Мал. 3. Карта політичної роздробленості Київської Русі

Київське князівство продовжувало все ж відігравати провідну роль. За володіння Києвом постійно відбувалась боротьба між представниками різних відгалужень династії Рюриковичів. Так, в 1169 р. відбувся погром Києва суздальським князем Андрієм Боголюбським. На півдні Київське князівство межувало з землями половців. Набіги половців приносили значні руйнування та людські втрати, це ослаблювало політичне становище князівства, стримувало господарський розвиток.

Переяславське князівство складалося із земель, розташованих на лівому березі Дніпра. Ці землі здавна перебували у політичній залежності від Києва. Виділилось воно у 1054 р. як спадщина сина Ярослава Мудрого Всеволода. Це князівство на сході і півдні межувало з Половецькими степами. Через те жителі князівства повинні були боронитися від частих нападів кочівників. З цією метою вздовж кордонів населення будувало земляні вали і укріплені фортеці. Князі Переяславського князівства брали активну участь у походах проти половців. Після монголо-татарської навали Переяславське князівство перестало існувати.

На Лівобережжі розташувалося Чернігово-Сіверське князівство. Особливістю політичного розвитку Чернігово-Сіверського князівства стало його дроблення спочатку на дві частини, а згодом на їх території утворилось більше десяти окремих удільних князівств.

Мал. 4. Ярослав Осмомисл.

У середині XII ст. Новгород-Сіверське князівствовідокремилось від Чернігова і стало самостійним. Потім відокремилися інші уділи. Усі князі Чернігово-Сіверського князівства були Ольговичами – нащадками Олега Святославича, внука Ярослава Мудрого.

Волинське князівство. Після розпаду Київської Русі на Волині утвердилась династія Мономаховичів. Її засновником став внук Мономаха, син Мстислава Великого. В 40-60 рр. ХІІ ст. волинські князі з перемінним успіхом боролись з суздальською династією за володіння Києвом. Найбільший вклад у розвиток князівства вніс Роман Мстиславич (1170–1205 рр.). Він зміцнив єдність Волинського князівства, став засновником Галицько-Волинської держави (1199 р.).

У 1144 р. утворилось Галицьке князівство в якому правила династія Ростиславовичів. Найбільшої могутності воно досягло за правління Ярослава Осмомисла (1153–1187 рр.). Його володіння простягались вздовж Дністра далеко на південь. Навіть землі в нижній течії Дністра й Дунаю опинилися в залежності від Галича. Особливістю Галицького князівства була висока роль місцевого боярства в політичному житті. Бояри отримували значні прибутки від видобування та продажу солі. Сильні економічні позиції робили бояр незалежними від князя. Тому боярство постійно намагалось нав’язати свою волю галицьким князям.

Таким чином, із середини ХІІ ст. Київська Русь вступає у період феодальної роздробленості.

Причини феодальної роздробленості:

o величезна територія держави;

o багатоетнічний склад населення Київської Русі;

o відсутність чіткої системи престолонаслідування;

o поширення спадкового (вотчинного) землеволодіння удільних князів і бояр, що посилювало їх незалежність від київського князя;

o розвиток міст – удільних центрів, які намагалися конкурувати з Києвом в політичному та економічному відношенні;

o послаблення Києва як політичного і економічного центру;

o часті набіги половців та занепад великих торговельних шляхів.

Поиск по сайту: