Нове Царство (XVI-XI ст. до н.е.)

Стародавнього Єгипту

Періоди історії Стародавнього Єгипту (слайд 1)

До династичний період (XXXІІІ- XXХ ст. до н.е.)

Стародавнє царство (XXX - XXII ст. до н.е.) Гіза (Каїр)

Середнє царство (XXІІ- XVIII ст. до н.е.) Фіви (Луксор)

Нове Царство (XVI-XI ст. до н.е.)

Пізнє царство (ІХ-VI ст. до н.е)

Ще однією з найдавніших світових цивілізацій був Єгипет (назва походить від старогрецької "Айгюптос" - чорна земля). Заснована на поливній іригаційній системі сільськогосподарська діяльність стародавніх єгиптян, створювала умови для етнічної й господарської стабільності та тривалої культурної традиції, що власне і зумовило на певному етапі розвитку "культурний вибух". Шість тисячоліть тому в родючій долині Нілу виникли державні утворення, об'єднані у кінці 4 — на початку 3 тис. до н.е. в централізовану деспотію

Певним чином на формування досить сталої за своїми формами культури вплинула територіальна замкненість Єгипту: на півночі своєрідним бар'єром є Середземне море, на півдні — пороги Нілу, на сході — Аравійська пустеля, на заході — Лівійська. Ознаки єгипетської цивілізації виявилися в 3300 - 3000 pp. до н.е. в різних галузях життя: сфері матеріального виробництва (перехід до мідних знарядь праці, удосконалення іригаційної системи землеробства, розвиток ремесла, торгового обміну), суспільного життя (урбанізація та поява соціальної ієрархії), духовній сфері (розвиток заупокійних уявлень, божественного культу володаря, солярного культу), і появі ієрогліфічного письма. Завдяки цьому сформувалася своєрідна єгипетська культура. . Винайдені в давнину правила, традиції (домінуючі теми й їх розміщення на площині, канони зображення людини, її пози, жести, символіка кольорів, знаковість форм, архітектурних елементів тощо) унаслідувались при­йдешніми поколіннями, зберігаючись протягом тисячоліть.

скапливать

Міфологічно-релігійні вірування визначили особливості світогляду, традицій культури, способу життя єгиптян. Релігія в Єгипті набула ідеологічного значення, підпорядкувавши майже всі сторони духовної культури єгиптян. Вона поєднувала в собі фетишизм і тотемізм, політеїзм і монотеїзм, теогонію і космогонію, переплетення культу і суперечливих міфів. За зразком відносин людського класового суспільства серед самих богів з'являється ієрархія. Обожнюється і особа самого царя. Починаючи з IV династії при вступі на престол, фараону надавали особливе ім'я, пов'язане з іменем бога «Ра», сином якого він вважався. Після смерті фараон (слайд 2)ставав головним божеством потойбічного світу.

Пантеон богів Стародавнього Єгипту виник у період, коли єгиптяни перейшли до землеробства. У Єгипті майже всі тварини, починаючи з крокодила(слайд 3) і бика (слайд 5) , кішки (слайд 4) і закінчуючи і мишею (слайд 5) , вважалися божествами. Культ тварини зберігся протягом усієї історії Єгипту.

Крім того, єгиптяни обожнювали сили природи і небесні світила. Такі божества мали загальноєгипетський характер. Найшановнішим був бог Сонця - Ра. (слайд 6) Його зображали у вигляді сокола (слайд 6) , бика (слайд 5) або жука, що котить по небу сонячний диск. (слайд 7) У зв'язку з централізацією країни культ Сонця - Ра перетворився на державний культ верховного бога (слайд 8). Найвищого розвитку культ Сонця досяг за фараона Ехнатона (Аменхотеп IV) (слайд 9) ,коли бог сонячного диска Атон (слайд 10) був проголошений єдиним верховним державним богом. Божество Нілу звалося Хапі, Землі – Геб (слайд 11) , Неба - Нут (слайд 12), Місяця - Тот (слайд 13),. За дуже ранніх часів з'являються зображення божеств у вигляді людської фігури. Наприклад, богиня правди уявлялась у вигляді Жінки з пером на голові, бог творчої могутності Мін - у вигляді чоловіка.

Особливого значення в Єгипті надавали заупокійному культу. З часів Стародавнього царства (XXХ - XXII ст. до н.е.) поширився культ Озіріса (слайд 14), - бога підземного царства, бога померлих. Царство мертвих знаходилося на заході, в Лівійській пустелі. Межею між світом мертвих і живих був Ніл. Міста й села зводили на східному березі, а піраміди, гробниці та храми - на західному.

З кінця періоду Стародавнього царства ідея безсмертя дуже поширилася серед єгиптян. Віра їх у потойбічне життя була досить стійкою. З ідеєю безсмертя пов'язаний заупокійний культ. За уявленнями єгиптян, людина не могла існувати після смерті без тіла. Воскресала не лише душа, а й тіло, щоб існувати довічно. Тому небіжчика бальзамували і муміфікували. (слайд 15), Потім на мумію (слайд 16), накладали погребальну маску( слайд 17), вкладали в труну, (саркофаг) (слайд 18,19,20), переносили в гробницю, заставлену жертовними дарами(слайд 21), .

Померлих ховали вгробницях. Гробницями для царів Стародавнього царства (XXX - XXII ст. до н.е.) були велетенські піраміди (слайд 22), - "вічні житла" померлих фараонів. Переборюючи швидкоплинність часу, давньоєгипетські піраміди, призначені для поховання муміфікованого тіла фараона (слайд 16), втілювали не стільки ідею могутності влади деспота, скільки ідею безсмертя, подолання конечності й хисткості земного буття, їх грандіозні розмірі: (піраміда Хеопса (слайд 23), має висоту 147 м, а довжину сторони основи — 233 м - характерні для культур усього стародавнього часу і перехід від спо­живацького первісного ладу до виробляючої цивілізації породив пафос самоутвердження людини, що уявляла себе не інакше як в образі велетня, що протиставляв свою силу природі й підкорював її. Своєю величчю вони повинні були придушувати свідомість підданих.

АрхітектураСтародавнього Царства пов'язана зі спорудженням гробниць і храмів. Грандіозні монументальні будови мали утверджувати ідею могутності царської влади, яку охороняла релігія/ Найдавніший тип гробниць - це мастаба. У верхньомуїї поверсі були приміщення для статуї померлого та комори для зберігання похоронного реманенту(слайд 24), а в підземній частині - камера для саркофага з мумією. (слайд 24)

Піраміда символізувала могутність фараона, його божественну сутність, звеличувала над підданими. Першою такою спорудою була гробниця фараона Джосера в Саккара. (слайд 25) Піраміди в Гізі - одно із семи чудес стародавнього світу. Гіза - це сучасна назва гігантського некрополя стародавнього Латополя (сучасний Каїр). Головні пам'ятники Гізи: Сфінкс(слайд 26) і Великі піраміди. Це єдине чудо світу, яке залишилося від семи, оспіваних греками в II ст. до н, е. Найбільші гробниці побудували для себе фараони IV династії Хуфу( піраміда Хеопса) (слайд 27, 28), Кафра (піраміда Хефрена) (слайд 30) та Менкаура. (піраміда Мікеріна) (слайд 26)(слайд 31) Піраміди Хеопса і Хефрена(слайд 32) побудовані строго по діагоналі з північного сходу на південний захід, вони стоять так, що ні одна з них не закриває сонце іншим. Вершини перших двох пірамід знаходяться практично на одній висоті, оскільки піраміда Хефрена, менша за розміром, знаходиться на вищому плато. Погребальні камери всіх трьох пірамід вирубані в скелях. Піраміди Хеопса і Мікеріна мають по три прилеглі піраміди, розташовані на сході і на півдні. (слайд 31) Ці піраміди були складовою архітектурних ансамблів з відкритих дворів, поминальних храмів(слайд 32) , гробниць фараонових родичів.

Пристрасна надія на вічне життя людської душі, пристрасне ба­жання зупинити, перемогти конечність земного буття, яка так болю­че сприймалась могутньою, розвиненою давньоєгипетською цивілі­зацією, спричинили виникнення заупокійного культу.

Підземне царство(слайд 33), єгиптяни уявляли собі цілком матеріальним, дзеркальним відображенням світу живих. Життя за порогом смерті мало бути продовженням земного життя: душа людини зберігалась у своєму двійнику "ка", тіло захищалось муміфікацією, гробниця мислилась як дім, що наповнювався безліччю речей, необхідних небіжчику у новому вже вічному житті. ".

Оскільки ритуальні статуї були уособленням двійника померло­го, скульптори намагались передати максимальну схожість із оригіналом. Вражають величаві статуї фараонів Хефрена(слайд 34) (Хафри) та Мікеріна(слайд 34) (Менкаура), гордовито кро­кує огрядний вельможа Каапер(слайд 35) (середина 3 тис. до н.е.), граціозно виступає жінка-коробейниця(слайд 35) , шляхетною поставою вирізняються фігури Рахотепа та його дружини Нофрет у парному портреті (27 ст. до н.е. (слайд 36) ), щасливі у подружньому житті Карлик Сенеб з своєю із дружиною і дітьми (слайд 37) . велично виглядають статуї Аменофіса ІІІ і його дружини Туйї(слайд 37) , Проте портретна достовірність не є ознакою усвідомлення в давньоєгипетській культурі цінності інди­відуального. Кожне зображення обличчя підкорене загальноприйнятому канону, що моделює ситуацію позабуденного, вічного буття людини, в якому межа життя і смерті є стертою.

Однак заупокійний культ Стародавнього Єгипту не був культом смерті, а навпаки — запереченням її торжества, своєрідним тріумфом життя в містичному вічному бутті. У давньому єгипетському тексті, читаємо: "Існує те, перед чим поступається й байдужість сузір'їв, і вічний шепіт хвиль, — діяння людини, що відбирають у смерті її здобич". Художній канон і був тим продуктом людського діяння, що "відбирав у смерті її здобич". Особливий староєгипетський художній стиль склався в період Стародавнього Царства. Тоді виробились певні канони (сукупність обов'язкових художніх засобів) і розробились пропорції: канон підпорядковував собі художню композицію, технічні засоби втілення ідеї, іконографію образів тощо. При зображенні людської фігури на площині обличчя та ноги показувались у профіль, плечі і очі - в анфас, груди - у 2/3 повороту. (слайд 38) Єгиптяни вміли зображувати обличчя; вони вибирали таке положення, щоб передати найхарактерніші риси обличчя й тіла. Фігури богів і царів були більшими ніж простих смертних, Чоловічі тіла передавалися темнішими фарбами, а жіночі - світлішими. (слайд 39) . Розпис на штукатурці робили яскравими фарбами без півтонів. Досить складними багатофігурними рельєфами вкриті стіни храмів Нового царства.

Однак недостатньо було увічнити тіло померлого, відтворити вміс­тилище його душі, потрібно було вберегти середовище його існування. Численні розписи й рельєфи поховальних камер розгортали доклад­ну оповідь про земне життя: буяли бенкети, виходили на полювання мисливці(слайд 40) ,(слайд 41) , молились(слайд 42), , танцювали жінки(слайд 43) , велись розмови між подружжям(слайд 44) ї, чепурились дівчата(слайд 44) , померлі поставали перед Богом у випробуванні чеснот(слайд 45) , важко працювали раби на по­лях(слайд 46) , в майстернях(слайд 46) , підносились(слайд 47) і рахувались дари(слайд 47) , музиканти ублажали(слайд 48) слух грою на музичних інструментах(слайд 49) , плавали по Нілу(слайд 50,51) . .

Однак і тут зображення лю­дини звільнялось від усього минущого, суєтного заради єдиної неза­перечної формули: людина існує поза часом і поза індивідуально-не­повторним буттям (у ранньому давньоєгипетському тексті "Повчання Птахотепа" знаходимо як утвердження етичної норми таку макси­му: "бути як усі", себто — належить завести свій дім, власну сім'ю, підкорятись колективу, не гордувати вченістю тощо).

На стінах внутрішніх приміщень пірамід за доби Давнього царства (ЗО—23 ст. до н.е.) VI династії з'явилися так звані "Тексти пірамід"(слайд 52) -(слайд 53) найдавніша пам'ятка релігійної літератури не лише в Єгипті, а й в усьому світі. Парадоксальне заперечення смерті як абсолютного кінця вражає магічними закликання­ми смерті, прагненням переступити поріг вічного буття, намаганням смертного знайти безсмертя богів: "Ти (померлий) увіходиш й вихо­диш з радіючим серцем, проникаєш у місця величні... Судини твого тіла наповнюються, твоя душа просвітлена й ім'я твоє живе у вічності. Ти так завжди, поза загибеллю.

Досить серйозні зміни культу мертвих відбулися в період Середнього царства(XXII-XVIII ст. до н.е.). Це було наслідком того, що виникає досить широкий прошарок населення - досвідчених людей, писців, дрібних державних чиновників і жерців. Ці люди могли дозволити собі досить пристойне поховання і забезпечити належний заупокійний культ. Але тепер поховання робилося не у пірамідах, а в гробницях під землею.Так виникаютьдолина ремісників, долина знаті.У цей же період починає складатись корпус текстів відомої "Книги мертвих"(слайд 54,55,) .

"Книга мертвих"(слайд 56,57) — головне джерело заупокійного культу єгиптян. Це великий збірник текстів, які відносяться до різних історичних періодів. Сюди входять збірники молитов, різних заклинань. Перші тексти, які ввійшли до "Книги мертвих", - це тексти з епохи Стародавнього царства, що писались на стінах гробниць, так звані "Тексти пірамід".

Великим досягненням єгиптян було створення першої в світі системи писемності, основою якої був фонетичний, звуковий принцип. До періоду Стародавнього царства(XXX- XXVIII ст. до н.е.) система єгипетського ієро­гліфічного"(слайд 58) письма (ієрогліфи - священні викарбувані знаки) цілком склалася і майже не зазнала змін до ІІІ ст. н. е.

Ієрогліфічне письмо - це змішане письмо, комбінація рисункових, смислових та зорових знаків з переважанням останніх. Ієрогліфічне письмо стародавніх єгиптян налічувало близько 800 різних знаків. У період Стародавнього царства було створено алфавіт, (слайд 59) який слугував для позначення 24 основних звуків. Але єгиптяни так і не перейшли до нової системи письма.

Давні єгиптяни залишили нам багату літературну спадщину. Від Стародавнього царствадо нас дійшло немало літературних пам'яток. За тих часів з'явилися деякі частини "Текстів пірамід". Найвищого розвитку єгипетська література досягла в період Середнього царства. Його по праву називають класичним літературним періодом. У єгипетській літературі відбилися мотиви народної творчості. У цей період виникають нові жанри художньої літератури. На основі "біографій" вельмож з'являються белетристичні твори (белетристика - від франц. красне письменство, в широкому розумінні — вся художня література, у вужчому - твори художньої прози, призначені для масового читача). До таких творів належить "Розповідь Сінухета", який вважають зародком пригод­ницької повісті. Це були в основному описи подорожей та воєнних походів Аменемхета І, в яких Сінухет супроводжував царевича.

Поширювалась драматична поезія. Єгипетське віршування не знало рими, повторення перших частин у рядку, ритмічних паралелізмів. Багато віршів мали філософську тематику. Поети Середнього царствазалишили багато зразків прекрасної любовної лірики.

У період Нового царства в окремий літературний жанр виділилась релігійна поезія, зразком якої є "Гімн богу Атону(слайд 60) ". Складалися оди та гімни, що прославляли фараонів. Героїчні подвиги Рамсеса II під час Кадешської битви з хеттами оспівані в "Поемі про Кадешську битву". Від Нового царства дійшло багато повчань. Популярними були також робочі пісні, в яких прості трудівники скаржилися на життя, та казки, що перегукувалися з міфами. Були досить поширеними пісні про кохання,

У стародавньому Єгиптіосвіта дуже цінувалася. Хлопчики, а іноді й дівчата навчалися в платних школах, що існували при храмах. Вони вчилися писати на розбитих глиняних черепках, а потім - на папірусах. Учні переписували різні тексти, вірші, казки. У єгипетському суспільстві дуже шанувався культ грамотності.

З доби Нового царства єгипетське жрецтво намагалося перетворити освіту на свою монополію. Навіть фараон не міг користуватися релігійно-філософськими трактатами, що зберігалися при храмах. На це потрібен був дозвіл жрецької колегії.

Значних висот досягли єгиптяни в розвитку наукових знань. Система іригаційних споруд і піраміди - свідчення високорозвинутої інженерії і геометрії, мистецтво бальзамування - доказ практичних досягнень староєгипетських хіміків і медиків. Система писемності стала базою для історичної науки, що відображено в царських і династичних списках та літописах.

Необхідність обчислювати періоди розливів Нілу зумовило створення астрономії. Про глибокі астрономічні знання періоду Стародавнього царства свідчить точна орієнтація пірамід за сторонами світу. Єгиптяни вміли передбачати затемнення Сонця та інші явища природи, особливо періоди і висоту розливу Нілу, від чого залежало ведення зрошувальної системи сільського господарства. Вони знали планети Марс, Юпітер, Меркурій, Сатурн і Венеру, створили своєрідну карту зоряного неба.

В епоху Стародавнього царства винайдено сонячний календар. Кален­дарний рік складався з 365 діб. Рік поділявся на 12 місяців по 30 діб кожний. До року додавалися 5 святковихдіб. Але високосного року єгиптяни не знали, тому єгипетський календарний рік наставав раніше за природний на чверть доби щороку. Добу ділили на 24 години. Вдень єгиптяни орієнтувалися в часі за сонячним годинником, а вночі - за зорями. Ці досягнення прикладної астрономії єгиптян стали надбанням усього людства.

В добу Нового царства (16— 11 ст. до н.е.) - період третього й останнього злету давньоєгипет­ської держави позначений негативними наслідками нашестя гіксосів, виснажливої боротьби окремих територій за панування над усією державою. Невдоволення мас було стримане лише за рахунок поси­лення необмеженої влади фараона, яка спиралась на впливову міць фіванського жрецтва, велике "підгодовуване" військо, що було інстру­ментом активної загарбницької політики.

Зазначені події підготували новаторську за характером культуру часу правління Аменхотепа IV (Ехнатона) (слайд 61) . Так званий амарнський період (перша пол. 14 ст. до н.е.) пройшов під знаком сміли­вої соціальної та релігійної реформи, спрямованої на послаблення політико-економічної влади знаті та жрецтва. Ехнатон залучив до служби людей, що не мали високого походження. Для позбавлення жрецтва ідеологічної бази він проголосив нову релігію з культом самого сонця — Атона ,(слайд 60) ліквідував старі храми, визнав можливість спілкування людини з Богом без посередників, заборонив персоніфі­кацію божества.

Реформа Ехнатона прискорила руйнування художнього канону фіванської традиції. Амарнське мистецтво звернене до плинного зем­ного буття з його радощами та трагедіями. У безтурботній злагоді трапезує фараон, його дружина та діти на рельєфі "Обід царської сім'ї" (слайд 61) з гробниці вельможі Хеві з Амарни, сонячний диск бога Атона про­стягає до них свої руки-промінці, немов благословляючи їхню любов. У скорботному болі скинуті руки тих, хто прощається з померлою царівною, підтримує вбиту горем дружину фараона, на рельєфі "Опла­кування померлої царівни" з гробниці в Ахетатоні. Зачаровує ніж­ність поглядів та дотику рук юного фараона Тутанхамона та його молодої дружини, які походжають посеред квітучого саду (слайд 63) (амарнський стиль розвивався також за часів наступника Ехнатона — фараона Тутанхамона).

Мистецтво скульптури доби Нового Царства стало витонченим і граціозним, характеризується пильною увагою до внутрішнього світу людини, точним зображенням драматизму життєвих переживань Земна орієнтація сюжетів зумовила вільне володіння пластикою людського тіла, грацію рухів та жестів, що увиразнює різноманітні душевні стани. Заглибленість у сутність людини як такої змінила характерне уявлення про довершеного властителя, наділеного фізичною міццю та непохитною волею. Портретна голова Ехнатона (слайд 64) (перша чверть 14 ст. до н.е., майстерня Тутмеса) з аскетичним, одухо­твореним обличчям, осяяним тужливо-мрійливим поглядом нарівно-прикритих очей, свідчить про визнання цінності особистого буття правителя. Уславлений у віках портрет (слайд 65) Нефертіті з фарбованого вап­няку (перша чверть 14ст. до н.е.). що вражає довершеністю витонче­них рис обличчя, сприймається як втілення шляхетності, гордовитості й водночас делікатності справжньої жіночої краси. Це зображення Нефертіті, так само як і її ж зображення із золотавого піщанику , (слайд 66,) перетворюється з характерного для канонічної культури портрета соціальної маски на портрет-оповідь буття людини в потоці мінливого, драматичного й водночас зворушливого земного життя, (слайд 67) грає загадковою посмішкою статуя цариці Хатшепсут с бородою у чоловічому одязі,(слайд 67) величною є могутня і в той же час динамічна статуя Рамзеса ІІ ніжністю проникнутий портрет дочок Ехнатона(слайд 68) , та ж загадкова посмішка у портрета цариці Хатшепсут(слайд 68) , особливою гнучкістю і граціозністю відрізняється постать Тутанхамона(слайд 69) .

У добу Нового царства (16-11—ст. до н.е.) архітектура пірамід поступається місцем архітектурі храмів як у зв'язку з економічним ослабленням Єгипту, так і через посилення ролі жрецтва і зміною характеру культової церемонії. Архітектура давньоєгипетського хра­му приголомшує тим же "кількісним стилем", що й піраміди, однак його образ розгортається не лише у просторі, а й у часі.

До храму вів шлях, обабіч якого стояли через рівні проміжки фігури бараноголових сфінксів (слайд 70) , левів з обличчям фараона, між лапами яких вміщу­вали фігурку людини(слайд 69) і (слайд 72) і колосальними статуями фараонів по боках, що нею закінчувалась алея сфінксів .(слайд 73) За пілоном, (слайд 74) що позначав межу буден­ного й священного світів, розміщувався прямокутний відкритий двір (слайд 75), обрамлений кам'яною колонадою (слайд 76), колони (слайд 77), якої під сліпучим соняч­ним промінням відкидали різку тінь. Декоративно вони прикрашалисяколонами, (слайд 78), капіте­лями, що імітували бутон лотоса, зображення священних кобр.

Далі людина ступала під скле­піння гіпостильного (колонного) (слайд 79), залу, утвореного тісно згруповани­ми колонами (слайд 79), , огорнутого присмерковою імлою, що перетворювалась па темряву в залі-святилищі. Згасання світла при наближенні до святилища моделювало модус часу, що його посилено враженням зміни дня і ночі, втілено за допомогою використання колон з увінчанням у вигляді бутону в(слайд 80), архітектурі двору і в вигляді розкритої квітки лотосу або папірусу (слайд 81), в архітектурі залу. В тісняві велетенських колон гіпостильного залу людина відчувала себе мізерною, нікчемною істотою, загубленою серед грандіозного просто­ру суворо-холодної світобудови.

Гіпостильний зал з його папірусо- або лотосовидними колонами упредметнював образ фантастичного кам'яного лісу (слайд 82), священного гаю, символізував зелений світ. Світ небесний в космічній моделі мате­ріалізований в декоруванні стелі золотими зорями на синьому тлі.

Космічність архітектурного канону Стародавнього Єгипту донес­ли до нашого часу збережені фрагменти храмових комплексів Карнака (слайд 83), (16-15 ст. до н.е., арх. Інені, Ігупа й Хатіаї, арх. Аменхотеп Молодший), храмів Рамсеса II у Абу-Сімбелі (слайд 84), (1 поло­вина 13 ст. до н.е.) тощо. В епоху Нового царства архітектура піднялася на новий щабель розвитку. Саме в цей період розквітла архітектура храмів. (слайд 85,86,87,88,89,90), Особливо прикра­шалися столиці держави Фіви. На честь Амона - Ра, (слайд 91), "володаря престолів обох земель", у Фівах протягом століть будували величезні храми. (слайд 92,93),

В епоху Нового царства єгиптяни навчилися визначати нічний час за допомогою водяного годинника.

Особливого розвитку в Єгипті набула математика, що була тісно пов'язана з практичним життям. Єгиптяни користувалися десятковою системою числення, їм були відомі арифметичні та геометричні прогресії. Щоб будувати піраміди та палаци, потрібно було вміти обчислювати об'єми піраміди, півкулі, циліндра. УIII тис. до н.е. єгиптяни розв'язували рівняння з одним невідомим, знаходили площу трикутника. Система числення була десяткова, але єгиптяни не знали позиційного принципу. Вони користувалися примітивною системою дробів. Від періоду Середнього царства до нас дійшли практичні підручники з математики і геометрії. У папірусі Райнда зібрано 80 задач, у так званому Московському папірусі - 25 задач.

Значних успіхів єгиптяни досягли в галузі медичних знань. Розвиток бальзамування допоміг жерцям-лікарям оволодіти знаннями з анатомії людини і сприяв розвитку хірургічної медицини. Єгипетські лікарі славились в усьому світі. Під час розкопок археологи знайшли в Єгипті багато бронзових хірургічних інструментів та десять медичних папірусів з описами хвороб і рецептами. З-поміж них і папірус довжиною 20,5 метрів. Грецький історик Геродот писав, що в єгиптян багато лікарів, які лікують очі, голову, зуби, шлунок. Хворого лікували ліками, читаючи молитви і заклинання.

Завдяки глибоким медичним знанням лікарі робили висновки про функціонування людського організму. Так, єгиптяни знали про роль головного мозку і його вплив на весь організм, їм вже була відома кровоносна система людини. В одному з папірусів міститься інформація про 22 судини, які йдуть від серця і діють кожна по-своєму на окремі органи.

Значний інтерес становлять досягнення єгипетського мистецтва. Його характерні риси визначались величною монументальністю, чітким, майже геометричним конструктивізмом і типовою фронтальністю. Реалістичні тенденції виявлялися в портретних зображеннях.

В епоху Пізнього Царства на художній культурі єгиптян позначились іноземні впливи. Архітектура втратила свою монументальність, у скульптурний портрет прийшла стилізація. Одним з найбільших досягнень художньої культури єгиптян цього періоду була поява Фаюмського портрета -(слайд 95), попередника європейської іконографії.

Культура Стародавнього Сходу мала великий вплив на формування європейської цивілізації. Це і грецький алфавіт, який виник під прямим впливом Фінікії, і філософські знання Еллади на основі творчого засвоєння наукової спадщини єгиптян і вавилонян, і астрономічні навички, які йдуть від шумерів, та багато іншого.

Поиск по сайту: