держави, що вказує на колективність його вироблення, прийняття та забезпечення реалізації. Наприклад, рішення суду базується на результатах колективної праці багатьох учасників процесу (слідство, адвокати, прокуратура, оперативні служби, свідки, експерти). Слід сказати і про системну єдність юридичних установ в цілому, які можуть виконувати свої функції лише у тісному контакті та взаємодії.

 

Система юридичної діяльності Відповідно до існуючих науково-теоретичних надбань, юридичну діяльність як різновид соціальної діяльності уявляється можливим розкрити крізь призму цілісної сукупності складових компонентів, які висвітлюють порядок та умови здійснення юридичної діяльності, способи зовнішнього прояву та фіксації її результатів тощо. Таким чином, це такий системний аналіз даного правового явища, який проводиться з метою визначення різноманітних факторів здійснення юридичної діяльності, без наявності яких втрачається цілісність сприйняття явища як певної системи. Крім того, такий підхід дозволяє розглянути юридичну діяльність не тільки як процес, але й як сукупність складових елементів статичного походження у єдності із динамічними. З питань системи юридичної діяльності вже склалася певна методика дослідження, яка дозволяє виділити такі складові елементи: суб'єкти, об'єкти, засоби, форми, методи, функції. Суб'єкти юридичної діяльності - це професійні юристи, їх об'єднання та установи, які можуть бути державного та недержавного походження. В реальному житті - це спеціалісти певного профілю, які володіють відповідними знаннями, досвідом, наділені компетенцією приймати рішення або давати поради, мають певні навички та вміння юридичної роботи. Об'єкти юридичної діяльності - це явища, процеси та предмети оточуючого світу, по відношенню до яких здійснюється правовий вплив. Серед об'єктів слід виділити загальний та безпосередній. До загального відносять відповідність норм права існуючих суспільних відносин, а до безпосереднього дії суб'єктів права, їх правовий статус, правові свідомість та культуру, правові документи, процеси, стани тощо7. Засобами юридичної діяльності є перш за все норми права, правові категорії, юридична техніка та різного роду предмети матеріального світу, які допомагають у досягненні мети юридичної діяльності, забезпеченні високого рівня її ефективності. Ці предмети виступають як засоби збору та обробки інформації, засоби захисту, охорони та нападу ( ПЕОМ, зброя, аудіо-відео техніка, речові докази ). Форми здійснення юридичної діяльності - освітня, наукова, практична; усна (вербальна), письмова, конклюденна; виділяють також установчу, правотворчу, правоохоронну, правозастосовчу, профілактичну.8 Слід також зазначити, що юридична діяльність може відбиватися як у правових, так і у неправових формах - інформування, виховання, фінансування, організація співробітництва та взаємодії тощо. Методи здійснення — це способи та прийоми, які використовуються для досягнення наміченого результату. Розрізняють два основних метода впливу на суспільні відносини метод примусу та метод заохочення. Хоча зрозуміло, що в кожному конкретному випадку у зв'язку з тими чи іншими обставинами ми можемо говорити про метод попередження, індивідуального впливу, метод фотографування, проведення допиту або обшуку, метод перевірки інформації, попереднього обговорення. їх використання та поєднання залежать навіть від того, в якій сфері юридичної діяльності ми працюємо наука, освіта, практична діяльність. Все залежить від реальної ситуації та складності поставлених завдань. Функції юридичної діяльності. Традиційним є поділ функцій на загально-соціальні та спеціально-юридичні, з метою виявлення більш значущих, цілеспрямованих та відносно-значущих, побічних напрямів впливу. Нами вже було відзначено, що юридична діяльність має багатоаспектний характер тому, що здійснюється у різноманітних сферах людської діяльності, відносно до регулятивних можливостей права, а у зв'язку з цим залишає певні "сліди свого перебування". Це і буде загальний вплив на економічні, політичні, культурні, ідеологічні, організаційно-управлінські відносини, на підставі якого, ми виділяємо відповідні функції. Але є такі напрями впливу на суспільні відносини, в яких розкривається основний зміст юридичної діяльності та відбувається досягнення наміченого правового результату. Тому дані напрями впливу називаються спеціально-юридичними функціями, серед яких, відповідно до аналогічних функцій права, виділяють регулятивну та охоронну. На більш конкретному рівні, виходячи з завдань, що вирішуються у процесі юридичної практики, спеціально-юридичні функції можуть бути поділені на підфункції або функціональні компоненти, які тісно пов'язані з регулятивною та охоронною функціями, співвідносяться з ними, як частка і ціле. Серед таких підфункцій можна виділити уповноважуючу, превентивну, виховну, дослідницьку, розслідувальну, судову, захисну, правовідновлюючу, пошукову, індивідуально-організаційну, реєстраційно-засвідчувальну. Кожна з них є лише напрямом функціонування та наповнюється змістовно практичними діями у межах конкретної юридичної спеціальності.

 

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.