Міжнаціональні та міжконфесійні конфлікти та шляхи їх розв 'язання

Тема 13. Полікультурність.

Мета: ознайомитися із тлумаченням понять «культура», «національна культура», «загальнолюдська культура», «полікультурність», визначити основні шляхи розв'язання міжнаціональних та міжконфесійних конфліктів; розвивати вміння самостійно мислити; виховувати активну життєву позицію.

Література:

1.Губерський Л.В., Кремень В.Г., Приятельчук А.О. та ін. Людина і світ. – К., 2000.

2.Філософський енциклопедичний словник. – К., 2002.

План:

1. Поняття «культура».

2. Принципи формування загальнолюдської культури.

3. Міжнаціональні та міжконфесійні конфлікти та шляхи їх розв 'язання.

Поняття «культура».

Культура (обробіток, виховання, освіта, розвиток, шанування) — історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений у типах і формах організації життя і діяльності людей, у їхніх взаєминах, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях.

Поняття «культура» вживається для характеристики певних історичних епох (антична культура), конкретних суспільств, народностей і націй (культура майя), а також специфічних сфер діяльності або життя (культура праці, політична культура, художня культура); у більш вузькому сенсі — сфера духовного життя людей.

Сучасне людство налічує тисячі народів, майже 200 держав, понад 6 млрд населення. Серед усієї маси людей немає двох однакових, кожен має свої особливості. Окрім індивідуальних відмінностей, існують і групові: сімейні, статеві, вікові, професійні, національні і т. ін. Будь-яка нація, соціальна група бере із системи загальнокультурних людських цінностей тільки те, що відповідає їхньому духовному настрою, рівневі розвитку й можливостей. Регіональні і національні культури пов'язані між собою, впливаючи одна на одну. Разом з тим відчутною є потужна тенденція до збереження власної ідентичності національної культури.

Національна культура та її основні компоненти:

Поняття «нація» (від лат. паїіо — плем'я, народ) зазвичай розглядають як історичну спільноту людей, що постає в процесі формування спільності їхньої території, економічних зв'язків, літературної мови, етнічних особливостей культури і характеру. Складається з різних племен і народностей. Говорячи про національну культуру, зазвичай застосовують термін «цивілізація». Цей термін часто вживають як синонім культури або на позначення рівня, ступеня суспільного розвитку, матеріальної і духовної культури (антична цивілізація, сучасна цивілізація).

Більшість учених визначають цивілізацію «як соціокультурну спільність, що має якісну специфіку», «як цілісне конкретно-історичне утворення, що вирізняється характером свого ставлення до світу природи і внутрішніми особливостями самобутньої культури».

Основними компонентами національної культури є національна мова, традиції, звичаї, релігія.

Існують різні типи національних культур. Якщо класифікувати культури на окремі типи, то можна виділити західноєвропейську культуру, північноамериканську, південноазійську.

Принципи формування загальнолюдської культури.

Сучасне людство є лише одним із майже двох мільйонів видів рослин і тварин. Біомаса людства становить одну п'ятитисячну від загальної маси усіх живих істот. За час існування роду людського змінилося близько тисячі поколінь (якщо тривалість життя кожного з них становить приблизно 60 років). Що ж об'єднує таких різних людей в єдину спільноту? Насамперед єдина загальнолюдська культура, що виникає на основі цілісного світу. Цілісність світу — це взаємозв'язок і взаємозалежність людей і народів, що з'явився як наслідок розвитку виробництва у світовому масштабі і виникнення глобальних проблем. Цілісність світу послужила основою для становлення сучасного людства і єдиної загальнолюдської культури.

Сучасна культура, що поєднує людство, заснована на загальнолюдських цінностях, русі захисту прав особистості, гуманізмі, творчому розвитку особистості, поширенні наукового знання і пе-редових технологій, взаємозбагаченні національний культур, еко-логічному ставленні до життя й навколишнього середовища.

В основі формування єдиної планетарної цивілізації лежить зростаюча інтенсивність різного роду зв'язків — комунікаційних, політичних, економічних, культурних. У результаті виникає нова системна якість — загальнолюдська культура, посилюється взаємозв'язок різних країн, народів. Кризові й антикультурні явища, що відбуваються в одному секторі єдиної цивілізації, відбиваються і на інших регіонах. Водночас спостерігається більш інтенсивний глобальний взаємозв'язок, коли культурні зразки, наукові досягнення, твори мистецтва, нові форми соціального або політич-ного життя транслюються і засвоюються протягом досить нетрива-лого часу в усьому цивілізованому просторі.

Розвиток культури як цілісності — суперечливий процес. Становлення світової культури в XX ст. супроводжувалося потужним ростом національних культур. Саме наш час продемонстрував об-меженість європоцентристського погляду на культуру, коли техно-генна європейська культура стала провідною, базисною щодо усіх інших, регіональних і національних. Так, східні країни цілком змогли адаптувати цінності західної культури до своїх систем ви-робництва й освіти. Країни Тихоокеанського регіону перетворили-ся на один з локомотивів науково-технічного прогресу. При цьому культурні засади їхнього життя залишились специфічними, особливими.

Розв'язання проблеми співвідношення національного і загальнолюдського в культурі залежить від конкретної філософської інтерпретації багатьох інших проблем, зокрема єдності та розмаїття світової історії, сутності суспільного прогресу, природи національ-ного, співвідношення змісту і форми в культурі.

Відповідно до такої інтерпретації культури національне та загальнолюдське у ній розглядаються як діалектична єдність. Власне національна культура трактується ширше і не зводиться до національно-особливого, тобто етнічної неповторності. Тому визначити співвідношення національного і загальнолюдського можна лише за допомогою поняття «національна культура». Її слід вважати «процесом становлення і розкриття сутності людської цивілізації у конкретному народі (нації) упродовж усієї цієї історії», а також «сукупністю матеріальних і духовних цінностей, створених як самим народом, так і запозичених в інших і використовуваних народом у своєму розвитку».

Таким чином, національна культура — це поєднання загальнолюдського та етнічно неповторного (національно-особливого).

Загальнолюдське характеризує не лише загальне в культурі різних народів, а насамперед соціальність людини та її буття.

Міжнаціональні та міжконфесійні конфлікти та шляхи їх розв 'язання.

Міжетнічні (міжнаціональні) відносини — відносини між етносами (народами), що охоплюють усі сфери суспільного життя.

Рівні міжетнічних взаємин:

- взаємодія народів у різних сферах суспільного життя;

- міжособистісні відносини людей різної етнічної приналежності.

У сучасному світі відбувається економічне, культурне і навіть політичне зближення (інтеграція) націй (ЄС — Європейський Союз).

Європейський Союз, утворений 1993 р. відповідно до Маастрихт-ського договору 1992 р. на базі Європейського Співтовариства, об'єднує: Бельгію, Великобританію, Німеччину, Грецію, Данію, Іспанію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Португалію, Францію, Ірландію, Австрію, Швецію, Фінляндію, Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Естонію, Латвію, Литву, Словенію, Кіпр, Мальту, Болгарію і Румунію.

У червні 2004 р. була прийнята Європейська конституція.

Інший шлях міжнаціональної інтеграції здійснювався в СІЛА (стратегія «плавильного котла»). «Плавильний котел» — концепція, згідно з якою СІЛА являють собою своєрідний «плавильний котел» (тигель), що перетворює представників різних етнічних груп на американців.

Етнічна міксація — змішування різних етнічних груп і поява нового етносу (Латинська Америка).

Асиміляція (від лат. авзітіїаііо — злиття, уподібнення, засвоєння) — в етнографії злиття одного народу з іншим, що супроводжується втратою одним з них власної мови, культури, національної самосвідомості. Розрізняють природну асиміляцію, що виникає через контакт етнічно різнорідних груп населення, змішані шлюби і т. ін., і насильницьку асиміляцію, характерну для країн, де національності нерівноправні.

Аккультурація — взаємне уподібнення і пристосування різних культур народів і окремих явищ цих культур за умов домінування більш високорозвиненої культури народу. З іншого боку, зростає прагнення народів знайти національну самостійність (диференціація), протистояти експансії наддержав.

Мультикультуралізм — політика, спрямована на розвиток і збереження в окремо взятій країні та у світі загалом культурних відмінностей, а обґрунтовує таку політику теорія або ідеологія.

Мультикультуралізм протиставлений концепції «плавильного казана», де передбачено злиття всіх культур в одну.

Націоналізм — ідеологія, політика, психологія і соціальна практика відокремлення і протиставлення однієї нації іншим, пропаганда національної винятковості окремої нації.

Шовінізм — за ім'ям солдата Н. Шовена, палкого прихильника завойовницької політики Наполеона — крайня, агресивна форма націоналізму.

Дискримінація (розрізнення) — обмеження (фактично чи юридично) прав будь-якої групи громадян за національною, расовою, статевою, релігійною ознаками. У галузі міжнародних відносин — надання громадянам і організаціям будь-якої держави менших прав і привілеїв, ніж громадянам і організаціям інших держав.

Сегрегація (відділення) — політика примусового відокремлення будь-якої групи населення за расовою чи етнічною ознакою, одна з форм расової дискримінації.

Апартеїд (роздільне проживання) — крайня форма расової дискримінації. Означає позбавлення певних груп населення, залежно від їх расової приналежності, політичних, соціально-економічних і громадянських прав, аж до територіальної ізоляції. Сучасне міжнародне право вважає апартеїд злочином проти людства.

Геноцид — один із найтяжчих злочинів проти людства, винищення окремих груп населення за расовими, національними, етнічними або релігійними ознаками, а також навмисне створення умов існування, розрахованих на повне або часткове фізичне знищення цих груп, так само як і заходи щодо запобігання дітонародженню в їх середовищі (біологічний геноцид).

Геноцид у масових масштабах вчиняли гітлерівці під час Другої світової війни, особливо проти слов'янського та єврейського населення.

Голокост (холокауст) (спалений цілком) — загибель значної частини єврейського населення Європи внаслідок систематичного переслідування і знищення його нацистами та їхніми посібниками у Німеччині і на захоплених нею територіях протягом 1933-1945 рр.

Сепаратизм — прагнення відокремлення, відособлення; рух за відокремлення частини держави і створення нового державного утворення (сікхи, баски, таміли) або за надання частині країни автономії.

Іредентизм — 1) ідея возз'єднання з основним ядром нації (ірландці в Ольстері), 2) політичний і суспільний рух в Італії наприкінці XIX — на початку XX ст. за приєднання до Італії прикордонних земель Австро-Угорщини з італійським населенням — Трієста, Трентіно та ін.

Міжнаціональні конфлікти (у вузькому сенсі) відбуваються між державами або всередині конфедерації, яку складає низка політич-но самостійних країн, населених різними етносами. Міжетнічні конфлікти виникають всередині держави.

Міжнаціональний конфлікт (у широкому сенсі) — це будь-яка конкуренція (суперництво) між групами — від протиборства за володіння обмеженими ресурсами до соціальної конкуренції в усіх тих випадках, коли протистояння зумовлено етнічною приналежністю її членів.

Причини міжнаціональних конфліктів:

· Економічні причини — боротьба етносів за володіння власністю, матеріальними ресурсами (земля, надра).

· Соціальні причини — вимоги цивільного рівноправ'я, рівності перед законом в освіті, оплаті праці, під час прийому на роботу, особливо на престижні місця в органах влади.

· Культурно-мовні причини — вимоги збереження чи відродження, розвитку рідної мови, об'єднання етносу в єдине ціле.

· Конфесійні, релігійні відмінності.

· Історичне минуле взаємин народів.

Типи міжнаціональних конфліктів:

· Конфлікти стереотипів (етнічні групи чітко не усвідомлюють причини суперечностей, але щодо опонента створюють негативний образ «небажаного сусіда», наприклад вірмено- азербайджанський конфлікт).

· Конфлікт ідей: висунення тих чи інших домагань, обґрунтування «історичного права» на державність, на територію (Естонія, Литва, Татарстан).

· Конфлікт дій: мітинги, демонстрації, пікети, прийняття інсти- туціональних рішень, відкриті зіткнення.

Способи розв'язання конфліктів:

- Відкинути найбільш радикальні елементи або групи і підтримати сили, більш схильні до компромісів; важливо виключити будь-які чинники, що сприяють консолідації конфліктуючих сторін (загроза застосування сили, наприклад).

- Застосувати широкий спектр санкцій — від символічних до військових. Слід враховувати, що санкції можуть спрацювати на екстремістські сили, призвести до посилення конфлікту. Збройне втручання можливе лише в разі, якщо конфлікт, який набув форми збройних зіткнень, призвів до масових порушень прав людини.

- Поділити глобальні цілей на ряд послідовних завдань, які розв'язують послідовно — від простих до складних.

- Запобігти конфліктам, докладаючи максимум зусиль, щоб не допустити подій, що призводять до конфліктів.

-

Підсумок

Культура будь-якого народу розвивається не ізольовано, поза культурою інших народів, а закономірно перебуває в контексті світового культурного процесу. Українці віками творили власну само-бутню культуру, успадковуючи культурні цінності своїх предків, запозичуючи й творчо осмислюючи надбання інших народів.

Одним із найважливіших факторів, що сприяє успішному роз-виткові національних культур, є засвоєння художнього досвіду інших народів.

Так формується загальнолюдська культура, до складу якої входять автономні культури усіх народів. Проте кожен окремий індивід, кожен творець оперує конкретними поняттями, творить кон-кретною мовою, перебуває під впливом свого середовища. Тобто він належить до національної культури, без якої немає культури загальнолюдської, так само як неможлива національна культура без індивідуального творця.

«Полікультурність» — це такий принцип функціонування та співіснування в певному соціумі різноманітних етнокультурних спільнот з притаманним їм усвідомленням власної ідентичності, що забезпечує їх рівноправність, толерантність та органічність зв'язку з широкою кроскультурною спільнотою, взаємозбагачення культур, а також наявність та визначення спільної загальнодержавної системи норм і цінностей, які становлять основу громадянської свідомості кожного члена соціуму.

У процесі інтеркультурної освіти і виховання здійснюється формування кроскультурної свідомості як прояву комунікативної раціональності. Вона є цілісним стійким соціально-психологічним утворенням, що включає толерантність, повагу до інших поглядів, культур, релігій, уміння спілкуватися й адаптуватися в полікультурному середовищі.

Поиск по сайту: