Тема 11. Дослідницький потенціал соціології

Головною ознакою соціології як і будь-якої науки є її емпірична основа. Відповідно соціологічна наука крім системи нагромадженних знань (і перш за все теоретичних) включає дослідницьку діяльність. Соціологічне дослідження – це інструмент соціологічного вивчення соціальних явищ в їх конкретному стані за допомогою методів, які дозволяють проводити кількісний і якісний збір, виміри, узагальнення, аналіз соціологічної інформації.

Попит на конкретне соціологічне дослідження сформувався в результаті потреб соціальної практики. Воно виступає незамінним засобом процесів демократизації в сучасному суспільстві. Постачаючи необхідну інформацію про ті чи інші об’єкти, соціологічне дослідження створює тим самим умови для наукового управління. Завдяки своїм пізнавальним можливостям соціологічне дослідження фіксує увагу не тільки на об’єктивні, а й на суб’єктивні сторони соціальних процесів, розкриваючи роль людського фактору в суспільному житті і створюючи можливість для виявлення соціальних проблем в тій чи іншій сфері, що виникають в результаті невідповідності між об’єктивними тенденціями розвитку та їхнім суб’єктивним відображенням у свідомості різних соціальних груп.

Щоб не формувалася хибна думка стосовно соціології (що це світоглядна наука), потрібно знати, що вона опирається на міцну практичну базу і, крім того, сама служить надійною теоретичною опорою соціальної практики, тому структурно її можна окреслити на теоретичний та практичний рівень.

Третій рівень соціологічних знань представлений у вигляді конкретних соціологічних досліджень та аналізу. Це - збір фактів, даних, їх систематизація та аналіз. Це вимірювання конкретних соціальних явищ та процесів на основі певних підходів, принципів, понять. На цьому рівні здійснюється вимір конкретних соціальних процесів та явищ, на основі загальносоціологічних та конкретно-соціологічних підходів та принципів. Предметом дослідження тут виступають дії, вчинки, характеристика поведінки соціальних груп та індивідів, а також відображення фактів соціальної дійсності у свідомості людей. Цей рівень можна назвати засобом реалізації критерію чіткості наукових знань про реальну соціальну дійсність.

.

У цьому плані соціологія володіє цілою системою власних засобів для конкретного вивчення соціальної дійсності, до яких відносять:
- методи (засоби отримання та систематизації наукових знань, котрі включають принципи, норми та правила організації пізнавальної діяльності, сукупність прийомів та способів дій);

- прийоми та способи, які вибудовуються у певну послідовність дій - процедуру;
методика (власне реалізація методу: прив'язка одного або комбінація кількох методів та процедур до дослідження, вибір та розробка методичного інструментарію, стратегії);

-техніка та інструментарій (реалізація методу на основі простих операцій, прийомів, послідовних дій.

Надійність і цінність інформації, отриманої в результаті соціологічного дослідження залежить, у першу чергу, від цілковитого засвоєння всіх методичних та практичних прийомів соціологічного аналізу різних соціальних явищ.
У найбільш загальному вигляді соціологічне дослідження є соціально організованою, багатофункціональною науковою діяльністю, котра включає в себе систему логічно послідовних методологічних, організаційно-технічних процедур, пов'язаних між собою єдиною метою: отримати достовірні знання про соціальну дійсність.

Подальший етап проведення соціологічного дослідження полягає у безпосередньому зборі первинної соціологічної інформації, або, кажучи мовою соціологів,– проведенні польового етапу дослідження.
В процесі польового етапу дослідження для збору соціологічної інфор­мації можуть застосовуватися різні методи (див. рис. 26). Кожний із них має свої особливості, пред’являє певні вимоги.

Опитування – як метод пізнання соціальних явищ та процесів – має давні традиції в соціології. Не тільки соціологи, а й журналісти, педагоги, психологи, працівники багатьох інших сфер використовують цей метод для отримання інформації, яка їх цікавить. Опитування – незамінний прийом отримання інформації про суб’єктивний світ людей, їх прагнення, мотиви діяльності, думки. Він приваблює дослідників тому, що вважається майже універсальним методом. Соціологу дуже часто необхідна інформація про такі явища і процеси, які недоступні прямому спостереженню і які не знаходять необхідного відображення в різних документах, у соціальному аналізі. Питати можна про все, чого не мож­­на побачити чи прочитати. Мистецтво цього методу полягає у тому, щоб знати, про що питати, як питати, які ставити запитання, і як бути впевненим у тому, що можна вірити отриманим відповідям.

