Вогнепальна та фізична культура працівника міпіаії

Застосування вогнепальної зброї працівниками міліції ре­гламентується ст. 15, 15' Закону України від 20 грудня 1990 р. «Про міліцію».

Працівник міліції зобов'язаний дотримува­тись права на використання вогнепальної зброї, виконувати це право і застосовувати його норми у визначених ситуаціях.

Саме у таких трьох формах реалізується об'єктивне право.

Суб'єктом реалізації права на вогнепальну зброю є пра­цівник міліції. Закон зобов'язує його дотримуватися дозво­лених правових норм. Тут діє загальноправовий принцип:

дозволено те, що дозволено законом. В інших випадках, які прямо не вказані у ст. 15, 15 Закону України «Про міліцію», забороняється застосовувати вогнепальну зброю. Така забо­рона стримує незаконне застосування вогнепальної зброї, виробляє власний варіант правомірної поведінки (можливо, дещо пасивний). Іншими словами, працівник міліції, реалі-зуючи надане йому право, повинен дотримуватися законних вимог, що гарантує недопущення порушення законності.

Виконання норм ст. 15, 15' Закону України «Про мілі­цію», по суті, є перетворенням абстрактного змісту на конк­ретний рівень. Але виконання права вимагає особистої учас­ті, прямого і безпосереднього виконання шляхом простих дій. Причому останні повинні бути активними, мати відпові­дну послідовність. Недотримання встановленого порядку виконання (постріл з вогнепальної зброї) призводить до по­рушення законності, до неекономного використання право­вих норм і як наслідок - до насильства чи жорстокості у пра­воохоронній діяльності.

Більш широким є поняття про застосування правових норм щодо вогнепальної зброї. Воно передбачає як особисте виконання, так і можливі організаційні питання, пов'язанізіслужбою. Тобто працівник міліції, який державою наділений владними повноваженнями, здійснює управління в галузі кримінального та адміністративного права. Це право випли­ває із Закону України «Про міліцію», кримінально-проце­суального права та ін.

При застосуванні вогнепальної зброї працівник міліції здійснює ряд дій юрисдикційного, організаційно-управлін­ського, публічно-владного, виконавсько-розпорядчого харак­теру. Отже,застосування зброї - це важлива форма реалі­зації правових норм і ступеня управлінської діяльності.Загалом право застосування, яке відображає організаційні зв'язки та правовідносини, організуючу діяльність суб'єктів права, покликане поліпшувати процес реалізації права. За­стосовуючи вогнепальну зброю, працівник міліції приймає владні рішення. Така владність забезпечує узгодженість його дій як працівника. Крім цього, застосування вогнепальної зброї вимагає не лише організаційно-правових дій, а й суво­рого контролю за всім процесом виконання. В цьому також виявляється важливість форми реалізації права.

Детально регламентують реалізацію права відомчі норми.

Такими в органах внутрішніх справ є, наприклад, накази Мі­ністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Ін­струкції про заходи безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю» (№ 115 від 21 лютого 1996р.), «Про затвердження - курсу стрільб зі стрілецької зброї для рядового та начальни­цького складу органів внутрішніх справ України» (№ 493 від 24 липня 1997р.). Ці та інші відомчі нормативні документи позначаються на регламентуванні службової діяльності. Але вони призначені лише для відомчого регулювання, тобто є елементом (причому основним) механізму правового застосу­вання. Побудовані на законі, відомчі правові акти не містять жодних нових положень. Вони більшою мірою спрямовані на організаційні, управлінські умови реалізації права, при цьому особлива увага звертається на заборони, які випливають із закону. Так, у наказах МВС України щодо табельної зброї вказаний перелік заборон, які ґрунтуються на принципі «забо­ронено те, що прямо не дозволяється законом».

Поряд із законами і відомчими нормативними докумен­тами існують так звані похідні норми права. Це правила по­ведінки суб'єктів права, їхні юридичні обов'язки, повнова­ження та засоби їх забезпечення. Похідні норми приймають­ся разом із звичайними (основними), але окремі статті присвячуються суб'єктам реалізації права. Такі норми можна виокремити зі ст. 15, 15' Закону України «Про міліцію». Де­які юристи-науковці та практики аналізують дії працівника міліції при необхідній обороні, при затриманні злочинця, при крайній необхідності тощо.

Завдання полягає в тому, щоб розробити методику за­стосування працівниками міліції саме похідних норм вико­ристання табельної вогнепальної зброї. Йдеться про таку поведінку, при якій застосування зброї буде законним і правомірним.

Професійне використання зброї тісно пов'язане з імпуль­сивною та вольовою поведінкою працівника міліції. Імпуль­сивність вказує на порівняно невисокий ступінь свідомого контролю. І навпаки, вольова поведінка свідчить про вміння передбачати наслідки, усвідомлювати мету, управляти дія­льністю. Цей процес є перехідним станом: від спонукання, наміру діяти - до дії.

Імпульсивна та вольова правоохоронна діяльність працівників міліції повинна ре­гулюватися правовим контролем реаліза­ції норм щодо вогнепальної зброї.

У питаннях застосування зброї до правопорушників треба здійснювати індивідуально-правове регулювання діяльності службових осіб міліції. Але похідні правові норми - це за­гальні вимоги до суб'єктів реалізації права. Вони лише оріє­нтують на індивідуалізацію у сфері права і, зрозуміло, не вичерпуються правозастосуванням. Тут важливо глибоко теоретично обгрунтувати правильне застосування зброї, оскільки йдеться про конкретизацію права.

Результатом конкретизації права є водночас нове правило поведінки, яке має також регулюючий вплив на суспільні відносини [155, с. 61]. Таких нових правил безліч. Звідси - й потреба в узагальненому правилі. Звісно, що універсальною є власне правореалізація вогнепальної культури юриста, зо­крема працівника міліції.

Вогнепальна культура працівника міліції покликана не тільки озброювати його конкретним переліком чи системою необхідних умінь і навичок, а й сприяти підвищенню техніки єдиноборства і затримання злочинця. Крім прийомів воло­діння табельною зброєю, працівник міліції, якому властива висока вогнепальна культура, здатний правильно здійснюва­ти мотивацію правозастосування. У дозволених законом ме­жах правозастосовувач завжди має певну можливість для творчого розв'язання справи з урахуванням нормативного і фактичного. А це потребує відповідних знань, досвіду, все­бічної фахової і загальнокультурної підготовки.

Таким чином, вогнепальна культура пра­цівника міліції — це обґрунтованість юри­дичної процедури, поєднання знань так-тико-технічної характеристики вогнепаль­ної зброї й прицільної снайперської стрільби з правовою оцінкою суспільне небезпечних ситуацій, а також навики застосування зброї з метою припинення злочинних діянь.

Юридична процедура потрібна для реалізації права, хоч вона є атрибутом будь-якої соціальної регуляції. У правовій системі, зокрема у застосуванні вогнепальної зброї, юридич­на процедура дуже важлива, адже йдеться про життячисмерть людини, її здоров'я. Вона є засобом реалізації права щодо зброї і регламентовується Законом України «Про мілі­цію», згаданими вище наказами МВС України та спрямована на встановлення порядку (як остаточної мети).

Юридичну процедуру слід розглядати в матеріальній, процесуальній і правотворчій діяльності. Для вогнепальної культури юриста характерна матеріальна юридична проце­дура. Вона стосується особи працівника міліції, його право­мірної поведінки щодо використання зброї. Це по суті поря­док реалізації працівником міліції права на застосування та­бельної зброї, який зафіксований у процедурно-правових нормах. Найбільш повно ці норми відображені у норматив­но-правових актах Міністерства внутрішніх справ України, які тісно пов'язані з питаннями регуляції поведінки суб'єкта права.

Юридична процедура як важливий елемент вогнепальної культури немислима без спеціального механізму дії права, який, як відомо, характеризують три чинники: духовний, психологічний та фізичний.

Духовний механізм дії права обґрунтовує саму потребу застосування вогнепальної зброї і дає змогу відповісти на запитання, чи має право працівник міліції стріляти в людину і навіть вбивати її. З позицій духовності - це складне пи­тання, на яке відповісти однозначно неможливо. Культура застосування вогнепальної зброї змушує працівника міліції глибоко замислюватися над цією проблемою у кожному конкретному випадку.

Працівник міліції перебуває на державній службі і держа­ва приймає відповідні закони, виконання яких є обов'яз­ковим. Тому духовна відповідальність стосується не лише рядового виконавця, а й держави в цілому. Зауважимо, що працівникові міліції не треба цим зловживати. Його духовна відповідальність настає навіть тоді, коли застосування зброї буде правомірним.

З огляду на внутрішній світ суб'єкта реалізації вогне­пальної зброї можливі розбіжності зовнішньої, внутрішньої і предметної діяльності, тобто психологічний механізм дії пра­ва немислимий без впливу моралі. Для того щоб працівник міліції вистрілив, йому потрібно зважитися на це насамперед психологічно. Одночасно застосування вогнепальної зброї пов'язане з моральними нормами.

У вогнепальній культурі психологічний (внутрішній) еле­мент виявляє аспект психологічного впливу на правопоруш­ника. В більшості випадків злочинець, побачивши витягнену з кобури вогнепальну зброю в руках працівника міліції, при­пиняє протиправні дії. Проте чимало фактів свідчать і про протилежне, а саме: про непередбачені дії, агресивність зло­чинця, оскільки примусове зупинення його намірів засобами зброї є надзвичайно дієвим емоційним фактором.

Зовнішній елемент вогнепальної культури проявляється у виконанні певних юридичних процедур. Він стосується знач­ною мірою вогнепальної культури працівника міліції, оскіль­ки призначення застосування зброї й полягає у фізичному затриманні правопорушника (якщо по-іншому це не вдається зробити). Головне тут - уміле підсилення юридичної проце­дури, сприяння реалізації права (вимушеного) у критичній ситуації. Тобто фізичний аспект вогнепальної культури відо­бражає лише правомірність реалізації норм.

Загалом юридична процедура у вогнепальній культурі — явигце вимушене (як і в будь-якій субкультурі). Але у вогне­пальній культурі вимушеність має найвищий ступінь, оскільки застосування зброї до правопорушника - це крайній засіб.

Вогнепальна культура працівника міліції передбачає Ґрунтовні знання тактико-технічних характеристик та приці­льної снайперської стрільби. Хоча це питання суто технічне, але у реалізації права воно доцільне. Дійсно, не можна гово­рити про високий ступінь вогнепальної культури працівника міліції, якщо він лише теоретично знайомий з табельною зброєю. Знання матеріальної частини закріпленої за ним зброї, уміння прицільно вести вогонь по навчальних міше­нях - необхідна передумова формування вогнепальної куль­тури працівника міліції.

Вогнепальна зброя — смертельний засіб, і працівник міліції зобов'язаний професій­но опанувати усі складові механізму дії не тільки закріпленої табельної, а й інших видів зброї, яка є на озброєнні в органах внутрішніх справ.

Крім цього, уміння підготувати вогнепальну зброю до стрільби, знання прицільної дальності, далекості польоту кулі (із збереженням її вбивчої сили) та далекості прямого пострілу і загалом відомостей про балістику як науку про рух (траєкторію) кулі при стрільбі повинні стати обов'яз­ковими вимогами до кожного працівника. Від цього зале­жать якість прицілювання і так звана снайперська стрільба. Точність стрільби необхідна, оскільки при єдиноборствінадовгій дистанції потрібно вразити не тільки людину, а, мож­ливо (частіше), засоби, за допомогою яких вона здійснює злочинні дії. При цьому висока вогнепальна культура пра­цівника міліції вимагає володіння різноманітними прийомами ведення прицільної стрільби з різних положень, дотримання правил маскування перед правопорушниками, дотримання позиції очікування.

Зрозуміло, що вогнепальна зброя потребує належного по­водження. Це стосується її зберігання, утримання, експлуа­тації, дотримання техніки безпеки тощо. Такі вимоги куль­турно-правового характеру необхідні для власної безпеки, безпеки оточуючих та законності застосування зброї.

З вогнепальною культурою працівника міліції пов'язана можливість притягнути до відповідальності правопорушника у судовому порядку. Реалізація права на застосування зброї спрямована на припинення злочинних дій, вироблення уміння швидко реагувати на будь-які дії порушника після попере­дження, що проти нього може бути застосовано смертельний засіб, а також при необхідності переслідування злочинця.

Поиск по сайту: