Дуже важливо спиратися на позитивні емоції дитини і на її гнучку природу. Робота проводиться не зі страхом, а з особистісними відносинами і причинами, що його породжують. При роботі зі страхом важливо знати його причину і будувати корекційну роботу у відповідності з причинами.
Психолог, який займається корекцією дитячих страхів, працює за схемою: Визначає, що є? 2) Визначає, що повинно бути. 3) Що потрібно, щоб було „+" -те, що повинно бути.
При роботі з дитячими страхами можуть використовуватися наступні методи:
1.Гра(початок і кінцівка завершуються позитивними емоціями) – в ній психологом разом з дитиною розігрується ситуація страху, вишукуються способи її вирішення.
Гра - це цілісна, завершена дія, абсолютно самостійна, яка має свою внутрішню систему цілей та правил, достатньо тривала за часом; це „маленьке життя", яке проживається кожним з учасників. Гра як психологічний метод, який використовується в школі, може бути використана, на думку Бітянової М.Р., для вирішення трьох послідовних завдань: 1) навчити дітей жити в ігровому просторі, цілком занурюватися в ігровий світ та ігрові відносини; 2) навчити бути вільними в ігровому просторі, усвідомлювати свої особливості і вибудовувати відносини з іншими людьми; 3) навчити осмислювати ігровий досвід, використовувати гру як інструмент самопізнання та життєвих експериментів. Жага до ігор велика не лише у маленьких дітей, а й у підлітків та юнацтва, дорослих людей: автор посібника проводив деякі з пропонованих ігор зі студентами різних курсів, з І по V (17-23 років) - студенти сприйняли запропоновані варіанти проведення занять з задоволенням і брали активну участь в усіх запропонованих іграх.
Можна виділити декілька різновидів ігор, які різняться як за своєю сутністю, так і об'єктами роботи, себто дітьми різного віку:
1) ігри-оболонки(найчастіше використовуються в роботі з молодшими школярами, хоча можуть проводитися і зі старшими дітьми) - в даному випадку гра використовується як певне обрамлення, загальне тло психологічної роботи, яка за своєю суттю може бути не ігровою, а тренінговою, наприклад: діти потрапляють у якийсь чарівний світ, де вони мають пройти іспити для того, щоб щось знайти, чи просто вибратися назад. Кожен іспит являє собою завдання на розвиток певних навичок, відносин у групі чи з іншими людьми і т.д. Гра виступає, „міфом", захисним шаром тренінгової роботи, роблячи її більш привабливою і цікавою для учасників;
2) ігри-проживапня - (підлітки та юнацтво) дозволяють створити умови для спільного й одночасно індивідуального, особистого освоєння деякого придуманого простору, побудови в його рамках міжособистісних відносин, створення й осмислення цінностей особистого існування в даній ситуації. Це більш складний вид гри як для учасників, так і для психолога (для нього складність може являти управління ігровим процесом, а для учасників - необхідність включатися у відносини, вибудовувати їх, звертатися до свого власного „Я" з досить непростими питаннями. Дуже сильно виливає на те, як складеться „гра-проживання", рівень розвитку групи: група може організувати тільки таке життя на освоюваному просторі, до якого вона готова. Якщо відносини агресивні - це проявиться, якщо діти байдужі один до одного - це стане очевидним, якщо група „дозріла" для розвитку відносин - гра добре просуне її в цьому напрямку. Існує один складний момент, який потрібно прийняти психологу як даність „гри-проживання": вона не може бути вдалою чи невдалою. Просто в кожній групі, класі вона складається по-своєму, іноді - трагічно, іноді - нудно, іноді - настільки цікаво, що не хочеться її закінчувати. Але із будь-якому випадку гра дозволить діагностувати відносини в групі. Важливий момент у грі - це самовизначення в просторі і часі кожного учасника. Не можна захоплюватися тільки груповими процесами, а необхідно побудувати гру так, щоб кожен учасник усвідомив своє місце, позицію й осмислив значення ігрової ситуації для себе особисто: даний тип гри не терпить тривалих розмов, у тканину гри не можна включати чисто тренінгові процедури зворотного зв'язку та рефлексії, оскільки це може зруйнувати ігровий процес, тому у гру необхідно впроваджувати елементи особистого вибору;
3) ігри-драми- (підлітки та юнацтво) за змістом, колізіями сюжету будь-якої гри такого типу стоїть необхідність самовизначення кожного учасника в конкретній ігровій ситуації та здійснення особистого вибору, а за ігровим вибором - ціннісно-змістове самовизначення особистості. Як тільки учасник вирішує для себе: я обираю такий-то шлях, він ставиться в ситуацію символічного проживання цього шляху, в процесі якого стають очевидні всі втрати і знахідки, всі наслідки вибору;
4) ділові ігри- спрямовані на освоєння, осмислення так званих інструментальних задач, пов'язаних з побудовою реальної діяльності, досягненням конкретних цілей, структуруванням системи ділових відносин учасників. Вони навчають дітей будувати свою діяльність, налагоджувати ділове співробітництво з однолітками, вступати в колегіальні відносини з дорослими;
5) проективні ігри - їхнє призначення формувати проективне мислення учасників, уміння працювати з проблемою [13; с. 18-23].
Для більш детального ознайомлення з цим методом роботи з дітьми ми рекомендуємо книгу під редакцією Бітянової М.Р. „Практикум по психологическим играм с детьми и подростками".
2. Емоційне переключення(страх гудіння водопровідної труби, собак, жуків, темряви і т.д.). Головне у цьому методі - заспокоїти дитину не словом, а інтонацією, заряджаючи її впевненістю та спокоєм;
3. Діяльнісна терапія, коли активне дозвілля дитини заповнюється продуктивними видами діяльності;
4. Лялькотерапія - дитина поєднує себе з образом сміливого героя. Вона повинна в образі посилювати напруження до такого ступеня, щоб воно легко могло перейти в нову фазу - розслаблення, тобто досягти катарсису Катарсис (від грець, очищення) - введений Аристотелем термін. Це звільнення від негативних почуттів і думок під впливом творів мистецтва, музики, дотримання ритуалів [24; с. 107]. Взагалі - це стан внутрішнього очищення, яке наступає після певних переживань і потрясінь. В психотерапії катарсис - це спеціальний метод впливу, направлений па виявлення й розрядку несвідомих імпульсів. Наприклад, якщо в дитини викликала страх іграшка, то дати дитині потримати лякаючий об'єкт в руках і дати можливість керувати тим, чого боїшся. Якщо дитина хоче виконати агресивні дії з цією іграшкою, то не забороняти, але слідкувати, щоб ці дії не довели дитину до істерики та слідкувати, щоб відбувся катарсис - розслаблення.
Якщо дитина любить ляльку, то цій ляльці надається роль захисника, тобто поки лялька поряд з дитиною, їй не потрібно нічого боятися. Умовляння ні до чого не призводять, впливати потрібно не на розум дитини, а впливати опосередковано (через гру чи ігрову ситуацію, іграшку) на її почуття. Таким чином відбувається процес емоційного конфлікту- оскільки страх є емоцією, то він „виторгується" більш сильною емоцією. Мухіна В.С. пише: „Іграшки - не тільки забава, але також могутній засіб психічного розвитку дитини", тобто вони можуть допомогти психологу у роботі зі страхами дитини. Вже в 2-3 місяці дитина дивиться на ляльку довше, ніж на інші іграшки - з волі дитини лялька поводиться так, як хоче дитина.
На думку Мухіної, в кабінеті психолога повинна бути різноманітна колекція ляльок, тому вона пропонує наступну класифікацію ляльок:
- прекрасні ляльки, герої казок (з великими очима, обрамленими віями, з коротким носиком і блискучим волоссям);
- „ляльки для милування" - дуже велики у зріст дитини;
- „характерні ляльки" (ляльки, що зображують дівчинку чи хлопчика в залежності від того, з ким проводиться ця робота);
- ляльки, які зображують героїв казок: домовик, Баба Яга, Буратіно тощо.
Т.Д. Зшкевич-Євстігнєєва для використання пропонує три варіанти ляльок:
- ляльки-маріонетки;
- пальчикові ляльки;
- тіньові ляльки;
5. Казкотерапія - це «лікування» казками, це процес утворення зв'язку між казковими подіями та реальністю, це процес активації ресурсів особистості. Видатний психоаналітик, дитячий психолог і психіатр Бруно Бетельхейм в книзі „Користь і значення дитячої казки" узагальнив свій досвід використання казки як засобу психотерапевтичного впливу на дитину. Він працював з дітьми, що мали порушення в спілкуванні та поведінці, за допомогою розповіді Бетельхейм спробував розвити в дитини почуття власної важливості і незамінності, задоволеності тим, що вона робить. Казкотерапія - це, за виразом Т.Д.Зінкевич-Євстігнєєвої, „лікування казками", це процес пошуку змістів, розшифровки знань про світ та систему взаємин у ньому; казкотерапія є процесом утворення зв'язку між казковими подіями і реальністю, це процес активізації ресурсів потенціалу особистості. Казкотерапія - це споглядання і розкриття внутрішнього та зовнішнього світу, осмислення прожитого, моделювання майбутнього, процес підбору кожному клієнту своєї особливої казки. Це процес пізнання в найбільш співзвучній душі казковій формі. Формування казкової моделі світу відбувається в тісному емоційному К0Нтакті дитини з психологом, а перші короткі казки супроводжуються спільними ігровими діями психолога та дитини. Особлива манера розповіді та виразна мова й міміка дорослого, зміна протилежних тактильних відчуттів і переживань дитини розширюють границі її самовідчуття: при цьому представлення казкового образу відбувається через проникнення в реальну ситуацію взаємодії з психологом. Почуття, викликані казкою, не згасають після того, як оповідання закінчене, а виявляються в наступних діях, розповідях, іграх та малюванні. Психолог Соколов Д., що вивчав терапевтичний вплив казок на психіку дітей, порівнює їх з дослідними майданчиками, де діти можуть в безпеці під наглядом дорослого програвати лякаючи їх емоції, заборонені почуття.
Казки - це чітко регламентований жанр. Пропп В.Я., який займався дослідженням цього жанру, склав модель (схему) чарівної казки:
- чарівна казка припускає біду спочатку і щасливий кінець;
- у чарівній казці є помічники і шкідники;
- в процесі розвитку сюжету відбувається трансформація героя зі слабкого і „маленького" на сильного і значимого;
- зазвичай головний герой робить подорож в інше царство, де діють інші закономірності;
- трансформується лише головний герой;
- герой завжди один (незважаючи па друзів і помічників);
- часто перемагає той, кого на початку казки вважали дурнем та ледарем;
- мінімальний термін досягнення мети вимірюється у зношених чоботях.
В пошуках казкових інваріантів Пропп запропонував поняття функції як вчинку діючої особи, обумовленого з погляду його значимості для ходу дії в казці. Так, Баба Яга, що дає чарівний клубок Іван-Царевичу, та Фея, яка наряджає Попелюшку на бал, виконують одну й ту саму функцію -дарувальника.
Біхевіоральна система вважає казку описом усіляких форм поведінки, тому казка має моралістичну цінність, оскільки демонструє поведінку героя і наслідок такої поведінки. Наприклад, у казці „Колобок" мораль така: „Не відходь від мами ні на крок, бо може трапитись непоправне". Отже, казка навчає дитину правильній поведінці в нових, незвичних для неї обставинах. Трансакційний аналіз звертає основну увагу на рольові взаємодії у казках, де кожен персонаж показує нам певну роль, яку людина може зіграти чи бере в основу свого життєвого сценарію. У повсякденному житті легко знайти аналоги будь-яких персонажів з „історії Попелюшки", з „Червоної Шапочки" тощо (ми радимо прочитати книіу Еріка Берна „Люди, які грають в ігри. Ігри, в які грають люди").
У юнгіанському аналізі герої казки виступають як субособистості, тому все, що відбувається в казці, можна представити як внутрішній процес. Різні варіанти розповідання казок (групове розповідання, розповідання казки від першої особи або від імені персонажа) та різні варіанти створення казок дозволяють вирішувати різні психодіагностичні і психокорекційні завдання: розвиток здатності емоційної децентрації, розвиток фантазії й уяви, подолання страхів і т.д.
Як ми бачимо, метод казкотерапії взагалі може використовуватись не лише при роботі з дитячими страхами, а й для нормалізації самооцінки дитини, покращення її міжособистісних стосунків.
Вправа-казка „Переможи свого дракона!"
Психолог розповідає дітям про те, що майже в кожного є „свій дракон", вирощений у домашніх умовах: це наші недоліки, страхи, які заважають нам жити, але з якими ми чомусь миримося. В один прекрасний день майже кожен зважується вбити свого дракона. Алє потім виявляється, що справа це нудна і довга, що на місці однієї відрубаної голови якось непомітно виростає, друга, потім третя. І ми привчаємося жити зі своїм драконом, хоча згодом він все більше псує наше життя та життя наших близьких. Дітям пропонується намалювати чи склеїти макет „свого дракона" і назвати його в цілому і кожну його голову окремо. Після виконання завдання школярам пропонується придумати історію чи казку про те, як вони переможуть своїх драконів. Історія може бути зображена у вигляді коміксу, представлена як розповідь чи сценарій фільму. Бажаючі можуть об'єднатися в групи і придумати загальну історію, але і драконів, і героїв повинно бути стільки ж, скільки членів у групі. Для твору кожній групі чи окремому школяру може пропонуватися набір „гральних карт", зроблених за типом так званих „карт Проппа". Карти Проппа - це колода карт на зразок гральних (добре, якщо вони ілюстровані, особливо жартівливими, гумористичними малюнками), на кожній з яких записана функція діючої особи чи яка-небудь тема для твору історії. Підкреслюється, що колода складена одна за одною, в порядку, звичайному для казок, але діти можуть працювати з перетасованою колодою, можуть витягти навмання декілька „карт" і створити історію за ними і т.д. Єдина умова - герой повинен діяти як людина, впевнена у собі. Можна використати набір з 15 карт, наприклад: розпорядження чи заборона; порушення; ухвалення рішення про битву з драконом; збір озброєння; шлях до дракона; зустріч з дару пальником; чарівні дарунки; перешкоди; вороги; помічники; виклик дракона на бій; умови битви: битва; перемога: повернення героя; наслідки перемоги. На написання історії школярам дається 25 хвилин. Потім бажаючим пропонується розповісти чи показати свої історії [23; с. 38-39].
Приклади створення карт Проппа для.казкотерапії
6. Малювання страху - даний метод є продовженням діагностичної роботи по виявленню страхів. На наступних (після діагностичних) заняттях дитині пропонується намалювати страхи знову, але таким чином, щоб сама вона виглядала так, ніби вона не боїться. Психолог говорить: „А тепер намалюй, що ти вже не боїшся..." - подібна інструкція є протилежною попередній: „Намалюй, що ти боїшся", коли дитина зазвичай зображує тільки об'єкт страху, а не себе. Тепер же вона повинна зобразити себе активною, в конфронтуючій страху позиції. Подібна настанова діє як непряме навіювання чи вселяння додаткового стимулу подолання страху. Знову ж необхідно продумати, як краще виконати завдання, уявити собі варіанти, зупинитися на одному з них і графічно втілити його за допомогою досить тривалого вольового зусилля. Все це є прикладами подолання страху, що задаються психологом, але вимагають творчого розвитку і завершення самою дитиною. Загальна кількість занять варіюється від 5 до 10 в залежності від кількості страхів і результатів їхнього подолання.
Приклади малюнків „Я не боюсь"
На малювання страхів за контрастом потрібна менша кількість занять, і в них беруть участь вже не всі діти, а лише ті, котрі піддаються почуттю страху. Інші в цей час малюють на вільну тему чи за програмою. Через кілька днів після закінчення повторною малювання страхів проводиться-індивідуальне обговорення малюнків: Знову ставиться питання: боїться дитина тепер чи ні? Позитивний успіх закріплюється схваленням, похвалою [39; с. 35].