Обов'язок юриста в організації самозахисту населення від злочинних посягань

У будь-якому суспільстві серйозну проблему становить боротьба зі злочинністю. Тому обов'язок юриста полягає не тільки у наданні юридичних послуг громадянам, а й у під­готовці їх до самозахисту від злочинних дій. У цьому зв'язку^ важливого значення набуває просвітницька діяль­ність. Йдеться про висвітлення серед населення фактів кри­мінальної практики юристів, ознайомлення зі способами правомірного захисту. Громадяни здебільшого недостатньо обізнані з особливістю поведінки злочинця, його психоло­гією, звичками, причинами вчинення злочинів тощо.

Просвітницька діяльність юриста має спрямовуватися на ознайомлення громадян із загальними проблемами злочин­ності, із особою злочинця, причинами та мотивами вчинення злочинів, віктимологічним аспектом самозахисту тощо.

Громадяни здебільшого не усвідомлюють змісту право­порушення, не відрізняють злочину від проступку. Чимало непорозумінь виникає у практикуванні понять організова­ної злочинності, корупції, рекету та ін. На побутовому рівні ці поняття часто неправильно трактуються, що призводить до дезінформації про діяльність правоохоронних органів. Юрист повинен вносити ясність у ці питання на підставі закону. За своїми службовими обов'язками він має прово­дити відповідну роз'яснювальну роботу серед населення. Саме юрист може також вичерпно й достовірно охаракте­ризувати ті чи інші порушення закону, дії злочинця, його особисті риси.

Не кожний правопорушник є злочинною особистістю. Останніх значно менше, на більшість правопорушників су­спільство має вплив. Особливо небезпечні «злочинці-профе­ сіонали». Громадяни повинні бути поінформовані, що сус­пільна небезпека з боку таких осіб виникає задовго до вчи­нення ними злочинних дій. Вона полягає у різноманітних порушеннях норм поведінки, яку часто називають відхиле­ною поведінкою, фактично це сигнал про те, що починає «формуватися» майбутній злочинець.

Часто трапляється, що не всі громадяни розуміють обста­вини, які впливають на формування злочину. Насамперед йдеться про роль сім'ї, у якій зростає і виховується особа. Характерно, що освітній рівень, становище у суспільстві батьків або відсутність одного із них істотно не впливають на виховання дитини. Практика свідчить, що головне у сім'ї - здоровий мікроклімат. Оскільки відсутність задово­лення духовних потреб дитини часто-густо призводить до утворення певного духовного вакууму. І заповнюється він здебільшого негативним «матеріалом», який існує в оточу­ючому середовищі. Йдеться про коло знайомих, друзів ди­тини. Тому батьки повинні цікавитися поведінкою дитини, її інтересами за межами сім'ї. Не всі батьки мають достові­рні дані про поведінку своєї дитини у навчальних закладах чи трудових колективах. Це здебільшого негативно позна­чається на вихованні особистості.

Нині через моральне зубожіння суспільства почали біль­шою мірою виявлятися негативні риси окремих осіб, які є одним із чинників формування свідомості правопоруш­ників. До таких рис можна віднести невміння контролюва­ти власні вчинки, звичку до вживання алкоголю і наркотич­них речовин, жадібність, корисливість, неповагу до оточу­ючих, байдужість до долі інших людей чи своєї власної, безвольність, сліпе наслідування, відсутність чіткої життєвої мети, убогість духовних запитів, лінивство, озлобленість, моральну розпусту, індивідуалізм тощо. Тут виявляються широкі можливості для виховної діяльності правників се­ред різних верств населення, зокрема молоді. Потрібно ви­світлювати й аналізувати мотивацію діяльності правопо­рушника, його зв'язки, давати оцінку рівня моральності, культурного розвитку, духовного стану.

У кожній ситуації мотиви можуть бути усвідомленими і неусвідомленими злочинцем. Але, як правило, він визначає мету задовго до вчинення злочину, внутрішньо виправдо­вуючи обраний мотив. Проте обставини можуть скластися так, що злочинець не встигне усвідомити мотиву вчинен­ня правопорушення або попри усвідомлений мотив може виникнути інший - неусвідомлений, який також спонука­тиме його до антисуспільної поведінки. Громадяни повинні пам'ятати, що поява нових мотивів найчастіше виникає при вчиненні опору злочинцеві, який інколи не є ефективним, тому що злочинець прагне досягти поставленої мети будь-яким способом. Мотив для нього є рушійною силою, пев­ним стимулятором і збудником активності у злочинних діях при досить сильних вольових якостях. Нехтуючи мораль­ними нормами, особа, схильна до правопорушень, часто перемагає у двобої з жертвою.

Так чи інакше мотив вчинення правопорушення зумов­люється певними моральними цінностями. Тобто у будь-якому випадку кожний мотив повинен отримати морально-етичну оцінку. Мораль засуджує як мотив дії, так і мотив бездіяльності. Трапляється, що окремі особи виношують наміри вчинити правопорушення з певною метою. Тому потрібно, щоб усі мотиви стали відомі широкому загалу. На цій основі про особу формується й поширюється громадсь­ка думка. Вона буде застереженням, своєрідним захистом від злочинних посягань. Отже, громадянам треба роз'яс­нювати, що з поганих мотивів випливають шкідливі для суспільства вчинки. І навпаки - добрі мотиви породжують благородні вчинки.

Здійснюючи правове виховання громадян, юристи по­винні висвітлювати чинники вибору мотиву вчинення зло­чину. Передусім це пов'язане з особою злочинця, його осо­бливостями, нахилами, захопленнями, інтересами. Важливу роль відіграють традиції, які сформувалися у суспільстві й впливають на особу. Даються взнаки факти знецінювання загальнолюдської моралі, коли на перший план висувалися штучні моральні норми, а майбутнє підпорядковувалося штучним ідеалам. Такий стан справ негативно позначався на поведінці громадян. Окремі особи накреслювали для се­бе власну «перспективу» - злочинну. Мотиви їхньої діяль­ності в основному корисливі, супроводжуються здебільшого жорстокістю й цинізмом. Як свідчить практика, правоохо­ронні органи фактично не мають позитивного впливу на особистість злочинця, мотиви його діяльності.

Службовим обов'язком юриста є ознайомлення насе­лення з різними групами мотивів вчинення злочинів. Так, найбільш поширені егоїстичні мотиви - корисливість, хулі­ганство, помста, ревнощі, озлобленість, ненависть, зазд­рість, незадоволені сексуальні потреби та ін. Такі мотиви зумовлюються як особистісними моральними якостями осо­би, її психічним станом, так і прагненням розв'язати життє­ві проблеми за рахунок інших.

Інші мотиви виникають часто з вини самих потерпілих. Наприклад, стимулювання алкоголем особи, схильної до правопорушення, спільне проживання членів сім'ї, між якими вже давно припинені близькі сімейні стосунки, тощо. За таких обставин спонукання до вчинення злочинів вини­кає несподівано, у конкретній ситуації і рідко залежить від самих винуватців злочину. Тому громадянам потрібно роз'яс­нювати, що криється за мотивами, які глибинні психоло­гічні й зовнішні соціальні реалії вони відображають, у чому їхній суб'єктивний зміст.

Виявлення і знання мотивів злочинних діянь окремих осіб важливе для особистого захисту від різноманітних по­сягань. Знаючи наміри особи, можна передбачити її дії на основі певних мотивів. Потрібно знати, що у більшості зло-" чинців виникає потреба об'єднання зі своїми однодумцями. Така потреба з'являється не тільки для оцінки своїх зло­чинних дій та навичок, а й для запозичення форм і методів, удосконалення їх на основі набутого злочинного досвіду. Тобто відомості про гуртування злочинців є дуже цінними у питаннях самозахисту.

Одним із способів самозахисту є знання «законів», тра­дицій та інших чинників, міцно вкорінених у свідомості та моралі злочинця, якими він живе і від яких не може відмо­витися. Такі відомості мають принципове значення, оскіль­ки нерозуміння «життя» злочинного середовища, а інколи ігнорування певних фактів чи їх недооцінка призводять до самозаспокоєння, до невиправданої безпечності.

Юристи повинні роз'яснювати громадянам, що серед злочинців існує більш-менш чітка спеціалізація. Зокрема, треба розрізняти насильницькі злочини проти особи, служ­бові злочини, політичні злочини, злочини, пов 'язані з пору­шенням громадського порядку, побутові злочини та ін.

Характерно, що коли злочинець спеціалізується, напри­клад, на кишенькових крадіжках, він рідко може вчинити інший злочин - вбивство чи розбійний напад. Крім цього, спеціалізуючись в одному виді злочинної діяльності, зло­чинець отримує певне визнання у своєму середовищі, заво­йовує своєрідний «авторитет». Це спостерігається як на волі, так і у місцях позбавлення волі. У першому випадку кожен злочинець спілкується зі своїми однодумцями, підкоряється своїм «законам», удосконалює майстерність свого «ремесла» тощо. Так, під керівництвом злочинців-професіо­налів проводиться спеціальне навчання початківців. У ви­падку «грамотних» дій вони отримують визнання і мають право діяти у злочинній групі.

Важливу роль у злочинній діяльності відіграє стаж такої «роботи». Він обчислюється, як правило, з того часу, коли отримане певне схвалення злочинного середовища. Впли­вають на «авторитет» також кількість судимостей, вид вчи­нення злочину, спільна «робота» або перебування у місцях позбавлення волі зі «знаменитостями» злочинного світу та деякі інші чинники. Однак визначальними є особисті якості особи, зокрема так звана чесність, непродажність. Мається на увазі ненадання інформації правоохоронним органам і неприсвоєння незапланованої частини товарно-грошових цінностей. Для цього більшість злочинців складають своє­рідну «присягу».

Громадяни повинні знати, що кожен злочинець володіє достатнім рівнем спеціальної культури (злочинної субкуль-тури), до якої належать форми спілкування, каси взаємодо­помоги, злочинна атрибутика. Усе це приховує велику не­безпеку, оскільки є обов'язковим для багатьох категорій злочинців, які своєю чергою вживають заходів, щоб ці еле­менти засвоїла молодь. Зауважимо, що злочинні традиції не залишаються усталеними. Враховуючи конкретні соціальні умови, вони посилюються, стають більш активними і міц­ними.

Юристові варто висвітлювати внутрішній світ злочин­ців, який яскраво характеризує специфічна мова. Спілку­вання відбувається в основному на жаргоні, який свідчить про належність до певної категорії правопорушників. Чим більша професійна «досконалість» злочинця, тим більше насичена жаргонізмами його мова, спеціальними термінами. Жаргон буває різним, залежно від «спеціалізації» злочинця. Деякі слова та вирази «удосконалюються», але здебільшого лексика та функції жаргону залишаються незмінними. Од­нак окремі слова із кримінального жаргону вживають гро­мадяни з низькою моральною культурою.

Для конспірації усі злочинці мають прізвиська, які відо­бражають як авторитет злочинця, так і його соціальне по­ходження. Прикро, що така манера спілкування властива деякій частині молоді, які, наслідуючи злочинців,прагнутьутвердитися у такий спосіб серед однолітків.

Громадяни повинні вміти розпізнавати злочинця за та­ким елементом субкультури, як татуювання. Спочатку зло­чинці, у яких воно було, претендували на лідерство. Згодом татуювання стало для злочинця своєрідною таємничою мо­вою, необхідною для спілкування з подібними собі на волі і в місцях позбавлення волі. Це пояснюється тим, що, знаю­чи символіку зображених малюнків, написів, їх розташу­вання на тілі, злочинці визначають нахил раніше засудже­них до певних видів кримінальних дій. Крім цього, татую­вання служить для передавання думки індивіда, його соці­ально-кримінальних настанов і ціннісних орієнтацій. Часто тлумачення прихованої у татуюванні символіки - це ключ до розуміння психології людини, пізнання кола її інтересів, без врахування чого важко прийняти якесь рішення. Тату-^-ювання - це візитна картка злочинця, тому її потрібно умі­ти читати. Правда, нині засуджені ставляться до татуюван­ня стримано.

Юристи зобов 'язані висвітлювати особливості «жит­тя» засуджених. Перебування у місцях позбавлення волі -це по суті «друге» життя, яке дуже відрізняється від життя на волі своїми кримінальними традиціями, правилами, на­віть своєрідними законами. Як правило, «друге» життя для особи, яка вперше вчинила злочин, розпочинається ще на стадії слідства - у слідчому ізоляторі. Будучи обізнаними із системою передавання інформації, досвідчені злочинці до­сить швидко дізнаються про особу новачка, його життя і вчинені ним злочини. Фактично вид і способи вчинення злочину стають своєрідною перепусткою для спілкування з «професіоналами». Ці відомості передаються у різні випра­вно-трудові установи, де вже чекають поповнення.

Які ж звички панують у цьому «другому» світі? Перед­усім це непокора адміністрації установи, невиконання різ­номанітних робіт, непідтримання контактів з тими, які слу­хняно виконують розпорядок дня, і навпаки, неухильне ви­конання вказівок «авторитетів». Засуджені вельми зацікав­лені у збільшенні кількості непокірних, оскільки тим самим забезпечується живучість кримінальних традицій. Вони стають основними формами «навчання», шліфування зло­чинних дій, детальної «професіоналізації». Деякі засуджені, віддані кримінальним традиціям, не бажають покидати місць позбавлення волі. Вони вчинюють нові злочини, щоб надалі проводити «навчання» із засудженими. Засуджені, як правило, підтримують засвоєні традиції і після відбування терміну позбавлення волі. Перед ними стоять завдання на­вести контакти з авторитетами, передати інформацію про тих, хто залишився у зоні, викласти завдання, які необхідно виконати, і самому взяти участь у їх виконанні.

Основна причина такого становища криється у тому, що в сучасному українському суспільстві ще не сформована ефективна система профілактичних заходів, які могли б , принаймні зупинити поширення «другого» життя у злочин­ному світі. Ще не всі відомості про злочинне середовище доводяться до відома громадян. У цьому зв'язку набуває актуальності просвітницька діяльність юриста, який у ме­жах службових повноважень ознайомлений з різними при­чинами вчинення злочинів. Крім цього, йому відомі вікти-мологічні аспекти самозахисту, про які повинні знати і гро­мадяни.

Як відомо, термін «віктимологія» означає «вчення про жертву», тобто про потерпілого. Суть полягає в тому, що часто потерпілий не усвідомлює своєї вини у вчиненому проти нього злочині. Не володіючи відповідною інформа­цією, він потрапляє до розряду удаваного потерпілого. Особливо часто це трапляється тоді, коли поведінка потер­пілого неправомірна. Вона може бути й правомірною, але злочинцеві вона здалася небажаною, грубою, тому і викли­кає відповідну зворотну реакцію. Неконтрольовані дії по­терпілого часто провокують вчинення злочину за певних умов.

Потерпілий може впливати на розвиток подій одноразо­вою дією або протягом тривалого часу. Це залежить від , особистих контактів, частоти зустрічей, способів та умов життя. Також пробачення потерпілими злочинцеві неодно­разових дрібних протиправних дій призводить до того, що останній відчуває свою силу і владу, починає нахабніти і диктувати свої умови.

Працівники правоохоронних органів повинні доводити, що найбільшим злом для потерпілого є його легковажність щодо власної безпеки, честі та гідності. Це стосується по­ведінки у побуті, особистому житті, зв'язків та стосунків з іншими людьми. У таких випадках контакти ще не набува­ють кримінального характеру. Але варто враховувати, що злочинне посягання відбувається саме на завершальному етапі розвитку відносин між людьми. І легковажність май­бутнього потерпілого не дає змоги оцінити той проміжок часу, протягом якого відбувається формування злочинного посягання. Інколи потерпілий, не розуміючи змісту такого зв'язку, своїми діями допомагає іншій особі здійснити зло­чинні наміри. Але трапляється і так, що майбутній потерпі­лий дізнається про злочинне посягання на себе або відчуває злочинну сутність минулих зв'язків. Вийти з такого стано­вища буває досить важко, що призводить до так званого віктимологічного ризику.

Важливими при цьому є характер, особисті моральні якості потерпілого. Найчастіше потерпілими стають скан­дальні, нестримані, вразливі, грубі, егоїстичні, скупі, нахаб­ні, аморальні особи. Вони своєю поведінкою нагнітають обстановку, особливо це спостерігається при хуліганських діях, убивствах з хуліганських мотивів тощо.

Звичайно, при виборі жертви злочинці часто вдаються до шантажу, погроз, використовують різноманітні нікому не відомі компрометуючі матеріали тощо. Часто злочинець шукає жертву серед таких осіб, які з певних причин бояться заявити про вчинений злочин правоохоронним органам. Звідси випливає значна латентність таких посягань.

Отже, особа потерпілого привертає до себе увагу у пи­таннях самозахисту. Кожен громадянин, дізнавшись більш-менш повно про особу потерпілого, здатний побачити і свої недоліки, які можуть бути вигідні злочинцеві. Тому у про­світницькій діяльності юриста віктимологічний аспект са­мозахисту має велике значення.

Існує нагальна потреба в ознайомленні громадян з осно­вами самозахисту: необхідною обороною, крайньою необ­хідністю і затриманням злочинця. Ці правові категорії ма­ють першочергове значення, а їх застосування надає пев­ним обставинам правомірного характеру.

Громадяни, недостатньо поінформовані й у виборі шля­хів, форм та методів самозахисту, інколи вдаються до такої форми самозахисту, як застосування мисливської зброїтагазових пістолетів, що регламентується чинним законодавс­твом. Однак відомі випадки незаконного володіння холод­ною зброєю. Важливо ознайомити громадян з тим, що не всі предмети (наприклад, ножі) належать до категорії холодної зброї. Для неї характерні певні ознаки, зокрема такі: нагост-реність, міцність та зручність застосування. Про належність окремих предметів (ножа, кастета, надолонника та ін.) до холодної зброї висновки дає спеціальна експертиза.

Цінними для населення є деякі практичні поради сто­совно збереження власного життя, здоров'я, майна, захисту своєї честі та гідності, передусім це стосується крадіжок особистого майна, пограбування, зґвалтування, шахрайства, шантажу, хуліганства та інших видів злочинів.

Що стосується власного майна, то найбільш поширени­ми є квартирні та кишенькові крадіжки, угони автомобілів. Населення від юристів має довідатися про можливі способи охорони квартири чи автомобіля, організацію постійного нагляду за квартирою. Не всі громадяни вбачають небезпе­ку квартирних крадіжок у накопиченні кореспонденції в поштовій скриньці, відсутності ключів від квартири у кож­ного члена сім'ї, сумнівному змісті оголошень, які розмі­щені у під'їздах, запрошенні до квартири незнайомих лю­дей тощо.

Інколи господарі квартири, спокусившись, ідуть на кон­такт з людьми, які пропонують дешево продати речі чи ви­рішити проблемні питання, що може бути приводом для проникнення у квартиру. Багато неприємностей таїть за­прошення п'яним господарем незнайомих або малознайо­мих людей додому «на каву». Особливо почастішали квар­тирні крадіжки, коли такі люди запрошуються для інтим­них стосунків.

Варто рекомендувати громадянам не афішувати свого майнового стану. Так, останнім часом у пресі публікується чимало оголошень про купівлю-продаж різноманітних до­рогих речей. При цьому вказуються адреси, номери теле­фонів, зручний для звертання час, а інколи й вартість, що на руку квартирним злодіям.

Громадяни недостатньо обізнані з можливою поведін­кою під час зустрічі зі злодієм у своїй квартирі. З цього приводу є певні рекомендації.

Часто мешканці мало уваги приділяють підвалам, гара­жам, дачам. Зберігають там коштовні речі, залишаючи їх на тривалий час без догляду. А такі місця стають притулком для бомжів чи наркоманів, використовуються для перехо­вування крадених речей тощо.

Цінними для населення є рекомендації щодо запобігання крадіжок особистих речей на робочому місці, у гардеробах, місцях відпочинку, гуртожитках, готелях, у гостях тощо. Практика засвідчує, що крадіжки у кожному із цих місць мають особливості, про які повинен знати кожен.

Велика кількість злочинів пов'язана з викраденням ав­томобілів, мотоциклів та велосипедів. Тому потрібно реко­мендувати власникам вдатися до кількох захисних варіантів.

Важливо переконати громадян у доцільності повідомлення міліції про дії незнайомих осіб біля автотранспорту, затри­мання їх. Особлива обережність потрібна й при купівлі ав­тотранспорту, оскільки він може виявитися краденим іприрозкритті злочину підлягати конфіскації.

Серйозне занепокоєння спричинюють крадіжки грошей і цінних речей так званими кишеньковими злодіями. Ззовні во­ни виглядають спокійними, благородними, ввічливими, проте здатні спритно обікрасти людину, яка навіть цього не відчує. Громадяни повинні бути обізнані з процесом здійснення ки­шенькових крадіжок, їх місцем, часом та способами.

Одним із тяжких видів злочинів є пограбування, небез­пека якого полягає у тому, що воно може перерости в роз­бій чи вбивство. Це означає, що громадяни не повинні ство­рювати обставин, через які вчиняються пограбуваннячирозбійницькі напади, що виникають у будь-який час та у будь-якому місці.

Із юридичної практики працівникам правоохоронних ор­ганів відомо, що особисті фінансові справи громадян не по­винні обговорюватися зі сторонніми людьми, оскільки ін­формація про це швидко поширюється. Особливо впливає на оточуючих інформація про поліпшення матеріального стану, так би мовити, задарма: отримання спадщини, гонорару, процентів тощо. Ці відомості швидко доводяться до відома осіб, які виношують злочинні наміри з метою пограбування.

Громадяни не завжди обережні у повідомленні про свою поїздку за кордон, яка може бути розцінена як один зі спо­собів поліпшення матеріального становища. А отже, через втрату пильності вони стають потерпілими.

Щоб допомогти громадянам захиститися від грабежівтарозбійних нападів, важливо поінформувати їх про місця найбільшої ймовірності вчинення таких злочинів. Найчас^ тіше грабежі вчинюються під час поїздки за кордон на вла­сному автомобілі. Туди і назад громадяни їдуть із товаром та валютою. У дорозі трапляються різноманітні випадки (зупинки транспорту, випадкові подорожні), що створює можливості для пограбування. Це ж стосується знайомства з людьми під час черги на кордоні, де постійно перебува­ють бажаючі легкої наживи.

У правоохоронних органах достатньо інформації про розбійні напади, грабежі з боку пасажирів, яких власник автомобіля вирішив підвезти. Це, як правило, молоді люди, що вимагають поїздки за місто з прихованою метою заволодіти автомобілем. Тут безпечності мало, навітьякщо ав­томобіль зупиняє молода дівчина.

Буває й навпаки, коли водії таксі, особливо приватного, самі грабують своїх пасажирів. Зокрема, це стосується та­ких місць, як вокзали, аеропорти, великі автовокзали та ін.

Особливо небезпечні прогулянки наодинці у пізній вечір­ній час, неосвітленими місцями, парками, вхід до підземних переходів, метро, ліфтів. Часто там гуртуються п'яниці, нар­комани та інші особи, що у будь-який час готові на злочин.

Пограбування й розбійні напади рідко виникають сти­хійно. Це здебільшого наперед запланований і добре про­думаний злочин, до якого кваліфіковані грабіжники ретельно готуються. Цьому сприяють також зарубіжні фільми-бойо­вики, детективна література тощо.

Серйозні роз'яснення потрібні жінкам стосовно того, як не стати жертвами зґвалтування. Юристи мають надавати жінкам максимум інформації про різні випадки, які трап­ляються у кримінальній практиці. Насамперед жінка не по­винна провокувати збудження у чоловіка. Це стосується, зокрема, її одягу (відверта оголеність), погляду, манери по­ведінки тощо. Порушують чоловічу рівновагу висловлений жінкою жарт на інтимну тему, що часто сприймається як натяк на готовність до інтимних стосунків. Інколи жінка свідомо хоче сподобатися чоловікові, спокусити його, але при цьому залишитися недосяжною. Проте така ситуація стає основною причиною зґвалтування.

Підступну роль у зґвалтуванні відіграє алкогольне сп'я­ніння. У такому стані вільно висловлюються різні думки, рухи стають енергійними, дії відчайдушними, а контроль зникає. Також вразливим і небезпечним є такий емоційний стан жінки, як розпач чи горе, коли вона може втратити контроль над собою.

Нині широко практикуються послуги служби знайомств. Жінки повідомляють про свою зовнішність, риси характе­ру, вік, наявність окремої квартири тощо. Така необачність призводить до сумнозвісних наслідків.

Поява одинокої жінки у безлюдних, часто неосвітлених місцях, на горищах, у підвалах, лісопарках, на пустирищах тощо також може стати причиною зґвалтування. Тут жінку можуть переслідувати чоловіки, тому потрібно знати ряд прийомів самозахисту.

Часто зґвалтування трапляється тоді, коли жінка зупиняє попутний автомобіль, або коли сама за кермом запрошує пасажирів чи просить зробити дрібний ремонт автомобіля у дорозі.

Юристам особливо важливо здійснювати виховну робо­ту серед неповнолітніх дівчат та їхніх батьків. Діти мусять про кожен свій крок чи підозру повідомляти батькам, а батьки ніколи не повинні залишати без нагляду дівчаток. Батьки повинні знати, що не треба карати дитину, якщо вона у зв'язку зі злочином щось зробила не так. Факти, які дитина довіряє батькам, мають використовуватися для того, щоб їй допомогти. Потрібно так виховувати дівчинку, щоб вона зрозуміла, що перебування тривалий час із хлопцем наодинці, особливо у під'їзді, порожній квартирі, а тим па­че спільна ночівля - це велика небезпека. Негативно впли­вають на самотніх молодих людей порнографічні малюнки, сексуальні відеозаписи, музика тощо. Це рано чи пізно мо­же призвести до неприємностей.

Відомо чимало випадків зґвалтування дітей членами сім'ї, рідними, знайомими, квартирантами. У такій ситуації мати дівчинки повинна постійно контактувати з дочкою, бути з нею відвертою.

У питаннях злочинів, пов'язаних зі зґвалтуванням, про­світницька діяльність юриста має бути особливо витонче­ною, делікатною. Потрібно, щоб юриста сприймали як щи­рого порадника, службову особу, котра бажає застерегти від несподіванок, запобігти тяжкому злочину. Поширення інформації про зґвалтування повинно здійснюватися зі збе­реженням таємниці.

Працівники правоохоронних органів у сучасних умовах мають отримувати повний тезаурус про шахрайство, азартні ігри, шантаж, здирство тощо. Адже у процесі переходу до ринкової економіки в нашій державі з'явилося багато осіб, які шукають легкого заробітку нечесним шляхом. Інколи це спо­нукає громадян до помилок й участі у вчиненні злочину.

Сьогодні найбільш поширений вид шахрайства - обмін валюти. Зокрема, фальшиві купюри виготовляють злочинці на множильній апаратурі (ксероксі), а також шляхом на­клеювання відповідної цифри на текстовий напис. Тому не треба міняти валюту у приватних осіб.

Інколи шахрайством можуть займатись службові особи, які працюють у пунктах обміну валюти. Прийнявши справж­ню купюру, вони повідомляють, що вона фальшива. Для цього демонструють фальшивість спеціально приготовленої купюри на відповідному приладі. Якщо громадянин не має записаного номера купюри, він нічим не доведе свою непри­четність до розповсюдження фальшивої валюти. Пошире­ним видом шахрайства з валютою є також продаж її у залом­леному (складеному) вигляді з використанням так званої «ляльки». Інформація про це повинна постійно поширюва­тися серед населення.

Здійснюється шахрайство під час продажу фальшивих залізничних квитків, лотерейних білетів, фальшивих кар­тин, ікон, предметів антикваріату, поношених промислових товарів тощо. Як правило, це відбувається у багатолюдних місцях з нагнітанням ситуації поспішності. Нерідко шахраї приходять у квартиру, щоб продати золоті та інші дорого­цінні вироби, які, як правило, є підробками.

Громадян потрібно інформувати щодо питань привати­зації житла через оголошення у пресі, складання договорів працевлаштування з певною умовою, перерахування грошей за фальшивим рахунком у банку для купівлі, наприклад, автомобіля, отримання фальшивих ордерів на квартиру, купівлі-продажу автомобіля на ринку та ін.

Великої шкоди завдають різноманітні ворожки, знахарі, гіпнотизери, екстрасенси. Як правило, розкрити такі злочи­ни важко, про що повинні знати громадяни.

Окремі шахраї «спеціалізуються» на одруженні. Це мо­жуть бути як чоловіки, так і жінки з фальшивими паспор­тами. Під виглядом виїзду за кордон пропонують продати речі, а потім присвоюють гроші й зникають.

Частіше потрібно нагадувати громадянам, що одним із ви­дів шахрайства є азартні ігри, серед яких гра в наперсток, ру­летку, мильницю, карти та ін. Такі ігри організовуються у спеціально обумовлених місцях, поїздах, на пляжах. Здебіль­шого шахраї працюють бригадно по п'ять-шість осіб, які ді­ляться потім виграними грішми. Суть будь-якої гри полягає у справжньому запланованому обмані, на який ідуть громадяни.

Більш жорстоким злочином на відміну від шахрайства є здирство. Тут злочинці своїх послуг не пропонують, а ді­ють нахабно, відкрито, переважно погрожуючи вогнепаль­ною чи холодною зброєю. Також вдаються до інших видів погроз: спалення квартири, машини чи гаража, викрадення дитини або інших членів сім'ї. Своєрідним видом здирства є шантаж. Ці види злочинів найчастіше застосовують до посадових осіб, бізнесменів, заможних громадян. Юристи повинні інформувати громадян про різноманітні випадки цих злочинів, рекомендувати не потрапляти у залежність від злочинних структур і повідомляти протакі випадки право­охоронні органи.

Чи не найпоширеніший вид злочину - хуліганство. Гро­мадяни в основному непогано поінформовані про хулігансь­кі дії окремих осіб. Але працівникам правоохоронних орга­нів варто на основі інформації, якою вони володіють, викри­вати причини хуліганських виявів, вказувати місця найбільш ймовірного їх вчинення, запобігати цьому. Громадяни по­винні пам'ятати, що їм потрібно захистити себе від демонст­рування фізичної сили хулігана. Важливо не потрапляти у ситуації, в яких виявляються амбіції хулігана, вивищення свого «я», досягнення злочинної мети будь-яким способом.

Причинами хуліганських дій є суперечки, реагування на зауваження, заступництво за інших, зведення порахунків, провокування громадян на грубощі. Хуліганські дії вчи­нюються часто з причин, не залежних від самих громадян. Це буває тоді, коли хулігани перебувають не в «настрої» або просто «сверблять руки», коли їм не подобається щось у перехожих (одяг, мова, дії). Здебільшого хуліганські дії вчиняються через надмірну кількість вжитого алкоголю, який збуджує нервову систему.

Отримання громадянами широкої інформації про хуліган­ство дасть змогу уникати різноманітних конфліктних ситуа­цій. Тобто у питаннях самозахисту громадян від хуліганських дій потрібно вибирати прості правила особистої безпеки.

Обов'язок юриста у питаннях самозахисту населення від злочинних посягань полягає у роз'ясненні того, що злочин­ці шукають задоволення своїх матеріальних і фізичних по­треб. Тому, щоб захистити себе, необхідні фізична і психо­логічна готовність до надзвичайної ситуації. В усіх випад­ках треба шанувати власне здоров'я, оскільки матеріальну чи грошову втрату можна компенсувати, а ушкоджене здо­ров'я чи навіть життя ніколи не вдасться повернути. Треба враховувати і психологічний чинник своєї поведінки. Зло­чинцям легше подолати опір боязкої й нерішучої, ніж спо­кійної та впевненої у собі людини. Проте така впевненість повинна мати межі і гнучкість. У кожному конкретному випадку доцільно використовувати деонтологічні (свої вла­сні) норми поведінки, які стосуються тільки самого себе, тільки у даній ситуації і тільки один раз. У інший час, на­віть для тієї ж особи, деонтологічні норми будуть іншими. Вони залежать від багатьох чинників: фізичного й психіч­ного стану особи, її інтелекту, знання основ самооборони, місця події, кількості нападаючих і тих, хто обороняється,темпераменту, емоційного стану таін.

Загалом з метою запобігання злочинам тазахисту населен­ня від злочинних посягань юристи передусім повинні сприяти формуванню у громадян поваги до права, виробленню позити­вного особистого ставлення до правоохоронних органів.

Стосовно першого зазначимо, що у більшості населення ще не сформована необхідна законослухняність, виявляється певна неповага до права. Замість панування у суспільстві духу права, поширений правовий нігілізм, навіть беззаконня. Тому особливо нині юристи повинні спрямовувати громадян на те, щоб не відповідати злом на зло, оскільки добро сильніше від зла, і рано чи пізно справедливість торжествуватиме.

Стосовно другого - правоохоронні органи України ще не користуються належним авторитетом серед населення. Це пов'язане з багатьма об'єктивними та суб'єктивними причи­нами. Проте зі вступом нашої держави до Ради Європи змі­няться структура й статус правоохоронних органів, вони від­повідатимуть вимогам європейських цивілізованих держав.

Звичайно, успіх діяльності юриста у питаннях самозахи­сту населення залежить, зокрема, від одержання відповід­ної інформації. Зауважимо, що уваги у практиці самозахис­ту населення для юриста, звичайно, недостатньо, тому за­кон передбачає ще й оперативно-розшукову діяльність.

Працівники правоохоронних органів повинні роз'ясню­вати громадянам, що їхнім обов'язком є повідомлення у від­повідні інстанції про будь-який злочин чи спробу його вчи­нення. Адже неповідомлений випадок - це певна «перемога» злочинця. При цьому не треба вагатися, що порушення дріб­не, оскільки з нього виростають тяжкі злочини. Інколи гро­мадяни ще виявляють пасивність, байдужість, що на руку злочинцям, у яких складається враження про свою невлови­мість, що спонукає до вчинення нових злочинів.

Кожне суспільство забезпечує власну безпеку. Така су­спільна безпека зумовлюється певними причинами і маєнаметі захистити своїх громадян. Одним зі складових елемен­тів суспільної безпеки є інформаційна безпека.

Потрібно розрізняти інформаційну безпеку громадян та інформаційну безпеку юрис­тів.

Інформаційна безпека громадян полягає у тому, що дер­жава має подбати про забезпечення нормальної життєдія­ льності членів суспільства. Це стосується запобігання й за­хисту від усіляких домислів, наклепів, ворожої політики щодо суверенітету України, поширення дезінформації та фальши­вих відомостей про історію українського народу тощо. Особ­ливо негативний вплив мають зарубіжні кінофільми, відеоза-писи про аморальний спосіб життя, що негативно впливає на молодь, відволікає її від участі в державотворчому процесі. З позицій національної безпеки громадян завдання юристів по­лягає в тому, щоб застерегти населення від злочинних пося­гань, ознайомити з методами та формами самозахисту.

Стосовно інформаїіійної безпеки юристів, то вона поля­гає в попередженні будь-якої форми фізичної, матеріальної чи моральної шкоди щодо працівників правоохоронних ор­ганів. У цьому приховано зміст соціальної захищеності юристів, яка нині належним чином не налагоджена. Юрис­ти постійно працюють зі злочинцями, застосовують суворі заходи покарання, що спричинює незадоволення проти­лежної сторони. Але у побуті, особистому житті юристи і члени їхніх сімей на кожному кроці змушені вступати з ними у різні суспільні стосунки. 1 що характерно, злочинці можуть легко отримати будь-яку інформацію про життя юриста, яку й використовують проти нього і членів його сім'ї. Така нецивілізована інформаційна безпечність часто закінчується трагічно.

Таким чином, йдеться про права та свободи людини та їхній надійний захист з боку правоохоронних органів.

Доцільно зробити деякі уточнення щодо співвідношення понять «права людини» і «свободи людини». Проблема ця й досі є об'єктом дослідження багатьох вчених, її наврядчиможна вважати до кінця вирішеною.

Права особи пов'язані насамперед з їх конкретною реалі­зацією тими чи іншими особами або державними органами. Йдеться, безумовно, про активні цілеспрямовані дії. Бездія­льність, навпаки, розцінюється як ненадання можливості реалізувати свої права, а це вимагає самозахисту і захисту з боку юриста.

Інша справа, коли йдеться про поняття «свобода люди­ни». Гадаємо, що вона передбачає, так би мовити, протилеж­не - невтручання інших у їх самореалізацію. У цьому випад­ку заборонена сама дія, адже треба дати людині змогу здійс­нити свої законні вольові зусилля, які також підпадають під самозахист. Власне, кожна відповідна ситуація може свід­чити про порушення або прав, або свобод, або одночасно обох (залежновід втручання чи невтручання сторонніх осіб чи держави).

Вираженню самозахисту прав і свобод людини має слу­гувати такий соціальний механізм, який давав би певну га­рантію їх реалізації зі сторони держави. Такою гарантією є внутрішні закони держави й діяльність юридичних органів. Ці функції покладені, передусім, на юриста як на держав­ного службовця з властивими йому високою моральністю (фактичною і практичною), глибоким усвідомленням свого професійного обов'язку.

Права, якими володіє людина, мають здебільшого альтер­нативний характер. У своїх діях людина може схилятися до добра чи зла, а шлях до досягнення мети може супрово­джуватися тими чи іншими перешкодами, які у підсумку негативно впливатимуть на життя, здоров'я тощо. У такому випадку перед людиною постає дилема: чи долати пере­шкоди, чи пустити все на самоплив? Якщо обрано вольо­вий шлях учинення добра, то цьому крім моральних норм сприяє ще й позитивне право держави. Так, Конституція України гарантує кожному право захищати своє життя і здо­ров'я від протиправних посягань (ст. 27), вимагати поваги до своєї гідності (ст. 28). Зауважимо, що це стосується і тієї людини, яка живе за законами зла. Треба звернути увагу на духовно-моральне право цієї людини вимагати непорушення її прав, недопущення впливу зла на зло.

Відповідний самозахист має відображати духовно-моральні аспекти життя. Згідно з християнською мораллю, не тільки на добро, а й на зло потрібно відповідати добром.

Відомо, що чинним законодавством не заборонений фі­зичний спосіб самозахисту чи звертання у судово-правоохо­ронні органи. Тому треба сприяти вихованню такого внут­рішнього стану самозахисника, щоб вибір його вимушених дій був продиктований саме його добрими думками чи звер­ненням до державного правосуддя. Такий самозахист прав і свобод громадян не вимагає духовно-моральних санкцій.

Юридична діяльність у державі має бути спрямована на те, щоб довести громадянам, що найбільшим злом для по­терпілих від порушення їхніх прав і свобод є їхня ж легко­важність щодо власної безпеки, честі, гідності.

Організація самозахисту прав та свобод людиною пов'я­зана з умінням юристів виховувати психологічну готов­ність до надзвичайної ситуації, враховувати психологічні фактори поведінки людини.

Отже, самозахист прав і свобод — це вміння громадянина використовувати нор­ми природного і позитивного права, морально-юридичної практики щодо не­допущення правопорушень іншими особа­ми і повернення (відновлення) законних благ, необхідних для їх життєдіяльності.

Оволодіння нормами природного права громадянином повинно здійснюватися без втручання юриста (виняток ста­новить особиста консультація юриста). Це дає змогу само­стійно обрати (і визначити) власне ставлення до вчинення проти особи правопорушення. В іншому випадку матимемо порушення свобод громадянина. Що стосується використан­ня морально-юридичної практики, то без професійної допо­моги юриста громадянам обійтися важко.

У розпорядженні юриста є необхідна інформація про порушення прав і свобод громадян. Він знає шляхи розв'я­зання багатьох проблем, володіє певними формами та ме­тодами профілактики. Порушені права і свободи громадян завдяки професійним діям юриста можуть бути відновлені, оскільки одна з форм самозахисту полягає у звертанні до юридичних установ.

Зазначимо, що самозахист прав і свобод є по суті інтелек­туальною боротьбою за існування людини, що вимагає ду­ховних, моральних та правових знань. Своєрідним гаран­том боротьби за життя особи є професійна юридична діяль­ність, яка ґрунтується на гуманістичних принципах.

Незаперечним є той факт, що особи, які посягають на права і свободи інших людей, вчинюють правопорушення. Тому важливо встановити суспільні та біологічні джерела такої агресивної поведінки людей, визначити філософську та соціологічну концепцію природи покарання за злочин.

Філософія покарання - це одна із важливих проблем люд­ства. Адже карає людину теж людина, виявляючи суб'єкти­візм, дію свідомості та почуття. Тому про справедливість в абсолютному розумінні не може вестися мова. А відносна справедливість межує з порушенням норм позитивного або духовного й морального права. Все це стосується безпеки життєдіяльності та вимагає певної пропедевтики.

Якщо розглядати у цьому контексті життєдіяльність ук­раїнського суспільства загалом, то зрозуміло, українська державність не до вподоби багатьом, хто звик, що Україна перебуває у складі іншої держави. Але існує й інша причина такої недоброзичливості — потенційні можливості України. Фактично українців «поважають від душі» за миролюбну хліборобську вдачу, за наявні природні багатства, за працьо­витість і терплячість. Відомо, що при успішному розвиткові Україна з такими людськими і природними ресурсами стане могутньою державою не тільки в Європі. Тому не дуже пра­гне якась держава активного суспільного розвитку України. Звідси й випливають усі можливі види безпеки, що загалом становлять національну безпеку України.

З цього приводу на запитання, як жити, щоб вижити, М. Амосов дає таку відповідь: бути розумними, використо­вувати знання про Всесвіту, жити за наукою, тоді не загине біосфера [41, с. б]. Тобто філософське розуміння світу дає великі гарантії безпеки. Людина повинна повсякчас замис­люватися про своє призначення на Землі. Тим більше тоді, коли йдеться про юриста, про реалізацію ним норм позитив­ного права. Тут вислів М. Амосова «жити за наукою» набу­ває вагомого змісту, оскільки одне позитивне право ще не є правом у цілому. Це думки лише юридичних позитивістів, які ніби зосереджені на одних законах. Адже ще є моральне і природне право, які в регулюванні суспільних відносин у більшості випадків виявляються ефективнішими.

Соціологія права для безпеки життєдіяльності «пропо­нує» активніше використовувати здобутки культури. Лю­дина за своєю природою працьовита, творча. Вона постійно вдається до інтелектуальних дій. Хоча такі дії повинні бути під контролем свідомості, все ж потрібно здобутки кожної людини використовувати у житті. Таким чином використо­вуватимуться набутки культури у життєдіяльності людини.

Рано чи пізно кожен неминуче дійде висновку, що без культури неможливо вилікувати недуги країни. Справа в тому, що здебільшого тоді, коли суспільство незадовільно розвивається, звинувачують слабку економіку, право, дер­жаву, політику тощо. А наука доводить - причина в духов­ності, в культурі. Тому філософсько-соціологічне обґрунту­вання безпеки правової життєдіяльності людини полягає передусім у духовності, розумінні законів Всесвіту, житті за законами природи та умілому використанні інтелекту­альних здібностей самої ж людини.

Звичайно, духовне право допускає елементи суб'єкти­візму, зокрема, юристами, але за умови усвідомлення цього ними самими, прощення і готовності до прощення. Це ж стосується і тих людей, які вчинюють злочин. Тут повинно діяти право покарання, ефективність права має зумовлюва­тися характером покарання.

При правильному розумінні цих понять не виникає су­перечності у релігійному і правовому розумінні природи і призначення покарання.

Філософський підхід до природи покарання злочинця Грунтується на свободі волевиявлення людини, на багато­варіантному виборі можливостей зрозуміти провину. Осно­вою філософії покарання є: для правопорушників - усвідо­млення неправильних дій і щире каяття; для юристів - пра­вильні думки (без жорстокості й агресії), щире бажання допомогти правопорушникові стати на істинний шлях.

Отже, філософія покарання виходить із духовних концеп­цій екзистенціального зв'язку покарання, прощення, каяття тощо. Проте, як зазначає 1. Бентам, покарання необхідне як умова існування правової системи, однак не треба забувати про суб'єктивний чинник у виборі виду покарання. Загалом у філософії покарання вбачається певний гарант безпеки життєдіяльності людини, оскільки вона (філософія) відіграє роль стримуючого фактора, націлює на поміркованість.

Основні принципи організації юристом самозахисту громадян від посягання на їхні права і свободи — це законність дій юриста і громадянина, самостійність дій громадянина, професійна обов'язковість юриста, юридична активність, системати­чність, щирість у порадах, духовна (на­віть не тільки моральна чи правова) від­повідальність та ін.

У процесі організації самозахисту людиною своїх прав і свобод юрист здійснює певні функції, серед яких: теоретич­не ознайомлення громадян з поняттям «злочинність», на­дання рекомендацій щодо захисту від окремих видів злочи­нів, роз'яснення чинного законодавства тощо.

Отже, організація юристом самозахисту населення від злочинних посягань відіграє важливу роль у формуванні його як творчого фахівця. Професійна культура юриста тоді має найвищу цінність, коли вона стає у пригоді громадя­нам, коли кваліфіковані поради допомагають забезпечити права та свободи співвітчизників.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ І

АСПЕКТИ ДУХОВНО-НАЦІОНАЛЬНОГО ПОЧУТТЯ ЮРИСТА

Поиск по сайту: