Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Основні характеристики юридичних спеціальностей

Стаття 2. Адвокат

Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освiту, стаж роботи за спецiальнiстю юриста або помiчника адвоката не менше двох рокiв, склав квалiфiкацiйнi iспити, одержав свiдоцтво про право на заняття адвокатською дiяльнiстю та прийняв Присягу адвоката України.

Адвокат не може працювати в судi, прокуратурi, державному нотарiатi, органах внутрiшнiх справ, служби безпеки, державного управлiння. Адвокатом не може бути особа, яка має судимiсть.

 

Стаття 5. Види адвокатської дiяльностi

Адвокати дають консультацiї та роз'яснення з юридичних питань, уснi i письмовi довiдки щодо законодавства; складають заяви, скарги та iншi документи правового характеру; посвiдчують копiї документiв у справах, якi вони ведуть; здiйснюють представництво в судi, iнших державних органах перед громадянами та юридичними особами; подають юридичну допомогу пiдприємствам, установам, органiзацiям; здiйснюють правове забезпечення пiдприємницької та зовнiшньоекономiчної дiяльностi громадян i юридичних осiб, виконують свої обов'язки вiдповiдно до кримiнально-процесуального законодавства у процесi дiзнання та попереднього слiдства.

Адвокат може здiйснювати й iншi види юридичної допомоги, передбаченi законодавством.

 

Стаття 9. Адвокатська таємниця

Адвокат зобов'язаний зберiгати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємницi є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацiй, порад, роз'яснень та iнших вiдомостей, одержаних адвокатом при здiйсненнi своїх професiйних обов'язкiв.

Данi попереднього слiдства, якi стали вiдомi адвокату у зв'язку з виконанням ним своїх професiйних обов'язкiв, можуть бути розголошенi тiльки з дозволу слiдчого або прокурора. Адвокати, виннi у розголошеннi вiдомостей попереднього слiдства, несуть вiдповiдальнiсть згiдно з чинним законодавством.

Адвокату, помiчнику адвоката, посадовим особам адвокатських об'єднань забороняється розголошувати вiдомостi, що становлять предмет адвокатської таємницi, i використовувати їх у своїх iнтересах або в iнтересах третiх осiб.

 

Стаття 10. Гарантiї адвокатської дiяльностi

Професiйнi права, честь i гiднiсть адвоката охороняються законом. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську дiяльнiсть, вимагання вiд адвоката, його помiчника, посадових осiб i технiчних працiвникiв адвокатських об'єднань вiдомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути допитанi як свiдки.

Документи, пов'язанi з виконанням адвокатом доручення, не пiдлягають оглядовi, розголошенню чи вилученню без його згоди. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатiв у зв'язку з оперативно-розшуковою дiяльнiстю без санкцiї Генерального прокурора України, його заступникiв, прокурорiв Республiки Крим, областi, мiста Києва.

Не може бути внесено подання органом дiзнання, слiдчим, прокурором, а також винесено окрему ухвалу суду щодо правової позицiї адвоката у справi.

Адвокату гарантується рiвнiсть прав з iншими учасниками процесу.

Кримiнальна справа проти адвоката може бути порушена тiльки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Республiки Крим, областi, мiста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримiнальної, матерiальної та iншої вiдповiдальностi або погрожувати її застосуванням у зв'язку з поданням юридичної допомоги громадянам та органiзацiям згiдно з законом.

Стаття 16. Дисциплiнарна вiдповiдальнiсть адвоката

За порушення вимог цього Закону, iнших актiв законодавства України, що регулюють дiяльнiсть адвокатури, Присяги адвоката України рiшенням дисциплiнарної палати квалiфiкацiйно-дисциплiнарної комiсiї до адвоката можуть бути застосованi такi дисциплiнарнi стягнення:

попередження; зупинення дiї свiдоцтва про право на заняття адвокатською дiяльнiстю на строк до одного року; анулювання свiдоцтва про право на заняття адвокатською дiяльнiстю.

Рiшення про накладення дисциплiнарного стягнення може бути оскаржено до Вищої квалiфiкацiйної комiсiї адвокатури або в судовому порядку.

Питання про дисциплiнарну вiдповiдальнiсть адвоката - члена адвокатського об'єднання регулюється також статутом вiдповiдного об'єднання.

№25, 26

Стаття 4. Завдання прокурорського нагляду за додержанням законів

Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань

Стаття 5. Функції прокуратури

Прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до Конституції України та цього Закону покладаються такі функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у

випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять

оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень

у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів

примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи

громадян.

Стаття 6. Принципи організації і діяльності прокуратури

Органи прокуратури України:

1) становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим;

2) здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів;

3) захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак;

4) вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення;

5) діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів.

Стаття 7. Гарантії незалежності прокуратури у здійсненні повноважень

Стаття 20. Повноваження прокурора

При здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право:

1) безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити у приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено; мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну таємницю або конфіденційну інформацію. Письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, в тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій, для вирішення питань, пов'язаних з перевіркою. Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність"

2) вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення;

3) вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз

4) викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.

При виявленні порушень закону прокурор або його заступник у

межах своєї компетенції мають право:

1) опротестовувати акти Прем'єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих Рад, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також рішення і дії посадових осіб

2) вносити подання або протест на рішення місцевих Рад залежно від характеру порушень

3) порушувати у встановленому законом порядку кримінальну справу, дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій;

4) давати приписи про усунення очевидних порушень закону;

5) вносити подання до державних органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли;

6) звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Прокурор (лат. procurare - «керувати, відати чим-небудь, дбати») - головний законний представник звинувачення в країнах цивільного права з системою слідства або в країнах загального права, що взяли змагальний систему. Звинувачення - сторона, що відповідає за виклад доводів проти особи, яка обвинувачується у вчиненні правопорушення, в ході судового розгляду у кримінальній справі. Опції прокурорів у різних країнах різні і багато в чому визначаються історично сформованими умовами.

У Росії прокурор:

бере участь у розгляді справ судами

опротестовує судові рішення, вироки, визначення, а також акти, які видаються різними юридичними особами, якщо вони суперечать закону

бере участь у правотворчої діяльності

збуджує виробництво про адміністративне правопорушення

здійснює нагляд за виконанням законів

№27

Стаття 3. Нотарiус

Нотарiусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освiту (унiверситет, академiя, iнститут) i пройшов стажування протягом шести мiсяцiв в державнiй нотарiальнiй конторi або у нотарiуса, що займається приватною нотарiальною практикою, склав квалiфiкацiйний iспит та одержав свiдоцтво про право на заняття нотарiальною дiяльнiстю. Не може бути нотарiусом особа, яка має судимiсть.

Нотарiус не може перебувати в штатi iнших державних, приватних та громадських пiдприємств i органiзацiй, займатися пiдприємницькою i посередницькою дiяльнiстю, а також виконувати iншу оплачувану роботу, крiм тiєї, яка передбачена абзацом другим статтi 4 цього Закону, а також викладацької i наукової у вiльний вiд роботи час.

Стаття 8. Додержання таємницi вчинюваних нотарiальних дiй

Нотарiуси та iншi посадовi особи, якi вчиняють нотарiальнi дiї, зобов'язанi додержувати таємницi цих дiй.

Стаття 34. Нотаріальні дії, що вчиняють нотаріуси

Нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії:

1) посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності

тощо);

2) вживають заходів щодо охорони спадкового майна;

3) видають свідоцтва про право на спадщину;

4) видають свідоцтва про право власності на частку в

спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя;

5) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів

(аукціонів);

6) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів

(аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися;

7) провадять опис майна фізичної особи, яка визнана безвісно

відсутньою або місце перебування якої невідоме;

8) видають дублікати нотаріальних документів, що зберігаються

у справах нотаріуса;

9) накладають та знімають заборону щодо відчуження нерухомого

майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що

підлягають державній реєстрації;

10) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і

виписок з них;

11) засвідчують справжність підпису на документах;

12) засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови

на іншу;

13) посвідчують факт, що фізична чи юридична особа є

виконавцем заповіту;

14) посвідчують факт, що фізична особа є живою;

15) посвідчують факт перебування фізичної особи в певному

місці;

16) посвідчують час пред'явлення документів;

17) передають заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним

та юридичним особам;

18) приймають у депозит грошові суми та цінні папери;

19) вчиняють виконавчі написи;

20) вчиняють протести векселів;

21) вчиняють морські протести;

22) приймають на зберігання документи.

На нотаріусів може бути покладено вчинення інших нотаріальних

дій згідно із законом.

№28

Стаття 26. Печатка приватного нотаріуса

Приватний нотаріус має печатку із зображенням Державного Герба України, яка містить слова "приватний нотаріус", його прізвище, ім'я та по батькові, назву нотаріального округу. Печатка приватного нотаріуса виготовляється за єдиним зразком та описом, встановленими Міністерством юстиції України, за рахунок коштів приватного нотаріуса в установленому законодавством

порядку.

Стаття 27. Відповідальність приватного нотаріуса

Шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій або недбалості приватного нотаріуса, відшкодовується в повному розмірі.

Стаття 22. Печатка державного нотарiуса

Державний нотарiус має печатку iз зображенням Державного герба України, найменуванням державної нотарiальної контори i вiдповiдним номером.

Стаття 21. Відповідальність державного нотаріуса

Шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних або недбалих дій державного нотаріуса, відшкодовується в порядку, передбаченому законодавством України.

№29

1. Загальна характеристика професії

№21

Розглянемо основні характеристики юридичної професії.

1. Це гуманна професія, тобто спрямована насамперед на забезпечення прав і свобод людини:

· створення організаційних умов для їх реалізації;

· охорону прав і свобод від їх порушень

· захист прав і свобод у випадку їх порушення;

· відновлення порушених прав і свобод.

2. Це соціально значуща професія, тому що пов’язана з державою і правом, важливими соціальними явищами; при цьому часто юристи мають великі владні повноваження.

3. Це високоінтелектуальна професія, оскільки повинна охоплювати всі сфери життя суспільства з урахуванням складних заплутаних юридичних проблем.

4. Це творча професія, оскільки пов’язана з вирішенням нестандартних юридичних ситуацій; при цьому “творчість” не повинна виходити за межі права, що потребує від юриста ще більшого мистецтва, щодо розв’язання юридичних проблем.

5. Це точна професія, тобто вона є діяльністю, яка спирається на конкретні юридичні факти при точному дотриманні законодавства для отримання конкретного результату.

6. Ця професія має організований характер, тому що завдання юриста полягає в організації дотримання юридичних заборон, виконання обов’язків, використання прав.

7. Ця професія має велику свободу і самостійність, оскільки без них неможливо вирішити складні нестандартні ситуації, які виникають у діяльності юриста, але ця свобода повинна перебувати в межах закону.

8. Це відповідальна робота, оскільки завжди пов’язана з долею людей, і помилок не повинно бути. Поняття юридичної професії застосовується безвідносно до того, яку конкретну роботу виконує юрист; воно дає змогу охарактеризувати всі важливі якості юридичної професії. Разом з тим види юридичної роботи різняться за змістом, конкретними функціями, професійними якостями. Тому від юридичної професії необхідно відрізняти юридичні спеціальності, з яких вона складається. Основні юридичні спеціальності — слідчий, суддя, прокурор, адвокат, юрисконсульт,

нотаріус. Спеціалізація — важлива гарантія дотримання законності, яка створює можливість, по-перше, правильно і кваліфіковано вирішувати юридичні питання, по-друге — перевіряти з різних сторін законність і обгрунтованість юридичних рішень (оскільки юридичні дії щодо однієї і тієї самої справи здійснюються різними юридичними органами, наприклад адвокатом і прокурором).

 

 

Спеціаліст по керівництву правовою роботою на підприємстві.

2. Посадові обов'язки

Юрисконсульт бере участь у складанні договорів, візує їх тексти, а також тексти протоколів розбіжностей, організовує, а іноді безпосередньо веде претензійну роботу, готує матеріали і виступає в арбітражі з переддоговірних спорах і т.п. Він веде активну організаційну роботу, яку можна назвати активним консультуванням. Його завдання - шляхом рекомендацій, порад, підготовки пропозицій і пр. сприяти широкому використанню правових норм, коштів для підвищення ефективності роботи всіх ланок організації. Юрисконсульт покликаний звести до граничного мінімуму саму можливість виникнення конфліктних справ, попередити можливе правопорушення в організації. Фахівець даного профілю обов'язково повинен володіти мистецтвом налагодження ділових контактів, умінням переконувати, обгрунтовувати і доводити свою точку зору. Грамотна, чітка, логічна мова є професійно важливою якістю юрисконсульта. Не менш важлива для нього і здатність до письмових заяв текстів різної структури і призначення (наприклад, договорів). Родинна професія - нотаріус.

3. Кваліфікаційні вимоги

Вищу юридичну освіту.

 

 

Основні характеристики юридичних спеціальностей

Слідчий— це спеціаліст-юрист, працівник прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, який готує кримінальну справу для подальшого розгляду її в суді. Ця підготовка полягає в тому, що слідчий визначає, чи є конкретний випадок злочином. Якщо це злочин, то слідчий встановлює осіб, які скоїли його або причетні до його скоєння, а також обставини скоєння злочину. Після завершення попереднього слідства слідчий передає кримінальну справу до суду, де здійснюється судове слідство, перевіряються і підтверджуються дані генерального слідства. Потім суд виносить виправдні або обвинувальні вироки і визначає конкретну міру покарання винного. Проведення попереднього слідства кількома відомствами зумовлене різним характером кримінальних справ, їх значущістю для суспільства. Від попереднього слідства необхідно відрізняти дізнання.

Дізнання — це первинні невідкладні слідчі дії оперативно-пошукового характеру, які здійснюють оперативні працівники міліції та інші посадові особи, зазначені у кримінально-процесуальному законі, з метою закріплення слідів злочину та затримання злочинця після скоєння ним злочину (затримання по “гарячих” слідах). Найчастіше дізнання здійснюють інспектори карного розшуку.

Це працівники міліції, які розкривають злочини, розшукують злочинців, допомагають слідчим розслідувати злочини, виконують роботу, пов’язану із запобіганням вчинення злочинів. За змістом їх робота близька до роботи слідчого. У свою чергу, близькою до роботи інспектора карного розшуку є робота інспектора з боротьби з економічними злочинами. Розглянемо основні види діяльності слідчого, інспектора кримінального розшуку та інспектора з боротьби з економічними злочинами.

Пошуково-пізнавальна діяльність. Спрямована на відшукування необхідних фактів, які стосуються злочину, та осіб, які його скоїли.

Реконструктивна діяльність. Спрямована на відтворення подій скоєного злочину на підставі встановлених фактів.

Засвідчувальна діяльність. Спрямована на перевірку, оцінювання і закріплення знайдених фактів, після чого вони стають юридичними доказами.

Організаційна діяльність. Передбачає управління роботою слідчого, інспектора кримінального розшуку, інспектора з боротьби з економічними злочинами, поведінкою учасників розслідування (звинувачуваного, свідка), а також координацію діяльності суб’єктів розслідування.

Комунікативна діяльність. Передбачає спілкування слідчого з іншими учасниками і суб’єктами попереднього розслідування.

Суддя — це державна посадова особа, яка здійснює правосуддя, тобто виносить від імені держави остаточне рішення щодо юридичної справи. Діяльність судді має різнобічний характер. Існує спеціалізація справ і судових органів (наприклад, арбітражні, військові суди).

Основне завдання суду полягає у винесенні справедливого рішення по юридичній справі на основі глибокого всебічного дослідження всіх доказів та відповідно до чинного законодавства.

Судова діяльність є центральною ланкою юридичної роботи, оскільки суд завершує юридичну справу, тобто визнає громадянина винним чи невинним, визначає наявність чи відсутність у громадянина прав.

До основних видів судової діяльності належать такі:

· реконструктивна — аналіз зібраної у процесі судового розслідування інформації з метою відтворення об’єктивної картини юридичної справи і подальшого винесення справедливого за конного рішення;

· організаційна — управління роботою судді, судовим процесом;

· засвідчувальна — передавання зібраної інформації в передбаченій законом формі (наприклад, протокол, вирок, рішення).

Прокурор — це державна посадова особа, яка здійснює нагляд за точним дотриманням закону державними органами та громадянами, а також підтримує державне звинувачення в суді по кримінальних справах. Це особа, яка відповідає перед державою за стан законності, є її охоронцем, здійснює вищий нагляд за її дотриманням.

Вищий нагляд за дотриманням законності означає таке:

· повноваження прокурору безпосередньо надає Верховна Рада;

· робота прокурора поширюється на всі сфери юридичної практики, тобто на слідство, роботу міліції, установ, що виконують покарання, а також на всі державні сфери суспільного життя.

Основним засобом реагування прокурора на порушення законності є винесення протесту, тобто письмового документа, що передає вимогу про необхідність застосування заходів для подолання пору- шення закону. Протест направляється до органу (посадової особи), який порушив закон. Окрім того, у разі потреби прокурор може порушити кримінальну справу стосовно винних чи вимагати від відповідних органів застосування до винних заходів адміністративного чи дисциплінарного впливу, а в окремих випадках безпосередньо ліквідувати порушення законності, наприклад своїм рішенням звільнити незаконно заарештовану особу.

Розрізняють такі види діяльності прокурора:

· пошукову — виявлення порушень законності;

· організаційну — недопущення порушення законності;

· засвідчувальну — передавання відповідним органам інформації

у письмовій формі.

Нотаріус — це юрист, який здійснює юридичну діяльність, пов’язану з перевіркою достовірності документів, виконує дії, що підтверджують їх реальність, і на основі цього надає їм юридичної сили. У результаті дій нотаріуса копії документів стають юридично достовірними документами. Дії, що виконуються у присутності нотаріуса, набирають характеру достовірності, істинності (наприклад, заповіт, що передається нотаріусу).

Окремі юридичні дії вважаються здійсненими тільки в разі підтвердження нотаріусом (наприклад, купівля-продаж автомобіля).

До видів діяльності нотаріуса належать такі:

· пошуково-пізнавальна — дослідження поданих нотаріусу документів;

· комунікативна — спілкування нотаріуса з громадянами, які звертаються до нього;

· засвідчувальна — підтвердження реальності та законності документів і дій.

Адвокат — це юрист, який подає правову допомогу громадянам і

організаціям.

Особливість роботи адвоката полягає в тому, що на відміну від слідчого, прокурора, судді, які захищають інтереси держави, він захищає інтереси своїх клієнтів, виконує дії відповідно до їх доручень. Адвокат допомагає громадянам та організаціям правильно формулювати їх законні вимоги, юридично правильно передавати їх, визначає найефективніші шляхи захисту прав. Значне місце в роботі адвоката займає його участь у попередньому і судовому слідстві; він забезпечує дотримання прав звинуваченого, змагальний судовий процес, який передбачає всебічність, повноту і об’єктивність розгляду справи. Захищаючи клієнта, адвокат під час кримінального процесу дає йому юридичні поради, складає прохання органам слідства і суду. Окрім того, виступає на судовому засіданні, передає докази невинності чи пом’якшення вини підсудного. Особливість роботи адвоката полягає в тому, що його відносини з клієнтом будуються на основі договору доручення, за яким адвокату доручається вести справи клієнта.

Розрізняють такі основні види діяльності адвоката:

· пошукову — пошук фактів для пом’якшення вини підсудного чи доказу його невинності;

· організаційну — організація дій клієнта та учасників процесу, яких запрошує адвокат;

· комунікативну — спілкування з учасниками процесу.

Юрисконсульт — це юрист, який працює в державній чи недержавній установі та виконує функції правового забезпечення її діяльності. Робота юрисконсульта близька до роботи адвоката: вони дають консультації, складають необхідні юридичні документи, виступають у суді. Особливість роботи юрисконсульта полягає в тому, що він намагається запобігти можливим правопорушенням у власній організації. Основне завдання юрисконсульта — шляхом рекомендацій, порад, пропозицій щодо правових питань сприяти широкому використанню правових засобів для підвищення ефективності роботи організації.

Основними видами діяльності юрисконсульта є такі:

· організаційна — організація правової роботи в установі, закладі та підприємстві;

· комунікативна — спілкування з працівниками установи, а також з юристами інших організацій;

· засвідчувальна — візування правових документів на підприємстві.

№1, 2 Поняття професійної етики юриста, Етика як критерій професійної діяльності

Етика вивчає мораль і духовні засади суспільства. Різновидом професійної етики є юридична етика. Юридична етика – різновид професійної етики, що складається з сукупності моральних та духовних норм поведінки суб’єктів юридичної діяльності. Правнича етика – наука, вчення про морально-правові вимоги у юридичній діяльності. Виступає зовнішнім проявом правової культури юриста, який виступає засобом розв’язання етичних проблем юриспруденції за допомогою внутрішнього імперативу, службового обв’язку. Предметом правничої етики виступає професійна мораль юриста. Професійна етика юриста - є практичним виявом і втіленням етики права у юридичну діяльність, передбачає і дії правника, не пов'язані з правом, його професією чи виконанням службових обов'язків. Загалом ці три визначення можна ототожнити. Мораль – сукупність норм та принципів, які спрямовані на врегулювання поведінки людей у відповідності до понять добра і зла та підтримуються традиціями, вихованням, суспільною думкою тощо. Мораль і право пов’язані між собою. Вони мають спільні риси: 1)регулюють норми поведінки; 2) в їх основі лежить «справедливість». Різні ознаки: 1) правові норми носять нормативний характер і забезпечуються державою. Змістом правої етики є поєднання моралі і права (позитивного та природного права). Елементи правої етики - 1) моральна свідомість; 2) відповідні принципи, норми, ідеали; 3) моральні відносини; 4) моральна поведінка. Моральна свідомість визначає моральні відносини та моральну поведінку юриста. Структура етичної культури юриста: 1) наявність у юриста етичних почуттів, знань, потреб; 2) перетворення етичних почуттів, знань потреб в моральних устоях, переконаннях, набуття юристом звички давати моральну оцінку чужої поведінки; 3) готовність юриста діяти керуючись етичними знаннями і переконаннями, тобто чинити по совісті. Головне моральне правило юриста: «Любити ближнього свого, як самого себе», тобто юрист має для особи, що до нього звернулася, зробити все, що не заборонено законом і що він міг зробити для себе сам, маючи відповідні знання та навички. Рівні прояву етики юриста: 1) ставлення юриста до своєї професійної діяльності та її результатів; 2) відносини з колегами по роботі; 3) відносини з клієнтами, підсудними, потерпілими в процесі вирішення юридичної справи. Основні моральні принципи без яких не може відбутись сучасний юрист: 1) усвідомлення власної місії; 2) дотримання законності; 3) повага до честі і гідності кожної особи; 4) справедливість; 5) ввічливість; 6) делікатність; 7) коректність; 8) чесність; 9) совість; 10) самодисципліна; 11) співчуття та чуйність.

 

№3 Національні та міжнародно-правові засади юридичної етики

На цей час існує більше десятка міжнародних та національних документів, присвячених етичним аспектам правової сфери. Це Загальна декларація прав людини; Деонтологічний кодекс, прийнятий на пленарному засіданні дванадцяти делегацій Європейського співтовариства в жовтні 1988 р. у Страсбурзі; Кодекс поведінки службових осіб із підтримки правопорядку (34 сесії Ген. Асамблеї ООН 17гр. 1979р.); Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою (40 сесія ООН 29 листопада 1985р.); Звід принципів, захисту осіб, підданих затриманню або позбавленню волі у будь-якій формі (43 сесія ООН 9гр. 1988р.); Основні положення про роль адвокатів(8 конгрес ООН) по запобіганню злочинам 1сер. 1990р.).

Найважливішим вітчизняним офіційним джерелом юридичної етики є Конституція України, статтею 62 якої закріплена презумпція невинуватості, як найважливішого принципу судочинства, безсумнівно є великим морально-етичним досягненням. Також важливим є положення про звільнення від відповідальності особи за відмову від дачі показань щодо себе, членів своєї родини і близьких родичів, що знайшло своє закріплення в ст. 63. До офіційних джерел юридичної етики варто віднести деякі Закони України (Закон України «Про адвокатуру», прийнятий 19 грудня 1992 р.), Укази Президента (Указ Президента від 30 вересня 1999 р. «Про деякі міри щодо підвищення рівня роботи адвокатури», що затвердив Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури), Постанови Кабінету Міністрів (Постанова КМУ від 14 травня 1999 р. № 821 «Про твердження порядку оплати праці адвокатів по наданню громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави»). До офіційних джерел юридичної етики варто також віднести рішення Конституційного Суду України. Зокрема, рішення від 16 жовтня 2000 р. за N 13-рп/2000, що розширив коло осіб, які допускаються до виконання функцій із захисту прав громадян у кримінальних справах. Будучи чисто правовим по своїй суті, рішення торкається маси етичних питань, що потребують регулювання. Також це: ст. 22 КПК та ст. 15 ЦПК, у яких зафіксована вимога всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи; Ст. 60 КУ, ст. 20 про міліцію, ст. 35 про службу безпеки України – принцип, що ніхто не зобов’язаний виконувати злочинні накази. Принципи національного законодавства: 1) принцип незалежності суддів і підкорення їх виключно закону; 2) забезпечення підозрюваним, обвинуваченим права на захист; 3) презумпція невинуватості; 4) забезпечення прав особи на свободу і особисту недоторканість; 5) невтручання в особисте і сімейне життя особи.

Корпоративні деонтологічні документи. Сюди слід віднести рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії з результатів розгляду скарг на місцеві КДК.

Нарешті, дисциплінарна практика місцевих кваліфікаційно-дисциплінарних комісій.

 

№4 Кодекси юридичної етики, їх загальна характеристика

Кодекс професійної етики юриста – це система моральних принципів, які лежать в основі діяльності юристів і слугують його світоглядним та методологічним орієнтирами. Якщо процесуальне законодавство визначає форму і зміст впровадження у справі, то правнича етика визначає моральну основу поведінки юриста у відповідній справі. Кодекс професійної етики нотаріусів України - визначає професійні та морально-етичні стандарти нотаріальної діяльності і особистої поведінки нотаріусів, розуміння нотаріальною спільнотою публічно-правового призначення та відповідального характеру нотаріальної діяльності, а також високих вимог до виконання професійного обов’язку нотаріуса. Закон України "Про адвокатуру" передбачає дотримання Правил адвокатської етики як одного з основних зобов'язань адвоката, які він бере на себе, складаючи Присягу адвоката України. Вони покликані слугувати системою орієнтирів для адвокатів України при збалансуванні, практичному узгодженні ними своїх багатоманітних професійних прав і обов'язків відповідно до статусу, основних завдань адвокатури та принципів її діяльності, визначених Конституцією України, Законом України "Про адвокатуру" та іншими законодавчими актами України, а також мають закріпити єдину систему критеріїв оцінки етичних аспектів поведінки адвоката у дисциплінарному провадженні кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури при оскарженні дій адвоката як таких, що порушують присягу адвоката через порушення Правил адвокатської етики. Кодекс професійної етики судді, зазначені в цьому Кодексі норми спрямовані на вирішення етичних питань, пов'язаних зі статусом судді. Ці норми не можуть застосовуватись як підстави дисциплінарної відповідальності суддів і визначати ступінь їх провини. Разом з тим судді мають прагнути додержувати їх у своїй професійній, громадській діяльності та приватному житті заради утвердження незалежності й неупередженості судової влади, зміцнення її авторитету в суспільстві. Загальні правила поведінки державного службовця, ці правила є узагальненням стандартів поведінки та доброчесності державних службовців. Вони ґрунтуються на КУ ( 254к/96-ВР ) та визначених законами України принципах державної служби, спрямовані на створення умов для підвищення авторитету державної служби та зміцнення репутації державних службовців, а також інформування громадян про поведінку, яку вони мають очікувати від державних службовців.

 

№7 Поняття професійного обов’язку юриста

Професійний обов’язок – це сукупність вимог правового і морального характеру, які висуваються до юриста при виконання ним службових повноважень і закріплюються в законах, підзаконних нормативно-правових актах, статутах, кодексах професійної етики тощо. Він є компетенцією юриста, яка чітко встановлюється нормами закону та тісно пов’язана із компетенцією відповідного органу. Суспільний інститут – адвокатура, нотаріат. Працівники юридичної сфери діяльності (адвокати, судді, нотаріуси та співробітники правоохоронних органів (СБУ, органи внутрішніх справ)) при вступі на посаду зобов’язані приймати присягу, щодо виконання покладених на них професійних обов’язків та зберігання професійної або службової таємниці. Так, службовий обов'язок судді визначений у Законі України від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів». Зрозуміло, що службові обов'язки суддів ґрунтуються на певних засадах. Серед них - законність, незалежність від інших гілок влади, непідзвітність іншим гілкам влади, ви­рішальність, належний практичний досвід, віковий ценз, освітній ценз, дієздатність судді, конкурсність, недоторкан­ність, строковість служби, відповідальність, атестаційність, особливе моральне і соціально-побутове забезпечення та ін. Ці принципи істотно впливають на службовий обов'язок судді, змушують його дотримуватися певних меж у поведі­нці і діяльності. Будь-яку службову дію суддя повинен під­порядковувати цим принципам. Службовий обов'язок судді передбачає виконання пев­них функцій у судовій діяльності. Це насамперед вихован­ня поваги до суду і до себе особисто, утвердження презумп­ції невинуватості, збереження службової таємниці, сприян­ня судовому врядуванню тощо.У Законі України від 19 грудня 1992 р. «Про адвокатуру» - визначені службові обов'язки адвоката. Службовий обов’язок адвоката - це сприяння за­хистові прав і свобод громадян, представлення законних інтересів громадян Української держави, іноземних грома­дян, осіб, які не мають громадянства, та юридичних осіб. Адвокат зобов'язаний надавати їм також іншу юридичну допомогу. Для працівників прокуратури службові обов'язки закріп­лені у Законі України від 5 листопада 1991 р. «Про проку­ратуру». Основним службовим обов'язком для працівника прокуратури є прокурорський нагляд за додержанням зако­нів. Тобто об'єктом прокурорського нагляду є все, що становить зміст окремих самостійних видів діяльності юриста: слідча робо­та, судова робота, робота з виконання вироків у криміналь­них справах.

 

№8 Професійна таємниця юриста

Професійна таємниця – це матеріали, документи, інші відомості, якими користується особа в процесі та у зв’язку з виконанням своїх професійних обов’язків, які забороняється розголошувати у будь-якій формі.

Закон «Про статус суддів» зобов'язує суддю не розголошувати відомостей, які становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, а та­кож відомостей про особисте життя, які стали відомі йому під час розгляду справи у судовому засіданні і нерозголошення яких прийнято рішенням закритого судового засі­дання. Проте це не означає, що всі отримані суддею відомості таємні. Це не стосується відомостей, які містять елементи злочину. Тоді у службовому порядку приймається відпо­відне рішення. Виконуючи службові обов'язки, адвокат повинен дотри­муватися професійної таємниці (ст. 9 Закону України «Про адвокатуру») щодо питань, з якими громадянин або юридична особа звернулися до нього, суті консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей. Особливо важливі відомості, які адвокат отримав під час попереднього слідства, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Неприпустимим є викори­стання адвокатом таємниці у власних інтересах чи в ін­тересах третіх осіб. Розголошення адвокатом таємниці ка­рається законом. Нотаріусові забороняється використовувати отриману інформацію в невідповідних цілях, інакше, як у порядку, передбаченому чинним законодавством України. Нотаріусові забороняється розголошувати довірену йому клієнтом таємницю, іншу інформацію з обмеженим доступом, визначену Законами України “Про інформацію ” та “Про державну таємницю ”, а також використовувати таку інформацію у власних інтересах або в інтересах інших осіб шляхом порад чи рекомендацій.

 

 

№9 Присяга юриста

Особа, яка вперше починає займатися нотаріальною діяльністю, в управлінні юстиції в урочистій обстановці приносить присягу: "Урочисто присягаю виконувати обов'язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з законом і совістю, поважати права і законні інтереси громадян і організацій, зберігати професійну таємницю і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса ". Коли нотаріус в урочистій обстановці, яка настроює його на високу вимогливість до себе, дає присягу, він відчуває моральну відповідальність перед собою і людьми. Це - суто психологічний аспект, який змушує людину поводитись чесно, сумлінно, згідно з її совісті. Для належного виконання службового обов'язку кож­ний адвокат України дає обітницю такого змісту: «Я, бе­ручи на себе обов'язки адвоката, урочисто клянусь: у своїй професійній діяльності суворо додержуватися зако­нодавства України, міжнародних актів про права і свободи людини, правил адвокатської етики; з високою громадською » відповідальністю виконувати покладені на мене обов'язки, бути завжди справедливим і принциповим, чесним і уважним до людей, суворо зберігати адвокатську таємницю, всюди і завжди берегти чистоту звання адвоката, бути вірним Присязі». Юрист, котрого вперше Президент призначає суд­дею, в урочистій обстановці дає обітницю, про яку йдеться у ст. 10 Закону України від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів»: «Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об'єктивним і справедливим».

 

№10, 11 Наслідки порушення вимог професійної етики, Юридична відповідальність за порушення вимог професійної етики представниками різних юридичних професій

Недодержання юридичних вимог професійної етики тягне за собою можливість застосування до порушника заходів юридичної відповідальності, а саме – дисциплінарної та кримінальної, аж до виключення з юридичної професії. Порушення правил поведінки державними службовцями є підставою для застосування до них дисциплінарних стягнень, передбачених Кодексом законів про працю України ( 322-08 ), а також Законами України "Про державну службу" ( 3723-12 ) та "Про боротьбу з корупцією" ( 356/95-ВР ). Державні службовці, які здійснюють керівництво іншими державними службовцями або контролюють їх роботу, зобов'язані вживати заходів щодо дотримання ними Загальних правил поведінки відповідно до законодавства та в межах повноважень. Повинні самі або пропонувати керівнику вищого рівня застосовувати відповідні дисциплінарні заходи за їх порушення. За порушення нотаріусом норм цього Кодексу професійної етики до нього можуть бути застосовані такі заходи громадського впливу: громадське зауваження; громадська догана. У разі застосування до нотаріуса заходів громадського впливу більше двох разів протягом календарного року загальні збори нотаріусів регіону можуть звернутися до відповідного управління юстиції з поданням про зупинення діяльності цього нотаріуса, а за наявності підстав, передбачених законодавством – про позбавлення його права на зайняття нотаріальною діяльністю. За порушення Правил адвокатської етики до адвоката можуть бути застосовані заходи дисциплінарної відповідальності в порядку, передбаченому чинним законодавством про адвокатуру.

 

№12 Поняття та види правової культури

На листку

 

№13 Правова культура особистості

На листку

 

№14 Особливості правової культури, свідомості та мислення професійного юриста

На листку

 

№16 Відмінності між буденною, професійною та науковою правовою культурою та свідомістю

Виділено такі структурно складові рівні правової культури як: побутовий (буденний); професійний (спеціальний); теоретичний. Побутовий рівень правової культури зупиняється на поверхні правових явищ, її узагальнення неглибокі. За її допомогою неможливо правильно осмислити і оцінити всі сторони правової практики. Вона, не піднімаючись до рівня теоретичних узагальнень, використовується людьми у їх повсякденному житті при виконанні юридичних обов'язків і реалізації суб'єктивних прав. Професійний рівень правової культури формується у тих осіб, які спеціально зайняті правовою діяльністю, наприклад юристи. Всебічне і повне усвідомлення суті і змісту правових явищ під силу лише фахівцям, що мають правову культуру на певному теоретичному рівні. Теоретична правова культура являє собою сукупність наукових знань про сутність, характер і взаємодію правових явищ у цілому, всього механізму правового регулювання, всього правового життя суспільства, є безпосереднім ідеологічним джерелом права. Правосвідомість розглядають як вид (форму) суспільної свідомості, що криє в собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій і компетенцій, а також уявлень і настанов, які характеризують ставлення людини, суспільних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, форм і методів правового регулювання. Правова свідомість може поділятися на: буденну; професійну; наукову. Буденна свідомість — сукупність знань, ідей, теорій, концепцій, почуттів, емоцій та інших ідеологічних і психологічних якостей основної маси громадянського суспільства відносно чинного та бажаного права і правової системи. Професійна свідомість характеризується як сукупність юридичних професійних правових знань, почуттів, емоцій, оцінок, настанов, мотивів, що характерні для представників відповідної групи та формуються завдяки професійній діяльності й навчанню.

Наукова свідомість — сукупність наукових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і почуттів юристів-науковців відносно чинної та бажаної правової системи громадянського суспільства.

№19 Правова інформація: поняття, види, джерела

Правова інформація - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо. Джерелами правової інформації є Конституція України( 254к/96-ВР ), інші законодавчі і підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань. З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів всім громадянам держава забезпечує видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після набрання ними чинності. (ЗАКОН УКРАЇНИ Про інформацію (ст.22) м.Київ, 2 жовтня 1992 року N 2657-XII). Вона може бути систематизована за нормативністю: нормативна і ненормативна правова інформація. Нормативна інформація передбачає закріплення в нормативних джерелах права-законах, підзаконних актах, нормативних інтерпретаційних актах і т.п. Даний вид правової інформації містить відомості узагальненого, не персоніфікованого характеру і передбачає багаторазове застосування суб'єктами. Ненормативна інформація міститься в актах правозастосування і включає в себе відомості про конкретні юридично значимих поведінкових актах, скоєних конкретними особами. Ненормативна інформація значима тільки для тих осіб, до яких вона адресована. Документи, що містять ненормативну інформацію, відносяться до одноразово вживаних. Правова інформація може бути систематизована за джерелом вирази:

· Правова інформація, що міститься в актах національного законодавства;

· Правова інформація, що міститься у міжнародних актах.

Правова інформація може бути систематизована за формою носія:

· Документальна правова інформація - закони, підзаконні акти, інтерпретаційні акти, документальні акти правозастосування; конклюдентні правова інформація - сигнали регулювальника дорожнього руху;

· Правова інформація на машинних носіях - перфострічки, перфокарти і т.д.;

· Правова інформація на електронних носіях - дискети, диски, доступ до Інтернету і т.д.;

Правова інформація може бути систематизована за формою допуску:

· Відкритого доступу - загальнодоступна;

· Обмеженого доступу конфіденційна

 

№20 Наукова та навчальна правова інформація

 

№21 Юристи і політика. Принцип позапартійності окремих категорій професійних юристів

Зошит

 

№22 Естетична культура в юридичній діяльності

Зошит

 

№23 Службовий етикет юристів

Зошит

 

№24 Зовнішній вигляд юриста

Зошит

Кожен юрист сам створює свій імідж. Головне, щоб він керувався почуттям міри і усвідомленням того, що є представником держави для всіх тих, хто звернувся до нього за юридичною допомогою. Закон України “ Про прокуратуру ” стаття 53 Формений одяг працівників прокуратури: працівники прокуратури, яким присвоєно класнi чини, мають єдиний формений одяг з вiдповiдними відзнаками, що видається безкоштовно. Закон України “Про Конституційний Суд України” стаття 10 Форма одягу та нагрудний знак судді Конституційного Суду України: суддя Конституцiйного Суду України при вiдправленнi своїх обов'язкiв на пленарному засiданнi, на засiданнi Конституцiйного Суду України та в Колегiї суддів Конституційного Суду України повинен бути одягнений у мантiю. Суддя Конституцiйного Суду України має нагрудний знак, опис i форма якого затверджуються Верховною Радою України.

 

№25 Естетична культура та зовнішній вигляд студента юридичного факультету

Студент повинен мати почуття прекрасного. Він не може не зважати на те, яке враження він справляє на людей своєю зовнішністю. В одязі він повинен віддати перевагу діловому стилю. У контакті з клієнтами, колегами важливо все: вираз обличчя, підстрижені нігті і волосся, одяг, його стан, вміння вільно почувати себе в ньому. В умовах соціально-неоднорідного суспільства студенту доводиться спілкуватися з людьми, які відрізняються за своїм матеріальним становищем, проте на всіх він повинен робити приємне враження. Неможливо розробити перелік рекомендацій, що стосуються, наприклад, одягу, зачіски студента. Кожен студент сам створює свій імідж. Головне, щоб він керувався почуттям міри і усвідомленням того, що є представником держави в майбутньому і освіти сьогодні. Естетична к-ра в зошиті.

 

№28 Види нормативно-правових актів в Україні

Нормативно-правовий акт — офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин.

Види нормативно-правових актів за юридичною чинністю:

• закони; •підзаконні нормативні акти.

Види нормативно-правових актів за сферою дії: • загальні; • спеціальні; • локальні.

Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення: • акти встановлення норм права; • акти заміни норм права; • акти скасування норм права.

Види нормативно-правових актів за галузями законодавства: • цивільні; • кримінальні; • адміністративні; • кримінально-процесуальні; • адміністративно-процесуальні та ін.

Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Адміністративний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс та ін.).

Види правових актів за суб'єктами нормотворчості в Україні:

Верховна Рада України — закони і постанови,

Верховна Рада Автономної Республіки Крим -- постанови (з питань, що носять нормативно-правовий характер) / рішення (з питань організаційно-розпорядчого характеру);

Президент України — укази (нормативні та ненормативні) / розпорядження;

Кабінет Міністрів України — постанови і розпорядження;

керівники міністерств і відомств — нормативні накази, інструкції, розпорядження, положення, вказівки міністра;

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим — постанови, рішення і розпорядження,

голови місцевих (обласних і районних) державних адміністрацій — розпорядження;

місцеві ради народних депутатів, їх виконавчі комітети -рішення і нормативні постанови; керівники їхніх управлінь і відділень — нормативні накази;

адміністрація державних підприємств, установ, організацій -нормативні накази, статути, положення та інструкції.

 

№29 Реквізити, структура та текст нормативно-правового акту

Реквізити: Проект закону чи іншого правового акта повинен містити ряд обов'язкових реквізитів. Перш за все, це повна назва суб'єкта нормотворення: Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України; Міністерство фінансів України тощо. Далі зазначається вид нормативного акта: закон, указ, постанова, наказ тощо. Також зазначаються: дата прийняття (затвердження) акта; місце прийняття акта (у разі необхідності); власний номер нормативно-правового акта; посада та прізвище посадової особи, яка підписала акт; код нормативно-правового акта за Єдиним державним реєстром. При цьому дата, місце, номер, посада та прізвище, а також код акта зазначаються лише після його офіційного прийняття. Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи. Основні структурні елементи нормативно-правового акта:

1. Преамбула — вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обгрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.

2. Пункти, статті — містять вихідні одиниці нормативно-правового акта — нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.

Статті можуть поділятися на частини, а пункти — на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю — «ст.», а частини (абзаци) статей — «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.

3. Глави — є у великих за обсягом нормативно-правових актах.

4. Розділи — об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи — у глави.

5. Частини — найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу.

 

 

№1 Загальна характеристика системи національного законодавства про освіту

Система національного законодавства про освіту складається з Законів України, Указів президента, постанов КМУ тощо. Найважливіші нормативно-правові акти, які характеризують систему освіти в Україні є: Закон України «Про освіту», Закон України «Про загальну середню освіту», Закон України «Про вищу освіту», Закон України «Про професійно-технічну освіту», Закон України «Про дошкільну освіту», Закон України «Про позашкільну освіту» та ряд інших законів. Законодавство України про освіту базується на Конституції України і складається з цього Закону, інших актів законодавства України. Завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України.

 

№2 Закон України «Про освіту», його структура і зміст

Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування свідомих громадян, збагачення інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення кваліфікованими фахівцями.

Принципи освіти як основоположні засади на яких ґрунтується державна освітянська політика та за допомогою яких визначаються напрямки розвитку освітянської галузі. Принципи освіти: доступність освітянських послуг; гуманізм та демократизм освіти; зв'язок освіти із світовою і національною культурою; незалежність освіти від політичних партій, громадських та релігійних організацій; науковий та світський характер освіти; інтеграція з наукою та виробництвом; єдність та наступність системи освіти тощо. Закон «Про мови» від 28 жовтня 1989р., у відповідності до нього навчально-виховна робота у закладах ведеться українською мовою, але у місцях проживання більшості громадян інших національностей можуть використовуватися поряд з української і інші національні мови. 14 грудня 1999р. Конституційний Суд України прийняв закон про застосування української мови, в цьому рішенні, у місцях компактного проживання національних меншин, в навчальному процесі може використовуватися національна мова більшості населення.

Структура закону складається із 7 розділів: ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ, СИСТЕМА ОСВІТИ, УЧАСНИКИ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ, ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ, МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНА БАЗА НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ, МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО, МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОСВІТУ.

 

 

№3 Закон України «Про вищу освіту», його структура та зміст

Цей Закон спрямований на врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної підготовки громадян України. Він встановлює правові, організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях.

Ст. 3 цього закону визначає принципи державної політики в галузі освіти: доступність та конкурсність; інтеграція системи вищої освіти у світову систему вищої освіти; наступність процесу здобуття вищої освіти; незалежність освіти тощо. Метою вищої освіти у відповідності до положення ст. 42 ЗУ «Про освіту» є забезпечення фундаментальної, наукової, практичної підготовки. Здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх інтересів, а також перепідготовка та підвищення кваліфікації. ЗУ «Про вищу освіту» ст. 22 визначає мету ВНЗ: забезпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти, підготовка фахівців для потреб України. Ст. 16 ЗУ «Про вищу освіту», до системи вищої освіти відносяться: вищі навчальні заклади всіх форм власності; інші юридичні особи, що надають освітні послуги у галузі вищої освіти; органи, які здійснюють управління у галузі вищої освіти(вища атестаційна комісія, самоосвіта, бібліотеки).

Структура цього закону складається із положень 14 розділів: ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ, СТРУКТУРА ВИЩОЇ ОСВІТИ. ДОКУМЕНТИ ПРО ВИЩУ ОСВІТУ, СТАНДАРТИ ВИЩОЇ ОСВІТИ, УПРАВЛІННЯ У ГАЛУЗІ ВИЩОЇ ОСВІТИ, ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ, УПРАВЛІННЯ ВИЩИМ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ, ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ, УЧАСНИКИ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ, ПІДГОТОВКА НАУКОВИХ І НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ, НАУКОВА І НАУКОВО-ТЕХНІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ, ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ, МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИЩУ ОСВІТУ, ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ.

 

№4 Система та структура вищої освіти в Україні

Вища освіта - рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.

За ст. 6 ЗУ «Про вищу освіту»: До структури вищої освіти входять освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні: 1) освітні рівні: неповна вища освіта; базова вища освіта; повна вища освіта; 2) освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст, магістр.

За ст. 16 ЗУ «Про вищу освіту»: Систему вищої освіти складають: вищі навчальні заклади всіх форм власності; інші юридичні особи, що надають освітні послуги у галузі вищої освіти; органи, які здійснюють управління у галузі вищої освіти(КМУ, Вищою атестаційною комісією України; органами влади Автономної Республіки Крим; органами місцевого самоврядування; власниками вищих навчальних закладів; органами громадського самоврядування.).

 

№5 Поняття та система державних стандартів вищої освіти в Україні

Стандарт вищої освіти - сукупність норм, які визначають зміст вищої освіти, зміст навчання, засіб діагностики якості вищої освіти та нормативний термін навчання (за ст. 1 ЗУ «Про вищу освіту»). Ст. 11-12 ЗУ «Про вищу освіту» розкривають зміст державних стандартів вищої освіти в Україні: Систему стандартів вищої освіти складають державний стандарт вищої освіти, галузеві стандарти вищої освіти та стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів. Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти та професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів незалежно від їх типів, рівнів акредитації та форм навчання.

Державний стандарт вищої освіти містить складові: перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями; перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями; вимоги до освітніх рівнів вищої освіти; вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти. Перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки.

 

№6 Поняття та характеристика освітніх рівнів вищої освіти

Освітній рівень вищої освіти - характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості інтелектуальних якостей особи, достатніх для здобуття кваліфікації, яка відповідає певному освітньо-кваліфікаційному рівню(за ст. 1 ЗУ «Про вищу освіту»). Ст. 7 ЗУ «Про вищу освіту», щодо освітніх рівнів вищої освіти:

Неповна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

Базова вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

Повна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту державного зразка. Державна атестація осіб, які закінчують вищі навчальні заклади усіх форм власності, здійснюється державною екзаменаційною комісією. Положення про державну екзаменаційну комісію затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

 

№7, 8, 9, 10 Поняття та характеристика освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти

Освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти - характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості знань, умінь та навичок особи, що забезпечують її здатність виконувати завдання та обов'язки (роботи) певного рівня професійної діяльності(за ст. 1 ЗУ «Про вищу освіту»). Ст. 8 ЗУ «Про вищу освіту» містить положення щодо освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти.

1. Молодший спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Особам, які завершили навчання в акредитованому вищому професійному училищі, центрі професійно-технічної освіти, може присвоюватись освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за відповідним напрямом (спеціальністю), з якого також здійснюється підготовка робітників високого рівня кваліфікації. ( Частину першу статті 8 доповнено абзацом другим згідно із Законом N 1158-IV ( 1158-15 ) від 11.09.2003 )

Особи, які мають базову загальну середню освіту, можуть одночасно навчатися за освітньо-професійною програмою підготовки молодшого спеціаліста і здобувати повну загальну середню освіту.

2. Бакалавр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.

Особи, які в період навчання за освітньо-професійною програмою підготовки бакалавра у вищих навч

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.