Аналіз загальної ситуації в галузі

Співвідношення понять ринку і галузі

Розкриваючи питання щодо поняття і сутності ринку, не можна не торкнутися історії його виникнення. Ще в первісному суспільстві був обмін товарів, що здійснювався в натуральній формі — один товар обмінювався на інший. Із розвитком продуктивних сил, удосконаленням знарядь праці обсяги виробництва товарів все більше зростали. Так з'являється товар, який виконує роль загального еквівалента, що виводить товарні відносини на якісно новий рівень, сприяючи швидкому зростанню й розвиткові продуктивних сил. Якщо звернутися до історії становлення ринкових відносин і виникнення грошей, то першими грішми на території України були «куни» — хутра в минулому розповсюдженого звірка — куниці. Коли почали добувати руду, плавити метал, почався подальший розвиток продуктивних сил. Метал дуже цінувався. З довгих тонких його смуг відпилювалися шматочки, і для відмінності від звичайних металевих брусків їх розплющували у вигляді подовженого ромба. Такі ромби і стали першими грішми. їх назвали гривнями. Так і зараз називають гроші в Україні, тільки металеві гривні замінені паперовими грошима.

Поява грошей привела до могутнього поштовху в розвитку ринку, а ринок, у свою чергу, став стимулом розвитку виробництва і продуктивних сил. Роль ринку в сучасних умовах полягає в тому, що коли є купівельний попит на ринку, то буде і розвиток виробництва товарів, а отже, і економічного базису в цілому. Падіння попиту на ринку веде до кризової ситуації в економіці держави. Ринок у будь-якому суспільстві відіграє одну з головних ролей у розвитку економіки і підвищення рівня життя народу.

Історія свідчить, що в будь-яку епоху існування ринку на ньому завжди виділялися головні діючі особи — продавець і покупець, між якими відбувалися операції купівлі-продажу різних товарів і послуг. Тому передусім ринок — це певна сукупність відносин між покупцем і продавцем із приводу купівлі-продажу товарів та послуг, тобто ринок є засобом забезпечення цього процесу стосовно законів товарного виробництва.

Отже, ринок є результатом історичного розвитку суспільства, мірилом функціонування економіки і як економічна категорія виражає відносини між товаровиробником і покупцем із приводу купівлі-про-дажу товарів або послуг; інакше кажучи, ринок — це інститут або механізм, що зводить разом покупців (представників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг.

Ринок — це також широке соціально-економічне поняття, що охоплює всі сфери економічної, суспільної і політичної діяльності суспільства. Тому ринок передбачає свободу господарювання для всіх економічних суб'єктів, їхнього об'єднання, співробітництва і конкуренції, а у випадку банкрутства — припинення їх діяльності.

У ринковій економіці суб'єктами господарювання можуть бути не тільки вітчизняні, але й іноземні юридичні та фізичні особи.

Сучасний ринок усе більше перетворюється на ринок нових товарів, тому що постійне оновлення стає найважливішою властивістю товарів і послуг. Він захищає будь-які нововведення, що сприяють попиту і конкуренції, і, в свою чергу, призводить до підвищення продуктивності праці, удосконалення структури продуктивних сил і модернізації засобів виробництва. При цьому простежується надійність, якість товарів. Тому ринок тісно пов'язаний з підвищенням рентабельності виробництва, поліпшенням технології, удосконаленням інформації, розподілом робочої сили, капіталів, валюти.

Таким чином, в економіці будь-якої держави ринок відіграє одну з першорядних ролей, тому що механізм ринкової конкуренції сприяє раціональному розподілу ресурсів і прогресу виробництва.

Основними умовами функціонування і розвитку ринку є: достатня місткість ринку, вільний обмін товарами і послугами, здатність цін динамічно змінюватися під впливом попиту та пропозиції, розвинута кредитно-грошова система, конкуренція. Завдяки конкуренції, захистові прав дрібних і крупних товаровиробників, що стимулює систему оподатковування, різні країни досягли істотних успіхів в економіці і соціальному рівні населення.

Найважливішою умовою функціонування ринку є забезпечення економічної свободи підприємців. Тому прийняті закони, постанови, укази й інші нормативні акти повинні сприяти незалежності підприємців, відсутності обмежень свободи конкуренції і підприємництва, удосконаленню системи оподатковування і ціноутворення, боротьбі з організованою злочинністю, корупцією і мафією.

Ринок у сучасних умовах виконує велику кількість функцій, що мають вплив не тільки на його розвиток, але й на економічний стан держави, зокрема на її позиції на міжнародній арені.

Регулююча функція ринку полягає в тому, що завдяки йому здійснюється виробництво необхідної кількості товарів і послуг. Регуляторами, за рахунок яких визначається відповідна кількість товарів і послуг, є конкуренція, попит, пропозиція, ціна. Регулююча функція ринку проявляється також і в тому, що ті підприємства, які вкладають свої капітали в галузі, що розвиваються, й товар яких користується великим попитом на ринку, одержують і великі прибутки. Ті ж, що вкладають матеріальні і фінансові засоби в нерентабельні галузі, де прибуток низький, залишаються в програші. Це стимулює промисловців, підприємців і змушує маркетингових дослідників проводити науково-дослідні, дослідно-конструкторські розробки, що призводять до модернізації продукції, поліпшення технології та якості вироблених товарів тощо.

Стимулююча функція ринку сприяє підвищенню продуктивності праці, впровадженню нової технології, знижує індивідуальні витрати. За допомогою ринкових цін стимулюється виробництво тих чи інших товарів. Капітал і гроші вкладаються в ті галузі промисловості, де прибуток вищий. Залежно від ціни товарів і послуг стимулюють їх розвиток або скорочення. Якщо ціна висока і є попит на товар, то стимулюється його розвиток, якщо низька — йде скорочення обсягу виробництва.

Контролююча функція ринку полягає в тому, що ринок контролює, що і скільки треба виробляти. Ри-

нок визначає суспільну значимість товарів, необхідність їх виробництва для даного регіону або суспільства в цілому, а також кількість робочої сили і робочих місць, величину вартості товару залежно від кількості витраченої на нього праці.

У сучасній ринковій економіці існують такі види ринків:

1. Споживчий ринок поділяється на безліч галузей, що реалізують продовольчі і непродовольчі товари, ринок житла тощо. На ньому здійснюється рух товарів широкого вжитку, незначна частина яких надходить до споживачів безпосередньо від виробників, а решта — через посередників.

Формування споживчого ринку в Україні відбувається шляхом здійснення таких заходів:

• розвитку підприємництва в сфері виробництва і збуту продовольчих і непродовольчих товарів;

• підтримки малих і середніх підприємств;

• податкового і кредитного стимулювання виробництва товарів широкого вжитку;

• захисту споживчого ринку.

Споживчий ринок повинен формувати попит на інших ринках і, в першу чергу, на ринку засобів виробництва.

2. На ринку засобів виробництва закуповуються речовинні фактори виробництва: устаткування, транспортні засоби, будинки, спорудження, сировина, паливо, електроенергія тощо. Створення ринку засобів виробництва означає перехід від централізованого фондового розподілу продукції матеріально-технічного призначення до оптової торгівлі нею.

3. Ринок послуг включає різноманітні види виробничого і невиробничого сервісу: комунальне і побутове обслуговування, фінансові і страхові операції, комерційні, юридичні, транспортні, ремонтні, соціальні, культурні, духовні й інші послуги.

4. Ринок праці існує для роботодавців і найманих робітників. Це ринок, де продається і купується робоча сила, саме робоча сила як здатність людини до

праці, а не сама праця. Як і для всіх інших, для ринку робочої сили характерне співвідношення попиту та пропозиції.

5. Ринок наукових і дослідно-конструкторських розробок представлений продуктами наукових досліджень, готових для технологічного впровадження у виробництво.

6. Ринок позичкових капіталів — сфера купівлі-продажу тимчасово вільних коштів. Кредити надаються державі, підприємствам і населенню за відповідну плату в розмірі позичкового відсотка, що залежить від попиту на кредитні ресурси та їх пропозицію.

7. Ринок цінних паперів — акцій, облігацій та інших коштовних документів, що приносять дохід. Якщо кредитні установи можуть надати позичку на один або кілька років, то, випускаючи цінні папери, можна одержати її на кілька десятиліть або безстроково.

8. Ринок валют складається з національних і міжнародних установ, які здійснюють купівлю, продаж, обмін іноземних грошових одиниць та грошові розрахунки з іншими державами.

9. Ринок духовних благ — галузь платної реалізації продуктів інтелектуальної діяльності вчених, письменників, художників та ін.

Також ринки можна класифікувати за територіальними ознаками (місцеві, національні, світовий ринки), за укрупненими позиціями (ринок факторів виробництва, ринок товарів і послуг) і залежно від ринкового середовища (ринки чистої, монополістичної й олігополістичної конкуренції).

Суб'єктами ринку є юридичні і фізичні особи, які вступають в економічні відносини у процесі обміну товарами і послугами. Це держава, підприємства усіх форм власності, громадяни України, іноземні громадяни і фірми, різні установи й організації.

Об'єктами ринку є матеріальні та інтелектуальні продукти праці, робоча сила, цінні папери, позичковий капітал, валюта, золото.

Господарський комплекс має певну структуру, що передбачає наявність складових частин і зв'язків між ними. Головними його складовими є дві сфери: виробнича сфера, у якій виробляються матеріальні блага, і сфера послуг (невиробнича сфера), яка здебільшого надає послуги населенню.

Ці сфери, у свою чергу, поділяють на галузі національного господарського комплексу, під якими розуміють сукупність підприємств і установ, що задовольняють однорідні потреби суспільства (промисловість — у промисловій продукції, транспорт — у переміщенні вантажів і перевезенні населення, освіта — у наданні освітніх послуг тощо). Кожна галузь займається певним видом економічної діяльності. Так, сільське господарство — рослинництвом і тваринництвом, будівельна галузь — будівництвом цивільних та промислових об'єктів.

Провідними галузями, що входять до виробничої сфери, є промисловість, будівництво, сільське й лісове господарство

Сферу послуг за значенням у житті суспільства можна поділити на дві важливі групи галузей. Перша покликана забезпечувати матеріальні умови життя населення. Вона охоплює такі галузі, як транспорт, торгівля, готельний і ресторанний бізнес, фінансова діяльність, операції з нерухомістю, державне управління. Друга група сфери послуг покликана задовольняти здебільшого духовні й фізичні потреби населення. Вона охоплює освіту, охорону здоров'я, соціальну допомогу, а також науку, культуру і мистецтво

Обидві сфери, як і окремі галузі, впливають одна на одну, формуючи галузеву структуру НГК. Так, для промисловості потрібні кваліфіковані фахівці, яких готують заклади освіти, наукові розробки науково-дослідних інститутів. У свою чергу, ці установи не можуть обійтися без певного навчального, дослідницького обладнання, техніки, що їх випускають промислові підприємства.

Галузі НГК також поділяють на окремі підгалузі (які для зручності теж називають галузями). У промисловому виробництві виділяють 10 основних галузей: паливну, електроенергетику, чорну металургію, кольорову металургію, машинобудування, хімічну, лісову, промисловість будівельних матеріалів, легку та харчову. У сільському господарстві є дві галузі: рослинництво й тваринництво.

Науково-технічний прогрес розширює зв'язки між галузями, виникає значна кількість нових виробництв і підгалузей. Ці процеси спричинили формування міжгалузевих комплексів (МГК), тобто поєднання галузей, між якими сформувалися стійкі й тісні зв'язки. Основними міжгалузевими комплексами виробничої сфери є паливно-енергетичний (ПЕК), металургійний (МК), машинобудівний (МБК), хіміко-індустріальний (ХІК), лісовиробничий (ЛВК), комплекс легкої промисловості (КЛП), агропромисловий (АПК), транспортний (ТК) та будівельно-індустріальний (БІК) комплекси

Забезпечується взаємодія між основними складовими міжгалузевих комплексів, економіки загалом, підприємствами й установами, які належать до так званої інфраструктури. Інфраструктура — це сукупність підприємств і установ господарського комплексу, що обслуговують основні галузі виробничої сфери та сфери послуг, а також безпосередньо людей. Вони надають послуги для здійснення необхідних виробничих, економічних, організаційних зв'язків між складовими частинами господарства, забезпечують гідні умови життя населення. Свою інфраструктуру має кожна галузь економіки.

Частину галузей інфраструктури, що надає послуги виробничого характеру, тобто забезпечує зв'язки у виробничій сфері економіки, називають виробничою інфраструктурою. До неї відносять вантажний транспорт, матеріально-технічне постачання, інженерні комунікації (електро-, водо-, газо-, теплопостачання, очисні споруди тощо).

На відміну від виробничої інфраструктури, що обслуговує виробництво, підприємства й установи сфери послуг надають послуги безпосередньо населенню, а тому утворюють соціальну інфраструктуру.

Поняття "галузь" являє собою сукупність усіх підприємницьких одиниць, що існують для задоволення певної групи потреб. Галузь не має нічого спільного з формальними і юридичними корпоративними структурами.

Галузеве середовище бізнесу, з якого організація черпає фінансові, трудові, матеріальні й інші ресурси, формується під впливом науково-технічного прогресу, сил усередині і міжгалузевої конкуренції і під впливом самої організації. При визначенні рівня галузевої інтеграції роль організації дуже значна.

Організація повинна відносно чітко розуміти ділову логіку галузі, до якої належить, оскільки вона дозволяє сформувати уявлення про ключові фактори успішної діяльності в даній галузі. Визначити ділову логіку галузі можна за допомогою відповідей на такі питання:

1. Яка структура потреб, що породжують попит у даній галузі?

2. Які характеристики продукції сприяють успіху на ринку, і якою мірою цей успіх пов'язаний з незрозумілими, ірраціональними причинами?

3. Яка структура галузі?

4. Які вхідні і вихідні бар'єри?

5. Які ключові фактори успіху в даній галузі?

Ринки поєднують товари, які є субститутами, замінниками один одного, з погляду їх покупців, тобто з боку попиту. Показником близькості заміщення товарів чи послуг є, як відомо, додатний коефіцієнт еластичності. Галузь поєднує товари, які є субститутами у виробництві, тобто з боку пропозиції, і поєднує, відповідно, виробників цих товарів. Ринок охоплює не тільки виробників (продавців) товарів-субститутів, а і їх покупців. Тому можна сказати, що ринок ширше поняття, ніж галузь, ринок «більший» за галузь. Для аналізу цін і випуску індивідуального товару зручно досліджувати ринок саме цього окремого товару, а для вивчення можливостей входу чи умов виходу з цього ринку — вивчати галузь. Концепцію бар’єрів на вхід вперше розвинув американський економіст Д. Бейн.
Галузевий підхід досліджує умови придбання ринкової влади, форми її прояву, фактори її збереження та втрати, цінову та нецінову конкуренцію.
Уряди всіх країн намагаються вести справи в термінах галузей, підприємці в своїх міркуваннях виходять із умов галузі, статистика проводить збір інформації за видами діяльності згідно класифікації на основі КВЕД. Таким чином, галузевий підхід до аналізу ринків є відправним пунктом у статистиці ринків товарів та послуг на мікрорівні. Статистика концентрує увагу на таких напрямах:

· перший охоплює вивчення розміру підприємства (велике, середнє чи мале), що зумовлює диференціацію статистичного спостереження на суцільне (для великих та середніх) та вибіркове (для малих);

· другий напрям охоплює визначення основного виду діяльності підприємств для подальшого їх групування за КВЕД, галузями і секторами економіки;

· третій напрям охоплює вивчення поведінки підприємств за такими основними показниками:

· за динамікою оптових цін;

· за показниками інноваційної та інвестиційної діяльності;

· за показниками кредиторської та дебіторської заборгованості;

· четвертий напрям охоплює оцінку ділової активності підприємств;

· п’ятий напрям пов’язаний з визначенням ринкової влади — концентрації виробництва і капіталу — і дій виробників згідно із законодавчими актами Антимонопольного комітету для розробки заходів щодо регулювання ринку;

· шостий напрям пов’язаний з оцінюванням конкурентоспроможності галузі на світових ринках, визначенням ступеня відкритості галузі. Ступінь відкритості галузіхарактеризується коефіцієнтом відкритості, який розраховується за формулою:

Аналіз ситуації в галузі звичайно починається з визначення основних економічних показників.

Економічні показники галузі об'єктивно впливають на поведінку фірм, що належать галузі, і на прийняття ними стратегічних рішень. Ілюстрацією цієї посилки можуть служити приклади стратегічної важливості ключових економічних характеристик галузі, наведені в табл. 2.5.

Таблиця 2.5

Приклади стратегічної важливості ключових економічних характеристик галузі

Розуміння логіки галузі цілком необхідне через такі причини: логіка деяких галузей дуже складна; галузі сильно відрізняються за своїми економічними характеристиками, за рівнем конкуренції всередині них і перспективами розвитку; умови конкуренції в галузі постійно змінюються.

Поиск по сайту: