Закріплення вивченого матеріалу

План:

1. Розробка концепції нового суспіль­ства.

2. Роль інтернета в сучасному світі.

3. Соціальна структура. Соціальна мобільність.

4. Соціальний конфлікт.

1. 1970-ті роки - доба комп'ютеризації. Змінюється бачення ролі людини в сучасному світі - фахівець, який переробляє реалії, активно втілює вимоги науки, світової культури, інновація як само­ціль.

Нове суспільство одержало різну назву: «інформаційне суспільство» (Й, Масуда, Японія), «тех­нотронне суспільство» (3. Бжезинський, США), «наукове су­спільство» (М. Понятовський, Франція),»третя хвиля»(А. Тоффлер, США). Особливий внесок зроблений Д, Бэллом. У центрі концепції інформаційний фактор.Метою е не кількість вироблених благ, а якість життя. Ознаки нового типу суспільства (А. Тоффлер): перехід від традиційних викопних джерел енергії до нетрадиційних; замі­на масового виробництва виробництвом товарів і послуг, чітко орієнтованих на споживача; заміна нуклеарної родини «багатоформною»; зсув в організації корпорацій до форм менш бю­рократичних, більш спеціалізованих і орієнтованих на вирі­шення конкретних проблем; відкритість засобів комуніка­цій, розвиток кабельного телебачення, зв'язку.

2. Новою основою положення людини в суспільстві є те, що вона може перетворювати доступну їй інформацію у власне знання і використовувати його. Інформація - найбільш демократичне джерело вла­ди, оскільки усі мають до неї доступ. З іншого - інформація є най­менш: демократичним фактором виробництва, тому що доступ не означає володіння нею. Інформація має властивість вибірковості: не кожна людина може зрозуміти ті чи інші повідомлення. Специфіч­ні здібності людини, її світовідчуття, психологічні характерис­тики, здатність до узагальнень, пам'ять - те, що назива­ють інтелектом е головним фактором при­лучення до цих ресурсів. Плюс освіта.

Розвиток Інтернету впливає на сучасний політич­ний процес - він сприяє збільшенню відкритості і прозорості діяльності політичних інститутів. Інформаційна революція не приведе до виникнення но­вого більш демократичного політичного життя. Но­ві технічні можливості самі по собі не перетворюють пасивних громадян у політичне свідомих і активних. Загаль­ною тенденцією в постіндустріальних країнах є охолодження суспільного інтересу до політичного процесу. Розвиток Інтернету відповідає демократично­му духу часу, оскільки дає людині величезні можливості досту­пу до обсягів інформації. Людина перестає бути об'єктом маніпуляцій, а перетворюється в самостій­ний суб'єкт добору тієї інформації, що їй потрібна. І в цьому джерело багатьох проблем - влада маніпулює суспільною свідомістю. У постіндустріальному столітті суб'єктом інформаційно інтегрованого світового співтовариства є особистісно автономний інтернет-користувач, Завдяки мережевим зв'язкам він втрачає ін­терес до традиційних політико-інформаційних інститутів і будь-яких ідеологій. Занурюючись у кібер-простір, людина усе більше відривається від реального соціаль­ного життя. Інтернет перетворився па важливий інструмент політичної мобілізації.

Інформація визначає долю суспільства формує його спроможність або неспроможність керувати тех­нологією. Вона може прискорити процес технологічної модернізації, і за кілька років змінити економіку, підвищити військову силу і соціальний добробут (АТР). Однак існує й протилежний варіант, коли су­спільство може придушити розвиток технології (СРСР).

Постіндустріальні тенденції повіль­но поширюються як усередині окремих країн, так і у світі в ці­лому. Продовжують існувати старі відносини і старі технології, що перешкоджає постіндустріалізації.

3. В результаті утвердження нових економічних відносин у XVIII ст. виникає і нова соціальна структура – буржуазія та вільні наймані робітники; принципом якої е власність на засоби виробництва, право на політичну владу. Цінності: матеріальні статки, висока зарплата, нерухомість

В постіндустріальному суспільстві можливе виділити кілька суспільних груп. Перша – які створюють нові напрямки, тенденції, сти­лі (8 %). Наступна - бджо­ли (20 %) —допитливість і легкість, з якими вони сприймають нові віяння, вони забезпечують поширення нових ідей і цінностей. 50 % становлять «послідовники» — основний потік, не дуже швидко сприймає нові тенденції, сприймає швид­ше локальну культуру, ніж глобальну. Найбільш негнучкою є група «важко розгойдуваних» (20 %) — вони повільно приймають новації і повільно влива­ються в глобальну молодіжну культуру. 2 % — ті, які не приймають нових напрямків і тенденцій і мають свій дуже своєрідний погляд на життя.

До нового покоління належать представни­ки обох статей. Оскільки інформація та можливість здобути освіту є у всіх.

Ознакою класу інтелектуалів є високі стандар­ти освіти, володіння інформацією. Вони можуть здобу­вати необхідні їм засоби виробництва (комп'ютер, факс, мо­більний телефон і т. п.) в особисту власність; їм не­має необхідності експлуатувати інші соціальні групи для утвер­дження власної ролі в соціальній структурі. Вони поставляють на ринок не свою робочу силу, а готовий продукт своєї інтелектуальної діяльності. Ознаками цього класу є також затребуваність його представників у різних структурних елементах соціальної ієрархії. Характерною рисою є відкритість до одер­жання інформації, бажання знати, що відбувається у світі і зі світом. Мобільність, що ви­значає її ставлення до речей, людей і до себе: вони знають мову, цікавляться іншими культурами, а перехід з фірми у фірму розглядають як перспективу нових можливостей і одержання нових вражень.

4. Ставши головним ресурсом нового су­спільства, знання поляризували соціум за раніше невідомими лініями. З'явилася нова нерівність між людьми і між країна­ми. Починаючи а 1960-х років у розвинених країнах стала наростати соціальна поляризація. Формуються два полюси соціального протистоян­ня. З одного боку, це вищий клас — «клас інтелек­туалів». З іншого боку, це нижчий клас - представники робочих професій або некваліфіковані іммігран­ти, які не мають хорошої освіти і не вважають її цінністю.

Соціальний конфлікт, який назріває в надрах сучасних постіндустріальних суспільств, має більш небезпечний характер, ніж конфлікт між буржу­азією і пролетаріатом, Якщо буржуазія не може існувати без пролетаріату, то сучасна інтелектуаль­на еліта не потребує безпосередньо рутинної праці. Вона робить і реалізує новації без їхньої допомоги, і, звичайно, без експлуатації їхньої праці. Якщо раніше ниж­чий клас розглядався як пригноблений, то сьогодні це «відчуженим класом», оскільки він вже не експлуа­тується, а лише спостерігає за успіхами інтелектуалів. Останні утворюють нову аристократію, в її природі закладена оцінка особис­тості на основі врахування її досягнень до інтелекту і її інте­лект; не соціальний статус є умовою належності люди­ни до еліти постіндустріального суспільства, а вона сама фор­мує в собі якості, що роблять її членом цієї еліти.

У постіндустріальному суспільстві чимало людей, які не володіють ані знаннями, ані можливостями до освіти, ані особливими здібностями. Вони виявляються у становищі працюючої бідноти, або нижчого «пригніче­ного» класу. Сюди входять ті соціальні групи, представники яких не можуть знайти собі адекватного застосу­вання в умовах експансії високотехнологічного виробництва. Існуючий середній клас поступово розмивається: значна його частина в результаті зниження рів­ня доходів спускається все нижче і ниж­че. Значно менше його представників піднімається до рівня нової еліти, яка має тенденцію «замикання» у самій собі.

У процесі постіндустріалізації такий мотив до праці, як висока заробітна плата, зсунувся з першого місця серед інших мотивів до праці. На перші ж позиції вийшли зміст праці, можливість самореалізації, перспективи професійного і соціального зростання, психологічний клімат та інші.

Закріплення вивченого матеріалу:

1. Вміти давати відповіді на питання:

Ознаки постіндустріального суспільства.

Інтернет та проблема становища людини в умовах інформаційного суспільства.

Проблеми інформатизації суспільства.

Станова організація індустріального суспільства, її джерела.

Станова організація постіндустріального суспільства, її джерела.

Гендерні відносини в постіндустріальному суспільстві.

Соціальна мобільність.

Зміна цінностей.

Причини соціальних конфліктів.

Перспективи вирішення соціальних конфліктів.

2. Вміти аналізувати: Місце та роль інформації в організації життя сучасної людини. Причина зміни цінностей.

Соціальна структура індустріального та постіндустріального суспільств: ознаки, критерії, цінності.

3. Підготувати доповіді: «Роль інтернету в житті сучасного суспільства: позитивні та негативні сторони». «Проблема «бідності» в сучасному світі».

План:

1. Роль релігії у сучасному світі. Типологія релігій.

2. Основні тенденції у релігійному житті на сучасному єтап.

3. Вплив релігії світу на складання і функціонування структур сучасності.

1. Серед фак­торів, що визначають світогляд нації та її діяльність, провідну роль грає релігія. Релігія — це сфера духовного життя індивіда і суспільства, в основі якої лежить відображення дійсності, що ґрунтується на вірі в існування Бога (богів), надприродного. Типологія релігії:

- політеїстичні та монотеїстичні;

- релігії національні та світові;

- релігії з Богом (християнство) і без Бога (конфуціанство, даосизм);

- традиційні (християнство, іслам, буддизм, іудаїзм, конфуціанство)

- нетрадиційні «нові» релігії («Рух Муна», «Сайєнтологія»).

2. На нинішньому етапі можна виділити кілька основних тенденцій:

- зміцнення позицій у тих чи інших регіонах традиційних для них релігій;

- атеїзм;

- зростання уваги до релігій, за­хоплення людей Заходу віруваннями Сходу, екзотичними культами, а також найдавнішими язичницькими ритуалами, магією;

- поява «нових релігій» (Серед «нових релігій» чимало таких, котрі змішують різноманітні еле­менти, намагаючись стати ближче до «споживача», обіцяючи досягнення щастя і звільнення від страждань не після смерті, а у земному житті. На чолі стають люди, що претендують на «знання істини» як «богообрані».);

- поява і поширення так званої «бідної релі­гії»( її прихильники не називають себе християнами або мусульманами, по носять на­тільного хреста, не ходять до храмів і не відзначають релігій­них свят, часто навіть не знають змісту священних книг. Вони визнають існування Бога, вірять у життя після смер­ті, у кару за гріхи, у торжество справедливості.).

3.Християнство (1 ст, н.є. - 33,9 % (2 млрд.). Католицизм, відокремившись у1054 р. Відрізнявся суворою ортодоксальністю, догматизмом і консервативністю. До середини XIX ст. від­мовився від опозиційного ставлення до буржуазного ладу, його соціальні позиції зближаються з протестантизмом. II Ватиканський Собор(1962—1965 рр.), на якому виробили соціальну концепцію: засуджувався нерівний розподіл багатств та існування убогості, визнано значення активної соціальної пози­ції, праця з категорії покарання людини перетворювалася на джерело їй чеснот. Католицька церква не за­лишає поза своєю увагою жодної про­блеми сучасності: права людини, станови­ще жінки, демографія, регіональні війни, посткомунізм, клонування, контрацептиви. Змінюється ставлення до інших християн та прихильників інших релігій. Зміна переліку «семи смертних гріхів»: шахрайство в бізнесі, візит до екстрасенса, читання гороскопів, пияцтво, азартні ігри, аборт, використання контрацептивних засобів, жаданий погляд на законну дружину або чоловіка. Католицька церква визнала свої помилки: інквізицію, Варфоломіївську ніч, хрестові походи.

Протестантизм відіграв вирі­шальну роль в утвердженні капіталістичного ла­ду. Ним висувалися етичні норми господарської і побуто­вої поведінки, запропоновані мотивації підпри­ємництва. Головна ідея - людина може спілкуватися з Богом один на один за до­помогою Біблії, без посередництва церк­ви. Відстоювання статусу індивіда як прямого і безпосередньо­го слуги Господа, відповідального перед ним (індивідуальна свобода). Протестантизм бачив у праці найважливішу цінність, священний обов'язок перед Богом. Перетворення ділового успіху в показник обраності. Цінності етики: чесність у стосунках, недоторканність власності, ініціатива і відповідальність, праг­нення до постійного професійного вдосконалювання, ощадли­вість і дбайливість. Розкоші, бездіяльність, потурання слабостям засуджувалися.

Православ'я є надзвичайно консерватив­ним - свідомість орієнтована на аграрно-патріархальне суспільство - антибуржуазність. Більше тяжіння до внутрішнього споглядального життя, ніж до зовнішнього практичного. Тому найвищою є праця молитовна і споглядальна. У православ'ї ін­терес до практичного, господарського життя витіснився орієн­тацією на вічне і позачасове, пошуками абсолютного добра і правди.

Іслам - 20 %, більше 1 млрд. 300 млн. осіб. Будь-які соціальні форми і будь-які зміни повинні оцінюватися, виходячи із на­станов шаріату, традиціоналізм. Тут немає «світської» сфери життя, байдужої з погляду релігії, і тому — здатної до еволюції.

Буддизм (5%) виник у VI - V ст. до н. е. в Індії, його центральним принципом є релігій­на ідея про необхідність звільнення від пут земного існуван­ня. Прихильники буддизму стверджують, що їхня віра проголошує мир і самопожертву і не схильна набува­ти войовничого характеру. Буддизм меншого мірою виявив себе бойовою політич­ною силою.

Індуїзм. (14,7 %) освячує кастову систему. Останнім часом просувають ідею «індуїстської глобалізації»: індуїзм - єдина віра, здатна подолати негативи сучасної цивілізаційної кризи.

Конфуціанство орієнтує людину на «пристосування до світу»: світ змінюється, треба змінюва­тися самим, але не зраджувати свої цивілізаційні засади. Конфуціанські принципи: суспільство і держава є суворо ієрархізованою пірамідою, держава є силою, яка здатна захистити свого громадянина, повага громадян до влади. Це сприяло китайському економічному зростанню. Дисциплінованість, готовність громадян стійко зносити труднощі і без суперечок виконувати накази, додержуватися визначених настанов ста­ли факторами, що забезпечили стабільність. Також вони сприяли високій виробничій організованості. Конфуцій вимагав від правителів проводити щодо народу великодушну політику, надавати людям певні матеріальні блага, тоді народ довірятиме правителю. Вимога «цінувати народ» втілилася в сучасний курс КНР на досягнення — суспільства се­редньої заможності.

Після катастрофи тоталітарних систем - релігія переживає відродження там, де раніше не сприймалася. У сучас­ному плюралістичному світі співіснуватимуть різні конфесії і слобода дотримуватися атеїстичного світогляду.

Закріплення вивченого матеріалу:

1. Вміти давати відповіді на питання:

Роль та значення релігії.

Типологія релігії.

Зміна релігією місця в людському житті.

Основні тенденції розвитку релігій в сучасному світі.

Вплив різних релігій на особливості розвитку країн.

Причини зростання релігійної свідомості в наш час.

2. Вміти аналізувати:

Соціальна функція релігії.

Вплив різних релігійних конфесій на спосіб життя.

3. Підготувати доповіді:Світові релігії: буддизм, іслам, християнство.

План:

1. Політичні відносини в індустріальному суспільстві.

2. Демократія: витоки, передумови становлення, розвиток, роль у сучасному світі.

3. Тоталітаризм як феномен політичного життя XX ст.

4. Політичні партії: минуле, сучасне, майбутнє.

5. Основні політичні ідеології, зміна їх змісту в умовах сучасного суспільства.

6. Зміни ролі держави.

1. Політика - сфера відносин суспільних об'єднань (класів, націй, держав), яка визначається їх інтересами і ціля­ми, спрямованими на виборювання влади та її використання. У доіндустріальному суспільстві політика були привілеєм монарха і його наближених осіб - феодалів, вищіх клерикалів. Влада вважалась сакральної і непорушною, повстання бідняків могли бути спрямовані проти окремих дій та представників, але не проти принципу влади.

2. Із середини XVII ст. розпочинається процес утвердження буржуазного політичного лідерства і демократичного устрою. Основними принципи: виборність лідерів, поділ влади на за­конодавчу, виконавчу і судову, розмежування компетенції центральних і місцевих органів влади, по­вага до інтересів і поглядів меншості; наявність політичної опозиції і плюралізму думок. В наш час де­мократія домінує в Західній і Центральній Європі, Північній і Південній Америці, Азії. Демократія є домінуючим напрямком розвитку сучасної циві­лізації, еволюціонує у бік розширення народовладдя. Зняті обмежен­ня на участь громадян у політичному житті. Зник майновий ценз, виборчі права одержали жінки, молодь, представники етнічних меншин. Зростає різноманіт­ність можливих форм участі в політичному житті для рядових громадян: від права брати участь в обранні органів влади, до участі у справах місцевого само­врядування, у діяльності політичних партій і рухів.

Сучасні демократичні суспільства поділяють на ті, які втілили принципи ліберальної демократії, мають стабільні і розвинені демократичні інститути, і країни з т. зв. «електоральною демократією» - де головним показником демократії є участь громадян у виборах.

Оптимістичні прогнози щодо глобальної демократизації обмежуються неприйняттям деякими країнами західних цінностей, а демократія є однією з них. Мають місце спроби країн, втручатися у внутрішні справи інших держав, вико­ристовуючи силові методи. В майбутньому при збереженні формаль­ної відданості принципам демократії очевидним стає визрі­вання механізму керування, заснованого на принципах: примату безособової, або прямо анонімної, «влади інтелектуальної еліти і світових банкірів» як на національному, так і на глобальному рівнях. Інститути демо­кратії витісняються владою ієрархії, відбувається поступове формування все більш контрольованого і керованого суспіль­ства, у якому буде панувати еліта. Ця еліта не буде ва­гатися в досягненні своїх політичних цілей, застосовуючи нова­ції сучасних технологій для впливу на поведінку суспільства й утримання його під суворим наглядом і контролем.

3. Історичні умови виникнення тоталітаризму характеризува­лися кризою лібералізму після закінчення Першої світової війни, зростанням ролі держави у політичній і еконо­мічній сферах, посиленням бюрократизації всіх сфер життя. У 17 з 27 європейських країн до по­чатку Другої світової війни були встановлені тоталітарні, авто­ритарні, військові диктатури. Тоталіта­ризм став можливий тільки коли стали реальністю величезні промислові, військово-технічні потуж­ності, що давали колосальні можливості масового знищення людей та їх примусу. З іншого боку з'явилися засоби масової інформації, які зробили можливою ідеологічну обробку й уніфікацію свідомості «масової людини». Комуністичній партії немає місця в постіндустріальному — суспільстві. Інформація — це багатство, це знання, відкритий доступ і свобода, не можливо їх обмежувати.

4. Першими політич­ними партіями стали у Великій Британії торі і віги. Час політичних партій настав зі зміцненням індустріального суспільства, У XIX ст. у Єв­ропі і Північній Америці кожний клас мав свою партію. Якщо в доіндустріальному суспільстві боротьба за політич­не панування знаходила виявлення в монополії на владу пев­ного класу, то в індустріальному суспільстві з'явилася можливість формування правлячої еліти в результаті перемоги на виборах. Важли­вою функцією партій є рекрутування політичної еліти і форму­вання політичного лідерства.

Рубіж XX—XXI ст. показав, що партії не змогли зберегти за со­бою весь набір своїх багатоманітних функцій. Втрачено функцію політичної соціалізації, яка тепер розподілилася між сім'єю, школою і телебаченням. ЗМІ і неза­лежні виборчі комітети потіснили партії у царині масової полі­тичної мобілізації. Функцію виразника групових інтересів взя­ли на себе численні громадські організації. Роль партії як каналу зворотного зв'язку між суспільством і державними інститутами послаблюється. Має місце зменшення соціальної і політичної визначеності пар­тій, їх прагнення охопити якомога більше виборців призводять до еклектич­ності і швидкоплинності політичних платформ. Зростає персоналізація партійної політики, чому сприяють теле­бачення та ЗМІ. Відбу­вається надмірна професіоналізація партійної верхівки, збіль­шення дистанції між нею і пересічними членами організацій, прогресуюча формалізація внутрішньопартійних правил гри. В процесі «індивідуалізації суспіль­ства» на зміну класам і соціальним верствам приходять «групи населення», які не пов'язані класовими інтересами і спільною ідеологією. Суспільство споживання не потребує класових ідеологій, відбувається «віртуалізація партій», які наби­рають форми «проектів», орієнтованих на експлуатацію масо­вих настроїв «тут і тепер». З цього випливають неідеологічність, безпрограмність і популізм «віртуальних партій». Полі­тика перетворюється на символічний набір ідентичностей, а вибір полягає у присвоєнні символів тієї чи іншої ідентичності. Вибір своєї ідентичності ґрунтується не на близькості до певної групи за соціально-економічним станом, а на схожості символів, які встановлюють таку спільність.

5. Ідеологія - це система поглядів та ідей в яких усвідомлюються й оцінюються ставлення людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі (програми) соціальної діяльності, спрямовані на закріплення або зміну наявних суспільних від­носин. Типологія: релігійні і нерелігійні. Характеристикою політичної ідеології є то, що вона відби­ває суспільне буття з позицій інтересів тих чи інших соціальних груп, класів, спільнот і обслуговує ці інтереси, вона виступає системою політичних орієн­тацій і настанов.

ЛібералізмВелика Британія початок XIX ст. Головною ідея - визнання свободи людини як вершини системи цінностей - сво­бода від політичного, церковного і соціального контролю, відкидалися усі форми спадкоємної влади і станових привілеїв. Як гарант і міра свобо­ди виступала приватна класність. З ідеї економічної свобо­ди виводилися свободи політична і громадянська. Індивідуалізм і приватна власність були основою пріоритетності рин­ку і вільної конкуренції у сфері економіки, їх реалізація стиму­лювала високі темпи зростання продуктивних сил, розвитку політичної демократії. В сферу політичних ідей уві­йшли: ідея самоцінності індивіда і його відповідальності за свої дії; ідея приватної власності, як умови індивідуаль­ної свободи; рівності можливостей; система поді­лу влади, стримувань і противаг; ідея правової держави (первинна функція держави - захист прав громадян – «держава - нічний сторож» і правової держави, демократії і парламентаризму) з прин­ципами рівності всіх громадян перед законом, терпимості і за­хисту прав меншин; гарантія основних прав і свобод людини (совісті, слова, зборів, створення союзів і партій), загального виборчого права.

Консерватизмом - ідеологія і тип політики, орієнтовані на захист традиційних підвалин суспільного життя, непорушних цінностей і протиставлення різкому оновленню, радикальним новаціям. Основні цінності (релігійні і ду­ховні цілі політичної діяльності; культ моральності; авторитет школи, родини і церкви; культ традицій, національної культу­ри, патріотизму; пріоритет інтересів держави перед інтересами індивіда; сильна ієрархічна держава; конкретно-історична зумовленість рівня прав і свобод; приватна власність; прагма­тизм, здоровий глузд; поступовість і обережність змін) й анти цінності (атеїзм, матеріалістична орієнтація політики; мораль­ний релятивізм; культ розуму, універса­лізм, космополітизм; пріоритет інтересів індивіда над інтере­сами держави, індивідуалізм, рівність; культ особистих прав і свобод; прихильність теоретичним моделям; культ змін, рево­люція). Суспільне життя ґрунтується на традиціях, звичаях, моральних і матеріальних цінностях, успадкованих від попередніх поколінь. Стабільність, рівновага, поступове відновлення були принципами, яких мало дотримуватись су­спільство.

Типологія консерватизму. Традиціоналізм - необхідності збереження соціальних основ і дотримання моральних тради­цій, властивих ринковому капіталізму. Реформістський консерватизм багато чого перейняв у лібералізму (прихильність до соціальних ре­форм, під­тримка помірної регулюючої діяльності держави). Лібертаризм - схильність до ідей крайнього антиетатизму, необмеженої свободи індивіда - права індивіда мають першість перед інтересами колекти­ву, неприпустиме державне втручання в економіку. Неоконсерватизм (антиетатизм і осуд «держави загаль­ного благоденства», що, сприяє паразитуванню одних людей за рахунок інших) став результатом змін традиційного консер­ватизму під впливом реалій переходу передових капіталістич­них країн до постіндустріального суспільства: президент США Р. Рейган, прем'єр-міністр Великобританії М. Тетчер, канцлер ФРН Г. Коль.

Головне у соціалізмі полягає в тому, що приватна власність і розподіл прибутків підлягають соціальному контролю. Соціалістичні практики XX ст. були різноманіт­ними: від комуністичних держав із суворо цент­ралізованим управлінням (СРСР), до більш децент­ралізованої югославської моделі, де фабричні робітники брали участь не тільки в керуванні підприємством, але й у розподілі прибутку. Некомуністичний соціалізм знайшов втілення у політиці «держави загального добробуту» (Швеція, Данія). Головна мета комуністів — створення суспільного ладу заснованого на загальній власності і рівному розподілі коштів.

Фашизм. Головним є абсолютне верховенство дер­жави, з якого випливають: підкорення волі народу державі і повна покора харизматичному лідеру, який репрезентує собою силу держави (принцип фюрерства). Шану­ються військові цінності, боротьба і завоювання. Фашизму притаманні расизм, переконаність у найвищій цінності нації. У зовніш­ній політиці це було підставою ведення активної експансії, встановлення світового панування. У внутрішній політиці це і знищенні «ниж­чих народів» (євреїв, циган, слов'ян).

Наприкінці XX ст.. відбувся крах основних ідеологій. Партії запозичують ті чи інші ідеологічні елементи одна в одної, всту­пають у коаліції і блоки, їхні позиції можуть у чомусь зближа­тися. Причина полягає в тому, що сучасні партії створюються під того чи іншого лідера. Друге - постмодернізм заперечує будь-яку владу ідей та авторитетів, орієнтація на деконструкцію. Трете — перехід на етап ін­формаційного суспільства, у якому домінують інші інтереси іншого історичного типу особистості. Залежність людини від однієї якої-небудь ідеї або системи ідей, особливо перетворених у догму, суперечить суті постійно мінливих умов соціального середовища і місця в ній індивіда.

Іншим результатом стали пошуки нових ідеологічних сис­тем пояснення світу. У цих пошуках помітну роль відіграли мотиви повного заперечення індустріального суспільства як антигуманного, бо життя людини і спільноти в ньому підпо­рядковане інтересам економіки і капіталу. Людина існує не відповідно до власної волі, а у рамках, що жорстко задаються і диктуються суспільством, яке саме по собі вже не є суспільством вільних людей. Відчуження світу від гуманізму ставить планету на межу самознищення у війні або екологічній катастрофі. Через це лу­нають заклики відмовитися від ідеології та політики, які опи­нилися в заручниках несправжніх потреб, нав'язаних індуст­ріальним суспільством. Шляхами є екологіч­не мислення, самоорганізація громадян для вирішення своїх власних проблем, обминаючи офіційні структури суспільства і держави.

Нові соціальні рухи найбільш ви­разно виявились в екологічному русі «зелених». Перша партія - 1973 р. у Великій Британії. Іншим сегментом нових соціальних рухів стали рухи громадянських ініціатив - об'єднання громадян для досягнення конкретної мети, яка безпосередньо зачіпає їх членів. У нових соціальних рухах функції формування і поширення ідеології перестають бути монополією політичної еліти. Політичні ідеології стають менш виразними.

Наприкінці XX ст. більшість із тих ідеологій, які раніше претендували на універсальне пояснення реалій світу були або спростовані, або забуті через невідповідність сучасності. Адже відбулися докорінний злам соціально-класових структур більшості країн, розмивання не тільки чітких стра­тифікаційних параметрів груп, прошарків, класів - носіїв ідей та ідеологій, але й меж між ними. Аморфність і невизначеність соціальної бази зумовили занепад ідейних конструкцій й ідеологічних дог­матів. Закінчення «холодної війни» привело до зміни біполярного світоустрою на багатополюсну систему міжнародних відносин, що додало не­визначеності й ускладнень. Світом поширюється куль­турний і ідейний космополітизм.

Фактори, що впливають на ідеологічні конструкції: фактор ідентичності і концепт ідентифікації (опір глобалізму сил, які стур­бовані збереженням своєї національно-культурної і релігійної ідентичності), послаблення інтересу для політики й ідеологій, відродження релігій, на зміну ідео­логії класового протистояння приходить неокорпоративізм Ідеології постіндустріальної доби є надкласовими і наднаціональними. Вони не створені на вимогу певного соціального замовника, а покликані до життя тенденціями сучасного світу.

Підведення підсумків: Старі форми ідеології не витісня­ються іншими формами, тому що питання справедливості, свободи, прав, політичних зобов'язань, суверенітету в доступному для огляду майбутньому як і раніше залишаться в центрі політичних суперечок. Нове не виключає старого, а отже, час ідеологій продовжується і буде продовжуватися.

6. Осереддям політичної влади є держава. Це - спосіб органі­зації суспільства і його політичної системи на визначеній те­риторії, центральний інститут влади. Держава організує, спрямовує і контролює спільну діяльність, відносини людей і соціальних груп. Держава спирається на систему правових норм, органи влади й управління, армію, апарат ідеологічного впливу, свою економічну силу. В умовах переважання натурального господарства держави явля­ли собою або племінні союзи, або «світові» імперії. Терито­ріальне обмежена державність, яка претендувала на представ­ництво певної спільноти, сформувалася в рамках західноєвропейського цивілізаційного ареалу. Становлення євро­пейських держав починаючи з XV ст. було пов'язане з розвит­ком ринкових відносин і формуванням середніх міських станів. У XIX ст., коли утвердився промисловий капі­талізм, державі була відведена роль «нічного сторожа», поси­лився контроль парламентів над державною владою. Монар­хія, хоч і збереглася, переважно діяла у конституційних або парламентських рамках. Протягом майже усього XX ст. держава знову посилила свою могутність. Це мало вияви у системі державно-монополістичпого капіталізму, а також у тоталітарних країнах. Держава розширила своє втру­чання в економіку, в життя громадян. Наприкінці 80-х - на початку 90-х років XX століття звузилася сфера державно-мопополістичного ка­піталізму. На перший план стали права і свободи людини. Зміцнила свої позиції модель «правової держави» - держава, побудована на правових осно­вах, неухильному додержанні конституції, всіма державними органами, громадськими об'єднаннями і громадянами, визнаєть­ся пріоритет прав людини, верховенства закону в громадському і політичному житті, рівної відповідальності перед законом і т. ін.

На сьогоднішній день спостерігається криза такої держави - зростання тероризму, корупції. Ще у 1989 р. виникли, а потім набули поширення в країнах Заходу ідеї нового економічного і політичного управління - модель «доброго уряду»: економіка (компетентний ри­нок), держава (уряд, який здатен керувати), громадянське су­спільство (важливість прав людини та індивідуальних ініціа­тив). Необхідна держав­на влада, яка гарантує основні соціальні та економічні права, захищає демократію та дотримується закону.

У сучасному суспільстві успі­хи економіки і ефективна діяльність демократичних урядів зале­жать від кваліфікованого і добре поінформованого єлєкторату, який може приймати рішення і робити вибір - принцип «не людина для влади, а влада для люди­ни».

Закріплення вивченого матеріалу:

1. Вміти давати відповіді на питання:

Витоки та джерела формування політичних відносин.

Основні принципи демократії.

Чому постіндустріальне суспільство не може бути комуністичним.

Витоки та принципи тоталітаризму.

Історична еволюція держави.

Функції держави в сучасному світі.

Функції ідеології.

«Сучасні ідеології».

Фактори, що впливають на формування сучасних ідеологій.

2. Вміти аналізувати:

Перспективи розвитку демократії.

Політична партія в сучасних умовах.

Причини «кризи ідеологій»

3. Підготувати доповіді:

«Громадянське суспільство»

«Політичні процеси на Україні та тенденції сучасного світу».

План:

1. Ознаки громадянського суспільства.

2. Громадянське суспільство і держава.

1. Громадянське суспільство - сукупність громадян. Громадянським робить його така інтегральна якісна визначеність, як громадянство. Ознаками громадянина є легальний статус його як повноправного члена суспільства і володіння ним сукупністю громадянських прав і свобод. Громадянство постає у відносинах між громадянами і являє собою соціальний статус індивіда як агента публічної діяльності, фіксуючи його зв'язок з державою, який виявляється у їх взаємних правах і обов'язках. Метою громадянської активності виступатиме реалізація громадянами своїх матеріальних і духовних інтересів, а напрямом - їх прагнення розширення доступу до матеріальних і культурних благ суспільства. Громадянське суспільство - системне об'єднання громадян, у якому вони забезпечують власні інтереси.