Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Поняття торговельної марки і її функції



Торговельна марка- це оригінально оформлений спеціальний визначальний знак торго­вого підприємства, торгової фірми, який вони мають право розміщувати на товарах що прода­ються, вироблених по замовленню даної фірми.

Відповідно до статті 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позна­чення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (нада­ються) іншими особами.

Позначення, заявлене як торговельна марка, має бути

· корисним;

· придатним для марку­вання товарів;

· відповідати вимогам промислової естетики і ергономіки;

· новим, тобто невідомим у межах України.

Відповідно до Закону основні функції знака для товарів і послуг - це індивідуалізація виробленої продукції і наданих послуг, захист їх якості та інших чеснот від зазіхань, забезпе­чення стійкості попиту, захист інтересів сумлінних виробників і споживачів, реклама виробів та послуг, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг в умовах ринко­вої економіки.

Отже, торговельні марки - це зареєстровані в установленому порядку позначення, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» об'єктами знака ви­значає словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі або поєднанні кольорів (п. 2 ст. 5 Закону, ст. 492 ЦК України).

Ефективно виконувати свою функцію зображувальний знак торговельної марки може за умови його простоти, естетичності й ергономічності. Він має легко запам'ятовуватися, вражати своєю оригінальністю, звертати на себе увагу. Зображувальні знаки часто у символічній формі передають характер товарів або підприємства, для яких вони розроблені.

Зображувальний знак має бути обов'язково новим, тобто оригінальним, відрізнятися від інших зображувальних знаків. Безперечно, такий знак має бути придатним для маркування товарів чи послуг, тобто бути технологічним.

2.3. Позначення, які не визнаються знаками для товарів і послуг

Перелік позначень, наведених у Законі, що не можуть бути визнані як торговельні мар­ки, умовно можна поділити на чотири групи.

Першу групу складають символи, позначення, відзнаки, що мають уже офіційно визнане значення для держави чи суспільства.

Другу групу складають позначення, що не відповідають вимогам законодавства.

Не визнаються торговельними марками позначення, що складають четверту групу і від­творюють:

■ промислові зразки, право на які належить в Україні іншим особам;

■ назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників;

■ прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Укра­їні осіб без їх згоди.

3. Суб'єкти права інтелектуальної власності на торговельну марку

3.1. Суб'єкти права інтелектуальної власності на торговельну марку та порядок закріплення таких прав

Суб'єктами права інтелектуальної власності безперечно є заявники. У переважній біль­шості заявники стають суб'єктами права інтелектуальної власності на результат інтелектуаль­ної, творчої діяльності, який ними заявляється як об'єкт інтелектуальної власності. Заявником може бути фізична і юридична особа. Заявниками за певних умов можуть бути фізичні особи - громадяни України, громадяни зарубіжних країн і особи без громадянства.

Стаття 493 ЦК України встановлює: «Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам».

Право інтелектуальної власності на торговельні марки (як і на географічне зазначення походження товарів) засвідчується не патентами, а свідоцтвами. Свідоцтво на торговельну ма­рку видається будь-якій особі, яка має право на її одержання, строком на 10 років. Проте Закон надає право власнику свідоцтва на торговельну марку продовжити чинність свідоцтва на кожні наступні 10 років після закінчення попередніх 10 років. Продовження чинності свідоцтва здій­снюється Установою за клопотанням власника свідоцтва, що подається протягом останнього року його чинності. Порядок та умови продовження чинності свідоцтва на торговельну марку визначаються Установою.

Особливість свідоцтва як охоронного документа полягає у тому, що свідоцтво засвідчує факт державної реєстрації об'єкта правової охорони. Сам факт державної реєстрації того чи ін­шого об'єкта відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність є підтвердженням того, що цей об'єкт підлягає правовій охороні. Отже можна сказати, що засо­би індивідуалізації торговельні марки, що підлягають обов'язковій державній реєстрації, є об'­єктами правової охорони у формі свідоцтв.

Є певні особливості у складі заявки. За Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» заявка має стосуватися одного знака, складається українською мовою і повинна містити такі документи: 1) заяву про реєстрацію знака; 2) зображення позначення, що заявляється; 3) перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак, згрупо­ваних за Міжнародною класифікацією товарів і послуг для реєстрації знаків.

За необхідності до заявки додаються документи, що можуть бути використані при вине­сенні рішення щодо заявки:

■ документ про сплату збору за подання заявки, у тому числі за експертизу, оформле­ний відповідно до вимог Положення про порядок сплати зборів;

■ копія попередньої заявки, засвідчена відомством країни подання, якщо заявник ба­жає скористатися правом на пріоритет;

■ документ, що підтверджує показ експонатів з використанням заявленого знака на офіційній або офіційно визнаній міжнародній виставці, якщо заявник бажає скорис­татися правом пріоритету знака, використаного в експонаті, показаному на виставці на території держави-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової влас­ності. Дата пріоритету в такому разі визначається за датою відкриття виставки. Строк пріоритету - шість місяців від зазначеної дати;

■ довіреність на ім'я представника, якщо заявка подається через такого;

■ документи, що підтверджують право заявника на використання у заявленому позна­ченні елементів, які можуть бути використані лише з дозволу їх володільців (п. 1 ст. 6 Закону);

■ статут колективного знака, якщо заявником є об'єднання осіб, які займаються вироб­ництвом товарів або наданням послуг зі спільними характерними ознаками.

Експертиза заявки на торговельні марки складається із двох видів - експертизи за фор­мальними ознаками і експертизи заявки по суті. Обидві експертизи проводяться Установою відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і по­слуг від 20 серпня 1997 р.

Експертиза заявки на видачу свідоцтва України на торговельну марку за формальними ознаками провадиться за тією самою процедурою, що й експертиза заявок на об'єкти промис­лової власності. Цій експертизі передує встановлення дати подання заявки та наявності доку­мента про сплату збору за подання заявки. Заявка перевіряється на відповідність її формальним вимогам закону.

Якщо заявка відповідає формальним вимогам Закону і документ про сплату збору за по­дання заявки оформлений правильно, Установа проводить експертизу заявки по суті. Як уже підкреслювалось раніше, завданням експертизи заявки по суті позначення, заявленого на ре­єстрацію як знак, є перевірка позначення на відповідність умовам надання правової охорони.

При завершенні експертизи заявки по суті з позитивним результатом Установа приймає рішення про реєстрацію торговельної марки. На підставі цього рішення і при сплаті збору за видачу свідоцтва Установа у своєму офіційному бюлетені публікує відомості про видачу сві­доцтва. Після публікації відомостей про видачу свідоцтва будь-яка особа має право ознайоми­тися з матеріалами заявки.

3.2. Права суб'єктів інтелектуальної власності, що випливають із свідо­цтва на торговельну марку

У суб'єктивному значенні право інтелектуальної власності - це особисті немайнові і майнові права, що відповідно до чинного законодавства належать авторам того чи іншого ре­зультату інтелектуальної діяльності. Зазначені суб'єктивні права за своїм змістом схожі, проте мають певні відмінності залежно від видів інтелектуальної діяльності.

ЦК України та Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не виділяють окремо особистих немайнових прав на торговельну марку. У ст. 16 цього Закону йдеться лише про права, що випливають із свідоцтва.

Суб'єктивні права на знаки для товарів і послуг відповідно до Закону України «Про охо­рону прав на знаки для товарів і послуг» виникають від дати подання заявки до Установи за умови сплати збору (ст. 496 ЦК України).. Ці права, що випливають зі свідоцтва (ст. 16 Закону), набувають чинності від дати подання заявки за умови сплати відповідного збору. Свідоцт­во надає його власнику виключне право на користування і розпорядження знаком на свій роз­суд. Але ж самого знака ще немає. Заявка на нього ще тільки розглядається і процес її розгляду може тривати два і більше років. Проте власник свідоцтва уже має право ним користуватися і розпоряджатися, хоча ще не відомо, чи буде заявлене позначення визнано знаком для товарів і послуг.

Свідоцтво надає його власнику виключне право користуватися і розпоряджатися торго­вельною маркою на свій розсуд. Стаття 5 Закону вказує, що право власності на марку засвідчує свідоцтво. Отже, зазначений Закон чітко і однозначно проголошує право власності на марку. Це основне майнове право власника свідоцтва. Власник торговельної марки наділений тими самими трьома правомочностями, що і власник будь-якого іншого майна: правом володіння, користування і розпорядження.

Право володіння. Власник свідоцтва на торговельну марку, передусім, має право на во­лодіння нею. Володіння означає фактичну наявність торговельної марки у майні власника, мо­жливість безпосереднього впливу на неї. Право володіння також варто розрізняти як у суб'єк­тивному, так і в об'єктивному значенні цього поняття. У суб'єктивному значенні право володіння - це закріплена у нормах права можливість фактично володіти річчю: фізично або господарськи, оскільки однаково володіє торговельною маркою і той, хто тримає її у шухляді свого стола, тобто утримує фізично, і той, хто має змогу впливати на неї безпосередньо.

У спеціальній літературі інколи дискутується питання про можливість володіння ре­зультатом інтелектуальної діяльності. Одні автори стверджують, що володіти цим результатом неможливо, оскільки він дематеріалізований. Тобто об'єкт права інтелектуальної власності є нематеріалізований і тому бути у володінні будь-кого не може. Безперечно, торговельна марка є результатом інтелектуальної діяльності, в якій реалізована певна ідея, прагнення відрізнити певним чином свій товар від іншого подібного. Втілення цієї ідеї, образу, думки в матеріальне зображення є лише його матеріальним відтворенням, матеріальним носієм. Матеріальний носій може бути у володінні будь-якої особи, яка стала його власником.

Щодо самої ідеї, закладеної в торговельну марку, то нею нібито володіти не можна. З цим важко погодитися, оскільки вище наводилася ст. 41 Конституції України, відповідно до якої володіти можна будь-яким результатом інтелектуальної, творчої діяльності. Те, що торго­вельна марка є результатом творчої діяльності, ні в кого не викликає сумніву. Отже, власник торговельної марки може і здійснює таку правомочність власника як право володіти належним об'єктом.

Право користування торговельною маркою. Друга правомочність власника торговельної марки полягає у праві користуватися нею на свій розсуд. У суб'єктивному значенні право користування - це закріплена нормами права можливість одержання корисних властивостей речі для задоволення потреб власника. Щодо торговельної марки це означає, що її власник має право вилучати із торговельної марки корисні властивості будь-яким способом, не забороне­ним законом. Право користування нерозривно пов'язане з правом володіння. У спеціальній лі­тературі існує думка, що без володіння та фактичного утримування речі не можна видобувати з неї її корисні властивості і тим самим використовувати її для певних потреб. Проте цього не можна сказати про торговельну марку. Власник марки може користуватися нею, фактично не володіючи. У певних випадках марка виходить із володіння її власника.

ЦК України і Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» досить чітко визначають право на використання марки і її межі. Так, відповідно до п. 2 ст. 16 Закону про товарні знаки свідоцтво надає його власнику виключне право користування і розпоря­дження маркою на свій розсуд. Отже, власник має виключне право використовувати і розпоря­джатися своєю маркою. Це означає, що ніхто інший не може без дозволу власника марки вико­ристовувати і розпоряджатися нею. При цьому Закон не містить ніяких винятків із цього пра­вила, як це має місце в інших законах про промислову власність. Інші особи можуть викорис­товувати марку лише з дозволу її власника на підставі договору.

Використанням марки визнається застосування її на товарах і при наданні послуг, для яких марку зареєстровано, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, ра­хунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній із запровадженням зазначеної торгове­льної марки у цивільний обіг.

Усі наведені способи використання торговельної марки умовно можна поділити на дві гру­пи. Перша група визначає її застосування для позначення торговельної марки, у тому числі і на експонатах, що демонструються на виставках і ярмарках. Це основне призначення торговельної марки. При цьому слід пам'ятати, що використання марки як позначення товарів і послуг об­межується лише тим переліком товарів і послуг, що був указаний в заявці.

Другу групу способів використання знака складає його використання в різного роду супро­відній документації та рекламі.

Одним із поширених способів використання товарного знака є видача дозволу на його використання третім особам. Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України про товарні знаки влас­ник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Право розпорядження. Будь-якому власнику належить третя правомочність - право роз­поряджатися своєю річчю, своїм майном. Відповідно до п. 2 ст. 16 Закону України «Про охо­рону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво надає його власнику виключне право корис­туватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд.

Право розпоряджатися в об'єктивному значенні - це сукупність правових норм, з допо­могою яких закріплюється можливість визначати юридичну чи фактичну долю речі, майна чи товарного знака.

Право розпорядження в суб'єктивному значенні - це закріплена у нормах права можли­вість визначати юридичну чи фактичну долю речі, майна чи товарного знака.

Право розпорядження реалізується в Законі про товарні знаки в п. 4 ст. 16, де проголо­шується: «Власник свідоцтва може передавати на підставі договору право власності на знак будь-якій особі, яка стає правонаступником власника свідоцтва».

Отже, Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» чітко й однозначно проголошує - власник свідоцтва має право відчужувати належну йому на праві інтелектуальної власності торговельну марку будь-якій особі і будь-яким способом без будь-яких застережень, за винятком одного.

Закон не допускає передачі права власності на знак, якщо така передача може стати причиною введення споживача в оману щодо товару чи послуги або щодо особи, яка виготови­ла товар чи надає послуги. Але це застереження стосується самого товарного знака і зумовлене інтересами споживачів.

Право розпорядження як правомочність власника краще викладено в ЦК України, ст. 319 якого проголошує, що Правом розпорядження визнається юридичне забезпечена можли­вість визначати долю речі. Це визначення видається більш чітким і однозначним. Право розпо­рядження є не що інше як юридична можливість припинити своє право власності на річ або обмежити його. Обмежити право власності шляхом розпорядження можна лише одним спосо­бом - передати річ за договором позики.

Що стосується торговельної марки, то в принципі вона може бути передана в оренду, але оренда - це не позика. Щодо позики, то торговельна марка як індивідуально визначена річ предметом договору позики бути не може. Отже, розпорядження торговельною маркою як мо­жливість визначати її долю може бути здійснена лише способом припинення права власності на неї.

Власник торговельної марки може, передусім, її продати будь-якій особі і лише з одним застереженням, про яке уже йшлося вище. Купівля-продаж торговельної марки може здійсню­ватися за загальними правилами ЦК України. Ціна марки визначається угодою сторін. Торго­вельні марки, що користуються високим престижем, мають на ринку досить високу ціну.

Торговельна марка є звичайним товаром, який на ринку користується попитом. Крім ку-півлі-продажу торговельна марка може бути відчужена і будь-яким іншим способом, що не су­перечить чинному законодавству. Вона може бути предметом дарування, міни, застави.

Щодо купівлі-продажу торговельної марки слід пам'ятати, що договір про передачу пра­ва власності на неї та ліцензійний договір визнаються дійсними за умови, що вони зареєстро­вані в Установі. Закон про товарні знаки України не містить норми, яка б визначала юридичне значення реєстрації таких договорів.

Свідоцтво на торговельну марку може бути видане на ім'я кількох осіб. У такому разі взаємовідносини при користуванні маркою визначаються угодою між співвласниками свідоцт­ва. Якщо такої угоди немає, кожний із співвласників свідоцтва може користуватися і розпоря­джатися маркою на свій розсуд. Проте жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцен­зію) на використання торговельної марки без згоди решти співвласників та передавати право власності на марку іншій особі без згоди решти співвласників свідоцтва.

Ще одним досить важливим правом власника свідоцтва на торговельну марку є його право забороняти іншим особам використовувати зареєстровану марку без його дозволу, за ви­нятком випадків, коли використання марки не визнається порушенням прав власника свідоцт­ва. Слід підкреслити, що Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не містить норм, які б обмежували тим чи іншим чином право на використання марки її власни­ком. Тобто Закон не містить винятків, коли використання марки іншими особами без дозволу власника не вважалися б порушенням його прав.

На жаль, зазначена норма в законі не розкрита і не відомо що означає «забороняти ви­користовувати зареєстрований знак без його дозволу».

Наприклад, Закон Німеччини про товарні знаки містить досить розгорнуту статтю про те, що слід розуміти під забороною використовувати товарний знак третіми особами. Параграф 14 п. 2 проголошує, що третім особам заборонено без згоди володільця товарного знака у діло­вих відносинах:

1) використовувати ідентичне з товарним знаком позначення для товарів чи послуг, іде­нтичних з тими, охорону яких забезпечує товарний знак;

2) використовувати позначення, якщо внаслідок ідентичності або схожості позначення з товарним знаком чи ідентичності або схожості товарів і послуг, для яких надається охорона то­рговельним маркам, для споживача виникає небезпека змішування, включаючи небезпеку ро­зумового поєднання позначення з товарним знаком;

3) використовувати ідентичне або схоже з торговельною маркою позначення для товарів і послуг, не схожих з тими, охорону яких здійснює торговельна марка, якщо йдеться про відо­му в країні торговельну марку і використання позначення може без виправданих підстав не­добросовісним чином вплинути на розрізняльну здатність або повагу до відомого товарного знака і т.ш.

Поняття «забороняти використовувати зареєстрований товарний знак без дозволу «його власника» може мати досить великий зміст. Очевидно, що розшифровка цього поняття ніскіль­ки не завадила б і Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» замість на­веденого, не дуже зрозумілого, нечіткого і далеко неоднозначного словосполучення.

Незрозумілим є також застереження, що заборона використання марки не стосується тих випадків, «коли використання знака не визнається згідно з цим Законом порушенням права власника свідоцтва», адже Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» ні­яких винятків з цього приводу не містить.

Власник свідоцтва має право проставляти поряд із маркою попереджувальне маркуван­ня, яке вказує на те, що ця марка зареєстрована в Україні. Якщо власник свідоцтва здійснює посередницьку діяльність, то він має право на підставі договору з виробником товарів або осо­бою, яка надає послуги, використовувати свою марку поряд із маркою зазначених осіб, а також замість їх марки.

3.3. Обов'язки власника торговельної марки

Використання торговельної марки є не лише правом її власника. Закон покладає на вла­сника марки певні обов'язки. Передусім власник марки зобов'язаний її використовувати. Відпо­відно до ст. 17 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» власник сві­доцтва має добросовісно користуватися виключним правом, що випливає зі свідоцтва. Викори­стання марки її власником чи з його дозволу іншими особами не повинно наносити шкоду.

Закон визначає досить суворі наслідки для власника свідоцтва у разі невикористання марки. Якщо марка не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використан­ня було припинено, будь-яка особа має право звернутися до суду (господарського суду) із за­явою про дострокове припинення чинності свідоцтва.

Заінтересованість іншої особи до марки, використання якої не почалося, було припине­но або було недостатнім, може бути викликана певними чинниками. Наприклад, ця інша особа має намір зареєструвати зазначену марку на своє ім'я, але при цьому слід знати, що власник свідоцтва має право на повторну реєстрацію, яка може мати місце лише за наявності певних умов. Чи є припинення використання, його недостатність або просто невикористання підста­вою для повторної реєстрації, закон чіткої відповіді не містить. На думку авторів, підстави для дострокового припинення дії свідоцтва не можуть бути підставою для повторної реєстрації.

Власник свідоцтва може заперечувати проти позбавлення його права власності через не­використання, недостатнє використання або припинення використання.

При вирішенні цього питання суд може взяти до уваги подані власником свідоцтва до­кази того, що марка не використовувалася з незалежних від нього причин.

Із ст. 17 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» можна зроби­ти ряд висновків: 1) рішення про дострокове припинення чинності свідоцтва може прийняти лише суд або господарський суд; 2) невикористання торговельної марки сталося з незалежних від її власника причин; 3) невикористання мало місце протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання марки було припинене; 4) клопотання про дострокове припинення чинності свідоцтва може порушити будь-яка заінтере­сована особа; 5) клопотання про дострокове припинення чинності свідоцтва можна порушити і при наявності недостатнього використання марки, проте закон не розкриває змісту поняття «недостатнє використання».

Наведені висновки викликають принаймні кілька зауважень. Перше зауваження стосу­ється строку, протягом якого марка не використовувалася або використовувалася недостатньо. Цей строк законом визначений у три роки. Проте у більшості країн цей строк визначений у п'ять років. Очевидно, що в інтересах власника свідоцтва строк у п'ять років більш доцільний.

Друге зауваження також стосується строку. Закон не визначає протягом якого строку можна порушити клопотання про дострокове припинення чинності свідоцтва. Адже цей строк також має правове значення. У законодавстві інших країн він також більш чітко визначений.

Третє зауваження стосується змісту поняття «недостатнє використання». Закон України не містить чіткого визначення цього поняття. Потребує уточнення і саме поняття «використан­ня марки». У законодавстві зарубіжних країн під поняттям «використання» розуміють не лише реальне використання, тобто фактичне. Зарубіжне законодавство використанням визнає також так зване номінальне використання, під яким розуміють застосування лише в рекламі або пуб­лікаціях водночас, коли рекламована продукція не випускається. З цього приводу в спеціальній літературі висловлювалися різні думки. Більшість авторів схиляється до того, що слід розумно поєднувати вимоги фактичного і номінального використання.

Інший обов'язок, про який нагадує закон, — це обов'язок заявника і власника свідоцтва сплачувати передбачені Законом збори. Стаття 23 цього Закону приписує: за подання заявки на видачу свідоцтва, підтримання його чинності, продовження строку дії сплачуються збори. Роз­мір зборів, строки їх сплачування та порядок сплати визначені Положенням про порядок спла­ти зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, торговельної марки, про які йшлося вище.

Згідно з Додатком до зазначеного Положення лише за самі необхідні дії, пов'язані з охо­роною прав на торговельну марку, слід сплатити близько 50 неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян, що не так уже й мало для власника Свідоцтва - фізичної особи.

Отже, право на торговельну марку є абсолютним і виключним правом. Це означає, що власник свідоцтва на марку має право на використання її, а також на розпорядження нею. У межах України ніхто не може користуватися торговельною маркою без дозволу власника сві­доцтва.

4. Захист прав власника на торговельну марку

Цільної системи захисту права інтелектуальної власності в Україні ще немає. Є лише розрізнені, часто неузгоджені між собою правові норми, що містять чинні закони України про інтелектуальну власність.

ЦК України передбачає дві групи норм щодо захисту права інтелектуальної власності - загальні цивільно-правові норми і спеціальні, передбачені законами України про інтелектуаль­ну власність.

ЦК України передбачає захист цивільних прав у судовому порядку. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого чи майнового права або інтересу (ст. 161 ЦК України). Суд здійснює захист шляхом:

■ визнання права;

■ визнання правочину недійсним;

■ припинення дій, що порушують право;

■ відновлення становища, що існувало до порушення;

■ примусового виконання обов'язків боржником у натурі;

■ зміни правовідносин;

■ припинення правовідношення;

■ відшкодування збитків та інші майнові способи відшкодування;

■ відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

■ визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності державного органу, органу вла­ди Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Суд здійснює захист цивільних прав та інтересів і іншими способами, передбаченими законом.

Захист прав на торговельну марку здійснюється на підставі Закону України «Про охо­рону прав на знаки для товарів і послуг» зі змінами і доповненнями, внесеними Законом Украї­ни «Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності» від 21 грудня 2000 р.

Як і патентні закони, Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» також порушенням прав на торговельну марку визнає будь-яке посягання на ці права з боку інших осіб. Закон визначає, що будь-яке порушення спричиняє відповідальність згідно з чин­ним законодавством України. На вимогу власника свідоцтва таке порушення має бути припи­нене, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки. Про упуще­ну вигоду та одержані прибутки у Законі не йдеться. Не встановлює цей Закон і обов'язку по­рушника відшкодувати моральну шкоду.

Проте особливістю захисту торговельної марки є обов'язок порушника усунути з товару, його упаковки незаконно використану марку або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати. Власник свідоцтва має право також вимагати знищення виготовлених зобра­жень марки або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати.

Зазначені особливості захисту прав на торговельну марку зумовлюються специфікою використання марки. У законі нічого не сказано про використання торговельної марки або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, на вивісках, бланках, у рекламі, будь-якій іншій документації, Що супроводжує товар, чи при наданні послуг, на друкованих виданнях. Торговельна марка може використовуватися і під час демонстрації експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, в проспектах, рахунках, на бланках та іншій до­кументації, пов'язаній із введенням зазначених товарів і послуг у цивільний обіг. Усі наведені способи використання торговельних марок можуть відтворюватися, виготовлятися і викорис­товуватися зловмисниками, тому власник свідоцтва повинен мати право вимагати від зловмис­ника знищення незаконно виготовлених чи відтворених позначень, що використовуються в будь-якій документації, на виставках чи ярмарках.

Проте Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» норм про захист від таких порушень та наслідив про їх застосування не містить. Нічого у цьому Законі не гово­риться про ввіз чи вивіз товарів з протиправним позначенням торговельних марок, пропону­вання товарів під зазначенням їх певним знаком тощо.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» також містить перелік спорів, що розв'язуються у судовому порядку (господарським або третейським судом у поряд­ку, встановленому чинним законодавством України). Відповідно до їх компетенції суди роз­глядають спори про: становлення власника свідоцтва; укладення та виконання ліцензійних до­говорів; порушення майнових прав власника свідоцтва. Судам підвідомчі й інші спори, пов'я­зані з охороною прав, що надаються цим Законом. У цьому Законі міститься досить специфічна норма, відповідно до якої ніхто інший, крім колишнього власника свідоцтва, не має права на повторну реєстрацію знака протягом трьох років після припинення чинності свідоцтва.

Найменш ефективним способом захисту права інтелектуальної власності є адміністра­тивно-правовий захист, - не систематизований і не упорядкований. Зазначений захист поши­рюється лише на окремі об'єкти права інтелектуальної власності.

Так, стаття 1643 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначає групу дій, що спричиняють адміністративно-правову відповідальність. Перша частина цієї статті пе­редбачає відповідальність за три види адміністративних правопорушень, серед яких: неправо­мірне використання торговельної марки або будь-якого маркування товару. Зазначені адмініст­ративні правопорушення спричиняють накладення штрафу від тридцяти до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, зна­рядь виробництва і сировини чи без такої.

5. Припинення правової охорони торговельної марки

Правова охорона торговельної марки може припинитися шляхом припинення дії свідоц­тва або визнання свідоцтва недійсним.

Припинення дії свідоцтва може мати місце лише достроково, адже чинність свідоцтва на торговельну марку за чинним законодавством будь-яким конкретним строком не обмежена.

Дострокове припинення правової охорони торговельної марки не відрізняється якоюсь оригі­нальністю від дострокового припинення правової охорони об'єктів промислової власності. Так само власник свідоцтва може у будь-який час відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи.

Дія свідоцтва припиняється у разі несплати збору за продовження строку його дії. До­кумент про сплату збору за кожне продовження строку дії свідоцтва має надійти до Установи до кінця поточного періоду строку дії свідоцтва за умови сплати збору протягом двох останніх його місяців.

Проте і для власників свідоцтва законодавство України про інтелектуальну власність надає певну пільгу. Власник свідоцтва може сплатити зазначений збір і після закінчення остан­нього періоду строку дії свідоцтва, але за таких умов: збір має бути сплаченим і документ про його сплату має надійти до Установи протягом шести місяців після закінчення оплаченого строку. Розмір зазначеного збору збільшується на 50 відсотків. У разі несплати збору за продо­вження дії свідоцтва останнє припиняє свою чинність з першого дня періоду строку дії свідоц­тва, за який збір не сплачено.

Особливістю припинення дії свідоцтва на торговельну марку є також і те, що його чин­ність може припинитися на підставі рішення суду чи господарського суду у зв'язку з перетво­ренням марки у позначення, що стало загальновизнаним як позначення товарів і послуг певно­го виду після подання заявки. Наведена норма властива лише охороні прав на торговельну ма­рку.

На торговельну марку поширюється також норма про припинення правової охорони у зв'язку з тривалим невикористанням марки.

Визнання свідоцтва недійсним є ще одним способом припинення правової охорони зна­ка. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» передбачає дві підстави для визнання свідоцтва недійсним:

■ невідповідність зареєстрованої марки умовам надання правової охорони;

■ наявність у свідоцтві елементів зображення марки та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці.

Протягом шести місяців від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва будь-яка особа може звернутися до Апеляційної палати із цим запереченням проти видачі свідоцтва. Апеляційна палата зобов'язана розглянути подане заперечення протягом шести місяців від дати його надходження. Власник свідоцтва має право ознайомитися із цим запереченням, а також брати участь у його розгляді Апеляційною палатою. Заперечення розглядається у межах моти­вів, що містяться в ньому. Автор заперечення також має право брати участь у його розгляді. Рішення Апеляційної палати щодо заперечення може бути оскаржене до суду.

Якщо протягом шести місяців від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва ніякого заперечення не надійшло, свідоцтво на торговельну марку може бути визнане недійсним лише у судовому порядку.

Свідоцтво чи його частина, визнані в установленому порядку недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати подання заявки.

Закон не містить відповіді на запитання, чи підлягають відшкодуванню витрати заявни­ка, понесені ним на реєстрацію знака.

6. Міжнародно-правова охорона торговельних марок

Міжнародно-правова охорона торговельних марок (товарних знаків) певною мірою здійснюється Паризькою конвенцією про охорону промислової власності. Зазначена Конвенція була першим міжнародно-правовим актом, що визначив принципові засади міжнародно-правової охорони торговельних марок, які, до речі, у названій Конвенції називаються просто «знаки».

Відповідно до цієї Конвенції умови подання заявки і реєстрація торговельної марки визначається в кожній країні Союзу її національним законодавством. Проте будь-яка інша країна Союзу не може відмовити заявникові у реєстрації торговельної марки на тій підставі, що заяв­никові було відмовлено в країні його походження. Знаки, зареєстровані в одній країні Союзу, розглядаються як незалежні від знаків, зареєстрованих в інших країнах Союзу, включаючи кра­їну походження.

Проте країни Союзу зобов'язані відмовляти в реєстрації або визнавати недійсною реєст­рацію і забороняти використання знака, який відтворює, імітує або є перекладом іншого знака за визначенням компетентного органу країни реєстрації або країни, де цей знак уже став зага­льновідомим.

Конвенція визначає загальні правила, відповідно до яких певні позначення не можуть бути зареєстровані як торговельні марки. Це можуть бути герби, прапори, емблеми, клейма тощо.

Якщо відповідно до законодавства країни Союзу передача знака вважається дійсною лише у тому разі, коли така передача здійснюється разом з передачею промислового чи торго­вельного підприємства, то така передача визнається дійсною, якщо вона була здійснена разом із передачею частини підприємства.

Кожна торговельна марка, належним чином зареєстрована у країні походження, може бути заявлена в інших країнах Союзу і охоронятися такою, якою вона є. Країни Союзу зобов'я­зані охороняти також знаки обслуговування. Реєстрація знаків обслуговування не обов'язкова, тобто правова охорона надається за фактом використання знака обслуговування.

Конвенція визначає статус колективного знака. Країни Союзу зобов'язані приймати за­явки на реєстрацію і охороняти колективні знаки, які належать колективам, існування яких не суперечить законодавству країни походження, навіть якщо ці колективи не є володільцями промислового чи торговельного підприємства. Кожна країна сама визначає особливі умови охорони колективного знака і може відмовити у наданні охорони, якщо знак суперечить її сус­пільним інтересам. Проте в охороні таких знаків не може бути відмовлено колективу, існуван­ня якого не суперечить закону країни походження, на тій підставі, що цей колектив не знахо­диться в країні, де випрошується охорона, або що він заснований не у відповідності до законо­давства цієї країни.

Принципові засади охорони торговельних марок, визначені Паризькою конвенцією про охорону промислової власності, були покладені в основу майбутніх міжнародно-правових актів з охорони товарних знаків. Серед них можна визначити наступні: Мадридська угода про між­народну реєстрацію знаків, Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (Мадридський протокол), Віденська угода про заснування міжнародної класифікації зображу­вальних елементів знаків для товарів, Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків, Договір про закони з торговельних марок та ін.

 

Тема 11. Правова охорона прав інтелектуальної власності на географічне зазначення

Поняття зазначення походження товару та географічного зазначення. Порядок і дата виникнення права інтелектуальної власності на географічне зазначення. Суб’єкти права інтелектуальної власності на географічне зазначення. Права інтелектуальної власності на географічне зазначення. Строк чинності свідоцтва на географічне зазначення.

(Гл.45) Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року; ст.160-161 ГК України; Закон України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16.06.1999р.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.