Право на охорону здоров’я - це сукупність правових норм, що регулюють відносини з приводу збереження, підтримки та зміцнення здоров’я

Законодавство України визначає здоров’я як стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів (ст.93 Основ законодавства України про охорону здоров’я).

Таке розуміння поняття здоров’я відображає преамбулу Статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я. Наведене визначення здоров’я носить абсолютний характер, тобто за цією позицією формується межа ідеального здоров’я, що за зрозумілих причин залишається для більшості населення недосяжним.

М.М. Малеїна визначає право на здоров ’я як право, позитивний зміст якого складається з правомочностей володіння, розпорядження власним здоров’ям та його використанням. Зазвичай ці правомочності фактично здійснюються постійно, “юридично” начебто непомітно, але проявляються у випадках порушення здоров’я або інших випадках⁴. До числа цих специфічних ситуацій (тобто до елементів права на здоров’я) належать, на думку автора, такі:

1. Право на укладення договору про надання медичної допомоги.

2. Виношування та народження жінкою дитини, зачатої шляхом імплантації в її організм чужої заплідненої яйцеклітини, з наступною передачею народженого його біологічним батькам;

3. Право на участь у медичному експерименті;

4. Право на відмову від медичного втручання або вимога на його отримання;

5. Право на укладення договору донорства;

6. Право на участь у конкурсах.

О.М. Єрмолаєва визначає здоров’я з цивільно-правових позицій як стан повного фізичного та психологічного благополуччя людини, атому, відповідно, і цивільно-правові засоби захисту повинні бути спрямовані на запобігання порушенням, що можуть потягнути втрату людиною її фізичного або психічного благополуччя⁵.

Право на охорону здоров’я - це сукупність правових норм, що регулюють відносини з приводу збереження, підтримки та зміцнення здоров’я.

Право на охорону здоров’я - це забезпечувальне право, здійснення його спрямоване на недопущення погіршення стану здоров’я особи. Основними елементами цього права є право на використання допустимих засобів забезпечення здоров’я (індивідуально або за допомогою спеціально уповноважених організацій). У цьому випадку доведеність об’єктивного позитивного впливу на стан здоров’я цих засобів не є принциповим. Особа має право використати всі доцільні з її точки зору засоби зміцнення здоров’я, за винятком тих, що можуть негативно вплинути на стан її здоров’я. Відповідно особа може бути споживачем немедичних послуг, спрямованих на забезпечення її здоров’я.

До змісту права на охорону здоров’я можна віднести і право на усунення небезпеки, яка загрожує здоров’ю, та право на проживання за умов відсутності дії будь-яких впливів техногенного або природного характеру наздоров’я.

До змісту права на охорону здоров’я можна віднести і право на допомогу у випадках “особливих потреб” (допомога особам з набутими або вродженими фізичними або психічними розладами та аномаліями розвитку, а також жінок у стані вагітності).

На відміну від права на охорону здоров’я, право на медичну допомогу піддається більш чіткому визначенню. Так, медична допомога тлумачиться, як комплекс заходів медико-соціального призначення, що включає в себе профілактичну, лікувальну, діагностичну реабілітаційну, протезноортопедичну зубопротезну допомогу, а також догляд та обслуговування дітей, хворих, непрацездатних та інвалідів.

Специфічним є і суб’єкт цих суспільних відносин з приводу здійснення права на медичну допомогу. Цим суб’єктом є пацієнт, а тому зазначені права є правами пацієнта. До змісту права на медичну допомогу зазначеного у ЦК України, можна віднести: право на звернення за наданням медичної допомоги, право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій; право на поінформоване погоджене надання медичної допомоги; право на відмову від лікування; право пацієнта, що знаходиться на стаціонарному лікуванні, на доступ до нього інших осіб. Крім зазначених у цивільному законодавстві, елементи права на медичну допомогу містяться і у Основах законодавства України про охорону здоров’я. До них можна віднести: право на направлення на лікування за кордон; право на забезпечення протезною допомогою (в тому числі необхідно розуміти і право на реставрацію анатомічних ознак зовнішності); право на забезпечення якісними та ліцензованими лікарськими засобами; право на зміну (корекцію) статевої належності; право на безпечну медичну допомогу; право на застосування якісних і дозволених методів медичної допомоги.

І цивільне законодавство і законодавство про охорону здоров’я місять правові норми, що регулюють права, які також можна віднести до змісту права на здоров’я. Ними є право на донорство та право на трансплантацію. І хоча вони виділені у ЦК України як окремі немайнові права особи, що забезпечують її благополуччя, їх необхідно віднести до змісту внутрішніх елементів права на здоров’я.

Крім зазначених, до числа складових права на медичну допомогу необхідно зараховувати право пацієнта на полегшення болю, пов’язаного з захворюванням або медичним втручанням, усіма доступними засобами; право на компенсацію шкоди, завданої у процесі надання медичної допомоги; право на застосування нових та експериментальних методів або засобів надання медичної допомоги.

До змісту такого елементу права на здоров’я, як право на медичну інформацію, необхідно віднести право на інформацію про стан власного здоров’я; право на інформацію про стан здоров’я інших осіб; право на інформацію щодо поширення інфекційних хвороб; право на проведення консиліуму або консультацій інших спеціалістів.

І нарешті, право на медичне страхування складається з права на отримання медичної допомоги у межах загальнодержавних або місцевих програм добровільного медичного страхування; право на вибір страхувальника страхового медичного випадку, право на вибір лікувального закладу, лікаря та засобів лікування відповідно до договорів обов’язкового та добровільного медичного страхування; медичне страхування неправильного лікування.

Щодо останньої групи особистих немайнових прав, то їх формування у найближчому майбутньому є об’єктивною і нагальною необхідністю. Відсутність у законодавстві нормативно-правових актів щодо регулювання суспільних відносин у сфері медичного страхування завдає шкоди забезпеченню не лише приватним, але і публічно-правовим інтересам. Співвідношення та взаємозв’язок приватного та публічного права у галузі охорони індивідуального та суспільного здоров’я залишаються і сьогодні дискусійними та актуальними.

Викликає необхідність визначення приналежності до змісту права на здоров’я права на участь у медичному експерименті та права на відмову від лікування. Стосовно першого, зауважимо, що критерієм віднесення права на участь у медичному експерименті до змісту особистого немайнового права на життя є нез’ясованість можливих наслідків участі у медичному експерименті. Неможливість підрахунків та відстеження рівня ризиків вимагає оцінки участі у таких діях, як здійснення права саме на життя, але не на здоров’я. Щодо другого, то у законодавстві більш доцільним є вести мову не про відмову від лікування, а про відмову від медичного втручання, що є більш ширшим за своїм змістом поняттям і включає в себе не тільки відмову від лікування, але і від профілактики, реабілітації та діагностики. Підсумовуючи, необхідно зазначити таке:

1. Право на здоров’я як особисте немайнове право полягає у сукупності можливостей фізичної особи вільно на власний розсуд визначати свою поведінку щодо індивідуального здоров ’я.

2. Здійснення права на здоров’я пов’язане з регулюванням відносин по провадженню споживання блага здоров’я - самостійно або за допомогою інших осіб - що продовжується протягом усього життя.

3. Право на здоров’я - це право, в основі якого лежить благо на відносне індивідуальне здоров’я.

4. Право на здоров’я виникає одночасно з правом на життя.

5. Структурними елементами права на здоров’я є: право на охорону здоров’я, право на медичну допомогу, право на медичну інформацію та право на медичне страхування.

6. У законодавстві необхідно деталізувати зміст цих структурних елементів права на здоров’я, а також їх складових, таких, як право на зміну (корекцію) статі; право пацієнта на полегшення болю, пов’язаного з захворюванням або медичним втручанням, право на застосування нових та експериментальних методів або засобів надання медичної допомоги.

Поиск по сайту: