Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Цивільно-правова відповідальність



Цивільно-правова відповідальність є одна із форм державного примусу, пов'язана з застосуванням санкцій майнового характеру, спря­мованих на відновлення порушених прав і стимулювання нормальних ринкових відносин і полягає в стягненні неустойки, штрафу або пені.

Цивільно-правова відповідальність поділяється на договірну і поза­договірну. Договірна відповідальність настає в разі порушення договору. Позадоговірна відповідальність настає у випадках вчинення шкоди чужому здоров'ю або майну, коли між заподіювачем шкоди і потерпілим цивільно-правового договору не було. Відповідальність настає лише за наявності певних умов: а) вини; б) протиправності дії (бездіяльності); в) наявності майнової шкоди; г) причинного зв'язку між протиправною дією і шкодою,

Тільки сукупність зазначених умов дає підставу для притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Вина як умова цивільно-правової відповідальності. Загальним принципом цивільно-правової відповідальності є принцип вини, тобто відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Якщо вини не буде встановлено - то, як правило, не буде і відповідальності. Цивільне законодавство на відміну від кримінального встановлює презумпцію вини боржника. Це означає, що особа, яка не виконала зобов'язання або вчинила позадоговірну шкоду вважається винною, поки не доведе протилежне.

Вину визначають як психічне ставлення особи до своєї протиправної дії. Вона може бути у формі умислу або не обережності. Якщо правопо­рушник передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки і ба­жає їх настання або ставиться до їх настання байдуже, ця особа діє умисно - вина у формі умислу. Не обережність - це передбачення настання не­гативних наслідків своєї протиправної дії, але з легковажним наміром їх відвернути, уникнути, тобто правопорушник не бажає настання цих не­гативних наслідків.

Протиправність дії боржника і заподіювача шкоди як умова цивільно-правової відповідальності. Відповідальність настає лише за умови, що дії або бездіяльність, якими вчинено договірну чи позадоговірну шкоду, є протиправними або забороненими законом.

Шкода як умова цивільно-правової відповідальності. Під майновою шкодою слід розуміти будь-яке зменшення наявного майна або неодержан­ня доходів. Грошовий вираз майнової шкоди називають ще збитками. Збитки поділяються на два види: а) позитивна шкода і б) упущена вигода. Позитивна шкода - це будь-яке зменшення наявного майна. Упущена виго­да - неодержані доходи, які мав би одержати кредитор, якби зобов'язання було виконане.

Причинний зв'язок як умова цивільно-правової відповідальності. Неодмінною умовою відповідальності в цивільному праві є наявність причинного зв'язку між протиправною дією боржника і тим негативним наслідком, що настав в результаті цієї протиправної дії. Іншими словами, майнова шкода настала внаслідок протиправної дії правопорушника.

Підстави звільнення боржника від відповідальності. Боржник звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язання або вчине­ння позадоговірної шкоди, коли мають місце непереборна сила або випадок. Непереборна сила - це такі явища природи, яким людина не могла запобігти (землетрус, повінь тощо). Випадок -такий збіг обставин, за яких виконання зобов'язання стало неможливим, але в цьому ніхто не винен.

Непереборну силу як явище усунути людина не може, випадок як збіг обставин усунути можна і тим запобігти негативним наслідкам. В цьому полягає різниця між непереборною силою і випадком.

Види цивільно-правової відповідальності. При порушенні умов до­говору настає договірна відповідальність. Якщо вчинена шкода особі, яка не знаходилась в договірних відносинах з заподіювачем шкоди, то має місце позадоговірна відповідальність.

Якщо в цивільному правовідношенні приймають декілька зо­бов'язаних осіб, то може мати місце дольова, солідарна або субсидіарна

відповідальність. При дольовій відповідальності кожен із зобов'язаних осіб несе відповідальність тільки в своїй частці. При солідарній відповідальності кредитор має право звернути стягнення на майно всіх боржників, частини їх або одного з них. Виконання солідарного зобов'язання одним з декількох боржників звільняє останніх від відповідальності. Солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором. Субсидіарна або додаткова відповідальність має місце при наяв­ності крім основного боржника ще й додаткового. В разі неможливості відшкодовувати збитки основним боржником до відповідальності притя­гається додатковий. Наприклад, за вчинену шкоду неповнолітнім віком від 15 до 18 років несе відповідальність він сам при наявності у нього власного майна. Якщо такого майна він не має, то відшкодовувати вчинену ним шкоду зобов'язані його батьки або піклувальники.

Відповідно до цивільного законодавства боржник, що не виконав або виконав неналежним чином зобов'язання, вчинив позадоговірну шкоду, повинен повністю відшкодувати завдані кредитору збитки (витрати, зроб­лені кредитором, втрату та пошкодження його майна, а також неодержані ним доходи).

В певній мірі характер відповідальності за заподіяну шкоду зумов­люється тим, хто її вчинив, яким чином і за яких обставин. Тому цивільне законодавство розрізняє шкоду, заподіяну: 1) джерелом підвищеної небез­пеки; 2) посадовими особами державних установ; 3) неповнолітніми і недієздатними громадянами; 4) групове заподіяння шкоди.

Цивільне право регулює товарно-грошові, інші майнові та особисті немайнові відносини на засадах рівності сторін, ши­рокої свободи суб'єктів у визначенні своїх прав та обов'язків, За умов переходу до ринкової економіки дотримання поряд­ку, дисципліни і відповідальності набуває особливої ваги. Адже від виконання громадянами та юридичними особами своїх взаємних зобов'язань залежить своєчасне забезпечення насе­лення товарами широкого вжитку, завершення будівництва шкіл, дитячих садків і виробничих об'єктів, надходження гро­шових коштів на рахунки підприємств у банках, виплата авторам гонорарів за опубліковані твори тощо.

Особливість цивільного права полягає в тому, що воно у своїх нормах містить широкий арсенал впливу на поведінку громадян та організацій через їх інтереси і за допомогою інтересів. Одним із таких способів впливу на майнові ін­тереси осіб є застосування мір цивільно-правової відпові­дальності.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на винного правопорушника заснованих на законі невигідних майнових наслідків, які проявляються у позбавленні його певних прав або покладенні на нього додаткових обов'язків. Наприклад, особа проживає в державному будинку і корис­тується житловим приміщенням як наймач. Але своєю пове­дінкою вона систематично порушує правила співжиття і мо­ралі (бешкетує, пиячить тощо) і створює неможливість спіль­ного проживання з іншими особами в одній квартирі чи в одному будинку. За позовом цих осіб винний може бути ви­селений із займаного ним приміщення без надання іншої площі за умови, що до нього вже застосовувались заходи попередження і громадського впливу. Виселення тут озна­чає позбавлення права на житлову площу і, отже, є мірою май­нової відповідальності.

Покладення на особу додаткових обов'язків як міри від­повідальності має місце при пред'явленні вимоги до правопо­рушника про відшкодування ним збитків або сплату неустой­ки (штрафу чи пені). Відповідно до ст. 203 Цивільного ко­дексу в разі невиконання або неналежного виконання зобов'я­зання боржник повинен відшкодувати кредиторові завдані ним збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він міг одержати, якби зобов'язання було виконано боржником.

Другою формою відповідальності, яка полягає у покладенні на правопорушника додаткових майнових обов'язків, є сплата ним неустойки. Відповідно до ст. 179 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення. Наприклад, най­мачі повинні щомісяця сплачувати квартирну плату та інші платежі за користування комунальними послугами (газ, світло тощо) не пізніше 10 числа наступного місяця. За порушення цього обов'язку нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка суми платежу за кожен день прострочення, починаючи з 11 числа наступного за оплачуваним місяця.

І відшкодування збитків, і сплата неустойки є додатко­вими (до основного) обов'язками, бо основний обов'язок боржника полягає у передачі майна, виконанні роботи, сплаті грошей тощо і він виконується на еквівалентній і сплатній заса­дах. Сплачуючи ж неустойку або відшкодовуючи кредиторові заподіяні збитки, боржник не отримує від нього жодної ком­пенсації, отже, на боржника покладаються всі невигідні май­нові наслідки порушення зобов'язання.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'я­зання встановлена неустойка, то, за загальним правилом, збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою (так звана залікова неустойка). Законом або договором мо­жуть передбачатись випадки: коли допускається стягнення тільки неустойки, але не збитків (виключна неустойка); коли збитки можуть бути стягнені в повній сумі понад не­устойку (штрафна неустойка); коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки (альтер­нативна неустойка).

Цивільне законодавство передбачає декілька різновидів форм відповідальності. Так, за підставами виникнення прав та обов'язків, за порушення яких встановлена відповідаль­ність, вона поділяється на договірну і позадоговірну.

Договірною вважається відповідальність у формі відшкоду­вання збитків чи неустойки за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, яке виникло з договору. Наприклад, за поставку товарів, які виявились недоброякісними (брак), постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 20 відсот­ків вартості цих товарів, а також відшкодовує витрати, поне­сені покупцем у зв'язку з проведенням експертизи, збері­ганням, поверненням забракованих товарів постачальнику тощо. Відповідальність тут є договірною, бо вона настає за по­рушення обов'язків, основаних на договорі поставки.

Позадоговірною (або недоговірною) є відповідальність, яка настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої при відсутності між ними договору або незалежно від наявних між ними договірних відносин. Така відповідаль­ність настає за порушення обов'язку, встановленого законом або підзаконним актом, і найчастіше виражається у формі відшкодування збитків. Так, у разі заподіяння каліцтва або іншого пошкодження здоров'я організація або громадянин, відповідальні за шкоду, відшкодовують потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездат­ності, також відшкодовують витрати, викликані пошкоджен­ням, зокрема витрати на посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо. У цьому разі відповідальність є позадоговірною, хоч потерпілий з організацією чи громадяни­ном може перебувати у трудових договірних відносинах. Недоговірною є відповідальність за заподіяння моральної шкоди, яка передбачена Законом України «Про охорону праці» (ст. 121).

В цивільно-правовому зобов'язанні з боку кредитора або боржника може діяти дві або більше осіб. Залежно від розподілу предмета зобов'язання між цими особами розрізня­ють часткові (дольові), солідарні і додаткові (судсидіарні) зобов'язання. Відповідальність за порушення цих зобов'язань теж буває дольовою, солідарною або субсидіарною.

Часткове зобов'язання має місце тоді, коли в ньому бе­руть участь кілька кредиторів або кілька боржників і кожен з кредиторів має право вимагати виконання, а кожен з борж­ників повинен виконати зобов'язання у певній частці. При­пускається, що ці частки є рівними, якщо інше не випливає з закону або договору. В зобов'язаннях, які виникли з частко­вих договорів між організаціями, право кредитора вимагати виконання і обов'язок боржника виконати зобов'язання визна­чаються в частках, що встановлюються договором (ст. 173 ЦК).

При дольовій відповідальності кожна із зобов'язаних осіб відповідає у певній частці спільного боргу.

Солідарні зобов'язання виникають тоді, коли вони перед­бачені договором або встановлені законом, зокрема при непо­дільності предмета зобов'язання. Якщо, приміром, в такому зобов'язанні є один кредитор і декілька боржників, то кре­дитор має право вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Не одержавши повного задоволення від одного з солідарних боржників, кредитор має право ви­магати недоодержане з решти солідарних боржників. Усі боржники залишаються зобов'язаними доти, поки зобов'я­зання не буде погашене повністю. Виконання солідарного зобов'язання повністю одним із боржників звільняє решту боржників від його виконання (ст. 174, 175 ЦК). Отже, при порушенні солідарного обов'язку настає солідарна відпові­дальність, при якій кредитор може вимагати сплати неустой­ки або відшкодування збитків як від усіх боржників разом, так і від кожного з них зокрема. Так. особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром, несуть перед потерпілим солідарну відповідальність (ст. 451 ЦК). Якщо одна з цих осіб відшкодує потерпілому збитки, то вона має право зворотної вимоги (регрес) до кожного з решти борж­ників у рівній частці. Інше може бути встановлено законом чи договором.

Субсидіарна відповідальність може настати тоді, коли іс­нує основне і додаткове до нього зобов'язання. Наприклад, при наданні банком позички юридичній особі під гарантію її вищестоящої організації гарант нестиме перед банком додат­кову відповідальність в разі непогашення позички. Тут ос­новним є зобов'язання між банком і позичальником, а до­датковим — зобов'язання між банком і гарантом.

Прикладом субсидіарної або додаткової відповідальності є відповідальність батьків або піклувальників за шкоду, запо­діяну неповнолітнім в віці від 15 до 18 років. Відповідно до ст. 447 ЦК шкода, заподіяна цією особою, відшкодовується самим заподіювачем. Якщо в останнього немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ним шкоди, відповідний обов'язок покладається на його батьків (усиновителів) або піклувальників за умови їх винної пове­дінки, що сприяла виникненню шкоди. Цей їх обов'язок припиняється при досягненні заподіювачем повноліття або появи в нього майна чи заробітку, достатніх для відшкоду­вання шкоди.

За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15 ро­ків, згідно із 446 ЦК, несуть відповідальність перед потер­пілим батьки (усиновителі), опікуни, зокрема, коли ця шкода є наслідком нездійснення ними контролю, неналежного вихо­вання або неправильного використання щодо дітей своїх прав. До майнової відповідальності за шкоду, заподіяну неповно­літнім, що не досяг 15 років, можуть бути притягнуті навчаль­ні, виховні або лікувальні заклади, якщо вона виникла внас­лідок нездійснення належного контролю за неповноліт­нім в час перебування його під їхнім наглядом. Відповідаль­ність батьків, усиновителів або відповідних закладів за шкоду, заподіяну неповнолітніми у цьому віці, настає за їх вину, бо вина самого неповнолітнього не має юридичного значення.

За загальним правилом, цивільне законодавство передба­чає обов'язок боржника (заподіювача) перед кредитором (потерпілим) відшкодувати збитки у повному обсязі. Це сто­сується як витрат, які зроблені кредитором, втрати або по­шкодження його майна, так і неодержаних кредитором до­ходів, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником. При заподіянні громадянину смерті протиправ­ними діями інших осіб відшкодовується шкода, яка вирази­лась у втраті утримання особами, що перебували на утри­манні померлого або мали на день його смерті право на одер­жання від нього утримання (в тому числі і дитина помер­лого, яка народилася після його смерті), а також витрати на поховання. Відповідальність у цих випадках вважається пов­ною.

З окремих видів зобов'язань законодавством може бути встановлена обмежена відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (ст. 106 ЦК). Це означає, що за порушення обов'язку сплачується лише неустойка, а збитки не відшкодовуються або якщо відшкодовуються, то не в повному обсязі. Наприклад, при втраті, нестачі або пошкод­женні вантажу при перевезенні транспортна організація спла­чує одержувачеві вартість втраченого нею вантажу або суму, на яку знизилась вартість вантажу внаслідок його пошкод­ження, а також повертає перевізну плату, яка припадає на втрачений вантаж. Інші збитки, в тому числі не одержані до­ходи, одержувачеві не відшкодовуються. Така відповідаль­ність є обмеженою.

Цивільно-правова відповідальність є негативним для по­рушника наслідком вчиненого ним правопорушення. Вона на­стає за таких умов: 1) протиправної поведінки (дії чи без­діяльності) боржника; 2) шкідливого результату такої по­ведінки (збитків); 3) причинного зв'язку між протиправ­ною поведінкою і шкодою; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду.

Протиправною є така поведінка, яка порушує приписи закону чи іншого нормативного акту або виразилась у неви­конанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання або в заподіянні позадоговірної шкоди життю, здоров'ю або майну особи. При цьому порушуються не лише норми об'єктив­ного права, але й суб'єктивне право тієї чи іншої особи. На­приклад, якщо майну власника заподіяно шкоду, то він об­межується у своїх можливостях повною мірою володіти, користуватись і розпоряджатись своїм майном, тобто пору­шується його суб'єктивне право власності. Загалом будь-яке заподіяння шкоди іншій особі є протиправним, крім випад­ків, передбачених законом. Так, не підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, якщо при цьо­му не були перевищені її межі. Сутність поняття необхідної оборони розкривається у ст. 15 КК України.

Шкода є другою неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків. Шкода може бути нанесена особистим або майновим благам. Тому розрізняють майнову і немайнову (наприклад, моральну) шкоду. Грошовий вираз майнової шкоди називають ще збит­ками. Доведення розміру збитків, заподіяних неправомірною поведінкою боржника, покладається на кредитора. Звичайно, на практиці це не завжди легко зробити, особливо у сфері взаємовідносин між організаціями. Тому дуже важливо у всіх підрозділах підприємства налагодити чіткий облік вико­нання зобов'язань як його контрагентами, так і самим під­приємством, а також обробку відповідних первинних доку­ментів, необхідних для розрахунку заподіяної шкоди.

Однією з необхідних умов цивільно-правової відпові­дальності є наявність безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника і збитками потерпілої сторони. Мається на увазі, що протиправна дія або бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої особи,- наслідком протиправної по­ведінки заподіювача. Наприклад, наїздом автомашини нане­сено шкоду огорожі власника будинку. Тут між діями влас­ника автомашини і матеріальною шкодою власника будинку існує безпосередній причинний зв'язок.

Для покладення відповідальності у формі відшкодування збитків, окрім зазначених вище трьох умов - протиправності, збитків і причинного зв'язку, необхідна ще одна умова - вина заподіювача. Вина в цивільному праві розглядається як пси­хічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків.

На відміну від інших галузей права (наприклад, кри­мінального), в яких закладено принцип невинності, в цивіль­ному праві діє припущення (презумпція) вини особи, яка вчинила правопорушення. Відповідно до ст. 209 Цивіль­ного кодексу особа, яка не виконала зобов'язання або вико­нала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини (умислу або не обережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Відсут­ність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання. При заподіянні позадоговірної шкоди той, хто її заподіяв, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду за­подіяно не з його вини (ч. 2 ст. 440 Цивільного кодексу). Отже, кредитор не повинен доводити наявність вини борж­ника в порушенні зобов'язання. Навпаки, боржник вважа­ється винним у цьому порушенні доти, доки не доведе від­сутності своєї вини.

За загальним правилом, форма вини боржника — умисел чи не обережність — не впливає на обсяг його відповідаль­ності, яка повинна бути повною. Проте в порушенні договору може бути винним сам кредитор. Коли невиконання або не­належне виконання зобов'язання обумовлено умислом або не обережністю кредитора, боржник звільняється від відпо­відальності, якщо інше не встановлено законом (ст. 210 Ци­вільного кодексу). Іноді невиконання виникає з вини обох сто­рін. Тоді суд, арбітражний або третейський суд відповідно до ступеня вини кожної із сторін зменшує розмір відпові­дальності боржника. Відповідальність боржника може бути зменшена також у тому разі, коли кредитор навмисно або з не обережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, або не вжив заходів до їх зменшення.

Якщо в договірних зобов'язаннях на обсяг відповідаль­ності боржника впливає вина кредитора у будь-якій формі (умисел, груба чи легка не обережність), то в зобов'язаннях із заподіяння шкоди проста не обережність потерпілого не впливає на відповідальність заподіювача. Це випливає із ст. 454 Цивільного кодексу: якщо груба не обережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (за вини заподію­вана шкоди — і залежно від ступеня його вини) розмір від­шкодування повинен бути зменшений або у відшкодуванні шкоди повинно бути відмовлено. Суд може зменшити роз­мір відшкодування шкоди, заподіяної громадянином, залеж­но від його майнового стану.

Для покладення на боржника відповідальності у формі неустойки (штрафу або пені) кредиторові досить довести, що поведінка боржника була протиправною, а вина його при­пускається доти, поки він не доведе відсутності своєї вини у порушенні зобов'язання.

Особливістю цивільно-правової відповідальності є те, що вона може наставати й без вини, якщо це передбачено зако­ном або договором. Так, згідно із ст. 212 Цивільного кодексу, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Це означає, що при не­можливості організації розрахуватися з кредиторами через відсутність коштів на її рахунку в банку вона не звільняється від відповідальності, якщо навіть доведе, що її нинішні фінан­сові труднощі викликані несправністю її контрагентів.

Відповідальність без вини настає також за шкоду, запо­діяну джерелом підвищеної небезпеки. Відповідно до ст. 450 Цивільного кодексу, організації та громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною для оточення небезпекою (тран­спортні чи промислові підприємства, будови, власники автомобілів та ін.), зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шко­да виникла внаслідок непоборної сили або умислу потерпі­лого.

Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену ймо­вірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею з боку людини, а також діяльність щодо використання, транспортування, зберігання предметів, речових та інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну такими джерелами, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, при мимо­вільному русі автомобіля).

Власником джерела підвищеної небезпеки вважається юридична особа або громадянин, які здійснюють його експлуа­тацію на основі права власності, повного господарського ві­дання, оперативного управління або з інших підстав, наприк­лад, договору оренди, довіреності тощо. Не вважається влас­ником джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідаль­ності перед потерпілим особа, яка управляє цим джерелом внаслідок трудових відносин з його власником (водій, опе­ратор та ін.). Якщо джерело підвищеної небезпеки належить. організації - юридичній особі, то вона й відповідає за запо­діяну шкоду, але в порядку регресу (зворотної вимоги) може перекласти відшкодовані потерпілому збитки на винного пра­цівника (наприклад, водія).

Іноді джерело підвищеної небезпеки виходить з володіння власника внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, внаслідок крадіжки). Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за правилами відповідальності воло­дільців джерел підвищеної небезпеки. Але коли цьому сприяла винна поведінка й самого володільця (не була забезпечена належна охорона тощо), відповідальність може бути покладено на особу, що протиправне заволоділа цим джерелом, і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.

Буває так, що шкода потерпілому завдається внаслідок зіткнення джерел підвищеної небезпеки, що належать різним особам. В цьому разі володільці несуть солідарну відповідаль­ність перед потерпілим, незалежно від їх вини. Але якщо шкода заподіюється й самим джерелам підвищеної небезпеки, то питання про відповідальність одного володільця пе­ред іншим вирішується на загальних засадах цивільно-правової відповідальності, зазначених у ст. 440 Цивільного кодексу. Це означає, що шкода, заподіяна одному з во­лодільців з вини іншого, відшкодовується винним; при наяв­ності лише вини володільця, якому заподіяна шкода, вона йому не відшкодовується; при наявності вини обох володільців розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного; при відсутності вини володільців у взаємному заподіянні шкоди жоден з них не має права на відшко­дування.

Відповідно до ст. 10 Закону України від 12 травня 1991 р. «Про захист прав споживачів» шкода, заподіяна життю, здо­ров'ю або майну громадянина внаслідок наявності конструк­тивних, рецептурних або інших недоліків товару або резуль­татів виконання робіт, підлягає відшкодуванню продавцем або виробником цього товару (робіт) незалежно від того, чи перебував потерпілий з ним у договірних відносинах. Вони звільняються від відповідальності, якщо доведуть, що шкода виникла внаслідок порушення потерпілим правил користу­вання товаром або його зберігання.

Присуджуючи відшкодування шкоди, завданої майну, суд, арбітражний суд або третейський суд відповідно до обставин зобов'язує заподіювача відшкодувати шкоду в натурі, зокре­ма надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ тощо. Коли ж за обставинами справи відшкодування в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб випра­вити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки непра­вомірних дій заподіювача. Якщо на час виконання рішення про відшкодування шкоди ціни на майно або роботи збільши­лись, потерпілий може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку з заподіянням шкоди його майну.

Особа не несе відповідальності, якщо в її поведінці немає хоча б однієї з ознак цивільного правопорушення: проти-правності, шкоди, причинного зв'язку, вини. Підставами звіль­нення від цивільно-правової відповідальності є, зокрема, ви­падок і непереборна сила. Випадок (казус) має місце тоді, коли психічний стан осо­би, що порушила зобов'язання, характеризується відсут­ністю її вини. При відсутності вини немає й відповідальності, якщо тільки законом чи договором не передбачено відпові­дальності і без вини, наприклад при заподіянні шкоди джере­лом підвищеної небезпеки.

Непереборна сила — це надзвичайна і невідворотна за да­них умов подія (ст. 78 Цивільного кодексу). Непереборною силою вважаються явища стихійного характеру (землетрус, повінь), військові дії, які перешкоджали боржникові виконати зобов'язання. Наприклад, господарство, яке вирощує сіль­ськогосподарську продукцію, звільняється від відповідально­сті за невиконання зобов'язань за договором контрактації, якщо це сталось внаслідок стихійного лиха або інших не­сприятливих умов. Проте в деяких випадках, передбачених законом, і дія непереборної сили не звільняє заподіювача шкоди від відповідальності. Наприклад, авіатранспортне під­приємство повинно відшкодувати шкоду, завдану життю або здоров'ю пасажира при польотах, посадці або висадці з по­вітряного судна, якщо це сталося навіть внаслідок несприят­ливих метеорологічних умов.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.