Правова охорона комерційної таємниці

Поняття комерційної таємниці. Основи цивільно-правового регулювання комерційної таємниці закладені в ЦК України. Відповідно до ст. 505 цього Кодексу комерційна таємниця — це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Подібним чином поняття комерційної таємниці визначається в інших національних законах. Зокрема, у ст. 30 Закону України «Про підприємства в Україні»[38] сказано, що комерційна таємниця — це інформація, яка пов'язана з виробництвом, технологічним процесом, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення, передача або витік якої може завдати шкоди його інтересам.

За Законом України «Про інформацію»[39] конфіденційною є інформація, що перебуває у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюється за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Різновидом комерційної інформації є банківська таємниця відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»[40].

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, що відповідно до чинного законодавства не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Отже, комерційна таємниця — це певна сукупність відомостей, знань, тобто вид інформаційного ресурсу. Якщо інформація створена внаслідок певних інтелектуальних зусиль людини, вона може розглядатися як об'єкт прав інтелектуальної власності.

Законодавство визначає перелік тих видів інформації, що не можуть становити комерційну таємницю. До такої інформації, зокрема, належать:

1) установчі документи;

2) документи, що дають право здійснювати підприємницьку діяльність;

3) відомості за встановленими формами звітності про фінансово-господарську діяльність та інші відомості, необхідні для перевірки правильності обчислення, сплати податків та інших обов'язкових платежів;

4) документи про платоспроможність;

5) відомості про чисельність, склад працівників, їхню заробітну плату та умови праці;

6) документи про сплату податків та інших обов'язкових платежів, а також відомості про забруднення навколишнього природного середовища, порушення анти монопольного законодавства, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що заподіює шкоду здоров'ю населення.

Термін дії охорони прав на комерційну таємницю за ЦК України обмежується лише строком існування сукупності ознак комерційної таємниці. Права на комерційну таємницю діють доти, поки зберігається фактична монополія особи на конфіденційну інформацію, що лежить в основі комерційної таємниці. Комерційна таємниця не потребує офіційного визнання її охороноспроможності, державної реєстрації та виконання інших формальностей, а також сплати державних зборів чи мита. Водночас комерційна таємниця має відповідати таким вимогам:

1) інформація, що становить комерційну таємницю, не відома іншим особам;

2) відсутній вільний доступ до інформації на законній підставі;

3) вжито заходів для охорони конфіденційності інформації.

Суб'єкти прав на комерційну таємницю та їх права. Комерційною таємницею вважається лише та інформація, що стосується підприємницької діяльності. Тому суб'єкти підприємницької діяльності є суб'єктами прав на комерційну таємницю.

Відповідно до ст. 506 ЦК України суб'єктами прав на комерційну таємницю можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які правомірно визначили інформацію комерційною таємницею.

Відповідно до п. 1 ст. 506 ЦК України майновими правами на комерційну таємницю є:

1) право на використання комерційної таємниці;

2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Право на комерційну таємницю означає для власника такої інформації право її засекречування від широкої публіки та право вимагати від інших осіб утримання від використання незаконних методів для одержання інформації, що становить комерційну таємницю. Водночас, якщо інформація, що становить комерційну таємницю, отримана іншою особою на законних підставах, хоча б і без дозволу власника прав на неї, така особа не може вважатися порушником.

Відповідно до чинного законодавства право на комерційну таємницю у деяких випадках може бути обмеженим. Так, не можуть бути засекречені окремі види інформації, якщо вони визначені законодавством, якщо інформація може порушувати права та законні інтереси інших осіб або здатна заподіяти шкоду життю чи здоров'ю людей.

Для охорони прав на комерційну таємницю власник прав може вживати будь-які способи захисту конфіденційності інформації. Зокрема, до трудових договорів і контрактів з працівниками може включатися окрема умова про зберігання конфіденційності певної інформації і відповідальність за її порушення. Можливе також оформлення спеціального зобов'язання щодо нерозголошення комерційної таємниці. Крім того, застосовуються різні технічні засоби охорони приміщень, захисту телефонних переговорів від прослуховування тощо, але в межах чинного законодавства. Охороною комерційної таємниці вважається також страхування ризику розкриття конфіденційності інформації, що становить комерційну таємницю.

За ЦК України комерційну таємницю мають охороняти також державні органи. Зокрема, за ст. 507 цього Кодексу органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання, а також від розголошення інформацію, що є комерційною таємницею і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки.

[1] ков А. Международная охрана интеллектуальной собственности. – СПб., 2001. – С. 228.

[2] ВВР. – 1992. - №21. – Ст. 294.

[3] ВВР. – 1992. - №48. – Ст. 650.

[4] ВВР. – 1993. - №1. – Ст. 1.

[5] ВВР. – 1993. - №33. – Ст. 345.

[6] ВВР. – 1994. - №10. – Ст. 43.

[7] ВВР. – 1996. - №39. – Ст. 182.

[8] ВВР. – 1997. - №32. – Ст. 206.

[9] ВВР. – 1998. - №22. – Ст. 114.

[10] ВВР. – 2000. - №5-6. – Ст. 46.

[11] Інтелектуальна власність: Словник-довідник. –Т. 1. – К.: Ін Юре, 2000.

[12] Там само.

[13] Там само.

[14] Там само.

[15] Там само.

[16] Липцик Д. Авторское право и смежные права. – М.: Ладомир, Издательство ЮНЕСКО, 2002. – 788 с.

[17] Шершеневич Г.Ф. Авторское право на литературные произведения. – Казань, 1891. – С. 154.

[18] Гаврилов Э.П. Комментарий к закону об авторском праве и смежных правах. – М., 1996. – С. 25,32

[19] Серебровский В.И. Вопросы советского авторского права. – М., 1956. – С. 34.

[20] Иоффе О.С. Советское гражданское право: В 3-х томах. – Т. 3. – Ленинград, 1965. – С. 5.

[21] Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. – М., 2001. – С. 110-111.

[22] Калятин В.О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права) – М., 2000. – С. 33.

[23] Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15 грудня 1993 р. // ВВР. – 1994. - №7. – Ст. 32.

[24] Закон України “Про охорону прав на промислові зразки” від 15 грудня 1993 р. // ВВР – 1994. - №7. – Ст. 34.

[25] Csecsi Gyorgy. A Szellemi alkotasok joga. – М., 2000. – С. 134; Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в РФ. – М., 2000. – С. 430; Минков А.М. Международная охрана интеллектуальной собственности. – СПб., 2001. – С. 25.

[26] Андрощук Г.О. Правове регулювання службових винаходів // Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики. – К., 2002. – С. 45-47.

[27] Юридична енциклопедія: У 6 т. / За ред. Ю. С. Шемшученка. – К., 2002. – Т. 4. - С. 453.

[28] Детальну інформацію про Мюнхенську конвенцію про видачу європейського патенту можна знайти в Інтернеті за адресою: http: // www. european-patent-office.org.

[29] Волчинский В.К. Понятие и содержание фирменного наименования // Вестник МГУ. Серия ХІІ. Право. – 1973. - №1; Медведев Д.А. Право на фирму в условиях рыночной экономики. – Уфа, 1991. – С. 68; Підприга О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності. – К., 1998. – С. 129.

[30] Закон країни “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15 грудня 1993 р. // ВВР. – 1994. - ;7. – Ст. 36.

[31] Інтелектуальна власність: словник-довідник. – Т. 2. Промислова власність. – К., 2000. – С. 81.

[32] Закон України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 р. // ВВР. – 1999. - №32. – Ст. 267.

[33] Csecsi Gyorgy. Vedjegyjog es piacgazdasag/ Miskolc. – 2001. – C. 51.

[34] Csecsi Gyorgy.- Hatalyos vedjegyjogunk a fogyasztovedelem tukreben. – Budapest. – Magyar Jog. – 2003. - №9. – С. 523.

[35] Закон України “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” від 5 жовтня 1997 р. // ВВР. – 1998. - №8. – Ст. 28.

[36] Закон України “Про охорону прав на сорти рослин” від 21 квітня 1993 р. в ред. Закону від 17 січня 2002 р. // ВВР. – 2002. - №7. – Ст. 278.

[37] Закон України “Про племінне тваринництво” від 15 грудня 1993 р. // ВВР. – 1994. - №2. – Ст. 7.

[38] Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р. // ВВР. – 1992. - №12. – Ст. 165.

[39] Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. // ВВР. – 1994. - №2. – Ст. 5.

[40] Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. // ВВР. – 2001. - №25. – Ст. 12.

Поиск по сайту: