Прямі іноземні інвестиції є реальними інвестиціями, які вкладаються в підприємства, землю й інші капітальні товари.
Портфельні інвестиції – це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвесторові права реального контролю над об'єктом інвестування.
Відмінність між цими двома видами іноземних інвестицій полягає в тому, що перші надають право контролю над діяльністю підприємств, а другі – ні. Це пояснюється тим, що портфельні інвестиції є чисто фінансовими активами, вираженими в національній валюті, а прямі - є реальними інвестиціями, здійснюваними в підприємства, землю і т.д.
Підприємства із прямими іноземними інвестиціями можуть мати форму:
- дочірньої компанії, де прямий інвестор-нерезидент має більше 50% капіталу;
- асоційованої компанії, у якій прямий інвестор-нерезидент має менше 50% капіталу;
- філії, що повністю належить прямому інвесторові.
Прямий інвестор – державні й приватні організації, фізичні і юридичні особи, а також їх об'єднання, що володіють підприємством із прямими інвестиціями за кордоном.
Прямі іноземні інвестиції в післявоєнний період зростали дуже швидко, їх зростання було був пов'язане з активізацією діяльності транснаціональних компаній. Найбільшим інвестором тоді були США, які інвестували країни, що розвиваються. Але з початку 70-х років ХХ ст. зростання прямих інвестицій сповільнило й змінилася їх спрямованість: із Західної Європи вони надходили в США, а зі США – у Західну Європу. У середині 90-х років ХХ ст. питома вага прямих іноземних інвестицій становила 30% (180-200 млрд дол. на рік) від обсягу всіх інвестицій.
З початку 90-х років ХХ ст. відбулося безпрецедентне зростання обсягів міжнародних портфельних інвестицій, які в середині 90-х років ХХ ст. становили більше 500 млрд дол.
Види портфельних інвестицій (їхня класифікація в міжнародній економіці проводиться так, як вони відбиваються в платіжному балансі, тобто відрізняється від класифікації на внутрішньому ринку капіталу):
- акціонерні цінні папери – грошовий документ, що обертається на ринку та засвідчує майнове право власника документа стосовно особи, яка випустила цей документ;
- боргові цінні папери – грошовий документ, що обертається на ринку та засвідчує відношення позики власника документа до особи, яка випустила цей документ.
Ділові цінні папери виступають у таких основних формах:
- облігації, прості векселі, боргові розписки – грошові інструменти, що дають їхньому власникові безумовне право на гарантований фіксований грошовий прибуток або на визначений за договором змінюваний грошовий прибуток;
- інструменти грошового ринку – грошові інструменти, що дають їхньому власникові безумовне право на гарантований фіксований грошовий прибуток на певну дату. Ці інструменти продаються на ринку зі знижкою, розмір якої залежить від величини процентної ставки й часу, що залишився до погашення. До них належать казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти та інше;
- фінансові деривати – мають ринкову ціну похідних грошових інструментів, що засвідчують право власника на продаж або купівлю первинних цінних паперів. До них відносять - опціони, ф'ючерси, свопи та ін.
Обсяги портфельних інвестицій враховуються в поточних ринкових цінах на момент здійснення міжнародної угоди з ними. Коливання ринкової ціни цінних паперів у той час, коли вони зберігаються в інвестора, для цілей платіжного балансу не враховуються.
Як і у випадку прямих інвестицій, більше 90% портфельних іноземних інвестицій здійснюються між розвиненими країнами й ростуть темпами, що значно випереджають зростання прямих інвестицій. Вивезення портфельних інвестицій країнами, що розвиваються, дуже нестабільне, а в деякі роки спостерігається навіть нетто-відплив їх. Так, американські інвестори тримають 94% свого капіталу в США, японські, англійські й німецькі більше 85%. Велика роль в інвестуванні зарубіжних країн належить ТНК.