Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Функції та роль кредиту



Тема: Кредит у ринковій економіці

План:

1. Необхідність і суть кредиту.

2. Теорії кредиту.

3. Форми та види кредиту.

4. Функції та роль кредиту.

5. Процент за кредит.

6. Роль кредиту у розвитку економіки.

Необхідність і суть кредиту

Необхідність кредиту

Внаслідок розвитку процесів обміну товарами, виникає кредит. Кредитні відносини з'являються і розвиваються на підставі кругообігу капіталу, який є безперервним, але при цьому не виключаються коливання, приливи і відпливи грошових коштів, коливання потреб у ресурсах і джерелах їх покриття.

За допомогою кредиту як невід'ємного атрибуту товарного виробництва усувається невідповідність між часом виробництва і часом обігу, вирішується відносне протиріччя між тимчасовим накопиченням коштів та необхідністю їх використання в народному господарстві.

Необхідність кредиту в умовах ринкової економіки тісно пов'язана з особливостями кругообігу індивідуальних капіталів. Також кредит необхідний для становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, впровадження нової техніки та технологій.

Завдяки кредиту зменшується час на задоволення господарських та особистих потреб; кредитори мають можливість отримати додаткові грошові кошти при передачі певної суми вільних ресурсів позичальнику.

Отже, необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність вільних коштів у суб'єктів економічних відносин та наявність поточних або майбутніх доходів у позичальників. Конкретні причини, що зумовлюють необхідність кредиту, - коливання потреби в обігових коштах суб'єктів ринку, а також виникнення потреби у створенні та відтворенні основного капіталу.

Сутність кредиту

Кредит - це економічні відносини між суб'єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненості, строковості і платності.

Характерними ознаками кредиту в ринковій економіці є:

· позичальниками виступають суб'єкти господарювання, а кредиторами - банківські установи;

· гроші, надані в позику, використовуються позичальником як капітал (на виробничі потреби);

· джерелом позикового відсотка є прибуток на позичені кошти;

· кредит використовується як механізм перерозподілу капіталів у суспільному виробництві та для вирівнювання норми прибутку.

Об'єктом кредитних відносин виступають грошові чи матеріальні цінності, щодо яких укладається кредитна угода.

Суб'єктами кредитних відносин є:

· кредитор - сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі іншому суб'єкту ринку на засадах поверненості, строковості і платності;

· позичальник - сторона, що одержує позику.

Теорії кредиту

Економічна наука з питань суті і ролі кредиту в суспільстві визначає два основних напрями дослідження:

· натуралістичну теорію кредиту, яка вбачає в кредиті лише спосіб передачі матеріальних благ;

· капіталотворчу теорію кредиту, яка приписує останньому роль творця капіталу і первинного самозростаючого засобу економічного розвитку суспільства.

До засновників натуралістичної теорії кредиту можна віднести англійських економістів А. Сміта (1723-1790 рр.) і Д. Рікардо (1772-1823 рр.).

Основні постулати цієї теорії:

· об'єктом кредитує натуральні, тобто негрошові, матеріальні цінності,

· позиковий капітал ототожнюється з реальним капіталом,

· кредит виконує пасивну роль, а банки - це прості посередники.

Отже, кредит трактувався як засіб перерозподілу матеріальних цінностей у натуральній формі, не визнаючи ролі банків у створенні кредиту, участі кредиту в сприянні розширеного капіталістичного відтворення. Водночас представники натуралістичної теорії обґрунтували такі положення щодо кредиту:

· кредит не створює реального капіталу;

· кредит залежить від виробництва;

· кредит залежить від позикового відсотка, від коливань і динаміки прибутку.

Натуралістична теорія кредиту була прогресивною для свого часу, її засновники вірно вважали, що надання капіталу в кредит відрізняється від грошей, оскільки не може здійснювати свій рух у відриві від руху реального капіталу і дає приріст лише постільки, поскільки вкладається позичальником у те чи інше підприємство. Водночас вона мала ряд недоліків. Зокрема, відкинувши невірне ототожнення позикового капіталу з грошима, її захисники дійшли до іншої крайності — ототожнення позикового капіталу з реальним капіталом. Крім того, поставивши кредит у залежність від виробництва та попри заперечення його чудодійної сили, вони не розуміли зворотного впливу на виробництво, тобто його активної ролі. Однобічність поглядів на кредит позначилася і на трактуванні суті позикового відсотка. Вчені не виявили залежності відсотка від зміни попиту на позиковий капітал і його пропозицію та його впливу на зміну кон'юнктури ринку.

Подальше зростання ролі кредиту і банків у розвитку суспільного виробництва, заміна готівкових грошей кредитними засобами обігу, використання кредиту і банків у державному регулюванні економіки та інші процеси обмежували розвиток натуралістичної теорії кредиту. Це зумовило заміну натуралістичної теорії капіталотворчою теорією кредиту.

Основні концепції капіталотворчої теорії були сформульовані англійським економістом Дж. Ло (1671-1729 рр.).

Згідно з його поглядами кредит займає становище, що незалежне від процесу відтворення і йому належить вирішальна роль у розвитку економіки. Кредит ототожнювався з грішми і багатством. Кредит може створювати багатство і капітал, а банки є творцями капіталу, а не простими посередниками. Головні положення цієї теорії були використані Дж. Кейнсом і його послідовниками, які обґрунтували принципи кредитного регулювання економіки через зниження норми позикового відсотка та відповідне розширення інвестицій, що призводить до збільшення виробничого і споживчого попиту, а відтак-до зменшення безробіття.

У другій половині XIX ст. капіталотворчу теорію відновив і продовжив англійський економіст Маклеод. Його основні положення зводилися до наступного:

· кредит є те саме, що й гроші, оскільки і гроші, і кредит мають купівельну силу, яка може бути використана для придбання товарів;

· гроші і кредит в однаковій мірі є багатством;

· оскільки кредит приносить прибуток, то він є продуктивним капіталом;

· банки є творцями кредиту (за визначенням Маклеода, банки є «фабрикою кредиту»).

Маклеод помилково ототожнював кредит з грошима, багатством та капіталом. Неправильним було також твердження, що банки є «фабрикою кредиту». Адже розміри банківського кредиту визначаються об'єктивними умовами суспільного відтворення, а не свавіллям банку. Водночас він усвідомлював, що капіталотворення за допомогою кре­диту не може бути безмежним. Він вбачав велику загрозу в здатності банків примножувати капітал. Це спонукало його до постановки завдання віднайти розумні межі збільшення обсягів кредиту.

Захисниками капіталотворчої теорії кредиту у XX ст. були економісти А.Ган та Й.Шумпетер. Вони наполягали на розширенні кредитних операцій з метою розвитку виробництва і збільшення зайнятості, здатних запобігти економічним кризам, інфляції і забезпечити належний розвиток суспільства. А.Ган вважав, що банки можуть створити такий обсяг «купівельної сили», який необхідний для збільшення попиту, щоб запобігти кризі надвиробництва, згладити коливання економічного циклу.

Ряд положень капіталотворчої теорії кредиту використаний Дж. М. Кейнсом для розробки заходів здійснення державного регулювання економіки. Окремі положення цієї теорії знайшли застосування у теоретичних побудовах представників неокейнсіанства та кейнсіансько-некласичного синтезу.

У результаті подальшого розвитку теорій кредиту та їх застосування у практиці економічного регулювання виявилося зближення їх поглядів з окремих питань. Зокрема, що банки були і посередниками, і «фабриками» грошового капіталу, а їх активні операції були первинними щодо пасивних. Водночас держава регулювала обсяги цих операцій. Взаємозв'язок позикового і реального капіталу знайшов своє відображення у їх самостійному русі, внаслідок чого вони цілком не можуть відокремитися один від одного і, отже, мають відносно самостійний характер. Ідеї натуралістичної і капіталотворчої теорій кредиту очікують свого вирішення сучасними вченими і практиками.

Послідовниками Кейнса виступили представники неокейнсіанської школи грошово-кредитного регулювання (П. Самуельсон, Л. Лернер, Дж. Гелбрейт). В основі їх поглядів - ідея Кейнса про активне втручання держави в господарські процеси, зокрема і за допомогою кредиту.

Капіталотворча теорія згодом отримує розвиток у теорії монетаризму (М. Фрідмен, А. Берне, О. Файт), згідно з якою основними інструментами регулювання економіки є зміни грошової маси і процентних ставок, що дає змогу застосовувати кредитну рестрикцію чи експансію.

Форми та види кредиту

Існують товарна і грошова форми кредиту, що визначаються залежно від об'єкта кередитних відносин. У товарній формі кредиту виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відтермінуванням платежу (комерційний кредит, продаж товарів і надання послуг населенню в кредит тощо). У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позикового фонду країни, тому й більшість позик надається і погашається грошима.

За суб'єктами кредитних відносин виділяють такі види кредиту:

· банківський;

· міжгосподарський, який включає комерційний кредит, дебіторсько-кредиторська заборгованість, аванси покупців, тимчасову фінансову допомогу, лізинг, облігаційні позики господарських суб'єктів, розміщені серед юридичних осіб і деякі інші;

· податковий кредит;

· державний кредит;

· міжнародний або зовнішньоекономічний кредит.

Банківський кредит має місце тоді, коли однією із сторін кредитної угоди виступає банк. В сучасних умовах господарювання банківський кредит є провідною формою кредиту. Об'єктом банківського кредиту виступає грошовий капітал, який відокремився від промислового капіталу. Тому він надається лише у грошовій формі.

Банківський кредит базується на використанні таких принципів:

· цільовий характер кредитування передбачає вкладення позичених коштів у конкретні господарські процеси;

· поверненість кредиту передбачає надання позики у тимчасове користування і повне повернення позичальником вартості основного боргу;

· строковість кредиту вимагає повернення позики у терміни, передбачені кредитною угодою;

· платність кредиту полягає в тому, що за користування позикою клієнт сплачує банку додаткову суму у вигляді процентів;

· забезпеченість кредиту полягає у відповідності між вартістю майна, що є заставою позики, і заборгованістю за позикою.

Існує дуже багато різних класифікацій банківських кредитів. Так, види банківського кредиту поділяються:

а) за призначенням:

· на виробничі цілі (юридичним особам під заставу необоротних та оборотних активів);

· споживчий кредит (фізичним особам);

б) за термінами користування:

· короткострокові (до одного року);

· середньострокові (від одного до трьох років);

· довгострокові (понад трьох років);

в) за забезпеченням:

· забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними
паперами);

· гарантовані (банками, фінансовими ресурсами чи майном третьої особи);

· іншими забезпеченнями (поручительство, свідоцтво страхової організації);

· незабезпечені (бланкові);

г) за ступенем ризику:

· стандартні;

· нестандартні;

· сумнівні;

· незабезпечені;

· безнадійні;

д) за методом надання:

· одноразові;

· перманентні (надаються клієнтам, що мають стабільні кредитні відносини з банком);

· гарантійні (із заздалегідь обумовленим строками надання; за по­требою тощо);

е) за схемою надання:

· за кредитною лінією;

· револьверні (кредит, який автоматично поновлюється в межах обумовленого кредитною угодою розміру);

· контокорентні (з відкриттям контокорентного рахунку позичальнику, який здійснює з цього рахунку всі платежі в межах встановленого ліміту);

· овердрафт (крім поточного рахунку клієнту у разі потреби банк відкриває позичковий рахунок, з якого оплачуються всі розрахункові документи в межах ліміту);

є) за строками погашення:

· водночас;

· на виплату;

· за вимогою кредитора або за заявою позичальника;

· по закінченні обумовленого періоду;

ж) за характером і способом сплати відсотків:

· з фіксованою відсотковою ставкою:

· з плаваючою відсотковою ставкою;

· сплата відсотків в міру використання кредитних коштів;

· сплата відсотків одночасно з отриманням кредитних коштів (дисконтний кредит).

Міжгосподарський кредит — це форма перерозподілу вартості між функціонуючими господарськими суб'єктами за договірними умовами. Обсяг цього кредиту визначається, по-перше, розмірами резерв­них капіталів, які є у розпорядженні господарських суб'єктів креди­торів, і, по-друге, регулярністю надходження грошових коштів за рахунок реалізації товарів та можливістю перетворення наданого міжгосподарського кредиту в банківський.

Загалом існування міжгосподарського кредиту значною мірою зумовлюється недостатнім розвитком банківського кредиту. Міжгосподарський кредит може мати такі форми:

1. Комерційний кредит — форма руху промислового капіталу і спосіб перетворення товарного капіталу у грошовий шляхом продажу товарів з відстроченням платежу та поверненням боргу грошима. Комерційний кредит є різновидом грошового кредиту. З одного боку він прискорює реалізацію товарів продавцем, а з другого — він надає можливість покупцю користуватися товаром до отримання коштів від реалізації товарів. Передавання товару в кредит може оформлятися векселем, або зовсім не оформлятися.

Розвиток комерційного кредиту має свої закономірності. Із зростанням обсягів виробництва продукції цей кредит розширюється, а зі зменшенням — звужується.

2. Дебіторсько-кредиторська заборгованість багато в чому подібна до комерційного кредиту, але не має таких трьох родових ознак кредиту: як добровільність, рівноправність та платність. Тому її можна називати кредитом досить умовно. Виникнення дебіторсько-кредиторської заборгованості відбувається всупереч волі сторін. Причиною її виникнення є розрив у часі між рухом натуральної і вартісної форм товару. На обсяги неплатежів впливає рівень договірної дисципліни, збалансованість грошової і товарної маси, розвиток кредитних відно­син, податкова система тощо.

Причина неплатежів зумовлюється низькою ефективністю діяльності окремих господарських суб'єктів, порушенням нормального кругообігу капіталу та недотриманням договірної і платіжної дисципліни.

3. Аванс — величина грошових коштів, наданих в рахунок майбутніх платежів за товарно-матеріальні цінності (виконання робіт і надання послуг) з метою забезпечення гарантії їх отримання покуп­цем чи з метою гарантування її купівлі.

Аванс є одним із джерел формування оборотних активів господарського суб'єкта, який його отримав. За користування авансом відсоток не нараховується, якщо інше не передбачено договором між сторонами.

4. Тимчасова фінансова допомога. Вона може надаватися вищою ор­ганізацією або партнерами за умови її повернення і, як правило, без нарахування відсотків. Вона може надаватися господарським суб'єктам, які тимчасово опинилися у скрутному фінансовому стано­вищі. З метою надання такої допомоги можуть створюватися спеціальні резерви.

5. Лізинг виступає міжгосподарським кредитом тоді, коли лізингодавцем виступає спеціалізована лізингова фірма. Якщо в її ролі виступає банк, то лізинг вважається різновидом банківського кредиту у необігові активи. Лізинг можна вважати кредитом досить умовно. З економічного погляду він має з кредитом такі спільні ознаки: на­ явність довіри між сторонами лізингової угоди, передавання власності у тимчасове користування, платність користування власністю. Об'єкт лізингу переходить у власність лізингоотримувача після повного пога­шення кредиту.

6. Облігаційні позики. До них відносяться позики, які розміщуються господарськими суб'єктами серед юридичних осіб, що оформляються облігаціями. Чинним законодавством України дозволяється всім господарським суб'єктам випускати свої облігації і розміщувати їх на грошовому ринку. Водночас вони мають свої обмеження. Так, акціонерні товариства можуть випускати свої облігації лише у розмірі, що не перевищує 25% їх статутного капіталу.

З подоланням економічної кризи, а головне — платіжної кризи в Україні, міжгосподарський кредит набуде ширшого застосування. Зростатимуть комерційний кредит та лізингові операції, але різко має зменшитися дебіторсько-кредиторська заборгованості.

Податковий кредит надається фінансовими органами на основі кредитної угоди, укладеної між господарськими суб'єктами і податковою адміністрацією. Цей кредит надається господарським суб'єктам за місцем їх реєстрації для сплати податків. Крім того, обсяг податкового кредиту зазначається у звіті з податку на додану вартість і стано­вить суму, на яку платник цього податку має право зменшити подат­кове зобов'язання звітного періоду. Підставою для одержання права на податковий кредит служить податкова накладна. У разі ввезення імпортних товарів таким документом вважається належним чином оформлена митна декларація. Вона служить підтвердженням сплати податку на додану вартість.

Державний кредит має місце коли одним із його учасників (позичальник або кредитор) виступає держава в особі Уряду або місцевих органів самоврядування. В сучасних умовах переважно держава виступає у ролі позичальника. На відміну від банківського кредиту, дер­жавний кредит (якщо держава виступає позичальником) не має кон­кретного цільового призначення. Він використовується для вирішення загальнодержавних чи місцевих проблем: покриття дефіциту державного бюджету, надання допомоги, в т.ч. у формі кре­диту окремим суб'єктам господарювання чи категоріям населення. Державний кредит може бути внутрішнім та зовнішнім.

Державний кредит реалізується випуском облігацій внутрішніх чи зовнішніх державних або муніципальних позик та оформленням каз­начейських зобов'язань.

Міжнародний (зовнішньоекономічний) кредит — це переміщення позичкового капіталу з однієї країни в іншу. Суб'єктами міжнародного кредиту виступають банки, суб'єкти господарювання, держава, населення. Суб'єктами цього кредиту можуть виступати також міжнародні валютно-фінансові організації: міжнародний валютний фонд, міжна­родний банк реконструкції і розвитку, Європейський банк реконст­рукції і розвитку та інші подібні інституції.

Міжнародний кредит функціонує у різних формах залежно від організаційно-правової форми і правового статусу суб'єкта, який надає кредит. Залежно від суб'єктів, що беруть участь у міжнародних кредитних відносинах, розрізняють фірмовий, банківський та урядовий кредити.

Фірмовий кредит за своєю сутністю подібний комерційному креди­ту на міжнародному рівні. Однією стороною таких кредитних відно­син виступає суб'єкт іншої країни.

Банківським вважається кредит, коли однією стороною кредитних відносин виступає банк. В Україні міжнародні банківські кредити в основному отримують комерційні банки та спільні з іноземними інве­сторами господарські суб'єкти.

Урядовий кредит може надаватися урядом однієї країни уряду іншої країни в межах укладеної між ними угоди. Він може виступати у формі розміщення урядом своїх цінних паперів на зарубіжних фінансових ринках.

Міжнародний кредит поділяється на фінансовий, що надається у грошовій формі, та комерційний, який надається у товарній формі.

 

Функції та роль кредиту

Існують такі функції кредиту:

Перерозподільча функція кредиту   Емісійна (антиципаційна) функція кредиту   Контрольна функція кредиту
         
суть   суть   суть
За допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення, з одного боку, здійснюється нагромадження грошових капіталів за рахунок збережень економічних агентів, а з іншого - їх розміщення серед інших агентів ринку   На основі кредиту здійснюється емісія грошей як платіжних засобів; методами кредитної експансії (розширення кредиту) і кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу   Під час кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів надання кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди; при цьому банк здійснює як попередній, так і поточний контроль за діяльністю позичальника
   
роль   роль   роль
Дає змогу зосередити капітал у найбільш пріоритетних сферах економічної діяльності, здійснити переорієнтацію виробництва й стабілізувати економіку   Сприяє економії витрат грошового обігу; дозволяє прискорити обіг грошей, запроваджувати прогресивні системи розрахунків   Дає змогу мінімізувати кредитний ризик, реалізувати цільовий характер кредиту: стимулює позичальника раціонально й ефективно використовувати позичені кошти

Рис. Функції кредиту

Внаслідок зміни економічних умов у країні відбуваються зміни ролі кредиту та сфери його застосування. Так, в умовах функціонування повноцінних грошей роль кредиту була незначною, бо зміна маси грошей незначною мірою залежала від застосування кредиту. Зменшення маси повноцінних грошей в обігу здійснювалося перетворенням їх у скарб (без участі кредиту), і навпаки.

При функціонуванні неповноцінних грошей збільшення або зменшення їх маси відбувається завдяки кредитним операціям, внаслідок чого роль кредиту зростає.

Ще більш важливою є роль кредиту в умовах інфляції, бо регулювання грошової маси в обігу за допомогою кредиту має велике значення для підтримання стабільності купівельної спроможності грошової одиниці.

У перехідній економіці роль кредиту зростає, розширюється сфера кредитних відносин, розвиваються методи кредитування та управління кредитом, а саме:

· розширюється сфера застосування кредиту;

· вдосконалюються методи кредитування;

· починає використовуватися комерційний та іпотечний кредити;

· підвищується роль кредиту як джерела інвестицій.

 

Процент за кредит

Процент за кредит або позиковий процент - це плата, яку отримує кредитор ВІД позичальника за користування позиченими коштами.

Показником, що кількісно характеризує плату за кредит, є норма відсотка або процентна ставка, що розраховується за формулою:

Н =Д/К * 100%,

де:Д - річний дохід на позиковий капітал;

К- середньорічна сума наданого кредиту.

Норма відсотка залежить від величини норми прибутку, яка є максимальною межею норми відсотка. Мінімальну межу норми відсотка точно визначити неможливо, але вона повинна покривати витрати кредитора, пов'язані з даною операцією, і приносити йому хоча б мінімальний дохід.

Основними видами процентних ставок є:

а) ринкова (формується безпосередньо на ринку позикових капіталів);

б) середня (формується за певний період).

На розмір процентної ставки за кредити впливають такі фактори:

· макроекономічні (рівень інфляції; рівень облікової ставки центрального банку; попит та пропозиція на кредитному ринку);

· мікроекономічні (термін користування кредитом; розмір кредиту; рівень ризику).

Для нарахування простих процентів за депозитами і кредитами банків використовують таку формулу:

К = (СхТхП) / (360x100),

де:К- розмір плати за користування коштами;

С - сума кредиту чи депозиту;

Т-термін користування грошима (у днях);

П - процентна ставка.

Складні проценти нараховуються за формулою:

FV = P * (1 + R)^n

де:FV - розмір плати за користування коштами;

Р - сума наданих коштів;

R - процентна ставка;

п - кількість періодів.

Джерелом оплати позикового відсотка є прибуток, що його отримує позичальник.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.