КОНСТРУКТОРСЬКИЙ РОЗДІЛ

Зміст

Вступ

Розробка проекту виробничого приміщення

1.1. Коригування нормативів технічного обслуговування та ремонту рухомого складу

1.2 Розрахунок річної виробничої програми та об’єму робіт з технічного обслуговування та ремонту рухомого складу

1.3 Розрахунок площі фарбувальної дільниці

1.4 Розрахунок виробничої програми і обсягу робіт АТП на ЕОМ

2. Конструкторська розробка проекту

3. Правила техніки безпеки при виконанні робіт в малярному відділенні

Література

Вступ

Головним завдання автомобільного транспорту є якісне і повне задоволення потреб населення в перевезеннях .

Автомобільний транспорт є найбільш масовим і ефективним видом транспортом. На сьогодні припадає близько 85% ватажних та 80% пасажирських перевезень.

Тому для задоволення цих потреб на проектованому АТП потрібно зробити технічну службу.

Щоб справитися з великим об’ємом робіт по підтримці зростаючого автомобільного парку в технічно справному стані, необхідно механізувати і автоматизувати процеси технічного обслуговування і ремонту автомобілів, різко підвищити продуктивність праці. Підприємства по технічному обслуговуванню і ремонту автомобілів оснащуються більш сучасним устаткуванням, впроваджують нові технологічні процеси, удосконалюють технології технічного обслуговування, ремонту і керування виробництвом, створюють необхідні виробничо – побутові і санітарно – гігієнічні умови праці ремонтних працівників. Проведення вищезазначених і інших технологічних і організаційних заходів сприяють підвищенню продуктивності праці при проведенні технічного обслуговування і виконанні ремонту рухомого складу, забезпечують зменшення трудових і матеріальних витрат, а також сприяють підвищенню якості робіт.

Чітко організоване технічне обслуговування, своєчасне виявлення і усунення несправностей в агрегатах і системах автомобіля при висококваліфікованому виконанні робіт дозволяють підвищити довговічність автомобілів, знизити їх простої, підвищити строки міжремонтних пробігів, що в кінцевому рахунку знизить виробничі витрати і підвищить рентабельність експлуатації автотранспортних засобів.

1. РОЗРОБКА ПРОЕКТУ ВИРОБНИЧОГО ПРИМІЩЕННЯ

1.1 Коригування нормативів технічного обслуговування та ремонту рухомого складу.

Для корегування нормативів технічного обслуговування та ремонту рухомого складу автомобільного транспорту використовують коефіцієнти, які враховують:

К₁ - коефіцієнт, що враховує категорію умов експлуатації;

К₂- коефіцієнт, що враховує модифікацію рухомого складу та організацію його роботи;

К₃ – к оефіцієнт, що враховує природно - кліматичні умови ;

K₄ - коефіцієнт, що враховує кількість технологічно сумісного рухомого складу;

К₅ - коефіцієнт, що враховує умови зберігання рухомого складу

У таблицю 1.1 зводимо результати коригування вихідних даних ТО і ремонту рухомого складу.

Таблиця 1.1

1.2 Розрахунок річної виробничої програми та об’єму робіт з технічного обслуговування та ремонту рухомого складу

Визначимо річний пробіг автомобілів кожної моделі, які становлять парк, розрахований за формулою

де Д_р – кількість робочих днів за рік;

l_с.д. – середньодобовий пробіг автомобіля, км;

d_к – кількість днів простою автомобіля під час КР;

L_к – скоригований пробіг автомобіля до КР, км;

d_ТО,ПР – тривалість простою під час ТО і ПР(дні/1000 км);

Річний пробіг автомобілів

км

км

км

Річна кількість ТО і КР за кожною моделлю:

де, L_Р – ресурс автомобіля, км;

l_ТО-2, l_ТО-1 – періодичність відповідно другого та першого технічного обслуговування, км.

Результати заносимо в таблицю 1.2.

Таблиця 1.2

1.2.2 Річна трудомісткість ТО та ПР

Річна трудомісткість сезонного, другого, першого та щоденного ТО і ПР визначається за формулами:

де, m₁ – частина трудомісткості ТО-2, яка припадає на одне сезонна обслуговування (для природно-кліматичних умов України m₁ = 0,2);

А_К – облікова кількість автомобілів за моделями;

t_ЩО, t₁, t₂ – зкоригований норматив трудомісткості відповідно: щоденного, першого та другого технічних обслуговувань;

t_ПР – зкоригований норматив трудомісткості поточного ремонту, люд.-год/1000км.

Результати заносимо в таблицю 1.3.

Таблиця 1.3

1.2.3 Трудомісткість діагностування входить до трудомісткості ТО і ПР за видами робіт.

Трудомісткість контрольно-діагностичних робіт ТО-1

де m₂ – частина трудомісткості ТО-1, яка припадає на загальні діагностичні роботи.

Трудомісткість контрольно-діагностичних робіт ТО-2

,

де m₃ – частина трудомісткості ТО-2, яка припадає на поглиблені діагностичні роботи.

Трудомісткість контрольно-діагностичних робіт ПР

,

де m₄ – частина трудомісткості ПР, яка припадає на загальні та поглиблені діагностичні роботи, (m₄ = 1 + 1 = 2% для автомобілів і автобусів).

1.3 Розрахунок площ виробничої зони

1.3.1 Розрахунок числа постів зони дільничних робіт

За таблицею 1.3 трудомісткість робіт ПР становить 74765,19 люд.-год., на дільничні роботи припадає 50% трудомісткості.

пост.

де, Т_р – річний обсяг робіт, люд.-год;

К_Н – коефіцієнт нерівномірності завантаження постів, 1,18;

Д_р.р. – кількість робочих днів за рік, 305;

n –кількість змін роботи на добу, 2;

t_зм – тривалість зміни год., 7 ;

Р – число одночасно працюючих на одному посту, 1,5;

К_В – коефіцієнт використання робочого часу поста, 0,8.

1.3.2 Розрахунок площі зони дільничних робіт через число постів

м²

де, N – кількість постів у зоні, 4;

f_n – площа в плані, що припадає на один автомобіль м² (ГАЗ- 3110 – 8,64 м²);

k – коефіцієнт запасу, приймаємо 6.

1.3.3 Розрахунок площі фарбувальної дільниці

Кількість працюючих у виробничому приміщенні визначають за формулою:

,

де, Т – трудомісткість робіт у фарбувальній дільниці, людино-год;

Ф_т – річний фонд часу технологічно необхідного, год.

За числом працюючих визначаємо площу дільниці:

м²

де, f_n – питома площа, яка приходиться на одного працюючого.

Для визначення площі дільниці через площу, яку займає обладнання, складаємо табель технологічно обладнання.

Згідно із завданням автомобільний парк матиме 350автомобілів. Для такого АТП в табл.1.5 складено табель технологічного обладнання для фарбувальної дільниці.

Таблиця 1.5. Табель технологічного обладнання фарбувальної дільниці

Площа приміщення фарбувальної дільниці з урахуванням площі, яке займає оснащення дорівнює

F_п.в. = (1,94· 0,45) · 3 + (9·4,2)+(9·5,96)+(3,5·0,8)+(0,515·0,465)+(5·1,8)+(0,8·0,6)

+(1·0,64)+(1·0,640)+(2,4·0,6)+(1,08·0,64)+(2,8·3)+(5·3)+(0,64·0,37)+(8,6·0,05)+

(0,175·0,06)=177,23

З урахуванням коефіцієнта щільності розміщення обладнання площа агрегатної дільниці:

F_{Ф В.} = 2 · 177,23 = 354,46 м²

Таким чином одержано два значення площі дільниці: 24 м² і 356,46 м². Остаточно за площу дільниці візьмемо більше її значення, тобто 360 м².

КОНСТРУКТОРСЬКИЙ РОЗДІЛ

2.1 Призначення, будова і робота пристрою.

Фарборозпилювачі призначені для розпилювання водних, олійних, лакових та інших малярних сумішей. Пневматичний фарборозпилювач є основною частиною фарбувального агрегату і розпилює фарбу за допомогою стисненого повітря. Від його роботи залежать якість фарбування, витрата фарбувальної суміші та продуктивність праці маляра.

Пневматичні фарборозпилювачі мають різну продуктивність, застосовують їх залежно від обсягу фарбувальних робіт. Продуктивність фарборозпилювача залежить від конструкції розпилювальної головки і діаметра вихідного отвору сопла, крізь яке виходить фарбувальна суміш. Чим більший діаметр сопла, тим більшу кількість фарби розпилює фарборозпилювач за одиницю часу. Отже, щоб нанести цю фарбу на поверхню рівномірною плівкою, потрібна достатня площа для фарбування.

Для фарбування поверхонь з великою площею застосовують фарборозпилювач, СО-19Б а для виконання аерографічного розпису і фарбування невеликих поверхонь — СО-6Б, тощо. Шпаклювальні суміші можна наносити фарборозпилювачами з великою продуктивністю, якщо працювати соплом діаметром не менш як 2,5 мм. Для нанесення лише шпаклювальних сумішей застосовують фарборозпилювачі СО-24А та СО-123А. Деякі фарборозпилювачі, як СО-6Б, СО-44Б, мають набір змінних сопел з розмірами отвору 0,4—1,2 мм, що дає змогу використовувати їх для різних видів робіт.

Сопло кожного фарборозпилювача має вихідний отвір круглої форми. Тому фарбовий факел, вилітаючи з сопла, набирає форму конуса і утворює на поверхні круглу пляму діаметром лише 10—15 см. При такій ширині фарбової смуги краще фарбувати невеликі поверхні: двері, радіатори, труби тощо, а поверхні стін і стелі зручніше фарбувати розпилювачами з плоским факелом, які дають відбиток у вигляді овальної або прямокутної смуги завширшки 30—65 см. Плоский факел утворюється при механічному або повітряному стисненні фарбувального струменя, що вилітає з сопла фарборозпилювача. При механічному стисненні застосовують спеціальну щілинну насадку, яку закріплюють на розпилювальній головці перед вихідним отвором сопла. Фарбувальна суміш, вилітаючи з сопла, проходить крізь щілинний отвір насадки і змінює свою форму. При повітряному стисненні фарбовий факел стискує струмінь повітря, що виходить крізь спеціальні отвори в насадці фарборозпилювача (рис. 1).

Рис. 1 Схема утворення фарбового відбитка фарборозпилювачем з повітряним стисненням факела

Бак для приготування і подачі фарби

Рис. 2. Фарборозпилювач СО-19Б:

а — загальний вигляд; б — розріз; 1 — бачок; 2 — рукоятка; 3 — регулятор голки, 4 — корпус; 5 — головка; 6 — штуцер для приєднання повітряного шланга; 7 — регулятор повітря, 8 — курок, 9 — матеріальна трубка; 10 — сопло; 11 — голка

Будова пристрою.

Фарборозпилювач СО-19Б(рис. 2) складається з корпусу, розпилювальної головки, голки, курка і бачка для фарби, який міститься під розпилювальною головкою. Застосовують його для розпилення лакофарбових сумішей в'язкістю 15—25 с за віскозиметром ВЗ-4.

Корпус фарборозпилювача 4 має рукоятку 2. У нижній частині корпусу розміщений розтруб, до якого приєднується бачок 1. Усередині розпилювальної головки 5 міститься сопло 10, отвір якого перекривається голкою 11, з'єднаною з курком 8. У комплект фарборозпилювача входять дві головки (з круглим і щільовим отворами), що дає змогу змінювати його продуктивність. З боку розпилювальної головки е штуцер 6 для приєднання повітряного шланга і регулятор повітря 7. Кількість фарби, що надходить з бачка, регулюють регулятором голки, а кількість повітря — регулятором повітря.

Таблиця 1. Технічна характеристика фарборозпилювача

Таблиця 2. Основні несправності в роботі фарборозпилювача та способи їх усунення

Робота пристрою.

Перевірте налаштування фарборозпилювача, для цього зробіть пробне фарбування на аркуші картону. Якщо ви зробили все правильно, вийде круглу пляму фарби, світлішає до кордонів.
Працювати легше, роблячи горизонтальні смуги зверху вниз. Таким чином, втомлені до кінця роботи руки не доведеться високо піднімати.
Обклейте все необроблювані ділянки, щоб не забруднити їх.
Розташуйте фарборозпилювач на відстані 30-50 см, точно перпендикулярно поверхні.
Натисніть на курок і починайте переміщення зліва направо. Рухати слід корпусом, але, ні в якому разі не пензлем, інакше не уникнути нерівностей в нанесенні.
Після того, як ви дійдете до кордону оброблюваної ділянки, відпустіть курок. Перевірте рівень фарби в фарборозпилювачі, при необхідності долийте її.
Нанесіть наступний шар фарби паралельно попередньому, але з невеликим нахлестом.
Обробіть всю поверхню подібним чином.
При необхідності нанесіть другий шар фарби: в цьому випадку необхідно рухатися зверху вниз.
По завершенні робіт обов'язково прочистіть форсунки фарборозпилювача. Для цього залийте воду або розчинник в балон і натисніть курок. Тримайте його до тих пір, поки з форсунки не припинить розпорошуватися фарба.
Забризкані поверхні тут же отмойте розчинником.

3 ПРАВИЛА ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ У ФАРБУВАЛЬНОМУ ВІДДІЛЕННІ

3.1 Організація роботи по охороні праці в агрегатній дільниці

Перед початком роботи:

1. Одягнути та привести в порядок спецодяг. Застебнути або обв’язати обшлаги рукавів, заправити одяг так, щоб не було кінців, що розвіваються, підготувати до роботи засоби захисту.

2. Підготувати робоче місце до безпечної роботи. Перевірити справність вентиляції. Упевнитися, що освітлення робочого місця справне.

3. Перевірити комплектність та справність інструментів і обладнання.

Під час виконання робіт:

1. При фарбуванні пульверизатором необхідно попередньо перевірити справність шлангів, фарбонагнітаючого бачка, масловідводжувача та фарборозпилювача.

2. Розчинники та фарби, які використовують, повинні знаходитися в металічному посуді закритого кришкою.

3. Підготовчі та фарбувальні роботи виконувати тільки при працюючий витяжці.

4. При виконанні робіт використовувати інструмент, який передбачений технічною документацією.

5. Забороняється використовувати лакофарбувальні матеріали і розчинники невідомого складу.

6. Забороняється завантажувати лакофарбувальні матеріали в фарбозмішувач в процесі його роботи.

7. При роботі фарборозпилювачем необхідно його попередньо оглянути та в випадку необхідності промити бачок розчинником, після чого закрити кришкою.

8. Розпилювальні камери повинні бути оснащенні місцевою витяжкою.

9. Вентиляцію та штучне освітлення в приміщенні встановлюють в вибухобезпечному виконанні.

10. Для запобігання надмірного туманоутворення при пульверизаційному фарбуванні фарборозпилювач слід тримати на відстані не більш 50-60 см від неї.

11. Робочий тиск стисненого повітря не повинен перевищувати 0,4 МПа.

12. Для запобігання отруєння при фарбуванні швидковисихаючими та отруйними матеріалами, робітники повинні виконувати роботи в масках або респіраторах та в захисних окулярах.

13. До робіт, пов’язаних з лакофарбувальним покриттям, не допускають осіб молодших 18 років, а також осіб з хворобами шкіри.

Після закінчення робіт:

1. Промити розчинником ємності, в яких знаходились лакофарбувальні матеріали.

2. Скласти інструмент і обладнання.

3. Прибрати робоче місце.

4. Зняти та повісити спецодяг в шафу. Помити руки та обличчя теплою водою з милом або прийняти душ.

3.2 Розрахунок освітлення

Для освітлення виробничих приміщень використовують два його види: штучне і природне. Штучне освітлення здійснюється, переважно, газорозрядними лампами. Лампи розжарювання рекомендуються при неможливості чи техніко-економічній недоцільності використання газорозрядних ламп.

Методика розрахунку штучного освітлення передбачає спочатку розрахунок загального освітлення, а потім комбінованого, яке являє собою суму місцевого і загального освітлення.

Розрахунок загального освітлення виконують в основному методом коефіцієнта використання світлового потоку за формулою:

де норма освітленості, лк;

площа приміщення, м2;

коефіцієнт запасу, К = 1,3... 1,5 (менші значення для ламп розжарювання, більші - для газорозрядних ламп);

коефіцієнт нерівномірності освітлення змінюється в межах 1,1. ..1,5 (у середньому 1,2);

коефіцієнт використання освітлювальної установки;

число ламп.

Для визначення коефіцієнту розраховують індекс приміщення за формулою:

де, відповідно довжина і ширина приміщення, м;

висота розміщення світильника над освітлювальною поверхнею, м.

При однаковому коефіцієнті стелі й стін, що дорівнює 0,48, коефіцієнт

залежно від дорівнює:

Індекс приміщення	0,5
Коефіцієнт використання освітлювальної установки	0,22	0,37	0,48	0,54	0,59	0,61

Число ламп, необхідних для освітлення виробничого приміщення, визначається за формулою

Розрахунок місцевого освітлення полягає у визначенні потужності чи світлового потоку лампи розшаровування, світловий потік якої може бути визначений за формулою:

де відстань лампи до освітлювальної поверхні, м;

нормативна освітленість, лк;

показник, який вибирається за графіком залежно від і відстані d від перпендикулярного променю на освітлювальну поверхню до освітлювальної точки. За визначеним значенням вибираємо люмінесцентні лампи типу ЛБ 40 .

Рис.3.1 Графік визначення показника

Розрахунок природного освітлення полягає у визначенні площі світлових прорізів бокового чи верхнього освітлення. У проекті визначають площу світлових прорізів при боковому освітленні за формулою

де площа підлоги приміщення, ;

нормативне значення коефіцієнта природної освітленості;

коефіцієнт запасу менші значення для приміщень з меншою запиленістю);

світлова характеристика вікон;

коефіцієнт урахування затінення протистоячими будинками, визначається залежно від відстані до протилежної будівлі (Р) до висоти розміщення карнизу протилежної будівлі над підві­конником будівлі, що розглядається :

	0,5	1,0	1,5	2,0	≥3
	1,7	1,4	1,2	1,1

загальний коефіцієнт світлопропускання, = 0,63;

коефіцієнт урахування підвищення освітленості при боковому освітленні, 1,05...1,3.

Література

1. Афанасьев Л.Л., Маслов А.А., Колясинский Б.С. Гаражи и станции технического обслуживания автомобилей. (Альбом чертежей). 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Транспорт, 1990. – 216 с.

2. Кац А.М., Фарбування автомобілів на автотранспортних та авторемонтних підприємствах. – М.: Транспорт, 1992р, 112 с.

3. Краткий автомобильный справочник. – 10-е изд., перераб. и доп. – М.: Транспорт, 1994. – 220 с.

4. Напольський Г.М Технологическое проектирование автотранспортних предприятий и станций технического обслужевания. – М.: Транспорт, 1993. – 271с.

5. Курников І.П., Корольов М.К. Технічне проектування підприємств автомобільного транспорту: Навч. посібник – К.: Вища школа, 1993. – 191 с.

6. Лудченко О.А. Технічне обслуговування і ремонт автомобілів: організація і управління: Підручник. К.: Знання – Прес, 2004. – 478 с.

7. Лудченко О.А. Технічне обслуговування і ремонт автомобілів: Підручник. – К.: Знання – Прес, 2003. – 511 с.

8. Методичні вказівки до виконання курсового проекту, Київ, НТУ, 2011р., 67 с.

Поиск по сайту: