Mulieris dignitatem - ПРО ГІДНІСТЬ І ПОКЛИКАННЯ ЖІНКИ

Апостольський Лист Святішого Отця Йоана Павла II з нагоди Марійського Року (15.08.1988 р.)

Споконвічна ПРАВДА ПРО ЛЮДИНУ, чоловіка і жінку, - правда, яка є також незмінно утверджена в досвідах усіх людей, СТАНОВИТЬ ОДНОЧАСНО ТАЇНСТВО, ЯКЕ НАСПРАВДІ ВИЯСНЮЄТЬСЯ ЩОЙНО У ВОПЛОЧЕНОМУ СЛОВІ. "Христос повністю об'являє людину самій людині й вказує їй на її найвище покликання", - так навчає Собор. Чи в цьому "об'явленні людини людині" не треба вбачати особливе місце для тієї "жінки", яка була Матір'ю ХРИСТА? Чи це "ПОСЛАННЯ" ХРИСТА, що міститься в Євангелії, на тлі всього Святого Старого й Нового Завіту не може особливо багато сказати Церкві й людству про гідність та покликання жінки? Власне це стало основою теперішнього Документу, зв'язаного з широким контекстом Марійського Року у приготуванні до закінчення другого й початку третього тисячоліття від народження Христа.

І. ВСТУП

ВСТУП

ЗНАК ЧАСУ

1. Гідність жінки та її покликання - постійна тема людських і християнських роздумів - останнім часом набрала особливої ваги. Свідчать про це, між іншим, виступи НАЧАЛЬНОГО УРЯДУ ЦЕРКВИ, що відображені в окремих документах ДРУГОГО ВАТІКАНСЬКОГО СОБОРУ, в кінцевому Посланні якого сказано: "Надходить година, більше того - година ця вже надійшла, коли покликання жінки проявляється на повну силу; година, коли жінка здобуває в суспільстві вплив, розвиток, владу, яких досі вона ще ніколи не досягала. Тому в хвилину, коли людство переживає таку глибоку переміну, жінки, сповнені євангельським духом, можуть подати людству велику допомогу, щоб воно не занепало". СЛОВА ЦЬОГО ПОСЛАННЯ з'ясовують те, про що сказано в соборовому повчанні, зокрема в душпастирській Конституції РАДІСТЬ І НАДІЯ (2), як і в Декреті про апостолят мирян "APOSTOLICAM ACTUOSITATEM" (3).

Подібні вислови з'являлися у передсоборовий час, наприклад, у численних промовах Папи Пія XII (4), або в Енцикліці "Мир на землі" Папи Івана XXIII (5). Після II Ватиканського собору мій попередник, Папа Павло VI, показав особливе відчуття "знаків часу", надаючи титул доктора Церкви святій Тересі від Ісуса і святій Катерині із Сієни (6), а також створюючи в 1971 році на бажання Синоду Єпископів СПЕЦІАЛЬНУ КОМІСІЮ, завданням якої було вивчати сучасні проблеми, зв'язані з "дійовим сприянням гідності й відповідальності жінок" (7). В одній із своїх промов Павло VI, між іншим, сказав: "У християнстві більше, як в будь-якій іншій релігії, жінка від початку займала особливе становище гідності, на численні й важливі аспекти якого вказує Новий Завіт... Очевидно, що жінка повинна брати участь у живій і діяльній структурі християнства таким чином, щоб проявити ті свої можливості, які ще не були з'ясовані" (8).

Отці останньої Асамблеї Єпископського Синоду (у жовтні 1987 року), присвяченої "Покликанню й місії мирян в Церкві та в світі двадцять років після II Ватиканського Собору", знову зайнялись темою гідності й покликання жінки. Вони, між іншим, вказали на необхідність поглиблення антропологічних й теологічних основ, які потрібні для розв'язання проблем, що стосуються значення й гідності буття жінок й чо­ловіків. Тут йдеться про розуміння причин і наслідків постанови Творця, щоб людська істота існувала завжди і тільки як жінка й як чоловік. Виходячи з таких принципів, які дозволяють прийняти глибину гідності й покликання жінки, можна говорити про її роль у Церкві та в суспільстві.

Якраз про це бажаю говорити в нинішньому Документі. Післясинодальний заклик, що буде опублікований далі, представить висновки душпастирського характеру відносно ролі жінки в Церкві та в суспільстві, в яких синодальні отці висловили важливі погляди, що були також підтверджені свідченнями світських слухачів - жінок і чоловіків, - які походили з окремих Церков усіх континентів.

МАРІЙСЬКИЙ РІК

2. Останній Синод відбувся під час МАРІЙСЬКОГО РОКУ, який дає особливий поштовх, щоб зайнятися тією темою, на що вказує також Енцикліка МАТИ ВІДКУПИТЕЛЯ (9).

Ця Енцикліка розгортає й усучаснює науку Другого Ватиканського Собору, що міститься в VIII розділі Конституції про Церкву - СВІТЛО НАРОДІВ. Цей розділ має знаменний заголовок: БЛАГОСЛОВЕННА ДІВА МАРІЯ БОГОРОДИЦЯ В ТАЇНСТВІ ХРИСТА Й ЦЕРКВИ. П. Д. Марія - оця біблійна "жінка" (пор. Бут. 3, 15; Ів. 2, 4; 19, 26) - безпосередньо належить до спасенного таїнства Христа і через це теж особливим чином присутня в таїнстві Церкви. Коли ж "Церква в Христі є в деякій мірі таїнством... з'єднання з Богом і єдності всього людського роду" (10), то оця особлива присутність Богородиці в таїнстві Церкви дозволяє нам думати ПРО ВИНЯТКОВІ ЗВ'ЯЗКИ МІЖ ТІЄЮ "ЖІНКОЮ" ТА УСІЄЮ ЛЮДСЬКОЮ СІМ'ЄЮ. Йдеться тут про кожного і про кожну, про всіх синів і дочок людського роду, в ході поколінь яких здійснюється ота ОСНОВНА СПАДЩИНА всього людства, зв'язана з таїнством біблійного "початку": "Створив Бог людину на свій образ; на Божий образ створив її; чоловіком і жінкою створив їх" (Бут. 1, 27).

Оця споконвічна ПРАВДА ПРО ЛЮДИНУ, чоловіка і жінку, - правда, яка є також незмінно утверджена в досвідах усіх людей, СТАНОВИТЬ ОДНОЧАСНО ТАЇНСТВО, ЯКЕ НАСПРАВДІ ВИЯСНЮЄТЬСЯ ЩОЙНО У ВОПЛОЧЕНОМУ СЛОВІ. "Христос повністю об'являє людину самій людині й вказує їй на її найвище покликання", - так навчає Собор (12). Чи в цьому "об'явленні людини людині" не треба вбачати особ­ливе місце для тієї "жінки", яка була Матір'ю ХРИСТА? Чи це "ПОСЛАННЯ" ХРИСТА, що міститься в Євангелії, на тлі всього Святого Старого й Нового Завіту не може особливо багато сказати Церкві й людству про гідність та покликання жінки?

Власне це має стати основою теперішнього Документу, зв'язаного з широким контекстом Марійського Року у приготуванні до закінчення другого й початку третього тисячоліття від народження Христа. Здається мені, що найкраще буде НАДАТИ ЦЬОМУ ТЕКСТОВІ СТИЛЮ Й ХАРАКТЕРУ РОЗДУМУ.

Примітки

1. Послання Собору до Жінок (8 грудня 1965): ААС 58 (1966); 13-14.

2. Див. Всел. Собор Ватиканський II, душпастирська конституція про Церкву у сучасному світі РАДІСТЬ І НАДІЯ, 8, 9, 60.

3. Див. Собор Всел. Ват. II, декрет про апостолят -мирян АПОСТОЛЬСЬКЕ НАПОУМЛЕННЯ, 9.

4. Див. Пій XII, проповідь до італійських жінок (21 жовтня 1945 р.): ААС 37 (1945) 284-295; проповідь до Світового Об'єднання Організацій Католицьких Жінок (24 квітня 1962 р.): ААС 44 (1954) 420-425; промова до учасників XIV Міжнародного Конгресу Світового Об'єднання Орган. Кат. Жінок (29.9.1957): ААС 49 (1957), 966-922.

5. Див. ІВАН XXIII, ЕНЦ. МИР НА ЗЕМЛІ (11.4.1963): ААС 55 (1963), 276-268.

6. Проголошення св. Тереси від Ісуса "Доктором Вселенської Церкви" (27.9.1970): ААС (1970) 590596; проголошення св. Катерини зі Сієни "Доктором Вселенської Церкви" (4.10.1970): ААС 62 (1970) 673678.

7. Див. ААС 65 (1973) 284 і наст.

8. Павло VI, проповідь до учасників Крайового З'їзду Жіночого Італійського Центру (6.12.1976): НАВЧАННЯ ПАВЛА VI, XIV, (1976), 1017.

9. Див. Енц. МАТИ ВІДКУПИТЕЛЯ (25.3.1987), 46: ААС 79 (1987) 424 і наст.

10. Собор Всел. Ват. II, догматична конст. про Церкву СВІТЛО НАРОДІВ, 1.

11. Вияснення антропологічного й теологічного значення "початку" можна знайти у першій частині проповідей у середи, присвячених "теології тіла", почавши від 5 вересня 1979 р.: НАВЧАННЯ II, 2 (1979), 234-236.

12. Собор Всел. Ват. II, душп. конст. про Церкву у сучасному світі РАДІСТЬ І НАДІЯ, 22.

ІІ. ЖІНКА - ПРЕСВЯТА БОГОРОДИЦЯ (Теотокос)

ЖІНКА - ПРЕСВЯТА БОГОРОДИЦЯ

(Теотокос)

ЄДНІСТЬ З БОГОМ

3. Коли "сповнився час, БОГ ПОСЛАВ СВОГО СИНА, ЩО НАРОДИВСЯ ВІД ЖІНКИ". У цих словах листа до ГАЛАТІВ (4, 4) апостол Павло пов'язує між собою основні моменти, які в істотний спосіб визначають здійснення таїнства, "споконвічно укритого в Бозі" (пор. Еф. 1, 9).

Син, єдиносущне Слово з Отцем, народжується, як людина, з жінки, коли надходить "повнота часу".

Ця подія веде до КЛЮЧОВОГО ПУНКТУ в історії

людини на землі, визначеної, як історія спасіння. Знаменно, що апостол не називає Христову Матір власним іменем "Марія", але визначає Її як "жінку": це узгоджується зі словами Протоєвангелія в КНИЗІ БУТТЯ (пор. 3, 15). Власне ота "жінка" присутня в центральній спасенній події, що вирішує про "повноту часу": ця подія здійснюється в Ній і через Неї.

Так починається ЦЕНТРАЛЬНА Й КЛЮЧОВА ПОДІЯ В ІСТОРІЇ СПАСІННЯ: ВОСКРЕСІННЯ ГОСПОДНЄ. Все ж таки варто глянути на неї, починаючи від духовної історії людини в найширшому розумінні, так, як вона трактується в різних релігіях світу. Посилаємось на слова Другого Ватиканського Собору: "Люди очікують від різних релігій відповіді на приховані загадки людського існування, які, як колись, так і тепер, до глибини непокоять людські серця: що таке людина, який сенс і мета нашого життя, що є добре, а що грішне, яке джерело і яка мета страждання, який шлях веде до справжнього щастя, що таке смерть, суд і заплата після смерті, чим, нарешті, є ОЦЯ ОСТАННЯ Й НЕВИСЛОВЛЕНА ТАЄМНИЦЯ, ЯКА ОГОРТАЄ НАШЕ БУТТЯ, з якої беремо початок і до якої прямуємо" (13). "Від найдавніших часів аж до нашої епохи серед різних народів існує певне відчуття тієї таємничої сили, яка присутня в ході світових справ і подіях людського життя; часом навіть визнавання Найвищого Божества або також Отця" (14).

На тлі такої розлогої панорами, яка виявляє прагнення людського духу, що шукає Бога - іноді наче "навмання" (див. Діян. 17, 27), "повнота часу", про яку говорить Павло у своєму Листі, вказує на ВІДПОВІДЬ САМОГО БОГА - ТОГО, "в Якому живемо, рухаємося та існуємо" (див. Діян. 17, 28). Це отой Бог, який "багаторазово й багатьма способами говорив колись ... до батьків наших через пророків. За останніх же днів Він говорив до нас через Сина" (Єв.1, 1-2). Послання цього Сина , єдиносущного з Отцем як Чоловіка, "народженого з жінки", становить кульмінаційний й ОСТАТОЧНИЙ ПУНКТ САМООБ'ЯВЛЕННЯ БОГА ЛЮДСТВУ. Це самооб'явлення має СПАСЕННИЙ ХАРАКТЕР, як навчає в іншому місці Другий Ватиканський Собор: "Сподобалось Богові у своїй доброті й мудрості об'явити Себе самого й виявити нам таїнство своєї волі (див. Еф. 1, 9), через Христа - Воплочене Слово, - завдяки якому люди у Святому Дусі мають доступ до Отця і стають учасниками Божої природи" (див. Еф. 2, 18; 2 Пт. 1, 4).

Жінка знаходиться в ЦЕНТРІ СПАСЕННОЇ ПОДІЇ Самооб'явлення Бога, який є незбагненною єдністю Тройці , вже міститься в основних рисах у БЛАГОВІЩЕННІ В НАЗАРЕТІ: "Ось ти зачнеш у лоні, й вродиш Сина, й даси Йому ім'я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься". - "Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?" - "Дух Святий зійде на Тебе й сила Всевишнього Тебе отінить; тому й святе, що вродиться, назветься Син Божий... Нічого бо немає неможливого в Бога" (див. Лк. 1, 31-37). (16).

Легко думати про цю подію в перспективі ІСТОРІЇ ІЗРАЇЛЯ, вибраного народу, дочкою якого є Пресвята Діва Марія, але також легко думати про Неї у перспективі всіх тих доріг , ідучи якими людство споконвіку шукає відповіді на найосновніші й водночас остаточні питання, що його турбують. Хіба в цьому Назаретському Благовіщені не міститься початок тієї остаточної відповіді, через яку САМ БОГ ВИХОДИТЬ "НАЗУСТРІЧ НЕСПОКОЄВІ ЛЮДСЬКОГО СЕРЦЯ" (17)? Тут, однак, не йдеться тільки про Божі слова, об'явлені через пророків, але з цією відповіддю дійсно "Слово стає тілом" (Ів. 1, 14). Пресвята Діва Марія, таким чином, осягає ТАКУ ЄДНІСТЬ З БОГОМ, що ПЕРЕВИЩУЄ ВСІ СПОДІВАННЯ ЛЮДСЬКОГО ДУХУ, перевищує навіть очікування всього Ізраїля, а, зокрема, дочок цього вибраного народу, які на основі обітниці могли сподіватись, що колись одна з них стане матір'ю Месії. Однак же, хто з них міг сподіватись, що цей обіцяний Месія буде Сином Всевишнього? На основі старозавітньої монотеїстичної віри це було немислиме. Тільки силою Святого Духа, яка її "отінила", Пресвята Діва Марія змогла прийняти те, "що у людей неможливе, але можливе в Бога" (див. Мрк. 10, 27).

ТЕОТОКОС - БОЖА МАТИ

4. Так, отже, "повнота часу" виявляє надзвичайну гідність "жінки". Ця гідність, з одного боку, ґрунтується на надприродному ПІДНЕСЕННІ ДО ЄДНОСТІ З БОГОМ в Ісусі Христі, що визначає найглибшу мету існування кожної людини, як на землі, так у вічності. З цієї точки зору "жінка" є тут представником і прообразом усього людського роду, ПРЕДСТАВЛЯЄ ЛЮДСТВО, до якого належать усі людські істоти, як чоловіки, так і жінки. З другого боку, однак, Назаретська подія підкреслює таку форму єдності з живим Богом, що може належати ТІЛЬКИ ЖІНЦІ, ПРЕСВЯТІЙ ДІВІ МАРІЇ: ЄДНІСТЬ матері з сином. Діва з Назарету стає справді Матір'ю Бога.

Оця правда, яка від початку була прийнята християнською вірою, діждалася урочистого схвалення на Ефеському Соборі (431 р.) (18). Протиставляючи свої погляди поглядам Нестора, який вважав Пресвяту Діву Марію виключно матір'ю Ісуса - Чоловіка, цей Собор вирізнив істотне значення материнства Пресвятої Діви Марії. При Благовіщені, відповідаючи своїм "НЕХАЙ СТАНЕТЬСЯ", Пресвята Діва Марія почала чоловіка, що був Сином Божим, одноістотним з Отцем. Тому ВОНА Є СПРАВДІ БОЖОЮ МАТІР'Ю, БО МАТЕРИНСТВО ВІДНОСИТЬСЯ ДО ВСІЄЇ ОСОБИ, А НЕ ТІЛЬКИ ДО ТІЛА чи ЛИШЕ ДО САМОЇ ТІЛЬКИ ЛЮДСЬКОЇ "ПРИРОДИ". Таким чином, назва "ТЕОТОКОС" - Божа Мати - стала власним іменем єдності з Богом, якої удостоїлась Пречиста Діва Марія.

Ця особлива єдність Божої Матері з Богом, що є найповнішим виразом єдності з Отцем, може бути поширена на всіх людей (СИНИ В СИНІ), і є чистою ласкою і ДАРОМ ДУХУ. Водночас же, Пресвята Діва Марія через свою відповідь висловлює свою вільну волю, отже, повну участь у ділі втілення свого особистого й жіночого "я". Через своє "Нехай станеться" Пресвята Діва Марія стає СПРАВЖНІМ СУБ'ЄКТОМ ЦІЄЇ ЄДНОСТІ з Богом, яка здійснилась в тайні втілення Слова, одно-істотного з Отцем. Увесь вплив Бога на людську історію завжди шанує вільну волю людського "я". Те саме сталось під час Благовіщеня в Назареті.

"СЛУЖИТИ - ОЗНАЧАЄ ПАНУВАТИ"

5. Ця подія має виразний МІЖОСОБОВИЙ ХАРАКТЕР: це діалог. Не зрозуміємо її повністю, якщо не вмістимо усієї розмови Ангела з Пресвятою Дівою Марією в привітанні : "Благодаті повна" (19). Увесь діалог у Благовіщені відкриває справжній вимір події, ВИМІР НАДПРИРОДНИЙ (КЕХАРІТОМЕНУ). Ласка, однак, ніколи не усуває природи ані її не знецінює, але, навпаки, удосконалює її й ушляхетнює. Так, отже, оця "ПОВНОТА БЛАГОДАТІ", якою наділяється Діва з Назарету, як Та, що має стати Божою Матір'ю ("Теотокос"), ОЗНАЧАЄ одночасно ПОВНОТУ ДОСКОНАЛОСТІ ТОГО, ЩО "ХАРАК-ТЕРНЕ ДЛЯ ЖІНКИ", ТОГО, ЩО "ЖІНОЧЕ". Маємо тут, в певній мірі, кульмінаційний момент в житті жінки і її прообраз особистої гідності.

Відповідаючи на слова небесного Провісника своїм "ТАК", Пресвята Діва Марія, "благодаті повна", відчуває потребу висловити своє особисте ставлення до дару, який їй об'явлений. Отож відповідає: "ОСЬ Я СЛУГИНЯ ГОСПОДНЯ" (Лк. 1, 38). Глибину змісту даного вислову можна зрозуміти тільки в контексті події і виходячи зі змісту об'явленої правди про Бога й про людину. У вислові "слугиня Господня" виявляється усвідомлення Пресвятої Діви Марії, що Вона є СТВОРІННЯ СТОСОВНО ТВОРЦЯ. Однак слова "слугиня Господня" наприкінці назаретського діалогу Благовіщеня вписуються в усю перспективу історії Матері й Сина. Справді, цей Син, що є справжнім і одноістотним "Сином Всевишнього", багато разів скаже про себе, і, зокрема, в кульмінаційний момент свого посланництва: "Син Чоловічий прийшов не на те, щоб Йому служили, лише щоб служити" (Мр. 10, 45).

Христос повсякчас носить в собі усвідомлення "Слуги Господнього", згідно з пророцтвами ІСАЇ (див. 42, 1; 49, 3, 6; 52, 13), в якому вміщена найістотніша суть Його месіанського посланництва: усвідомлення, що Він є Відкупителем світу. ПРЕСВЯТА ДІВА МАРІЯ від першої хвилини свого Божественного материнства, своєї злуки з Сином, якого "Отець послав у світ, щоб Ним світ спасти" (див. Ів .3, 17), ВКЛЮЧАЄТЬСЯ ДО МЕСІЯНСЬКОГО СЛУЖІННЯ ХРИСТА (20). Бо власне це служіння становить фундамент того царства, в якому "служити - означає панувати" (21). Христос - "Господній Слуга" - об'явив усім людям царську гідність служіння, з якою найтісніше поєднується покликання кожної людини.

Отже, роздумуючи над поняттям "жінка - Божа Мати", вступаємо найвідповіднішим чином у теперішні роздуми про Марійський Рік.

ТАКА ДІЙСНІСТЬ ВИЗНАЧАЄ ТАКОЖ ГЛИБИННУ СУТЬ РОЗДУМІВ ПРО ГІДНІСТЬ І ПОКЛИКАННЯ ЖІНКИ. Неможливо будь-що подумати, сказати чи зробити відносно гідності й покликання жінок, якщо відірвати думки, серце й вчинки від цієї суті. Гідність кожної людини й покликання, яке відповідає цій гідності, знаходить свою остаточну міру у єдності з Богом. Пресвята Діва Марія - біблійна жінка - є найвимовнішим проявом цієї гідності й цього покликання. Бо кожна людина, чоловік чи жінка, створені на образ і подобу Божу, не можуть проявити себе поза виміром цього образу й подоби.

Примітки

13. Собор Всел. Ват. II, декларація про стосунки Церкви з нехристиянськими релігіями, НАШІ ЧАСИ, 1.

14. Там же, 2.

15. Собор Всел. Ват. II, догматична конст. про Боже об'явлення у СЛОВІ ГОСПОДНІМ, 2.

16. Вже Отці Церкви вважали, що перше об'явлення Тройці у Новому Завіті мало місце у Благовіщенні. У проповіді, що приписується св. Григорієві Чудотворцеві, читаємо: "Ти є блиском світла, о Маріє, у найвищому духовному царстві! У тобі прославлений Отець, Який не знає початку і якого сила Тебе отінила. У Тобі дізнає адорації Син, Якого Ти носила згідно з тілом. У Тобі прославлений Святий Дух, що заподіяв у Твоїй утробі народження великого Царя. Завдяки Тобі, о благодатна, Свята і Співістотна Тройця могла бути визнана у світі" (Проповідь 2 на БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇ: ПГ 10, 1169), див. також Св. Андрій з Крети, на БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇ: ПГ 97, 909.

17. Див. Собор Всел. Ват. II про стосунки Церкви з нехристиянськими релігіями НАШІ ЧАСИ, 2.

18. Теологічна наука про Божу Матір (Теотокос), підтримана численними Отцями Церкви, вияснена й окреслена Собором в Ефесі (ДС 251) та в Халкедонії, знову була запропонована Другим Ват. Собором, у другому розділі VIII догматичної конституції про Церкву, СВІТЛО НАРОДІВ, 52-69. Пор. Енц. МАТИ ВІДКУПИТЕЛЯ, 4, 31-32, і примітки 9.78-83: ц.м. 365, 402-404.

19. Пор. Енц. МАТИ ВІДКУПИТЕЛЯ, 7-11, і там цитовані тексти Отців у нотатці 21: ц.м. 367-373.

20. Пор. там же, 39-41; ц.м., 412-418.

21. Пор. Собор Всел. Ват. II, догматична конст. про Церкву - СВІТЛО НАРОДІВ, 36.

ІІІ. ОБРАЗ І ПОДОБА БОГА

ОБРАЗ І ПОДОБА БОГА

КНИГА БУТТЯ

6. Треба, щоб ми поставили себе в контексті цього біблійного "початку", в якому об'явлена правда про людину, "образ і подобу Божу", що становить незмінну ОСНОВУ ВСІЄЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ АНТРОПОЛОГІЇ (22). "Створив... Бог людину на свій образ; на Божий образ створив її, чоловіком і жінкою створив їх" (Бут. 1, 27). Цей короткий текст вміщає основні антропологічні правди: людина є вершиною всього створеного у видимому світі; людський рід, що бере початок від чоловіка й жінки, увінчує діло створення; обоє є людськими істотами, як чоловік так і жінка, обоє створені на образ Бога. Цей образ і подібність до Бога властиві людині, чоловікові і жінці, як подружжю й батькам, передається їхнім потомкам: "Будьте плідні й множтеся, і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі" (Бут. 1, 28). Творець довіряє "панування" над землею людському родові, усім людям, усім чоловікам й усім жінкам, які черпають свою гідність і покликання із спільного "початку".

В КНИЗІ БУТТЯ знаходимо ще інший опис створення людини, чоловіка й жінки (див. 2, 18-25), на який надалі будемо посилатися. Однак уже тепер належить ствердити, що з біблійного запису виринає правда про індивідуальний характер людської істоти. ЛЮДИНА, ЯК ЧОЛОВІК, ТАК І ЖІНКА, Є ОСОБОЮ, адже ж вона була створена на образ і подобу Бога. Уподібнює людину до Бога те, що - на відміну від усього світу живих створінь, а також істот, обдарованих почуттями (animalia), - людина є, крім того, розумною істотою (animal rationale) (23). Завдяки цій властивості чоловік і жінка можуть "панувати" над іншими істотами видимого світу (див. Бут. 1, 28).

ДРУГИЙ ОПИС СТВОРЕННЯ ЛЮДИНИ (Бут. 2, 18-25), зокрема жінки, дещо відмінний від першого, дещо менш точний, більш описовий і метафоричний, наближений до поширених тоді міфів. Однак не можна знайти жодної істотної суперечності між цими текстами. Текст усієї КНИГИ БУТТЯ (2, 18-25) допомагає зрозуміти те, що знаходимо у короткому записі першого розділу (Бут. 1, 27-28), тобто допомагає зрозу­міти вміщену там ПРАВДУ ПРО ЛЮДИНУ, створену

на образ і подобу Бога, як чоловіка і жінку.

У КНИЗІ БУТТЯ (2, 18-25) сказано, що жінка була створена Богом "з ребра" чоловіка і була поставлена як друге "я", як співрозмовниця поруч з чоловіком, який в світі живих істот, що його оточували, був самотній і в жодному з тих створінь не знаходив відповідної для себе "допомоги". Жінка, покликана в такий спосіб до існування, негайно була визнана чоловіком як "кість з його кості і тіло з його тіла" (Бут. 2, 23), і тому була названа "жінкою". У біблійній мові ця назва вказує на справжню тотожність з чоловіком: ІШ – ІШША, чого, на жаль, в загальному не можуть висловити сучасні мови ("Вона зватиметься жінкою (ішша), бо її взято від чоловіка (іш) (Бут. 2,23).

Біблійний текст дає достатню основу для підтвердження істотної рівності між чоловіком і жінкою щодо людської природи (24). Від початку вони обоє є особами, на відміну від світу живих істот, що їх оточує. ЖІНКА Є ІНШИМ "Я" У СПІЛЬНІЙ ЛЮДСЬКІЙ ПРИРОДІ. Від початку вони з'являються як "єдність двох", що означає вихід із первісної самотності чоловіка, в якій він не знаходив "допомоги, відповідної для ньо­го" (Бут. 2, 26). Чи йдеться тут тільки про "допомогу" в дії, у "підпорядковуванні землі"? (Бут. 1, 28).

Напевно, йдеться про товаришку життя, з якою чоловік може з'єднатись як з дружиною, стаючи з нею "одним тілом" і залишаючи свого "отця й матір" (Бут. 2, 24). Біблійний текст, отже, говорить про ВСТАНОВЛЕННЯ БОГОМ ПОДРУЖЖЯ як необхідної умови для передавання життя новим поколінням людей, для чого подружжя й подружня любов призначені по своїй природі: "Будьте плідні, й множтеся, і напов­няйте землю, та підпорядковуйте її собі" (Бут. 1, 28).

ОСОБА - СПІЛЬНІСТЬ - ДАР

7. Вдумуючись у зміст КНИГИ БУТТЯ (2, 18-25) й з'ясовуючи його в світлі правди про образ і подобу Божу (див. Бут. 1, 26-27), можемо ПОВНІШЕ ЗРОЗУМІТИ, У ЧОМУ ПОЛЯГАЄ ОСОБИСТИЙ ХАРАКТЕР ЛЮДСЬКОЇ ІСТОТИ, завдяки якому обоє, чоловік і жінка, подібні до Бога. Бо кожна окрема людина, створена за Божою подобою як істота розумна й вільна, здатна Його пізнати й любити. Читаємо, крім того, що чоловік не може існувати "самотньо" (Бут. 2, 18); він існує тільки як "єдність двох", отже, - у стосунку до іншої людини. Йдеться тут про взаємні стосунки чоловіка з жінкою й жінки з чоловіком.

Бути особою на образ і подобу Божу - означає також жити у відношенні до другого "я". Це готує остаточне самооб'явлення Триєдиного Бога: єдності, що живе в спільності Отця, Сина й Святого Духа.

На початку Біблії про це безпосередньо не сказано. Увесь Старий Завіт є, передусім, об'явленням правди про єдиність і єдність Бога. У цю основну правду про Бога Новий Завіт вводить об'явлення незбагненної тайни внутрішнього Божого життя. Бог, який дозволяє пізнати себе через Христа, - ЦЕ ЄДНІСТЬ ТРОЙЦІ, єдність у спільності.

Таким чином, у новому світлі трактується поняття подоби й образу Бога в людині. Те, що людина, створена як чоловік і жінка, є Божим образом, означає не тільки, що кожний з них зокрема подібний до Бога, як розумна й вільна істота, але і те, що чоловік і жінка створені як "єдність двох" у спільній людській природі і є покликані до життя в спільності любові, що є віддзеркаленням тієї спільності любові, що є в Бозі, спільності, через яку три Божі особи люблять одна одну у внутрішній таємниці єдиного Божого життя. Отець, Син і Святий Дух, один Бог через Божественну єдність, існують як Особи в незбагненних Божественних відношеннях. Тільки таким чином стає зрозумілою правда, що Бог сам в собі є любов'ю (див. I Ів. 4, 16).

ОБРАЗ І ПОДОБА БОЖА В ЛЮДИНІ, що створена як чоловік і жінка (у тій аналогії, яку можна прийняти між Творцем і створінням) означає також "єдність двох" у спільній людській природі. Ота "єдність двох", що є знаком міжособової спільності, ВКАЗУЄ НА ТЕ, ЩО У СТВОРЕННІ ЛЮДИНИ також закладена певна подібність до Божественної спільності. Оця подібність закладена як властивість індивідуального існування обох, чоловіка й жінки воднораз, як покликання і завдання. В образі й подобі Божій, що їх людський рід носить в собі від "початку", знаходиться основа всього ЛЮДСЬКОГО ЕТОСУ, тобто сукупності стабільних рис індивідуального характеру. Цей ЕТОС буде розвинутий у Старому і Новому Завітах, а його вершиною є ЗАПОВІДЬ ЛЮБОВІ (25).

В "єдності двох" чоловік і жінка від "початку" покликані не тільки до того, щоб існувати "поряд" чи навіть "разом", але також покликані до того, щоб існувати ВЗАЄМНО "ОДНЕ ДЛЯ ОДНОГО".

Так само пояснюється значення тієї "допомоги", про яку йде мова в КНИЗІ БУТТЯ (2, 18-25). "Створю йому ПОМІЧ, ВІДПОВІДНУ ДЛЯ НЬОГО". Біблійний текст дозволяє розуміти це так: жінка має "допомагати" чоловікові, а він одночасно повинен допомагати їй - що випливає з самої суті поняття "бути людською особою" і дозволяє їм наново відкривати й підтверджувати інтегральний сенс власної людської природи. Легко зрозуміти, що тут йдеться про ВЗАЄМНУ "ДОПОМОГУ". Людина покликана для міжособової спільності. Текст КНИГИ БУТТЯ (2, 18-25) вказує, що подружжя - це перший і, в певному розумінні, основний вимір цього покликання. Але не єдиний. Уся історія людини на землі здійснюється в рамках цього покликання. На основі взаємного життя для іншого, в міжлюдській "спільності" осіб розгортається в цій історії задумана Творцем ІНТЕГРАЦІЯ в самому людському роді ТОГО, що "ЧОЛОВІЧЕ" й ТОГО, ЩО "ЖІНОЧЕ". Біблійні тексти, починаючи від КНИГИ БУТТЯ, дозволяють нам постійно віднаходити ґрунт, в якому вкорінена правда про людину, ґрунт тривкий і непорушний серед стількох змінностей людського існування.

Оця істина стосується також ІСТОРІЇ СПАСІННЯ. З цього приводу, зокрема, є знаменний вислів Другого Ватиканського Собору. У розділі "Людська громада" Душпастирської Конституції "РАДІСТЬ І НАДІЯ" читаємо: "Коли Господь Ісус молив Отця, щоб "усі були одно... як і ми одно" (Ів. 17, 21-22) - то поставив перспективи просто недосяжні для людського розуму, вказуючи на деяку подібність між єдністю Божих осіб та єдністю синів Божих у правді й любові. А ця подібність виявляє, що людина, яка є єдиною істотою на землі, яку Бог створив задля Ньо­го самого, не може повністю віднайти саму себе інакше, як тільки через щиру самопосвяту" (26).

У цих словах соборовий текст узагальнено охоплює сукупність правди про чоловіка й жінку, тієї правди, яка зарисовується вже в перших розділах КНИГИ БУТТЯ, наче сама структура біблійної й християнської антропології. ЛЮДИНА як чоловік, так і жінка - є ЄДИНОЮ СЕРЕД СТВОРІНЬ видимого світу, ЯКЕ БОГ - ТВОРЕЦЬ "ХОТІВ ДЛЯ СЕБЕ САМОГО", а, отже, є особою. Бути особою - означає прагнути до самовираження (Соборовий текст говорить про "самовіднайдення"), яке не може здійснитись інакше, як тільки "ЧЕРЕЗ ЩИРУ САМОПОСВЯТУ". Прообразом такого розуміння особи є сам Бог як Тройця, як спільність Осіб. Те, що людина є створена на образ і подобу цього Бога, одночасно означає, що вона покликана для того, щоб існувати для інших, щоб бути даром. Це стосується кожної людини, як жінки, так і чоловіка, які, очевидно, здійснюють це способом, що властивий кожному з них.

У рамках сьогоднішніх роздумів про гідність і покликання жінки оця правда про людину становить НЕОБХІДНУ ВИХІДНУ ТОЧКУ. КНИГА БУТТЯ дозволяє спостерігати такий характер шлюбних відносин між особами, на основі якого ґрунтується правда про материнство, а також про дівоцтво як про два особливі виміри покликання жінки в світлі Божого Об'явлення. Ці два виміри знайдуть свій найвищий вираз у здійсненні "повноти часу" (Гал. 4, 4), в образі "жінки" з Назарету - Матері - Дівиці.

АНТРОПОМОРФІЗМ БІБЛІЙНОЇ МОВИ

8. Представлення людини як "образу і подоби Божої" на самому початку Святого Письма має ІНШЕ ЗНАЧЕННЯ. Можна сказати, що воно становить ключ до розуміння біблійного Об'явлення як мови Бога про себе самого. Говорячи про себе, однаково, чи "через пророків, чи через Сина" (див. Єв. І, 1,2), який став чоловіком, БОГ ПРОМОВЛЯЄ ЛЮДСЬКОЮ МОВОЮ, вживає людських понять і виразів. Якщо цей спосіб вислову характеризується певним антропоморфізмом, то це випливає з факту, що людина "подібна" до Бога: створена на його образ і подобу. У зв'язку з цим, отже, і Бог якоюсь мірою "подібний" до людини; тобто може бути пізнаний людьми на основі тієї подібності. Воднораз же мова Біблії достатньо докладна, щоб зазначити межі "подібності", межі "аналогії". Насправді, біблійне об'явлення підтверджує, що якщо справжньою є "подібність" людини до Бога, ТО ЩЕ БІЛЬШЕ ІСТОТНО СПРАВЖНЬОЮ Є "НЕПОДІБНІСТЬ" (27), яка відрізняє всі створіння від Творця. Отже, для людини, створеної на образ Бога, Бог не перестає бути Тим, який "в світлі живе неприступнім" (I. Тим. 6, 16): є "цілковито іншим", істотно "іншим".

Ці зауваження щодо меж аналогії - меж подібності людини до Бога в біблійній мові - повинні братися до уваги тоді, коли в різних місцях Святого Письма (зокрема в Старому Завіті) знаходимо ПОРІВНЯННЯ, ЯКІ ПРИПИСУЮТЬ БОГУ "ЧОЛОВІЧІ" або також "ЖІНОЧІ" ЯКОСТІ. У цих висловах знаходимо підтвердження правди, що і чоловік, і жінка були створені на образ і подобу Бога. Оскільки існує подібність між Творцем і створінням, то зрозуміло, що Біблія у стосунку до Нього вживає такі вислови, які приписують Йому як "чоловічі", так і "жіночі" якості.

Зокрема наведемо характерні вислови пророка Ісаї: "Сіон сказав: "Господь мене покинув, забув мене Владика мій, НЕВЖЕ Ж ЗАБУДЕ МОЛОДИЦЯ СВОЄ НЕМОВЛЯ? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, Я ТЕБЕ НЕ ЗАБУДУ" (49, 1415). А в іншому місці: "Як утішає когось РІДНА МАТИ, так я буду вас утішати; в Єрусалимі найдете втіху" (Іс. 66, 13). Також і в Псалмах Бог порівнюється з дбайливою матір'ю: "Немов дитятко у матері своєї, немов дитя - душа моя у мене. Надійсь, Ізраїлю, на Господа" (Пс. 131, 2-3).

У багатьох висловах любов Бога, котрий дбає про свій народ, порівнюється з любов'ю матері. Так, ЯК МАТІР, БОГ "носив" людство, а зокрема свій вибраний народ, у своєму лоні, зродив його в болях, його годував і потішав (див. Іс. 42, 14; 47, 3-4). Божа любов представлена в численних місцях як "чоловіча" любов жениха й батька (див. 11, 1-4; Єр. 3, 419), а, іноді, як "жіноча" любов матері.

Ця властивість біблійної мови, її антропоморфічний спосіб висловлення про Бога також ВКАЗУЄ НА ТАЙНУ СПОКОНВІЧНОГО "НАРОД-ЖЕННЯ", яке належить до внутрішнього Божого життя. Однак, це "народження" само в собі не містить ані "чоловічих", ані "жіночих" характеристик. Воно має цілком Божественну природу. Є найдосконалішим духовним чином, бо "Бог є духом" (Ів. 4, 24), не має жодних прикмет, властивих тілові, ані "жіночих", ані "чоловічих". Тим то, "батьківство" БОГА Є НАСКРІЗЬ БОЖЕСТВЕННЕ, вільне від тілесної характеристики, яка властива людському батьківству. У цьому значенні СТАРИЙ ЗАВІТ говорив про Бога, як про Отця, і звертався до Нього, як до Отця. Ісус Христос поставив цю правду в самому центрі свого Євангелія як норму християнської молитви, в якій звертався до Бога, називаючи його "Авва, Отче" (Мр. 14, 36), як Єдинородний і Співістотний Син, вказуючи на батьківство в цьому понадтілесному, понадлюдському, цілковито Божественному значенні. Говорив, як Син, що був зв'язаний з Отцем споконвічною Божественною Тайною народження, а робив це, одночасно будучи справді людським Сином своєї непорочної Матері.

Якщо тому споконвічному народженню Божого Слова не можна приписувати людських властивостей, то також Божественне батьківство не має "чоловічої" прикмети у фізичному значенні, зате треба вбачати в Бозі абсолютний первообраз всякого "народження" в світі людських істот. Таке ж, здається, значення вкладено в зміст ЛИСТА ДО ЕФЕСЯН: "Я згинаю свої коліна перед Отцем, від якого бере ім'я все отцівство на небі й на землі" (3, 14-15). Всяке "народження" у вимірі створінь знаходить свій первообраз в цьому народженні, яке є в Бозі на спосіб цілком Божий, тобто духовний.

До цього абсолютного, нествореного первообразу подібне всяке "народження" у створеному світі. Тому все те, що в людському родженні властиве чоловікові, як також те, що властиве жінці - ОДНАКОВО "БАТЬКІВСТВО", ЯК І "МАТЕРИНСТВО" - носить у собі подібність або аналогію до Божественного "родження" і цього "батьківства", яке в Бозі "цілком інакше": абсолютно духовне й по суті Божественне. Навпаки ж, у людському випадку родження є властиве для "єдності двох"; обоє є "батьками" однаково, як чоловік, так і жінка.

Примітки

22. Пор. св. Іриней, проти єрет. V, 6, 1; V, 16, 2-3; Хриз. 153, 72-81 і 216-221; Св. Григорій Нісський, про люд. вчинки 16: ПГ 44, 180; На кн. Пісня Пісень 2: ПГ 44, 805-808; св. Августин, на Пс. 4, 8: ССЛ 38, 17.

23. "Особа - це індивідуальне єство розумної природи": М.Северин Боецій КНИГА ПРО ОСОБУ І ДВІ ПРИРОДИ, III: ПЛ 64, 1343; пор. св. Тома з Аквіно, Сумма Богословії 1-а, кв. 29, а. 1.

24. Серед Отців Церкви, які навчають про основну рівність чоловіка й жінки супроти Бога, пор. Оріген "На човні Ісуса", IX, 9: ПГ 12, 878; Климентій Олександрійський, Пед. 1, 4: С.Х. 70, 129-131, св. Августин, ПРОПОВІДЬ 51, 11, 3; ПЛ 38, 334-335.

25. Св. Григорій Нісейський пише: "Бог є крім того любов'ю і джерелом любові. Це говорить великий Іван: "Любов є від Бога" і "Бог - любов" (1 Ів. 4, 78). Творець вмістив у нас також цей характер. "З того усі спізнають, що ви мої учні, коли любов взаємну будете мати" (Ів. 13, 35). Отже, якщо цього нема, цілий образ стає викривлений" ("Про люд. твір", 5: ПГ 44, 137).

26. Собор Всел. Ват. II, душп. конст. про Церкву у сучасному світі, РАДІСТЬ І НАДІЯ, 24.

27. Пор. Числа 23, 19; Ос. 11, 9; Іс. 40, 18; 46, 5; пор. також Собор Латеранський IV (ДС 807).

IV. ЄВА – МАРІЯ

ЄВА – МАРІЯ

"ПОЧАТОК" І ГРІХ

9. "Людина, створена Богом у праведності, вже з самого початку історії, за намовою Лихого, зловжила своєю свободою, поставши проти Бога й забажавши досягти своєї мети поза Богом" (28). Такими словами повчання останній Собор пригадує об'явлену науку про гріх, а, зокрема, про той перший гріх, що є "первородним". Біблійний "початок" - створення світу й людини у світі - одночасно МІСТИТЬ В ОСОБІ ПРАВДУ ПРО ЦЕЙ ГРІХ, який можна також назвати гріхом людського "початку" на землі. Хоча це у КНИЗІ БУТТЯ зображено у формі символічного оповідання, подібно, як опис створення людини чоловіком і жінкою (див. Бут. 2, 18-25), та одночасно тут пояснено, що треба називати "тайною гріха", а ще повніше "тайною зла", існуючого в світі, який створив Бог.

Неможливо розшифрувати "тайну гріха", не посилаючись на всю правду про "образ і подібність" Бога, яка лежить в основі біблійної антропології. Ця правда представляє створення людини, як особливе обдарування з боку Творця, яке є не тільки основою й джерелом істотної гідності людини - чоловіка й жінки - у створеному світі, але також "ПОЧАТКОМ" ПОКЛИКАННЯ ОБОХ ДО УЧАСТІ У ВНУТРІШНЬОМУ ЖИТТІ САМОГО БОГА. У світлі Об'явлення СТВОРЕННЯ ОЗНАЧАЄ ТЕЖ ПОЧАТОК ІСТОРІЇ СПАСІННЯ. Власне в цей початок включається гріх і представляється як контраст і заперечення.

У парадоксальному сенсі можна сказати, що гріх, представлений в третьому розділі КНИГИ БУТТЯ, - це підтвердження правди про образ і подобу Бога в людині, оскільки ця правда означає свободу, тобто вільну волю, яку людина може використовувати, вибираючи добро, але може також зловживати нею, вибираючи - всупереч Божій волі - зло. Однак, у прямому значенні, гріх - це заперечення того, ким є Бог - як Творець - у стосунку до людини і того, чого Бог від початку й споконвічно бажає для людини. Створюючи чоловіка й жінку на свій образ і подобу, Бог бажає для них повноти добра, тобто надприродного щастя, яке випливає з участі людей в Його власному житті. ВЧИНЯЮЧИ ГРІХ, ЛЮДИНА ВІДКИДАЄ ЦЕЙ ДАР, одночасно бажаючи стати "як Бог, що знає добро й зло" (Бут. 3, 5), тобто судити про добро і зло незалежно від Бога, свого Творця. Початковий гріх має свою людську "міру", внутрішню міру у вільній людській волі, разом з тим має в собі певну "диявольську" рису, як підкреслено в КНИЗІ БУТТЯ (3, 1-5). Гріх розбиває ту первісну єдність, якою людина втішалася в умовах первісної справедливості: єдність з Богом, як джерелом єдності власного внутрішнього "я" й у взаємовідносинах чоловіка й жінки, нарешті, у ставленні до зовнішнього світу, до природи.

Біблійний опис первородного гріха в третьому розділі КНИГИ БУТТЯ певним чином "розділяє ролі", які в ньому відіграли жінка й чоловік. На це пізнішеще посилаються деякі біблійні тексти, як, наприклад, ПЕРШЕ ПОСЛАННЯ ПАВЛА ДО ТИМОТЕЯ: "Адам бо спершу був створений, а Єва - потім. І Адам не був зведений, жінка ж, зведена, завинила" (2, 1314). Однак не підлягає сумніву, що, незалежно від цього "поділу ролей" у біблійному описі, отой ПЕРШИЙ ГРІХ Є ГРІХОМ ЛЮДИНИ, яку Бог створив чоловіком і жінкою. Він є також гріхом "ПРАРОДИЧІВ", з чим пов'язується його спадкоємний характер. Тому називаємо його "первородним гріхом".

ГРІХ ЦЕЙ, як сказано, НЕ МОЖЕ БУТИ ДОСТАТНЬО ЗРОЗУМІЛИЙ, ЯКЩО НЕ ПОСИЛАТИСЬ НА ТАЙНУ СТВОРЕННЯ ЛЮДИНИ - чоловіка й жінки -НА ОБРАЗ І ПОДОБУ БОЖУ. Таким чином можна зрозуміти тайну цієї "неподібності" до Бога, що полягає в гріху й проявляється в сучасному злі, наявному в історії світу, бо "Добрий є один тільки Бог" (Мт. 19, 17) і Він є повнотою добра. Якщо ця "неподібність" гріха до Бога, самої Святості, припускає "подібність" у сфері свободи, вільної волі, то можна сказати, що якраз з тієї рації "НЕПОДІБНІСТЬ", ВМІЩЕНА В ГРІХУ, є тим більше драматичною і тим більше болючою. Необхідно також визнати, що Бог, як Творець і Батько у даному випадку також тут заторкується, "зневажається", і, очевидно, зневажений в самому серці цього дарування, що належить до споконвічного задуму стосовно людини.

Однак, ЛЮДИНА - ЧОЛОВІК І ЖІНКА - ПОЗНАЧЕНА В ДЕЯКІЙ МІРІ ЗЛОМ ЦЬОГО ГРІХА, ВИКОНАВЦЕМ ЯКОГО Є. Біблійний текст третього розділу КНИГИ БУТТЯ представляє це словами, які ясно описують нове становище людини у створеному світі. У ньому вказано на перспективу труду, з яким людина буде здобувати засоби до існування (див. Бут. 3, 1719), а також великого болю, в якому жінка буде народжувати своїх дітей (див. Бут. 3, 16). А також говориться про смерть, яка СТАНОВИТЬ СОБОЮ КІНЕЦЬ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ НА ЗЕМЛІ. Таким чином, людина повертається до землі, з якої була взята, як порох: "Бо ти є порох і вернешся в порох" (Бут. 3, 19).

Ці слова підтверджуються з покоління в покоління. Вони не означають, що ОБРАЗ-ПОДОБА БОЖА В ЛЮДИНІ, як у жінці, так і в чоловікові, знищений гріхом; навпаки, вони означають, що він "ПРИТЕМНЕНИЙ" (30) і наче "зменшений". Бо гріх "применшує" людину, на чому наголошує також Другий Ватиканський Собор (31). Якщо людина вже із самої своєї особової природи є образом і подобою Бога, то її величність і гідність здійснюються у союзі з Богом, у з'єднанні з Ним, у прямуванні до тієї основної єдності, яка належить до внутрішньої "логіки" самої тайни Творення. Ота єдність відповідає глибокій правді всіх створінь, обдарованих розумом, а зокрема людини, яка між істотами видимого світу від "початку" була ПІДНЕСЕНА через споконвічне вибрання з боку Бога в Ісусі: "в Христі... Він нас вибрав перед заснуванням світу... у любові. Він призначив нас насамперед для себе для того, щоб ми стали Його синами через Ісуса Христа, за рішенням своєї доброї волі" (Еф. 1, 3-5). Цілість біблійного навчання дозволяє ствердити, що те призначення відноситься до всіх людей, до чоловіків і жінок, кожного і кожної, без винятку.

"ВІН БУДЕ ПАНУВАТИ НАД ТОБОЮ"

10. КНИГА БУТТЯ, накреслюючи правду про наслідки людського гріха, вказує також на ПОРУ-ШЕН-НЯ тих первісних ВЗАЄМИН МІЖ ЧОЛОВІКОМ І ЖІНКОЮ, що відповідали особистій гідності кожного з них. Людина, чи то чоловік, чи то жінка, є особою, а, отже, "єдиною на землі особою, яку Бог бажав для себе самого" - одночасно ж, якраз ця особа, єдина і неповторна, "не може інакше повністю віднайти себе, як тільки через щиру самопосвяту" (32). Звідси бере початок стосунок "спільності", в якій висловлюється "єдність двох" й особиста гідність як чоловіка, так і жінки. Отож, коли читаємо в біблійному тексті слова, звернені до жінки: "І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою" (Бут. 3, 16), тоді відкриваємо розрив і постійну загрозу тієї власне "єдності двох", яка відповідає гідності образу й подобі Божій в обох. Така загроза, однак, стосується більше жінки. Бо до буття "безкорисливого дару", що означає жити "для" іншого, додається "панування": "він буде панувати над тобою". Оце панування вказує на порушення і НЕСТАБІЛЬНІСТЬ ТІЄЇ ҐРУНТОВНОЇ РІВНОСТІ, яку в "єдності двох" мають чоловік і жінка, і, насамперед, на шкоду жінки; проте тільки рівність, яка виникає з особистої гідності обох, може надати взаємним стосункам характеру "спілкування осіб". Якщо порушення тієї рівності, що є одночасно даром і правом, що походить від самого Бога Творця, приносить із собою скривдження жінки, то одночасно воно применшує також справжню гідність чоловіка. Торкаємось тут НАДЗВИЧАЙНО ВРАЗЛИВОЇ ТОЧКИ У ВИМІРІ ЦЬОГО ЕТОСУ, що був первісно вписаний Творцем уже в сам факт створення обох на свій образ і подобу.

Це твердження КНИГИ БУТТЯ (3, 16) має величезну вагу. Воно вказує на взаємні стосунки чоловіка і жінки В ПОДРУЖЖІ. Йдеться тут про прагнення, що зроджується в атмосфері подружньої любові, яка вимагає, щоб "безкорисливий дар себе" з боку жінки знайшов відповідь і доповнення в аналогічному "дарі" з боку чоловіка. Тільки на цій основі обоє, а зокрема жінка, зможуть "відшукати себе" як справжню "єдність двох" згідно з гідністю особи. Подружня єдність вимагає пошанування і вдосконалення справжньої особової суб'єктивності обох. НЕ МОЖЕ ЖІНКА СТАВАТИ "ПРЕДМЕТОМ ЧОЛОВІЧОГО ПАНУВАННЯ І ВОЛОДІННЯ". Але слова біблійного тексту безпосередньо стосуються первородного гріха і його тривких наслідків в чоловікові й жінці. Обтяжені спадкоємною грішністю, вони носять в собі тривкий "ЖАР ГРІХА", тобто схильність до порушення цього морального порядку, який відповідає самій розумній природі й особистій гідності людини. Ця схильність виявляється в ПОТРІЙНІЙ ПОЖАДЛИВОСТІ, яку апостольський текст визначає як пожадливість тіла, пожадливість очей і гординю життя (див. I Ів. 2, 16). Попередньо наведені слова з КНИГИ БУТТЯ вказують на те, яким чином оця потрійна пожадливість, як "ЖАР ГРІХА", буде обтяжувати взаємні стосунки чоловіка й жінки.

ТІ СЛОВА стосуються не тільки подружжя, але й РІЗНИХ СФЕР СУСПІЛЬНОГО СПІВЖИТТЯ, наприклад, тих ситуацій, в яких жінка принижена або дискримінована. Об'явлена правда про створення людини чоловіком і жінкою становить головний аргумент проти всіх таких ситуацій, які, будучи об'єктивно кривдні, тобто несправедливі, вміщують і висловлюють ту спадщину гріха, яку носять в собі усі люди. Книги Святого Письма у різних місцях підтверджують ІСНУВАННЯ ТАКИХ ФАКТИЧНИХ СИТУАЦІЙ, і, воднораз, об'являють потребу навернення або очищення від зла й визволення від гріха: від того, що кривдить іншого, що "применшує" людину - не тільки покривдженого, але також того, хто завдає кривду. Таким є незмінне послання об'явленого Божого Слова. У цьому від початку до кінця висловлюється біблійний ЕТОС (33).

У наш час справа "прав жінки" набрала нового значення в широкому контексті прав людської особи. Висвітлюючи цю, постійно проголошувану і на різний лад пригадувану програму, БІБЛІЙНЕ Й ЄВАНГЕЛЬСЬКЕ ПОСЛАННЯ ЗБЕРІГАЄ ПРАВДУ ПРО "ЄДНІСТЬ ДВОХ", тобто про ту гідність і про те покликання, які виникають із особливої відмінності й особистої "оригінальності" чоловіка й жінки. Тому справедливий жіночий протест щодо того, що висловлюють біблійні слова "Він буде панувати над тобою" (Бут. 3, 16), у жодному разі не може вести до "маскулінізації" жінок. В ім'я визволення від "панування" чоловіка жінка не може прямувати до того, щоб - всупереч своїй власній жіночій "оригінальності" - присвоювати собі чоловічі властивості. Виникає обґрунтоване побоювання, що на цьому шляху жінка не "здійснить себе", але, навпаки, може ВТРАТИТИ Й ВИКРИВИТИ ТЕ, З ЧОГО СКЛАДАЄТЬСЯ ЇЇ СПРАВЖНЄ БАГАТСТВО. А йдеться про величезне багатство. У біблійному тексті вигук першого чоловіка, який побачив створену жінку, є вигуком подиву й захоплення, що проходить через усю історію людини на землі.

Особисті ресурси жіночості напевно не менші від ресурсів чоловічого роду, вони лиш відмінні. Отож, жінка - як, зрештою, і чоловік - мусить розуміти своє особисте "здійснення", свою гідність і покликання на основі цих засобів, згідно з цим багатством жіночості, яке отримала в день створення і яке дістає в спадщину, як властивий собі вислів "образу й подоби Бога". Тільки на цьому шляху може бути ПОДОЛАНА ТАКОЖ ОТА СПАДЩИНА ГРІХА, на яку вказують слова Біблії: "Тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою". Подолання цієї злої спадщини - це завдання кожної людини, як жінки, так і чоловіка. Бо завжди, коли чоловік ображає особисту гідність жінки та її покликання, він поводиться проти своєї власної гідності й власного покликання.

ПРОТОЄВАНГЕЛІЄ

11. КНИГА БУТТЯ свідчить про гріх, що є злом людського "початку", про його наслідки, що відтоді обтяжують увесь людський рід. Разом з тим, вона вміщує ПЕРШУ ЗАПОВІДЬ ПЕРЕМОГИ над злом, НАД ГРІХОМ. Про те свідчать слова, які читаємо в КНИЗІ БУТТЯ (3, 15), у "ПРОТОЄВАНГЕЛІЇ": "Я ПОКЛАДУ ВОРОЖНЕЧУ МІЖ ТОБОЮ І ЖІНКОЮ І МІЖ ТВОЇМ ПОТОМСТВОМ ТА ЇЇ ПОТОМСТВОМ. ВОНО РОЗЧАВИТЬ ТОБІ ГОЛОВУ, А ТИ БУДЕШ НАМАГАТИСЯ ВП'ЯСТИСЯ ЙОМУ В П'ЯТУ". Це знаменно, що вміщена в цих словах обіцянка Відкупителя, Спасителя світу, стосується "жінки". У Протоєвнгелії вона названа на першому місці як праматір Того, хто буде Відкупите-лем людини (34). Якщо Відкуплення має звершитись через боротьбу із злом, через "ворожнечу" між потомством жінки й потомством того, який, як "батько лжі" (див. Ів. 8, 44), є першим винуватцем гріха в історії людини, то це буде також ВОРОЖНЕЧОЮ МІЖ НИМ І ЖІНКОЮ.

У цих словах відкривається перспектива всього Об'явлення, насамперед, як приготування до Євангелія, а потім, як саме Євангеліє. У цій перспективі ІМЕНЕМ ЖІНКИ об'єднано дві жіночі постаті: ЄВА Й МАРІЯ.

Слова Протоєвангелія, наново прочитані в світлі Нового Завіту, достатньо висвітлюють посланництво жінки в спасенній боротьбі Відкупителя проти автора зла в людській історії.

Зіставлення Єва-Марія постійно зустрічається в ході роздумів про депозит віри, отриманої у Божому Об'явленні, і є однією із тем, яку часто порушували Отці, церковні письменники й богослови (35). На перший погляд, у цьому порівнянні, звичайно, виступає відмінність протиставлення. ЄВА як "мати всіх живих" (див. Бут. 3, 20), є СВІДКОМ БІБЛІЙНОГО "ПОЧАТКУ", в якому міститься правда про створення людини на образ і подобу Божу та правда про первородний гріх. МАРІЯ - ЦЕ СВІДОК НОВОГО "ПОЧАТКУ" і "нового творіння" (див. II Кор. 5, 17). Більше того, Вона сама, як перша відкуплена в історії спасіння, є "новим творінням": Вона "благодаті повна". Важко зрозуміти, чому слова Протоєвангелія так дуже вирізняють "жінку", якщо не взяти до уваги те, що В НІЙ МАЄ СВІЙ ПОЧАТОК НОВИЙ І ОСТАТОЧНИЙ СОЮЗ Бога з людським родом, СОЮЗ у відкупительній Крові Христа. Він спочатку установлений з однією "жінкою" під час Благовіщеня в Назареті. Це зовсім нове в Євангелії. Ще в Старому Завіті Бог, щоб впливати на історію свого Народу, звертався до деяких жінок, як, наприклад, до матері Самуїла й Самсона, але, щоб встановити свій Союз з людським родом, звертався й до чоловіків: до Ноя, Авраама, Мойсея. На початку Нового Союзу, що має бути вічним і непорушним, стоїть жінка - Діва з Назарету. Йдеться тут про вказівний ЗНАК, що В ІСУСІ ХРИСТІ "НЕМАЄ НІ ЧОЛОВІКА, АНІ ЖІНКИ" (Гал. 3, 28). У ньому це взаємне протиставлення між чоловіком і жінкою - як спадщина первородного гріха - стає ґрунтовно подолане. "Бо всі ви, - напише Апостол, - одно у Христі Ісусі" (Гал. 3, 28).

Ці слова говорять про ту первісну "єдність двох", що пов'язана зі створенням людини як чоловіка й жінки на образ і подобу Божу, на зразок тієї найдосконалішої спільності Осіб, якою є сам Бог. Павлові слова підтверджують, що таїнство Відкуплення людини в Ісусі Христі, Сині П. Д. Марії, піднімає й відновлює те, що в тайні Творення відповідає споконвічному задумові Бога-Творця. Якраз тому в день творення людини як чоловіка й жінки "Побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре". (Бут. 1, 31). ВІДКУПЛЕННЯ ПОВЕРТАЄ, в певному значенні, до свого власного кореня ТЕ ДОБРО, що в основному було "поменшене" гріхом і його спадщиною в історії людини.

"Жінка" Протоєвангелія включена в перспективу Відкуплення. Зіставлення "Єва-Марія" можна розуміти також і таким чином, що МАРІЯ в собі самій ПРИЙМАЄ й охоплює ТАЇНСТВО "ЖІНКИ", початком якої є Єва - "мати всіх живих" (див. Бут. 3, 20), і насамперед приймає її в глибині Христового таїнства, "першого й останнього Адама" (див. I Кор. 15, 45), що прийняв у своїй особі природу першого Адама. Адже ж суть Нового Союзу полягає в тому, що Син Божий, одноістотний із Споконвічним Отцем, стає чоловіком, приймає людську природу в єдності Божественної Особи Слова. Той, хто здійснює Відкуплення, є водночас справжньою людиною. Таїнство Відкуплення світу припускає, що БОГ - СИН ПРИЙНЯВ ЛЮДСЬКУ ПРИРОДУ як СПАДЩИНУ АДАМА, став подібним до нього і до кожної людини в усьому, "крім гріха" (Єв. 4, 15). Таким чином, Син Божий до кінця "повністю об'являє людину людині і вказує їй на найвище її покликання", як навчає Другий Ватиканський Собор (36). Бог допомагає наче наново відкрити, "чим є людина" (Пс. 8, 15). У всіх поколіннях, у традиції віри та християнського роздуму над вірою ЗІСТАВЛЕННЯ "АДАМ-ХРИСТОС" ЧАСТО йде в парі з зіставленням "ЄВА-МА-РІЯ". Якщо П. Д. Марія також окреслена як "нова Єва", то які можуть бути значення у тієї аналогії? Вони, напевно, різноманітні. У першу чергу, в Марії втілено все те, що міститься в біблійному слові "жінка": через неї відбулося таїнство Відкуплення. П. Д. Марія певною мірою означає перехід тієї межі, про яку говорять слова КНИГИ БУТТЯ (3, 16), та повернення в напрямі того "початку", в якому знаходимо "жінку" такою, якою вона була задумана в ділі створення, а, отже, в споконвічному Божому задумі в лоні Пресвятої Тройці. П. Д. Марія є "новим початком" ГІДНОСТІ Й ПОКЛИКАННЯ ЖІНКИ, всіх жінок і кожної зокрема (37).

Ключем розуміння цього зокрема можуть бути слова, які Євангеліст вкладає в уста Пресвятої Діви Марії після Благовіщеня під час відвідин Єлизавети: "Велике-бо вчинив мені Всемогутній" (Лк. 1, 49). Ці слова, напевно, відносяться до зачаття Сина, що є "Сином Всевишнього" (Лк. 1, 32), "Святим", "Божим"; ті слова можуть також означати ВІДКРИТТЯ ВЛАСНОЇ ЖІНОЧОЇ ЛЮДСЬКОЇ ПРИРОДИ. "ВЕЛИКЕ БО ВЧИНИВ МЕНІ" - це ВІДКРИТТЯ В СОБІ ЖІНОЧОГО НАЧАЛА, ЖІНОЧОГО ЄСТВА, споконвічної оригінальності такої "жінки", якою її бажав бачити БОГ: особи для неї самої, і яка одночасно знаходить себе "через безкорисливий дар себе самої".

ЦЕ ВІДКРИТТЯ ПОВ'ЯЗУЄТЬСЯ З ЯСНИМ УСВІДОМЛЕННЯМ ДАРУ, ЩО ЙОГО ЩЕДРО ДАРУВАВ БОГ. Гріх же, що вже з самого "початку" затемнив їй те усвідомлення, певною мірою приглушив його, як на це вказують слова першої спокуси з боку "батька брехні" (див. Бут. 1-5). З приходом "повноти часу" (див. Гал. 4, 4), коли в людській історії починає сповнюватись Тайна Відкуплення, усвідомлення цього в усій своїй повноті відчувається в словах біблійної "жінки" з Назарету. У Пречистій Діві Марії ЄВА НАНОВО ВІДКРИВАЄ, якою є справжня гідність жінки, що таке жіноча природа. Це відкриття повинно постійно доходити до серця кожної жінки та формувати її покликання й життя.

Примітки

28. Собор Всел. Ват. II, душп. конст. про Церкву у сучасному світі, РАДІСТЬ І НАДІЯ, 13.

29. "Диявольський" з грецького "дія-балло" - "ділю, розділюю, кидаю наклеп".

30. Пор. Оріген, "Гом. на Бут.", 13, 4; ПГ 12,; Св. Григорій Нісейський, "Про Діву", 12: С.Х. 119, 404419; "Про благи", VI: ПГ 44, 1272.

31. Пор. Собор Всел. Ват. II, душп. конст. про Церкву у сучасному світі, РАДІСТЬ І НАДІЯ.

32. Там же, 24.

33. Отці IV століття, посилаючись власне на Божий закон, рішуче виступали проти існуючої ще дискримінації супроти жінки, у звичаях та державному законодавстві того часу. Пор. св. Григорій з Назіянзу, Пром. 37, 6: ПГ 36, 290; св. Єронім, До Океан., Лист 77, 3: ПЛ 22, 691; св. Амвросій, про вих. дів. III, 16: ПЛ 16, 309; Св. Августин, ПРОПОВІДЬ 132, 2: ПЛ 38, 735; ПРОПОВІДЬ 392, 4; ПЛ 39, 1711.

34. Пор. св. Іриней, Проти єрет. III, 23, 7: С. 3. 211, 462-465; V, 21, 1: С.Х. 153, 260-265; Св. Епіфаній, Панар III, 2, 78: ПЛ 42, 728-729; Св. Августин; Поясн. Пс. 103, ПРОПОВІДЬ 4; 6: ССЛ 40, 1525.

35. Пор. св. Юстин, Діал. з Троф., 100: ПГ 6, 709-712; Св. Іриней, Проти єрет. III, 22, 4: С.Х. 211, 438-445; V, 19, 1: С.Х. 153, 248-251; св. Кирило Єрусалимський, КАТЕХ. 12, 15: ПГ 33, 741; св. Іван Хризостом; На пс. 44, 7: ПГ 55, 193; Св. Іван Дамаскин, Проп. 5 на Усп. Пресвятої Діви Марії З.С.Х. 80, 130-135; Гезихій Проп. 5 на Богород. ПГ 93, 146 ісл.; Тертульян; Про Тіло Христове; 17: ССЛ 2, 904 і сл.; св. Єронім, Дист 22, 21: ПЛ 22, 408; Св. Августин, ПРОПОВІДЬ 51, 2-3; ПЛ 38, 335. ПРОПОВІДЬ 232, 2: ПЛ 38, 1108; І.Н. Нюман, ЛИСТ ДО О. Е.Б.Пусі, Лонгмен, Лондон 1865 (італійський переклад, лист до о. Пусі про Пресвяту Діву Марію й християнське життя, Рим, 1975); М.І. Шеебен, Підручник католицької догматики, V/I (Фрайбург, 1954 2); 243-266; V/2 (Фрайбург 1954 2) 306-499.

36. Собор Всел. Ват. II, душп. конст. про Церкву у сучасному світі, РАДІСТЬ І НАДІЯ, 22.

37. Пор. св. Амвросій, Про вихов. дів., V, 33; ПЛ 16, 313.

V. ІСУС ХРИСТОС

ІСУС ХРИСТОС

"ДИВУВАЛИСЯ, ЩО РОЗМОВЛЯВ ВІН З ЖІНКОЮ"

12. Слова Протоєвангелія в КНИЗІ БУТТЯ дозволяють нам перенестись в Євангельське оточення. Відкуплення людини, там сповіщене, стає тут дійсністю в Особі й посланництві Ісуса Христа, в них розпізнаємо також те, що означає оця ДІЙСНІСТЬ ВІДКУПЛЕННЯ ДЛЯ ГІДНОСТІ Й ПОКЛИКАННЯ ЖІНКИ. Це значення пояснюють нам і Христові слова, і вся Його поведінка щодо жінок, надзвичайно проста й тому незвичайна на тлі Його часу; поведінка, що характеризується великою ясністю та глибиною. Різні жінки оточують Ісуса з Назарету, а зустріч з кожною з них є підтвердженням тієї євангельської "новини життя", про яку вже була мова.

Загально прийнято навіть тими, що критично ставляться до християнського послання, що СЕРЕД СВОЇХ СУЧАСНИКІВ ХРИСТОС СТАВ ЗАХИСНИКОМ СПРАВЖНЬОЇ ГІДНОСТІ ТА ПОКЛИКАННЯ ЖІНКИ, що відповідає цій гідності. Неодноразово це викликало здивування, незрозуміння, що часто граничило з обуренням: "Дивувалися, що розмовляв Він з жінкою" (Ів. 4, 27), бо така поведінка була відхиленням від тогочасних норм співіснування. "Дивувалися" навіть самі Учні Христові. Фарисей, до дому якого прийшла жінка-грішниця, щоб намастити пахощами ноги Ісуса , міркував собі, кажучи: "Якби це був пророк, він знав би, якою є ця жінка, що доторкається Його: це ж грішниця!" (Лк. 7, 39). Ще більшим жахом, навіть "святим обуренням" мусіли наповнити задоволених собою слухачів слова Христові: "Митарі й блудниці вас випереджують у Царстві Божім" (Мт. 21, 31).

Той, хто так говорив і поводився, давав зрозуміти, що "таїнства царства" відомі Йому до глибини. Він також "відав, що міститься в людині" (Ів. 2, 25), у неї внутрі, у її "серці". Був свідком споконвічного Божого задуму щодо людини, яку Бог створив на свій образ і подобу, як чоловіка, так і жінку. Був також до глибини свідомий наслідків гріха, тієї "тайни нечесності", що діяла в людських серцях, як гіркий плід затьмарення цього Божого образу. Як же це знаменно, що в ключовій розмові про подружжя та його нерозривність Ісус перед своїми співрозмовниками, що були офіційними знавцями Права, "вченими у Письмі", згадує "ПОЧАТОК". Дана проблема стосується "чоловічого" права "відпустити свою жінку з будь-якої причини" (Мт. 19, 3), а, отже, права жінки щодо належного їй становища в подружжі, її гідності. Співрозмовники Ісуса посилаються на існуюче в Ізраїлі Мойсеєве законодавство: "Мойсей звелів дати розвідний лист й відпустити її" (Мт. 19, 7). Ісус відповідає: "Через жорстокість сердець ваших Мойсей дозволив вам відпустити жінок ваших; спочатку ж не було так" (Мт. 19, 8). Ісус посилається на "початок", на створення людини чоловіком і жінкою та на Боже установлення, що ґрунтується на тому, що ОБОЄ БУЛИ СТВОРЕНІ "НА ОБРАЗ І ПОДОБУ БОЖУ". Відповідно, коли чоловік "залишає батька і матір" і з'єднується із своєю жінкою так, що обоє стають "одним тілом", залишається дійсним закон, який походить від самого Бога: "що Бог поєднав, людина нехай не розділяє" (Мт. 19, 6).

Принцип цього ЕТОСУ, що від початку був вписаний у дійсність створення, зараз підтверджений Христом всупереч тій традиції, що несла із собою приниження жінки. У тій же традиції чоловік "панував", достатньо не рахуючись з жінкою та її гідністю, яку ЕТОС СТВОРЕННЯ ставив в основу взаємних стосунків двох осіб, з'єднаних в подружжі. У СЛОВАХ Ісуса цей етос нагаданий і підтверджений: "це етос євангелія й відкуплення".

ЖІНКИ В ЄВАНГЕЛІЇ

13. По сторінках Євангелія перед нашими очима проходять ЧИСЛЕННІ ЖІНКИ РІЗНОГО ВІКУ Й СТАНУ. Зустрічаємо жінок, втомлених хворобою та фізичним стражданням, як, наприклад, ця, що "її тримав дух у недузі; вона була скорчена й не могла ніяк випростатись" (Лк. 13, 11); чи як Симонова теща, що "лежала у гарячці" (Мр. 1, 30), чи як жінка, що страждала на "кровотечу" (див. Мр. 5, 25-34), якій не можна було до нікого доторкнутись, бо вважалось, що такий дотик чинить людину "нечистою". Кожна з них була оздоровлена, а та, що "в юрмі" (Мр. 5, 27) доторкнулась до Його одежі, заслужила на Його похвалу, бо великою була її віра: "Тебе спасла віра твоя" (Мр. 5, 34). Є також дочка ЯЇРА, яку Ісус повертає до життя, звертаючись до неї з ніжністю: "Дівчинко, кажу тобі: встань!" (Мр. 5, 41). Є ще вдова з Наїну, якій Ісус повертає до життя єдиного сина, висловлюючи щире співчуття: "Зглянувся над нею і сказав до неї: "Не плач" (Лк. 7, 13). Є, нарешті, ХАНААНЯНКА, жінка, якої віра, покора і сила духу, на яку може здобутись лише серце матері, заслужили особливого визнання Ісуса. "О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш!" (Мт. 15, 28). (Жінка-ханаанянка просила про оздоровлення дочки).

Іноді жінки, яких Ісус зустрічав і які зазнавали від Нього різних ласк, супроводжували Його у подорожах по містах та селищах, під час яких Він разом з апостолами проповідував Євангеліє, й "допомагали їм із своїх маєтків". Євангеліє згадує серед них Йоанну, жінку Іродового урядовця, Сусанну та "багато інших" (див. Лк. 8, 1-3).

Інколи жіночі постаті з'являються У ПРИТЧАХ, якими Ісус з Назарету пояснював своїм слухачам правду про Боже царство: притча про загублену драхму (див. Лк. 15, 8-10), про закваску (див. Мт. 13, 33), про мудрих і нерозумних дів (Мт. 25, 1-13). Зокрема, промовистою є притча про вдовині лепти. Коли "заможні кидали свої дари до скарбнички, ... то убога вдова кинула туди дві лепти". Сказав тоді Ісус: "Ця бідна вдова кинула більше від усіх ... з убозтва свого поклала весь свій прожиток" (Лк. 21, 1-4). Таким чином, Х

Поиск по сайту: