Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Законодавство України в сфері інтелектуальної власності

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 2

Україні діють такі законодавчі акти по захисту інтелектуальної власності, як закони України

§ "Про авторське право і суміжні права"

§ "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"

§ "Про охорону прав на промислові зразки"

§ "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі",

§ "Про охорону прав на зазначення походження товарів"

§ "Про охорону прав на сорти рослин"

§ "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем"

Норми щодо регулювання відносин інтелектуальної власності містяться також в інших законах, наприклад законах України

§ "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних"

§ "Про особливості державного регулювання діяльності суб`єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування"

§ "Про племінну справу у тваринництві"

§ "Про науково-технічну інформацію"

§ "Про лікарські засоби" тощо

Крім того, при регулюванні відносин інтелектуальної власності у разі необхідності застосовуються міжнародні договори у сфері інтелектуальної власності, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

В січні 2004 року було прийнято новий Цивільний кодекс України, в якому чітко визначається поняття "право інтелектуальної власності", відображається його співвідношення з правом власності на річ, визначаються об'єкти, суб'єкти права, зміст майнових і особистих немайнових прав інтелектуальної власності, підстави їх виникнення, умови використання об'єктів інтелектуальної власності і передачі прав на них, визначаються наслідки порушення права інтелектуальної власності і способи судового захисту. ЦК України також дає перелік об'єктів права інтелектуальної власності. Цей перелік не виключний і може постійно поповнюватися новими результатами творчої діяльності. і мита.

Однією з найбільш важливих і характерних рис людини як частини живогосвіту є її здатність до осмисленої (цілеспрямованої) творчості. Творчість визначається як цілеспрямована інтелектуальна діяльністьлюдини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняєтьсянеповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.Країни з ринковою економікою давно усвідомили значення використання іналежної охорони результатів творчої діяльності, об'єднуваних у понятті"інтелектуальна власність", для темпів соціального та промисловогорозвитку. В Україні цей інститут фактично переживає період становлення,оскільки радянська доктрина цивільного права грунтувалася на визнанні тарегулюванні авторських прав авторів творів літератури і мистецтва,відкриттів, винаходів та раціоналізаторських пропозицій як таких, щомають головним чином відносний (зобов'язально-правовий), а не абсолютнийхарактер. Відповідно, у радянському законодавстві не вживався термін"інтелектуальна власність". Вперше він був використаний у останні рокиіснування СРСР — у Законі СРСР від 6 березня 1990 р. "Про власність вСРСР". Початком становлення українського законодавства про інтелектуальнувласність є прийняття Закону "Про власність", який містить спеціальнийрозділ "Право інтелектуальної власності". Першим спеціальним актом у ційгалузі є Закон України від 21 квітня 993 р. "Про охорону прав на сортирослин". Можна вважати, що саме він заклав початок формування системиспеціального законодавства України про інтелектуальну власність. Загальні засади охорони права громадян на творчу діяльність містяться уст.41 Конституції, яка передбачає, що кожен має право володіти,користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної,творчої діяльності. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам свободулітературної, художньої, наукової і технічної творчості. Отже, державагарантує захист інтелектуальної власноавторських прав громадян, їхморальних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку зінтелектуальною діяльністю. Конкретною правовою основою здійснення і захисту інтелектуальноївласності в Україні є низка спеціальних законів: від 15 грудня 1993 р."Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", від 15 грудня 1993 р."Про охорону прав на промислові зразки", від 15 грудня 1993 р. "Проохорону прав на знаки для товарів і послуг" та від 15 грудня 1993 р."Про племінне тваринництво", від 23 грудня 1993 р. "Про авторське правоі суміжні права", від 25 червня 1993 р. "Про науково-технічнуінформацію", від 21 січня 1994 р. "Про державну таємницю", від 10 лютого1995 р. "Про наукову і науково-технічну експертизу", від 5 листопада1997р. "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" та інші. Тією чи іншою мірою стосуються інтелектуальної власності закони України:від 2 жовтня 1992 р. "Про інформацію"; від 21 грудня 1993 р. "Протелебачення і радіомовлення"; від 5 червня 1997 р. "Про видавничусправу", від 7 жовтня 1997 р. "Про професійних творчих працівників татворчі спілки", від 13 січня 1998 р. "Про кінематографію", від 23 грудня1998 р. "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність", від 16червня 1999 р. "Про охорону прав на зазначення походження товарів" таінші. У ЦК праву інтелектуальної власності присвячена книга четверта, якарозміщена відразу за книгою третьою "Право власності та інші речовіправа", чим розробники Кодексу мали намір підкреслитисоціально-економічне значення інтелектуальної власності, розглядаючи їїяк підгалузь цивільного права'. Приступаючи до визначення поняття інтелектуальної власності і праваінтелектуальної власності, слід зазначити, що як таке поняття"інтелектуальна власність" поки що потребує доопрацювання.Недосконалість його полягає у тому, що цей вид власності розуміється яктакий, що формується інтелектуальними зусиллями автора, але оформляєтьсяюридичне за допомогою документів, які гарантують майнові права. Прицьому останні стають реальністю лише завдяки їх залученню угосподарський обіг за допомогою системи спостереження, вимірювань іреєстрації господарських операцій та процесів матеріального виробництва.Лише в результаті зазначеної сукупності дій об'єкт творчостіперетворюється на особливий вид власності2. Таким чином, з одного боку, наголошується на значенні врахування тієїобставини, що сутністю інтелектуальної власності є те, що вонастосується інтелектуальної, творчої діяльності, а з іншого, — не меншнаполегливо вказується на значення легітимаційного моменту: результатитворчої діяльності стають об'єктом правового регулювання лише тому, щотакими їх визнає закон. Тобто хоча кожна інтелектуальна діяльність засвоїм характером і змістом є творчою, але не кожний результат творчоїдіяльності стає об'єктом права інтелектуальної власності. Об'єктомостаннього визнається лише такий результат творчої діяльності, якийвідповідає вимогам закону Наприклад, вирішення технічного завдання єрезультатом творчого пошуку, але може не відповідати умовампатентоспроможності і, отже, не буде об'єктом права інтелектуальноївласності. Отже, інтелектуальною власністю прийнято вважати лише тірезультати інтелектуальної діяльності, яким закон надає правову охорону. З урахуванням зазначеного, найпростіше визначити це поняття так:інтелектуальна власність — це власність (тобто ставлення як до своїхвласних) на такі результати інтелектуальної діяльності, яким відповіднодо закону надається правова охорона. Щодо поділу інтелектуальної власності на види існують деякі розбіжності.Так, відповідно до міжнародних угод (конвенцій) результатиінтелектуальної діяльності поділяють на дві основні групи:1) літературно-художня власність (до неї відносять твори літератури імистецтва, а також суміжних сфер); 2) промислова власність (охоплює усі результати творчості у галузітехніки). Інший підхід закладено у Модельному цивільному кодексі для країн СНД.Він полягає у тому, що усі результати творчої діяльності поділяються натри групи: 1) об'єкти літературно-художньої власності; 2) об'єкти промислової власності; 3) засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу, товарів іпослуг. Саме друга з наведених класифікацій визнана виправданою і доцільноюрозробниками ЦК України і закладена ними в основу концепції регулюванняінтелектуальної власності у проектах ЦК 1996-1999 рр., де книга четвертаподілялася на три розділи з відповідними найменуваннями. Проте у ЦК 2003 р. такий поділ на розділи відсутній, а відтак питанняпро концепцію вітчизняного законодавства з цього питання залишаєтьсявідкритим. 2. Право інтелектуальної власності як вид речового права Визначаючи поняття "право інтелектуальної власності", слід враховувати,що воно може вживатися у суб'єктивному та об'єктивному розумінні, атакож нерідко вживається, у тому числі у ЦК (наприклад, ч.2 ст.418), дляпозначення елементу правосуб’єктності (правоздатності) особи. Право інтелектуальної власності в об'єктивному сенсі є сукупністюправових норм, які регулюють відносини, що складаються у процесістворення, легітимації, використання та охорони результатуінтелектуальної, творчої діяльності. Право інтелектуальної власності в суб'єктивному сенсі у ч 1 ст.418 ЦКвизначається як право особи на результат інтелектуальної, творчоїдіяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності,визначений цим Кодексом та іншим законодавством. Якщо конкретизувати деякі положення зазначеного законодавчого визначенняцього поняття, то воно може виглядати таким чином. Право Інтелектуальної власності в суб'єктивному сенсі --це право особиволодіти, користуватися, розпоряджатися та захищати від порушень з бокуусіх інших суб'єктів права результат інтелектуальної, творчої діяльностіабо інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений законом. Отже, право інтелектуальної власності є правом творця (та інших осіб,вказаних у законі) на одержаний ним результат інтелектуальної, творчоїдіяльності, який законом визнається об'єктом правового регулювання іохорони. Визначаючи співвідношення права інтелектуальної власності з іншимимайновими та немайновими правами, слід звернути увагу на те, що нинііснує два основних підходи до визначення її правової природи. В одному випадку права автора результатів творчої діяльності розглядаютьяк право інтелектуальної власності, а відтак відносять до різновиду(хоча і специфічного) права власності. Зокрема п 2 ст.13 Закону "Провласність" містить пряму вказівку на те, що результати інтелектуальноїпраці є об'єктами права власності громадян. Друга концепція полягає утому, що права авторів результатів творчої діяльності тлумачаться яквиключні права, які не є правами власника1. Слід зазначити, що й концепція ЦК з цього питання зазнала трансформацій. Так, проект ЦК у редакції 1996 р. і навіть у редакції 1999 р грунтувавсяшвидше на ідеї визнання за творцями виключних прав на використаннярезультатів інтелектуальної діяльності або засобів індивідуалізації(ст.429 проекту). Про виключні права йшлося і \ ст.ст.430-433 проектуЦК. Проте ст.418 ЦК 2003 р., яка містить визначення поняття "правоінтелектуальної власності", не характеризує його як виключне право особина результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єктправа інтелектуальної власності. Натомість ст.419 ЦК, визначаючиспіввідношення права інтелектуальної власності і права власності,фактично тлумачить їх як категорії одного порядку. Згідно зі ст.419 ЦК право інтелектуальної власності та право власностіна річ існують як самостійні правові категорії, що пов'язане з наявністюміж об'єктами права інтелектуальної власності і матеріальними об'єктамиправа власності таких відмінностей: 1) результат Інтелектуальної діяльності може бути визнаний об'єктомправа інтелектуальної власності лише при точній відповідності з вимогамизакону; 2) Існування права інтелектуальної власності, хоча воно і є абсолютним,виключним правом, обмежене певним строком. Оскільки право інтелектуальної власності та право власності на річ єсамостійними правовими категоріями, передання кожного з цих прав єсамостійним юридичним фактом, що породжує, змінює, припиняє самостійніправовідносини. Внаслідок цього перехід права на об'єкт праваінтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ, уякій зафіксовано об'єкт творчої діяльності. З тієї ж причини перехідправа власності на матеріальну річ не означає одночасного переходу правана об'єкт права інтелектуальної власності. Наприклад, придбання картинине означає автоматичного переходу авторського права до особи, яка їїпридбала. Таким чином, згідно із сучасною вітчизняною концепцією у цій галузіправо інтелектуальної власності розглядається як особливий різновидправа власності, а отже, і речових прав на специфічний об'єкт —результати інтелектуальної, творчої діяльності. 3. Суб'єкти, об'єкти та підстави виникнення права інтелектуальноївласності Суб'єкти права Інтелектуальної власності — це особи, яким можутьналежати права володіння, легітимації, користування, розпорядження тазахисту прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути два видисуб'єктів: 1) творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності; 2) Інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові праваІнтелектуальної власності. Творець — це особа, результати інтелектуальної, творчої діяльності якоїє або можуть бути визнані об'єктами права інтелектуальної власності.Коло суб'єктів, які визнаються творцями, у законі (ст.421 ЦК) невизначене І не обмежене певними вимогами до їх віку, стану здоров'я,дієздатності тощо. У зазначеній нормі ЦК наведений лише приблизнийперелік осіб, які створюють той чи інший об'єкт права Інтелектуальноївласності: автор, виконавець, винахідник тощо. Звідси випливає, що длясуб'єктів права інтелектуальної власності характерною є однаковадієздатність суб'єктів "творчого процесу. Іншими словами, творцямибудь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні, такі неповнолітні особи. Слід звернути увагу на те, що "творча правосуб'єктність" не збігаєтьсяіз загальною цивільною дієздатністю, яка за загальним правом настає здосягненням фізичною особою 18 років. Суб'єктом права інтелектуальноївласності може бути частково дієздатна, обмежено дієздатна абонедієздатна особа. Інша річ, що здійснювати авторські права така особаможе лише за допомогою інших осіб (батьків, усиновлювача, опікуна,піклувальника тощо). Інші особи визнаються суб'єктами права інтелектуальної власності, якщовідповідно до ЦК, іншого закону чи договору їм належать особистінемайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності. Наприклад,це може бути особа, якій автор відповідно до закону повністю абочастково передав майнові права інтелектуальної власності — видавецьлітературного твору, який уклав відповідний договір з автором (ст.427ЦК). Суб'єктом права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язкуз виконанням трудового договору, за певних умов може бути також юридичначи фізична особа, де або у якої працює той, хто створив цей об'єкт. Проце йдеться у ст.429 ЦК, яка розрізняє два випадки: 1) визначення суб'єктів особистих немайнових прав; 2) визначення суб'єктів майнових прав. Щодо особистих немайнових прав як загальне правило встановлено, що наоб'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, такі праваналежать працівникові, який його створив. Водночас у випадках,передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальноївласності на такий об'єкт можуть належати юридичній чи фізичній особі,де або у якої працює творець. У зв'язку з цим слід нагадати, що авторське право традиційно виходило зтого, що у більшості випадків твір, створений у порядку виконанняслужбового завдання, належить роботодавцю, з яким автор перебуває утрудових відносинах. Проте ст.429 ЦК підходить до вирішення цьогопитання з більш демократичних позицій, загалом надаючи перевагуінтересам працівника, що створив об'єкт права інтелектуальної власності. Аналогічні правила діють при визначенні суб'єкта особистих немайновихправ інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням. Такіправа належать творцеві цього об'єкта і лише у випадках, передбаченихзаконом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності навказаний об'єкт можуть належати замовникові (ч.І ст.430 ЦК). Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку звиконанням трудового договору, належать працівникові, який його створив,та юридичній чи фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщоінше не встановлено договором. Тут слід звернути увагу на те, що цеправило є диспозитивним і застосовується за умови, якщо інше невстановлено договором творця об'єкта інтелектуальної власності іособи-роботодавця. Такі ж правила діють щодо визначення суб'єктамайнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений зазамовленням (ч.2 ст.429 та ст.430 ЦК). Об'єктами права інтелектуальної власності згідно з п.УІІІ ст.2 Конвенціїпро заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності 1967 р.(Стокгольмської конвенції) є: — літературні, художні і наукові твори; — виконавська діяльність артистів, звукозаписи, радіо і телевізійніпередачі; __ в усіх сферах людської діяльності; — наукові відкриття; — промислові зразки; — товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування ікомерційні позначення; — захист проти недобросовісної конкуренції; — усі інші права щодо інтелектуальної діяльності у виробничій,науковій, літературній і художній сферах. Хоча країни, що приєдналися до цієї Конвенції, не зобов'язані у своємузаконодавстві відтворювати наведений перелік, а самі визначають колооб'єктів інтелектуальної власності, проте практика законотворчості йдешляхом врахування цих рекомендацій. Тому в ЦК значною мірою відтвореноперелік об'єктів інтелектуальної власності, вказаний у Стокгольмськійконвенції. Згідно зі ст.420 ЦК об'єктами права інтелектуальної власності в Україні,Зокрема вважаються: — літературні та художні твори; - комп'ютерні програми; - компіляції даних (бази даних); - виконання; — фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; - наукові відкриття; - винаходи, корисні моделі, промислові зразки; - компонування (топографії) інтегральних мікросхем; - раціоналізаторські пропозиції; - сорти рослин, породи тварин; - комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки длятоварів і послуг), географічні зазначення; - комерційні таємниці. Оскільки, на відміну від Стокгольмської конвенції, ст.420 ЦК не вказуєна те, що до об'єктів інтелектуальної власності належать інші права, щостосуються інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій,літературній і художній сферах, постає питання: чи є перелік об'єктів,встановлений у ст.420 ЦК, вичерпним? Враховуючи ту обставину, що ст.420 ЦК починається зі слів: До об'єктівправа інтелектуальної власності, зокрема, належать...", можна дійтивисновку, що перелік невичерпний, оскільки інакше слово "зокрема" немало б смислового навантаження. Отже, як і Стокгольмська конвенція, ЦКвизначає поняття об'єктів інтелектуальної власності шляхом невичерпногопереліку результатів інтелектуальної діяльності, яким надається правоваохорона. Слід підкреслити, що об'єктом права інтелектуальної власності не коженрезультат творчої діяльності, а лише той, який відповідає вимогамзакону. Будь-який твір літератури, науки і мистецтва, суміжні права підпадають під охорону права, якщо вони відповідаютьвимогам закону. Науково-технічним результатам правова охорона надаєтьсялише на підставі відповідної кваліфікації спеціальним державним органомуправління і видачі правоохоронного документа. Правова охорона об'єктівправа інтелектуальної власності обмежується лише територією України.Охорона прав на зазначені об'єкти на території інших держав здійснюєтьсялише на підставі відповідних міжнародних конвенцій і договорів. Відповідно до переліку об'єктів, що міститься у ст.420 ЦК, визначаютьсяі види права інтелектуальної власності в Україні: 1) право інтелектуальної власності на літературний, художній та іншийтвір (авторське право) — гл.36 ЦК; 2) право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограмута програму (передачу) організації мовлення (суміжні права) — гл.37 ЦК; 3) право інтелектуальної власності на наукове відкриття(гл.38 ЦК); 4) право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель,промисловий зразок (гл.39 ЦК); 5) право інтелектуальної власності на компонування інтегральноїмікросхеми (гл.40 ЦК); 6) право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію(гл.41 ЦК); 7) право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин (гл.42ЦК); 8) право інтелектуальної власності на комерційне найменування (гл.43ЦК); 9) право інтелектуальної власності на торговельну марку (гл.44 ЦК); 10) право інтелектуальної власності на географічне зазначення (гл.45ЦК); 11) право інтелектуальної власності на комерційну таємницю (гл.46 ЦК). Встановлення права інтелектуальної власності охоплює дві ситуації: 1)виникнення права інтелектуальної власності; 2) набуття праваінтелектуальної власності. Залежно від того, про яку ситуацію йдеться,можна говорити про первинні (виникнення) і вторинні (набуття) способивстановлення права інтелектуальної власності У випадку виникнення права інтелектуальної власності йдеться провстановлення права інтелектуальної власності вперше — раніше його неіснувало, а потім виникли відповідні правовідносини. У цьому разіпідстави виникнення цивільних прав та обов'язків є первинними — вонивиникають вперше. Це — створення літературних, художніх творів,винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, якесупроводжується у необхідних випадках вчиненням творцем легітимаційнихдій (ст.И ЦК). У випадку набуття права інтелектуальної власності, воно виникає зпідстав, що мають вторинний характер. Зокрема таке право можна набути в результаті отримання необхідних документів,пра-вонаступництва, передання автором майнових прав інтелектуальноївласності Іншій особі тощо (ст.427 ЦК). У цьому разі підставоювиникнення відповідних правовідносин вже є не тільки сам акт творчості(легітимований у необхідних випадках відповідно до вимог закону), аскладна юридична сукупність (створення об'єкта права Інтелектуальноївласності і подія — смерть автора і відкриття спадщини; створенняоб'єкта права інтелектуальної власності і право-чин, спрямований на йогопередачу, тощо). 4. Зміст права інтелектуальної власностіДля сучасної концепції українського цивільного права характерним є те,що право інтелектуальної власності стосовно особи розглядається у двохзначеннях: 1) як елемент правосуб'єктності (правоздатності, статусу)особи; 2) як суб'єктивне право. Відповідно і зміст права інтелектуальної власності має два тлумачення. По-перше, йдеться про сукупність майнових та немайнових прав, які разомстановлять право інтелектуальної власності як елемент статусу приватноїособи. Саме такого змісту права Інтелектуальної власності стосуютьсяст.ст.418, 423, 424, 425 ЦК. Зокрема ч.2 ст.418 ЦК розкриває зміст права інтелектуальної власності,як елементу правосуб'єктності, вказуючи, що право Інтелектуальноївласності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власностіта (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певнихоб'єктів права інтелектуальної власності визначається ЦК та Іншимизаконодавчими актами. Згідно зі ст.423 ЦК особистими немайновими правами суб'єктів праваінтелектуальної власності є: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідникомтощо) об'єкта права інтелектуальної власності; 2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальноївласності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єктаправа інтелектуальної власності; 3) інші особисті немайнові права, встановлені законом. Зазначенінемайнові права можуть бути поділені на два види: а) особисті немайнові права, пов'язані з майновими правами; б) особистінемайнові права, не пов'язані з майновими правами. Особистим немайновим правом, пов'язаним із майновими правами, є право навизнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єктаправа інтелектуальної власності. У Цьому випадку визнання авторомпороджує для людини усю сукупність майнових прав інтелектуальноївласності (ст.424 ЦК). Особистим немайновим правом, не пов'язаним із майновими правами, єправо перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальноївласності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єктаправа інтелектуальної власності, та деякі інші особисті немайнові права.Хоча завдання шкоди честі чи репутації творця об'єкта праваінтелектуальної власності має наслідком виникнення у нього права навідшкодування моральної шкоди, однак це є наслідком правопорушення, а нерезультатом творчої діяльності. Висновок про те, що ч.І ст.423 ЦК розрізняє два види особистихнемайнових прав суб'єкта права інтелектуальної власності (особистінемайнові права, пов'язані з майновими правами, та особисті немайновіправа, не пов'язані з майновими правами), не суперечить положенням ч.Зцієї ж статті про те, що особисті немайнові права інтелектуальноївласності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності.Співвідношення між цими правами виглядає таким чином. Особисте немайновеправо на визнання творця об'єкта інтелектуальної власності авторомпороджує для нього усю сукупність майнових прав інтелектуальноївласності. Водночас навіть якщо він не реалізує жодного із майновихправ, це не вплине на його право бути автором твору, захищатинедоторканність цього твору тощо. Особисті немайнові права є чинними безстрокове (ч.І ст.425 ЦК). Вониможуть відчужуватися (переходити від автора до іншої особи) лише увиняткових випадках, спеціально встановлених законом. Таке рішенняпов'язане з тим, що ці особисті немайнові права належать саме певнійособі — автору, творцю об'єкта права інтелектуальної власності. Поміжвинятків із загального правила можна назвати перехід у разі смертіавтора його права на охорону недоторканності твору до особи,уповноваженої на це автором (ст.439 ЦК). Майнові права суб'єкта права інтелектуальної власності — це суб'єктивніправа учасників правовідносин, що виникають в результатіінтелектуальної, творчої діяльності, пов'язані з володінням,користуванням і розпорядженням майном, а також з тими матеріальнимивимогами, які виникають з приводу розподілу цього майна і обміну. Майнові права у правовідносинах інтелектуальної власності можуть бути якабсолютним (виключним) правом творця або інших осіб на об'єкт праваінтелектуальної власності, так і мати зобов'язальний характер управовідносинах, пов'язаних з передачею цих прав від автора до іншоїособи. Частина 1 ст.424 ЦК включає обидва вказані вище види майнових правінтелектуальної власності, зазначаючи, що такими майновими правами є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальноївласності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єктаправа інтелектуальної власності, в тому числі забороняти такевикористання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Загалом вказані майнові права інтелектуальної власності належать доабсолютних прав речового характеру, мають виключний характер. Водночас упроцесі їх використання можуть виникати і права зобов'язальногохарактеру (наприклад, при укладенні договору про передачу твору авторомдля використання іншою особою). Хоча майнові права інтелектуальної власності належать до абсолютних праві підлягають абсолютному захисту, законом можуть бути встановленівинятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності. Однактакі обмеження та винятки можливі за умови, що вони не створюютьістотних перешкод для нормальної реалізації майнових правінтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб'єктів цихправ. На відміну від особистих немайнових прав інтелектуальної власності,існування майнових прав у правовідносинах інтелектуальної власностіобмежене строком. Частина 2 ст.425 ЦК, де закріплене це правило, невстановлює конкретних термінів, а лише вказує, що майнові праваінтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених цимКодексом, іншим законом чи договором. Отже, ця норма має відсильнийхарактер. Прикладом спеціальної норми, що встановлює конкретний строк уцій галузі, може бути ст.446 ЦК, яка передбачає, що за загальнимправилом строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твірспливає через 70 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного зароком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив іншихспівавторів. З цього правила законом можуть бути встановлені винятки.Скажімо, строк чинності суміжних майнових прав у більшості випадківскладає 50 років (ст.456 ЦК). Оскільки існування майнових прав інтелектуальної власності обмеженепевним строком, то вони можуть бути припинені й достроково, наприклад,якщо це передбачено договором. Дострокове припинення майнових правінтелектуальної власності може бути також встановлено безпосередньо узаконі. По-друге, має бути оціненим зміст права інтелектуальної власності яксуб'єктивного права творця та інших осіб, зазначених у законі. У цьомуразі слід виходити із загальної характеристики суб'єктивного цивільногоправа як такого, що містить три складових: 1) можливість певної власноїповедінки (здійснення права); 2) можливість вимагати певної поведінкивід інших осіб; 3) можливість вимагати захисту від суду або іншихдержавних органів. Найповніше специфіка змісту права інтелектуальної власності проявляєтьсяу першому із вказаних елементів — можливості поведінки, спрямованої наздійснення цього права. 5. Здійснення права інтелектуальної власності Характер та спрямованість можливої поведінки суб'єкта праваінтелектуальної власності, а отже, і напрямів здійснення цього права взагальному вигляді визначаються ст.41 Конституції, яка встановлює, щокожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатамисвоєї інтелектуальної, творчої діяльності. Правом володіння визнається юридичне забезпечена можливість суб'єктафактичного панування над результатом своєї інтелектуальної, творчоїдіяльності. Правом користування визнається юридичне забезпечена можливість суб'єктавидобувати зі свого результату його корисні властивості для задоволеннясвоїх особистих та майнових потреб. Правом розпорядження визнається юридичне забезпечена можливістьвизначати долю результату своєї інтелектуальної, творчої діяльності.Стосовно майнових прав суб'єкта права інтелектуальної власності,розпорядження нерідко здійснюється шляхом переданая їх іншій особі.Отже, може йтися про право передання майнових прав в межах реалізаціїправомочності розпорядження правом інтелектуальної власності. До вказаних правомочностей суб'єкта права інтелектуальної власності маєтакож бути додане право легітимації, тобто право автора результатуінтелектуальної, творчої діяльності на визнання такого результату, занаявності умов, встановлених законом, об'єктом права інтелектуальноївласності. З вказаних правомочностей суб'єкта права інтелектуальноїдіяльності найбільше практичне значення мають право користування таправо розпорядження об'єктом цього права. Закріплені у Конституції правомочності суб'єкта права інтелектуальноївласності зумовлюють принцип свободи використання -безпосередньо абошляхом укладення договору — об'єкта інтелектуальної власності.Відповідно до цього принципу суб'єкт права інтелектуальної власності маєправо укладати будь-які договори з приводу інтелектуальної власності,дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, взагалібудь-яким чином використовувати цей об'єкт на власний розсуд здодержанням при цьому вимог щодо здійснення цивільних прав, зокремавимоги не порушувати права інших осіб. Способи використання об'єкта права інтелектуальної власностівизначаються законом. Наприклад, відповідно до ст.441 ЦК використаннятвору, що є об'єктом права інтелектуальної власності, можливе шляхом:опублікування (випуску у світ); відтворення будь-яким способом та убудь-якій формі; перекладу; переробки, адаптації, аранжування тощо;включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій,енциклопедій тощо; публічного виконання; продажу, передання в найм(оренду) тощо; порту його примірників, примірників його перекладів,переробок тощо. Абсолютний характер права інтелектуальної власності означає, щовикористання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою зазагальним правилом має здійснюватися дозволу особи (того, хто створивоб'єкт інтелектуальної власності, уповноваженої ним особи, спадкоємцівтощо), яка має виключне право дозволяти використання об'єкта праваінтелектуальної власності. Однак законом можуть бути передбачені випадки правомірного використанняоб'єктів інтелектуальної власності без такого дозволу. Зокрема ст.444 ЦКпередбачає, що твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, табезоплатно використаний будь-якою особою: як цитата з правомірноопублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо- ітелепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, заумови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та іменіавтора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданомупоставленою метою; для відтворення у судовому та адміністративномупровадженні в обсязі, виправданому цією метою; тощо. При цьому особа,яка використовує твір, зобов'язана зазначити ім'я автора твору таджерело запозичення. Дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності, якправило, проводиться шляхом видачі ліцензії. Умови видачі такої ліцензіїможуть бути визначені ліцензійним договором. Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності можливе напідставі різних договорів: ліцензії на використання об'єкта праваінтелектуальної власності; ліцензійного договору; договору про створенняза замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;договору про передання виключних майнових прав інтелектуальноївласності; інших договорів щодо розпорядження майновими правамиінтелектуальної власності. Договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власностіукладається у письмовій формі під загрозою його нікчемності, але закономможуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпорядженнямайновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта праваінтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі(ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використанняцього об'єкта в певній обмеженій сфері. Це називається "ліцензія навикористання об'єкта права інтелектуальної власності". Така ліцензіяможе бути оформлена як окремий документ або бути складовою ліцензійногодоговору. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності можебути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що несуперечить закону. Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливістьвикористання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності усфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним Іншим особам ліцензійна використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливістьвидачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта праваінтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але невиключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначенійсфері. Невиключна ліцензія допускає можливість використання ліцензіаром об'єктаправа інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, тавидачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта узазначеній сфері. За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видатиписьмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальноївласності іншій особі (субліцензію). Основною правовою формою передання майнових прав інтелектуальноївласності є ліцензійний договір, за яким одна сторона (ліцензіар) надаєдругій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта праваінтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємноюзгодою сторін з урахуванням вимог закону. У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладенийсубліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі(субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта праваінтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність передліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше невстановлено ліцензійним договором. Відповідно до вимог ст.1109 ЦК у ліцензійному договорі мають бутивизначені вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальноївласності (конкретні права, що надаються за договором, способивикористання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаютьсяправа, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використанняоб'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторонивважають за доцільне включити у договір. При цьому предметомліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта праваінтелектуальної власності, які на момент укладення договору не буличинними. Права на використання об'єкта права інтелектуальної власностіта способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі,вважаються такими, що не надані ліцензіату (ст.ст.1107-1109 ЦК). Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності можездійснюватися також шляхом внесення їх до статутного капіталу юридичноїособи, передачі у заставу та використання в інших цивільних відносинах(ч.З ст.424 ЦК, Закон "Про заставу" тощо). Оцінка вартості майнових правінтелектуальної власності у таких випадках провадиться за згодою сторінз урахуванням приписів закону. Особливості має здійснення права інтелектуальної власності, яке належитькільком особам спільно. Вони полягають у тому, що таке право можездійснюватися за договором між ними. Якщо ж суб'єкти праваінтелектуальної власності, що належить кільком особам, вважаютьнедоцільним укладення такого договору або не зуміли досягти згодистосовно суттєвих умов такого договору, то право інтелектуальноївласності здійснюється ними спільно (ст.428 ЦК). Це означає, що жоден зтаких суб'єктів не може самостійно розпорядитися жодним з майнових чи немайнових прав інтелектуальноївласності, усі вони беруть участь в управлінні правом інтелектуальноївласності, мають право на прибутки від нього, несуть видатки, пов'язанізі здійсненням права інтелектуальної власності. 6. Захист права інтелектуальної власності Захист права інтелектуальної власності в Україні в останні роки набуваєусе більшої гостроти, оскільки масштаби порушення цих прав стрімкозростають. Варто хоча б пригадати проблему виробництва та реалізаціїнеліцензійних компакт-дисків, відеокасет, комп'ютерних програм тощо, атакож пов'язані з цим ускладнення міжнародних торгових відносин у цій тасуміжних сферах. З цих міркувань наслідкам порушення праваінтелектуальної власності та захисту від порушень присвячена низка нормЦК та спеціального законодавства. Порушення права інтелектуальної власності можливе: - у формі дій (посягання на право інтелектуальної власності); — у формі бездіяльності (невизнання права інтелектуальної власностіорганами, через які у встановлених законом випадках має проводитисялегітимація результатів інтелектуальної, творчої діяльності); — у змішаній формі (невизнання права інтелектуальної власності знаступним незаконним використанням тим же суб'єктом результатів чужоїінтелектуальної, творчої діяльності). Порушенням права інтелектуальної власності визнається також ввезення намитну територію України виробів (товарів), в яких використано об'єктиправа інтелектуальної власності, що захищаються на території України,без дозволу суб'єкта права інтелектуальної власності, з порушенням цьогоправа незалежно від того, захищалися чи захищаються ці об'єкти в країнахпоходження. Водночас навіть за наявності ознак порушення права інтелектуальноївласності, дії, які законом визнаються правомірними, порушеннями праваінтелектуальної власності не визнаються. Порушником права інтелектуальної власності може бути фізична абоюридична особа. Вина порушника для кваліфікації дій чи бездіяльності яктаких, що є порушенням права інтелектуальної власності, значення не має.Матеріальним наслідком порушення права інтелектуальної власності є появаконтрафактних виробів, тобто продукції (товарів), вироблених звикористанням об'єкта права інтелектуальної власності і реалізованих вмежах України з порушенням права на них. Контрафактними вважаються такожвироби, які виготовлені законно, але розповсюджені з порушенням правасуб'єкта інтелектуальної власності. Загальні засади захисту права інтелектуальної власності від порушеньвстановлені ч.З ст.418 ЦК, яка зазначає, що таке право є непорушним.Воно належить його володільцю як природне право, внаслідок чого ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальноївласності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбаченихзаконом. Відповідно до цих засад, які у свою чергу грунтуються на положенняхКонституції, захист права інтелектуальної власності здійснюється судом. Зокрема ст.432 ЦК встановлює, що кожна особа має право звернутися досуду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно дост.16 цього Кодексу. Отже, для суб'єкта права інтелектуальної власностііснує можливість вимагати, щоб суд застосував такі загальні для всіхцивільних відносин способи захисту: 1) визнання права (наприклад, визнання права інтелектуальної власності,визнання права використання відповідного об'єкта тощо), 2) визнання правочину недійсним (наприклад, визнаная недійснимліцензійного договору); 3) припинення дій, які порушують право (наприклад припиненнявикористання твору без згоди його автора); 4) відновлення становища, яке існувало до порушення права (наприклад,вилучення і знищення незаконно виданого накладу літературного твору); 5) примусове виконання обов'язку в натурі (наприклад, вимога до видавцяпро виконання його обов'язку за договором про видання твору); 6) зміна правовідношення (наприклад, зміна умов авторського договору навимогу автора у вигляді реакції на порушення з боку видавця), 7) припинення правовідношення (наприклад, дострокове розірванняліцензійного договору у випадку його порушення); 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державноївлади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевогосамоврядування, їх посадових і службових осіб. Суд може також захистити цивільні права та інтереси, пов'язані зінтелектуальною власністю, застосувавши спеціальні способи захисту праваінтелектуальної власності та постановивши рішення про: 1) застосування негайних заходів щодо запобігання порущенню праваінтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; 2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чиекспорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; 3) вилучення з цивільного обігу товарів, виготовлених або введених уцивільний обіг з порушенням права Інтелектуальної власності(контрафактних виробів); 4) вилучення з цивільного обігу матеріалів та знарядь, яківикористовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням праваінтелектуальної власності; 5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодуваннязбитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальноївласності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону зурахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення; 6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушенняправа інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такогопорушення. З метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності тазбереження відповідних доказів суд має право заборонити відповідачеві чиіншій особі вчиняти певні дії. Для цього необхідна наявність таких умов:1) існують достатні підстави вважати, що ця особа є порушником праваінтелектуальної власності; 2) зазначені дії стосуються виробництва,відтворення, розповсюдження, використання, а також транспортування,збереження або володіння виробами (товаром); 3) є достатні підставивважати вироби контрафактними; 4) зазначені дії вчиняються з метоювипуску в цивільний обіг цих контрафактних виробів (товарів). За своєю природою це - - прогібіторний позов, можливість якогопередбачена ч.2 ст.386 ЦК. Принагідне слід зазначити, що у тих випадках,коли порушення права інтелектуальної власності стосується майнових правйого суб'єкта на певний матеріальний субстрат (наприклад, на рукопис,плівку із аудіо- чи відеозаписом, носій комп'ютерної програми тощо), дляїх захисту можуть бути використані засоби захисту права власності,встановлені гл.29 ЦК. Якщо дії порушника права інтелектуальної власності мають ознаки злочину,за який передбачена кримінальна відповідальність, орган дізнання,слідства або суд зобов'язані вжити заходів для забезпечення вчиненогоабо можливого в майбутньому цивільного позову шляхом розшуку інакладення арешту на: 1) вироби (товари), щодо яких припускається, щовони є контрафактними; 2) матеріали та обладнання, призначені длявиготовлення і використання зазначених виробів (товарів); 3) документи,рахунки та інші предмети, що можуть бути доказом вчинення дій, за яківідповідно до чинного законодавства передбачена кримінальнавідповідальність.

⇐ Предыдущая 12

Поиск по сайту: