За часовими характеристиками шуми поділяються на постійні і непостійні

Постійні — такі шуми, рівень звуку яких за 8-годинний день змінюється в часі не більше, ніж на 5 дб, а непостійні, рівень звуку яких за 8-годинний день змінюється в часі більше, ніж на 5 дб.

Слух, як основна функція звукового аналізатора, вивчається з різних точок зору, однак у профпатологічному аспекті головна з них — це дослідження стану слуху як показника шкідливого впливу шуму. Інтенсивний шум при щоденному впливі повільно і необоротно впливає на звукосприймаючий відділ аналізатора, викликаючи втрату слуху.

Основні симптоми професійної приглухуватості — поступова втрата слуху обох вух, первісне обмеження слуху в зоні 4000 Гц із наступним поширенням на більш низькі частоти, що визначають здатність сприйняття мови. Додатковими ознаками приглухуватості може бути ряд непостійних симптомів: дзенькіт і шум у голові, гіперемія барабанної перетинки і т.п.

Під впливом досить інтенсивних і довгостроково діючих звуків настають дегенеративні зміни як у волоскових клітинах кортієвого органа, так і в першому нейроні слухового шляху — спіральному ганглії, а також у волокнах кохлеарного нерва.

Деякі дослідники особливу роль у патогенезі приглухуватості відводять підкірковим центрам, що регулюють трофіку слухового рецептора, інші ж вважають, що в основі пошкодження рецептора лежать зміни в центрах головного мозку. Існує точка зору, що вказує, що приглухуватість розвивається на ґрунті судинних розладів, що настають у рецепторному відділі аналізатора під впливом шуму.

Найбільш несприятливими для слуху є високочастотні тони 4000, 2000 і 1000 Гц.

У виробничих і багатьох інших умовах у даний час усі частіше зустрічаються шуми непостійного характеру. Вони підрозділяються на:

1. коливні в часі,

2. переривчасті,

3. імпульсні.

Коливні в часі вважається шум, рівень якого безупинно міняється в часі. Цей вид шуму зустрічається, коли одночасно працює кілька типів устаткування, що включається на обмежені проміжки часу, або при зміні роботи механізмів.

Переривчастий шум, рівень якого різко падає до рівня фонового, причому тривалість інтервалів, протягом яких рівень залишається постійним і перевищуючим рівнем фонового шуму, складає 1с і більше, можна характеризувати тривалістю відрізків шуму, тривалістю пауз, а також розходженням рівнів імпульс — фон.

Імпульсний шум — це послідовність звукових сигналів тривалістю менше 1 с, що, крім параметрів, характерних для імпульсів (тривалість, час установлення, рівень піка й амплітуда), можна оцінювати за характером розподілу в часі і за розходженням рівнів імпульс — фон.

Вивчення взаємодії організму з непостійним шумовим подразником залишається до кінця ще не дослідженим. Короткі звуки (шуми) вважаються більш несприятливими, ніж тривалі регулярні шуми, що чергуються, з досить тривалими паузами. Збільшення тривалості пауз у цьому випадку приводить до менш вираженого впливу шуму.

Порівняльне вивчення постійного і непостійного шумів показало, що на рівні цілого організму імпульсний шум викликає більш несприятливу дія, ніж постійний, у тих випадках, коли постійна часу встановлення імпульсів менша 100 мс, при розходженні рівнів імпульс — фон більша 5 дб і за умови, що частота повторення .імпульсів менш 5 імп/с.

Ефективність впливу мінливого в часі шуму вища, ніж постійного. Дію непостійного шуму розглядають як результат взаємодії організму і мінливого в часі подразника. У цьому випадку організм виробляє стратегію, що забезпечує мінімальну (сумарну) біологічну дію шуму, використовуючи для цієї мети динамічну адаптацію. Дію непостійного шуму можна розглядати як інтегральний результат, якій може бути дана однозначна оцінка, що відбиває вплив не кожного окремо узятого шумового впливу, а всієї його послідовності.

Проблема впливу на організм людини шумів в ультразвуковій зоні частот (понад 20 кГц) виникла в зв'язку із широким упровадженням у багато галузей промисловості технічних засобів, що використовують ультразвук.

При несприятливій дії ультразвуку через повітря виникає ряд ранніх несприятливих суб'єктивних відчуттів у робітників, що обслуговують ультразвукові установки: головні болі, утома, безсоння, загострення нюху і смаку. Така симптоматика в робітників, що обслуговують ультразвукові установки, характеризується спочатку функціональними, а потім органічними змінами в центральній і периферичній нервовій системі, особливо в її вегетативних структурах. В останніх випадках страждає периферичний нейрон-судинний апарат. Відзначені порушення у вестибулярному аналізаторі.

Інфразвукові шуми (акустичні коливання нижче 16-20 Гц), створювані промисловим устаткуванням, можуть бути негативними для людини і при тривалому впливі викликати специфічні реакції.

Джерелами інфразвуку можуть бути засобу наземного, повітряного і водного транспорту, а також пульсації тиску в газо-повітряних сумішах і т.п.

Поріг сприйняття інфразвукових коливань для слухового аналізатора складає в діапазоні 1-30 Гц — 120-80 дб, а болючий поріг — 130-140 дб. Вважається, що болюче відчуття, незалежно від частоти діючого шуму, є захисною реакцією проти перезбудження.

Спектр шуму, що складається з низькочастотної і інфразвукової енергії, може впливати на такі частини тіла, як груди, живіт, очі і придаткові пазухи носа, викликаючи неприємні відчуття і втому.

Низькочастотні звукові коливання значною мірою сприймаються поверхнею тіла — тільцями Пачіні, тобто тими ж рецепторами, що і вібрація. Тому при інтенсивності низькочастотного шуму («повітряної вібрації»), що перевищує 121-128 дб, рекомендують робити захист всього організму. Вважають, що інфразвук навіть невеликої інтенсивності діє, як і вібрація низької частоти. Зміна функції вестибулярного апарата може бути самим значним з фізіологічних реакцій.

Запуск пілотованих космічних апаратів, що є могутніми джерелами інфразвуків, поставив перед ученими проблему захисту їхніх екіпажів від шуму. Авіакосмічні двигуни в стадії запуску є головними джерелами інтенсивного інфразвуку, причому низькочастотні і інфразвукові компоненти злітного шуму вільно поширюються на великі відстані з відносно малим загасанням. Так, рівні звукового тиску в 105 дб для енергії нижче 20 Гц були зареєстровані на відстані 16 км від ракетної площадки. У зв'язку з цим у США проведені дослідження з метою визначення максимально стерпної людиною інтенсивності інфразвукових коливань. Межі перенесення частотах нижчих за 100 Гц досягають від 150 до 154 дб при виражених симптомах нудоти, запаморочення, кашлю, зриву дихання і т.п.

Вважають, що варто уникати впливу інфразвуку з рівнями вище 150 дб, оскільки навіть при максимальному захисті слуху в цьому випадку виникають загальні реакції організму неслухового характеру.

У профілактиці несприятливого впливу шуму ведуче місце повинне бути відведене гігієнічному нормуванню, тобто встановленню гранично припустимих величин шуму, що при щоденній систематичній дії протягом усього робочого дня і протягом багатьох літ у віддалених наслідках не можуть викликати захворювань організму. Бажаною верхньою межею шуму у нічний час доби вважають рівень 35 дБ. Для прикладу наведемо величини гранично допустимих рівнів шуму у Німеччині.

Боротьба зі шкідливим впливом шумів може проводитися в основному двома шляхами:

1) зменшенням шуму в джерелі його утворення конструктивними, технологічними й експлуатаційними заходами;

2) зниженням шумів по шляху його поширення засобами звукоізоляції і звукопоглинання.

При неможливості в ряді випадків досягти зниження шуму до припустимих рівнів технічними засобами рекомендується використовувати індивідуальні засоби захисту працюючих від шкідливого впливу шуму. До цих засобів відносяться кабіни спостереження і дистанційного керування, що захищають робітника від впливу шуму, а також різного типу протишуми, що захищають органи слуху від шумового впливу.

До індивідуальних протишумів відносяться так звані внутрішні протишумні вкладиші, протишумні навушники і шоломи.

Поиск по сайту: