На ПОТЕНЦІЙНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ’ЄКТАХ

Самостійна робота № 5Гідродинамічні небезпеки, причини виникнення, вражаючі

фактори.Небезпечні події на транспорті та аварії на

транспортних комунікаціях. Вимоги до транспортування

небезпечних речовин (2 год.)

Питання 1Гідродинамічні небезпеки, причини виникнення, вражаючі

фактори. Вимоги до розвитку і розміщення об’єктів

гідродинамічної небезпеки

Гідродинамічна аварія – надзвичайна подія, пов’язана з виходом з ладу гідротехніч-ної споруди (греблі, дамби, шлюзів) або її частини, і некерованим переміщенням великих мас води, що несуть руйнування і затоплення територій. Небезпечні не тільки прориви гребель на великих водосховищах, а й прорив засувки на сільському ставку, розрив водотоку на терито-рії населеного пункту. Руйнування (прорив) відбувається в результаті дії сил природи (земле-трусів, ураганів, розмивів гребель) або впливу людини (нанесення ударів ядерною чи звичай-ною зброєю, конструктивні дефекти, помилки проектування, порушення правил експлуатації, диверсійні акти), зношеність і старіння обладнання. Вражаючі фактори – хвиля прориву і затоплення місцевості. Вторинні вражаючі фактори в зоні затоплення – пожежі через обриви і коротке замикання електропроводів, зсуви й обвали через розмивання грунту, інфекційні захворювання при забрудненні питної води і різкому погіршенні санітарно-епідеміологічного стану.

Наслідки аварій на гідродинамічно небезпечних об’єктах:

- пошкодження й руйнування гідровузлів, короткочасне чи довготривале припинення вико-

нання ними функцій;

- ураження, загибель людей і руйнування споруд хвилею прориву висотою від 2 до12 м, зі

швидкістю руху від 3 до 35 км/год (для гірських районів – до 100 км/год). Загальні втрати

населення можуть сягати вночі 90 %, а вдень – 60 %.;

- катастрофічне затоплення великих територій шаром води від 0,5 до 10 м і більше.

Наслідки можуть бути посилені аваріями на потенційно небезпечних об’єктах, розмі-щених в зоні катастрофічного затоплення, руйнуванням систем водопостачання, каналізації, зливних комунікацій, місць збирання сміття.

Попереджувальні заходи. Уточніть, чи потрапляє прилегла до гідровузла територія в зону впливу хвилі прориву і можливого катастрофічного затоплення. Дізнайтеся місця розта-шування височінь, найкоротші шляхи руху до них. Вивчіть самі та ознайомте членів сім’ї з правилами поведінки при впливі хвилі прориву і затопленні місцевості, з порядком евакуації. Уточніть місце збору евакуйованих, складіть перелік документів, майна, що вивозяться при евакуації. Запам'ятайте місця знаходження човнів, плотів, інших плавзасобів і підручних матеріалів для їх виготовлення.

При отриманні інформації про загрозу затоплення та евакуацію невідкладно, у встанов-леному порядку виходьте (виїзжайте) з небезпечної зони в безпечну або на піднесені ділянки місцевості. Візьміть документи, цінності, предмети першої необхідності, запас продуктів хар-чування на 2-3 доби. Майно, яке слід зберегти при затопленні, але не можна вивезти, пере-несіть на горище, верхні поверхи будівель, дерева тощо. Перед виходом з будинку вимкніть електрику, газ, щільно закрийте вікна, двері, вентиляційні, інші отвори.

При раптовому затопленні для порятунку від удару хвилі прориву терміново займіть піднесене місце, заберіться на велике дерево чи верхній поверх будинку. При опиненні в воді при наближенні хвилі прориву пірніть в глибину біля основи хвилі. Уплав чи за допомогою підручних засобів вибирайтеся на сухе місце і добирайтеся до незатопленої території. При підтопленні будинку вимкніть електропостачання, подайте сигнал про знаходження в будин-ку людей шляхом вивішування з вікна прапора з яскравої тканини, а вночі – ліхтаря. Для отримання інформації використовуйте радіоприймач з автономним живленням. Організуйте облік продуктів харчування, питної води, захистіть їх від дії води та економно витрачайте. Готуючись до евакуації по воді, візьміть документи, предмети першої необхідності, одяг і взуття з водовідштовхувальними властивостями, підручні рятувальні засоби (надувні матра-ци, подушки). Не намагайтеся евакуюватися самостійно. Це можливо тільки при видимості незатопленої території та загрозі погіршення обстановки, необхідності отримання меддопо-моги, при закінченні продуктів харчування і відсутності перспектив в отриманні допомоги з боку.

Після гідродинамічної аварії перед тим, як увійти до будівлі, переконайтеся у відсут-ності значних ушкоджень перекриттів, стін, провітріть приміщення для видалення накопиче-них газів. Не використовуйте джерела відкритого вогню до повного провітрювання примі-щення і перевірки справності системи газопостачання. Перевірте справність електропровод-ки, комунікацій. Користуватися ними дозволяється тільки після висновку фахівців про справ-ність і придатність до роботи. Просушіть приміщення, відкривши двері, вікна. Приберіть бруд з підлоги, стін, відкачайте воду з підвалів. Не вживайте харчові продукти, які перебу-вали в контакті з водою.уРуйнування

За останні 70 років відбулося більше тисячі аварій на великих гідроспорудах, в основ-ному через руйнування основи греблі (40 %). Інші причини - перевищення скидної витрати, тобто переливання води через гребень дамби (23 %), слабкість конструкцій (12%) і нерівно-мірні опади (10 %).

Зони катастрофічних можливих затоплень і характеристики хвилі прориву наносяться на карти чи спецплани, що знаходяться в органах керування ЦЗ і НС, міністерствах, відомст-вах, їх службах на місцях, які будують та експлуатують ці споруди.

Безпека населення забезпечується завчасним здійсненням профілактичних заходів (правильний вибір місця розміщення греблі і населених пунктів, обмеження будівництва житлових будинків та об’єктів економіки в гідронебезпечних зонах, створення надійних дренажних систем, проведення берегоукріплювальних робіт, насадження низькостовбурних лісів (з тополь, беріз та ін.), здатних зменшити швидкість хвилі прориву).

Питання 2Небезпечні події на транспортіта аварії на транспортних

комунікаціях

Транспортні засоби – джерела підвищеної н. Людина в транспорті знаходиться в зоні підвищеної н. через можливість ДТП, катастроф, аварій (самих транспортних засобів чи так званих локальних аварій - напри­клад, падіння людей із вагонних лавок при різкому гальму-ванні залізничного потягу), травм при посадці чи виході або при русі.

У кожного з видів міського транспорту свої переваги - один дешевше, інший швидше, третій не отруює повітря вихлопними газами. При виборі виду транспорту попередньо прово-дять ретельні дослідження: вивчають попит на перевезення, пропускну спроможність вулиць, кількість пасажирів, яку може перевезти той або інший вид транспорту за визначений час.

Трамвай має велику перевізну спроможність, є найдешевшим видом транспорту. Авто-бус набагато швидше трамвая, не пов'язаний ні з рейками, ні з електромережею, мобільний, але перевезення дорожчі. Особливо багато пасажирів може перевезти метрополітен. Ще є таксомоторний транспорт і маршрутні таксі. Велика кількість жителів міст користуються осо-бистими легковими ав­томобілями, мотоциклами, моторолерами і велосипедами. Вантажний транспорт забезпечує сировиною, різноманітними товарами, харчовими продуктами багато підпри­ємств, різноманітних установ та організацій. Велика частина вантажних перевезень виконується автотранспортом. Ходять по місту і спецмашини (пожежні, меддопомоги, правоохоронних органів, ДАІ тощо).

Чим більше місто, тим інтенсивніший рух на вули­цях і вище вимоги до організації транспортних перевезень. Тільки чітка і строга система може забезпечити б. пасажирів і пішоходів. Людських жертв при аваріях транспорту буває набагато більше, ніж у випадках, пов'язаних із кримінальними обставинами.

Можливими аваріями на міському транспорті можуть бути: пожежа, схід із рейок трам-вая, зіткнення, перекидання, аварія струмопостачання. Аварійність транспортних засобів залежить від: їх технічного стану, стану дороги, кліматичних, природних умов, швидкості руху, дисциплінованості і професіоналізму водіїв і пішоходів.

З метою забезпечення особистої б. користування транспортним засобом слід дотримуватися правил:

а) транспорт потрібно очікувати на зупинці (спец покажчик); у місцях без посадкових майданчиків - на тротуарі чиузбіччі дороги. Виходити на проїзну частину дороги чи вулиці заборонено;

б) сідати в нього можна лише після повної зупинки. Не намагатися бути в перших рядах. Як_; правило, посадка провадиться через задні двері, висадка через передні. Необхідно пропустити тих, хто виходить, а потім уже ввійти;

в) не можна стрибати в нього на ходу, чіп­лятися позаду. Дуже небезпечно стояти на виступаючих частинах і підніж­ках машин. Увійшовши у салон, треба перейти в середню частину, неюрбитися на площадці. Якщо в салоні є вільні місця, пасажири повинні зайняти їх, бажано подалі від проходу. Передні місця відводяться для пасажирів із малолітніми дітьми, інвалідів і старих людей;

г) якщо немає можливості сісти, слід забезпечити стійке положен­ня в салоні - взятися за поручень;

д) небажано пересуватися по салону під час руху. При потребі при пересуванні слід знаходити проміжні точки опори. При падінні в результаті поштовху, різкого гальмування - групуйтеся, закривайте руками голову. Спроби зупинити падіння, вчепившись за поруччя чи за пасажира, частіше не дають позитивного результату, ведуть до забитих місць, вивихів, переломів;

е) пасажир, якому потрібно виходити на найближчій зупинці, повинен завчасно перейти поближче до дверей. При перебуванні біля дверей необхідно остерігатися забиття рук дверима. Неприпустимо притулятися до дверей, тому що під час руху вони можуть спонтанно розкритися і людина опиниться на проїзній частині;

ж) у салоні забороняється шуміти, пустувати, голосно розмовляти. Шум неприємний для пасажирів і відриває від роботи водія. Забороняється розмовляти з водієм під час руху;

з) не можна висуватися з вікон – вас може зачепити рухомим транспортом;

к) забороняється перевозити легкозаймисті рідини, речовини з різким неприємним запахом, вибухові речовини і вибухонебезпечні предмети, колючі і ріжучі інструменти без спецупаковування;

л) виходити слід обережно, щоб не потрапити під колеса транспорту, що рухається. При підході транспортного засобу до зупинки не наближайтеся до нього менше чим на 0,5 м, щоб не бути зачепленим його виступаючими частинами;

м) при виникненні будь-якої екстремальної ситуації тре­ба діяти за вказівкою водія транспортного засобу.

Поведінка в екстремальній ситуації.Постаратися дотримуватися спокою і розважливості, не сприяти виникненню паніки. Користуючись основними і запасними виходами, залишити транспор­тний засіб і допомогти постраждалим пасажирам. Запасний вихід (вікно) відчиняється в такий спосіб: треба висми­кнути шнур із гумового ущільнювача вікна і видавити скло або розбити скло за допомогою молотка, що знаходиться в салоні поруч із вікном. При неможливості відчинити бічні виходи можна евакуюватися через верхні вентиляційні люки (автобус, тролейбус). При виникненні пожежі в салоні трамвая (тролейбуса) гасіння робити тільки вогнегасником або піском. При короткому замиканні, спа-лаху в салоні залишати їх можна тільки лише при зупинці і відключенні водієм електричних ланцюгів. При перекиданні або різкому гальмуванні (зіткненні) необхідно в лічені секунди знайти таке положення, утримуючись за поручень, щоб не кидало по салону. І тільки після повної зупинки транспорту покинути його. При падінні транспортного засобу в водойму слід відчинити верхні люки і залишити салон, поки засіб знаходить­ся на плаву. При затопленні салона водою відчиняють всі виходи і намагаються вибратися наверх. Надають допомогу людям, які не вміють плавати.

Всі міські транспортні засоби мають: медичну аптечку (в кабіні водія); вуглекислотний або порошковий ручний вогнегасник; ящик із піском.

У світі щорічно внаслідок ДТП на автомобільному транспорті гине 250 тис. людей і приблизно в 30 раз більше травмується. Велике значення при аваріях має психологічний чинник, зокрема емоційний стрес. Для пасажирів, не підготовлених і не обізнаних з обставинами можливих аварій, чинник відіграє негативну роль. Підготовлені люди знають про можливі аварійні ситуації, добре орієнтуються в діях при їх виникненні, тому вони скоять менше помилок під час дійсної аварії, що може врятувати їм життя. Пасажири повинні знати потенційно аварійні ситуації на різних видах транспорту, бути добре обізнаними з засобами індивідуального, колективного захисту, знати способи їхнього використання.

Сучасні літаки мають гарне і надійне обладнання, що гарантує спокійний багатогодинний політ. Проте в польоті може через різні причини виникнути ряд НС. Впевненість приходить до людини тоді, коли вона має певні знання аварій­но-рятувального обладнання і вміє ним користуватися. При вимушуній посадці екіпаж літака приймає необхідні заходи для евакуації пасажирів, використовуючи техзасоби: надувні трапи, матер'яні жолоби, рятувальні канати. На випадок пожежі на борту є первинні засоби гасіння. При вимушеній посадці на воду використовуються спецпла­вальні засоби: надувні рятувальні плоти і рятувальні жилети.

Екіпаж і бортпровідники підготовлені, мають необхідні знання по на­данню першої медичної допомоги постраждалим, на борту літака є аптечка. Існують обов'язкові правила для пасажирів повітряного транспорту:

- вихід на перон, до стоянок літаків, ходіння по перону і біля стоянок літаків без супроводу робітника аеропорту категорично забороня­ється;

- не допускаються до перевезення пасажири, що знаходяться в нетверезому стані, порушують громадський порядок, знаходяться в хворобливому стані, створюють своїми діями пряму загрозу б. і польоту чи життю пасажирів або екіпажу.

Пасажирам КАТЕГОРИЧНО забороняється перевозити в ручній поклажі, у багажі: вибухові речовини; речовини, що окисляються, здатні до утворення займистих і вибухових сумішей; стиснуті і зріджені гази; легкозаймисті рідини; отруйні речовини; займисті тверді речовини; їдкі речовини і речовини, що завдають корозію; зброю.

При прямуванні літака на старт, у період зльоту і набору висоти, у період зниження, посадки і проходження до місця стоянки всі пасажири повинні знаходитися в кріслах на своїх місцях. Пересування пасажирів по салонах категори­чно забороняється. На борту літака пасажири зобов'язані дотримуватися правил поводжен­ня, які їм повідомляє бортпровідник чи член екіпажу. Розпорядження командира літака повинні беззаперечно викону­­ватися усіма особами, що знаходяться на літаку. При аваріях пасажирам необхідно виконувати команди екіпажа, не допускаючи при цьому паніки. При вмиканні в салонах світлового табло «Пристебнути ремені» або оголошенні про це бортпровідником пасажири зобов'язані пристебнутися до крісел прив'язними ременями.

На авіаційному транспорті щорічно відбувається близько 60 катастроф, у 35 з яких гинуть усі пасажири і екіпаж (до 2 тис. людських життів щорічно). На відміну від інших видів транспорту відмови двигунів у польотах практично завжди призводять до неминучих катастроф. Ризик потрапити під колеса машин в 10-15 разів вищий від ризику загинути в авіакатастрофі.

Наслідки при авіакатастрофах для пасажирів можуть бути: від слабкого невротичного шоку до тяжких чисельних травм (ушкоджень тазових органів, черевної порожнини, грудної клітки, поранення голови, шиї, опіки, переломи, асфіксія через задуху парами синильної кислоти, яка виділяється при горінні пластику та ін.). Деяких травм можна уникнути при дотриманні певних рекомендацій.

Залізничний транспорт із кожним роком росте і модернізується. Деякі небезпечні для людини технологічні операції були виключені внаслідок впровадження нової техніки і прогресивної технології. Проте цілком виключити перебування людини на станції і роботу його в небезпеч­ній зоні руху рухливого складу не видається можливим. Інтенсивний шум приглушує сигнали, що оповіщають про н. Велика кількість вагонів на шляхах, рух поїздів, маневруючих рухомих складів погіршують для локомотивних бригад і бригад складачів умови видимості. Недостатня освітленість території лише збільшує н., як і розташування значної частини станцій на електрифікованих ділянках. Напруга в контактному проводі створює н. ураження людей електричним струмом при недотриманні правил ТБ.

Виробничі аварії і катастрофи на даному транспорті можуть бути 2 видів. Це аварії (катастрофи), що відбуваються на виробничихоб'єк­тах, не пов'язаних безпосередньо з рухом поїздів (заводи, депо, станції й ін.), і аварії поїздівпід час руху. Частіше усього на залізницях відбуваються пожежі, аварії струмопостачання, аварії поїздів.

Зонами підвищеної н. на залізничному транспорті є: залізничні колії, посадочні платформи і вагони, системи електропостачання. Постійну н. становлять можливість аварій, зіткнення, отримання травм під час посадки на потяг чи висадки, перевезення небезпечних вантажів, пожежі в вагонах (у замкненому просторі перебуває значна кількість людей, швидко підвищується температура в осередку пожежі, утворюються токсичні продукти горіння). Дотримання правил б. як пасажирами і машиністами, так і пішоходами значно

зменшує ризик потрапляння в НС.

Мореплавство також пов’язане з можливістю аварій, катастроф, ризиком для життя людей, хоча нижчим, ніж на автотранспорті, але вищим, ніж на авіаційному і залізничному. В світі на морському транспорті щорічно зазнають аварій понад 8000 кораблів, понад 200 з них гине. Основними причинами гибелі кораблів є посадка на рифи, зіткнення, перекидання, пожежі, порушення норм експлуатації і правил б., найчсатіше помилки капітана і команди (як під час зіткнення справних кораблів «Михайло Ломоносов» і «Адмірал Нахімов» при спокійному морі та ясній погоді). В процесі розвитку аварії при виникненні загрози загибелі корабля виникає необхідність вжити заходів зі швидкої евакуації пасажирів. Евакуація сама по собі пов’язана з ризиком для життя людей, особливо в умовах шторму. Найбільша н. виникає при відмові пристроїв. Неможливість залишити корабель призводить до втрачання шансів на спасіння пасажирів. Ризик для життя виникає при спуску на воду рятувальних засобів, неправильному використанні рятувальних жилетів або коли люди стрибають з висоти 6-15 м з борту корабля, що тоне при тривалому перебуванні в воді пичинаим смерті можуть стати гіпотермія (переохолодження) і виснаження.

Особливу групу становлять аварії при транспортуванні небезпечних речовин. Небезпечні вантажі з небезпечними речовинами маркують.

Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» визначає правові, організаційні, соціальні, економічні засади діяльності, пов'язаної з перевезенням небезпечних вантажів різними видами транспорту. Дія Закону поширюється на такі види діяльності:

¨ державне управління і державне регулювання б. у сфері перевезення небезпечних вантажів;

¨ виконання робіт і надання послуг, пов'язаних з перевезенням небезпечних вантажів;

¨ забезпечення міжнародних зобов'язань у сфері перевезення небезпечних вантажів.

Дія Закону не поширюється на перевезення небезпечних вантажів на територіях підприємств, установ, організацій, де вантажі виготовляються, утворюються, використовуються, захороняються, та інші передбачені законом випадки. Закон встановлює права та обов’язки відправника, перевізника, одержувача у сфері перевезення небезпечних вантажів.

Здоров'я і життя працівників, які беруть участь у перевезенні небезпечних вантажів, підлягають обов'язковому страхуванню від нещасного випадку на виробництві і профзахворювання у встановленому порядку.

Для перевірки засвоєння матеріалу самостійної роботи № 5 необхідно усно відповісти на питання:

1 Які техногенні небезпеки називають гідродинамічними аваріями? Вкажіть їх причини і

вражаючі фактори.

2 До яких наслідків призводять аварії на гідродинамічно небезпечних об’єктах?

3 Поясніть дії при:

- отриманні інформації про загрозу затоплення;

- при раптовому затопленні;

- після гідродинамічної аварії.

4 Як забезпечується безпека населення, котре проживає біля гідродинамічно небезпечних

об’єктів?

5 Перерахуйте можливі аварії на міському транспорті та їх причини.

6 Охарактеризуйте правила безпеки при користуванні міським транспортом.

7 Як людина повинна себе вести в екстремальній ситуації при користуванні міським транс-

портом?

8 Чому автомобільний транспорт вважається найнебезпечнішим серед різних видів транс-

порту?

9 Аварії на якому виді транспорту:

- майже завжди призводять до катастроф?

- мають найвищий ризик загибелі?

10 Порівняйте небезпеки, пов’язані з залізничним і водним транспортом.

11 Надайте основну інформацію стосовно правил перевезення небезпечних речовин.

Термін виконання – 1 тиждень.

Самостійна робота № 6Класифікація об’єктів за пожежовибухонебезпекою.

Показники пожежовибухонебезпеки речовин і матеріалів.

Законодавча база в галузі пожежної безпеки.

Відповідальність за порушення вимог пожежної безпеки

(2 год.)

Питання 1Класифікація об’єктів за пожежовибухонебезпекою.

Показники пожежовибухонебезпеки речовин і матеріалів

Згідно з ДНАОП 0.00-1.32.01 «Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок» залежно вiд хаpактеpистики речовин, що використовуються чи отри-муються у виробництві, їх кiлькостi примiщення і виробництва за вибухопожежонебезпеч-ністю поділяються на 5 категоpій: А, Б, В, Г і Д.

Категорії А і Б - вибухопожежонебезпечнi. Категорія А - виробництва, пов'язанi з використанням паливних газiв, легкозаймистих рідин із температурою спалаху 28 °С у кіль-костях, якi пiсля вибуху створюють надлишковий тиск більше 5 кПа (виробництва з використання чи зберігання у великій кількості ацетону, ефірспиртів і т.п.). Категорія Б - виробництва, пов'язанi з використанням горючого пилу або волокна, легкозаймистих рідин із t_сп > 28 °C з тією ж межею надлишкового тиску, що і категорія А (відділення виготовлення пластмасових виробів, приміщення промивки керосином чи скипидаром, склади керосину, скипидару і т.п.). Категорія В (пожежонебезпечні) - виробництва, де застосовуються горючі і важкогорючі рідини, пили, твеpді горючі матеріали і речовини, які при взаємодії з водою, повітрям чи одна з одною здатні тiльки горіти при температурі t_сп >61 °С (обробка деревини, пластмас, фарбувальні цехи, склади фарб, картону, мастильних матеріалів і т.п.). Категорія Г - виробництва, пов'язанi з обробкою негорючих речовин і матеріалів у гарячому, загартова-ному або розплавленому станi (ливарні, кувальні відділення, газо- та електрозварювальні від-ділення, котельні і т.п.). Докатегорії Д входять виробництва, пов'язанi з обробкою негорю-чих речовин у холодному станi (ремонтно-механічні цехи і майстерні з холодною обробкою металів і т.п.).

Враховуючи категоpію примiщень за вибухонебезпекою ДНАОП 0.00-1.32.01, в свою чергу подiляє примiщення на 2 зони: пожежонебезпечну і вибухонебезпечну. Пожежонебез-печна зона - простір всередині чи поза примiщенням, у межах якого постiйно або періодично знаходяться горючі речовини як пpи нормальному технологiчному процесі, так i пpи його порушенні. Ця зона подiляється у свою чергу на 4 класи: П-I, П-II, П-IIа, П-III, які характеризуються мiсцем положення (I-II всередині примiщення, III за межами примiщенням), температурою спалаху, хаpактеpом гоpючих речовин (горючі рiдини I, гоpючий пил або волокно II, горючі речовини IIа). Вибухонебезпечна зона - примiщення чи зовнiшня електроустановка, де є або можуть утворюватися вибухонебезпечні сумiшi. Вона поділяється на 6 класiв: В-I, В-Iа, В-Iб, В-Iг, В-IIтаВ-IIа.

Важливе значення для визначення рівня пожежної б. і вибору засобів, заходів профі-лактики і гасіння п. мають пожежовибухонебезпечні властивості речовин і матеріалів. Пожежовибухонебезпека речовин і матеріалів- сукупність властивостей, які характеризу-ють їх схильність до виникнення і поширення горіння, особливості горіння і здатність підда-ватись гасінню загорянь. За цими показниками виділяють 3 групи горючості матеріалів і речовин: негорючі, важкогорючі та горючі. Негорючі (неспалимі) - речовини і матеріали, нездатні до горіння чи обвуглювання у повітрі під впливом вогню або високої температури (матеріали мінерального походження і виготовлені на їх основі матеріали – червона і силі-катна цегла, бетон, камінь, азбест, мінеральна вата, азбестовий цемент та ін., більшість металів). При цьому вони можуть бути пожежонебезпечними, наприклад, речовини, що виділяють горючі продукти при взаємодії з водою. Важкогорючі (важко спалимі) – речови-ни і матеріали, що здатні спалахувати, тліти чи обвуглюватись у повітрі від джерела запалю-

вання, але нездатні самостійно горіти чи обвуглюватись після його видалення (деревина при глибокому просочуванні антипіренами, фіброліт, ін.). Горючі (спалимі) - речовини і матеріали, що здатні самозайматися, спалахувати, тліти чи обвуглюватися від джерела запа-лювання і самостійно горіти після його видалення. В цій групі виділяють легкозаймисті - речовини і матеріали, що здатні займатися від короткочасної (до 30 с) дії джерела запалю-вання низької енергії.

Питання 2Законодавча база в галузі пожежної безпеки.

Відповідальність за порушення вимог пожежної безпеки

Забезпечення пожежної безпеки - невід'ємна частина державної діяльності щодо охорони життя, здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного сере-довища. Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція, Закон Укра-їни «Про пожежну безпеку, інші закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження КМ України, рішення органів держвиконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування.

Створено Державний реєстр нормативних актів з питань пожежної безпеки, до якого включено близько 360 найменувань документів різних рівнів і видів. Він виділяє 8 груп таких актів:

1 Загальнодержавні акти, а саме: Закон України «Про пожежну безпеку», НАПБ А.01.001-95 «Правила пожежної безпеки в Україні» від 14.06.95 р., «Правила пожарной безопасности в лесах СССР» від 18.06.71 р.

2 Міжгалузеві - 55 нормативних актів, наприклад, НАПБ Б.02.001-94 «Положення про дер-жавну пожежну охорону», НАПБ Б.05.001-94 «Перелік посад, при призначенні на які особи зобов'язані проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки та порядок його організації», НАПБ Б.07.005-86 «Определение категорий помещений и зданий по взрыво-пожарной и пожарной опасности» ОНТП 24-86, інші правила, положення, інструкції, наста-нови, що окреслюють загальні вимоги пожежної безпеки, обов'язкові для виконання в усіх галузях виробничого і невиробничого середовища.

3 Галузеві нормативні (на окрему галузь). В реєстрі нараховується 109 таких нормативних актів. Серед них: НАПБ В.01.033-86/140 «Правила пожарной безопасности для предприятий электронной промышленности»; НАПБ В.01.034-99/111 «Правила пожежної безпеки в компа-ніях, на підприємствах та в організаціях енергетичної галузі України»; НАПБ В.01.047-95/930 «Правила пожежної безпеки для закладів, підприємств та організацій культури».

4 Нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, дія яких по-ширюється на підпорядковані їм підприємства, установи, організації. У цьому розділі 130 документів.

5 Міждержавні стандарти. До них відносяться деякі стандарти системи стандартів безпеки праці СРСР, галузеві стандарти СРСР (ГОСТы), які стосуються пожежної безпеки (49 стан-дартів), серед яких: ГОСТ 12.004 - 91 ССБТ «Пожарная безопасность. Общие требования»; ГОСТ 12.4.009 - 83 ССБТ «Пожарная техника для защиты обьектов. Основные виды. Разме-щение и обслуживание»; ГОСТ 12.1.044-89 ССБТ «Пожаровзрывоопасность веществ и мате-риалов. Номенклатура показателей и методи их определения».

6 Державні стандарти України (ДСТУ) (39 стандартів), у тому числі ДСТУ 2272-93 «Пожежна безпека. Терміни та визначення», стандарти на окремі види обладнання для пожежогасіння.

7 Галузеві стандарти (22 найменування) містять вимоги і технічні умови до окремих видів обладнання, яке застосовується для попередження, перешкоди розповсюдженню, гасіння по-жеж, що виникають у специфічних умовах конкретної галузі.

8 Нормативні документи в галузі будівництва з питань пожежної безпеки (19 документів), серед яких ДБН.1.1-7-2002 «Пожежна безпека об'єктів будівництва», СНиП 2.04.05-86 «Отопление, вентиляция и кондиционирование воздуха»; СНиП 2.04.09-84 «Противопо-жарная автоматика зданий и сооружений»; СТСЭВ 5062-85 «Пожарная безопасность в строительстве. Предел огнестойкости конструкций. Технические требования к печам» і т. ін.

Існує також ряд нормативних актів спецпризначення, окремі розділи яких регламен-тують вимоги пожежної безпеки. Серед таких документів ДНАОП 0.00-1.32-01 «Правила будови електроустановок. Електрообладнання спецустановок», який визначає класи пожежо-небезпечних і вибухонебезпечних зон та вимоги до типу виконання електрообладнання, що має використовуватись у відповідних умовах.

Закон України «Про пожежну безпеку» визначає загальні правові, економічні і соціаль-ні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини держав-них органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяль-ності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій і підприємців, всього населення України. Це повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах), стату-тах підприємств, установ та організацій, посадових інструкціях тощо. Забезпечення пожежної безпеки покладається на їх власників і уповноважених ними осіб, при проектуванні та абу-дові населених пунктів, будівництві, розширенні, реконструкції і технічному переоснащенні підприємств, будівель, споруд - на органи архітектури, замовників, забудовників, проектні, будівельні організації; в приміщеннях державного, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів - на квартиронаймачів і власників, а в житлових будинках приватного житлового фонду, інших спорудах, на дачах, садових ділянках - на їх власників або наймачів, якщо останнє обумовлено договором найму.

Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи (далі – власники), орендарі зобов'язані: забезпечувати дотримання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, виконувати вимоги приписів і постанов органів державного пожежного нагля-ду.

Відповідно до Закону громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які перебувають на території України, зобов'язані:

- виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм належать на праві осо-бистої власності, первинними засобами гасіння пожеж, пожежним інвентарем, виховувати у дітей обережність у поведінці з вогнем;

- повідомляти пожежну охорону про виникнення пожежі і вживати заходів до її ліквідації, рятування людей і майна.

Закон відводить важливе значення навчанню працівників, населення України з питань пожежної безпеки. Навчальні плани загальноосвітніх, професійних навчально-виховних зак-ладів, вузів, навчальних закладів підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів повинні передбачати вивчення правил пожежної безпеки.

Забороняється будівництво, реконструкція, технічне переоснащення об'єктів виробни-чого, іншого призначення, впровадження нових технологій, випуск пожежонебезпечної про-дукції без попередньої експертизи (перевірки) проектної, іншої документації на відповідність нормативним актам з пожежної безпеки. Фінансування цих робіт може проводитися лише після одержання позитивних результатів експертизи.

З метою забезпечення належного рівня пожежної безпеки, нагляду за дотриманням її вимог, гасіння пожеж, рятування людей і надання допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих закон передбачає створення системи пожежної охорони, визначає її види, функції, структуру, обов'язки і права працівників формувань пожежної охорони.

За порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, створення пере-шкод в діяльності посадових осіб органів державного пожежного нагляду та невиконання їх приписів винні в цьому посадові особи, інші працівники підприємств, установ, організацій та громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством, а підпри-ємства, установи та організації можуть притягатися у судовому порядку до сплати штрафу. При цьому максимальний розмір штрафу юридичної особи не може перевищувати 2 % місячного фонду заробітної плати підприємства, установи та організації. Розміри і порядок накладання штрафів визначаються чинним законодавством України. Кошти, одержані від застосування цих штрафних санкцій, спрямовуються до державного бюджету і використову-ються для розвитку пожежної охорони та пропаганди протипожежних заходів.

Несплата штрафу протягом 1 міс. тягне за собою нарахування на суму штрафу пені в розмірі 2 % за кожний день прострочення. Кошти, одержані у вигляді штрафів, спрямову-ються до держбюджету і використовуються для розвитку пожежної охорони і пропаганди протипожежних заходів.

Громадський контроль за дотриманням вимог актів законодавства з питань пожежної безпеки здійснюється добровільними пожежними дружинами (командами) та протипожеж-ними об'єднаннями громадян у межах їх компетенції.

Для перевірки засвоєння матеріалу самостійної роботи № 6 необхідно усно відповісти на питання:

1 На які категорії за вибухопожежонебезпечністю поділяються приміщення і виробництва?

Які з них є самими небезпечними з точки зору вибухів і пожеж?

2 Які дві зони виділяють в приміщенні, враховуючи його категорію за вибухонебезпекою?

Надайте необхідні пояснення.

3 Що називають пожежовибухонебезпекою речовин і матеріалів? На скільки груп горючості

поділяються всі матеріали і речовини?

4 Які документи є правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки?

5 Що Ви знаєте про державний реєстр нормативних актів з питань пожежної безпеки?

6 Розкрийте основні положення Закону України «Про пожежну безпеку».

7 Яка відповідальність передбачена за порушення встановлених законодавством вимог

пожежної безпеки?

Термін виконання – 1 тиждень.

Самостійна робота № 7Типологія аварій на хімічно-небезпечних об’єктах і вимоги до

їхнього розміщення. Захист приміщень від проникнення

токсичних аерозолів. Організація дозиметричного і хімічного

контролю (1 год.)

Питання 1Типологія аварій на хімічно-небезпечних об’єктах і вимоги до

їхнього розміщення

Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) виникають при їх транс-портуванні, на підприємствах хімічної, нафтопереробної, целюлозно-паперової, харчової промисловості, водогінних, очисних спорудах. До найголовніших джерел хімічних аварій і катастроф можна віднести:

- викиди і витоки небезпечних хімічних речовин;

- загорання різних матеріалів, обладнання, будівельних конструкцій, яке супроводжується

забрудненням довкілля;

- аварії на транспорті при перевезенні небезпечних хімічних речовин, вибухових і пожежо-

небезпечних вантажів.

Безпосередніми причинами аварій є: порушення правил б. і транспортування, недотри-мання техніки б., вихід з ладу агрегатів, механізмів, трубопроводів, ушкодження ємностей тощо.

Головною особливістю хімічних аварій є їхня здатність розповсюджуватися на значній території: повітряні потоки з небезпечними газами ( , , , , , , , , оксиди азоту тощо), токсичні пароподібні компоненти, аерозолі, інші частки здатні уразити живі організми як в осередку катастрофи, так і у прилеглих районах.

На території України знаходиться 877 хімічно-небезпечних об’єктів (у 140 містах і 46 населених пунктах). Нарощення хімвиробництва призвело також до зростання кількості промислових відходів (токсичних вже накопичено більше 4 млрд. т), які становлять н. для навколишнього середовища.

Крім хімічно-небезпечних об’єктів, на території України розміщена велика кількість атомних об’єктів, які можуть створити загрозу життю людей і негативно вплинути на навколишнє середовище при виникненні аварії чи появі стихійного лиха. Тому заздалегідь слід розробити методику для виконання оцінки обстановки і розробити заходи захисту робітників, службовців і населення прилеглих територій.

При виникненні НС на об’єкті:

1) здійснюють цілодобове спостереження і лабораторний контроль за змінами і ступенями зараження об’єкту і довкілля СДОР в районах аварій, стихійних лих і прилеглих територіях;

2) визначають загальний стан на об’єкті, місцезнаходження людей;

3) розроблюють способи врятування людей, встановлюють місце і характер руйнувань;

4) проводять жорсткий контроль радіаційного, хімічного, санітарно-епідеміологічного стану району на випадок евакуації в небезпечні зони.

На об’єктах створюють ланку радіаційної чи хімічної розвідки, яка оснащується приладами радіаційної і хімічної розвідки, спецодягом і засобами індивідуального захисту. Розвідка потрібна для негайного отримання даних про стан на об’єкті чи в районі, для своєчасного прийняття рішень про захист і проведення рятувальних робіт (при необхідності).

Оцінка стану включає:

1) визначення місця аварії, катастрофи, стихійного лиха; характеру та обсягу руйнувань,

пожеж, уражень;

2) види майбутніх передбачених робіт та їх обсяг;

3) радіаційний, хімічний і бактеріологічний стан, його вплив на проведення рятувальних

робіт;

4) стан, склад сил ЦО, їх можливості;

5) оцінку характеру місцевості з врахуванням стану погоди, години доби і року.

Органи керівництва, штаб ЦО прогнозують і оцінюють можливості стану в 3 етапи:

І етап – передчасна оцінка стану (вихідними даними є припущення (найбільш ймовірні) ситуації аварій, катастроф, …);

ІІ етап – прогноз та оцінка можливостей стану відразу (після одержання даних уточнюються результати прогнозування);

ІІІ етап – кінцева оцінка стану (з врахуванням даних від різних видів розвідок. Дають найбільш вірогідну картину).

При оцінці хімічного стану встановлюють:

1) кордони розповсюдження хімічної хмари;

2) розміри і площу зони зараження (рисунок 3.2);

3) час підходу зараженого повітря до об’єкту та час дії, ураження СДОР.

Масштаби зараження СДОР розраховують по:

первинній хмарі –утворюється в результаті миттєвого (1-3 хв.) переходу в атмосферу частини ємності, в якій знаходилися СДОР (для стиснених газів);

вторинній хмарі –виникає при випаровуванні розлитої рідини з підстилаючої поверхні (для отруйних речовин, у котрих температура кипіння перевищує температуру навколишнього

середовища).

Вихідними даними для прогнозування масштабів зараження є загальна кількість СДОР, розміщення запасів в ємностях і технологічних трубопроводах, кількість викинутих у повітря і характер розливу по поверхні («вільно», «в піддонах» чи «в обваловку»), висота піддонів чи обваловки, метеорологічні умови. При передчасному прогнозуванні - за величину викиду СДОР слід приймати його склад в максимальній за об’ємом одиничній ємності, безпосередньо після аварії – конкретні дані про кількість викинутої (розлитої) СДОР і реальні метеоумови.

Утворюється зона зараження - територія, що включає місце безпосереднього розливу (викиду) СДОР, територія, над якою розповсюдилися пари СДОР в уражаючих концентраціях.

Розміри зони характеризуються глибиною Г, шириною Ш і плошею S, яка визначається по формулі

, км².

По результатах оцінки хімічної обстановки роблять висновки і розроблюють необхідні заходи з організації і оповіщення робітників, службовців і населення прилеглих територій, евакуації, надання меддопомоги, проведення дегазації і санітарної обробки.

З₂ – територія поширення парів СДОР; У₃, У₄ – осередки ураження; О – об’єкт; Р – ділянка розливу СДОР

Рисунок 3.2 – Зона хімічного зараження, яка виникає при розливі СДОР при аваріях на

підприємствах

Для перевірки засвоєння матеріалу самостійної роботи № 7 необхідно усно відповісти на питання:

1 На яких підприємствах виникають аварії з витоком СДОР? Перерахуйте найголовніші

джерела хімічних аварій і катастроф, вкажіть їх причини.

2 Що є головною особливістю хімічних аварій чи катастроф?

3 Які заходи впроваджують на хімічно-небезпечних об’єктах при виникненні НС?

4 В чому полягає оцінка стану на хімічно-небезпечних об’єктах при виникненні НС?

5 Охарактеризуйте 3 етапи оцінки стану. Що при оцінці хімічного стану встановлюють?

6 Цим первинна хмара відрізняється від вторинної?

7 Що називають зоною хімічного ураження? Чим вона характеризується?

Термін виконання – 1 тиждень.

Самостійна робота № 8Вимоги до розміщення об’єктів атомної енергетики.

Оцінка обстановки при аваріях на об’єктах атомної

промисловості. Режими захисту населення. Захист

приміщень від проникнення радіоактивних речовин (1 год.)

Питання 2Оцінка обстановки при аваріях на об’єктах атомної промисловості

Об’єкти, на яких використовують, виготовляють, переробляють, зберігають або транс-портують радіоактивні речовини, називають радіаційно небезпечними (РНО). До них відно-сять АЕС (найнебезпечніші), підприємства з виготовлення і переробки ядерного палива, поховання радіоактивних відходів, науково-дослідні організації, які працюють з ядерними реакторами, ядерні енергетичні установки, що працюють на транспорті тощо.

Радіаційні аварії - аварії з викидом радіоактивних речовин або іонізуючих випромі-нювань за межі, непередбачені проектом для нормальної експлуатації РНО, у кількостях понад встановлену межу їх безпечної експлуатації. Бувають з відсутніми радіоактивними заб-рудненнями і з виникаючими радіоактивними забрудненнями; промисловими (наслідки яких не поширюються за межі об’єкту) і комунальними; локальними, регіональними, глобаль-ними.

Вплив радіоактивного забруднення на людей визначається 3 джерелами: радіоактив-ною хмарою, гама-випромінюванням осівших на землю радіонуклідів і включенням їх в харчові ланцюги - через харчові продукти і воду забруджених водоймищ.

При прогнозуванні радіаційних наслідків і плануванні захисних заходів населення й особистого складу слід виділити 3 фази протікання аварії.

Рання фаза – від початку аварії до моменту закінчення викиду радіаційних речовин в атмосферу і закінчення формування радіаційного сліду на місцевості (від кількох годин до декількох днів). Формується гама- і бета-випромінювання радіоактивних речовин.

Середня фаза – від моменту формування радіаційного сліду до прийняття заходів захисту населення (від декількох діб до року після виникнення аварії).

Пізня фаза – післяаварійна фаза (від декількох місяців до десятиріч).

Для прогнозування можливого радіоактивного зараження необхідно знати:

1 час ядерного вибуху (аварії);

2 швидкість і напрямок середнього вітру;

3 значення коефіцієнтів послаблення радіації захисними спорудами;

4 виявити потужність дози випромінювання;

5 на підставі одержаних даних розвідки встановити зону радіоактивного зараження;

6 на підставі потужності дози випромінювання провести розрахунок дозового навантаження людей за 10 діб після аварії

,

де - доза радіації; - рівень радіації; - час; - коефіцієнт послаблення;

7 по різних захисних критеріях захистити робітників і особистий склад у випадку аварії, прийняти рішення.

Рисунок 3.3 – Слід радіоактивної хмари наземного ядерного вибуху з рівнями радіації

через 1 год після вибуху

1- напрямок середнього вітру; 2- вісь сліду; А – зона помірного забруднення; Б – зона сильного забруднення; В – зона небезпечного забруднення; Г – зона назвичайно небезпечного забруднення; L – довжина сліду; b – ширина сліду

Для перевірки засвоєння матеріалу самостійної роботи № 8 необхідно усно відповісти на питання:

1 Які об’єкти називають радіаційно небезпечними (РНО)? Що конкретно до них можна

віднести?

2 Чим характеризуються радіаційні аварії?

3 Вкажіть 3 джерела впливу радіаційного забруднення на людей.

4 Поясніть особливості протікання 3 фаз радіаційних аварій. Що потрібно знати для

прогнозування наслідків радіоактивного забруднення?

Термін виконання – 1 тиждень.

Поиск по сайту: