Правонарушение- это противоправное виновное деяние деликтоспособного субъекта, которое является лично или общественно вредным или опасным. Социальная сущность правонарушения состоит в причинении вреда тем личным, групповым или общесоциальным интересам, которые юридически защищены государством.
Правонарушение имеет следующие признаки (элементы):
1, Субъект правонарушения — деликтоспособное физическое или юридическое лицо, которое совершило правонарушение.
2. Объект правонарушения —определенные блага, общественные отношения, защищаемые законом.
3. Объективная сторона —противоправное деяние, его вредный или опасный результат, необходимая причинная связь между ними Противоправность деяния состоит в его несоответствии юридическим предписаниям. Оно может иметь активный (если субъект не соблюдает запрещающих норм) или пассивный характер (если субъект не выполняет обязывающих норм).
4, Субъективная сторона — определенное психологическое отношение субъекта к своему противоправному поведению и его последствиям. Это отношение определяется категорией вина.
Вина может быть двух видов: умысел и неосторожность.
Если субъект осознает противоправность своего деяния, предвидит и желает наступления его негативных последствий, то это — прямой умысел. Если субъект правонарушения осознает противоправность своего деяния, предвидит его негативные последствия, но безразличен к возможности их наступления, то это — непрямой (косвенный) умысел
Неосторожность проявляется в противоправной самонадеянности и противоправной небрежности. Противоправная самонадеянность состоит в осознании субъектом деяния его противоправного характера, предвидении возможности наступления негативных последствий и наличии надежд, что эти последствия не возникнут. Противоправная небрежность возникает при условии, если субъект осознает противоправность своего деяния, но не предвидит наступления его негативных последствий, хотя в силу своего развития должен их предвидеть.
Правонарушения подразделяются по степени социальной или личной вредности на проступки (вредные правонарушения) ипреступления (опасные правонарушения).
Проступки бывают.
• конституционные (нанесение вреда основам конституционного строя, конституционным правам и свободам граждан, порядку организации и деятельности органов государственной власти, управления и самоуправления);
• дисциплинарные (нарушения учебной или производственной дисциплины, внутреннего распорядка предприятия, организации, учреждения);
• гражданско-правовые (занесение материального ущерба, нарушение других имущественных или личных неимущественных прав и интересов людей, которые защищены законом);
• административные (нарушения правопорядка в общественных местами порядка управления всеми сторонами общественной жизни, предусмотренные законодательством об административных правонарушениях).
Преступление— это общественно опасное правонарушение (деяние или бездеятельность), за которое в законе предусмотрено уголовное наказание.
107. Зловживання правом Зловживання правом — це особливий вид правової поведінки, який полягає у використанні громадянами своїх прав у недозволені способи, що суперечать призначенню права, внаслідок чого завдаються збитки (шкода) суспільству, державі, окремій особі.
Можна назвати два види зловживання правом:
такі, що не характеризуються явною ІІротиправністю такі, що характеризуються явною протиправністю, тобто такі, що належать до розряду правопорушень - виражається в соціальне шкідливій поведінці уповноваженої особи, яка спирається на належне їй суб'єктивне право - виражається у виході особи за межі встановленого законом обсягу суб'єктивного права, що спричиняє перекручення призначення права Без суб'єктивного права особа не може зловживати їм. Будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки воно є мірою можливої поведінки правомочної особи у правовідносинах. Зловживання правом, як правило, — це використання суб'єктивного права з порушенням меж його дії. Вихід за встановлені законом межі дії суб'єктивного права спричиняє певні юридичні наслідки, але лише у разі встановлення його компетентними правоохоронними органами. Зловживання правом є ненормальним (марним, незвичайним, шкідливим, аморальним) здійсненням права, що виражається в недозволених конкретних діях, які завдають шкоди іншій особі або загрожують чужому праву. Наприклад, зловживанням правом є свідомі дії громадянина, якому належить будинок на праві приватної власності, спрямовані на погіршення житлових умов, з метою виселення наймача. Або інший приклад: член сім'ї наймача жилого приміщення без будь-яких причин не дає згоди на обмін. Зловживаючи своїм правом, він обмежує права інших членів сім'ї. Зловживанням правом є удавані (мнимі) угоди, фіктивні шлюби, зокрема реєстрація шлюбу без наміру створити сім'ю, а з метою незаконного придбання жилої площі та ін. У наші дні нерідка держава провокує громадян на зловживання правом. Наприклад, несвоєчасна виплата заробітної плати громадянам з боку держави як носія владних повноважень спричиняє зловживання правом громадянами в їх трудових, розрахунково-кредитних, податкових відносинах з державою. Але навіть у цьому разі зловживання правом недопустимо, оскільки, як бумеранг, воно «обрушується» на державу і завдає шкоди всьому суспільству і конкретному громадянину, в тому числі тому, хто зловживає правом. Ознаки зловживання правом такі: 1) наявність в особи суб'єктивного права; 2) діяльність, спрямована на здійснення цього права; 3) використання цього права не за його соціальним призначенням, а з заподіянням шкоди суспільним або особистим інтересам;
4) відсутність порушення конкретних юридичних заборон (тобто їх додержання) або невиконання обов'язків (тобто їх виконання); 5) встановлення факту зловживання правом компетентними правозастосовними органами; 6) настання юридичних наслідків. Стримування зловживання правом — це боротьба не з самою поведінкою, а з конкретними проявами правової поведінки, що завдають шкоди суспільству і особі. Протиправність поведінки як юридична ознака правопорушення при зловживанні правом явно не виражена. Тому деякі вчені не схильні кваліфікувати зловживання правом як правопорушення. Разом з тим його не можна вважати і правомірною поведінкою, оскільки остання є соціальне корисною. Врешті-решт, зловживання правом — це феномен або правової поведінки (тут критерієм оцінки є літера закону) або протиправної поведінки (тут критерієм оцінки є дух права). Протиправність поведінки при зловживанні правом полягає в суперечності не стільки закону, скільки правам та інтересам правопорушника. Зловживання правом слід віднести до правової поведінки, яка може набути неправомірного характеру, стати правопорушенням, але не завжди ним стає. У разі встановлення факту зловживання правом воно не захищається і не охороняється. Юридичні наслідки зловживання правом не традиційні: тут відсутня юридична відповідальність, характерна для правопорушення. Залежно від обставин конкретної справи настають такі наслідки зловживання правом: визнання їх недійсними (його наслідків), заборона дій, припинення здійснення суб'єктивного права без його позбавлення тощо. Запобігання і припинення зловживання правом входить до компетенції всіх державних органів. Принцип заборони зловживання правом набув спеціального законодавчого закріплення у деяких країнах (наприклад, у Росії), хоча в законодавчих актах ще відсутнє поняття «зловживання правом», не названі його ознаки. Лише у виняткових випадках — за наявності великого ступеня суспільної небезпечності зловживання правом — законодавець визначає його як правопорушення, встановлюючи заборонну норму і забезпечуючи її юридичною санкцією.