В основі методу опитування лежить система запитань, пропонованих опитуваному, відповіді котрого і створюють необхідну інформацію. Існує два різновиди опитування, пов’язаних із письмовою або усною формою спілкування інтерв’юера із респондентом: анкетування та інтерв’ю. Кожний варіант опитування являє собою один із найбільших різновидів соціально-психологічного спілкування, обумовленого рядом обставин: змістом анкети чи інтерв’ю (перелік питань), якістю роботи анкетера чи інтерв’юера, ситуацією опитування, умовами його проведення та ін.

Об’єктом інформації можуть бути найрізноманітніші сторони життя людей, їх суб’єктивне ставлення, оцінка подій і т. ін. Як ставити запитання і які це мають бути запитання, щоб отримати достовірну інформацію? Це залежить від змісту, характеру інформації і мови (лек­сики) анкети.

Анкетні опитування. Найбільш розповсюджений на практиці вид опитування – анкетування. Воно може бути груповим або індивіду-
альним. Групове анкетне опитування широко застосовується за місцем роботи, навчання. При індивідуальному анкетуванні анкети роздаються на робочих місцях, за місцем навчання, проживання, а термін їх повернення заздалегідь обумовлюється. Сьогодні анкетне опитування залишається одним із найбільш оперативних способів збору первинної соціологічної інформації.

Велика роль у підвищенні якості техніки збору інформації відводиться складанню інструментарію, серед видів якого є соціологічна анкета. Створенню анкети передує довготривалий етап розробки програми досліджень, оскільки в анкету закладаються основні гіпотези, сформульовані завдання, які необхідно вирішити в ході соціологічного дослідження. Кожна анкета – це результат творчих дій, які вимагають знань із соціології, психології, математики, соціолінгвістики. Це, свого роду, сценарій бесіди із респондентом.

Поштове опитування є різновидом анкетування і правомірно розглядається як належний засіб збору первинної інформації. У найбільш загальному вигляді він полягає у розсилці анкет і отриманні на них відповіді поштою. Важлива перевага поштового опитування – простота організації. Однак, водночас поштове опитування має і свої недоліки. Основний із них – неповне повернення анкет (не всі респонденти заповнюють анкети та повертають їх дослідникам), що і по-
нижує надійність отриманої інформації (частка повернених анкет – близько 20–25%). Як правило, збільшення кількості повернених анкет досягається розсилкою респондентам повідомлень. Вони повинні «настроїти» людину на участь в опитуванні. У повідомленні вказується, яким чином дослідники отримали адресу потенційного респондента, чому буде присвячене опитування, яку мету ставлять перед собою дослідники, тощо. Висилка повідомлень підвищує повернення анкет здебільшого ще на 10%. При розсилці анкет слід ще й відіслати конверт зі зворотною адресою для полегшення роботи респондента.

Пресове опитування іноді відносять до різновиду поштового.
У такому разі анкета друкується в газеті чи журналі. В силу пасивності процедури залучення потенційних респондентів до опитування, невисока, частка повернення анкет, найімовірніше, близько 1% від усієї сукупності передплатників або читачів.

Інтерв’ю. Порівняно із анкетуванням, інтерв’ю у практиці соціологічних опитувань використовується значно рідше – через більшу складність та неоперативність його проведення. Інтерв’ювання має свої переваги та недоліки, порівняно із анкетуванням, тому при плануванні дослідження доводиться вирішувати: чому надавати перевагу, враховуючи найменші затрати часу та засобів, і необхідність отримання найбільш важливої та достовірної інформації.

Основна різниця між анкетуванням та інтерв’юванням – у формі контакту дослідника з опитуваним. Інтерв’ю – це співбесіда, яка проводиться за певним визначеним планом, обумовлює прямий контакт інтерв’юера (той, хто опитує) з респондентом (кого опитують), причому запис відповідей проводиться письмово або, з дозволу респондента, на диктофон.

Є велика безліч різновидів інтерв’ю. У прикладній соціології розрізняють кілька видів інтерв’ю: формалізоване, фокусоване та вільне. За змістом бесіди розрізняють так звані документальні інтерв’ю (уточнення фактів, вивчення подій), інтерв’ю думок (виявлення оцінок, поглядів, суджень). Особливо виділяється інтерв’ю із спеціалістами-експертами. Щодо техніки проведення розрізняють вільні нестан-
дартні і формолізовані інтерв’ю.

2. Експертне оцінювання

Це – особливий різновид методу опитування, де вимоги, які застосовуються в масових опитуваннях, неприйнятні. В процесі масового опитування джерелом соціологічної інформації, яка дає оцінку тим чи іншим сторонам об’єкта дослідження, виступають і представники цього ж об’єкта. При експертному опитуванні ситуація інша. Експерти майже ніколи не виступають представниками об’єкта дослідження.

Практика застосування експертних методик (як для вирішення проблем прогнозування, управління, так і в традиційних сферах соціологічного дослід­ження) показала, що вони такою ж мірою і важливі і надійні, як і метод масових опитувань з його розширеною методикою забезпечення репрезентативності.

Важливий момент при проведенні такого роду опитування – відбір експертів, передусім за рівнем їх компетентності. На першому етапі відбору як критерій доцільно використовувати дві ознаки: рід занять та стаж діяльності за профілем, що нас цікавить.

Продуктивним способом організації групової експертної оцінки є колективне обговорення індивідуальної думки або виділення із експертної групи найбільш кваліфікованих авторитетних експертів з метою корекції оцінок. Суттєвим моментом узгодження думок в процесі групового вибору є селекція найбільш мотивованих висновків. Експертне оцінювання – це не просто форму­лювання, відбір і обробка висновків експертів. Воно визначається насамперед роботою експертів щодо забезпечення аргументації висновків, їх мотивації та демонстрації того, чому надається перевага. Висновки (думка) – це свого роду ідейна позиція в системі різних варіантів особистої інформації, аналіз якої сприяє висуненню гіпотез та встановленню істини.

3. Спостереження

Під спостереженням в соціології розуміють пряму реєстрацію фак­тів очевидцем. Соціологічне спостереження, оскільки воно пов’язане із прямим безпосереднім сприйняттям подій, а то і участі у ньому, має багато спільного із тим, як людина в повсякденному житті сприймає, аналізує, пояснює, запам’ятовує й узагальнює події, характеристики, очевидцем котрих вона була. Соціологічне спостереження як метод збору наукової інформації – це завжди спрямоване, систематичне, безпосереднє простеження значущих соціальних явищ, процесів, подій. Воно слугує певним пізнавальним цілям. Спостереження дозволяє широко, багатомірно охопити події, здійснюється одночасно із розвитком досліджуваних подій, явищ та процесів. Саме при ньому відкривається можливість безпосередньо сприймати поведінку людей у конкретних умовах і в реальному часі. На відміну від звичайного, наукове спостереження характеризується тим, що воно:

§ підпорядковане чіткій дослідницькій меті і чітко сформульованим задумам;

§ спостереження проводиться за обдуманою заздалегідь процедурою;

§ всі дані спостереження фіксуються в протоколах або щоденниках за визначеною схемою;

§ інформація, отримана шляхом спостереження, має бути піддана контролю на обґрунтованість і стійкість.

Постає питання: Що ж спостерігати?

На це питання, дає відповідь програма дослідження, стратегія дослідження, стан гіпотез, емпіричні факти, індикатори.

При відсутності чітких гіпотез, коли дослідження проводиться за формулятивним (розвідувальним) планом, застосовується просте, без-
структурне спостереження; його мета – придумати гіпотези для більш чіткого опису об’єкта, що спостерігається. Орієнтири такого спостереження зводяться до того, що спостерігаємо і фіксуємо, а саме:

§ загальна характеристика соціальної ситуації (мета, причина виникнення та розповсюдження, масовість тощо);

§ визначення типовості спостережуваного об’єкта в даній ситуації щодо інших об’єктів (відбиття соціальних протиріч, ідеї, гасла, спрямованість діяльності);

§ суб’єкти або учасники соціальних дій (кількість людей, котрі беруть участь у даній ситуації, соціально-демографічна структура групи, характер взаємин, розподіл ролей між ними);

§ мета діяльності і соціальні інтереси суб’єктів, груп (випадковість або закономірність спостережуваної ситуації, сумісність чи протилежність цілей, інтересів);

§ структура та особливості діяльності з точки зору зовнішніх побуджень, внутрішніх засобів, цілей, результатів (характер діяльності, стимули, спрямованість, психологічна атмосфера в групі);

§ регулярність та частота спостережуваних явищ (час, тривалість, повторюваність даної ситуації, її унікальність та типовість).

4. Соціометричні процедури

Практика застосування методів опитування спричинила розробку ряду специфічних методик з вивчення соціальних явищ. При вивченні малих груп і міжособистісних відносин застосовуються різні соціологічні методики, зокрема ефективні соціометричні методики.

Соціометричний метод – це метод опитування, спрямований на вивчення міжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почуттів, симпатії або неприязні серед членів групи (або, іншими словами,– призначений для діагностики емоційних зв’язків тобто симпатій або антипатій між членами групи). Як правило, такі методики застосовуються для того, щоб охарактеризувати колектив, виявити позитивний статус індивіда, експансивність (міра прагнення до встановлення соціальних відносин з іншими), структуру групи, спільність, спаяність групи.

Термін «соціометрія» походить з латинського «socius» – товариський, спів­учасний та «metrum» – вимір. Основна заслуга у створенні певної методології соціометричних досліджень та їх процедур належить американському психологові Дж. Морено.

Соціометричний критерій формулюється у вигляді запитання:
«З ким із членів колективу (групи, бригади і т. д.) Ви б хотіли разом працювати, діяти?» Виходячи з цього, соціометричні критерії поділяються на виробничі, невиробничі, прогностичні.

Виробничі – дозволяють з’ясувати міжособистісні відносини на рівні вироб­ничої (службової) діяльності.

Невиробничі – дозволяють з’ясувати відносини на рівні позавиробничої (позаслужбової) діяльності.

Гностичні – дозволяють з’ясувати структуру очікування відносин згідно з уявленнями людей.

5. Експеримент у соціології

До числа найбільш своєрідних та складних методів збору соціологічної інформації належить експеримент. Експерименту соціології – це спосіб отримання інформації про кількісні та якісні зміни діяльності та поведінки соціального об’єкта під дією певних факторів. (Соціальний об’єкт – людина, група, колектив). Отримати відповіді на безліч запитань, які не можна отримати на основі багатьох методик, може допомогти тільки експеримент, який здатний в силу своїх можливостей «провести» певну ситуацію і видати цінну інформацію. Основна мета його проведення – перевірка тих чи інших гіпотез, результати яких мають вихід на практику, на різні за характером управлінські рішення. Особливістю експерименту як методу отримання соціальної інформації є те, що його проведення потребує розробки та висунення гіпотези про наявність причиново-наслідкового зв’язку.

За специфікою поставленого завдання розрізняють науково-дослідні та практичні експерименти. В ході науково-дослідного експерименту перевіряється гіпотеза, яка містить нові дані наукового характеру. А в ході практичного – перевіряється отримання даних з метою подання практичних рекомендацій в тій чи іншій галузі.

Загальна логіка експерименту полягає в тому, щоб за допомогою вибору певної експериментальної групи, для якої створюють незвичайну експериментальну ситуацію (під дією певних факторів), простежити напрямок, величину і стійкість змін характеристик, що цікав­лять дослідника. При цьому харак­теристики групи чи умов поділяються залежно від характеру їхньої дії на: нейтральні (які «не беруть участі» в експерименті), факторні (які вводяться або змінюються самим дослідником), контрольні (за яким звіряють величину та особливості змін). За таким же принципом і розрізняють групи, які беруть участь в експерименті: контрольні (які не підлягають впливу змін, а вважаються еталоном при порівнянні) та експериментальні (які підлягають впливу змін). Причому контрольні та експериментальні групи з усіх соціальних параметрів повинні бути однаковими.

6. Аналіз документів (традиційний, кількісний)

Цей метод вважається одним із найстаріших, відколи з’явилася документальна інформація. Документальною в соціології називають будь-яку інформацію, фіксовану в друкованому чи рукописному тексті, на магнітній стрічці, на фото-кіноплівці, в електронних носіях. (У та­кому разі значення терміна відрізняється від загальноприйнятого: як правило, документом називаємо лише офіційні матеріали).

Аналіз документів – один із широко застосовуваних і ефективних медодів збору первинної інформації. Документи із різним ступенем повноти відображають духовне та матеріальне життя суспільства і передають не тільки подію та фактологічний бік соціальної дійсності, але і фіксують мову викладу, характер опису та відображення соціальної дійсності.

Різновиди документів. До них у прикладній соціології, в першу чергу, відносять, як вже вказувалося, різні друковані та рукописні матеріали, а також теле-, кіно-, фото-, звукові записи. За останні
роки набули великого розповсюдження електронна система та мережа «появи», збереження і поширення документальної інформації – Інтернет.

Існує ряд критеріїв для класифікації документів. Розрізняють офіційні і неофіційні матеріали.

За формою викладу розрізняють письмові та статистичні документи. За функціональними особливостями – інформаційні, культурно-виховні, регулятивні.

В окрему групу входять матеріали засобів масової інформації. Це – важливе джерело документальної інформації, яке відображає всі сторони життя суспільства. Публікації газет та журналів синтезують інформацію документів різних типів: цифрову, словарну, мистецьку та іншого типу інформацію. Аналіз змісту різноманітних матеріалів, преси та теле- і радіопередач дозволяє глиб­ше усвідомити проблеми суспільного життя.

Окрім цього, можна класифікувати документи за їх прямим змістом, наприклад: літературні дані, історичні, наукові архіви, архіви соціологічних дослід­жень тощо.

Отже, розглянемо методи аналізу документів. В усьому різновиді дослідних прийомів, які використовуються при вивченні документів, виділяють два основних: якісний та кількісний. Ці два підходи до вивчення інформації, хоч і розрізняються багато в чому, однак і доповнюють один одного.

Перший метод – традиційний, якісний або класичний. Під ним розуміється вся багатомірність розумових операцій, спрямована на інтерпретацію даних, які складають зміст у документах. Традиційний аналіз – це ланцюжок розумових, логічних побудов, спрямованих на виявлення суті аналізованого матеріалу. Здійснюючи традиційний аналіз, соціолог (юрист, журналіст) має відповісти на такі запитання:

Що являє собою документ?

Хто його автор?

Яка мета створення документа?

Яка надійність самого документа?

Яка достовірність зафіксованих у ньому даних?

Яка дія (резонанс), реакція на документ?

Який оціночний зміст документа (характер, спрямованість)?

Які висновки можна зробити про факти, які є в документі?

Традиційний аналіз прагне ніби до кінця проникнути» в глибину документа, вичерпати його зміст. Велику роль при цьому відіграє досвід дослідника, глибина його знань про предмет та інтуїція.Основна складність при роботі із документами – вміння читати дані мовою гіпотез дослідження. Адже документ був складений зовсім не для того, щоб перевірити гіпотези соціолога. Тому, щоб аналізувати документальні матеріали по суті, соціолог передусім повинен виконати складну роботу пошуків у документі індикаторів (ознак, ключових понять, досліджень).

У багатьох випадках застосовують кількісний аналіз (контент-аналіз) – другий тип аналізу документів. Суть цього методу зводиться до того, щоб знайти (і підрахувати) такі ознаки, риси, властивості документа, які із необхідністю відображали б певні суттєві сторони змісту. Контент-аналіз – це квантифікація тексту, перевід у кількісні показники масової текстової інформації із подальшою статистичною обробкою.

Основні методи цього аналізу були розроблені у 40-х роках ХХ ст. американськими вченими Д. Лассуеллом, Б. Берельсоном, перші вітчизняні спеціалісти в цій галузі – Б. Грушин, М. Лаурістін).

Контент-аналіз розпочинається з вияву смислових одиниць, в якості яких використовуються:

§ поняття, виражені в словах, окремих термінах;

§ тема, виражена в цілих смислових абзацах, частинах тексту, радіопередачах;

§ імена історичних осіб, політиків, видатних вчених і діячів мистецтва;

§ цілісна громадська подія, офіційний документ, факт, твір, випадок.

7. Тестові методики

Тест – це об’єктивне і стандартизоване вимірювання вибору поведінки, яке спрямоване на визначення можливості передбачити саме поведінку. Це і метод вимірювання, і оцінка різних психологічних якостей та станів індивіда. Поява тестових процедур зумовлювалася потребою зіставлення (порівняння, диференціації, ранжирування) індивідів за рівнем розвитку або ступенем вираження різних соціальних та психологічних якостей (інтелект, здібності, темперамент, особистісні якості). Кожен тест, що відповідає головним критеріям надійності та валідності (відповідності), містить такі компоненти (інакше кажучи – структура тесту). Поняття «соціологічний тест» визначається як система відібраних соціологічними методами висловлювань для респондента з метою отримання валідної, тобто обґрун­тованої, надійної інформації про ознаки та характеристики, які нас цікавлять. Основна, найбільш розповсюджена форма інтерпретації тесту – це перелік спеціально підібраних тверджень, згідно з якими респондент висловлює свою думку.

9. Маркетинго-соціологічні методики

За останні десять років практично-прикладний рівень соціологічного знання, спричинений ринковими перетвореннями, став об’єктом активного застосування у маркетинговій системі. У вітчизняній соціо­логії сформувалася нова віха – маркетингові дослідження у соціальній системі, або маркетинго-соціологічні дослідження.

У сучасних ринкових умовах маркетинг немислимий без отримання надійної, точної, сучасної диференційованої інформації про стан ринку, мотивації споживачів товарів та послуг, стан маркетингового середовища, в якому функціонує ринковий об’єкт. Такою опорою у діяльності маркетингової системи виступає соціологія з усім власним інструментарієм вивчення ринкового середовища. Що стосується цього «інструментарію» – методів та технологій, то вони в маркетингові дослідження практично повністю «прийшли» із соціології (опитування, тести, аналіз документів, експерименти, програмування дослідження, організація вибірки, обробка та аналіз інформації), хоч і мають певні відмінності.

Маркетингові дослідження (marketing геsеагсh) – напрям соціо­логічних досліджень, що включає систему організації збору, обробки та аналізу інформації про попит, пропозиції, споживацькі переваги населення, його пріоритети в економіці, політиці, соціокультурній сфері з тим, щоб якомога повніше задовольнити потреби людей, груп, інститутів, організацій, суспільства в цілому. Маркетингові дослідження для того й проводять, аби забезпечити суб’єкт управління інформацією для прийняття ним більш обґрунтованих рішень та їх реалізації в різноманітних сферах суспільної діяльності (у виробництві товарів та послуг, торгівлі, управлінні, фінансовій справі, політиці). Процес маркетингових досліджень – це ряд послідовних процедур, що поєднують у собі: визначення проблеми, мети, програми, розробку плану дослідження (врахування потреби у специфіч­ній, нестандартній інформації; вибір методів та засобів збору первинної інформації; калькуляція фінансових витрат на проведення дослідження, черговість етапів його проведення); реалізацію плану дослідження (збір, обробка та аналіз отриманої інформації); інтерпретацію кінцевих результатів, висновків та їх використання у практичній роботі.

Найчастіше метою маркетингових досліджень є забезпечення замовників надійною та достовірною інформацією про ринок (в економіці), різні ситуації (в різних сферах життя), створення такого асортименту товарів, послуг, який би відповідав потребам економічної, політичної, соціокультурної сфер діяльності суспільства і задовольняв його попит. У зв’язку з цим соціолог-дослідник допомагає створити умови для пристосування виробничої та іншої діяльності до плинного попиту, розробити систему організаційно-технічних, еконо­мічних, політичних та інших заходів, які спрямовані на підвищення конкурентоспроможності продукції, послуг, різноманітної діяльності.

Кожен із нас при товарному, соціальному чи іншому виборі «споживання» практично кожного дня проводить «власне» маркетингове дослідження. Необхідність розробки маркетингових рішень в умовах невизначеності та ризику є основним фактором, який обумовлює необхідність та важливість постійного та активного проведення маркетингових досліджень.

Проводити маркетингове дослідження (отримання надійної інформації) – значить прислухатися до думки споживача.

Основним і важливим інструментом здійснення маркетингового дослід­ження є, як вже вказувалося, сукупність власне соціологічних, математично-статистичних методів, які водночас мають свої характерні особливості стосовно маркетингу.

З врахуванням специфіки маркетингових досліджень на базі традиційних опитувальних методик і з можливим їх паралельним застосуванням розроблені й активно використовуються оригінальні методичні інструментарії, які спеціально призначені для збору, накопичення і використання інформації про споживацьку поведінку населення. Такого роду методики використовуються і в соціології, і в психології та інших галузях, однак у сфері маркетингових досліджень вони отримали найбільше застосування.

Поиск по сайту: